Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 10 клас>> Історія України:Колективізація і розселянювання України. Голодомор 1932-1933 рр.

ПРИСКОРЕНА КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ

Згадай:

1. Яке місце в економіці України займало сільське господарство?

2. Коли була завершена повоєнна відбудова сільського господарства?

Кооперування і колективізація

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов'язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва. Ідея соціалістичного перетворення сільського господарства пройшла досить тривалу еволюцію. У 1917-1920 рр. виникли перші колгоспи. Це було результатом об'єднання селянських господарств за активного сприяння радянської влади. Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділялися на кілька типів: товариства спільного обробітку землі (ТСОЗи) — колективізувалися лише посіви; артілі — колективізувалися посіви та майно, але залишалася присадибна ділянка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент; комуни — селянські господарства повністю розчинялися в колективному. Незважаючи на всебічну підтримку держави, селянство неохоче йшло в колгоспи. В. Ленін, який у перші роки радянської влади активно підтримував колективізацію, у грудні 1920 р. змушений був визнати: «Треба спиратися на одноосібного селянина, він такий і в найближчий час іншим не буде, і мріяти про перехід до соціалізму та колективізації не доводиться».

Новий імпульс ідея перетворення селянського господарства дістала в статті В. Леніна «Про кооперацію», продиктованій на початку 1923 р. Кооперативи виникли задовго до 1917 р. і в умовах «воєнного комунізму» вважалися «буржуазно-торгашеською» формою економічних зв'язків між виробниками, несумісною із соціалізмом. Тодішні уявлення більшовиків про соціалізм як про безтоварне господарство, засноване на прямому продуктообміні між виробниками, суперечили господарській практиці кооперації, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах. Після переходу до непу уявлення про методи соціалістичного будівництва на деякий час змінилося: тепер вони включали ринок і товарно-грошові відносини. Виходячи з цього, у кооперації, що гармонійно поєднувала індивідуальні та групові інтереси, В. Ленін вбачав найбільш простий, легкий і доступний для селянства шлях «при переході до соціалізму». Цілком очевидно, що кооперування і радянська колективізація не лише не поєднуються, а й суперечать одне одному. Проте Й. Сталін, усупереч реальному стану речей, оголосив у 1928 р. колгоспи «найбільш яскравим видом виробничої кооперації».

