Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 7 клас>>Утворення Священної Римської імперії. Посилення імператорської влади за правління Штауфенів. Німецький «наступ на Схід». Утворення Швейцарського союзу. Закріплення територіальної роздробленості.

1. У 843 р. був підписаний Верденський договір. Назвіть, хто його підписав. Які наслідки це мало?
2. Покажіть на карті держави, які були утворені за Верденським договором.

Східна частина імперій Карла Великого (територія майбутньої Німеччини) перейшла до Людовіка Німецького як окреме королівство, яке об'єднувало землі чотирьох, фактично самостійних, герцогств: Швабії. Баварії. Франковії та Саксонії.
У Німеччині процеси активного державотворення відбувалися за правління Оттона І (936-973), який після перемоги над угорцями в 955 р. поблизу м. Аугсбурга став наймогугнійнім правителем Європи. Він прагнув установити контроль над папством і виношував плани завоювання Італії з метою відродження імперії на зразок велетенської держави Карла Великого.

Ситуація, що склалася в Італії, полегшувала Оттонові І здійснення його планів. Папство переживало глибокий занепад: знатні римські родини добивалися усунення пани Іоанна XII з престолу іі відкрито йому погрожувати. Наляканий папа попросив допомоги в Оттона і. Це послужило приводом для воєнного походу німецького короля в Італію. Не зустрічаючи опору. Оттон І зайняв Рим і приборкав місцевих феодалів. На знак вдячності в лютому 962 р. папа коронував Оттона І імператорською короною.

Так була створена середньовічна Німецька імперія. Наприкінці XII ст. вона стала називатися Священною Римською імперією. Крім Німеччини, до її складу входили Північна й частково Центральна Італія, деякі слов'янські землі, частина Південної Франції. У першій половині XI ст. до імперії було приєднано ще й Бургундію.

Імперія і папство

Із другої половини XI ст. важливою стороною політичного життя Німеччини стали відносини держави й церкви.

Імператор Генріх IV (1056-1106) наважився на відкритий конфлікт із напою Григорієм VII. який заборонив світській владі втручатися в призначення єпископів. Гак почалася боротьба за інвеституру. Протистояння між Генріхом IV і Григорієм VII переросло у відкриту війну. Воно закінчилося в 1122 р., коли в м. Вормсі син Генріха IV — Генріх V і папа Калікет II підписали компромісну угоду. Встановлювалося, що єпископи обираються духовенством. У Німеччині імператор або його представник мав право бути присутнім на них виборах і втручатися в їхній перебіг. Після цього здійснювався обряд інвеститури. Імператор передавав новообраному єпископові скіпетр, тобто наділяв його світською владою над землями єпископства, а папа — перстень та посох — символи духовної влади та пастирського служіння. Тож імператор втрачав колишній вплив на церкву і потрапляв у залежність від знаті, яка стала на шлях створення територіальних князівств.

Унаслідок зміцнення позицій світських і церковних князів спадкова монархія в середньовічній Німеччині не утвердилася. Імператор міг проявити наполегливість і змусити князів ще за його життя обрати королем свого сина, проте призначати спадкоємця з власної волі він не мав права.

Італійська політика німецьких імператорів

На початку XII ст. Німецька імперія об'єднувала землі сучасних Німеччини, Австрії, Швейцарії, Бельгії, Голландії, Чехії, частини Франції (Бургундія) та Північної й Центральної Італії. Це була сукупність окремих територій, управління якими здійснювали, по суті, незалежні світські й церковні князі.

Вийшовши з кризи часів боротьби за інвеституру, німецькі правителі династії Штауфенів (1138-1254) намагаються повернути імперії колишню могутність. Яскравою постаттю з-поміж правителів династії Штауфенів був імператор Фрідріх І (1152-1190). Італійці дали йому прізвисько Барбаросса — Рудобородий. Він мав неабиякий талант полководця та дипломата, був обдарованим, відважним, жвавим у спілкуванні, однак схильним до жорстокості.

Ціною значних поступок Фрідріх І Барбаросса добився примирення з наймогутнішими німецькими князями і спрямував усі сили на підкорення Північної Італії. Хоча ця територія формально входила до складу Священної Римської імперії, вона, по суті, залишалася самостійною і підпорядковувалася німецьким королям лише тоді, коли там знаходилися їхні війська. Упродовж свого правління Фрідріх Барбаросса здійснив п'ять походів в Італію. Його приваблювали розвинені 190 італійські міста, особливо Мілан.

