Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 10 клас>> Історія України:Селянський повстанський рух в Україні. Н. Махно.

Початок нового наступувійськ РСФРР в Україну

Проголошення Української держави і утвердження в ній консервативних порядків викликали незадоволення серед членів українських національних партій. Бурхливі дискусії точилися серед українських соціалістів, перш за все есерів і соціал-демократів, які свого часу становили більшість у Центральній Раді. У результаті в УСДРП і УПСР посилилося розмежування. У травні 1918 р. стався розкол в УПСР. Ліва її частина утворила партію, котра за назвою друкованого органу новоствореної партії газети «Боротьба» дістала назву УПСР-боротьбистів. Її лідерами були В. Блакитний (Елланський), Г. Гринько, О. Любченко, І. Михайличенко, О. [Думський. Боротьбисти виступали за відновлення радянської влади в Україні і, таким чином, також зближалися з КП(б)У. Однак між більшовиками і боротьбистами існували глибокі розбіжності щодо національного самовизначення України. Боротьбисти домагались утворення незалежної від Росії Радянської України, яка б перебувала з РСФРР у дружніх стосунках.

У вересні 1918 р. внаслідок об'єднання місцевих організацій загальноросійської партії лівих есерів виникла Українська партія лівих соціалістів-революціонерів. Лідерами партії були В. Качинський, Є. Терлецький, Б. Камков.

Боротьба проти гетьманського режиму

В умовах наростання масової боротьби трудящих проти гетьманського режиму соціалістичні партії лівішали. З весни 1918 р. Україною прокотилася хвиля робітничих страйків. У середині липня 1918 р. розпочався загальноукраїнський страйк залізничників, у якому взяло участь понад 200 тис. чоловік. Страйк підтримали більшовики Росії.

Влітку 1918 р. широко розгорнулася селянська боротьба у Звенигородському і Таращанському повітах на Київщині, де повстання охопило десятки тисяч селян. На боротьбу проти повстанців були кинуті великі сили, під тиском яких селянські загони частково перейшли до партизанської боротьби на Київщині, а частково, переправившись через Дніпро, з боями пройшли Лівобережну Україну і зупинились у «нейтральній зоні» (територія по лінії Сураж-Унеча-Стародуб—Новгород-Сіверський — Глухів-Рильськ—Суджа-Куп'янськ), на якій згідно з умовами Брест-Литовського миру не мали права розташовуватися більшовицькі й німецькі війська. Тут на їхній основі з допомогою радянської Росії почалося формування Богунського і Таращанського революційних полків. Повстанням на Чернігівщині керував штаб на чолі з підполковником царської армії М. Кропив'янським. У цьому повстанні також брали участь представники різних соціалістичних партій, у т. ч. більшовики. На Катеринославщині й у Північній Таврії повстанський рух набрав виразного анархістського забарвлення. Він розпочався в районі Гуляйполя Олександрівського повіту Катеринославської губернії. На чолі його став сільський учитель Нестор Махно, який себе й своїх соратників називав анархістами-комуністами. Вони виступали за відновлення влади рад, але їхнє розуміння рад було особливе: ці органи в усьому мали бути підзвітні місцевому населенню й повністю визначати політику на місцях без будь-якого впливу центру. Перші збройні напади махновців на представників гетьманської влади, на військові загони й місцевих поміщиків відбулися наприкінці вересня 1918 р. А в ніч на 16 жовтня повстанці захопили Гуляйполе. Це був перший значний успіх махновців, який підвищив їхній авторитет серед селянства. Проти них було кинуто регулярні військові частини. Та повстанці уникали боїв з переважаючими силами., завдаючи дошкульних ударів дрібним з'єднанням, винищуючи поміщиків і гетьманських урядовців. У листопаді 1918 р. махновці стали значною воєнною силою, на яку гетьманські власті й німецьке командування змушені були серйозно зважати.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ 
1.Що спричинило розмежування серед членів українських національних партій, які свого часу підтримували Центральну Раду?
2. Чому більшовики та боротьбисти по-різному розуміли національне самовизначення України?
3. Проаналізуй розгортання антигетьманської боротьби селянства у 1918 р.
4. Які особливості мав селянський рух під проводом Н. Махна? У. Як поразка Німеччини й Австро-Угорщини в Першій світовій війні вплинула на становище гетьманського режиму?


