Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література: УПЧ Поезія Грабовського

Поетична творчість.

     «Лірика нашого століття,— писав Іван Франко в листі до поетеси Климентини Попович,— переважно лірика болю, туги і борби, єсть на всякий спосіб піснею хоровитою,— але, будучи виразом того болю, за котрий людськість хоруе від свого початку, вона тим самим єсть і піснею загальнолюдською, останеться великою і зрозумілою і для пізніх, щасливіших поколінь».

Це спостереження великого поета і вченого про домінанту української лірики XIX ст. взагалі чи не найкраще характеризує поезію Грабовського.Багато сказано про нього як поета-борця, поета революційного гарту, поета мужності, і це справді так. Про що б не писав Грабовський, які б теми не порушував, завжди його твори кликали сучасників на боротьбу проти кривди й несправедливості, захищали знедолених. Та водночас лірика поета й сповнена болем, перейнята гіркотою від того, що кращій частині суспільства доводилося жертвувати правом людини на особисте щастя, йти на страждання, віддавати власні сили, здоров'я, а то й життя заради високих ідеалів.

Не дуже широкий спектр поетичних мотивів Грабовського, і все ж у його ліриці та ліро-епосі виділяються ті теми, які звучали злободенно, причому автор свідомо намагався знайти свій підхід у їх художній інтерпретації. Його слово було звернене насамперед до освічених кіл громадянства, котрі мали найкращі можливості полегшити долю і особистості, і нації. «Інтелігенція кожного народу,— писав Грабовський,— повинна працювати коло свого народу, надіючись тільки на себе,— і снага, і слабота в нас самих; вона не тільки сама повинна стояти врівень з найвищими думками віку, але й зробити ті думки по спромозі власністю народу, розвиваючи тим часом і його національне самопізнання». Гіркий досвід історії свідчив, що байдужість освічених до насущних проблем національного життя завдавала ударів по всій нації, а від цього терпіло і все людство. «Наша сила в народі, бо в нас, властиво, і нема нічого, крім народу...— підкреслював публіцист.— Яко вивід, додам: мусимо бути європейцями на ґрунті українському».

Можна стверджувати, що наведені вище думки Грабовського визначили й пафос його творчості.

     У   цьому   пристрасному   заклику, яким   розпочинається   вірш  «Уперед за край рідний та волю»,  акумульовано   найзаповітніші бажання Грабовського, які, власне, були визначені всією його революційною діяльністю, його найсокровеннішими сподіваннями. У цьому заклику органічно поєдналася його любов до України з прагненням побачити її народ звільненим від тієї важкої кормиги, яка отруювала кожну мить життя знедоленої людини. Поет звертався до тих своїх сучасників, «хто не хоче конати, статись трупом гнилим живучи», і у такому закликові виразно вчуваються такі ж пристрасні шевченківські інтонації, що зазвучали в попередню історичну епоху. Якщо Шевченко з болем говорив про індиферентність до кривди, яка скувала суспільство («Страшно впасти у кайдани, Умирать в неволі, А ще гірше — спати, спати, І спати на волі...»), то Грабовський закликає: «Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести!»

Поет розумів усю складність боротьби горстки сміливців, які піднімалися проти самодержавної системи, його ліричний герой усвідомлював, що на цьому тернистому шляху найімовірніше будуть болі та «невіддячений труд», проте інакше жити він не міг, адже ж «серце позор відчува». Йдеться насамперед про саможертовність най-сумлінніших, найпорядніших, котрі своїми діями будили громаду від довговічного сну, котрі своїми життями мусили піднімати нові покоління борців. Саме такому героєві віддає свої симпатії поет, адже ж він «стежки протира для нащадків,— його діло ніколи не вмре!».

В інтонації вірша звучать ритми тієї енергійної дикції, що характеризувала громадянську поезію Франка, а це ще одне із свідчень розуміння українською літературою свого великого призначення на перелрмних етапах історії — кликати мужніх до боротьби:

                                              Уперед до звершення

                                              замірів, Що поклав

                                              дев'ятнадцятий вік; Скиньмо

                                              владу катів-бузувірів, Щоб

                                              людиною став чоловік!

