Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Всесвітня історія: Великобританія.

Великобританія

1. Країна в другій половині 40-60-х років
Велика Британія — парламентська монархія. її офіційна назва — Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. Вона складається з Англії, Шотландії, Уельсу і Північної Ірландії (Ольстера). Глава держави з 1952 р. — королева Єлизавета II. Фактична влада зосереджена в руках двопалатного парламенту (палата громад і палата лордів) і кабінету міністрів, що формується правлячою партією. При владі змінюють одна одну дві найбільш впливові партії — Консервативна і Лейбористська.

Народ Великої Британії поряд з іншими країнами антигітлерівської коаліції зробив великий внесок у розгром нацизму. Людські втрати країни в роки війни були порівняно невеликими — 300 тис. чоловік убитих та тих, що пропали безвісти. Це в чотири рази менше, ніж у 1914-1918 рр. Хоча воєнні дії на території країни не велися, матеріальні збитки склали 25 млрд ф. ст., не враховуючи збитків від бомбардувань, потоплені судна тощо. Різко скоротився експорт англійських товарів, прибутки від капіталовкладень за кордоном також упали, зріс експорт сировини і продовольства, виник хронічний дефіцит платіжного балансу. Несподіваного удару економічному становищу Великої Британії завдали СІЛА, які оголосили 1945 р. про припинення поставок за ленд-лізом. Тепер імпорт зі США потрібно було сплачувати в повному обсязі, що перевищувало 1,2 млрд ф. ст. на рік.

Наприкінці війни й у перші повоєнні роки відбулося посилення впливу лівих сил. На виборах 5 липня 1945 р. консерватори зазнали повної поразки. Лідер Лейбористської партії Клемент Еттлі став главою уряду й одразу ж вирушив на Потсдамську конференцію як прем'єр-міністр Великої Британії.

Лейбористський уряд К. Еттлі (1945-1951 рр.) почав здійснювати політику "демократичного соціалізму". Було проведено націоналізацію Англійського банку, вугільної й газової' промисловості, частини сталеливарних заводів, електростанцій, внутрішнього транспорту, цивільної авіації, телеграфного і радіозв'язку. У цих галузях було зайнято 20% робітників країни. Лейбористи, проводячи націоналізацію, прагнули посилити роль держави у відновленні і реконструкції насамперед важкої промисловості. При цьому враховувались права колишніх власників. Компенсація за націоналізовану власність перевищувала її дійсну вартість і становила 2,5 млрд ф. ст- Було проведено й інші заходи для посилення державного регулювання економіки: відбувалося фінансування наукових досліджень, створювались економічні програми, здійснювалося регулювання зайнятості, збільшувалися військові замовлення корпораціям і інше. Суттєвою допомогою для відродження економіки стала участь Великої Британії в "плані Маршалла". Країна одержала від США 2,8 млрд дол. у вигляді позик і поставок продукції.

Лейбористи активно провадили соціальну політику, розуміючи її значення у повоєнний час. Після їхнього приходу до влади було скасовано антипрофспілковий закон 1927 р. Нова система соціального страхування, введена законом 1948 р., встановлювала право на одержання пенсій за старістю, допомог по вагітності, хворобі, безробіттю, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві й ін. Держава брала на себе також витрати за Національною системою охорони здоров'я, яка була введена законом 1946 р. Закон встановлював безплатне медичне обслуговування. Уряд прийняв нові програми житлового будівництва. Водночас було "заморожено" заробітну плату, неоднаково оплачувалася чоловіча І жіноча праця, зростали податки і квартплата, зберігалося безробіття.

Країна повільно заліковувала рани війни. У січні 1947 р. розрив між споживанням і виробництвом вугілля становив 300 000 тонн на тиждень. Вугільна криза, як навмисне, збіглася з найсуворішою зимою за століття. Споживання електроенергії лімітувалося, нормування продуктів харчування ставало більш жорстким. У листопаді 1948 р. норму видачі шинки було скорочено вдвічі — до однієї унції на тиждень. У 1949 р. споживання продуктів на душу населення було ще нижчим, ніж у 1939 р. У вересні 1949 р. фунт девальвували на 30% — із 4,03 до 2,80 дол.

Вживаючи у своїй програмі словосполучення "демократичний соціалізм", лейбористи аж ніяк не були прихильниками марксизму і його основних положень. Вони робили наголос на досягненні соціальної справедливості і дотриманні прав людини, захисті інтересів трудящих і норм демократії.

У галузі зовнішньої політики лейбористи стали союзниками США в розв'язанні "холодної війни", були ініціаторами створення блоку НАТО 1У49 р., підтримали американців у Корейській війні.

