Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 8 клас>>Українська література: Іван Карпенко-Карий «Сто тисяч»

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845—1907)
Сцена — мій кумир, театр — священний храм для мене.
Іван Карпенко Карий
 
Яскравою сторінкою в історії української культури XIX ст. є професійний український театр корифеїв(Корифей — заспівувач, зачинатель; найвидатніший з перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури), куди входила ціла плеяда талановитих майстрів сцени (Іван Карпенко-Ка-рий, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська та ін.), чиї імена увійшли в золотий фонд історії вітчизняного мистецтва. Цей театр був створений у 1882 році Марком Кропивницьким і завоював велику популярність не лише в Україні, а й за її межами. Його виступи в Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі перетворювалися на свята української культури.
Важливу роль у театрі корифеїв відіграла родина Тобіле-вичів, яка дала світові неиеревершених драматургів, акторів, організаторів професійних театральних труп (колективів). Це відомий український драматург і актор Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий), театральні режисери й актори Панас Карпович Тобілевич (Панас Саксаганський), Микола Карпович Тобілевич (Микола Садовський), Марія Карпівна Тобілевич (Марія Садовська-Барілотті). Театральні псевдоніми Тобілевичі взяли від батька і матері: Іван обрав собі псевдонім, складений з імені батька Карпа та прізвища улюбленого героя з п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого (Карий); Микола і Марія взяли дівоче прізвище матері (Садовські), а Панас — назву містечка Саксагань, де народилася мати (Саксаганський).
Вважають, що найталановитішим у сім'ї був Іван, який своїми драматичними творами сягнув вершин світового театрального мистецтва.
Народився Іван Тобілевич 29 вересня 1845 року в селі Арсе-нівці поблизу Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) в родині управителя поміщицьких маєтків. Мати мала великий вплив на дітей і прищепила їм любов до українських народних пісень, звичаїв та обрядів, театральних вистав, віршів Тараса Шевченка.
Десятирічним Іван розпочав навчання в Бобринецькому повітовому училищі. Проте через матеріальну скруту в родині підлітку довелося перервати навчання. Кілька років Іван Карпович працював канцеляристом і писарем у повітовому суді.
З 1864 року, після переїзду до Бобринця, Іван Тобілевич активно включився в театральний рух. Він засновує драматичний гурток, до якого запрошує Марка Кропивницького, ставить вистави українською мовою.
У 1865 році Іван Тобілевич переїздить до Єлисаветграда, де дістає посаду секретаря поліційного управління, організовує Драматичний гурток, інсценізує українські та російські п'єси.
У тогочасній Росії українська культура зазнавала усіляких утисків, царські укази забороняли українське друковане слово, а згодом — і організацію українських вистав. Іван Тобілевич брав активну участь у громадському русі на захист національної культури. На його квартирі збиралися передові Діячі української культури, які обговорювали важливі питання соціального і національного життя в Україні. У зв'язку з Цим його звільнили з роботи. 

1883 року, коли в Україні виникає професійний театр, ІВаіі Тобілевич входить у театральну трупу Михайла Старицького під псевдонімом Карпенко-Карий. Тепер він мав змогу повністю віддатися театральній діяльності. Однак у 1884 році Тобілевичу було заборонено жити в Україні, піддано поліційному наглядові на три роки. Він оселився в містечку Новочеркаську. Саме тут Іван Карпович написав драми «Бурлака», «Безталанна» «Наймичка»; комедію «Мартин Бору ля».
З 1887 року Іван Карпенко-Карий жив на Кіровоградщині на власному хуторі Надія (назвав так на честь покійної дружини).
Хутір Надія став літературно-мистецьким осередком, куди часто з'їжджалися друзі Тобілевича. Тут він написав сатиричні комедії «Сто тисяч» (1889), «Суєта» (1899), «Хазяїн» (1900), історичну трагедію «Сава Чалий» (1899).
15 вересня 1907 року видатний український драматург і актор помер у Берліні, куди поїхав на лікування. Похований Іван Карпенко-Карий поблизу хутора Надія. Згодом син драматурга Юрій відкрив тут літературно-меморіальний музей на честь батька.

 Для тих, хто хоче більше знати
Карпенко-Карий був не лише талановитим драматургом, а й прекрасним актором. Він створив високохудожні сценічні образи: Возного («Наталка Полтавка» Івана Котляревського), Назара Стодолі й Гната Карого («Назар Стодоля» Тараса Шевченка), Герасима Калитки і Пузиря із своїх п'єс «Сто тисяч» і «Хазяїн». Він невтомно працював над своїми ролями, відшліфовуючи кожен епізод до найменших деталей. Його гра була позбавлена штучної декоративності, а відзначалася простотою і життєвою правдою, проникненням у внутрішній світ героїв.
1.    Розкажіть про український професійний театр корифеїв, назвіть його представників.
2.    Що вам відомо про родовід Івана Тобілевича? Хто з його братів та сестер був пов'язаний з театральним мистецтвом?
3.    Яку освіту здобув Іван Карпович? Чому він так рано почав працювати? За що був звільнений з роботи?
4.    Які драматичні твори написав Карпенко-Карий? У яких жанрах?
5.    Що ви знаєте про сценічну діяльність Івана Карпенка-Карого?
6.    Які п'єси цього драматурга ви читали, бачили на сцені, слухали по радіо? Яке вони справили на вас враження?

Влада грошей над людиною
 
На хуторі Надія Іван Карпенко-Карий у 1889 році написав п'єсу «Гроші», яка згодом здобула популярність під назвою «Сто тисяч». Через рік комедія була інсценізована. Головну роль Герасима Калитки у п'єсі виконував автор.

В основу п'єси покладено реальний факт. На той час на півдні України активно діяли шахраї, які продавали замож-ним селянам фальшиві гроші. У п'єсі «Сто тисяч» виведено образ господаря, який, прагнучи швидко розбагатіти, потрапляє у трагікомічну ситуацію.
У комедії Івана Карпенка-Карого порушено проблему влади грошей та її згубного впливу на людину, коли в гонитві за багатством особа стає бездуховною, втрачає тверезий глузд, людську подобу, нормальну родину, її життя позбавляється смислу.
Тема влади грошей над людиною є «вічною» у світовому мистецтві, її висвітлювали французький драматург Жан Батіст Мольєр, російський прозаїк Микола Гоголь та інші. Карпенко-Карий виявив себе у комедії «Сто тисяч» глибоким знавцем людської натури, майстром діалогу, створив національний і водночас загальнолюдський образ.

СТО ТИСЯЧ
Комедія в 4 діях
(Скорочено)
Дійові люди
Герасим Никодимович Калитка — багатий селянин.
Параска — жінка його.
Роман — син їхній.
С а в к а — кум Герасима, селянин.
Бонавентура — копач.
Невідомий — єврей.
Г є р ш к о — фактор1.
М о т р я — наймичка.
К л и м — робітник.

