Текущая версия на 15:16, 30 июля 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>>Історія України: Культура і духовне життя України

КУЛЬТУРА І ДУХОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ
Згадайте:
1. У якому стані перебувала освіта й культура в Україні у другій половині 40-х років? 2. Що таке «ждановщина» і в чому вона проявилася в Україні? 3. Який зміст ви вкладаєте в термін «хрущовська відлига»?
  Процес десталінізації створив нову духовну атмосферу в суспільстві, відкривши ширші можливості для розвитку української
Лібералізація суспільного життя, припинення терору та реабілітація жертв політичних репресій, часткове подолання сталінської «залізної завіси» та розширення контактів із зовнішнім світом, спроби реформування консервативної моделі держекономіки сприяли активізації творчих сил, піднесенню культурного життя.
Але обмеженість і непослідовність М. Хрущова і його оточення в здійсненні економічних реформ несприятливо позначилися на стані народної освіти, науки, літератури, мистецтва. Згубний вплив на національну культуру справила русифікація України, яка проводилася під гаслами «інтернаціоналізму», «зближення і злиття націй». М. Хрущов був переконаний, що без впровадження в усі сфери життя союзних республік російської мови і культури комунізм неможливий. Його переконання розділяло партійнj-державне керівництво України.
Істотний вплив на культурний процес в Україні справляв оголошений 1961 р. у новій програмі КПРС курс на «формування нової людини» як неодмінної складової частини комуністичного будівництва. Будь-які відхилення від офіційної ідеології в науці, освіті, літературі, мистецтві, як і раніше, заборонялися і переслідувалися.
Далекосяжні задуми керівництва КПРС реалізувалися в умовах, коли бюджетні асигнування на найнеобхідніше — освіту, науку, культмасову роботу, не кажучи вже про театр, живопис, кіно та інші види мистецтва — в Україні у розрахунку на душу населення були нижчими, ніж у Росії і деяких інших республіках СРСР, зокрема в Прибалтиці. «Залишковий принцип» забезпечення соціально-культурної сфери, характерний для СРСР у цілому, особливо гостро і пекуче відчувався в Україні.
Народна освіта У грудні 1958 р. після широкого обговорення в Радянському Союзі було прийнято закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР». У квітні 1959 р. відповідний закон було ухвалено в Україні.

У цих документах передбачалася структурна перебудова загальноосвітньої школи, введення восьмирічного всеобучу, перетворення 10-річних середніх шкіл на 11-річні та запровадження 11-річного навчання, створення матеріальної бази для оволодіння учнями шкіл однією з масових професій, зміна мовного режиму школи.
Запровадження загальної восьмирічної освіти було назрілою проблемою. Але її вирішення наштовхувалося на серйозні кадрові проблеми. Кваліфікованих учителів у школах не вистачало. Щоб виправити становище, розширювалася мережа заочної освіти і було поліпшено умови підготовки педагогів на відповідних факультетах університетів. У 1958/59 навчальному році у школах республіки працювало понад 300 тис. учителів. У наступні роки їхня кількість збільшилася, забезпечивши реальне впровадження восьмирічного всеобучу і роботу середніх шкіл.
Стратегічним напрямом у роботі школи законом було визначено політехнізацію, зміцнення зв'язку школи з виробництвом. З цією метою в школах вводилося виробниче навчання, частина занять проводилася на підприємствах, у колгоспах і радгоспах. Поширення набуло створення учнівських виробничих бригад різного профілю, в педвузах було організовано підготовку вчителів виробничого навчання.
Однак хронічна нестача коштів, матеріально-технічних засобів не дозволила реалізувати ці норми закону. Від восьмирічки невдовзі відмовились; поступово занепало й виробниче навчання у школах.

