Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>>Історія України: Радянізація західних областей України
РАДЯНІЗАЦІЯ ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНИ Згадайте: 1. Яку політику здійснював радянський режим у Західній Україні у вересні 1939 - червні 1941 р.? 2. Яким був розмах національного Руху опору в Західній Україні в 1941-1944 рр.? 3. До якої тактики вдавалась УПА в боротьбі з гітлерівською окупацією і радянською владою?
В умовах, коли Наддніпрянщина переживала трагедію голоду 1946-1947 рр. і труднощі відбудови, в Західній Україні розгорнулася Насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін соціально-економічного і культурного життя краю. До здійснення ра-дянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних органів, державної безпеки, культури й освіти з інших регіонів Радянського Союзу, переважно зі Східної України, їх направляли на заводи, фабрики, у радянські установи, партійні, комсомольські органи, МТС, школи, вузи, технікуми тощо. Лише в сільські школи західноукраїнських областей у 1944-1950 рр. було направлено майже 44 тис. учителів, у Західну Україну прибуло 20 тис. кваліфікованих робітників, чимало інженерно-технічних працівників, спеціалістів сільського господарства. Утворювалась мережа партійних і комсомольських організацій, формувалися професійні спілки. У 1950 р. у Західній Україні налічувалося 88 тис. комуністів проти 31 тис. у 1946 р. У грудні 1945 р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях. Згодом подібні підрозділи було організовано в галузевих міністерствах, інших управлінських республіканських структурах. Питаннями щодо західних областей відав один із заступників голови уряду, а в міністерствах -один із заступників міністра.
За короткий час було створено радянський, партійний, господарський і карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних українців. Представників місцевого населення в цьому апараті було мало. У 1946 р. з 16129 номенклатурних посад у західних областях України місцеві жителі обіймали лише 2097, тобто 13%. Більшовицький центр їм не довіряв і керував краєм за допомогою вимуштруваних на сході, але чужих місцевому населенню кадрів. По суті це була колоніальна адміністрація. Індустріалізація Радянізація економічного життя західних об-і колективізація ластей здійснювалась за «старим сценарієм» - обов'язковими компонентами якого були індустріалізація та масова колективізація. Розвиток промисловості західних областей здійснювався досить швидкими темпами. Відбувалося це в двох основних напрямах - відбудова та реконструкція традиційних галузей (нафтова, побутова, деревообробна) та розвитку нових (машинобудівна, приладобудівна, хімічна, електротехнічна). Зароджується державна швейна та хімічна промисловість, зростає видобуток та переробка нафти, газу, організовуються геологорозвідувальні роботи для пошуку нових запасів нафти, газу, а також інших сировинних і мінеральних ресурсів, зокрема сірки, мінеральних вод, формується система промисловості та торговельно-споживчої кооперації. З різних районів СРСР та з Німеччини у Західну Україну доставлялися обладнання, техно-
Селянка А. Леус подає заяву про вступ до колгоспу. Уже в 1945-1946 рр. почали випускати продукцію львівські заводи електроприладів і електроламп, телеграфно-телефонної апаратури, сільськогосподарських машин та ін. У 1949 р. налагодив випуск промислової продукції завод автонавантажувачів (перше підприємство такого типу не тільки в західних областях, але й в Україні).
На повну потужність запрацювали і заводи деревообробної промисловості, було організовано виробництво меблів, тари. У 1949 р. в західних областях України діяло 2500 великих і середніх промислових підприємств. Кількість робітників за роки повоєнної п'ятирічки тут збільшилася у 7 разів, а валова продукція промисловості зросла в 10 разів. Швидко зростала чисельність різних категорій радянських службовців, була організована підготовка кадрів у радянсько-партійних школах. Надзвичайно швидка індустріалізація Західної України мала На меті не лише створення нового індустріального центру, а й зміну традиційної структури населення краю, збільшення в ньому питомої ваги тих прошарків, які могли б служити надійною соціальною базою радянської влади.Ключові посади в управлінні промисловістю обіймали ви-Х]ДДІ з інших регіонів країни.