     У поезіях збірки «Пролісок» вилилася туга за рідним краєм, за близькими людьми, за тією громадською працею, якій було віддано поетом весь юнацький запал. «Коли я опинився в іркутській тюрмі з перспективою каторги або вічного поселення в Сибіру,— згадував Грабовський,— тяжкий сум за Україною стис моє серце; вона являлась перед мене в якомусь надзвичайно принадному світлі, панувала моїми думками». Так стала окреслюватися патріотична тема, що потім була реалізована в багатьох творах. Поет залишив свідчення про ті джерела, які наповнювали задум конкретним матеріалом. «З собою я привіз до десятка книжок українських... Заводив через вікна знайомства з арештантами-українцями і списував з їх уст, замовив усі українські словарі... З надзвичайною жагою накидувався на всяку книжку, в котрій міг відшукати що-небудь про Україну, її історію, письменство...»

Образ України окреслюється в багатьох віршах збірки «Пролісок»: «До України», «Україна приснилась мені», «Народові українському», «О, яка ж ти сумна, Україно моя», «До Русі-України», «До галичан». З віршів постає чарівна природа рідної землі, з'являються окремі подробиці українського побуту, протиставлені за принципом антитези суворій сибірській реальності, Впадає в око й те, що вимріяні картини далекого краю свідчать про бажання героя бачити рідну землю багатою і щасливою. Як правило, кожен з таких образів підсилює контраст між бажаним і реальним. Так, після світлої картини літнього вечора в Україні, що наснилася героєві вірша «Сон», постає сувора реальність сибірської ночі: «Тьма наді мною, стужа дійма, а за стіною виє зима».

Патріотизм Грабовського — це патріотизм революціонера, що бореться за «світло правди», воює проти «лютого зла». Поезії «Щоб настав час жданий», «Прийде день великої відради», «Оце я думаю, брати» пройняті вірою в щасливе прийдешнє України. Ця впевненість основана на фактах героїчної історії народу, який зумів пережити «муки лихоліття», не згинув у страшних «завірюхах» і «зберіг високість духа».

Поет пристрасно бажав національного возз'єднання українського народу, розшматованого штучними кордонами реакційних імперій. Він закликає і наддніпрянців, і наддністрянців до спільної дружної праці на благо рідної землі, Національну свободу можна здобути тільки власними силами — така ідея вірша «До Русі-України», що завершується промовистими рядками:

                                              Щоб Русь порізнена

                                              устала З-під віковічного

                                              ярма і квітом повним

                                              розцвітала

                                              У згоді з ближніми всіма!

     «Моя хвала живим, як і помершим, отим борцям за будуче Русі».   Цими рядками з вірша «Справжні  герої», поет засвідчував вірність тим
 суспільним ідеалам, які давали натхнення  не одному поколінню борців, що виступали на герць з антилюдською суспільною системою. Розвінчуючи рожеві барви «вигадки пустої» про «героїв» «кривавих справ», Грабовський підносить хвалу «трудівникам незнаним, що двигли мисль по селах, хуторах», тим, хто обрав у житті невдячні «шляхи колючі», часто жертвуючи не тільки матеріальним благополуччям, душевною рівновагою, а й здоров'ям і навіть життям.

Серед таких була Надія Сигида, яка в сибірській каторзі пожертвувала своїм життям, щоб полегшити долю своїх товаришів по нещастю. Звістка про трагічну смерть Сигиди глибоко вразила Грабовського, і він присвятив їй збірку «Пролісок». Світлий образ революціонерки, її мужність, велика моральна сила, чистота постають з віршів «До Н. К. С», «Квітка», «Тяжкий завіт», «Зі в'язниці», «До мучениці», «Тужба». Конкретні образи революціоне-рів-професіоналів, з якими поет був особисто знайомим у сумні невольничі роки, змальовані у віршах «До М. О-ва» (йдеться про Михайла Орлова), «До Б. С-го» (послання до польського засланця Броніслава Славінського), «Прощання» (про М. Стояновського).

Відомо, що в українській літературі цього часу утверджується образ нового позитивного героя — активного, самовідданого борця за народну справу. Думи про визволення особистості характеризують діяльність Жука і Телепня з повісті Панаса Мирного «Лихі люди», організовує бориславських ріпників на свідому політичну боротьбу Франків Бенедьо Синиця, мужньо торують шлях у майбутнє його каменярі. В одному ряду з ними стоять і герої Грабовського.