 Найбільше суперечок у суспільстві викликав той пункт проекту реформи школи, який давав батькам учнів кожної школи право вирішувати, якою мовою має відбуватися навчальний процес у даній школі.
Проти цього пункту виступили письменники Максим Рильський і Микола Бажан, які оприлюднили свої погляди в статті «В ім'я людини», опублікованій у грудні 1958 р. на сторінках газети «Правда». Цей пункт проекту був підданий критиці на партзборах письменників Києва, які одностайно вирішили, що «віддати лише на волю батьків вирішення питання, яку мову в обов'язковому порядку вивчатимуть їхні діти, — не можна». Письменники добре розуміли, що це питання вирішуватимуть Не батьки, а місцеве партійне керівництво, яке орієнтуватиметься на русифікаторські плани центру.
Принципова позиція письменників України викликала хвилю схвальних  відгуків  у  республіці.  Однак,  всупереч  громадській думці, Верховна Рада УРСР включила пункт про обов'язкову російську мову навчання у текст закону. Русифікація стала однією з найхарактерніших рис організації освіти.

У лютому 1963 р. в Києві відбулася наукова конференція з питань культури української мови. У ній брали участь близько 800 учених і науковців. Була обговорена проблема існуючих обмежень вживання української мови. Йшлося й про неприпустимість звинувачень інтелігенції в буржуазному націоналізмі. Як штучна і надумана була відкинута теорія «двомовної нації». Прийнято кілька резолюцій із закликами до українізації громадського, освітнього і культурного життя республіки. Та ці рішення не мали значення для провідників «політики партії» в Україні. Курс на русифікацію тривав. Уже на середину 60—х років українською навчалося лише 60% школярів республіки.

У містах становище з викладанням українською мовою виявилось особливо складним. У 1958 р. у міських україномовних школах навчався тільки 21% учнів, а у ряді великих міст України (Харкові, Донецьку, Одесі та ін.) українські школи можна було полічити по пальцях. Цікаво, що дані про кількість українських і неукраїнських шкіл вважалися ледве чи не найбільшою державною таємницею і не публікувались.
Значно зменшилася питома вага україномовної газетно—книжкової продукції. У 1963 р. із загальної кількості газет в Україні (2 366) українською мовою виходили лише 765, тобто менше третини. У 1960—1962 рр. в Україні вже друкували більше книжок, в тому числі й наукових, російською мовою, ніж українською.
 Нагальні потреби розвитку народного господарства  і  культури  вимагали  розширення підготовки спеціалістів різних професій.
У першій половині 60-х роках загальна кількість профтехучилищ, порівняно з 50-ми роками, зросла майже в 1,5 раза, а сільських — більш ніж удвічі. У системі профтехосвіти в середньому за рік готувалося 270-290 тис. висококваліфікованих спеціалістів масових робітничих та механізаторських професій.
Зростала кількість спеціалістів з вищою освітою. 1958 р. у 140 вузах республіки навчалося понад 380 тис. студентів.
Особливо активно велася підготовка кадрів для будівництва, хімічної промисловості, машинобудування, транспорту, сільського господарства. За ініціативою М. Хрущова державою була вжито заходів щодо зміцнення навчально-виробничої бази відповідних вузів, здійснювалися акції по переміщенню цих навчальних закладів з міст у сільську зону, будувалися спеціальні навчальні комплекси. Так, Львівський сільгоспінститут переміщується до селища Дубляни, за 12 км від обласного центру, де для нього згодом споруджується цілий спецкомплекс. Подібне відбулося в Харкові та в ряді інших міст республіки.

Вузи і технікуми вже в 60-ті роки розгорнули підготовку фахівців нових спеціальностей, зокрема в галузі виробництва й експлуатації автоматичних і телемеханічних пристроїв, обчислювальних і обчислювально-аналітичних машин та ін.
Значна увага приділялась вечірній та заочній формам навчання. Якщо в 1950—1958 рр. кількість студентів стаціонару збільшилась у 2 рази, то на заочних і вечірніх відділеннях — у 3-7 разів.