Перехід до прискореної колективізації Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету. Саме цим вони привернули до себе увагу Сталіна, який на початку 1928 р., в умовах надзвичайних заходів щодо ліквідації «кризи хлібозаготівель», висунув гасло суцільної колективізації. З самого початку колективізація розглядалась як засіб для прискорення індустріалізації, розв'язання хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства — ворога радянської влади. Перший п'ятирічний план було оцінено як важливий крок до суцільної колективізації. По СРСР передбачалося об'єднати в колгоспи 18-20 % селянських господарств, в Україні - 30 %. Сталінське керівництво і його представники в Україні визначили республіці сумнівну «пальму першості» в розселянюванні Радянського Союзу. План п'ятирічки, що включив і показники по сільському господарству, ще не був прийнятий, а вже пролунали заклики до форсування колективізації. 1 березня 1928 р. секретар ЦК ВКП(б) В. Молотов оголосив, що оцінка роботи місцевих парторганізацій буде прямо залежати «від успіхів у розширенні посівів і колективізації селянських господарств». У 1929 р. в обстановці боротьби з «правою небезпекою», що її уособлювали противники прискорення колективізації, у партії визрівають настрої на користь суцільної колективізації. Переломним у цьому відношенні був листопадовий (1929) пленум ЦК ВКП(б). Серед ініціаторів форсування колективізації був і генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, що підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молотова і Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року. Резолюція пленуму «Про сільське господарство України і про роботу на селі» стверджувала, що Україна має все необхідне, аби йти прискореними темпами попереду інших союзних республік у справі колективізації сільського господарства. В обстановці загального одурманювання лунали й поодинокі тверезі голоси. Нарком землеробства УСРР О. Шліхтер і голова Колгоспцентру І. Гаврилов висловилися за те, щоб завершити колективізацію наприкінці п'ятирічки. Пленум створив комісію для вивчення питання про перспективи організації колгоспів у різних регіонах СРСР. Результати роботи комісії лягли в основу постанови ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву», в якій Україну було віднесено до групи регіонів СРСР, де колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р. Постанова ЦК закликала до «соціалістичного змагання в організації колгоспів» і розглядала сільськогосподарську артіль як найпоширенішу, але перехідну до комуни форму колгоспів. Машинно- тракторні станції Для забезпечення успішної колективізації. створювалися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техніку і кадри механізаторів. Ці підприємства одержали назву машинно-тракторних станцій (МТС). Їхнім завданням було виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів — головним чином тракторна оранка і комбайнове збирання хліба. Перша в Радянському Союзі МТС була створена у 1928 р. в Україні, у радгоспі ім. Т. Шевченка Берегівського району Одеської округи. Істотного впливу на сільськогосподарське виробництво МТС на початку колективізації не справили: в колгоспах переважала ручна праця, гужовий транспорт і традиційна агротехніка. Натомість інше завдання МТС — посилення впливу держави на село — вони забезпечували. Насильницьке створення колгоспів Селяни не бажали відмовлятися від своєї власності та передавати її в колгоспи. Лише грубе адміністрування, погрози, обіцянки щасливого й заможного життя змушували їх вступати в колгоспи. Вимуштруваний у дусі бездумного виконання рішень Москви партійно-державний апарат України виступив з рядом власних ініціатив щодо прискорення темпів колективізації. 24 лютого 1930 р. С. Косіор підписав лист-директиву місцевим партійним організаціям України, в якій ставилося завдання: «Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної кампанії, а всю Україну - до осені 1930 р.». Таким чином, вузьке коло партійних намісників центру, яким належала вся повнота влади в республіці, скоротило строки колективізації на 1—1,5 року. Ясна річ, досягти цього можна було лише грубим насильством, на що й націлювали місцевий актив. У січні 1930 р. голова Колгоспцентру СРСР Г. Камінський, виступаючи перед представниками районів суцільної колективізації, сказав: «Якщо... ви перегнете палицю і вас заарештують, пам'ятайте, що вас заарештували за революційну справу». Отже, партійні й державні керівники заздалегідь «відпускали гріхи» насильникам, звільняючи їх від будь-яких правових чи моральних норм. У селі Передільському на Луганщині під керівництвом уповноваженого з округи була влаштована демонстрація з червоним і чорним прапорами. Демонстранти зупинялися біля кожного двору і пропонували господарю стати під червоний прапор - якщо він «за соціалізм», або під чорний — якщо той «за капіталізм». У Ровеньківському районі тієї ж округи уповноважений районний суддя засудив селянина до двох років ув'язнення за те, що він не вступив до колгоспу. У с. Григорівні Амвросіївського району Сталінської округи місцевий кооператив під тиском сільради перестав видавати товари тим біднякам, які не вступили до колгоспу. С. Косіор у звіті ЦК КП(б)У XI з'їзду КП(б)У (червень 1930 р.) визнав: «...Кожний партпрацівник на селі міг робити все, що йому заманеться». Зростали темпи колективізації. Якщо на 20 січня 1930 р. у республіці колективізовано 15,4 % селянських господарств, то на 1 березня - 62,8 %. До колгоспу забирали все: реманент, велику рогату худобу, коней, птицю. Колективізація перетворювалася на комунізацію. ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ 1. Поясни, чому кооперування і колективізація в тому вигляді, в якому здійснювалися в Україні, суперечили одне одному? 2. Що спонукало сталінське керівництво перейти до суцільної колективізації? Як вона впроваджувалася в Україні? 3. У чому суть «перегинів» у колективізації? Які наслідки вони мали? 4. З якою метою утворювалися МТС? 5. Проаналізуй політику держави щодо селян у ході колективізації. Дай їй оцінку. ДОУМЕНТИ 1. Із заяви селянина Й. Безпалька до ВУЦВКу проти рішення Оріхівської селищної ради на Дніпропетровщині про його виселення на Соловки як сина куркуля від 14 лютого 1930 р. Я, відповідно до постанови Оріхівської селищної ради, підлягаю виселенню на Соловки, як син колишнього куркуля-бать-ка. До революції мені було 16 років, я ще не мав розуміння дорослої людини про право власності та експлуатацію людини людиною. З 1922 р. по 1929 р. обкладався нормальним сільськогосподарським податком, жив самостійно й не позбавлявся виборчих прав. І лише в 1929 р. до мого сільськогосподарського податку було добавлено 50 %, а всього заплатив 97 крб. Таким чином, ця цифра й обставини справи свідчать про те, що у мене не куркульське господарство і що я старої куркульської ідеології по своїй молодості ще не міг засвоїти, а засвоїв зовсім нову течію трудового народу, якої я і дотримувався протягом 12 років. ... Якщо батько мій вважається експлуататором, то я за це не повинен нести кару, бо я особисто не був експлуататором і нічого спільного з ним не маю. Атому прошу ВУЦВК звернути особливу увагу на неправильне моє виселення на Соловки. Український історичний журнал. - 1992. - №4. - С. 84. 2. З огляду партійно-радянських контрольних органів УСРР від 5 квітня 1930 р. про зловживання владою під час колективізації та розкуркулення Могилів-Подільська округа З боку керівних працівників Барського району припущені були перекручення під час проведення розкуркулення. Під час опису куркульського майна з 289 господарств 45 % припадало на середняцькі. Ніякої масової підготовчої роботи в зв'язку з колективізацією не проводилося, між тим лише за 7 днів було колективізовано 3841 господарство. Такі «успіхи» району були через залякування, арешти та інші засоби тиску та адміністративного впливу. У с. Митки було оголошено: «Хто вороже ставиться до радянської влади й не вступає в СОЗу, оголошуємо бойкот...» Такі ж перекручення було припущено у зв'язку з кампанією мобілізації коштів (бойкот, незаконні обшуки, барахольство, «дельожка» речей між членами партії тощо). Український історичний журнал. - 1992. - №4. - С. 90.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ 1. Документ №1. Про які «перегини» в здійсненні колективізації свідчить цей документ? 2. Документ № 2. Що було підставою для форсування колективізації керівниками Могилів-Подільської округи?