Дія перша Ява І
В хаті яку хвилину нема нікого; входить Невідомий.
Невідомий.  Нікого нема... Охо-хо-хо! Трудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понаставало... Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема — один убиток. Так я сібє ви-Думал новую комерцію: хорошій будєт гендель2, єжелі удаст-ся... Попробуєм!..
 Ява II
Роман і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте вам.
Роман. Здоров.
Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман. Це.
Невідомий. А де ж сам хазяїн?
Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.
Невідомий. Яз ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.
Роман. Може, й вони через годину будуть...
Ява IV
Копач і Роман.
Копач. Ха-ха-ха! Замєть — це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрєлся... Командо-вал зводом, так пров'янт1 і фураж2 часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ тридцять в одставке, по світу вольно я ходжу і в очі сміливо усім гляжу... Стихи... Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?
Роман. Ще в городі.
Копач. Хотів поздравити його з приобрєтєнієм земельки... А Прасковєя Івановна?..
Роман. У попа.
Копач. Так! Торрічеллієва пустота3. Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш — це з фізики. В такім разі — адіо! К обіду я прийду. (Пішов.)
Ява VI
Герасим і Роман.
Г є р а с и м. А ви чого тут збіглись, роботи нема, чи що?
Роман. Та я розірвав рукав... Мотря зашила.
Герасим. А мати ж де?
Роман. Пішли до попа...
Герасим. Знайшла празник. Іди ж до роботи, бо там ротги пороззявляють та й стоятимуть. Нехай коней розпряжуть, а    збрую зараз однеси в комору, щоб якої реміняки не порізали батоги.
Роман. Добре. Тут єврей якийсь питав вас і Копач. (Вийшов.) Герасим (один). Єврей — то діло, а Копач — морока! Хі! С Богу, справився з ділами: совершив купчу, і земельки прибавилось. І бумага зелена, мов земля, укритая рястом!.. Ох, земелько, свята земелько — Божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колосується жито: і все то гроші, гроші, гроші... Кусочками, шматочками купував, а вже і у мене набралося: тепер маю двісті десятин — шматочок кругленький! Але що ж це за шматочок! Он у Жолудя шматочок — так-так! — однієї шпанки1 ходить дванадцять тисяч; чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тілько біля свиней шість чоловік день при дні працює!.. І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей — не зрозумію... Я сам пам'ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх різав, торгував м'ясом у різницях, а тепер — багатир. Де ж воно набралося? Не іначе, як нечистим путьом! Тут недоїдаєш, недопиваєш, день при дні працюєш, жінка з діжі рук не виймає — і тілько ж всього-навсього двісті десятин, а то ж, мабуть, і в десять тисяч не вбереш. Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і перезаложив — видко, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею. Що ж, копиталу не хватає... Маю п'ять тисяч, а ще треба не багато, не мало — п'ятнадцять тисяч! Де ти їх візьмеш? Прямо, як іржа, точить мене ця думка! Де їх взять?.. Де?.. Хіба послухать єврейчика, піти на одчай, купить за п'ять тисяч — сто тисяч фальшивих і розпускать їх помаленьку: то робітникам, то воли купувать на ярмарках... Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бу-мажка, то й гроші. Страшно тілько, щоб не влопатись... Обіщав єврей сьогодні привезти напоказ. Може, це він уже й заходив. Цікаво дуже бачити фальшиві гроші.
Ява VII
Савка і Герасим.
С а в к а. Здрастуйте, куме! Добре, що я вас дома застав. Герасим. А навіщо ж то я вам так пильно потрібен? Савка. Відгадайте! Шкода, не відгадаєте... Грошей позичте, куме! Карбованців з сотню, до Семена.
Герасим. Яж кажу, що так!.. Виходить: недовго думавши — давай! Хіба у мене банк, чи що?
С а в к а. Та до кого ж ти і вдаришся? Єврей злупе такого проценту, що ніяк не викрутишся потім.
Герасим. Хто ж тепер, куме, не лупить? Лупи тга дай.
С а в к а. То вже лупіть краще ви, куме, та дайте.
Герасим. Нема! Хоч носа відкрути, то й десятки зайвої не витрусиш — всі віддав за землю.
С а в к а. Де ж ті гроші, куме?
Герасим. Та Господь їх знає. Я й сам не раз, н<е два над цим думав.
С а в к а. Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани, то, може, й другі так само достали.. . Тілько ж де вони з ним познайомились і як? От щсо цікаво! Все ж і я не полохливого десятка, пішов би до нього в гсості у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехайі би дав, іродів син! Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай іби брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей. Я вам, куте, признаюсь, що сам ходив під Івана Купайла, як мені каззано, на роздоріжжя... Повірте, звав, нехай Бог простить,, Гната безп'ятого! Так що ж — не вийшов, тілько налякав.
Герасим. Цікаво! Розкажіть, будь ласка...
С а в к а. Знаєте, за третім разом, як я гукнув: вийдш до мене, безп'ятий, я тобі в ніжки уклонюся, до смерті слугоїю твоїм буду... А він — і тепер моторошно — зайцем мимо дмене — тільки фа! аж свиснув, та — хо-хо-хо! То я тікав з того» місця, мало дух з мене не виперло... Прости Господи! Дві неділі слабів: бувало, тілько що шерхне, так увесь і затремтю і і волосся на голові підніметься. На превелику силу одшептала .Гаври-лиха.
Герасим. Не надіявся, куме, що ви такі сміливі бу/ли.
С а в к а. Ну, а що ж його робить, коли грошей треба , день у день! От і тепер: післязавтрього строк платить Жолудю зза землю, держу там у нього шматочок, а тут не вистача. Догоівір же такий: як грошей в строк не віддам — хліб зостанеться зза Жо-лудьом без суда. Так що там балакать! От, єй, правду вам ікажу. куме: якби знав, що за цим разом дасть, знову пішов бш кликать, так грошей треба.
Герасим. Сміливі, сміливі ви, куме... З вами і не таксі діла можна робить.
С а в к а. Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей а з грішми, сказано ж, і чорт не брат.
Герасим (набік). Треба це на ус закрутить.
С а в к а. Куме! Та, може ж, таки найшлася б у вас там« яка сотняга? Позичте! Батьком буду величать.
Г є р а с и м. Що його робить? Хіба от що: я, знаєте, сам позичив оце у Хаскеля для домашнього обіходу; тілько платю п'ять процентів у місяць. Коли дасте п'ять процентів, то я поділюся з вами, так уже, для кума.
С а в к а. П'ять?.. Та що маєш робить... І за це велике спасибі, давайте.
Г є р а с и м. Принесіть же мені запродажню запись на воли.
С а в к а. Як? Хіба ж я вам воли продав?
Герасим. Вийде так, ніби продали... Ніби! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців, і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли... Так коротча справа.
С а в к а. Це добра справа!.. То й воли до вас вести, чи як?
Герасим. Ні. Ви підіть у волость, то писар знає і напише таку запродажню як слід, а ви запродажню1 принесете мені, то я вам гроші дам.
С а в к а. Та візьміть, куме, векселя2, навіщо вам ця плутанина?
Герасим. Ні, куме, я переконався, що запродажня на-дежніше векселя...
С а в к а. Так... Ну, добре. То вже ж, мабуть, завтра принесу. А ви дома будете завтра?
Герасим. Дома.
С а в к а. Так... Прощайте. {Набік.) Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя. (Зітха, виходить.)
Герасим (сам). Одважний чоловік! До чорта ходив і на все піде за гроші, а я візьму з нього вексель. Найшов дурня! Продай воли — бери гроші... не віддаси грошей — давай воли, бо то ж мої, я вже їх купив, я вже не буду править грошей, а воли давай. Так надежніше.
Ява VIII
Герасим і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте вам.
Герасим. Здрастуй. (Набік.) Той самий єврей... аж мороз поза шкурою пішов. Ну що?
Невідомий (озирається). А нічого... Герасим.  Приніс? Невідомий. Є. Герасим (зітхнув). Показуй.
Невідомий (оглядається кругом, загляда у вікно, потім виймає гроші, все нові, несе до столу, розклада на столі). Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі?
Г є р а с и м (довго розгляда, придивляється на світ). От так штука! От так штука! Не вгадаю! (Розгляди.) Не вгадаю!
Невідомий (знову зазира у вікно). І ніхто не вгадає. Я присягну на Біблію, що всякий прийме. Ето робота первий сорт. Ми не робимо такої дряні, як другі... їх роблять у англи-чан, і англичанин їх возить, а я у нього агентом1.
Г є р а с и м. Ну й зроблені, ну й зроблені — прямо настоящі,
і не кажи. Як дві каплі води, всі однакові... руб—руб, три—три   
однаковісінькі! Покажи ж, будь ласка, котра фальшива?
Невідомий. Оце одна — руб, а це друга — три.
Г є р а с и м. Оці-о? Оці? Та ти давай мені таких грошей хоч лантух — прийму. Як же ти їх розбираєш?
Невідомий. Ми?.. Ето секрет. Нащо вам усе знать? Товар нравиться — візьміть, не правиться — не беріть. Ми не нуждаємся в покупателях; ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять... Ви знаєте, теперечки етіх дєнєг скрізь доволі, може, і у вас у кишені єсть такі самі.
Г є р а с и м. Ну, так! Звідкіля вони у мене візьмуться? Хіба дав хто, справді? Ану, глянь. (Показує свої гроші.)
Невідомий (розгляди). Как нема, коли є!.. От одна трьох-рубльовая, от друга... Хе-хе-хе! Ето усе нашей фабрики.
Г є р а с и м. Свят, свят, свят. Та ти брешеш?
Невідомий. Побєй меня Бог.
Г є р а с и м. Диво! От так штука! Оце, кажеш, фальшиві? Це я взяв від Жолудьова прикажчика. Виходить, їх і у Жолудя доволі є... Он як люди багатіють. Я їх помітю, надірву краї... От тілько одно мені дивно: чом же ти сам не торгуєш на ці гроші, а тілько другим наділяєш?
Невідомий. Ви все любопитнічаєте. Ну, а отчего ви не продайоте фальшивих дєнєг? Відіте, у всякого своя комерція. У нас фабрика на весь світ, другой такой фабрики нема; ми продаиом тисячу за п'ятдесят рублєй... Разві ето не торговля, по-вашему? Ми заробляємо міліони, а люди в двадцять раз больше... Ну, а якби ми самі за еті дєньги товари купували? Хто б тоді так дешево робив гроші?
Герасим. І то правда. (Розгляди гроші.) Не надивуюсь! Настоящі, натуральні! Помітю й ці. (Надрива краї.)
Невідомий. У нас порядок; фірма почтєнная, товар з Лондона прямо ідьот в кожаних мішках; єжелі возьмьотє, то скажіть — сколько вам нужно, я буду телеграму пускать У Адессу, і англичанин сам вивезеть їх на нашу станцію.
Герасим. Розпалилась до них моя душа. Сто тисяч візьму!
Невідомий. Нехай вам Бог помагає! А коли вивезти?
Герасим. Сьогодня у нас субота... У понеділок можна?
Невідомий. Можна, зачем не можна — усе можна!
Герасим. А ці дві бумажки ти дай мені, може я пробу зроблю, куплю на них що-небудь.
Невідомий. Навіщо, коли у вас свої є? А мєжду прочім, візьміть... Так у понедєльнік увечері ви будете на вокзалі у тому місці, де для мужчін і для дам,— розумієте?
Герасим. Розумію.
Невідомий. Прощайте. (Іде.) Дай вам Бог з моєї легкої руки зробиться міліонером!
Герасим. Спасибі!
Невідомий виходить.
Герасим (сам). Тепер коли б розмінять фальшиві гроші в казначействі... Самому страшно, щоб не влопаться... Хіба кума взять у компаньйони? Що ж, коли він чорта не побоявся, то не побоїться казначея, щоб розміняти гроші. Кращого компаньйона, як кум, не знайти!..