Значна частина англійського суспільства була незадо-волеиа економічною і соціальною політикою лейбористів, їхньою нездатністю вирішити назріваючі проблеми.
Консерватори виграли виборчу кампанію 1951 р. Результати виборів було оголошено 25 жовтня, і наступного дня 77-річний лідер консерваторів Уінстон Черчілль став у третій і останній раз прем'єр-міністром Великої Британії (обіймав цю посаду до 1955 р.). Прихильники приватного підприємництва, консерватори стали повертати націоналізовані лейбористами сталеливарні заводи і вантажний транспорт колишнім власникам.

Консерватори вважали, що Велика Британія повинна відігравати першорядну роль у міжнародному житті, тому шо вона як найближчий союзник США бере участь у вирішенні глобальних проблем і як провідна держава Західної Європи впливає на визначення основних напрямків європейської політики, а також на хід подій в Азії й Африці. У січні 1952 р. відбувся візит Черчілля до США, у ході якого були значно зміцнені двосторонні відносини стратегічного партнерства. Уряд Черчілля продовжував політику "із позиції сили" і приділяв велику увагу дослідженням у галузі атомної енергії. У жовтні 1952 р. у австралійській пустелі Велика Британія випробувала свою першу атомну бомбу.

У лютому 1952 р. у віці 56 років помер англійський король Георг VI. Королевою Великої Британії було проголошено його дочку, яка прийняла ім'я Єлизавети II, титул англійського монарха вона зберігає й у наші дні. Політична система Британії продовжувала справно функціонувати. Продовжуючи пошуки шляхів виходу з економічних труднощів, консерватори скоротили витрати на охорону здоров'я, освіту, житлове будівництво, соціальне страхування, сприяли розвиткові нових галузей — авіамоторобудівниц-тва, автомобільного транспорту, атомної та хімічної промисловості.

Провалом скінчилася участь Великої Британії у спільній з Францією та Ізраїлем агресії проти Єгипту 1956 р. через Суецький канал. Уряд торі змушений був також визнати проголошення незалежності Кіпру і Мальти. Через цю відверту зовнішньополітичну невдачу пішов у відставку Антоні Іден, спадкоємець Черчілля на посаді прем'єр-міністра (1955-1956 рр.).

У січні 1957 р. прем'єр-міністром став Гарольд Мак-міллан, який очолив Консервативну партію. У тому, що вибір припав на Макміллаиа, була іронія долі. Він був одним із головних прихильників суецької Інтервенції, але, як міністр фінансів в уряді А. їдена, один із перших зрозумів, якими спустошливими фінансовими наслідками може обернутися цей необачний крок.

Незважаючи на певні економічні успіхи, Велика Британія до кінця 50-х років значно поступалася темпами приросту промислової продукції Франції, ФРН, Італії й, тим більше, Японії. Тільки 23% приросту ВНП було досягнуто в результаті технічного переозброєння, тоді як у ФРН - 50%, у Японії - 52%, у Франції і США - 62%.

Чимало сперечань викликало також питання про вступ Великої Британії до "Загального ринку". Ще 1957 р. США висунули цю пропозицію, розраховуючи на те, що Велика Британія стане головним провідником їхньої політики в новому об'єднанні європейських держав. Тоді уряд консерваторів відкинув цю пропозицію. Але вже 1961 р. Велика Британія розпочала переговори з країнами "Загального ринку" про приєднання до Європейського Союзу. У цьому рішенні позначилися як американський тиск, так і надія найбільших англійських монополій на те, що вони, витримавши конкуренцію континентальних фірм, завоюють вигідний і швидко зростаючий європейський ринок. Головне ж полягало в прагненні зміцнити НАТО та його економічну базу.

Проти вступу до "Загального ринку" рішуче виступали ліві сили, а також керівництво Лейбористської партії. Жорстку позицію на переговорах посіла Франція, яка перешкоджала посиленню позицій Великої Британії в Європі. Макміллан змушений був перервати переговори. Провал переговорів підірвав престиж Консервативної партії та її лідера. Закінчувалося 12-річне перебування консерваторів при владі.

У жовтні 1964 р. уряд сформував лідер лейбористів Гарольд Вільсон. Новий кабінет знову націоналізував сталеливарну промисловість, вдруге виплатив власникам компенсацію. У "П'ятирічному національному економічному плані", прийнятому парламентом 1965 р., знайшли відображення основні напрямки економічної діяльності лейбористів. У нових умовах вони не стали перешкоджати розвиткові приватного підприємництва, а навпаки, сприяли йому.

Велика Британія подала заяву про вступ до "Загального ринку", проте через протидію Франції їй було відмовлено.