РОЗСЕЛЯНЮВАННЯ УКРАЇНИ

Згадай:
1. Коли держава перейшла до прискореної колективізації?
2. Чому селянство відмовлялося добровільно йти в колгоспи?

Опір селянства

Колективізація викликала впертий опір селянства. У багатьох місцевостях України, у тому числі в тих, де партійні керівники ще недавно рапортували про намір протягом року досягти суцільної колективізації, мали місце антиколгоспні й антирадянські виступи. За приблизними підрахунками, загальна кількість повстанців в Україні 1930 р. становила майже 40 тис. чол. У деяких місцях для придушення заворушень радянські війська застосовували артилерію, підрозділи бронетехніки й навіть авіацію. Були випадки, коли армійські частини переходили на бік повстанців.
Командир одного з каральних загонів у приватній розмові говорив: «Я старий більшовик. Я боровся як підпільник проти царя і потім воював у громадянську війну. Хіба я це все робив тільки для того, щоб тепер оточувати села кулеметами і віддавати своїм хлопцям наказ відкривати сліпо вогонь по беззахисних селянських масах? Ні, ні!».
Але розрізнені селянські виступи були придушені. Поставлене в безвихідь селянство почало продавати або забивати худобу, ховати чи псувати реманент. Село поринуло у вир самознищення. У 1928-1932 рр. в Україні було винищено близько половини поголів'я худоби. На його відновлення потрібні були десятиліття.

Маневр сталінського керівництва

Події набували таких загрозливих масштабів, що ігнорувати їх було неможливо. 21 лютого 1930 р. у Москві відбулася нарада партійних керівників РСФРР і УСРР за участю Політбюро ЦК ВКП(б), що розглянула заходи щодо виправлення становища. На початку березня 1930 р. Й. Сталін виступив у «Правді» зі статтею «Запаморочення від успіхів», де засуджував «перегини». Але головна відповідальність за «викривлення партлінії» покладалася на місцеве керівництво. Тоді ж було опубліковано Примірний статут сільськогосподарської артілі, котрий давав колгоспникам право мати корову, дрібну живність, присадибну ділянку. 14 березня ЦК ВКП(б) ухвалив спеціальну постанову, якою зажадав від парторганізацій усунути допущені помилки.
Ці документи дещо заспокоїли селянство. Почався масовий його відплив з колгоспів. Лише наприкінці 1930 р. цей процес було припинено.

