Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література:Розповідь про трагічний шлях письменника П.Грабовського. Тематична та жанрова різноманітність його поезій.

'Павло Грабовський'(1864 — 1902)

Не раз ми ходили в дорогу,

Не раз ми вертали до хати

І знову брели від порогу

Правдивої цілі шукати.
                         Павло Грабовський

Засланець, замолоду одірваний од

рідної землі, серед якутських тундр і

снігів Грабовський зумів викохати

таку велику любов до рідного краю й

народу, до якої навіть у нашому

письменстві не зразу

добереш аналогію.
                            Сергій Єфремов
 
     Небагато відміряла йому доля, але за короткий час Грабовський зумів залишити виразний слід у духовній культурі рідного народу, за звільнення якого він боровся все своє свідоме життя. Поет, перекладач, публіцист — ці грані його таланту були визначені активною участю у революційному русі, жертовною відданістю ідеалам вільного життя людини і нації.

Життева доля поета-громадянина.
     Павло Арсенович Грабовський народився 11 вересня 1864 р. в с. Пушкарному (тепер с. Грабовське Красно-пільського району Сумської області) в сім'ї паламаря. Напівголодне життя родини після передчасної смерті батька, нестатки, що пригнічували селян, уже змалку пробудили у хлопця почуття протесту проти світу соціальної несправедливості. Тому вже під час навчання в Охтирській бурсі він зачитувався книжками, де йшлося про героїв, які боролися за свободу людей.

З 1879 р. Грабовський навчається в Харківській духовній семінарії, де знайомиться з творами українських письменників, бере участь в організації українських літературно-музичних вечорів. У цей час Грабовський вже був організаційно пов'язаний з харківською групою на-Родницької організації «Чорний переділ», розповсюджував нелегальні видання народників, підтримував зв'язки з політичними засланцями в Сибіру- За це його в 1882 р. виключають з семінарії і відправляють у рідне село під нагляд поліції, 3 цього часу й починається двадцятирічний період арештів, ув'язнень, заслання, яких довелося зазнати мислячій особистості.

     Грабовський багато займається самоосвітою, починає писати вірші, пройняті, як зазначали жандарми, ненавистю до «існуючих порядків». Восени 1885 р. його призивають на військову службу, та у зв'язку з розкриттям харківської народницької організації наступного року заарештовують в Оренбурзі, привозять в Україну й ув'язнюють спочатку в харківській, а потім в ізюмській тюрмі. На початку 1888 р. в'язневі оголошують вирок: п'ятирічне заслання в Східний Сибір під наглядом поліції.

Довгим і важким був етапний шлях. У дорозі — а доводилося йти пішки — Грабовський зазнає знущань. Скрашувався цей шлях тільки теплим почуттям дружби і кохання до однієї з народоволок — Надії Костянтинівни Сигиди, що теж ішла на каторгу.

     1889 р. Грабовського за написання і розповсюдження протесту в зв'язку з розправою жандармів над політичними засланцями (т. зв, Якутська трагедія 22 березня 1889 р.) було ув'язнено в іркутській тюрмі, де він просидів понад три роки. В цей час він багато пише, перекладає, надсилає у львівські журнали «Правда» і «Зоря» свої твори, де вони вперше публікуються в 1890 р. З листів до Івана Франка видно, як вимогливо ставився Грабовський до творчості, говорив про недоліки своїх віршів, зумовлені відірваністю від рідного життя: «Я стою оддалік усякого літературного руху, я не маю зв'язків ні з ким з письменників українських, скільки вже років я не чую ні рідної мови, ні милого гуку, не бачу життя, що одне дає реальний зміст і щиро сучасні мотиви твору».
Але і в гнітючій в'язничній камері поет не занепадає духом, відгукується на вияви громадсько-культурного життя в Україні. Тільки в березні 1892 р, було вирішено справу ув'язнених: Грабовського і його товаришів було засуджено на чотири роки каторжних робіт. Однак після блискучої промови адвоката і літератора Володимира Спа-совича, виголошеної в Сенаті, каторга була замінена поселенням у найвіддаленіших місцях Східного Сибіру.

     Грабовського заслали у Вілюйський округ Якутської губернії. Сирість навесні і влітку, люті зимові морози, глушина, самотність швидко підірвали здоров я поета. Певну відраду приносила тільки творчість. Грабовський тут укладає дві збірки оригінальних поезій і надсилає їх до Львова, де вони й побачили світ під назвами «Пролісок» (1894) і «З півночі» (1896). У Львові вийшли дві книжки перекладів — «Твори Івана Сурика» (1894) і «З чужого поля» (1895). Тоді ж було написано й опубліковано у львівських часописах низку статей, нарисів, нотаток.

Долаючи приступи хвороби, яка особливо загострилася 1895 р., Грабовський прагне стежити за українським культурним життям, старанно перечитує все, що тільки можна було дістати. Він щиро дякує Борисові Грінченкові за надіслані книжки, цікавиться творчістю Михайла Коцюбинського і Лесі Українки, збірками фольклору, бібліографічними працями, словниками української мови. У публіцистичних статтях він акцентує на загальнолюдському змісті української національної культури.
У зв'язку з коронацією Миколи II Грабовський дістав можливість покинути Вілюйськ. На початку 1897 р. він прибуває до Якутська. Набряк легенів, ревматизм призвели до того, що навіть розмова чи перебування серед людей знесилювали його. І все ж він підготував нову книжку віршів, яка під назвою «Кобза» була видана Борисом Грінченком у Чернігові в 1898 р.

     Улітку 1899 р. Грабовський переїхав до Тобольська, де почав працювати в редакції газети «Сибирский листок». Як згадують сучасники, поет став душею місцевого інтелігентського товариства, любив гарну музику, прекрасно грав у шахи, своїм авторитетом навертав молодь до свідомого політичного життя. У 1900 р. він одружився з фельдшером Анастасією Лук'яновою, теж засланою в Сибір за революційну діяльність. Народженого сина в знак пошани до Бориса Грінченка, який постійно підтримував його у гнітючі роки заслання, він називає Борисом.

У письменника було багато творчих планів, задумів, та восени 1901 р. його здоров'я знову різко погіршується. За п'ять днів до смерті нетвердою вже рукою Грабовський пише останнього листа до Грінченка: «Я тяжко занедужав, нема надії прожити зиму... Умираючи, накажу жінці переслати Вам дещо з листів та недопалків... Бувайте здо-Рові, та й сили писати немає більш. Незабаром сподіваюся смерті. України так і не побачу». 11 грудня 1902 р. поета не стало. За заповітом, його поховано поруч з могилами Декабристів. Так закінчилося чесне, страдницьке життя Поета-громадянина.

Українська література 10 клас, Петро Хропко

_{ОнлайнГіпермаркет Знань - перший в світі!бібліотека з підручниками і книгами, плани конспектів уроків з української літератури, завдання з української літератури 10 класу скачати}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.