Вірші «Надія», «До товариства», «Вночі», «Думка тюремна» — свідчення глибокої переконаності їхнього ліричного героя в справедливості обраного життєвого шляху. Грабовський не заплющував очей на ті страждання, які чекали борців проти царату. «Тьмою окрите» життя сміливих подвижників, «і в минулому могили і попереду хрести», але потрібно знайти в собі волю, сили мужньо виступити на поєдинок із силами реакції, виявитися дужчим, витривалішим за ворога. І такі сили знаходить у собі герой Грабовського:

                                                       Та вірую, що хрест мій не

                                                       безплодний, Що хрест отой —

                                                       бездольний люд спасе, Запинить,

                                                       певно, стогін всенародний, Вітчизні

                                                       щастя принесе!
                                                                                  {^Сучасникові*)

     Образ подвижника не має у Грабовського якихось конкретно індивідуалізованих рис. Це узагальнений образ молодої людини, що не може змиритися з суспільним злом і рішуче вступає у нерівний бій з ним, хоч ясно усвідомлює всі труднощі, які їй зустрінуться. З часом настрої жертовності, притаманні раннім віршам («До українців», «Гадка», «Мрія»), поступаються місцем впевненості в тому, що навіть боротьба небагатьох сколихне суспільство, покличе під прапори нові покоління. Такою вірою в торжество «панства свободи» наснажено поезію «Не раз ми ходили в дорогу». Широта охоплення життєвих явищ, глибина їх ліричного узагальнення, підкреслення внутрішньої цільності героїв, їхньої переконаності в справедливості обраної мети — такі риси твору. Вірш виконано майстерно й з погляду версифікації: тристопний амфібрахій надає рядкам урочистого, піднесеного звучання.

Однією з найголовніших тем україн-«Не все співати  ської поезії впродовж усього XIX ст. нам про квіти»   була тема ролі художнього слова в суспільному житті народу. Представники кожного поетичного покоління намагалися   з'ясувати   позицію   митця   в   суперечливих складностях доби. Грабовський інтерпретує цю тему, як видно з вірша «Поетам-українцям», у дусі вимог, які ставило життя наприкінці століття. Звертаючись до сучасників, він закликає покінчити з марним витрачанням сил на безплідні спірки («славетніш німці чи слов'яне?») та ідилічно-сентиментальне захоплення природою. Поети покликані «дбать про шлях освіти, люд забезпечити добром» .

     Працюючи на народній ниві, вони мають допомогти людям «розвіять пітьму забобонів, впотужить голови умом, збудить чуття самопізнання». Виконаний у формі ліричного послання, вірш відзначається чіткістю, щирістю роздумів поета.

Заклик підносити найболючіші теми сучасності звучить також у поезії «З думок сучасних», де акцентується необхідність показувати правду життя, якою б гіркою вона не була. За Грабовським, насамперед необхідно остаточно розвіяти той ідилічний серпанок, яким «пан-поет» з свого ґанку обволікав «богоносця-мужика», в образі якого «зникла геть жива людина». Художня творчість покликана «появить на очі люду його ж сховані скарби». Риторичні оклики, запитання, звертання загострюють публіцистичність вірша, надають йому рис злободенного агітаційно-пропагандистського твору.

Гостро полемічним, програмно-декларативним у кращому розумінні цього слова є вірш «Я не співець чудовної природи». Про те, якої ваги надавав Грабовський цьому творові, свідчить факт, що після першої його публікації у збірці «Пролісок» через чотири роки поет надрукував у збірці «Кобза» його другу, поліпшену редакцію. Поділяючи й пропагуючи думку про потребу громадянської поезії, продовжуючи шевченківські традиції, автор вірша різко виступає проти тих піїтів, які серед кривд і лиха «співають нам на всякі голоси про райські сни й куточки благодатні».

Грабовського, що страждав народними болями, не могла затуманити творчість естетів про «блакить... пташки». «Серед ясних, золочених просторів» він бачив «люд без житнього шматка», а «соловйові хори» не могли заглушити стогону селянина-бідняка. Краса природи меркне від людського горя, і тому з громадянською відвертістю і прямотою поет проголошував: «Де плачуть, там немає вже краси!»

Вірш «Я не співець чудовної природи» вважається виявом найзаповітніших естетичних настанов Грабовського. У творі заперечуються принципи «чистого мистецтва», стверджується соціально активна позиція митця, підноситься творчість, що живе народними турботами, сподіваннями, прагненнями.