«Розкуркулення» селянства

У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала їх як куркулів, лютих ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів. Насправді лише невелика їх частина використовувала найманих селян. Як правило, основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Ця частина селянства була найміцніше зв'язана із землею й не бажала з нею розлучатися.
З 1927-1928 рр. у політиці держави щодо заможного селянства з'являються нові акценти. Було посилено оподаткування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини, реманент. Ситуація поставила заможних власників перед необхідністю ділити землю між членами сім'ї, розпродавати майно й худобу та переїжджати до міста. Йшло вибіркове «розкуркулювання». Внаслідок цього кількість заможних господарств зменшилась. Прискорення колективізації загострило питання про долю куркульства. В грудні 1929 р. на конференції істориків-марксистів Й. Сталін поставив завдання «ліквідації куркульства як класу». Наприкінці січня була опублікована постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».
Особливо інтенсивно терор проти заможних селян провадився в перші місяці 1930 р. На 1 червня було «розкуркулено» 90 тис. селянських господарств України, що становило 1,8 % їхньої загальної кількості. Конфісковано й передано в колгоспи худоби, різноманітного реманенту, будівель на суму 90-95 млн крб. Характерно, що під «розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, які не погоджувалися йти в колгоспи. їх називали «підкуркульниками». По суті, кампанія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій щодо всього селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й примушувала їх вступати у колгоспи.
Прагнення радянського керівництва розгорнути новий наступ на селянство відбилося в листі ЦК ВКП(б) «Про колективізацію», надісланому на місця у вересні 1930 р. Передбачалося, що протягом 1931 р. в Україні в основному завершиться суцільна колективізація основних сільськогосподарських районів. Це призвело до нового прискорення темпів колективізації наприкінці 1930 — на початку 1931 р. Якщо на 1 січня 1931 р. у колгоспах було 34,4 % господарств, то на 1 листопада - 69,3 %.
У 1931 р. тривала ліквідація заможних господарств і конфіскація майна тих селян, які не бажали колективізуватися. Внаслідок цього навесні та влітку було «розкуркулено» ще 23,5 тис. сімей, або близько 150 тис. чол. Випадки «розкуркулення» траплялися й у наступні роки. Всього в Україні за роки колективізації експропрійовано близько 200 тис. селянських господарств. Разом з усіма членами сімей це становило приблизно 1,2—1,4 млн чол. Понад половину з них - близько 860 тис. чол. - виселили на Північ і до Сибіру. Ця безправна категорія населення називалася «спецпереселенцями», зазнавала нелюдських страждань, використовувалася на найважчих роботах. Багато з них, особливо літніх людей, дітей, жінок, загинуло.

Колгоспна система - форма закріпачення селянства

Створивши колгоспи, держава установила над ними всеосяяший контроль. Першою ж заповіддю були поставки державі. Розподіляти на трудодні після поставок, як правило, було нічого, бо розміри цих поставок заздалегідь не визначалися. За вироблену продукцію колгоспи одержували від держави суто символічну плату. Колгоспники покладалися в основному на свою присадибну ділянку. Вони перетворювалися на людей «нижчого гатунку», головне суспільне призначення яких - забезпечення індустріалізації дешевим хлібом. Примусити їх погодитися з такою роллю можна було лише позаекономічними методами. І, справді, сталінське керівництво, ввівши у 1932 р. паспортну систему в місті, фактично прикріпило селян до землі, зробило їх державними кріпаками, об'єктом середньовічної експлуатації.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Охарактеризуй форми опору селянства колективізації.
2. Яку мету мала публікація статті Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів»?
3. Що значить «розкуркулення» селянства?
4. Коли радянська влада перейшла до політики «ліквідації куркульства як класу»? Що вона означала?
5. Якою була доля розкуркулених селян?
6. Як ти розумієш термін «розселянювання України»?
7. Чи згоден ти з визначенням: «Колгоспна система - форма закріпачення селянства»?


ДОКУМЕНТ
1. Телеграма жителів с. Гельм'язів Шевченківської округи до Наркомзему УСРР 29 березня 1930 р.
От імені 300 господарств, що вибули із знов організованих колгоспів, а також поодиноких господарств, запитання. Наша місцева влада як села, так і районна відмовилась одводить яровий клин, що визиває велику схвильованість людності, і не повертає с/г реманенту, живого і мертвого, і різного майна, що внесли до колгоспу. Прохають бідняки, в чім і розписуються три особи за всіх. М. Баран, М. Кодош, X. Галян.
Колективізація і голод на Україні. 1929-1933. 3б. документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 157


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТА
1. Документ №1.
Що означало право виходу з колгоспів? Чому влада не повертала майно селянам? Про що це свідчило?

ГОЛОДОМОР 1932-1933 РОКІВ

Згадай:
1. Що викликало у 1921-1923 рр. голод у південних губерніях України?
2. Чому держава вчасно не надала допомоги жертвам голоду в Україні?