З приходом на західноукраїнські землі радянських військ відновилася розпочата ще у 1939—1941 рр. примусова колективізація сільського господарства. Якщо наприкінці 1945 р. в західних областях України було лише 145 колгоспів, які об'єднували 5,5 тис. селянських господарств, то на середину 1950 р. кількість колгоспів досягла 7200, а чисельність об'єднаних у них селянських дворів дорівнювала 1,5 млн, або 93% від загальної їхньої кількості. Отже, 1950 р. став роком суцільної колективізації краю, в тому числі Буковини й Закарпаття. Примусова колективізація, антинародна податкова політика, командні методи хлібозаготівель викликали незадоволення селянства, яке поповнювало лави вояків УПА, підпільного опору структур ОУН. Радянізація західноукраїнських земель супро воджувалася репресіями місцевого населення,греко-католицька частина якого не розуміла чи не погоджувала-кої церкви (УГКЦ) ся з політикою сталінського керівництва.
Жертвою репресій стала і Українська греко-католицька церква (УГКЦ), яка на період закінчення Другої світової війни мала 3040 громад, 4400 церков, 127 монастирів, близько 4 тис. священнослужителів та 5 млн віруючих. Проте московська правляча верхівка вбачала в українських греко-католиках потенційного ворога, який створював ідеологічне підґрунтя національно-визвольної боротьби в західних областях. Радянське керівництво ініціює «саморозпуск» УГКЦ. 11 квітня 1945 р. заарештовано значну кількість єпископів ГКЦ на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим. Майже через рік (8 березня 1946 р.) відбувся Львівський церковний Собор. На ньому «ініціативна група», очолювана єпископом Гавриїлом Костельником, запропонувала «возз'єднання УГКЦ» з православ'ям і повернення до РПЦ, ліквідацію Берестейської церковної унії 1596 р. і повний розрив із Ватиканом. Цей акт не відповідав настроям віруючих і був проведений всупереч їхній волі. Греко-католицька церква мусила перейти на нелегальне становище. Це посилювало незадоволення людей новою владою, а організатора Собору Г. Костельника через деякий час було вбито.
Масова колективізація, депортації населення, репресії проти мирних жителів, заборона УГКЦ спричинили посилення збройного опору національного підпілля, яке після Другої світової війни вело боротьбу проти сталінського тоталітаризму' Загальна кількість учасників національно-визвольного руху Опору в західних областях у повоєнні роки становила десят
Керівником збройної боротьби УПА на українських землях у цей час був Роман Шухевич (псевдонім — Тарас Чупринка), головнокомандувач УПА (1943-1950), голова Генерального секретаріату Української головної визвольної ради (1944-1950). Степан Бандера в ці роки перебував за кордоном, звідки здійснював загальне керівництво діяльністю ОУН.
У 1945-1946 рр. боротьба УПА з органами МВС-МДБ, військами, винищувальними загонами та групами самозахисту з місцевих активістів досягла апогею. Повстанці мусили змінити свою тактику. Великі підрозділи, чисельність яких становила 400-500 чол., були переформовані в дрібні загони, що дислокувалися в лісах. Добре озброєні і згуртовані, вони були надзвичайно боєздатними, максимально пристосованими до партизанської війни. В сільській місцевості була створена густа мережа підпільних боївок. Радянська влада, і то не скрізь, існувала тут лише вдень. На початку 1946 р., забезпечивши вирішальну перевагу в живій силі і техніці, війська НКВС повели новий наступ проти УПА. Повстанці зазнали величезних втрат 1 до 40% особового складу.