У дусі гасел передової естетики, репрезентованої Шевченком, Франком, Лесею Українкою, Грабовський заявляв про вірність поета-демократа високим народним ідеалам, про його щире вболівання недолею безправних мас. Звідси та різка антитеза, що визначила композицію всього твору:

                                                       Я не співець чудовної природи

                                                       З холодною байдужістю її;

                                                       З ума не йдуть

                                                       знедолені народи — їм я

                                                       віддав усі чуття мої.

     Образ такого поета — захисника людини, натхненника визвольних змагань мас, їхнього проводиря й керівника — постає з вірша «Співець». Громада вимагає від співця бути в передових шеренгах борців, нести «поперед інших стяг новий», боротися проти зла і насильства. І тут пафос твору випливає з зіставлення протилежних естетичних концепцій: поет має не додавати «знесиленим журби», не Добивати «зневір'ям підупалих», а кликати «до життя», розбуджувати людей «на діло боротьби», карати зло «своїм словом віщим».

У цьому диптиху вирізняється й інший мотив: не судити поета жорстоко, коли він не все зробив, чого чекали від нього. Доля також не завжди прихильна до митця, жорстокі обставини не раз дошкульно тиснули на нього, відбирали здоров'я і сили, але тоді та ж громада виявляла байдужість до співця. І таке ставлення оточення болісно відбилося в творчості поета, зумовило її настроєвість, її мінорність;

                                                       Не судіть же співця так жорстоко,

                                                       Що пісні його вкрай сумовиті,

                                                       Що сльоза туманить йому око,

                                                       Що він скрізь одинокий на світі!

Такий поворот теми також звучав та й завжди звучатиме актуально.

     Грабовський намагався сам втілювати такі естетичні заяви в творчість. Він пише про важку щоденну працю трудівників, показує їхнє бідування. Безпросвітна доля наймита, що всі свої сили витрачає на глитаїв, розкривається у вірші «Робітникові», Зворушливий образ трудівниці постає з поезії «Швачка», в якій показано не тільки тяжкий труд, що «кров висисає», а й передає внутрішній біль жінки від того, що її «прокляте нишком шиття» вередливе, зманіжене паненя може викинути геть.

Туга проймає вірш «Трудівниця», де йдеться про передчасну смерть молодої сільської вчительки. Скупо пише поет, але майстерно відібрані ре'алістичні деталі створюють виразний образ народної інтелігентки, що всю себе віддала самовідданій праці на ниві освіти, а також передають глибокий смуток селян і особливо їхніх дітей-школярів, які втратили єдиний «промінь» у своєму гіркому житті.

У двох віршах, вміщених у збірці «Пролісок» під однією назвою «Сироти», поет у фольклорному дусі опрацював тему сирітської долі. Найповніше втілення знайшла вона в третьому вірші під такою ж назвою, надрукованому в збірці «З півночі». Схвильовано йдеться тут про маленьких діток, що, не розуміючи безповоротності втрати, ніяк не дочекаються померлої матусі. Майстерне поєднання авторської й прямої мови, вживання пестливих слів надає поезії щирої задушевності, зворушливого ліризму:

                                                       Дітки маленькі кликали маму:
                                                       —    Вставай, голубко, нене кохана,
                                                       Прокинься швидше та кидай яму,
                                                       Бо ми не їли з самого рана! —
                                                       Даремно ждати, побігли в клуню:
                                                       —    Чом не йде мама? — скажи, татуню!

     Узагальнюючу картину безпросвітних селянських злиднів подано у вірші «Допусти». Поет яскраво передає безвихідь селянства в умовах хижацького наступу капіталу, позавчорашні кріпаки, одержавши тільки «вчора» «волю», сьогодні перетворилися на жебраків («хоч під вікна по шматки!»).

У збірці «З півночі» було вміщено цикл з шести віршів «Веснянки», Мотиви весняного пробудження природи сусідують у цих поезіях з гіркими роздумами про народну недолю. Хоч сяють «злотом небеса, витьохкують пташки», проте краса природи тільки зовні прикриває «смердючі болячки» суспільного життя. У запитаннях до ластівочки, що повернулася з вирію, акумульовано роздуми поета про «рабські пута», накинуті на людей, про затоптані в багні високі суспільні ідеали, про проголошувані «слова», які не реалізуються в конкретних справах. Характерно, що у відповіді ластівки хоч і йдеться про соціальні суперечності в усьому світі, проте мовиться, що гірш, ніж в імперії, немає ніде. Саме тут «пригноба» справляє свято, саме тут розквітають «розбратання», «ниці почування», «продажність та зрада». І як висновок йде ствердження, що «перед нами — домовина, сором вічного ярма», однак і в таких нестерпних умовах треба не опускати рук, братися до діла:

                                                       Розцвітайся ти, веснонько красна,

                                                       Духом творчості все онови;

                                                       У нарузі країна нещасна...