Причини й передумови голодомору

Одним із найстрашніших злочинів сталінізму проти українського народу був організований ним голод 1932-1933 рр. До цього голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийняти колгоспну систему, від початку колективізації. Протягом січня-листо-пада 1930 р. в Україні було заготовлено 400 млн пудів хліба. За такий же період 1931 р. державні заготівлі становили 380 млн пудів. Але цього було досягнуто в результаті знекровлення села. У багатьох селян у 1931 р. вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд. Узимку 1931/32 р. голод вже стукав до селянських хат України. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію і безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість селян у ефективній, продуктивній роботі в них. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Внаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. І все ж не природні чинники були причиною трагедії українського селянства. Врожай 1932 р. лише на 12 % був менший середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.
Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося в середині 1932 р. Угорський письменник-комуніст, активний учасник громадянської війни Мате Залка, перебуваючи влітку 1932 р. в Україні, залишив такий запис у щоденнику, датований 11—13 червня: «Україна, незважаючи на нормальний урожай, приречена на голод... Це - трагедія». Саме в цей період на полях ночами почали з'являтися селяни — переважно жінки, яким нічим було годувати дітей. Цих нещасних у чиновних кабінетах називали «перукарями»: вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік-два тому працювали як повноправні господарі. Незабаром явище набуло масового характеру. У серпні селяни почули про реакцію на це Й. Сталіна, названого офіційною пропагандою «батьком колгоспників». 7 серпня він власноруч написав закон про охорону соціалістичної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл з конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією майна. Сучасники називали цей закон «законом про п'ять колосків».
Незважаючи на небачену раніше жорстокість, забезпечити хлібозаготівлі в 1932 р. не вдалося. На 1 листопада було заготовлено лише 195 млн пудів. У деяких районах місцеве керівництво, усвідомлюючи масштаби голоду, що насувався, дозволило колгоспам залишати зерно для сівби та в страховий фонд. Саме так зробили керівники Оріхівського району Дніпропетровської області. Довідавшись про це, Сталін наказав вчинити над ними жорстоку розправу. Старший агроном райземуправління був засуджений до розстрілу, п'ятеро керівників і спеціалістів — до 10 років концтаборів, інші п'ятеро - до 8, двоє - до 5 років.

Державна політика в селі за голодомору

Інформація про голод, що надходила з багатьох джерел, у деталях була відома вищому керівництву партії й держави. Але замість того, щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзвичайні комісії ЦК ВКП(б). В Україні хлібозаготівельну комісію очолював В. Молотов, який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку» за «злісне саботування» хлібозаготівель, згідно з постановою РНК УСРР від 6 грудня 1932 р., конфісковували продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, на місцевих керівників і колгоспників обрушувалися репресії. Наприкінці грудня 1932 р. в Україну прибув Л. Каганович. Він привіз директиву Й. Сталіна про здачу - в разі невиконання плану хлібозаготівель — насіннєвих фондів. Обласне керівництво одержало телеграму за підписом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в найстисліші строки «ліквідувати саботаж».
У січні 1933 р. Сталін замінив керівництво Харківського і Дніпропетровського обкомів КП(б)У. Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став посланець И. Сталіна - П. Постишев. Переїхавши на роботу в Україну, він залишився секретарем ЦК ВКП(б) і членом Політбюро ЦК. Таким чином, у партійній ієрархії він стояв вище генерального секретаря ЦК КП(б)У, яким залишався С. Косіор. П. Постишев очолив кампанію репресій проти тих комуністів, які не знаходили в собі сил для ролі катів власного народу. Протягом року, починаючи з 1933 р., із КП(б)У виключили 100 тис. чол. Вони були розстріляні або вислані.

ЦК КП(б)У, РНК УСРР, десятки тисяч місцевих партійних і радянських керівників, суд і прокуратура республіки, органи ОДПУ на території власної республіки стосовно власного народу діяли так, як нечасто дозволяли собі діяти загарбники в окупованій країні. Подвірні обшуки супроводжувалися конфіскацією не лише зерна, а й картоплі, буряків, сала, м'яса та інших продовольчих запасів на зиму. Селяни були позбавлені всього їстівного. Цим партійно-державний апарат цілком свідомо прирікав їх на смерть. Голод охопив регіони найінтенсивнішого сільського господарства - Україну, Північний Кавказ і Кубань, Поволжя, Північний Казахстан. Найбільших масштабів голод набрав в Україні.

Демографічні втрати

Голодомор 1932-1933 рр. спричинив величезну смертність населення, особливо дітей і стариків. Селяни змушені були їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися численні випадки канібалізму. Села обезлюділи. Живі не мали сил ховати померлих. У деяких населених пунктах над сільрадами вивішували чорні прапори: це означало, що жителів тут уже немає. А в цей час на сусідніх залізничних станціях, у елеваторах під охороною міліції зберігалися тисячі пудів хліба.

Поставлені у безвихідь, селяни кидали домівки й пробували дістатися до міста. Не всім це вдавалося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. До міста потрапляло порівняно мало людей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б дітей, батьки залишали їх у лікарнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто на вулицях. Лише з травня-червня 1933 р. держава стала надавати деяку допомогу українському селянству.

Донині не встановлена кількість жертв голоду 1932-1933 рр. Сталінське керівництво заборонило згадувати про нього в засобах інформації. У січні 1933 р., коли від голоду щоденно гинули десятки тисяч селян, Сталін на об'єднаному пленумі ЦКК і ЦК ВКП(б) заявив, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік і що в цьому можуть сумніватися лише затяті вороги радянської влади.

