Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас>> Всесвітня історія: Франція у 20-х рр. ХХ ст.

1.Наслідки Першої світової війни для Франції.

Втрати Франції у Першій світовій війні порівнювані лише з російськими: 1,4 млн французів було вбито, 750 тис. скалічено. У роки війни було мобілізовано кожного 5-го француза (в Англії - кожного 8-го). У цілому загинули кожні 2 з 10-ти чоловіків віком від 20 до 45 років, а кожного 10-го було поранено. Отож працювати могли лише 4 з 10-ти двадцяти-сорокап'ятирічних французів.

По війні сталося те, чого французи завжди боялися - на двох французів припадали 3 німці.

Не менш жахливими були й економічні втрати країни: промисловість 11-ти північних районів було зруйновано, знищено 10 тис. підприємств, потоплено половину французького флоту тощо. До 134 млрд золотих франків загальних витрат на війну долучилися й понад 60 млрд зовнішнього боргу.

Як і перед іншими країнами, перед Францією постала проблема перебудови структури національної економіки. Причому у Франції цей процес, на відміну від США та Великої Британії, не призвів до руйнації традиційних галузей: ювелірної справи, легкої та парфумерної промисловості, індустрії розваг. Важлива роль у цьому належала державі, яка не поквапилася відмовитись від втручання в економіку, а ненав'язливо спрямовувала її через Національну економічну раду, Вищу залізничну раду, заснований урядом банк «Національний кредит».

2.Соціально-економічний розвиток країни у 20-30-х рр.

Про готовність звалити на свої плечі тягар відбудовчого періоду заявляли усі провідні політичні партії країни, що брали участь у парламентських виборах у листопаді 1919 р. Перемогу на них здобули об'єднані в Національний блок праві консерватори, очолювані Олександром Мільєраном. Вони користувалися широкою підтримкою французів, оскільки зуміли знайти розумну середину. Блок був заінтересований у слабкому президенті й досяг свого - на президентських виборах 1920 р. переміг академік Поль Дешанель. Через кілька місяців президента було поміщено до божевільні й його місце заступив О. Мільєрак. Настала епоха нових політиків, які успадкували старі проблеми своїх попередників.

Після війни для Франції її союзниками було створено режим сприяння: закріплено за нею Ельзас і Лотарингію, надано права на експлуатацію Саарського вугільного басейну, передано турецькі та німецькі колонії, натуральні поставки вугілля, лісу, будівельних матеріалів на суму понад 8 млрд золотих марок. Це, природно, не вирішувало проблем країни і не усувало напруженості у відносинах між Францією та Німеччиною (наприклад, у 1923 р. французи окупували німецький Рур), але було зручним стартовим майданчиком для її нового економічного злету.

Співчуття збоку США та Великої Британії Франція у 20-х рр. не знайшла через своє ставлення до Німеччини. На думку Лондона, французи невиправдано суворо ставилися до переможених німців і тим стимулювали піднесення в Німеччині націоналізму та реваншизму. Останнє заважало стабілізації в Західній Європі. Тепер Англія вже була не стільки союзником Франції у боротьбі з Німеччиною, скільки посередником між ними.

Украй гострою була фінансова проблема. У роки війни уряд фінансував витрати не за рахунок надходжень від податків, а в основному за рахунок англо-американських кредитів та внутрішніх позик. По війні потрібно було виділяти значні кошти на виплату пенсій вдовам та інвалідам, на відбудову економіки.

Особливостями післявоєнної відбудови у Франції були збереження характерної для неї великої кількості дрібних підприємств, фінансові вкладення більшості французів не у виробництво, а в цінні папери (наприклад, у 1929 р. прибуток від них втроє перевищив надходження від промисловості), сімейні торговельні підприємства та сільськогосподарські ферми.

У цілому у 20-х рр. французам вдалося досягти непоганих результатів: відновлено господарське життя північно-східних районів; урядові кредити дали змогу повністю ліквідувати безробіття; встановлено 8-годинний робочий день, укладено урядом колективні договори; денаціоналізовано промисловість.

На парламентських виборах 1924 р. Національний блок тим не менше зазнав поразки від Картелю лівих сил - блоку центристів, радикалів і соціалістів, очолюваного Едуардом Ерріо. Опозицію йому склали: з правого флангу - Національний блок, з лівого - комуністи.

На кредити від США розраховувати не доводилося через нестабільність франка та відмову французів обговорювати їхні грошові зобов'язання перед США. Американські кредити тепер в основному надавалися Німеччині.

Через два роки (липень 1926 р.) уряд Картелю лівих сил через неспроможність розв'язати фінансові проблеми подав у відставку, а сам блок протягом 1925 р. розпався.

Улітку 1926 р. на парламентських виборах першість була за коаліцією правих партій під назвою «Національна єдність» на чолі з Р. Пуанкаре. Новому уряду вдалося забезпечити країні економічне зростання, швидкі (вищі, ніж у Німеччині та Великій Британії) темпи промислового розвитку і, найголовніше, - подолати інфляцію.

На хвилі успіху «рятівник франка» Р. Пуанкаре привів блок до перемоги на виборах 1928 р., але через вихід з нього радикалів, очолюваних Едуардом Даладьє, блок розпався, а сам Р. Пуанкаре наступного після виборів року подав у відставку і залишив велику політику.