У 1158 р., під час другого походу Фрідріха Барба-росси в Італію, було переглянуто права ломбардських міст: імператор набув права призначати чиновників, управи гелів, карбувати монету, збирати податки, торгове мито тощо. Мешканні Мілана коритися не бажали. Фрідріх взяв місто в облогу, яка тривала помад два роки. І тільки в березні 1162 р. виснажені голодом мілаиці були змушені здатися. Усе населення вийшло з міста: люди були босі, із мотузками на шиях, із посиланими попелом головами, зі свічками в руках. Мілан було зруйновано, його територію переорано, а свіжі борозни посилано сіллю на знак того, що це місце прокляте.

Страшна звістка про розправу з міланцями облетіла всю Італію. Для відсічі імператорові 22 міста об'єдналися в Ломбардську лігу, яку підтримав Пана Римський. У1176 р. ополчення Ломбардської ліги біля Леньяно, що неподалік від Мілана, розгромило імператорське військо. У руках переможців опинилася навіть зброя Фрідріха Барбаросси. Він примирився з папою і визнав самоврядування північноіталійських міст.

Фрідріху І Барбароссі було нелегко досягти порозуміння з папою. У 1177 р. на паперті собору Св. Марка у Венеції відбулася процедура примирення імператора з напою. Вона нагадувала зустріч столітньої давності в Каноссі, коли Генріх три дні на колінах вимолював прощення папи. Тільки тепер гордий Барбаросса повинен був поцілувати черевик папи й тримати за вуздечку його коня під час урочистостей.

Невдовзі Фрідріх Барбаросса зумів частково затамувати гіркоту своєї поразки в Італії, влаштувавши шлюб свого сина Генріха VI зі спадкоємицею Сицилійського королівства, що дало змогу приєднати до Німеччини Південну Італію. Це означало серйозне погіршення позицій Папської держави, яка тепер була оточеною володіннями Штаусренів як з півночі, так і з півдня. Однак подальша доля виявилася неприхильною до Фрідріха І Барбаросси: 1190 р. під час Третього хрестового походу він безславно загинув — утопився в гірській річці.

Легенда переказує, що Фрідріх І Барбаросса не помер. Він просто міцно спить у горах Тюрингії, сидячи па стільці зі слонової кістки та схиливши голову над велетенським кам'яним столом. Його сон стережуть шестеро вірних рицарів. Століттями Фрідріхов.і вогненна борода росте й обвивається навкруг столу. Коли вона обів'є стіл утрете, імператор прокинеться, вийде3 гірської печери і піднесе Німеччину до світових вершин.

Спроби підпорядкувати Італію робили наступники Барбаросси — син Генріх VI (1190-1197) та внук Фрідріх II (1212-1250). Фрідріх II народився в Сицилійському королівстві. Ще в трирічному віці він був проголошений спадкоємцем СИЦИЛІЙСЬКОГО трону. Після смерті Генріха VI малолітнього Фрідріха взяв під опіку папа Інокентій III. Саме він 1212 р. і допоміг юнакові стати німецьким королем. Через деякий чає князі обрали Фрідріха II імператором Священної Римської імперії. Але в Німеччині він почувався чужинцем і відвідав країну лише тричі, проживши там загалом близько 9 років.

Ставши імператором, Фрідріх II починає зміцнювати владу, насамперед, у Сицилійському королівстві — перлині своїх володінь. Тут він запровадив зразкову систему управління, коли вся влада зосереджувалася в руках монарха. Королівський двір у столиці Сицилії — Палермо відзначався особливою розкішшю і вишуканістю. Фрідріх II оточив себе візантійськими, арабськими та єврейськими вченими, цікавився питаннями математики, фізики, медицини, астрономії, філософії. Він навіть написав трактат про соколине полювання, став одним із фундаторів італійської поезії. У Неаполі імператор заснував університет.

Продумана податкова політика дозволила Фрідріхові суттєво поповнити державну скарбницю. Завдяки цьому імператор збудував міцний флот і першим у Європі створив постійне військо, основою якого були сицилійці-мусульмани. Він мав також винятковий дипломатичний хист і під час Шостого хрестового походу зумів домовитися з єгипетським султаном про мирне повернення християнам Єрусалима. У цьому святому місті Фрідріх II сам поклав на свою голову корону і прийняв титул короля Єрусалимського.