Політика "повороту до Європи" знову зазнала краху Лише 1973 р. Велика Британія була прийнята до ЄЕС і завдяки цьому нарешті здійснила концепцію "трьох курсів": зберегла кращі стосунки зі США І країнами Співдружності, уникнула ізоляції від континентальної Європи і стала відігравати більшу, ніж раніше, роль у світовій економіці й політиці.

2. Ліквідація Британської колоніальної імперії в 40-60-х рр.
В умовах розпаду Британської Імперії лейбористи намагалися зберегти вплив у колоніях за допомогою неоколоніалізму. Це означало визнання політичної незалежності нових держав при одночасному зберіганні їхньої економічної залежності. Опір колоніальній політиці Великої Британії почав наростати після Другої світової війни. Англійці вже не могли утримати свої позиції в Індії. Уряд Великої Британії'в 1947 р. надав незалежність двом сильним державам — Індії й Пакистану- 1948 р. здобув незалежність острів Цейлон (нині Шрі Ланка). Цього ж року суверенітет здобула Бірма.

Головний етап деколонізації Британської імперії розпочався наприкінці 50-х років. 1957 р. перша держава Чорної Африки здобула незалежність, це була британська колонія Гана. 1960 р. прем'єр-міністр Великої Британії Гаролад Макміллан вимовив свою сакраментальну фразу про "вітри перемін", що віють над Африканським континентом. Цього року британська колонія Нігерія здобула незалежність. За нею були Уганда (1962 р.), Кенія (1963 р.), Танзанія, Замбія, Малаві (1964 р.), Ботсвана (1966 р.), Лесото (1966 р.), Свазіленд (1968 р.) та ін.

В Азії незалежність здобули Малайзія (1963 р.), пізніше Бруней (1983 р.). На Ближньому Сході суверенітет одержала Трансіорданія (нині Йорданія). Велика Британія змушена була відмовитися від управління Палестиною. Більшість колишніх британських колоній входить до Британської співдружності націй, яка була створена на основі Вестмін-стерського статуту 1931 р. і сучасних форм набрала після Другої світової війни. Членами співдружності є 49 держав. Різного часу із нього вийшли Бірма (1948 р.), Ірландія. (1949 р). Судан (1956р.), ПАР (1961 р.), Пакистан (1972 р.).

Співдружність проводить на регулярній основі кон-' сультації прем'єр-міністрів і міністрів фінансів, а також.' має постійно діючі комітети з економіки, науки, освіти. Усі; країни і території, що утворюють Співдружність (крім Канади), входять до стерлінгової зони й підтримують тісні зовнішньоекономічні стосунки із Великою Британією. У рамках Співдружності здійснюється тісне співробітництво у військовій області — підготовка кадрів, поставки зброї, розвиток військових галузей промисловості. На території ряду колишніх колоній зберігаються англійські військові бази. Проте сучасні тенденції світового розвитку неминуче ведуть до повного суверенітету і незалежності КОЛИШНІХ англійських колоній, а Британська колоніальна імперія вже давно стала надбанням історії.

3. Консервативні уряди М. Тегчер і Дж. Мейджора, соціально-економічиа стратегія. "Тетчеризм"
До 1979 р., коли при владі перебував лейбористський кабінет Дж. Каллагена, Британіїо називали "хворою людиною Європи". Інфляція і безробіття зростали, продуктивність праці падала. Сотні тисяч англійців жили нижче встановленої в країні межі бідності. Вплив Великої Британії у світі зменшувався- На парламентських виборах 1979 р. консерватори одержали 13,7 млн голосів, а лейбористи — 11,5 млн. Главою уряду вперше стала жінка — новий лідер консерваторів (із 1975 р.) Маргарет Тетчер.

Життєвий шлях М. Тетчер — це досить звичний для більшості представників теперішньої політичної еліти Британії шлях людини, яка пробилася "нагору" не завдяки зв'язкам або належності до "обраного" стану, а винятково або майже винятково завдяки власним зусиллям.

Маргарет Хільда Тетчер (дівоче прізвище Робертс) народилася 13 жовтня 1925 р. у містечку Грантем у Північній Англії. її батько був власником бакалійної лавки. Жили вони небагато, і діти допомагали батькам у лавці. Маргарет з молоком матері усмоктала дух вікторианської Англії, що зберігся в провінційних містах, глибоку повагу до власності, ощадливості, тривкого сімейного вогнища, релігійності й інших цінностей традиційної англійської моралі. Проте вже ученицею гімназії вона відчула вузькість, провінційність цього маленького світу. З дівочих років до її життя ввійшли не тільки повага до провінційного устрою, але й прагнення вирватися з нього, вийти до "великого життя". Тоді ж зароджується у неї інтерес до політики, чому значною мірою сприяв, певне, батько, який відігравав помітну роль у політичному житті свого містечка як один із провідних консервативних членів місцевої ради. 1943 р. Маргарет вступає на хімічний факультет Оксфордського університету й активно включається в роботу студентської консервативної асоціації, згодом ставши її президентом. З того часу політика являє головний інтерес у її житті, а професія хіміка задовольняє все менше.