ДОКУМЕНТИ
1. З проекту резолюції І з'їзду Комуністичної партії (більшовиків) України, запропонованої М. Скрипником і відкинутої з'їздом
І съезд партийных организаций коммунистов (большевиков) Украины постановляет: коммунистические организации Украины объединяются в особую Коммунистическую партию (большевиков) Украины со своим Центральним Комитетом и своим съездом, формально связанную с Российской Коммунистической партией через международную комиссию ІІІ Интерна-ционала.
Первый съезд Коммунистической партии (большевиков)
Украины 5-12 июля 1918 г. Протоколы. - К.: Политиздат Украины, 1988. - С. 179.

2. З резолюції «О партии», прийнятої І з'їздом КП(б)У
Объединить партийные коммунистические организации Украины в автономную, в местных вопросах, Коммунистическую партию Украины со своим Центральним Комитетом и своими съездами, но входящую в єдиную Российскую Коммунистическую партию с подчинением в вопросах программных общим съездам Российской Коммунистической партии и в вопросах общеполитических - ЦК РКП.
Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. -Т. 1. - С. 24.

3. З телеграми В. Леніна головнокомандувачу Й. Вацетісу
від 29 листопада 1918 р.
С продвижением наших войск на Запад и на Украину создаются областные временные Советские правительства, призванные укрепить Советы на местах. Это обстоятельство имеет ту хорошую сторону, что отнимает возможность у шовинистов Украины, Литвы, Латвии, Эстляндии рассматривать движение наших частей как оккупацию и создает благоприятную атмосферу для дальнейшего продвижения наших войск. Без этого обстоятельства наши войска были бы поставлены в оккупированных областях в невозможное положение, и население не встречало бы их, как освободителей.
Ленин В. Полное собрание сочинений. - Т. 37. - С. 234.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ № 1, № 2.
Порівняй документи. Яка з резолюцій більше відповідала інтересам більшовицького центру» а яка - України? Обґрунтуй свою думку.
2. Документ № 3.
а) Яким, на твій погляд, терміном слід характеризувати ленінську директиву: заклик до визволення України; інтервенція; експорт революції?
б) Враховуючи зміст документа, проаналізуй, що спільного у розвитку подій в Україні 1917-1918 р. і 1918-1919 р.?

Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко  

                     СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ XX ст.       
Техніка землеробства залишалася відсталою, ручна праця переважала, продуктивність була низькою, доходи більшості селян - незначними. Надбання модернізації - нові знаряддя праці, технології, освіта, книжки і газети - дуже повільно проникали в село. Абсолютна більшість сільських жителів були неписьменними. На початку ХХ ст. селянське господарство все ще залишалося значною мірою натуральним.
Згадайте
Як і багато десятиліть тому... Селянська сім'я обідає коло хати. Київщина. 1906 р.
Які характерні риси натурального господарства?
Це означало, що пересічний селянин рідко використовував промислову продукцію. У його будинку взимку ткали полотно, з якого шили одяг; він сам або на його замовлення сусід виготовляв необхідний дерев'яний реманент, у сільській кузні замовляв потрібні металеві товари. Селяни прагнули обходитися тим, що виробляли самі або виготовлялося в межах села. Будинки і господарські споруди часто будували без єдиного цвяха.
Модернізація села стримувалася перш за все великим поміщицьким землеволодінням. У підросійській Україні, наприклад, на початку ХХ ст. у руках 32,5 тис. дворян було 10,9 млн десятин землі - у середньому по 334 десятини на маєток. У підавстрійській Східній Галичині кілька тисяч заможних поміщиків володіли майже половиною загальної земельної площі.
Поміркуйте
Чому поміщицьке землеволодіння стримувало модернізацію сільського господарства?
Велике землеволодіння мало наслідком селянське малоземелля. Мільйони селян України перебували на межі розорення або перетворювалися в безземельних. Селянські сім'ї були великими (5-7 чол.), і наявної землі (в середньому 7 десятин) для створення ефективного фермерського господарства не вистачало.
Маючи значні земельні площі, пересічному поміщику не обов'язково було займатися копіткою справою ринкової перебудови своїх маєтків: впроваджувати нову сільськогосподарську техніку і здобутки агрономічної науки, вивчати ринкову кон'юнктуру, турбуватися про збут готової продукції, вести бухгалтерський облік і робити все те, чого вимагав ринок. Такий шлях обирало небагато поміщиків. Більшість з них господарювала традиційно: обробка панських ланів відбувалася примітивним селянським реманентом, за що селянин одержував від поміщика частину зібраного врожаю. Нерідко він відпрацьовував у пана грошову чи продуктову (як правило, зерном) позику. За право випасати худобу на поміщицькому лузі, полювати в його лісі чи збирати там хмиз також доводилося відпрацьовувати.
Крім великого поміщицького землеволодіння, гальмом розвитку сільського господарства була також селянська община. У тих регіонах, де вона залишалася, відбувалися постійні перерозподіли земель: селянська сім'я одержувала землю в одному кінці села, а під час чергового перерозподілу - Поміркуйте
Де могли знайти застосування «зайві» руки?
У пошуках джерел існування селяни мусили покидати рідні села. Основна їх маса вирушала на сільськогосподарські заробітки в Степову Україну, Бессарабію, на Дон, Кубань, Нижнє Поволжя. Восени, коли сезонні роботи закінчувалися і заробітчани поверталися додому, починали думати, як бути наступного року. Уряд не забороняв еміграцію українського селянства за Урал, до Сибіру, на Далекий Схід, і багато селян наважувалися на небезпечну подорож, сподіваючись знайти далеко від батьківщини кращу долю. У 1896-1906 рр., після спорудження Транссибірської магістралі, на Схід переселилося близько 600 тис. осіб.
Аграрне перенаселення викликало також міграцію західноукраїнських селян. У 1909 р. в США мешкало вже 470 тис. українців. Багато селян їхало в Канаду, Бразилію й Аргентину. Поширеною була сезонна міграція селян і робітників. На сезонні роботи вирушали до Бессарабії, Південної України, Німеччини, Бельгії, Франції.
 Модернізаційні процеси в сільському господарстві_
Однак модернізаційні процеси все ж поширювалися й на сільське господарство України. Частина хліборобів зуміла пристосуватися до нових ринкових умов і досить успішно вела своє господарство, розширюючи його, скуповуючи землі поміщиків, що розорялися. Вони становили заможну частину сільської громади. Їхні господарства фермерського типу процвітали. Найбільшою і найвпливовішою ця група селян була в Степовій Україні. Саме в цих господарствах застосовувалася праця вільнонайманих робітників, упроваджувалася нова сільськогосподарська техніка, новинки агрономії, мінеральні й органічні добрива, забезпечувалося поступове нарощування валових зборів і середньої врожайності сільськогосподарських культур.
Прикметою модернізації сільськогосподарського виробництва була спеціалізація окремих районів, що на початку ХХ ст. посилилася.
Поміркуйте
Чому на початку XX ст. спеціалізація окремих районів посилилася?
іншому. Часто наділи складалися з декількох земельних ділянок, розміщених на значній відстані одна від одної. Економічного інтересу вкладати гроші в покращення агротехніки не було: через декілька років ця земля могла опинитися в інших руках.