Єдиним невирішеним питанням залишалося підкорення Північної Італії. Тут імператор наштовхнувся на протидію незалежних італійських міст і папства. Тривала війна не принесла бажаної перемоги. У розпалі військових дій Фрідріх II несподівано помер.

Вивчаємо джерела

ХІІІ ст. «Хроніка Фра Саламбсне де Адамо» про Фрідріха II

Це була людина хитра, дволика, злісна, славолюбна, лукава, дратівлива. Водночас це була людина виняткових якостей, якщо вона бажала виявити свою доброту і прихильність, — привітна, приємна, захоплююча, діяльна; він умів читати, писати, співати, складати кантилени і канцони: пін був вродливий і мав гарну статуру, хоча зросту був середнього... Він знав також безліч різних мов... Якби він був справжнім католиком і любив Бога, Церкву і власну душу, то йому в цьому світі знайшлося б дуже мало рівних з-поміж правителів...

1. На які риси характеру автор звертає увагу в першу чергу? Як ви вважаєте, чому?

2. Як автор доводить, що імператор був освіченою людиною?

3. Як ви розумієте останнє речення документа? Чи можна сказати, що Фрідріха II звинувачено в єресі?

Спадкоємець імператора Конрад IV безуспішно продовжував боротьбу з папством та північноіталійськими містами. На заклик папи в Сицилії висадився з військом брат французького короля Карл Лнжуйський. У війні з папою та анжуйцями загинули всі представники династії Штауфенів. Останнього з них було страчено 1268 р. в Неаполі. Від імперії відокремилися Італія, Бургундія і Нідерланди. У цей час у Німеччині тривало «міжкоролів'я». Сильна колись країна розпалася на самостійні володіння — територіальні князівства. До рук князів перейшли головні функції державної влади.

Німецький наступ на Схід

Поступове поширення німецьких поселень на Схід спостерігається ще у VIII ст. та значно активізується у XII ст., коли в результаті тривалої й жорстокої боротьби німецькі феодали захопили території слов'янських племен — ободритів і лютичів.

На захоплених слов'янських землях було утворено маркграфство Бранденбург, герцогства Мекленбург і Померанію. У зоні колонізації виникли й розбудувалися міста Любек, Берлін, Штральзунд та ін. У XIII ст. німецькі поселення існували вже в Польщі, Чехії та Угорщині.

У той же час німецька колонізація охопила й землі Східної Прибалтики, де проживали поганські племена лівів, летів, естів, пруссів. Спочатку сюди прийшли бременські та любецькі купці, потім — місіонери, а згодом — воїни. Першими німецькому наступу протистояли ліви, але зазнали поразки. У1201 р. на місці давнього торгового поселення лівів завойовники заснували фортецю Ригу. Незабаром вона стала центром новоутвореної німецької області — Лівонії.

Німецькі феодали завоювали прибалтійські території за допомогою рицарсько-чернечого ордену «Брати рицарства Христового з Лівонії» («Божі рицарі»). Рицарі ордену були німецького походження, зодягалися в білі плащі із зображенням хреста і меча червоного кольору. Утвердившись у Лівонії, вони розпочали підготовку до завоювання Великого князівства Литовського, проте в 1236 р. були розгромлені литовцями.

У XIII ст. рицарі Тевтонського (Німецького) ордену захопили землі пруссів і створили на них невелику, але сильну й добре організовану державу.

Тевтонські рицарі намагатися проникнути й на руські землі. Але руські князі відпалено захищали свої землі. Так, у 1238 р. галицько-волинський князь Данило Романович разом із братом Васильком розбили німецьких рицарів у битві піл Дорогичином. Л в 1242 р. військо новгородського князя Олександра Невського вщент розгромило їх у битві на льоду Чудського озера.

Якими засобами автор відтворив перемогу русичів у битві на льоду Чудського озера?

Поразка поклала край подальшому просуванню німців на Русь. Проте згодом німецькі рицарі почали здійснювати напади на територію Великого князівства Литовського. На початку XIV ст. Тевтонський орден захопив землі на захід від Вісли, що серйозно ускладнило його відносини з Польським королівством.

Набагато спокійніше німці колонізували придунайські області.