1.    Розкажіть, які реальні події з життя лягли в основу п'єси «Сто тисяч».
2.    Яким чином Калитка хотів розбагатіти?
3.    Як Невідомому вдалося ввійти у довіру до Калитки?
4.    Виразно прочитайте монолог Калитки з VI яви першої дії. Які риси характеру Герасима тут розкриваються? Яка його найзаповітніша мрія? Чи щирою була його любов до землі? Чому в мові Калитки так багато пестливих слів?
5.    Як Герасим ставиться до свого кума Савки? З чого це видно?
6.    Посилаючись на текст, висловіть свою думку: Калитка любить землю як трудівник чи як власник?
7.    Визначте зав'язку конфлікту, який лежить в основі п'єси.

Дія друга Ява І
Перед світом, в хаті.  Копач то ходить по хаті, то сіда на лаві.
Копач. Боковенька... Боковенька... Боковенька... Не дає мені спокою цей предмет... Боковенька, копили1, кам'яна фигура... Там гроші, іменно там. Там моя судьба... Копили, оскардами висічені... сьогодня цілу ніч снилась кам'яна фигура. Ох Боковенька, Боковенька.
Ява II
Г є р а с и м (за коном). Вставайте ж, вставайте! Не мніться Чепіга зайшла, пора скотину порать.
Копач. Еге! Герасим вже по хазяйству гасає — невсипущий.
Входить Герасим.
Герасим. О, і ви вже встали? Чого так рано? Полежали б ще.
Копач. Не спиться. Почув, що ви встали, то й я піднявся. А знаєте, що я придумав?
Герасим. А що?
Копач. Ви б зробили калакольчик у ту хату. Тут вірьовка над ліжком. От прокинулись, пора вставать — зараз дзінь, дзінь, дзінь; сам ще лежиш, а там встають.
Герасим. Та це чортзна-що! Я буду лежать, то всі будуть лежать. (Загляда у двері.) Чи не поснули знову, щось тихо у тій хаті? От вам і дзвінок, і вигадає ж, скажи на милость. Ану, ану!
Копач. Оце саме добра пора копать: не душно, холодком можна Бог знає скільки викопать. Воно ще рано, тілько на світ благословиться.
Герасим. Та де воно вам рано? Вони надолужать: то вми-ваннячком, то взуваннячком або як почнуть Богу молиться, то й сонце зійде. Хоч би ж молилось, а то стоїть, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи. Вже ж я їм і отченаша даю! Як затоплю, то зараз і на землі. (Одчиняє двері навстіж і стоїть на дверях.) Кажете рано? Вже світ білий, кури піднімаються. Так і хазяйство проспиш! Стара, а стара! Параско, пора до коров, чого ви там мнетесь? Ану, ану! Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть. Це хто вийшов? Клим! Ти що ото несеш під пахвою? А йди сюди, я полапаю. (Входить Клим.)
Ява III
Ті ж і Клим.
Клим. Що? Хліба взяв окраєць, поки до обіда, то їсти захочеться.
Герасим. І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш! Не пропадеш, як до обіда попостиш хоч раз У тиждень. Однеси хліб назад. Стара, Параско!
Ява IV
Ті ж і Параска.
Параска (на дверях, з дійницею в руках). Чого ти ґвалтуєш?
Герасим. Що це в тебе за порядки? Диви! Хто хоче, той і бере без спросу, мабуть, ти хліба не запираєш?
Параска. Оце вигадав! Де ж таки, щоб хліб був не запертий, нехай Бог милує, все заперто.
Герасим. Один візьме, другий візьме — так і хліба не настачиш! Де ти взяв хліба?
К л и м. Та я ще вчора за вечерею заховав окраєць.
Герасим. Чуєш, Параско! Хліб крадуть у тебе з-під носа, гарна хазяйка! Чого ж Мотря глядить?
Параска. Ну, а що ж я зроблю, коли хватають, як на зарванській вулиці? Чи чуєш, Мотре, вже хліб крадуть, скоро самим нічого буде їсти... (Пішла.)
Герасим. Це так, це так! Однеси зараз назад — гріх у неділю снідать.
К л и м. Якби я спав у неділю, то й не снідав би, а то з цієї пори до обіду на ногах не ївши охлянеш.
Герасим. Бійся Бога! Хіба ти з'їси до обіду півхліба?
К л и м. Атож! Бога треба бояться, щоб не з'їсти до обіду півхліба.
Герасим. Одріж собі скибку, подавись ти нею, а то однеси назад.
К л и м. Поживишся скибкою, як собака мухою. (Пішов.)
Герасим (до Копача). Така з'їжа, така з'їжа, що й сказать не можна! Повірите: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не вспієш оглянуться — вже з'їли. Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають.
Копач. Сарана.
Герасим. Гірш! Повірите, що у них тілько й думка — як би до сніданку, а після сніданку все погляда на сонце: коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи Господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень — давай полуднувать, та Ще коли б хоч їли скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж того тілько й треба, аби мерщій До вечері.
Копач. Хе-хе-хе! Ви опит великий в цім ділі маєте.
Герасим. Та ні, ви те візьміть: ти мізкуєш, ти крутиш головою: де того взять, де того; як обернуться, щоб земельки прикупить, та за думками і не їсться тобі, і не спиться тобі... Мене  ці думки зовсім ізсушили... До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги і крутить кругом себе! д вони до того байдужі, тілько й думають: їсти і спать — і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять, як мертві.
Копач (зітхнувши). Щасливі люди... Я й сам від думок не сплю...
Ява VII
Ті ж і С а в к а.
С а в к а. Здрастуйте, з неділею будьте здорові.
Г є р а с и м. Спасибі, будьте і ви здорові.
С а в к а. А ви з старою, як сизі голуби, і досі буркочете?
Г є р а с и м. Еге!.. Нема нікого, то ми собі удвох...
С а в к а. Нагадали молодощі і буркотали?
Г є р а с и м. Іди, Парасю, по своєму ділу, а у нас своє.
Параска. Бодай ти пропав! (Вийшла.)
С а в к а. Бач — «Парасю». Любо й слухать, то все достатки роблять. А ми з старою тілько лаємось і все через гроші: того нема, другого нема — і раз у раз гир-гир-гир, гар-гар-гар! Оце й зараз посварились: виряджав її до церкви, а вона й напосіла: у других, каже, фургони, любо глянуть, а я на возі, який ти хазяїн, каже. Така мене злість взяла, що мало не потяг віжками, а все гроші...
Г є р а с и м. Я, слава Богу, і фургони маю, та моя стара не хоче їздить. Каже, потрудюсь пішечком для Божого храму, а скотинка нехай одпочине.
С а в к а. От через те вам і Бог дасі Охо-хо-хо! Приніс же я за-продажню... А Роман куди збирається їхать?
Г є р а с и м (лічить гроші). Хочу свинку і кнурця купить у Пузиря, хвалять завод... (Перелічивши, лічить другий раз.) Що то гроші, куме! Свині завідські, коні завідські, вівці завідські... (Дає гроші.)