У цілому на 10 тис. населення України у 1963 р. припадало 129 студентів. Це більше, ніж було на той час у деяких економічно розвинутих країнах світу, але менше, ніж у Росії, де на 10 тис. жителів припадав 161 студент. Ця різниця збереглася і в наступні роки. Слід також відзначити, що українців, частка яких у населенні республіки становила близько 75%, серед студентів вузів України було лише 60%. Значною мірою це було наслідком русифікації вищої школи, двері якої для багатьох випускників сільських шкіл, де викладання велося українською мовою, були «надто вузькими».
У роботі вузів і середніх спеціальних навчальних закладів було чимало недоліків. Багато з них мали погану матеріальну базу, недостатньо кваліфікованих викладачів. Бракувало навчальних посібників, приладів та обладнання для лабораторій, навчально виробничих майстерень. Болючою проблемою для студентів була нестача гуртожитків, а збільшення їхньої кількості за рахунок нового будівництва здійснювалось незадовільно: бракувало коштів, будматеріалів, потужностей будорганізацій.
 

Науково-технічна  революція,  що  бурхливо розвивалася в усьому світі, висувала перед ученими України складні завдання. У республіці проводилися дослідження з ряду ключових, визначальних напрямів науково-технічного прогресу. 1964 р. у Фізико-технічному інституті АН УРСР було побудовано найбільший у світі на той час прискорювач електронів у 2 млрд електронвольт. Розширилася пошукова діяльність У галузях фізики твердого тіла, матеріалознавства, біофізики, астрофізики тощо.
Україна була одним із центрів розвитку кібернетики. За Цикл праць з теорії цифрових автоматів академік В. Глушков 1964 р. удостоєний Ленінської премії. Українські науковці та Щясенери спроектували і збудували цифрову машину «Київ» (1960), першу в СРСР керуючу машину широкого профілю «Дніпро» (1961), машини «Промінь» (1962), «Мир» (1964 ) та ін.
Колектив Науково-дослідного конструкторсько-технологічного інституту синтетичних надтвердих матеріалів АН УРСР 1961    р. одержав перші штучні алмази.  Україна  залишилася центром досліджень в галузі електрозварю
вання, яку очолював академік, Президент АН УРСР Б. Патон.
Світове визнання здобули роботи українських учених у галузі точних наук. Серед них — розроблені наприкінці 50—х років академіком М. Боголюбовим нові методи квантової теорії поля та статичної фізики. Це дало можливість обґрунтувати теорію надтекучості та надпровідності.

Позитивні зрушення відбулися в сільськогосподарських науках. Проектувалися і впроваджувалися у виробництво машини для хімічного захисту рослин, зокрема садів та виноградників. Велася активна робота з селекції нових сортів озимої пшениці, ячменю, картоплі, овочів, фруктів. Були виведені нові сорти винограду, смородини, персиків.
Процес десталінізації позитивно вплинув на розвиток суспільних наук. У середині 50-х років почалося видання журналів «Економіка Радянської України», «Радянське право», «Український історичний журнал» та ін. На їхніх сторінках друкувалися наукові статті з питань історії, економіки, політики і права. Вони сприяли осмисленню проблем суспільного життя, будили творчу думку вчених, широкого кола читачів. Разом з тим саме ці видання перебували під особливо пильним контролем цензури і відповідних служб ЦК КПУ, які стежили, щоб на їхні сторінки не потрапляли «небажані» ідеї та імена.
Помітною подією наукового життя стало видання першої універсальної «Української Радянської Енциклопедії». Вона не лише створювала цілісну систему інформації про нашу державу, а й повертала громадськості забуті чи обійдені режимом імена.
Незважаючи на певні успіхи в галузі фундаментальних і прикладних дисциплін, Україна, однак, залишалася науковою периферією СРСР. Традиційним став переїзд талановитих учв" них на роботу до Москви, у Новосибірський науковий центр. Москві концентрувалися головні науково-дослідні установи, а значить, і основні наукові сили. В результаті число науковців на 10 тис. жителів України в 1963 р. досягало лише 16 чол., тобто вдвічі менше, ніж у Росії, де на 10 тис. жителів припадало 33 наукових працівники.

Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці повертлися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників від культури думку сприяла духовному розкріпаченню митців. В Україні були широко відомі твори О. Твардовського, В. Дудінцева, А. Вознесенського, Б. Окуджави, інших відомих російських письменників, творчість яких сприяла пробудженню критичної думки у суспільстві, пошукам правди життя, осмисленню буття. Саме у цей час починається «новітнє українське» відродження. У літературу і мистецтво приходить блискуче, талановите покоління «шістдесятників». «Шістдесятництво» — прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режимові. Найактивніше і найширше у цьому русі брала участь творча інтелігенція, зокрема письменники, певною мірою художники, вчителі тощо. Вони виступали проти русифікації, ущемлення демократії, прав людини, нерівності в становищі республік, жорстокості суворо централізованої тоталітарної системи, недотримання існуючої Конституції, за свободу в питаннях художньої творчості. Це був, зрештою, опозиційний рух проти існуючої державної влади та характеру її діяльності.

«Відлига» в українській літературі почалася влітку 1955 р., коли московська «Літературна газета» опублікувала статтю Олександра Довженка «Мистецтво живопису і сучасність», у якій кінодраматург закликав «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму». Цей виступ знайшов жвавиіі ВіДгук серед письменників.

О. Довженко опублікував автобіографічну повість «Зачарована Десна», О. Антоненко-Давидович написав роман «За ширмою», Григір Тютюнник  роман «Вир», Л. Первомайсь— виступив зі збіркою новел «Матесолодкий хліб» і романом «Дикий мед». Ці твори справді істотно розширювали рамки, дозволені літераторам так званого «соцреалізму».
Естафету старшого покоління підхопили молоді митці. У кінці 50-х — на початку 60-х років розквітає талант одного з найяскравіших українських поетів, «лицаря українського відродження» Василя Симоненка. Уродженець Полтавщини, Симоненко почав писати вірші, ще навчаючись на факультеті журналістики Київського держуніверситету. У 1962 р. побачила світ його перша поетична збірка «Тиша і грім». Згодом —збірка «Земне тяжіння». 1965 і 1973 рр. у Мюнхені опубліковано інші твори автора. Однак побачити їх поетові так і не судилося. 1963 р. його було жорстоко, по—звірячому побито на вокзалі у Черкасах; злочинців так і не знайшли. Того ж року Василь Симоненко помер.

Стрімко увірвалася в українську поезію одна з найобдарованіших представниць «шістдесятників» Ліна Костенко. З відзнакою закінчивши Літературний інститут ім. Горького в Москві, поетеса випускає дві одразу ж помічені критикою збірки поезій — «Проміння землі» та «Мандрівне серце». Ліна Костенко звертається до вічних проблем духовності українського народу, історичного минулого країни. Вірші поетеси вирізняє неорди—парність, критичні оцінки багатьох подій.
Характеризуючи найяскравіших представників «шістдесятництва» в українській літературі, С.Сверстюк писав:
«Іван Світличний виводив соцреалізм на загальнолюдський простір і демонтував теорію партійної літератури. Іван Драч приніс перші вірші незвичайні і незрозумілі так, наче його не вчили, про що і як треба писати... Василь Симоненко заговорив з Україною в тоні надзвичайної щирості й відвертості. Микола Вінграновський тривожно заговорив про свій народ, і метафори його звучали апокаліптично. Ліна Костенко зрідка виступала з віршами, але то були вірші такого звучання, наче вся радянська поезія для неї неістотна... Валерій Шевчук писав блискучі психологічні новели «ні про що».
Євген Гуцало естетично животворив образи поза межами «соціалістичної дійсності», а Володимир Дрозд викривав дійсність з недозволеного боку.
Зовсім не те і зовсім не так, як навчали в інституті, малювали Віктор 3а' рецький, Алла Горська, Любов Семикіна, Галина Севрук, Панас Заливаха, Веніамін Кушнір».
 