Відпрацювавши біля чотирьох років без особливих успіхів на цьому поприщі, вона виходить 1951 р. заміж за заможного бізнесмена Деніса Тетчера. Це заміжжя, звільнивши від піклувань про хліб насущний, дозволяє їй швидко закінчити другий, юридичний факультет того ж університету з явним прицілом на політичну кар'єру. Цьому навіть не перешкоджало народження в 1953 р. близнюків — дочки й сина. Після п'яти років адвокатури, затвердивши за собою репутацію активного і цілеспрямованого консерватора, вона 1959 р. обирається до парламенту. Молоду, активну й енергійну жінку швидко помічають, вона недовго затримується на задніх лавках палати громад. З 1967 р. вона входить до числа провідних "тіньових міністрів". З 1970 р. Тетчер обіймає посаду міністра з питань науки й освіти в уряді Е. Хіта. 1975 р. на 50-му році життя вона обирається лідером Консервативної партії й активно включається до виборчої компанії. М. Тетчер виявила себе переконаною прихильницею консервативних поглядів, людиною з твердим і непохитним характером, за який англійці прозвали її "залізною леді". Вона прийшла до влади, маючи чітку програму дій, і стала наполегливо провадити її в життя. М. Тетчер мала великий авторитет у Великій Британії й у світі. Рональд Рейган називав її "великою жінкою — державним діячем світу". Під керівництвом Тетчер Консервативна партія здобула перемоги на виборах 1983 і 1987 рр., а "залізна леді" очолювала уряд одинадцять із половиною років підряд. Деякі біографи називають її правління "ерою Тетчер".

На першій сесії парламенту після виборів 1979 р. королева Єлизавета II виступила з тронною промовою, що, за традицією, готується прем'єр-міністром і відбиває основні програмні положення уряду. Ця програма не мала великої різниці зі звичними концепціями консерваторів. Вона, з огляду на реальності часу, максимально пристосовувала погляди консерваторів до нових умов. Основні положення неокон-сервативної програми прем'єра називають "тетчеризмом".

Маргарет Тетчер виходила з того, що рушійною силою будь-якої розквітаючої економіки є приватне підприємництво. У її промовах, які завжди з увагою незалежно від політичних пристрастей слухали англійці, найчастіше лунали заклики до ощадливості, працьовитості, економного ведення господарства, приватного підприємництва. Поступово неоконсерватизм у вигляді "тетчеризму" ставав "релігією" дуже великої кількості англійців.

В основу політичного курсу М. Тетчер поставила цінності свободи й демократії, проголосила політику рівних можливостей для усіх, підтримку підприємницького духу. На думку прем'єр-міністра, втручання держави в економіку повинно бути зведене до мінімуму й діяльність державного апарату не повинна перешкоджати розвиткові приватного підприємництва. Принциповим положенням соціальної частини програми М. Тетчер було її прагнення донести усім англійцям думку про те, що всі працездатні громадяни повинні дбати про себе самі. Держава й добродійні організації мають взяти на себе піклування про тих, хто не може забезпечити себе сам. Звідси випливало, що від соціальних програм держава або відмовляється взагалі, або зводить їх до мінімуму.

Найважливіше місце в діяльності нового кабінету посідала податкова політика, яка повинна була сприяти і створенню бездефіцитного бюджету, й, одночасно, заохочувати приватне підприємництво. З цією метою податки на прибутки скорочувалися майже на 12 млрд дол. Податкові ставки на найбільші прибутки знижувалися особливо помітно, уряд прагнув, щоб ці гроші підприємці вкладали у найбільш перспективні галузі економіки. Вони ніби говорили: якщо ти вмієш заробляти гроші, то роби це на свою користь та на благо інших. Зате було обкладено підвищеними податками сигарети, спиртні напої та бензин.

