Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Література. Драматургія. Архітектура та містобудування. Живопис. Музика. Музеї. Українські підприємці-благодійники

ЛІТЕРАТУРА. ДРАМАТУРГІЯ. АРХІТЕКТУРА ТА МІСТОБУДУВАННЯ. ЖИВОПИС. МУЗИКА. МУЗЕЇ. УКРАЇНСЬКІ ПІДПРИЄМЦІ-БЛАГОДІЙНИКИ. РОДИНИ ТЕРЕЩЕНКІВ ТА ХАРИТОНЕНКІВ

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.

Література

Друга половина XIX ст. подарувала Україні велику когорту видатних письменників. Зірками першої величини засяяли таланти І. Франка, П. Куліша, Лесі Українки, Л. Глібова, Панаса Мирного, Б. Грінченка, М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, П. Грабовського та інших.

Література цього періоду характеризувалася різноманітністю художніх напрямів. Вона охоплювала найрізноманітніші теми та проблеми життя, торкалася всіх без винятку класів, станів і верств тогочасного українського суспільства. Найяскравішими рисами літератури стали насамперед реалізм і романтизм, які органічно поєднувалися та доповнювали один одного.

Обов'язково треба підкреслити спрямованість тогочасної української літератури на демократизацію та гуманізацію. її творці сприймали людину як найвищу цінність. Своїми творами вони намагалися просвітити народ щодо його природних прав, одночасно виступаючи на його захист. Вони закликали не миритися з насиллям і сваволею, будили людську гідність, прищеплювали читачам ідеали демократії та свободи.

Реалістичний напрям у літературі започаткувала своєю творчістю Марко Вовчок. Вона створила першу українську соціальну повість «Інститутка». У «Народних оповіданнях» письменниця засуджувала кріпацтво, захищала знедолених людей. її твори здобули широку популярність не лише в Україні, а й були перекладені на багато європейських мов.

Глибокі соціальні й психологічні проблеми 70-90-х років відображав у своїй творчості Іван Нечуй-Левицький. Він описав життя чи не всіх суспільних верств: селян і робітників, заробітчан («Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім'я»), міщанства («На Кожум'яках»), інтелігенції («Хмари», «Над Чорним морем»), духівництва («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройдисвіт»).

Соціально-психологічними мотивами позначена творчість Панаса Мирного. Це насамперед романи «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та повість «Голодна воля». У другій половині XIX ст. розквітнув талант Леоніда Глібова. Він став засновником української реалістичної байки. У своїх творах поет висміював такі соціальні лиха, як кріпацтво, хабарництво, здирництво, пихатість, войовничу неосвіченість та ін. Народну любов і славу здобув засновник громадянської та пісенно-романсової лірики Степан Руданський. Його знамениті «Співомовки» є портретним відображенням таких рис українського народу, як дотепність, оптимізм, веселість, мудрість і волелюбство.

Наприкінці XIX ст. розпочалася літературна діяльність Михайла Коцюбинського. Він заявив про себе як блискучий новеліст світового рівня. Історична повість «Дорогою ціною», у якій письменник виразно протестував проти національного гноблення українців, відразу була перекладена кількома іноземними мовами.

У 90-х роках заявила про себе Леся Українка. її перші збірки «На крилах пісень», «Думки і мрії» уславлювали боротьбу проти соціального і національного гноблення. У поемі «Давня казка» поетеса формулює своє кредо як митця: «Не поет, хто забуває // Про страшні народні рани. // Щоб собі на вільні руки // Золоті надіть кайдани!» Поезію Лесі Українки дуже високо цінував І. Франко. У 1898 р. він писав: «З часу Шевченкового „Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сії слабосилої, хворої дівчини...»

У цей час переживала піднесення й західноукраїнська література. Героїчні й відверті натури борців за людську гідність гуцулів, буковинців і галичан, їхнє життя та побут стали темою творчості Юрія Федьковича. Своїми творами він захопив як українських, так і багатьох європейських читачів.