С а в к а. І де вони набрали таку силу грошви? Вже, куме, хоч ви мені що хочете кажіть, а я знаю, що більше ніде було достать грошей, тілько од нечистого. їх дід, кажуть, знався з нечистим, він як умирав, то доти не вмер, поки стелю не розібрали. (Хова гроші.)
Г є р а с и м. То було колись. А тепер, куме, такі люди пона-ставали, що чорт, не при хаті згадуючи, боїться і носа показать між них... Шкода: і душі не візьме, і грошей не дасть, бо чоловік його обмане... Тілько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину підведе, що у чорта очі на роги повилазять. Ні, куме, тепер не ті часи... (Таємниче.) Люди самі уміють робити гроші краще від чорта.
С а в к а. Тобто фальшиві?
Г є р а с и м   (озирається, запира двері). Еге. Та ще й які гроші! Ввік вічний не розбереш: чи вони фальшиві, чи вони настоящі.
С а в к а. Не віриться мені, щоб такі гроші були. Я пам'ятаю, як один панок наробив фальшивих грошей, аж з Варшави привозив майстрів, а тілько випустив, зараз і піймався.
Г є р а с и м. Ну, а якби були такі гроші, що всяке прийме, то ви б згодились достать таких грошей?
С а в к а. Я? З охотою. Коли люди багатіють, то чом же нам не попробувать щастя... Надокучили прокляті злидні!.. Тілько горе моє — грошей нема; а без грошей же не достанеш і фальшивих бумажок. Та й де вони є отакі, як це ви кажете?
Г є р а с и м. Є... Є... куме... Та ви зараз від мене прийняли на десять рублів фальшивих бумажок.
С а в к а (випгяга гроші з кишені). Що це ви, куме... Господь з вами! Мені так страшно стало, як тоді, коли ходив викликать безп'ятого... (Розгляда.) Де ж вони тут? Це ви на глум мене піднімаєте?.. Гроші всі натуральні, як є!
Г є р а с и м. Отже, побий мене Бог, між ними є фальшиві: і таких грошей можна купить, скільки хочеш... Пристанете в компанію? Купимо сто тисяч.
С а в к а. Стривайте, куме, помовчіть, нехай я опам'ятаюсь, бо з мене мало дух не випре... Сто тисяч! (Тре голову, потім тяжко зітхає.) Ні... куме, може, ви жартуєте зо мною?
Г є р а с и м. Не до жартів мені, куме, самому. Бодай я завтра сонця не побачив, коли жартую!
С а в к а. Покажіть же мені, котра настояща, а котрі фальшиві.
Г є р а с и м. Угадайте самі.
С а в к а (розглядає). Не вгадаю.
Г є р а с и м. Оце вони! Ну як таких грошей не купить? (Виймає з пачки три бумажки по три і одну рубльовку.)
С а в к а. Ніколи в світі б не подумав, що це фальшиві.
Г є р а с и м. Отже, невважаючи на те, що гроші зроблені Дуже добре, все-таки перше, ніж купить таку суму, їдьте ви, куме, хоч зараз в казначейство і розміняйте ці гроші: як казна-чей прийме, то всяке прийме...
С а в к а. А як казначей не прийме та протокола зроблять, га?
Г є р а с и м. Е, куме, ви чорта не боялись, а протокола боїтесь.
С а в к а. Тото-бо й є, що чорт не такий страшний, як його Малюють, а протокол...
Г є р а с и м. Дурниця! Скажете, що ви продали незнакомо-МУ чоловікові воли і між іншими грішми взяли й ці, а я посвідчу, що іменно так, то й край.
С а в к а. Добре, їду! Тілько договір краще грошей! Скілько ви мені дасте, як купите?
Герасим. А скілько хочете?
Савка. Скілько? Від кожної тисячі, що купите, мені сто карбованців.
Герасим. Багато буде. Я ж таки буду гроші свої крівні те-рять, а ви тілько поміч мені дасте. Візьміть п'ятдесят від тисячі.
Савка. Ні, куме! Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.
Герасим. А, нехай буде по-вашому. Отоді, куме, заживем, га?
Савка. Заживем! Об землю злидні, а розторгувавшись, ще прикупимо... А тим часом гаяться нічого: давайте мені цих безбілетних окрімно, а замість їх дайте настоящих десять. (Обмінюють гроші.) Може, й це такі? Хе-хе-хе!
Герасим. Ні, більше десятки нема.
Савка. Прощайте, зараз їду до Жолудя, а звідтіля у город. (Пішов.)
Герасим. Нехай вам Бог помагає і щастить на добреє діло... Якась полегкість на серці, і наче душа моя почуває удачу. Коли б Господь поміг, тоді земелька Смоквинова наша!..
Ява XI
Герасим і Параска.
Параска. Звели і нам коней запрягти.
Герасим. Навіщо?
Параска. У церкву поїду з Мотрею.
Герасим. Ще що вигадай! До церкви можна й пішки піти, тут недалеко — три верстви.
Параска. Туди три та назад три, то вже шість.
Герасим. Люди в Київ ходять за чотириста верстов, а ти не хочеш потрудиться для Божого дому й шість верстов — ай-ай-ай, а ще й богомольна! Важко вже тобі пішки піти до Божого дому шість верстов... Худобу ганять в празник гріх. Блажен чоловік, іже скоти милує.
Параска. Що ж, тобі більше коней жаль, ніж жінки?
Герасим. Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-Божому і не по-хазяйськи.
Параска. Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю, не покладаючи рук!
Герасим. То ти, а то коняка... Ти собі робиш, а коняка тобі. Та й знову — робота до роботи не приходиться. Хіба ти борону або плуга тягаєш? От якби ви вдвох з Мотрею крумера попотягали, то інша річ... Не дам коней. Пожалій скотину раз, вона тобі послуже десять раз... Іди пішки, Господь прийме твої труди і дасть тобі здоров'я.
Параска. Та чи ти ж з розумом? Всяке знає, що ми хазяїни неабиякі, а я буду тьопаться стільки світу пішки до церкви.
Герасим. Отото-бо й є, що хазяїни, і кожний скаже, що це по-хазяйськи: скотинка одпочива, а хазяйка пішки. Іди, іди, Параско, пішки. Бог прийме твої труди... а коні одпочинуть — завтра робота...
Параска. Сором людям в очі дивиться! Та ми ж пішки поспіємо на шапкобрання. Так буде, як у ту неділю: люди з церкви,а ми в церкву.
Герасим. Не мніться, то поспієте і на херувими... а коней гріх ганять у неділю.
Параска. А бодай ти пропав з своїми кіньми разом!
Герасим. Параско! Не лайся, щоб я часом ради неділі не дав тобі по потилиці.
Параска. Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду з синяків не виходила, бий і на старість! Ух! Харциз2 — коняку жаліє, а жінку бить збирається... Тьфу!
Г є р а с и м.  От же вдарю!
Параска.  Бий, бий, я не тікаю!
Герасим. Ах ти ж відьма чортова, то ти мене оце дратувать заходилась, та я... (Кидається на Параску, хватає за очіпок.)
Входить Копач. Калитка цілує Параску.