Враховуючи збитковість більшості підприємств державного сектора, уряд у великих масштабах провадив денаціоналізацію. Приватні власники одержали більшість підприємств нафтової й авіакосмічної промисловості, а також повітряного транспорту. Приватизація розвивалася швидко. За декілька років правління неоконсерваторів більш 2/3 підприємств державного сектора перейшли до приватних власників або колективів приватизованих підприємств. Держава залишила за собою роль значного вкладника капіталів у переоснащенні промисловості на основі новітніх досягнень НТР. Особливі пільги надавалися тим підприємцям, які інтенсивно запроваджували новітні технології. З 1983 р. розпочалося стале піднесення економіки країни. Проте воно не супроводжувалося позитивними змінами в соціальній сфері. Прем'єр-міністр вважала, що кабінет повинен лише створювати умови для розвитку кожного індивідуума. Але чим менше держава втручатиметься в ці проблеми, тим краще. Тетчер, наприклад, вважала, що краща охорона здоров'я — приватна, а тому нема чого витрачатися на національну. Кращі школи — приватні, а тому нема необхідності особливо розвивати державні школи, університети тощо. Погіршилося становище на суспільному транспорті, подорожчали комунальні послуги.

Економічному зростанню і стабільності сприяла жорстка внутрішня політика консерваторів, спрямована проти профспілок і на дотримання громадського порядку. 1982 р. консерватори прийняли закон про зайнятість, який обмежив право на страйк. Уряд став суворо поводитися зі страйкарями. Відповідно до закону "Про охорону суспільного спокою і порядку" поліція одержувала право заарештовувати будь-яку людину в районі масових заворушень. Новий страйк шахтарів скінчився їхньою поразкою. Оскільки страйк був не санкціонований, проти лідерів профспілок порушили кримінальну справу. Суд наклав арешт на майно спілки гірників і присудив його до штрафу в 200 тис. фунтів стерлінгів. Зростання безробіття, поразка страйків, пропаганда, спрямована проти "егоїзму профспілок", у поєднанні з загальним підвищенням життєвого рівня й ростом середніх верств привели до послаблення профспілкового руху.

Діяльність консервативного уряду Тетчер не могла не викликати протидії опозиції лівого напрямку. Тетчер дорікали в "антинародній" політиці, проте опозиціонери, у свою чергу, не змогли представити більш-менш конструктивної програми, крім традиційних лейбористських лозунгів про поліпшення умов праці, скорочення безробіття і т.д.
Тим часом наростали проблеми в правлячій партії. З 1987 р. стали набирати силу інфляційні процеси, що зачіпало інтереси споживачів. Дедалі серйозніше невдоволення викликав стан освіти й охорони здоров'я, загострилися розбіжності в кабінеті міністрів. Посилився потік іммігрантів до Великої Британії з країн Азії й Африки, що різко загострило расову проблему, особливо в період зростання безробіття. Уряд Тетчер не виступив проти расистів, які підводили голову, а провів через парламент закони, що обмежили квоту на в'їзд іноземців до країни.

На стику 80-90-х років економічна кон'юнктура стала погіршуватися, повернулися старі "хвороби" — бюджетний дефіцит, інфляція. Напруженою залишалася ситуація в Ольстері. У стані консерваторів спалахнула суперечка про європейську інтеграцію, і Тетчер виступала проти її прискорення всупереч позиції Франції І ФРН.

Консерватори стояли перед загрозою поразки на виборах. У листопаді 1990 р. М. Тетчер приймає рішення про вщетавку.

Через 45 хвилин після прийняття відставки М. Тетчер до королівського палацу прибув Джон Мейджор, який став новим прем'єр-міністром Великої Британії.

Джон Мейджор народився 1943 р. у родині колишнього циркового акробата, дитинство і юність провів у бідності, якийсь час був безробітним. Природний глибокий розум і здатність до політичного аналізу допомогли йому зробити політичну кар'єру. Закінчивши університет, він став фахівцем в області фінансів і банківської справи. Тривалий час входив до найближчого оточення М. Тетчер, в останні роки перебування її при владі обіймав посаду міністра фінансів.

Прийшовши до влади в роки економічного спаду (1990-1992 рр.), новий прем'єр обіцяв "здійснити поворот у бік кращого задоволення соціально-економічних вимог британців". Головну увагу він зосередив на зміцненні права власності, продовженні процесу приватизації державних підприємств, збільшенні податкових пільг для підприємців.

1992 р. тривалий і найглибший за повоєнні роки економічний спад змінився пожвавленням, а потім і піднесенням. Найбільш помітною рисою підйому у 90-ті роки у Великій Британії є те. що в ході його темпи економічного зростання перевищили темпи росту цін. Друга його особливість — у ліднесенні промислового сектора, чого не спостерігалося з середини 70-х рокш. Підвищується конкурентоздатність британської продукції, збільшується її експорт, у тому числі й продукції таких галузей, як машинобудування й автомобілебудування, які були раніш найелабкішою ланкою англійської промисловості.