Вершиною літературної творчості другої половини XIX ст. стала літературна спадщина І. Франка. Він написав майже 5 тис. літературних і наукових праць. Важливе місце в них посідає опис життя робітників («Борислав сміється»), у яких він засуджує соціальну експлуатацію. Талановитий митець створив романтичний образ революціонера в українській літературі («Вічний революціонер», «Каменярі»). Болючим соціально-побутові їм сюжетам підпорядковані його поеми «Наймичка», «Марійка», «Смерть убивці». Висвітлення проблем загальнолюдських стосунків принесли йому світову славу. Це, зокрема, романи «Перехресні стежки», «Для домашнього вогнища», драма «Украдене щастя».

Працюємо з джерелами

Видатний український історик І. Крип'якевич так визначив роль України й української культури: «В історії Східної Європи Україна грала впродовж довгих сторіч роль передового чинника. Спершу вона була творцем і центром великої східноєвропейської держави, організувала економічне життя, поширила культуру. Пізніше, коли політичний провід перейшов до Росії, Україна все-таки залишилася передовою культурною країною і своїм культурним впливом підняла Московщину на вищий рівень. Сила України була в тому, що вона завжди була у зв'язках із Західною Європою і звідти переймала всі живі культурні течії. Для Європи її значення було в тому, що Україна творила найдальше на схід висунутий бастіон європейської культури і що своїми зусиллями та жертвами крові вона стримала наступ диких орд Азії».

• Подумайте, чи стосуються ці слова до української культури другої половини XIX ст.

УКРАЇНСЬКЕ МИСТЕЦТВО ТА АРХІТЕКТУРА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.
1. Прокоментуйте думку: «Наука заспокоює, мистецтво ж існує для того, щоб не дати заспокоїтися».
2. Пригадайте найвидатніші твори українських драматургів.

Драматургія

Незважаючи на перешкоди, які ставив російський царизм на шляху розвитку драматургії, вона піднімалася до все вищого художнього й інтелектуального рівня. Найбільший внесок у розвиток української драматургії зробили її класики: Михайло Старицький, Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий. Вони створили колоритні п'єси у жанрах драми, трагедії, комедії, водевілю, писали лібрето оперет та опер. їхні драматичні твори стосувалися української історії та сучасного життя. Усі вони порушували такі проблеми моралі, як добро і зло, благородство і підлість, вірність і зрада. Неодмінною складовою їхніх творів були теми соціальної справедливості та національної гідності.

Михайло Старицький написав 25 п'єс. Серед них шедеври — «Не судилось», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Героїзм українського народу, нездоланну силу волі, гідність і патріотизм драматург зобразив у п'єсах «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші».

Марко Кропивницький насамперед зосереджувався на соціально-побутовій тематиці. Його драми «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук» користувалися незмінним успіхом на сценах українських сіл і міст.

Особливою соціальною гостротою, яскравістю образів позначені найкращі твори Івана Карпенка-Карого: «Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн». Незважаючи на те, що цензура дозволяла ставити українські п'єси тільки на селянську тематику, Карпенко-Карий зумів показати ті соціальні кривди, безправ'я робітників, зажерливість підприємців, які були характерні для тогочасного капіталізму.

Театр

Уже в середині XIX ст. в Україні набув поширення аматорський театр. Аматорські театри й групи створювалися в містах, містечках і навіть у селах. У театральних гуртках повітового міста Бобринця та в Єлизаветграді робили перші кроки брати Тобілевичі. їхніми театральними й літературними псевдонімами були: Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський.

Емський указ завдав театру удару нечуваної сили, адже його третій пункт проголошував: «Заборонити також різні сценічні твори і читання малоросійською мовою, а рівно й друкування нею тексту до музичних нот».

Українське театральне мистецтво протягом 1876-1880 pp. перейшло в підпілля. Вистави готувалися й виконувалися в приватних будинках таємно від поліції, за участю лише перевірених осіб.

І все-таки наш український театр вистояв. Він уже набрав такої сили й популярності, що проти заборони українського театру виступали не лише актори, письменники, а й буржуазія і навіть частина чиновництва, зокрема київський і волинський генерал-губернатори. Тому царський уряд у 1881 р. змушений був передати дозвіл на постановку українських вистав на розсуд місцевих губернаторів.

У 1882 р. за ініціативою М. Кропивницького було створено професійний театр у Єлизаветграді. Уже того ж року він гастролював у Києві, Чернігові, Харкові, Полтаві, Новочеркаську, Ростові-на-Дону.