1.    Розкажіть, як Калитка ставиться до своїх наймитів. З чого це видно?
2.    Як Герасимові вдалося домовитися з кумом, щоб той розміняв гроші в банку? Яка риса характеру Калитки розкривається в цьому діалозі?
3.    Людей якого типу автор змальовує в образі Савки? Як ви ставитесь до них?
4.    Хто такий Бонавентура? Як ви думаєте, для чого він введений у п'єсу?
5.    Як Герасим ставиться до своєї дружини? Які прислів'я вживає?

Дія третя
Декорація та ж.
Ява І
Герасим одягнутий лежить на лаві, спить; а потім Роман.
Герасим (сонний, бормоче). Став рибний! Риба все линина... лини, карасі... (Стогне.)
Входить Роман.
Роман. Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора? Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могори-ча поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне. Навідаюсь потім, вчора приїхав пізно і не бачився ще з батьком. (Виходить.)
Герасим (сонний, бормоче, так бува в кошмарі). Ва-ва-ва! О-о-о-ші! Го-ом, го-ом! (Балака ясніше.) Кругом, кругом усе моє. (Спить тихо, потім знову те саме.) Е-е-а-ам, а-а-ам. (Говорить хутко.) Не дам, не дам, не дам! (Стогне.) У-у-у! (Схоплюється.) Господи, помилуй! (Оглядається кругом.) Спав... Тьфу! Снилось, що кум гроші однімав. (Витира піт.) Аж упрів, так боровся, не давав. А робітники, мабуть, сплять. (Біжить до дверей, одчиняє і кричить.) Хлопці, вставайте! Чепіга зайшла!
Ява II
Входить Роман.
Роман. Де там Чепіга, вже сонце зійшло, давно всі на роботі. Герасим. Ото диви, як заснув! Побудив усіх, а сам тілько прикурнув — і до цієї пори проспав. А ти ж чого це дома?
Роман. Підстовба зламалась, то я заніс до коваля, а поки зварить — зайшов додому.
Г є р а с и м. Чорт на вас настачить, катюги, залізо ламають! Чого ти так запізнився, мабуть, упівночі приїхав від Пузирів?
Роман. Та задержали.
Г є р а с и м. Ну, ну, розказуй: як приймали, чим частували? Чи уподобались дівчата? Га?
Роман.  У них були гості: пани якісь, офіцери.
Г є р а с и м. Хе-хе-хе! І ти рядом з панами, з офіцерами? Он куди Калитка заліз!.. Що то гроші!
Роман. Та мене, тату, у горниці і не кликали, я на кухні й обідав.
Ге р а с и м. Оце гарно... А сто чортів їх матері — хазяйського сина і в хату не закликали! Ну, а Бонавентура ж що?
Роман. Бодай той Бонавентура сказився! Тільки під'їхав під крильце, а він зараз зіскочив з фургона й почав кумедію приставлять: вірші читає, по-турецькому, чи що, балака. Люди аж за животи беруться та регочуть, а він рад, що на посміх здався, та ще гірше! Тут вийшов і Пузир. Теж регоче і закликає його у хату. Бонавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж і його, це Калитчин син - хазяїн гарний...» А Пузир одказує: голяк масті, чирва світить! Нехай, каже, розпряга коні та йде у застольну, там і пообідає, у мене гості не такі, щоб рядом його посадить.
Г є р а с и м. Ах ти ж погань! Мужва реиана! Давно лизала панам руки, за верству шапки скидала, а тепер розжилася, кум-панію з панами водить і зараз морду пиндючить перед своїм братом! Ах ти ж Пузир з горохом! Та я як позичав князеві гроші, то рядом сидів... Чого ж ти там зостався? Було б круть — і додому.
Роман. Ждав Бонавентури, думав свиней купить... Свині завідські, остроухі, гарні свині, я бачив.
Г є р а с и м. Та нехай їм чорт з їх завідськими свинями, коли вони самі гірш свиней.
Роман. Бачив я й дочок Пузиревих — ходили з офіцерами на проходку. Одягнені по-панячи й ходять з вихилясами — на-стоящі панночки.
Г є р а с и м. Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: все подай, все прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір — не то зимою, а й літом — виходе тільки на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди... Стривай лишень, хтось, либонь, під'їхав. (Біжить до вікна.) Чи не кум Савка вернувся? І ноги затрусились. Іди по своєму ділу. (Роман вийшов.)
Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина. Ідеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає... а скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнать... Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!..