Центром українського «шістдесятництва» став заснований в 1959 р. київський клуб творчої молоді «Сучасник», ініціатором і натхненником створення якого був театральний режисер Лесь Танюк. Клуб здійснював значну просвітницьку роботу, проводив святкування ювілейних дат видатних українських діячів, сприяв організації виставок молодих. 1962 р. аналогічний клуб «Пролісок» виник у Львові, надалі творчі осередки «шістдесятників» з'явилися в Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, інших містах республіки.
У 60-х роках ім'я київського письменника В. Некрасова тісно пов'язувалося з найбільш опозиційно—демократичним журналом «Новьш мир», головним редактором якого був О. Твардовський. Тут було опубліковано його подорожні нотатки, роздуми про минуле й сучасне Києва. Роздуми В. Некрасова вирізнялися прямотою, правдивим висвітленням війни, відмовою від відкрито «чорного» зображення західного способу життя. Це й стало однією з причин нападок на письменника, що спонукало його у 1977 р. емігрувати.
Поступове згортання «хрущовської відлиги» на початку 60-х років загострило стосунки діячів мистецтва з владою.
У 1962 і 1963 р. М. Хрущов провів широко розрекламовані зустрічі з діячами літератури і мистецтва. На них він роздратовано, сердито, вживаючи навіть нецензурну лайку, засудив як «відступи від соціалістичного реалізму», так і «прояви формалізму і абстракціонізму».
Слід сказати, що партійний вождь, м'яко кажучи, слабенько орієнтувався у мистецтві. Згодом, вже усунутий від влади, він це визнав. «Я ничего не понимал», — так охарактеризує він незадовго до смерті своє тодішнє розуміння процесів, що відбувалися в мистецькому житті.

Слідом за московськими «проробками» відбулася ревізія «відхилень» у творчості митців України. Проходила вона під виглядом «задушевних» бесід у відповідних спілках у Києві, Львові, Харкові, відвідин майстерень художників, розмов у Державних та партійних кабінетах. Засоби масової інформації критикували за «формалістичні викрутаси» Л. Костенко, М. Вінграновського, І. Драча та інших.
В складних умовах «хрущовської відлиги» розвивалося музичне мистецтво.
Українськими композиторами в 50-ті роки було створено багато талановитих творів. До них слід віднести написану 1955 р. Третю симфонію композитора Б.Лятошинського, опери Г. Майбороди «Мілана» та Ю. Мейтуса «Украдене щастя».
В 1958 р. ЦК КПРС прийняв постанову, в якій визнав неправильною і однобокою оцінку опери К. Данькевича «Богдан Хмельницький». Однак і цього разу партійне керівництво не утрималося від менторського тону щодо митців, заявивши пр0 неприпустимість відхилень у сфері музичного мистецтва від принципів соціалістичного реалізму.
Великої популярності серед населення набули твори композиторів П. Майбороди, А. Філіпенка, А. Штогаренка І. Шамо та інших майстрів.
Тривало переманювання видатних українських митців до Москви. О. П. Довженка забрали туди примусово. На той час ним було підготовлено сценарій кінофільму, «Антарктида», кіноповісті «Зачарована Десна» та «Поема про море». За останню у 1959 р. (посмертно) митця було удостоєно Ленінської премії.
Таким чином, українська культура, скористалася новими можливостями, які виникли в умовах десталінізації суспільства. Але вийти за рамки, поставлені для неї партійно-радянським керівництвом СРСР, вона була неспроможна.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ   
1.    Охарактеризуйте обставини, які сприяли і які гальмували розвиток культури в Україні в роки правління М. Хрущова.
2.    Що таке «залишковий принцип» у фінансування культури і як він відбився на її стані в 50—60-ті роки?
3.    Які зміни у зазначений період відбулися в освіті України?
4.    Чим була викликана і у чому проявлялася русифікація в Україні в другій половині 50-х — першій половині 60-х років?
5.    Що нового з'явилося в системі підготовки спеціалістів у 50—60-ті роки?
6.    Наскільки національна структура студентства України відповідала структурі населення республіки? Які були тут диспропорції
і чим вони були викликані?
7.    Які позитивні й негативні моменти характеризували розвиток науки в Україні в 50—60-ті роки?
8.    Кого з видатних українських учених, які працювали в зазначені роки в Україні, ви можете назвати?
9.    Які обставини перетворювали Україну на наукову периферію СРСР?
10.    Дайте характеристику поняттю «шістдесятництво».
11.3 творчістю кого з «шістдесятників» ви знайомі?
12. Якими були відносини влади і художників у 50—60-ті роки?