4. Вибори 1997 року і прихід до клади лейбористського кабінету Т. Блера
Останнім часом сталися структурні зрушення в економіці Великої Британії. Розширилися нелромнслов) сфери господарства, особливо банківські і фінансові послуги. Скоротилася частка оброблювальних галузей, енергетики, сільського господарства. Спостерігався суттєвий зріст дрібного підприємництва. Здавалося, переобрання Дж. Мей-джора на посаду прем'єр-міністра в липні 1995 р. означало, що внутрішня і зовнішня політика консерваторів залишається стабільною. Проте 1 травня 1997 р. у Великій Британії відбулися парламентські вибори, на яких перемогу отримали лейбористи.

43-річний лейборист Тоні Блер переміг 54-річного Дж. Мейджора, незважаючи на те, що працював на добу на одну годину менше (18 годин), витратив на 51 годину менше, ніж колишній прем'єр, на публічні виступи і проїхав за час передвиборчої кампанії менше на 0,04 мілі...

Основною причиною перемоги лейбористів, вважають деякі політологи, було те, що після 18-річного правління консерваторів британці зажадали перемін, свіжих ідей, свіжих людей. На відміну від згуртованих лейбористів, правляча партія втратила обличчя, — до 1 травня не вщухали дебати про введення євровалюти. Перемогу лейбористам принесли Шотландія, Уельс, великі та середні міста, населені значною мірою "кольоровими". Шотландцям і уельсцям Т. Блер обіцяв більшу незалежність, кольоровим Іммігрантам — те, що боротиметься з расизмом. Лідер нових лейбористів прагнув догодити і жителям островів, і континентальній Європі, з якою він сподівався значно поширити інтеграцію. Багато голосів Т. Блеру принесли плани на зміцнення позицій вільного підприємництва та приватної ініціативи, але із сильною соціальною політикою й зростанням впливу профспілок.

За час перебування при владі уряд лейбористів зробив певні кроки по виконанню передвиборчих зобов'язань щодо Шотландії, Уельсу та Ольстера. Особливо важливе значення має значне просування у вирішенні Ольстере ської проблеми, чому сприяли безпосередні контакти Т. Блера з лідером католицької партії Шини Фейн, яка виступає як легальне крило підпільного угруповання "Ірландська республіканська армія" (ІРА). Шинн Фейн взяла на себе зобов'язання використовувати демократичні й мирні засоби для вирішення політичних проблем.

5. Зовнішньополітичні пріоритети Великої Британії
Лідер консерваторів М. Тетчер виходила з того, що Велика Британія повинна мати сильну армію і флот та удосконалювати ядерну зброю. Вона була однією з головних захисників доктрини "ядерного стримування". Виступаючи в палаті громад 15 червня 1982 р., Тетчер заявила: "Ядерна зброя запобігла початку нової війни. Тому я вважаю, що ми повинні зберегти й удосконалювати ядерну зброю". В зовнішній політиці вона вважала пріоритетними союзницькі відносини із СІЛА і дотримання зобов'язань з НАТО. Велика Британія приєдналася до програми СОЇ.

Велика Британія не підтримала введення економічних санкцій проти ПАР, привітала об'єднання Німеччини і членство нової держави у НАТО. Розуміючи реалії сучасного світу, уряд консерваторів виступав за розвиток Хель-сінського процесу. Однією з найважливіших зовнішньополітичних акцій Тетчер стала війна з Аргентиною 1982 р. Між Великою Британією й Аргентиною з давніх часів точилися суперечки з приводу належності групи Фолклен-дських (Мальвинських) островів у Південній Атлантиці, неподалік узбережжя Південної Америки. Історичне право на них належало Аргентині, але англійці колонізували їх із 1833 року. Населення островів, що складалося з 1800 чоловік і говорило англійською мовою, переходити під управління аргентинської військової хунти не мало бажання.

Генерал Леопольдо Фортунато Гальтьєрі, який всього чотири місяці тому став президентом, оголосив членам правлячої хунти у березні 1982 р. свій намір відновити суверенітет над островами до З січня 1983 р. — 150-ї річниці їхньої окупації Великою Британією. В Аргентині склалася катастрофічна економічна ситуація, і влада вирішила вдатися до ефектної, з її точки зору, воєнної акції, щоб відвернути увагу громадян від насущних проблем. Зранку 2 квітня аргентинські сили вторгнення чисельністю 2500 солдат і офіцерів штурмом здобули крихітне поселення Порт-Стенлі, столицю Фолклендських островів.

Не вчини Аргентина вторгнення, Британія, можливо, віддала б острови без єдиного пострілу, але Тетчер вирішила продемонструвати світові військову могутність і силу Великої Британії. Далеко не всі Ті підтримували й в уряді, і в парламенті, а 60% англійців взагалі гадали, що Фолк-ленди знаходяться десь поблизу Шотландії... На самих островах нерівні бої вела невелика група англійських морських піхотинців.