1.    Прокоментуйте зміст прислів'я: «Чужими руками добре жар загрібати». Як ви думаєте, кого з персонажів воно характеризує і в якому епізоді?
2.    Розкажіть, як реагував Калитка, вислухавши розповідь Романа про те, як його прийняли в Пузиря. Знайдіть відповідний епізод в тексті.
3.    Чому Герасим негативно висловився про Пузиря, хоча перед цим йому заздрив?
4.    Знайдіть у тексті рядки, в яких виражена найзаповітніша мрія Калитки. Чи погоджуєтесь ви з його думкою? Обґрунтуйте свою відповідь.

Дія четверта
Декорація та ж.

Ява VII
Входить тихо Герасим, а за ним Савка несе на плечах здоровий шкіряний мішок1.
Герасим. Ідіть же ви, куме, розпряжіть коней і поставте їх біля фургона.
Савка. Ходім удвох.
Герасим. От тобі й маєш... А хто ж буде біля грошей?
Савка. Хіба ж їх хто візьме тут?
Герасим. Е, куме, на гріх майстра нема! Краще я тут посидю — береженого й Бог береже.
Савка. І одходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок. (Вийшов.)
Ява VIII
Герасим сам. Світить свічку, засвітив, поставив, глянув на мішок, поцілував його.
Герасим. Отепер Пузир нехай скаже: голяк масті, чирва світить! Ще поміряємось — хто голяк. Він думає, що дуже розумний. Ні, братику, потягайся ще зо мною. Хе-хе-хе! Я не то що, я й єврея сьогодня обманив: поки мішок розшили — дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї — гроші... всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок  єврей зашамотався,  бере мішок,  не дає...  Давай гроші, каже. Слово за слово, а тут — третій; я тоді йому тиць замість п'ятьох та тілько три тисячі! Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо в вагон.
Входить Параска.
Ява IX
Від жінки Калитка дізнався, що до нього прибігав Гершко і казав, щоб Герасим завтра в обідню пору був у Смоквинова з грішми, бо землю перекуповує Жолудь. Поглянувши на мішок, Герасим сміється. Параска хоче знати, що він привіз, але той розлютився і мало не побив її.
ЯваХ
Герасим, а потім С а в к а.
Герасим. От цікаве бісове насіння, так і загляда, а євреєм перелякала на смерть... Жолудь землю перекуповує!.. Ха-ха-ха! Завтра чуть світ однесу йому гроші, переилатю по десять рублів на десятині, а не попустю, щоб Жолудь купив.
Входить Савка.
С а в к а. Ну, куме, нігде нічичирк! Давайте мені моє, та поки глуха північ, я собі піду.
Герасим. Куме, де ви дінете таку силу грошей? Нехай у мене будуть на схові.
Савка. Ні, так не буде! Я знайду, де своє сховать, а ви ховайте своє.
Герасим. Візьміть собі яку тисячу, бо зараз попадемось, а решту через год.
Савка. Куме!.. Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик? Вам цього хочеться, я знаю вас добре, бачу, куди ви гнете, але гляньте сюди! (Вийма ніж з-за халяви.) Бачите? Не розпалюйте ж мене, бо тут вам і амінь, коли почнете крутить.
Герасим (вийма з-за халяви ніж.) А ви думаєте, що я без запасу? Ха-ха-ха! Тілько знаєте, це все чортзна-що! (Хова но-лса.) Це я для дороги мав... здіймайте лиш свитку, закривайте Вікно та будемо ділиться...
Закривають вікна свитами.
 Я хотів як краще, бо у вас ніколи грошей не було, то зараз що-небудь і виявиться... а коли ви так боїтесь то беріть собі, Бог з вами.
Савка. Не журіться, я зумію заховать, аби було що. {Підходить до мішка.)
Г є р а с и м. То вам п'ять тисяч? Савка. Десять... десять... кажу вам, десять... не розпалюйте мене!
Г є р а с и м. Та не кричіть-бо! Беріть, беріть десять... {Набік.) Щоб тебе за печінку взяло. (Вийма з мішка пачки по тисячі, навхрест оперезані бумагою, а кум розглядає.) Савка. Стривайте... куме, гляньте...
Герасим. А що? Савка.    Та це не гроші, це чистісінька бумага! Герасим. Як?
Савка. Чиста бумага! От так машину підвела єврейська голова, тільки на трьох пачках спереду і ззаду наклеєні гроші, а то все чиста бумага.
Герасим (хвата пачку одну за другою, перегляди.) Бумага!.. Обманив!.. Куме, він же гроші давав, я сам бачив! {Хвата знов бумажки, розрива і кида.) Сама бумага... чистісінька бумага!.. {Несамовито.) Ха-ха-ха! Сто тисяч! Ха-ха-ха!
Савка. От же збожеволіє! Куме, заспокойтесь, що з воза впало, те пропало.
Герасим озирається, хватає пояс на лаві і біжить з хати.
Савка. Куме, куме! Куди ви? Господь з вами! Схаменіться, що з воза впало, те пропало. {Входить Параска.)
Ява XI
Савка і  Параска.
Параска. Що тут таке? Боже мій милостивий, кажіть, куме, куди він побіг, чого він так галаснув?
Савка. Сором признаться. Гляньте: оце добро ЇМ купили за п'ять тисяч.
Параска. Як?
Савка. Так. Обманив нас єврей, дав чистих бумажок замість грошей. А може, то й не єврей був, може, нечиста сила перекинулась в єврея і отуманила нас так, що ми не роздивились і прийняли бумагу чисту за гроші.
Параска. А Господи, Господи! Бач, яке нещастя скоїлось; чула моя душа, що з ним щось недобре діється. Та чого ж він побіг?
С а в к а. Я й сам до пам'яті ніяк не прийду, всередині все колотиться.
Голос Копача.  «Поможіть, рятуйте!»
С а в к а. Чуєте? Хтось кричить!..
Параска. Ох, куме, голубчику, у мене й руки, і ноги тремтять,— ходім.
Ява XII
Копач (несе Герасима на плечах). Та поможіть-бо! Помагають і кладуть Герасима на ліжко.
Параска. Що з ним, що з ним, скажіть на милість Божу?
Копач. Це, я вам скажу, реприманд1! Качайте його, отак, отак! (Качає Герасима.) Ну, реприманд!
Параска. Та що воно? Що? Ради Бога, скажіть: що то за болість така?
Копач. Та яка там болість! Стривайте, я розкажу, а ви тим часом тріть груди, добре тріть. Так, так... ви мене слухайте... стоп! (Прислухається до серця.) Тріть, тріть, тріть... Опит — велікоє діло... Серце наче ворушиться... А-а. Та й перелякав же ти мене, Никодимович, мало не вмер від страху, ну й йому б не жить на світі, якби не мій опит.
С а в к а. Кажіть, що трапилось?
Копач. Все по порядку — коло одного центра. Ножа! (Дають ножа.) Івановна, лийте йому води ложкою в рот. (Наливають води.) Ковтнув, єй-бо, ковтнув. Не журіться! Щастя маєте, Що я ліг в клуні спать. Ліг, знаєте, я в клуні спать, і так мене один предмет заняв, що я й задрімав з думкою про нього; коли Це сниться мені, що Роман позабирав копили кам'яні,— пам'ятаєте? Я вам розказував? Що на Боковеньці? Позабирав ті копили та й повісив надо мною їх. Тілько що оце сниться, аж Щось мене по носі чирк, чирк... я рукою лапнув вгору, піймав за ногу, нога гойднулась, задриґала і вирвалась, та як захарчить. Я схопився, мов несамовитий, але зараз опам'ятався, запалив сірничок, дивлюся — і в очах потемніло! На перекладині висить Никодимович.
Параска. Боже мій, Боже мій, яке тяжке нещастя!
Копач. Но! Опит — велікоє діло! Я зараз вийняв перочин-ний ніж і перерізав пояса... і Никодимович упав на землю. Гляньте — дише. (Герасим поворушився і спазматично в себе потягнув повітря.) Підводьте, підводьте.
Підводять Герасима, він ще потягнув у себе повітря і ніби позіхає, дрижить і витирає піт.
Параска (плаче). Старий, старий!
Герасим. Де я? (Спазми.)
Копач. Пийте воду. (Подає. Герасим. п'є.) Що з вами? Що це ви вигадали?
С а в к а. Та годі, куме! Буде здоров'я, будуть і гроші, а я навіки од них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіть більше, ніж Бог дає. Такої пригоди ніколи не ждав.
Копач. Які гроші?
С а в к а. Он гляньте, як нас обманили.
Копач. А-а! Зразу догадався! Опит — велікоє діло! На тім тижні в городі була така сама оказія. І багато видурили?
Савка. П'ять тисяч...
Герасим (захлинається повітрям). Ой... Ой!..
Копач. Бризкайте водою. (Бризкають. Герасим піднімається.) Та годі вам, Никодимовичу, убиваться. Заспокойтесь нащот грошей! От поїдемо на Боковеньку, там є гроші, там є сила грошей, вірте, що достанем. Мені само ировідєніє указує цей путь... Примети які: скала, копил так і копил так, а посередині кам'яна фигура... Не я буду...
Герасим. Обікрали... ограбили... Пропала земля Смок-винова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря. (Ридає.)