ДОКУМЕНТИ   
1. Роз'яснення національної політики КПРС журналом АН СРСР «Советское государство и право»
В настоящее время вопрос о взаимоотношениях в СССР имеет лишь коммунистическую постановку — достижение всестороннего единства советских наций с перспективой их полного слияния .. Взаимная ассимиляция наций по сути дела денационализируе1" национально—территориальньїе автономии и даже союзньїе рес—публики, приближая с зтой стороньї советское общество к пункту, по которому полное государственно—правовое слияние наций станет делом обозримого будущего.

Советское государство и право. — 1961. — № 12. — С. 13, 25.
2. З резолюції республіканської наукової конференції з питань культури української мови
Київ, 11 — 15 лютого 1963 р. ...Клопотати перед ЦК КПРС і урядом України, щоб:
1.    В усіх вищих і середніх спеціальних школах, ремісничих училищах і  курсах вести  навчання українською  мовою.  В усіх дошкільних закладах (незалежно від того, на чиї кошти вони утримуються), де є діти українського населення, виховання вести українською мовою.
2.    В усіх установах і на підприємствах, на залізниці та інших видах транспорту, в торгівлі всі справи вести українською мовою.
3.    Академія наук, інститути, видавництва писали і видавали наукові твори в більшості українською мовою.
4.    Кіностудії створювали художні і наукові кінофільми лише українською мовою, а фільми, створені в інших республіках, перекладались на українську мову.
Национальньїй вопрос в СССР. Сборник документов. Составитель Роман Купчинский. — Сучасність. — 1975. — С.27.
3. Євген Сверстюк про «шістдесятників»
Шістдесятники — велике явище другої половини XX століття, дивне своєю появою в непевну пору відлиги і стоїчним протистоянням неосталінізму та живучою енергією в пору лібералізації. ...Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає. Під цим індикатором раптом звужується аморфне коло людей 60—х років і фіксується образ:
Такий був час: кругом шакали
У колі жменька нас жива,
А ми феномена шукали
І спотикались об слова.
Другою ознакою, отже, я б назвав шукання правди і чесної позиції. В самому шуканні вже є неприйняття і опір. Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді — за шукання істини — замість ідеї, спущеної зверху для оспівування.
Як третю ознаку я б виділив неприйняття, опір, протистояння офіціальній літературі і всьому апаратові будівничих казарм.
Є. Сверстюк. Блудні сини України. — К., 1993. — С.24—25.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ   
Документ №1.
У наведеному вище фрагменті статті з «Советского государства и права» йдеться про «повне злиття націй», «денаціоналізацію», «асиміляцію». В. Ленін вважав метою соціалізму «не лише зближення націй, але і їх злиття». У програмі КПРС 1961 р. йдеться про «дальше зближення націй і досягнення їх повної єдності». Поясніть зміст цих термінів. Які з них найповніше відбивають
політику партії і держави в Україні? Як розуміти той фрагмент з журналу, де говориться, що «злиття націй» — справа «обозримого будущего»?
Документи №1, № 2.
Чи були розбіжності між рішеннями конференції та офіційною політикою стосовно української мови? Доведіть свою думку, користуючись документами. Документ № 3. Якими ознаками характеризує Є. Сверстюк рух «шістдесятників»?

Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г, Панченко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читтачами інтеренет-сайту

_{Календарно-тематичне плануванняз історії України 11 класу, завдання школяру, курси учителюз історії України 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.