Зміцнення територіальних князівств. Утворення Швейцарського союзу

Унаслідок падіння династії Штауфенів Священна Римська імперія втратила свою колишню силу. Німецькі духовні й світські князі стали майже незалежними правителями. Головне місце з-поміж них посідали курфюрсти — князі, що володіли правом обирати короля. У 1273 р. вони обрали на трон графа Рудольфа Габсбурга (1273-1291), яким походив з небагатого швабського роду.

Наприкінці XIII ст. Священна Римська імперія все ще залишалася найбільшою країною Західної Європи, хоча й роздробленою на окремі територіальні володіння, яких налічувалося більше ста. Водночас продовжували з'являтися нові державні утворення, наприклад Швейцарський союз, що виник у гірських долинах Альп.

Селяни альпійських областей не знали особистої затяжності й звикли до волі. Найбільшою загрозою для них були Габсбурги, які тут мали маєтки. У1291 р. для боротьби з Габсбургамн три кантони (області) — Швіц (звідси — Швейцарія), Урі та Унтервальден — підписали Вічний союз самооборони. Так було покладено початок Швейцарському союзу. Кантони заприсягнулися спільно боронитися проти зовнішніх нападників. Намагання Габсбургів підпорядкувати собі вільні місцеві 194 общини викликало в них активний протест.

У 1315 р. швейцарське селянське військо розгромило кінних рицарів Габсбургів. Новоутворений союз підтвердив свою спроможність відстоювати власну свободу. Він став центром гуртування інших кантонів. Формально Швейцарський союз залишався в складі Священної Римської імперії, хоча насправді становив суверенну державу. Проте лише наприкінці XV ст., після тривалої та виснажливої боротьби, швейцарці добилися незалежності. Вони виявилися найкращими воїнами в Європі і мали попит як найманці (до речі, швейцарська гвардія й донині охороняє Ватикаи і Папу Римського).

За легендою, повстання швейцарців підняв селянин Вільгельм Телль. Він не захотів кланятися капелюхові габсбурзького намісника Геслера, якого той повісив на стовпі біля свого будинку. Вільтельма Телля було схоплено. Грізний намісник наказав, щоб Телль стрілою збив яблуко з голови свого сина. Лучник виконав цю божевільну примху, і хлопець при цьому не постраждав. Але коли Геслср спитав, для чого Телль сховав ще одну стрілу за пазухою, той відповів, що якби ненароком влучив у дитину, то ця стріла полетіла б у Геслера. Тоді намісник наказав ув'язнити Телля. Але Вільгельм Телль зумів утекти, підстеріг і вбив Геслера. що й стало сигналом до повстання проти Габсбургів.

Німеччина в ХІV -ХV ст.

Для Німеччини ХІV -ХV ст. характерним було піднесення міського життя, подальший розвиток ремесел (гірничої справи, ткацтва, книгодрукування) і торгівлі. Цьому сприяло вигідне розташування країни — на перехресті міжнародних торгових шляхів. На початку XIV ст. в Німеччині було близько 3500 міст.

Проте економічний розвиток значно гальмувався політичною роздробленістю країни, що проявлялося у відсутності єдиної грошової системи, одиниць міри й ваги, у запровадженні численних митних зборів тощо. На дорогах грабували банди збіднілих рицарів, повсюдно панували неспокій, невпевненість у завтрашньому дні, страх за життя. Не було також постійної столиці як центру управління та торгівлі, культури й освіти, що свідчило про відставання імперії від інших держав Західної Європи. Слабкість центральної влади, недосконалість адміністративних структур пояснювалися передовсім залежністю німецького монарха від найвпливовіших князів (курфюрстів).

Від князівської вседозволеності найбільше потерпали міста. Сподіватися на підтримку з боку королівської влади було марно. Тому для захисту власних інтересів міста об'єднувалися в союзи: про Ганзейський союз ви вже знаєте, а в другій половині XIV ст. виникли Рейнський і Швабський союзи.

Тим часом князі всіляко намагалися не допустити посилення імператорської влади, обираючи на трон представників небагатих родів. У1347 р. німецьким королем, а згодом — імператором було проголошено чеського короля Карла IV Люксембурга (1347-1378). Щоб узаконити систему й порядок обрання короля (імператора) колегією із семи курфюрстів, він у 1356 р. видав «Золоту буллу».