Дослідження голодомору 1932-1933 рр. в Україні розпочалося наприкінці 80-х років. Автори називають різні цифри померлих від голоду, які істотно різняться - від 3,0 до 4,5 млн чол. Голодомор, штучно створений сталінським керівництвом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть трагедій українського народу.

Ще не розвіявся трупний сморід в опустілих українських хатах, а з інших республік СРСР, особливо з Росії, вже прямували ешелони з переселенцями. До кінця 1933 р. у Донецьку, Дніпропетровську, Одеську і Харківську області переселилося 21,9 тис. господарств - близько 117,1 тис. чоловік.

Трагедія 1932—1933 рр. остаточно зламала опір селян колгоспно-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно говорили його ставленики в Україні. «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!». Ці слова належать секретарю ЦК КП(б)У і секретарю Дніпропетровського обкому КП(б)У М. Хатаєвичу. Вони відбивали настрої усього тодішнього керівництва ВКП(б).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Що спричинило голодомор 1932-1933 рр. в Україні?
2. Порівняй голод 1921-1923 рр. і 1932-1933 рр. Що в них спільне, а що - відмінне?
3. У чому суть «закону про п'ять колосків»? Які наслідки він мав?
4. Охарактеризуй державну політику в селі за голодомору.
5. Яку роль відіграли В. Молотов, Л. Каганович і П. Постишев в організації голодомору?
6. З якою метою в 1933 р. проводилася чистка партії в Україні?
7. Якими були масштаби демографічних втрат за голодомору?
8. Охарактеризуй наслідки голодомору.

ДОКУМЕНТИ
1. Зі спогадів свідків голодомору 1932-1933 рр.
Неліпа Онисія Андріївна - Городищенський район на Черкащині:
- У тридцять третьому було стільки горя, що й на воловій шкурі не спишеш... У Серафима Горідька було троє хлопців. Малий збігав
до Литвинки, по сусідству. Вона йому вряди-годи молочка давала. Та ось раз пішов, а додому нема! Кинулись до неї. Питають -
вона зам'ялась, язик заплітається. Почали шукати - в казані тільки нігтики плавають...
Старостенко Григорій Іларіонович - Красноармійський район Донецької області:
- Що ми їли? Лободу-кропиву, ловили ящірок, ховрашків, їжаків.
Весною 33 року було чогось багато ящірок, їх важко було впіймати, але ми старалися, пекли на вогнищі, ділили між собою і їли.
Ми, діти, були страшні: на висохлих ніжках, величезні животи.
Один з братів спух, а тоді помер. А як же ми решта вижили? За 5 кілометрів від нас була шахта № 19, там тоді вугілля до стволу
возили кіньми. Коли котрусь коняку вбивало обвалом чи калічило, її вивозили на кар'єр і обливали карболкою. Як же воно тяжко
пахло. На шахті люди знали, що гине коняка, і один знайомий давав знати нашому батькові. От ми йшли до кар'єру всі - батько,
мама і ми - і чекали, поки привезуть коняку. Коли фельдшер з міліціонером зроблять своє діло і від'їдуть, ми й інші люди виходили із засідки. Що ж там робилося, страшно згадать. Хто що урве, відрубає, то його щастя. Батько біля тієї здохлятини нам подає
шматки, ми в мішок і додому. Вдома їх довго вимочували, а потім солили в діжечці. І так вижили. Хоч усе й пахло карболкою.
33-й: Голод. Народна книга-меморіал. - К., 1991. - С. 216, 260.

2. Реакція секретаря Вінницького обкому КП(б)У І. Лівензона на заяву місцевих парткерівників про голод у Теофіпільському районі. 24 березня 1933 р.
Прежде всего, чрезвычайно страшно для меня то, что такой воп-рос вообще всплыл. Я готов выслушать о Теофипильском районе что угодно, но только не заявление о голодании колхозников и просьбу о продовольственной помощи.
...Заявление о голодании колхозников нужно отвергнуть потому что: 1. Что это за квалификация такая? «Голодают колхозники, у которых большие семьи».
Голодают лодыри, тунеядцы, приложившие немало энергии для разложения колхозов - вырабатывавших по 30-40 трудодней за год. Причем, среди них есть даже такие, у которых маленькие семьи.

2. Со всей решительностью заявляю, что голодающих таких «колхозников» очень мало и мало таких потому лишь только, что сотни центнеров (пожалуй, больше чем сотни) разбазарено колхозами для выдачи таким лодырям, рвачам, ворам.
3. Писать обкому, просить помощи и брать как базу для этого пусть даже голодные отдельные семьи, лодырей, разложителей колхозов, не понимая, не видя губительности этого пути. Это по меньшей мере очень странно и непонятно.
4. Только желанием замазать перед обкомом истинное положе-ние вещей можно объяснить заявление ... о том, что голодание колхозников насчитывается в 20 колхозах.
33-й: Голод. Народна книга-меморіал. - С. 40-41.