                                                       З муки-смерті її відживи!

     Характерно, що Грабовськии мріяв не тільки про світле майбутнє рідного народу. Він хотів бачити вільним і щасливим польський («До Б. С-го»), єврейський («Народові єврейському»), туркменський («Текинка»), бурятський («Бурятка») народи. Розквіт рідного краю мислився поетом у дружбі з сусідніми країнами. Ці мотиви його творів органічно поєднані з гострим осудом імперіалістичної політики самодержавства.

'                                                                   'Поетичні переклади
     Прагнучи ознайомити українського читача з кращими зразками всесвітньої літератури, Грабовський звертався до перекладу творів тих поетів (наскільки це було мож ливим в умовах заслання), які порушували важливі громадянські теми. Завдяки Франкові та Грінченкові було видано три книжки поетичних перекладів Грабовського, його українські версії кращих європейських творів також публікувалися на сторінках галицьких журналів.

Вражають багатство та різноманітність перекладів. Коло авторів, твори яких інтерпретував рідною мовою Грабовський; свідчить про його добру ознайомленість з європейською поезією, про його систематичну працю на цій ниві. Переклади з слов'янських літератур — російської, польської, чеської, сербської, хорватської, болгарської — він здійснював з оригіналів; з інших літератур — з допомогою това-ришів-заслажців, що робили підрядковий переклад. «Перекладати мені легко,— писав Грабовський Грінченкові,— і сії праці я не думаю кидати й надалі; давно вже в мене ворушиться думка написати для українців хоч коротеньку історію поезії світової, та не саму історію, а щоб були і переклади з усіх більш або менш видатніших авторів».

Грабовський по суті створив антологію перекладної російської поезії, починаючи від народних билин і закінчуючи сучасниками. Державін, Рилєєв, Жуковський, Бара-тинський, Пушкін, Лєрмонтов, Некрасов, Огарьов, Плещеев, Тютчев, Курочкія — багатьох з названих і не названих тут поетів Грабовський чи не вперше представив українському читачеві.

     Український поет досить широко представив лірику західних та південних слов'ян, переклавши рідною мовою твори польських (Марія Конопніцька, Адам Асник), чеських (Вацлав Ганка, Йозеф Тил), словацьких (Само Халупка), болгарських (Христо Ботев, Петко Славейков), сербських (Петро Негош, Джура Якшич, Бранко Радіче-вич), хорватських (Петро Прерадович, Димитріє Деметер), словенських (Франце Прешерн) поетів. У нього знаходимо переклади з грузинської (Ніколоз Бараташвілі, Ілля Чав-чавадзе, Акакій Церетелі), вірменської (Ованес Ованесян), естонської (Лідія Койдула, Фрідріх Крейцвальд).

Різноманітністю імен характеризуються переклади та переспіви Грабовського з інших європейських літератур. Тут такі гіганти всесвітньої поезії, як Джордж Гордон Байрон, Роберт Берне, Йоганн Вольфганг Ґете, П'єр Жан Беранже, Шандор Петефі, Персі Біші ПІеллі. Він ознайо мив українців з творчістю класика американської літератури Генрі Уодсуорта Лонгфелло.

Грабовськии намагався відкрити для російського читача багатогранну творчість українських поетів. З цією метою у важких умовах сибірського заслання він підготував антологію української поезії у власних перекладах російською мовою під назвою «Песни Украйни». Серед сорока трьох імен книжки — Іван Котляревський, Маркіян Шашкевич, Пантелеймон Куліш, Михайло Костомаров, Юрій Федько-вич, Леонід Глібов, Михайло Старицький, Борис Грінченко, Іван Франко, Леся Українка, Осип Маковей та ін.

     "Крик болю за рідною Україною"Такими словами охарактеризував поезію Грабовського Іван Франко. Це визначення напрочуд точно передає сутність лірики талановитого поета, відірваного на довгі десятиріччя від рідної землі, від її культури.