Історичний факт. «Що коїлося в Кременчуку, коли наліпили афішу „Наталка Полтавка" і „Кум-мірошник", трудно переказати. Не фаетони, не карети загальмували під'їзд [тут: перегородили майдан та вулиці навколо театру], а фургони та ковані повозки козаків полтавських. Пішли биткові збори [від: битком набито — повний зал, повний розпродаж квитків, аншлаг]. Поліцмейстер Филонов, стоячи біля театру, застеріг: „Если такое столпотворение будет долго продолжаться, придется донести губернатору!.." — „Навіщо?" — спитав я. Він нічого не відповів», — згадував М. Кропивницький.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Марко Кропивницький у своїх спогадах писав: «У день заборони йшла драма „ Дай серцю волю..." і дивертисмент. Губернатор був І. М. Дурново, котрий дозволив нам виконати цей спектакль. У дивертисменті я співав відому пісеньку із „Підгірян" — „Поле моє, поле", але не доспівав її і розревівся. Дружина моя боялася, щоб я не заподіяв чого із собою, і мусила слідкувати за мною. Одначе ж не встерегла, як я сів в саду під дуба і під тужіння приятеля добродія Ізотова почав плакать і битись головою об дуба...»

Протягом другої половини 80-90-х років XIX ст. в Україні діяло кілька провідних театральних колективів, очолюваних М. Старицьким, М. Кропивницьким, П. Садовським, і ще майже 30 невеликих театральних труп.

Історичний факт. Театральні трупи працювали під прискіпливим наглядом імперського чиновництва й зазнавали всіляких утисків. Так, у 1883 р. київський генерал-губернатор на цілих десять років заборонив у всіх п'яти підвладних йому губерніях вистави українських театральних труп.

Подібні обмеження змушували українські театри гастролювати далеко за межами України. Вони здобували любов публіки Казані, Москви, Петербурга, Грузії, Білорусі, Польщі. Особливо вражала глядачів своїм талантом краса української сцени — Марія Заньковецька.

Історичний факт. Свій театральний псевдонім Марія Адасовська — п'ята дитина в сім'ї збіднілих поміщиків — запозичила в с. Заньки на Чернігівщині, де народилася. Вона завжди залишалася вірною рідній Україні. Коли Марії запропонували вступити до театральної трупи імператорського Марийського театру в Петербурзі, вона відмовилася.

Марія Заньковецька була не лише талановитою актрисою, відданим патріотом, а й людиною високої громадянської мужності. Коли в Москві в 1897 р. відбувався Всеросійський з'їзд театральних діячів, вона виступила з трибуни з полум’яною промовою, висловивши рішучий протест проти утисків українського театру, який, на її думку, мав розвиватися як народний, «щоб як зміст п'єс, так і мова їхня були близькі й доступні народові».

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Із розповіді М. Кропивницького про свій виступ навесні 1879 р. у Києві на квартирі М. Ли-сенка: «І, о горе побіжденним! Перш чим почати: „Щука-риба в морі гуляє доводі", земляки мусили позамикати вікна і віконниці; а хтось ще став і вартовим на вхідних дверях...»

Музика. Українська опера

Із театральним мистецтвом пов'язаний розвиток української музики. У 1862 р. співак і композитор Семен Гулак-Артемовський створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Хоча опера написана в лірико-комічному жанрі, вона не позбавлена героїко-епічних мотивів, У ній виразно звучать любов до рідної землі, волелюбство й почуття власної гідності, «Запорожець за Дунаєм» став иайпопуляриішою п'єсою українського театру. Його окремі номери заполонили концертну естраду. їх виконували найвидатніші співаки. Свою популярність опера зберігає донині.

Микола Аркас на основі творчості Т. Шевченка створив оперу «Катерина». Через перешкоди цензури та імперських властей глядачі ЇЇ побачили лише наприкінці століття, у 1899 р„ а прем'єра відбулася не в Україні, а в Москві. Композитор Петро Сокальський — хімік за освітою — написав опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна». Остання написана за мотивами повісті «Тарас Бульба» М. Гоголя.

Львівський композитор Анатоль Вахнянин написав першу оперу на західноукраїнських землях — «Купало», Багато пісень і романсів на тексти Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича створили західноукраїнські композитори Михайло Вербицький, Іван Воробкевич, Дмитро Січинський.