 Аграрне перенаселення і його наслідки_
Додатковим чинником, який стримував модернізацію сільського господарства, було аграрне перенаселення.
У Наддніпрянській Україні в 1860-1910 рр. сільське населення зросло на 86 %. За цей же час площа селянських земель збільшилася лише на 32 %. Склався величезний надлишок дешевої робочої сили, який налічував мільйони чоловік. Особливо багато «зайвих» робочих рук було на Правобережній Україні та в густонаселених губерніях Лівобережжя. Вони готові були працювати за найменшу винагороду.
У Степовій Україні поміщики й заможні селяни намагалися щороку розширювати посіви зернових, а на Правобережжі (частково й на Лівобережжі) - технічних культур: цукрових буряків, картоплі, тютюну. Це дозволяло їм не лише покривати виробничі витрати, але й одержувати прибуток. Якщо поміщик-степовик займався виключно сільськогосподарським виробництвом, то правобережний, а нерідко й лівобережний поміщик був ще й промисловцем. У правобережних і лівобережних маєтках будувалося багато цукрових, спиртових заводів та інших підприємств. Окремим поміщикам вдалося модернізувати свої маєтки, перетворивши їх на високоінтенсивні господарства.
Провідну роль у сільському господарстві України відігравало вирощування зернових, особливо озимої пшениці. На початку ХХ ст. на українських землях збирали більше 75 % загал ьноімперського врожаю цієї культури. Мільйони пудів зерна вивозили за кордон через морські порти на Чорному і Азовському морях. Україна й на початку ХХ ст. залишалася «житницею Європи». Експорту хліба сприяв розвиток Одеського та інших південноукраїнських портів.
Парова молотарка заводу братів Классе-нів. Олександрівськ. Такі машини дедалі частіше використовували в сільському господарстві України. Початок ХХ ст.
 Земства і кооперативи
Модернізаційним процесам у селі сприяли земства. Земські установи на початку ХХ ст. існували в лівобережних і південних губерніях України. У 1911 р. земства були введені в трьох правобережних губерніях -Київській, Волинській і Подільській. Земства утримували мережу губернських і повітових агрономів, проводили постачання селянам елітного насіння, добрив, сільськогосподарських машин і реманенту, здійснювали науково-дослідну роботу, відкривали сільськогосподарські школи, організовували виставки, курси, лекторії, видавали популярні брошури, запроваджували страхування нерухомості, організовували ветеринарну службу, створювали опорні пункти племінної худоби, будували шляхи, греблі, організовували пошту там, де не працювала державна. Враховуючи, що більшість селян була українцями, земства прагнули звертатися до них рідною мовою. Інколи це їм вдавалося. Наприклад, за поданням Херсонського земства Міністерство землеробства дозволило, як виняток, надрукувати українською мовою брошуру агронома і відомого діяча українського визвольного руху Євгена Чикаленка «Розмови про сільське господарство». Загальний наклад брошури, яка була видана 1902 р. в Одесі, сягав близько півмільйона примірників. Вона швидко розійшлася в сільському середовищі і сприяла впровадженню передових агротехнічних прийомів.
Важливим чинником модернізації сільського господарства стала діяльність кооперативів.
Поміркуйте
Чому кооперативи сприяли стабілізації і розвитку селянського господарства?
Поява кооперативного руху стала відповіддю на нагальні потреби розвитку селянського господарства. Недостатньо було щось виростити. Необхідно було ще й вигідно продати, щоб потім закупити сільськогосподарський реманент чи високоякісне елітне зерно для посіву, одяг, взуття, цвяхи, сірники і ще багато вкрай необхідного для життя в селі.
Селянський попит породжував і пропозицію. До сіл наїжджали цілі ватаги перекупників і торговців, які пропонували розв'язати селянські проблеми щодо придбання та збуту всього необхідного, готові були видати їм позику (кредит), допомогти покласти вільні гроші у банк.
Частково вихід із цього глухого кута знайшли у створенні сільськогосподарських спілок - кооперативів. Цей шлях селянам підказала молода українська інтелігенція - вихідці з села, які добре знали проблеми та запити селянства й щиро прагнули допомогти йому. На початку ХХ ст. сотні кооперативів діяли в Наддніпрянській і Західній Україні.
Кооперативний рух зміцнив господарське становище багатьох українських селян, стримав процес їх обезземелення й перетворення в найманих робітників. Фінансова допомога, яку надавали кооперативи, дозволила їм вистояти у боротьбі за землю.
( Підсумки й узагальнення )
Незважаючи на деякі успіхи сільського господарства, на початку XX ст. значна частина хліборобів жила за межею бідності. Однією з причин цього було велике поміщицьке землеволодіння. Життя вимагало його ліквідації. Але це не вирішило б аграрного питання. В умовах величезного перенаселення ліквідація поміщицьких господарств не забезпечила б усіх землею. Вихід полягав у застосуванні нових технологій, сільськогосподарських машин, агрономії і т.д., тобто в прискореній модернізації аграрного сектору, країни у цілому. Однак для цього необхідно було змінити політичний лад Російської імперії,