Ця туга виявлялася і в його публіцистичній та літературно-критичній діяльності. У статтях про Шевченка він показав геніального українського поета як виразника настроїв і почувань людини, що прагне до щастя. Творчість Шевченка довела, що українська література сягнула верховин художнього слова.

рабовськии відстоював активне служіння мистецтва благородній справі визволення людини, зокрема в статті «Дещо про творчість поетичну».

Світла постать поета-борця стоїть перед нами як символ незламності людського духу в справедливій боротьбі за кращу долю народу. Його слово було і залишається голосом світлого розуму і чистого сумління.

Запитання і завдання.
Як ви розумієте вислів сучасного критика: «Основний твір Павла Грабовського — це карбовані сторінки його життя»? Використовуючи книжку «Павло Грабовськии у документах, спогадах і дослідженнях» (1965), літературознавчі розвідки про письменника, з'ясуйте своєрідність творчої постаті Грабовського. Покажіть поета у колі його знайомих і друзів, у контексті його літературних контактів.

Як ви розумієте думку Грабовського: «Мусимо бути європейцями на ґрунті українському»? Чи відповідає його творчість таким високим вимогам? Чи це бажання поета стосується тільки художньої творчості, чи, може, виходить і за межі естетичних засад? Відповідаючи, використовуйте ідеї, що випливають з творів Грабовського, з творів сучасних літературознавців і публіцистів.

Розкрийте спектр мотивів поезії Грабовського, проаналізувавши найхарактерніші вірші.

Яким вимальовується в поезії Грабовського образ України? Продекламуйте такі вірші чи окремі строфи з них.

Як ви розумієте вислів поета «Не все співати нам про квіти»? Чи означає це, що Грабовський заперечував пейзажну лірику? Чому такі мотиви зазвучали в його творчості? Використайте в цьому зв'язку думки поета з його статті «Дещо про творчість поетичну».

У чому полягає неповторність індивідуального стилю Грабовського?

У чому виявляється зв'язок між циклом поезій «Веснянки» Грабовського й аналогічним циклом віршів Франка? Чим зумовлена тематична й образна близькість цих творів?

Висвітліть місце поезії Грабовського у літературному контексті доби. Використайте поезії Івана Франка, Михайла Старицького, Якова Щоголіва, Івана Манжури, зверніться до праць Івана Франка, Осипа Маковея, Максима Рильського, Сергія Єфремова та сучасних літературознавців. Чому Франко назвав поезію Грабовського «криком болю і туги за рідною Україною»? Кого з поетів XX ст. можна поставити в одній шерензі з Грабовським? Проілюструйте свою відповідь уривками з творів цих поетів.

Підготуйте реферат «Поезія Павла Грабовського і «тюремна» лірика Василя Стуса, Івана Сзітличного, Євгена Сверстюка». Використайте його на заключному уроці про Грабовського.

Список рекомендованої літератури.
1. Бондар М. Поезія пошевченківської епохи: Система жанрів.— К., 1986.
2 Гомон П. «В мені завжди жив перш над усе українець» (Спроба сучасного осмислення життєпису П. А. 3. Грабовського)// Укр. літ. в загальноосв. шк.— 2000.— № 1.
4. Маковей О. Павло Грабовський: Дещо про його життя і діяльність // Павло Грабовський у документах, спогадах і дослідженнях.— К., 1965.
5. Одарченко П„ Поет-громадянин// Одарченко П. Українська література; 36. вибр. статей.— К., 1995.
6. Олійник Б. Предтеча//Грабовський П. Поезії.— К., 1979,
7. Панченко В. Павло Грабовський//Панч єн к о В. Магічний кристал: Сторінки історії укр. письменства.—Кіровоград, 1995.
8. Франко І. Павлові Грабовському// Франко І. Зібр. творів: У 50 т„— Т. 34.— К„ 1981.
9. Франко І. З остатніх десятиліть XIX віку //Франко І. Зібр. творів: У 50 т.—Т. 41.—К., 1984.
10. Хропко П. «Крик болю і туги за рідною Україною»// Дивослово.—1998.—№ 5.

Українська література 10 клас, Петро Хропко

_{Планування уроків з Українська літератураонлайн, завдання та відповіді по класам, домашнє завдання з Українська література 10 класу скачати}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.