Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Всесвітня історія 11 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія:Ліквідація колоніалізму, створення і розвиток незалежних держав.Повні уроки

Тема

                    Ліквідація колоніалізму, створення і розвиток незалежних держав

Мета

          Описати  процес ліквідації  колоніалізму, створення і розвиток незалежних   

                          держав 

Задача уроку

                          Сформувати в учнів поняття про колонізацію, політику великих імперій. 

                          Пояснити причини кризи країн третього світу. 

Структура уроку

 1. Викладка нового матеріалу

2. Підсумки

3. Домашнє завдання

4. Основні дати та терміни

Хід уроку

1. Опитування домашнього завдання

2.  Вивчення нового матеріалу. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання 

1. Деколонізація її зміст та причини

            Під деколонізацією розуміється процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Процес цей відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів.

            Передумовами і причинами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Голландією), зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; великий вплив на визволення країн справила "холодна війна", яка давала можливість маневрувати між великими державами і сприяла падінню колоніалізму.

            Важливим фактором було негативне ставлення до колоніалізму суспільної думки у країнах-метрополіях і світової громадськості.

У процесі деколонізації можна виділити кілька етапів.

            На першому етапі (1943-1956 рр.) процес деколонізації охопив головно Азію й Північну Африку. Європейські країни відмовились від своїх мандатів на управління Палестиною та Йорданією (Англія), Ліваном та Сирією (Франція). Було вирішено долю італійських і японських колоній і підмандатних територій. Англія надала незалежність Індії (1947 р.), попередньо розділивши її на дві держави – Індію й Пакистан, острову Цейлон (Шрі-Ланка) і Бірмі. Проголосили свою незалежність Індонезія (17 серпня 1945 р.), В’єтнам (2 вересня 1945 р.), яку вони відстояли у тривалій збройній боротьбі. У 1953 р. Франція визнала незалежність Камбоджі й Лаосу. У 1946 р. США надали незалежність Філіппінам.

            Після провалу франко-англійської агресії проти Єгипту в 1956 р. Англія визнала повний суверенітет Судану, а Франція – незалежність Тунісу й Марокко.

            На другому етапі (кінець 50-х–60-ті роки) процес деколонізації охопив в основному Африку. У 1957 р. Англія надала незалежність Гані, Малайзії, а в 1958 р. – Гвінеї. Переломним став 1960 р., який назвали "роком Африки". Цього року звільнилися 17 країн: Габон, Дагомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кості, Чад, Центрально-Африканська Республіка, Конго (Браззавіль), Республіка Конго (Заїр), Камерун, Мавританія, Малі, Нігерія, Мадагаскар, Сенегал, Сомалі, Того.

            У наступні роки розпочався процес деколонізації британських володінь на Сході Африки. У 1961 р. незалежність отримала Танганьїка, у 1962 р. – Уганда, у 1963 р. – Кенія, у 1964 р.– Занзібар, Замбія, Малаві, у 1965 р. – Гамбія. Таким чином, до середини 60-х років більшість країн Тропічної Африки звільнилася від колоніального гніту.

            Під час третього етапу (70-ті роки) впала остання найстаріша колоніальна імперія – португальська. Першою після тривалою збройної боротьби здобула незалежність Гвінея-Бісау (1973 р.). Після повалення військової диктатури в Португалії в результаті "революції гвоздик"(квітень 1974 р.), незалежність здобули й інші португальські колонії: Острови Зеленого Мису, Ангола, Мозамбік, Сан-Томе і Принсіпі.

            На цьому деколонізація не завершилась. Під час четвертого етапу (80-90-ті роки) здобули незалежність останні уламки колоніальних імперій. Так, у 1980 р. було остаточно врегульовано проблему Південної Родезії (Зімбабве), у 1982 р. Англія надала незалежність Белізу, у 1990 р. під тиском світової громадськості ПАР надала незалежність Намібії, у 1997 р. Китай відновив свій суверенітет над Гонконгом, у 1999 р. – над Макао.

            Таким чином, на порозі ХХІ ст. колоніальні імперії відійшли у минуле. Однак, здобувши політичну незалежність, молоді держави не стали економічно незалежними. Головною їхньою проблемою стала відсталість, з якою більшість молодих держав не можуть впоратись. 