Завіса.
1.    Підготуйтеся до читання за особами X яви четвертої дії. Яку роль відіграє діалог між Герасимом і Савкою у цій яві для розвитку дії та характеристики персонажів п'єси? Зверніть увагу на ремарки, художні деталі.
2.    Як ви думаєте, чому Калитка не хотів зразу віддати кумові обіцяні десять тисяч карбованців? Що призвело персонажів до такого морального падіння?
3.    Як розв'язується конфлікт у п'єсі? Визначте кульмінацію та розв'язку.
4.    Які почуття викликають у вас фінальна сцена і останні слова Калитки?
5.    До якого висновку підводить автор п'єси? Визначте її ідею.
6.    Що спільного й відмінного в образах Герасима, Савки і Копача? Як ці персонажі взаємодоповнюють один одного?
7.    Чим можна пояснити появу таких людей, як Калитка? Чому ми з них сміємося і в чому їм співчуваємо?
8.    Яку роль відіграють інші персонажі у розкритті характеру Калитки? Як вони про нього висловлюються?
9.    Розкажіть, яким ви уявляєте Герасима Калитку. Як доповнює ваше уявлення про цього героя фото Івана Карпенка-Карого у ролі Калитки?
10.    Які засоби сатири застосовано у п'єсі «Сто тисяч»? Знайдіть у тексті приклади макаронічної мови персонажів (суміш слів із різних   мов),   іронії   (прихована   насмішка),   гротеску   (перебільшення при сатиричному зображенні).
11.    Як ви думаєте, чи руйнує душу людини потяг до надмірного збагачення? Як це виражено у п'єсі «Сто тисяч»?
12.    Складіть план характеристики Герасима Калитки за п'єсою Івана Карпенка-Карого. Випишіть цитати, які розкривають цей образ.
13.    Поясніть, до якого літературного жанру належить твір «Сто тисяч» і за якими ознаками ви це визначили.
14.    Чи актуальна п'єса «Сто тисяч» нині? Чи зустрічаються в наш час люди, для яких головне в житті — гроші? Як ви Думаєте, чи щасливі такі люди?
15.    Чи бачили ви виставу за п'єсою «Сто тисяч» у театрі чи по телебаченню? Якщо так, висловіть свої враження, якщо ні — радимо вам  переглянути  цю виставу в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка в Києві.

Особливості драматичного твору
Усі літературні твори поділяються на три великі роди: епос, лірику та драму.
Витоки драми як літературного роду мали місце у фольклорі та обрядових дійствах, що супроводжувались співом, танцями і пантомімою. У давньогрецькій культурі обрядові дійства пов'язувались із вшануванням бога рослинного світу Діоніса, проведенням гучних карнавалів. В Україні веселі обряди супроводжували народні свята, коли виконувалися веснянки, колядки, щедрівки, весільні, купальські пісні тощо. Вертепні драми передували появі театральних вистав.
Які ж особливості драматичного твору?
У драматичному творі дійова особа розкриває себе сама (через вчинки, монологи) або в спілкуванні з іншими персонажами (через діалоги). Окремі висловлювання персонажів у монологах чи діалогах називаються репліками (від лат.— «розкриваю»). Авторське пояснення в тексті драматичного твору, що стисло характеризує місце дії, жести, інтонацію, внутрішній стан героя називається ремаркою (від фр. «помітка»).
Зверніть увагу на те, що в ремарках дієслова мають форму теперішнього часу: створюється таке враження, немовби дія в О єсі відбувається тепер, на наших очах.
 Крім того, драматичні твори призначені для постановки на сцені. Кожна п'єса ділиться на дії, а дії — на картини і яви, пов'язані зі зміною декорацій та появою на сцені дійових осіб; між діями є перерви (антракти).
Вистава триває не більше чотирьох годин. Використовуються і сценічні засоби розкриття образів: гра акторів, декорація, звукове та світлове оформлення.
У драматичному творі важливу роль відіграє конфлікт (суперечка, зіткнення характерів), що є основою сюжету. Сюжет у п'єсі завжди напружений, інтрига (розвиток основних подій у драмі) характеризується стрімким розвитком подій, загостренням драматичних ситуацій.