3. Постанова ЦК ВКП(б) від 8 листопада 1932 р.
Секретно
Сегодня приостанавливается отгрузка товаров для села всех областей Украины до времени, когда колхозы и индивидуальные крестьяне не начнут честно и добросовестно выполнять свой долг перед рабочим классом и Красной Армией в деле хлебозаготовок.
Пред. Совнаркома СССР Молотов Секретарь ЦК ВКГІ(б) Сталин Запорізький облдержархів. - Ф. 213. - Оп. 13. - Спр. 14. -Арк. 1.

4. Австрійський дослідник А. Вонарбург про географію голодомору 1932-1933 р.
Сотні українських очевидців не мовчали про свої трагічні переживання у тридцяті роки. Декому з цих людей вдалося в часи голодомору в Україні виїхати до Москви, чи то в інші райони Росії, оскільки вони були техніками за професією, або ж мали якісь привілеї. Вони розповідали, що як тільки вони покидали області заселені українцями (Українська РСР, Кубанська область і Північний Кавказ), вони не виявляли якихось зовнішніх ознак голоду, за винятком Білорусії. Вонарбург А. Голодомор в Україні 1932-1933 рр. //Австрійсько-український огляд. - 1999.- № 8. - С. 52.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документи №1, № 2.
Які наслідки для суспільства мав голод 1932-1933 рр.?
Чому партійний керівник намагався «закрити» питання про голод?
2. Документ №3.
Чи може свідчити зміст цього документа (в сукупності з іншими документами) про організований характер голоду в Україні?
3. Документ №4.
Що нового про голодомор в Україні дає цей витяг із статті австрійського історика?

КОЛГОСПИ ПІСЛЯ ГОЛОДОМОРУ

Згадай:
1. Які причини голодомору 1932-1933 рр.?
2. Які соціапьно-політичні наслідки мав голодомор?

Політвідділи МТС

Тероризуючи село голодомором, керівництво більшовицької партії в той же час прагнуло
зміцнити свій вплив на нього. Рішенням січневого (1933) об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) створювалися політвідділи МТС і радгоспів, наділені надзвичайними повноваженнями на селі. Для роботи в політвідділах в Україну було відряджено кілька тисяч комуністів з міст, у тому числі з Москви й Ленінграда. Водночас для постійної й тимчасової роботи в колгоспи України прибуло близько 16 тис. чол. Ці люди, як правило, зовсім не знали сільського господарства, звичаїв і традицій місцевого населення. У спотвореній уяві вищих партійних чиновників ця обставина була перевагою. Саме такі особи без сумнівів і вагань могли реалізувати сталінську лінію в колгоспному будівництві. За допомогою місцевого активу, органів ОДПУ-НКВС відряджені з міст члени ВКП(б) мали налагодити роботу колгоспів, вдихнути в них життя. Вони довершили на селі розгром сил, котрі чинили бодай найменший опір аграрній політиці держави. Було здійснено масову перевірку голів колгоспів, бухгалтерів, бригадирів, завідувачів ферм. Багатьох із них звинуватили в антиколгоспній діяльності й репресували. Тривали пошуки «куркулів» і «підкуркульників», які нібито проникали в колгоспи для шкідництва. Лише на Одещині в 1933 р. було «викрито» понад півтори сотні «куркульських груп». Місця звільнених і репресованих займали висуванці, нашвидкуруч підготовлені на короткотермінових курсах з числа сільських активістів, які відзначилися під час проведення колективізації.

Заходи щодо зміцнення колгоспів

1932-1933 рр. засвідчили, що «воєнно-комуністичні» методи управління сільським господарством ведуть до вимирання села.
Сталінське керівництво змушене було шукати шляхів вдосконалення управління селом. У січні 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили спільну постанову «Про обов'язкову поставку зерна державі колгоспами й одноосібними господарствами». Запроваджувався погектарний принцип хлібозаготівель, навесні доводили до відома колгоспів і колгоспників, яка частина врожаю залишиться виробникам, а яка - державі. Це було розраховано на пробудження зацікавленості селянства в результатах своєї праці.
Держава прагнула внести елементи організованості в роботу колгоспів, ліквідувати знеособлення в оцінці праці. У колгоспах було створено виробничі бригади, з'явилася колгоспна ланка як форма організації праці всередині бригади. Ланка мала постійний склад, за нею закріплювалися земля й реманент на весь виробничий сезон. У колгоспах впроваджувались елементи нормування й відрядна форма оплати праці.
Водночас колгоспи оснащувалися сільськогосподарською технікою. Її випускали заводи сільськогосподарського машинобудування: Харківський тракторний, запорізький комбайновий «Комунар», харківський «Серп і молот», кіровоградський «Червона зірка» та інші.
Технічне обслуговування колгоспів здійснювали державні організації - машинно-тракторні станції (МТС). Наприкінці другої п'ятирічки їх було 958. Проте великий загін механізаторів МТС мав загалом досить низький технічний рівень. Як правило, це були вчорашні селяни, які після короткотермінових курсів сідали за кермо сучасної машини. Майже половина тракторів і комбайнів, які потрапляли в їхнє розпорядження, досить швидко перетворювалася на брухт.