відсторонити від влади поміщиків. Це - завдання радикальних реформ чи революції.
( Перевірте себе )
1. Яке місце займало сільське господарство в економіці України на початку XX ст.?
2. Охарактеризуйте труднощі, що стояли на шляху розвитку сільського господарства України на початку XX ст.
3. Які причини і які наслідки мало аграрне перенаселення в Україні?
4. Який вплив справляло впровадження ринкових відносин на розвиток сільського господарства?
5. Яку роль відіграли земства в житті селян?
6. Проаналізуйте витоки кооперативного руху в Україні і протидію йому імперського центру.
Документи
Чому на рубежі ХІХ-ХХ ст. загострилася необхідність у кооперативнихтовариствах
...На рубежі ХІХ-ХХ ст. відбулося загострення всіх проблем селянського господарювання, пов'язаних з його існуванням в умовах розвинутих товарно-грошових відносин... Продуктовий [товарний. - Авт.] характер виробництва господарств українських хліборобів залишав їм... альтернативу: згодитися на поступове перетворення в батраків або ж шляхом максимального напруження своїх сил стати повноцінними товаровиробниками. Останнє було неможливе без впровадження досягнень агрономії, застосування новітньої сільськогосподарської техніки, забезпечення ефективного товарного постачання та збуту продукції селян-виробників. Сформована на той час інфраструктура економічного життя практично не давала можливості аграрному сектору еволюціонізу-вати в напрямку поширення міцних селянських господарств...
Альтернативою пануючій системі товарного збуту і постачання та кредитування була кооперація. Економічна ситуація на рубежі ХІХ-ХХ ст. мала об'єктивну основу для поширення усіх галузей селянської кооперації: лихварство мотивувало необхідність організації кооперативного кредиту, масове користування промтоварами - споживчих товариств, діяльність скупників-спекулянтів - налагодження кооперативного збуту, малоземелля - виникнення сільськогосподарських артілей. Тому поряд з іншими провідними тенденціями аграрного розвитку кооперативний рух на початку ХХ ст. став невід'ємною частиною селянського господарювання.
Фареній І.А. Кооперативний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. -Черкаси, 2008. - С. 149-150.
Запитання і завдання
1. Розтлумачте зміст речення: «Сформована на той час інфраструктура економічного життя практично не давала можливості аграрному сектору еволюціо-нізувати в напрямку поширення міцних селянських господарств...».
2. На підставі документа і матеріалу параграфа розкажіть, як кооперативи сприяли модернізації сільського господарства.
В умовах модернізації провідну роль в економіці починає відігравати промислове виробництво. Саме в цьому полягає господарська суть переходу від аграрно-ремісничої до індустріальної епохи.
Як правило, структура промислового виробництва країни визначалася природно-кліматичними умовами, зокрема наявністю природних покладів, а також попитом населення і держави на ту чи іншу продукцію. В Україні з її великими родовищами корисних копалин у Донбасі і Криворізькому басейні великого розвитку набула кам'яновугільна і металургійна промисловість. Виходячи з інтересів збереження і посилення своєї військово-політичної могутності, Російська держава стимулювала розвиток саме цих галузей промисловості. Вони забезпечували імперію сучасним озброєнням і засобами для швидкої передислокації армії. Урал, який в умовах кріпацтва був основою воєнної могутності Російської імперії, занепадав, а вугільно-металургійна промисловість України, що будувалася на ринкових засадах, швидко розвивалася. У цих умовах Донбас став «всеросійською кочегаркою», а разом із Середнім Придніпров'ям - основною металургійною базою імперії. У 1900 р. Україна давала Російській імперії 68 % вугілля і 54 % заліза і сталі. Донбас, Харків і Катеринослав перетворилися в індустріальні центри загаль-ноімперського значення. В Україні використовувалася лише невелика частина виробленого на її території металу і добутого вугілля.
Центральні та північні райони підросійської України мали сприятливі умови для вирощування цукрового буряку, тому саме ці регіони імперії стали центром цукроваріння. Три галузі - кам'яновугільна, металургійна і цукрова - були китами, на яких трималася промисловість України.
Інші важливі галузі промислового виробництва, зорієнтовані на задоволення повсякденних потреб населення, зокрема текстильна, взуттєва, а також машинобудівна, в Україні були представлені слабко. Продукція цих галузей ввозилася в Україну з Росії чи з-за кордону. Виняток становило виробництво сільськогосподарських машин і реманенту, яке розвивалося в південних губерніях України.

Ф.Г. Турченко Історія України 10 клас
Надіслано читачами з інтернет-сайту
_{Історія України 10 клас, історія України підручник, історія України уроки, підручники з історії, історія онлайн}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас 
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів 
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.