Жанри драматичних творів
Драматичні твори за особливістю конфлікту поділяються на три групи, або жанри: трагедію, комедію та драму.
В основі трагедії лежить гострий і непримиренний конфлікт, між дійовими особами іде напружена боротьба, вони потрапляють у безвихідне становище і найчастіше гинуть. Герої трагедії борються за високі людські ідеали.
У комедії зображуються комічні ситуації, висміюються і засуджуються негативні риси в характерах людей та в суспільному житті.
Жанровими різновидами комедії є побутова комедія, лірична комедія, сатирична комедія, комічна опера, комедія водевіль.
Драма як літературний жанр — це п'єса соціального чи побутового характеру з серйозним конфліктом, що розвивається в постійній напрузі.
Деякі драматичні твори поєднують особливості різних жанрів (наприклад, комедії і трагедії). Такий твір називається трагікомедією, наприклад п'єса Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч».
Особливістю цієї комедії є й те, що вона сатирична, тобто викривальна. У ній гостро висміюються негативні явища в нашому житті.
Драматичний твір — це твір художньої літератури, в якому навколишня дійсність відображається у формі безпосередньої дії персонажів.
Комедія (від гр. «весела процесія з музикою, танцем і співами») — драматичний твір, у якому засобами гумору і сатири зображується смішне у житті та висміюються й розвінчуються негативні суспільні та побутові явища.
Трагедія — драматичний твір, у якому зображено зіткнення непримиренних життєвих суперечностей, а герої потрапляють у безвихідне становище, вступають у боротьбу з нездоланними силами і, як правило, гинуть.
Трагікомедія — драматичний твір, у якому втілені риси як комедії (змалювання через комічні ситуації), так і трагедії (здебільшого смерть головного героя).
1.    Назвіть особливості драматичного твору.
2.    Дослідіть та зазначте відмінності між комедією, трагедією, трагікомедією.   Прочитайте   визначення   цих   літературних жанрів. Зверніть увагу, який герой гине в трагедії чи трагікомедії. Чому п'єсу «Сто тисяч» не можна назвати трагедією, адже в ній основний герой пробує покінчити життя самогубством? До якого драматичного жанру ви її віднесете? Чому?
3.    Повторіть за текстом статті основні поняття, пов'язані з драматичним твором, звернувши увагу на вказані терміни:
 
У драматичному творі, де життя героїв відображається у формі їх безпосередньої дії, важливого значення набуває розкриття характерів персонажів за їхніми вчинками, думками, переживаннями.
Літературний характер (від гр. «риса, особливість») — це персонаж художнього твору, що представляє певний людський тип з притаманними йому індивідуальними рисами, які зумовлюють стиль поведінки, ставлення до життя.
У комедії «Сто тисяч» змальовано яскравий характер нагро-маджувача землі, заможного селянина, що намагається збагатитися будь-яким способом.
Схарактеризувати певний художній образ — значить зібрати про нього матеріал з усього твору, систематизувати його і висловити своє ставлення до персонажа, дати йому власну оцінку.
Орієнтовний план характеристики Герасима Калитки може бути таким:
1.    Герасим Калитка — заможний селянин, що прагне розбагатіти.
2.    Пристрасть Калитки до грошей, до нагромадження землі.
3.    Найзаповітніша мрія персонажа — стати великим землевласником.
4.    Нечесність, лицемірність Калитки.
5.    Розкриття характеру Калитки у стосунках із Савкою.
6.    Бездушність Герасима стосовно дружини Параски і сина Романа.
7.    Ставлення  Калитки  до  наймитів (скупість,   прискіпливість, жорстокість).
8.    Душевна порожнеча, обмеженість, неосвіченість Герасима.
9.    Позитивні риси характеру Калитки (працелюбність, невтомність, цілеспрямованість).
10.    Особливості мови персонажа.
11.  Актуальність образу для нашого часу.
12. Моє ставлення до Калитки.

Доберіть із тексту п'єси цитати, які характеризують цей образ, і підготуйтеся до розповіді у класі за поданим планом.
 

Перевірте себе
 
1.    Які біографічні відомості про видатного українського драматур-
га Івана Карпенка-Карого ви запам'ятали?
2.    Що цікавого про родину Тобілевичів і український театр кори-
феїв ви дізналися?
3.    Які ознаки трагікомедії має п'єса «Сто тисяч»?
4.    Як у п'єсі висвітлено проблему влади грошей над людиною?
5.    Схарактеризуйте Герасима Калитку як нагромаджувача землі.

6.    Висвітліть проблему бездуховності людини, засліпленої пра-
гненням наживи (за п'єсою «Сто тисяч»).
7.    Другорядні дійові особи п'єси (Савка, Копач, Параска, Роман,
Невідомий), їх роль у п'єсі.
8.    Засоби сатиричного змалювання персонажів у комедії «Сто тисяч».
9.    Що таке комедія і трагікомедія?

10.    Що таке драматичний твір? Які його особливості?
11.    Які жанри драматичних творів ви знаєте?
Для тих, хто хоче більше знати
Хутір Надія
У південному українському степу серед широких рівнинних просторів, помережаних балками, — мальовничий оазис. У долині спокійної річечки Комишуватої Сугоклеї і досі стоїть селянська хата, споруджена ще в 1871 році, а навколо неї хитають зеленими кронами яблуні, груші, вишні, дуби, тополі.
Це хутір Надія, меморіальна садиба Івана Карпенка-Карого — одного з організаторів і керівників славнозвісного українського театру корифеїв, талановитого драматурга-реаліста, обдарованого актора, прогресивного громадського діяча. Тут минули останні двадцять років його життя (1887—1907), тут він написав найкращі свої п'єси, займаючись водночас хліборобською працею, тут знаходив душевний спокій і відпочинок. У затишній садибі не раз збиралися видатні ДІЯЧІ українського театру — сестра Марія Садовська-Барілотті і брати Микола Садовський та Панас Саксаганський, а також Марко Кропив-ницький, Марія Заньковецька, Михайло Старицький, Ганна Затирке-вич-Карпинська. Точилися жваві розмови про шляхи розвитку рідної культури, читалися й обговорювалися нові п'єси, такі потрібні для збагачення сценічного репертуару, декламувалися твори Шевченка, мріялося про щире і величне.
А перед від'їздом на згадку господареві гості висаджували дуби, які й досі повертають нас до тієї пори, нагадують про велетнів вітчизняної культури (Петро Хропко).
 

В.Цимбалюк, Українська література, 8 клас

Надіслано читачами з інтернет-сайту

_{Безкоштовні підручники, конспекти уроків, рефератів, шкільний план, відкритий урок з української літератури}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

 


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.