Вивчаємо джерела

1356 р. Із «Золотої булли»- Карла IV Люксембурга

...Після принесення князями-виборцями або їхніми послами присяги... нехай розпочнуть вони вибори і в жодному разі названого міста Франкфурте не залишають, перш ніж більша частина їх не обере... римського короля, який має стати імператором. Якщо ж вони не встигнуть це зробити протягом ЗО днів, починаючи з дня прийняття згаданої присяги, то після цього, коли пройде 30 днів, нехай вони харчуються лише хлібом та водою і в жодному разі не полишають місто (Франкфурт) до того часу, поки ними або більшою їхньою частиною не буде обрано правителя...

1. Який порядокуспадкування престолу встановлював Карп IV?

2. Хто мав право обирати короля?

3. Кого так обирали в Римі?

Булла зберігала імператорський титул, але наділяла курфюрстів великими правами: карбувати власну монету, стягувати мито, вершити суд, вести феодальні війни, що урівнювало їх з імператором. Це сприяло збереженню феодальної роздробленості.

У 1438 р. імператорська корона знову опинилася в Габсбургів. Цього разу надовго. Представники династії Габсбургів правили Священною Римською імперією до 1806 р. Уся сила Габсбургів була в їхніх власних спадкових землях, які вони намагалися всіляко розширити. Велику роль у цьому відіграла так звана шлюбна дипломатія. Вона принесла їм Нідерланди й право на успадкування іспанської корони.

У самій Німеччині Габсбурги володіли Австрією, Штирією, Каринтією, Крайнюю, Тиролем і частиною Швабії. Вплив імператора на решту Німеччини був незначний. За словами одного хроніста, під час тривалого правління Фрідріха ІІІ Габсбурга (1440-1493) у Німеччині навіть почали забувати, що в країні взагалі є імператор. Натомість посилилися князівські міжусобиці. Припинити їх Фрідріх III був неспроможний. Він не мав ні загальноімперських військ і податків, ні центрального судового й адміністративного апарату.

Німеччина мала орган станового представництва — рейхстаг. Це були збори представників усіх земель і територій, що входили до складу імперії. Рейхстаг складався з курфюрстів, духовних і світських князів, а також представників великих міст. Рицарство не мало свого представництва, а городяни брали участь у вирішенні тільки тих питань, які торкалися їх безпосередньо. Німецький рейхстаг був органом із дорадчими правами. Прийняті ним рішення не завжди виконувалися.

У деяких князівствах існували ландтаги — збори представників місцевого дворянства, духовенства й городян. Вони збиралися принагідно, однак діяли досить ефективно. Зокрема намагалися впорядкувати на своїіі території систему управління, покращити організацію фінансової справи, удосконалити законодавство.

Усередині країни визрівало невдоволення існуючими порядками, особливо феодальною роздробленістю. Бюргерство було зацікавлене в політичній єдності й прагнуло реформ. Представники бюргерства вимагали припинити внутрішні війни, встановити контроль міст над свавіллям князів, ліквідувати феодальні привілеї, запровадити єдині судочинство, грошову й митну системи, скасувати залежність селянства тощо. У цій програмі було закладено ідею перетворення Німеччини на централізовану державу. Однак втілювати Ті в життя князі не поспішали.

1. Назвіть події, які відбулися в 911,962.1242 і 1356 роках.
2. Хто з названих осіб був сучасником Оттона І: княгиня Ольга, Мєшко І, Гуго Канет, Святослав Ігорович, Вільгельм Завойовник?
3. Поясніть значення понять і термінів "наступ на схід", курфюрсти, булла, рейхстаг.
4. У чому полягала особливість монархічної влади в Німеччині?
5. Чому німецькі імператори хотіли завоювати Італію?
6. Поміркуйте, які суспільні стани населення в Німеччині були прихильниками, а які — противниками об'єднання країни.
7. Яким документом було закріплено феодальну роздробленість Німеччини?
8. Що пов'язує дати 1097 р. (Київська Русь) і 1356 р. (Священна Римська імперія)?
9. Як позначилася німецька феодальна роздробленість на формі державного устрою сучасної Німеччини?
10. Із курсу історії Стародавнього світу згадайте, яке велике місто на півночі Африки спіткала така ж лиха доля, як Мілан.

І. М. Ліхтей Історія середніх віків 7 клас

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Планування всесвітньої історії, шкільний календарний план з усіх предметів. Все для учителя та школярам на допомогу у підготовці домашьої роботи.}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.