Тетчер приймає рішення направити в район далеких островів авіаносну групу військово-морського флоту. В країні розпочалося небачене патріотичне піднесення. На борту авіаносця  відпливав двздцягидворічннй пілот вертольота принц Ендрю, який був другим за чергою англійським престолонаступником. Дії англійського прем'єра беззаперечно підтримали у Вашингтоні.

Перелам у бойових діях стався 2 травня, коли англійський підводний човен поголив торпедами важкий аргентинський крейсер. Загинули 368 чоловік його екіпажу. У бій вступили англійські морські піхотинці, льотчики. Аргентинський гарнізон капітулював. Велика Британія закріпила за собою Фолклендські острови й створила тут потужну військову базу. Ці дії сприяли зростанню авторитету Консервативної партії й, особливо, її лідера. Міжнародний престиж Тетчер набув нового масштабу. Тепер вона стала поряд із найвідомішими світовими лідерами. У країні вгамувалася опозиція. Велика Британія повертала свою колишню велич.

У перші роки перебування при владі уряд Тетчер узяв курс на "жорстке протистояння" із СРСР і країнами Варшавського договору. Англо-радянські відносини до 1985 р. були фактично заморожені. Тетчер не приймала комунізм у жодній формі й була послідовною його противницею. Вона писала: "Мені завжди здавалося, що соціалісти переконані, ніби інші люди створюють усе в світі тільки для того, щоб вони, соціалісти, могли б усе це перерозподіляти".

Після приходу до влади в СРСР М. С. Горбачова Тетчер установила з ним тривкі контакти, розпочався плідний діалог, проте англійський прем'єр завжди вела переговори з позиції сили та неприйняття соціалізму в будь-якій формі, хоча вітала суспільно-політичні зміни в СРСР.

Велика Британія наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. дедалі тісніше взаємодіяла з європейськими країнами, хоча мала власні погляди на процес інтеграції. Уряд Дж. Мей-джора великої уваги надавав зміцненню Європейського Союзу, виступав за створення "Єдиної Європи" на основі Маастрихтських угод 1992 р.

6. Україно-британські відносини
Після розпаду СРСР Велика Британія визнала всі нові держави на його колишній території. Значну роль у своїй зовніїиній політиці вона стала приділяти Україні й установила з нею дипломатичні відносини в повному обсязі.

10 лютого 1993 р. між Україною і Сполученим Королівством Великої Британії й Північної Ірландії було підписано Договір про принципи відносин і співробітництва. 12-13 грудня 1995 р. президент України Л. Д. Кучма відвідав Велику Британію з офіційним візитом, у ході якого було підписано Спільну декларацио. Президент Кучма і прем'єр-міністр Мейджор підкреслили важливе значення зовнішньої торгівлі і капіталовкладень для оздоровлення економіки України. Вони визначили, що існуючі обсяги товарообігу між двома країнами не вичерпують можливостей взаємовигідної торгівлі. Президент України висловився за підтримку збільшення прямих британських інвестицій у пріоритетні сектори економіки України. У ході візиту Дж. Мейджора до України (1996 р.) серед інших розглядалися питання поглиблення відносин України з Європейським Союзом, введення в дію двосторонньої Тимчасової Угоди про торгівлю, зміцнення європейської безпеки. Дістали подальшого розвитку угоди про співробітництво й обмін у сфері культури, науки, освіти, охорони навколишнього середовища. Відносини між двома державами мають гарну перспективу розвитку.

7. Українці у Великій Британії
1893 р. група селян зі Львівщини, із сіл Білий Камінь та Хільчичі, зупинилася в Манчестері на шляху до далекої Північної Америки й залишилася на Британських островах, поклавши початок історії українців у Великій Британії.

1947 р. розпочався масовий приїзд українців до Великої Британії. Більшість приїжджала з таборів для переміщених осіб із Німеччини й Австрії. Це були переважно чоловіки. За трирічним контрактом з місцевою владою вони спочатку працювали в основному в сільському господарстві, на вугільних шахтах, текстильних фабриках. Іншою хвилею поповнення українського населення у Британії стали колишні бійці дивізії СС "Галичина" й УПА.