2. Країни «третього світу»: моделі розвитку, боротьба проти відсталості.

            Отримавши політичну незалежність, нові країни не стали економічно самостійними. Колишні метрополії і США продовжували диктувати ціни на сировину і продовольство, промислове обладнання. Але залежність була тепер не наслідком політичного тиску, а результатом відсталості. Країни Азії, Африки і Латинської Америки залишались аграрно-сировинними придатками, залежали від постачання машин, обладнання, притоку зовнішніх інвестицій. 

            Проблема відсталості посилилась після Другої світової війни завдяки підвищенню темпів зростання населення. Демографічний вибух відбувся у момент, коли тільки починалась трансформація традиційних соціально-економічних інститутів у країнах, що почали здобувати незалежність. Аграрне перенаселення в ряді регіонів призвело до справжньої катастрофи. Використання всіх земель, придатних для сільськогосподарського виробництва, вирубування лісів, виснаження джерел прісної води породили проблему урбанізації. З 1950 по 1980 р. 350 млн. вихідців з  села стали мешканцями міст, оселяючись в основному в районах, які оточують великі міста. Високі темпи зростання населення ускладнили розв’язання проблеми відсталості, прибутки на душу населення у деяких країнах стали меншими порівняно з колоніальним періодом. Висока народжуваність зумовила омолодження населення (діти у віці до 15 років складають половину населення країн). Щоб домогтись виходу із відсталості, потрібно підвищувати грамотність населення. А при такій кількості підлітків це потребує великих витрат на освіту.

            Розуміння економічної залежності у країнах "третього світу" спочатку базувалось на уявленні, що світова економіка існує виключно за рахунок їхньої експлуатації, яка здійснюється шляхом заниження цін на сировину країн "третього світу" і завищення цін на готову продукцію розвинених країн. З цього випливало, що досягти економічної незалежності можна в результаті імпортозамінюючої індустріалізації та експлуатація природних ресурсів. Останнє найбільш повно проявилось у діяльності Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). Створена в 1960 р., вона, встановивши контроль над світовим експортом нафти, почала у 70-ті роки підвищувати ціни на неї, діючи як міжнародний картель або синдикат. Дії ОПЕК викликали в світі енергетичну кризу, збільшивши прибутки країн ОПЕК. Дуже швидко цей шлях досягнення економічної незалежності виявися малоефективним. Країни Заходу провели модернізацію виробництва і бік скорочення витрат енергоносіїв. Також збільшили видобуток енергоносіїв країни, що не є членами ОПЕК. В результаті країни ОПЕК змушені були скорочувати добування нафти, щоб зберегти ціну, а це призвело до падіння прибутків.

            Поступово у країнах "третього світу" переконались у необхідності перегляду стратегії розвитку. Суть нової стратегії полягає в тому, щоб не протидіяти світовій економіці, а пристосувати її до своїх потреб. Першими це усвідомили латиноамериканські країни.

            У 1974 р. група країн "третього світу" стала ініціатором скликання спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з економічних питань, де було прийнято декларацію про встановлення нового світового економічного порядку (НСЕП). Його суть полягає у перерозподілі фінансових і технологічних ресурсів на користь країн, що розвиваються. Основою для таких домагань стала теза про відповідальність розвинутих країн. Країни Заходу не погодились із звинуваченнями, але висловили готовність сприяти модернізації.

            Залишався один вихід: форсовано розвивати експортний потенціал і сприяти ввезенню іноземного капіталу. Ці заходи дали поштовх розвитку новим структурам. Їх підтримували МВФ і МБРР. Пільгові кредити видавались цими установами при умові проведення ринкових реформ:

– стабілізації грошового обігу;

– ліквідації дефіциту бюджету;

– приватизації нерентабельних підприємств держсектору;

– введення вільних цін;

– лібералізації зовнішньої торгівлі.

Цікаво знати

Ізраїльський професор Йонатан Гарсель із відділу рослинництва інституту Вайцмана заявив про нову розробку, яка, на його думку, здатна вирішити проблему голоду в країнах третього світу.

Як стало відомо, Гарсель пропонує вирощувати в морській воді водорості й виробляти з них олію, яка може використовуватися як біодизельне паливо, так і для вживання в їжу.