Українські композитори продовжили професійну музичну обробку українських народних пісень. Найбільше цією справою захоплювався найвидатніший український композитор другої половини XIX ст. М. Лисенко. У його творчому доробку майже 600 пісень як народних, так і написаних на слова вітчизняних і зарубіжних поетів. Він поклав на музику майже 100 творів Т. Шеченка, багато поезій І. Франка, Лесі Українки.

Головною заслугою композитора стало творення українських класичних опер «Наталка Полтавка» і «Тарас Бульба». Він написав і перші опери для дітей «Коза Дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».

Українська народна музика та пісня жила й розвивалася разом із народом. Талановитим виконавцем народних дум і пісень був сліпий кобзар Остап Вересай. У 1874 р. він виступав перед учасниками III Археологічного з'їзду в Києві.

Історичний факт. Французький вчений Едуард Рембо, який був присутній на концерті кобзаря, заявив, що О. Вересай має стояти в одному ряду з Гомером.

Містобудування

Протягом другої половини XIX ст. міста стрімко зростали за рахунок приєднання до своїх територій передмість, слобід, віддалених сіл і хуторів, що вело до принципових змін у їхньому плануванні. Навколо старих центрів, забудованих відповідно до вимог класицизму й ампіру, виростали нові райони. їхня забудова здійснювалася нерівномірно та примхливо, створюючи мальовничу мозаїку вулиць, провулків, тупиків.

Ставши центрами промисловості, міста на околицях обростали кільцем підприємств, які й ставали індустріальною межею міста.

Згодом за промисловою смугою розбудовувалися нові житлові райони, що погіршувало умови проживання, приносило гуркіт і кіптяву, транспортний гомін і пилюку.

У ході капіталістичної урбанізації стали масово знищувати сади, парки, сквери. Через це у великих містах створювалися несприятливі екологічні умови, і власті змушені були розпочати насадження нових парків та інших зелених зон громадського користування. Однак зелені насадження зосереджувалися в центрі чи неподалік від нього. А робітничі околиці, які найбільше страждали від диму й пилу, були майже позбавлені зелені, залишалися невпорядковані.

На прилеглих до центру майданах, вулицях і проспектах будувалися громадські споруди. Наприкінці століття почали вимальовуватися групи споріднених закладів та установ.

Навколо залізничних вокзалів зводилися готельні комплекси. Біржі, банки та кредитні установи утворювали ділові центри. Розкішні магазини й пасажі — торговельні центри. Університети, бібліотеки й студентські гуртожитки поступово об'єднувалися в навчальні комплекси.

ПАСАЖ (від. фр. passage — перехід) - крита галерея з крамницями по обидва боки проходу.

Такі комплекси відрізнялися й архітектурними стилями. Флорентійський ренесанс став обличчям банків, музеїв, бібліотек. Навчальним закладам частіше надавали античних форм, середньовічна архітектура залишалася прерогативою храмів.

Капіталістичним містам уже стали непотрібні базарні площі, які поступово замінювалися критими ринками. Містобудівники майже повністю відмовилися від соборних майданів. Натомість усе більшої уваги надавали ансамблевій завершеності вулиць, особливо центральних і прилеглих до них.

Архітектура

Тодішня архітектура характеризувалася використанням багатьох попередніх стилів. Усе частіше архітектори зверталися до еклектики — навмисного змішування в одній споруді ознак різних стилів і художніх епох.Будівництво втрачало єдину систему, цілісність, жорстку симетричність. Архітектори відмовлялися від поділу форм на головні й другорядні. Основними носіями краси стали декоративні деталі, якими пишно оздоблювали стіни будівель. Гарне ототожнювалося з багато прикрашеним.

ЕКЛЕКТИКА - механічне поєднання, змішування різнорідних, органічно несумісних елементів.

Однак перенасиченість численними, неповторними, екзотичними архітектурними деталями призвела до того, що вони вже й не сприймалися, не помічалися.