Зараз на Британських островах мешкає більше ніж 30 тис. українців. 99% із них живе в Англії, інші в Шотландії, головним чином в Единбурзі. У Лондоні й околицях столиці, де розташовані усі організації української діаспори, мешкає 2 тис. чоловік- Більшість українського населення (понад 75%) не має британського громадянства і не користується виборчим правом. Незважаючи на цей важливий політичний фактор, його життєвий ріїїень такий же або дещо вищий, ніж у середньому в країні серед працюючих. Більшість українських родин має власні будинки. Біля 80% українців зайняті фізичнрю і некваліфікованою працею майже в усіх галузях економіки. Інші — службовці, працюють у різноманітних комерційних бюро, на підприємствах. Серед українців росте кількість інженерів, техніків, архітекторів.

Українські школи відвідує більше 3 тис. дітей. Українська мова, як правило, вживається в сімейному побуті, у церквах. Англомовне оточення, змішані шлюби перешкоджають розвиткові рідної мови.

Культурне життя діаспорі! досить різноманітне. Велику популярність у Великій Британії мають хори "Діброва", "Гомін", танцювальний ансамбль "Орлик". У Лондоні діють бібліотека й невеликий музей ім. Т. Г. Шевченка. В країні видається низка українських періодичних видань, основне з яких — газета "Українська думка" (друкується з 1947 р.).

У Великій Британії діють різноманітні суспільно-політичні організації: бандерівська, мельниківська, жіночі, молодіжні, культосвітні, земляцькі об'єднання. Три чверті українців належить до Української католицької церкви, інші — до Української автокефальної православної церкви, євангельсько-баптистських братерств.

Запитання і завдання
1. У чому принципові розбіжності між політичними концепціями англійських консерваторів і лейбористів?
2. Проаналізуйте причини помітного відставання Великої Британії в галузі економіки у повоєнний час.
3. Перерахуйте основні етапи ліквідації Британської колоніальної імперії.
4. Поясніть термін "тетчеризм".
5. У чому схожість і відмінність соціально-економічної політики М. Тетчер і Р. Рейгана? Чому 1979-1990рр. іноді називають "ерою Тетчер"? Складіть політичний портрет М. Тетчер.
6. Які основні напрямки зовнішньої політики консерваторів у 80-90-х рр. ? У чому причина війни між Великою Британією й Аргентиною ?
7. Складіть порівняльну таблицю політики консерваторів та лейбористів за схемою:

Консерватори (Економіка, Політика, Соціальна сфера )
Лейбористи (Економіка, Політика, Соціальна сфера )            
8. Схарактеризуйте відносини між Великою Британією й Україною. Що ви знаєте про українську діаспору у Британії?

Документи і матеріали
1. Маргарет Тетчер про свої особисті якості
"Я не жорстка людина. Я страшенно м 'яка, але я не дозволю заганяти себе кудись і не зроблю нічого проти своєї волҐ ("Дейлі мейл", 2лютого 1972р.).

"Я жорсткий керівник, і я управляю людьми. Я не диктатор, але я знаю, чого хочу. Я знаю напрямок, яким хочу йти, і намагаюся протиставляти аргументам — аргументи" ("Дейлі експрес", 20лютого 1986р.).

"В мені є дві сторони: неформальна, дружня; і тверда, те, що називають "залізною леді". Час від часу необхідно демонструвати твердість, але це не означає, що її треба показувати безупинно"("Дейлімейл", 3 травня 1980р).

"Іноді я плачу. А яка людина, що володіє почуттями, цього не робить? Чоловіки теж плачуть. Це нормально, коли є причина"("Дейлімейл", Ювересня 1979р.).

"Влада народжує самотність. Легкі рішення приймають інші, а на твою долю дістаються найважчі" ("Дейлі телеграф", 24 березня 1986р.).

"Я ніколи не сплю більше чотирьох-п 'яти годин. Моє життя — це моя робота. Деякі люди працюють, щоб жити. Я живу, щоб працювати" ("Санді дейлі мейл", 3 лютого 1985р.).

"Я не люблю цукор. Мені подобається густий соус із рибою; фрукти, политі зверху меренгою; морозиво з шоколадною поливкою. Люблю печену картоплю і до неї багато-багато олії. Треба просто навчитися не їсти занадто багато, а зняти скоринку з пирога і покопатися, де ж там начинка" (Там же).

"Життя для мене зараз незмірно дорожче (після вибуху бомби в Брайтоні, тобто замаху на життя прем'єр-міністра. — Упоряд.). Подібні події змінюють погляд людини на своє життя. Вам перестають допікати й турбувати вас усілякі дрібниці" ("Дейлі телеграф", 13 листопада 1984р.).

Запитання до документа
1. Яке ваше ставлення до особистості екс-прем 'єр-міністра Великої Британії?

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Підготовка до уроків і все це безкоштовно скачати чи готуватись онлайн, онлайн уроки всесвітньої історії, реферати, електронні видання безкоштовно}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.