Світова економічна криза 1929-1932 рр., звісно, не обминула Францію. І хоча вона тут розпочалася «із запізненням» на два роки (1931 р.), але й тривала довше - до 1935 р. Власне країна пережила два сплески «Великої депресії» - у 1932 і 1935 рр., коли виробництво порівняно з 1930 р. скоротилося відповідно на 44 і 46 %.

Через те, що до 50 % населення країни було зайнято в сільському господарстві, до початку 1931 р. Франції вдавалося уникнути масового безробіття. Більше того, бурхливі темпи розвитку нових галузей промисловості потребували дедалі більше робочих рук, і уряд навіть вдавався до залучення емігрантів на непопулярних серед французів виробництвах. Та на кінець 1934 р. вже кожен десятий працездатний француз утратив роботу.

Криза не однаковою мірою зачепила усі галузі французької економіки. Найболючіше вона вдарила не по нових галузях, а по традиційних, насамперед сільському господарству - через падіння цін на сільськогосподарську продукцію почалося масове знищення продуктів харчування. Водночас у містах збанкрутіли понад 100 тис. магазинів, кав'ярень, дрібних і середніх підприємств. При цьому незаперечним фактом є те, що таких масових банкрутств і розорень, як в інших західних країнах, у Франції в період кризи не трапилось.

3.Політична боротьба лівих і правих сил.

Економічний спад і соціальні негаразди спричинили політичну кризу у Франції. Низка фінансових скандалів скомпрометувала політичних діячів, сприяла посиленню антипарламентських настроїв.

Режим втратив довіру частини населення. Одні французи звернули свої погляди до лівих партій, насамперед Соціалістичної (СФІО) та Комуністичної, які пропонували такі термінові заходи, як-то: політична, соціальна й економічна перебудова суспільства на засадах соціалізму. Комуністи, які не приховували того, що отримували розпорядження від Комуністичного Інтернаціоналу - міжнародної організації зі штаб-квартирою у Москві, не робили таємниці з того, що їхньою метою є повалення капіталізму й парламентського ладу у Франції.

Інші через страх перед комунізмом покладали надії на екстремістські праві організації: «Французьку солідарність», «Молодих патріотів», «Аксьон Франсез» («Французька дія») та інші, які ратували за авторитаризм і політику «міцної руки». Ці ліги були дуже близькими до фашизму, а то й не приховували своїх фашистських симпатій, виступали проти «засилля» іноземців у Франції, проповідували антисемітизм. Так, «Аксьон Франсез» набагато раніше, ніж Б. Муссоліні, сформувала загони своїх «чорносорочечників», створила бойові групи. Ця і подібні їй організації щедро фінансувалися деякими газетними магнатами і директорами крупних фірм, які вбачали в А. Гітлері меншу небезпеку, ніж у комуністах.

Через атаки на республіку як справа, так і зліва у Франції тривалий час не вдавалося сформувати уряд більшості і при владі перебували коаліції центристських партій. І хоча французи, виховані на традиціях трьох революцій, мали достатньо сильний імунітет проти фашизму і тиранії, проте вони, розпорошені по численних ворогуючих партіях, були менше за британців підготовленими до захисту демократії.

Слабкість уряду й жорстока конкуренція між комуністами і екстремістськими правими організаціями у 1934 р. підвели Францію до прірви громадянської війни. 6 лютого 1934 р. організації фашистського спрямування та об'єднання колишніх вояків з вигуками «Геть парламент!» зібралися перед будинком парламенту. У результаті зіткнення з поліцією 15 чоловік загинуло і 1500 було поранено. Наступного дня прем'єр Едуард Даладьє подав у відставку.

Після подій 6 лютого ліві партії й профспілки для утворення спільного фронту проти загрози фашизму зробили кроки назустріч одне одному. У лютому 1934 р. домовилися про участь у наступних виборах за єдиним списком соціалісти і комуністи; згодом представники інтелігенції об'єдналися у Комітет пильності інтелектуальних антифашистів.

У червні 1934 р. соціалісти і комуністи підписали офіційну угоду про спільні дії, а в 1935 р. до неї приєдналися й радикали.

Коаліція лівих партій висунула гасло «Хліб, Мир, Свобода!», популярне серед учасників демонстрації 14 липня 1935 р. У той день 500 тис. французів на чолі з генеральним секретарем СФІО Леоном Блюмом, генеральним секретарем Комуністичної партії Морісом Торезом та лідером радикалів Едуардом Даладьє пройшли вулицями Парижа. Моріс Торез запропонував назвати об'єднання Народним фронтом.

Передвиборча програма Народного фронту 1936 р.:
   - Скорочення безробіття
   - Державне регулювання трудових відносин
   - Націоналізація важливих підприємств і банків
   - Плановість розвитку економіки
   - Оздоровлення фінансової системи країни
   - Державний контроль над усіма фінансовими операціями
   - Активна інвестиційна політика держави
   - Підтримка сільського господарства
   - Захист політичних свобод
   - Свобода засобів масової інформації
   - Боротьба з фашизмом та тероризмом
   - Захист миру і боротьба за роззброєння
   - Демократизація системи освіти

Всесвітня історія 10 клас. Полянський П. Б.

_{Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з всесвітньої історії, книги та підручники згідно каленадарного плануванння з всесвітньої історії для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.