Продовжувало розвиватися храмове будівництво. Одним із найвидатніших храмів того часу є Володимирський собор у Києві. На завершальному етапі його проектував архітектор Р. Бернгардт. Храм збудовано у вигляді складної купольної базиліки, увінчаної сімома банями. У дусі пізньої готики наприкінці XIX ст. архітектором В. Городецьким було спроектовано та розпочато будівництво костелу св. Миколая в Києві.

Наприкінці століття виник новий тип культових споруд — подвір'я. Вони були призначені для паломників, які йшли до святих місць — Палестини та грецького Афонського монастиря. За своїм призначенням це були готелі, побудовані в єдиному комплексі з молитовними приміщеннями. Яскравим прикладом такої споруди є Пантелеймонівське Афонське подвір'я поблизу залізничного вокзалу в Одесі.

Найвидатнішим культовим комплексом став ансамбль резиденції буковинського митрополита в Чернівцях. До його складу входили митрополичий та семінарський корпуси, церква семінарії, будинок для приїжджих, парк із будівлями для відпочинку. Ансамбль органічно поєднав українські народні традиції з прийомами та декоративними елементами візантійського та романського західноєвропейського стилів.

Архітектурне обличчя міст стали визначати й приміщення культурно-освітніх установ. Прикрасами міст ставали приміщення бібліотек, клубів, музеїв, народних будинків і особливо театрів.

Найвидатнішим серед театральних приміщень XIX ст. вважають Міський театр в Одесі (1884-1887). Після проведення всесвітнього конкурсу його проектування доручили австрійським архітекторам Ф. Фельнеру та Г. Гельмеру. На конкурсній основі обирали й проекти для Київського та Львівського театрів. Обидва театри за проектами В. Шретера та 3. Горголевського були збудовані наприкінці століття в бароковому стилі. Споруда Львівського театру за композицією нагадує споруду Гранд-опера в Парижі.

Як і за попередньої доби продовжували зводитися величні адміністративні будівлі. Характерним прикладом є будівля судових установ в Одесі, архітектор М. Толвінський. Триповерхова споруда з ренесансними формами займає цілий квартал. Найяскравішим серед будинків регіонального та міського самоуправління став будинок галицького сейму (архітектор Ю. Гохбергер).

Не менш показовими споруджувалися будинки фінансово-кредитних установ. У пишних формах раннього бароко збудовано Земельний банк у Харкові (1896-1898), архітектор О. Бекетов. Архітектурного блиску набували торговельні, лікарняні, готельно-санаторні споруди й комплекси, приватні особняки.

Живопис

На вищу сходинку піднявся український живопис. Розвивалися всі його жанри. У найбільших містах формувалися художні школи, об'єднання художників. Центром уваги художників була реальна соціальна дійсність. Тому провідного значення набув побутовий жанр. Він дозволяв найбільшою мірою відгукуватися на питання, що опинялися в центрі суспільної уваги.

Значних успіхів у побутовому жанрі досягнув академік Микола Пимоненко. На свої полотна він насамперед поміщав селян, відтворюючи їхні стосунки, мрії, радощі й печалі: «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Жниця», «На річці», «Проводи рекрутів», «Свати».

У цьому жанрі працював також одеський художник Микола Кузнецов. Він активно співпрацював із передвижниками. Мотиви соціальної несправедливості й напруження втілено в картинах «Об'їзд володінь», «На заробітки».

Розвинув традиції українського реалістичного пейзажу Сергій Васильківський. Він створив 3,5 тис. полотен і замальовок різного жанру. Найвідоміші з них — «На Журавлівці», «Околиця Кам'яної Балки», «Гуси», «Козача левада».

Поєднання жанрових і пейзажних елементів було характерне для Сергія Світославського — «Подвір'я, освітлене сонцем», «Воли на ниві».

Батальний жанр започаткував Микола Самокиш. Разом із С. Васильківським вони протягом багатьох років, за допомоги історика Д. Яворницького, працювали над виданням серії «З української старовини». У розробку історичної тематики в українському мистецтві зробив значний внесок І. Рєпін.

Видатним українським живописцем і педагогом був Микола Мурашко. З 1869 р. він викладав малювання в київських школах, а потім заснував Київську рисувальну школу і 25 років керував нею.