Завершення колективізації

У складній обстановці завершувався процес колективізації. На 1937 р. колгоспи України об'єднували 96,1 % селянських господарств і 99,7 % посівної площі. Напередодні Другої світової війни у республіці існувало майже 30 тис. колгоспів, близько тисячі радгоспів. Селянство поступово звикало працювати в умовах колгоспної системи, яка до найменших дрібниць регламентувала виробництво, вказувала де, коли і що сіяти, як обробляти, коли і в який спосіб збирати врожай.

Колгоспи в радянській системі

Офіційна пропаганда змальовувала картину добробуту на селі, високомеханізованої праці щасливого життя колгоспників.
Справді, в роки довоєнних п'ятирічок відбулась істотна модернізація сільського господарства. Якщо на початку 20-х років головними знаряддями праці були плуг, серп і ціп, то наприкінці 30-х в МТС налічувалося (в робочому і неробочому стані) 100 тис. тракторів (у 15-силовому обчисленні), 33 тис. комбайнів, 550 тис. вантажних автомашин. МТС виконували 3/4 операцій з обробітку грунту, збирали зерно з 40 % посівних площ. Про результати перших п'ятирічок радянське керівництво говорило як про один з найважливіших своїх успіхів. При цьому замовчувалося найсуттєвіше: натуроплата колгоспників становила лише 12-15 % заробленого. Подібна експлуатація нечасто траплялася в Україні навіть за кріпацтва. За таких умов селянство поступово втрачало вироблені століттями риси: хазяйновитість, ініціативність, працелюбність.
На тлі апатії та байдужості, які панували в колгоспах, окремі колгоспники вражали країну своїми виробничими досягненнями. Ланкова колгоспу села Старосілля на Київщині Марія Демченко в 1935 р. стала ініціаторкою руху за вирощування 500 ц цукрових буряків з гектара. Того ж року Паша Ангеліна, бригадир тракторної бригади Старобешівської МТС на Донеччині, закликала до всесоюзного змагання тракторних бригад. За цими починами, що, як правило, ретельно готувалися і яких в 30-х роках було чимало, стояли місцеві партійно-господарські керівники, котрі в такий спосіб прагнули продемонструвати верхам ефективність власної праці та життєздатності колгоспної системи. Але вирішального впливу на стан сільського господарства успіхи цих ентузіастів, забезпечених усім необхідним для рекорду за рахунок інших колгоспників, справити не могли.
Примусова праця була малоефективною. Обсяг сільськогосподарської продукції зростав повільно. У 1933 р. держава насильницькими методами домоглася від українського села 317 млн пудів хліба, у 1935 р. — 462 млн, у 1940 р.— 576 млн пудів. Непомірну, страхітливу ціну платили селяни за ці доволі скромні результати. Та все ж і така кількість хліба забезпечила поступове послаблення продовольчої кризи в місті. Карткова система розподілу продуктів для робітників і службовців була ліквідована у 1934 р.
За надзвичайно несприятливих соціально-економічних і політичних умов селянство відроджувало підірване насильницькою колективізацією і голодом 1932—1933 рр. сільське господарство України.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. З якою метою створювалися політвідділи МТС?
2. Яке місце в роботі політвідділів МТС займали репресивні методи?
3. Що було зроблено для організаційного зміцнення колгоспів?
4. Коли була завершена колективізація?
5. Яке місце займали колгоспи в радянській системі?
Дай узагальнюючу характеристику розвитку сільського господарства України напередодні Другої світової війни.

ДОКУМЕНТ

1. Середній збір з 1 гектара (в центнерах):

 
Кононенко С. Україна і Росія. Соціально-економічні
підстави української національної ідеї.
1917-1960. - Мюнхен, 1965. - С. 310.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТА
1. Документ №1.
а) Порівняй урожайність основних сільськогосподарських культур в 1933-1938 і у 1895-1904 рр.
б) Що можна сказати про економічну ефективність колгоспного ладу?


Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко

_{Історія України для 10 класу, історія України підручник, підручники з історії України, історія онлайн}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.