Він зазначив, що відходи переробки водоростей у олію будуть досить високої якості й зможуть піти на корм для домашньої худоби й птиці, а також риби.

Зі слів Гарселя, урожай водоростей буде в 20 разів перевищувати врожаї інших сільськогосподарських культур, а чим більше корму буде для домашньої худоби й птиці, тим більше продовольства можна буде виробити, щоб забезпечити потребу зростаючого населення.

Також професор нагадав, що вже до 2050 року населення Землі подвоїться, і той факт, що вже зараз близько мільярда чоловік страждають від недоїдання, змушує діяти.

Щороку у країнах третього світу  від забрудненої води помирає чотири мільйони дітей віком до п'яти років

            Отже, подолання відсталості виявилось для країн Азії і Африки не тільки економічною проблемою. Цей процес став, по суті, взаємодією цивілізацій. Адже відсталість була пов’язана з пануванням традиційних столітніх укладів. Їх подолання означало модернізацію суспільства. Модернізація виявилась ні чим іншим, як спробою впровадити елементи чужої цивілізації. Така цивілізаційна взаємодія породила неймовірні колізії, якими так багатий "третій світ", коли за фасадом парламентських інститутів виявлялися родоплемінні відносини, коли раптово з’являлися "ісламські республіки", що закріплювали в своїх конституціях безправ’я жінок і тілесні покарання і т.д.

            Найбільш динамічно у соціальному, економічному і політичному плані розвивались нові індустріальні держави Гонконг (тепер частина Китаю), Сінгапур, Тайвань, Південна Корея, потім до них приєдналися Індонезія, Малайзія, Філіппіни. Використовуючи іноземні капітали і технології, значні трудові ресурси на місцях, їм вдалося створити розвинуту обробну промисловість, яка працює в основному на експорт і успішно конкурує на ринках країн Заходу.

            Відносно розвинутими є нині країни Латинської Америки. У більшості своїй вони вже індустріально-аграрні. Найменш розвинутими залишаються країни Тропічної і Південної Африки (крім ПАР).

Підсумки

            Після Другої світової війни значно прискорився процес деколонізації, який призвів до ліквідації колоніальних імперій і створенню нових незалежних держав. Перед новими незалежними державами постала головна проблема – проведення модернізації. Не дивлячись на всі труднощі, модернізація країн "третього світу" йшла семимильними кроками. Їм вдалося створити вітчизняну промисловість, впровадити нові технології, а "зелена революція" зняла загрозу масового голоду. Вони домоглись визнання своїх проблем, як проблем глобальних. Їх голос чітко звучить на всіх світових форумах. Змінилась їх соціальна структура. Значна частина працездатного населення вже працює за наймом, з’явився місцевий підприємницький капітал, середній клас, відійшло у минуле всесилля великих землевласників і родової знаті. Нерівномірно, але загалом зріс рівень життя. Поступово формуються соціально-економічні умови для укорінення демократичних інститутів. Цей процес збігся з демократичними перетвореннями у Східній Європі і завдяки цьому більше половини населення світу стало жити в умовах політичної свободи. Такі динамічні зміни – ще один феномен ХХ ст.

Запитання

 1.    Вкажіть основні причини процесу деколонізації, що розгорнувся у світі після Другої світової війни?

2.    Як відбувався процес деколонізації? Які його підсумки?

3.    З якими проблемами зіткнулись молоді держави на шляху незалежного розвитку?

4.    Які стратегії розвитку реалізовували молоді держави?

5.    Визначте переваги і недоліки кожної з моделей?

Список використаної літератури

1.За основу взятий  тематичний план вчителя історії м.Луцька ЗОШ №1 Супрун Л.С.

2.За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

3.Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія. - 2010 рік 

4.Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія. - 2010 рік 

5.П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас. - 2010 рік

6.Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи. - 2010 рік

8.Е. Хобсбаум Вік крайнощів: Історія світу, 1914-1991. - 2009 рік

9.В.П. Газін, С. А. Копілов. Новітня історія країн Європи та Америки. - Київ, 2004

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Над уроком працювали

Муха О.

Супрун Л.С.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.