У Західній Україні живопис зазнавав впливу художніх шкіл Австрії, Німеччини й Польщі. Проте за змістом він залишався народним. Ліричністю відзначалися полотна Корнила Устияновича «Гуцулка біля джерела», «Бойківська пара». Йому ж належить полотно громадського звучання «Тарас Шевченко на засланні».

Українські підприємці-благодійники

Підприємці українського походження назавжди ввійшли в історію як меценати та благодійники. Ці люди заслуговують на особливу увагу тому, що за умов бездержавності та пригнічення української культури їхня діяльність мала велике значення, а нерідко була справжнім громадянським викликом офіційній політиці Петербурга щодо української культури.

Серед них — відома сім'я Симиренків. Так, Василь Симиренко власним кош¬том утримував майже всі часописи й газети підросійської України. Він фінансував історико-етнографічні експедиції, театральні трупи, виплачував стипендії українським науковцям, письменникам, діячам культури. Своє майно вартістю в 15 млн руб. В. Симиренко заповів Фонду розвитку української науки і культури та допомоги українським митцям. Коштом Платона Симиренка було видано «Кобзар» Т. Шевченка в 1860 р.

Богдан Ханенко — український колекціонер-меценат і археолог, на базі колекцій творів мистецтва якого в Києві було засновано Музей мистецтв ВУАН. Нині він має назву Музей мистецтв імені Богдана і Варвари Ханенків. Богдан Ханенко видавав часопис «Старожитності Придніпров'я».

Микола Терещенко активно займався благодійництвом спочатку в рідному Глухові, а потім у Києві. Він пожертвував 5 млн рублів на будівництво лікарень, середніх і вищих навчальних закладів (зокрема, його коштом було збудовано Політехнічний інститут та зразкову міську школу). Значна частина пожертв використовувалася на задоволення культурно-мистецьких потреб українського суспільства: будівництво історичного музею, театрів, храмів, пам'ятників. Підприємець займався меценатством, купував картини й матеріально підтримував молодих митців.

Художні колекції братів Миколи та Федора Терещенків стали основою сучасних зібрань творів образотворчого мистецтва Національного художнього музею України і Київського музею російського мистецтва. У колишньому будинку М. Терещенка нині діє Національний музей Т. Шевченка. Діяльність названих та багатьох інших українських підприємців засвідчила, що вони відчували себе частиною українського народу.

Відомі українські цукрозаводчики й землевласники Харитоненки збудували в рідних Сумах реальне та духовне училища, чоловічу й жіночу гімназії, дитячий притулок. Вони фінансували облаштування міського освітлення, залізниці. На їхні кошти споруджені кадетський корпус і містечко, три корпуси дитячої лікарні, училище-пансіон для дівчат, які й нині облагороджують архітектурний вигляд міста.

Діяльність названих і багатьох інших українських меценатів засвідчує, що вони відчували себе невід'ємною частиною українського народу.

Працюємо з джерелами
1. Які критерії оцінки творчості будуть завжди вагомими для митців усього світу?
2. На які риси української культури другої половини XIX ст. вказує заклик Миколи Лисенка до молоді навчатися «на сірій свитині, на грубій сорочці, на дьогтяних чоботях: там-бо душа Божа сидить»?

Перевірте свої знання
1. Опишіть визначальні риси української літератури другої половини XIX ст. У яких творах українських письменників того часу ці риси знайшли своє відображення?
2. Назвіть найвидатніших драматургів другої половини XIX ст., оха¬рактеризуйте їхню творчість.
3. Назвіть українських підприємців-благодійників і їхні, гідні шани, справи.
4. За якими архітектурними особливостями можна було визначити призначення окремих міських комплексів другої половини XIX ст.?
5. Які напрями й риси стали притаманними українському образотворчому мистецтву другої половини XIX ст.?
6. Визначте етапи розвитку українського театру.
7. Як відобразився на становищі українського театру Емський указ?
8. Назвіть основні напрями розвитку музичного мистецтва в другій половині XIX ст.
9. Визначте нові риси, які стали характерними для містобудування.
10. Охарактеризуйте сутність еклектизму як архітектурного стилю.
11. Дайте характеристику М. Заньковецькій як актрисі та громадській діячці.

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  

_{Скачати календарно-тематичне планування з історії України, відповіді на тести, завдання та відповіді школяру, книги та підручники, курси учителю з історії України для 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.