Багато вояків УПА, втративши віру в перемогу, відгукнулися на заклики властей припинити опір та прийти з повинною. Протягом 1945—1949 рр. радянське керівництво п'ять разів оголошувало амністію для учасників повстанської боротьби. Інколи командування УПА ініціювало явку з повинною тих повстанців, яких не могли прийняти до своїх лав, або у відданості яких не була переконана. В умовах, коли тривала боротьба не на життя, а на смерть, противники не цурались найжорстокіших методів. Органи держбезпеки, енкаведисти проводили заходи щодо дискредитації учасників національно-визвольної боротьби. У свою чергу, останні насаджували ненависть до радянського режиму. їхніми жертвами в першу чергу стали партійні та радянські працівники. Загалом, у ході збройних акцій УПА та підпілля ОУН, спрямованих, передусім проти репресивно-карального апарату, загинуло понад 30 тис. цивільних громадян та військовослужбовців. Відповіддю на це стали депортації та репресії проти жителів краю. Протягом 1944-1952 рр. в західних областях України репресіям у різних формах (у тому числі розстрілам) було піддано Майже 500 тис. чол. За цей час у східні регіони було депортовано 230 тис. західноукраїнців. Жертвами насильства були селяни, представники національної інтелігенції, підозрювані у Зв'язках з націоналістичним підпіллям, духовні особи. Не маючи допомоги з-за кордону, спираючись виключно на Підтримку місцевого населення, яке було об'єктом жорстокого Терору влади, національний рух у Західній Україні став поступово згортатися, переходити у 1946-1949 рр. від широкомасштабних воєнних акцій до терору проти радянської адміністрації, відділів НКВС, зриву колективізації тощо. Але й за цих умов УПА спромоглася провести декілька збройно-пропагандистських рейдів на території сусідніх держав: Чехо-Сло-ваччини (1947), Угорщини (1947), Східної Пруссії (1947-1948), Румунії (1948-1949).
Водночас командування УПА робило спроби вивести підпорядковані йому частини за кордони СРСР. На початку 1948 р. частина підрозділів УПА перейшла на територію Польщі, деякі загони через Чехо-Словаччину прорвалися в західну зону Німеччини. 5 березня, оточений спецпідрозділами МВС-МВД, неподалік від Львова загинув командир УПА Роман Шухевич. Це була важка втрата для повстанців. Але збройне підпілля продовжувало організовану боротьбу до травня 1954 р., а деякі дрібні його групи діяли ще довше. З метою припинення цієї діяльності у 1956 р. була оголошена чергова амністія. Однак і на цьому боротьба не закінчилася. Окремі оунівські групи були викриті в 60-ті роки. Таке тривале їх існування було неможливе без певної підтримки населення. Це свідчить, що радянізація західних областей України відбувалася досить повільно. Було чимало випадків, коли ідеями незалежності ук-раїни, які пропагували повстанці і підпільники, переймалися вихідці з Наддніпрянщини, які опинялися з тих чи інших причин в Західній Україні: вчителі, медпрацівники, червоноар-мійці (навіть офіцери), селяни (що під час голоду 1946-1947 рр. масово приїжджали до Галичини).
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ 1. Які методи використовувалися при відновленні радянського режиму в Західній Україні? 2. За рахунок кого формувався партійно-державний і господарський апарат в Західній Україні? 3. Які галузі промисловості розвивалися в Західній Україні в перше післявоєнне п'ятиріччя на початку 50-х років? 4. Якими методами здійнювалася колективізація селянства в Західній Україні? Порівняйте з відповідними процесами в Наддніпрянщині 1929-1933 рр. 5. Чому радянський режим ініціював ліквідацію УГКЦ? Якими методами це було зроблено? 6. Що спричинило продовження повстансько-підпільної боротьби в Західній Україні після завершення Другої світової війни? 7. Охарактеризуйте форми антирадянської боротьби УПА і оунівського підпілля. 8. До яких дій вдавалося радянське керівництво у боротьбі зі своїми противниками в Західній Україні? 9. Наскільки успішною виявилася радянізація Західної України?
ДОКУМЕНТИ. 1. З виступу М.С. Хрущова перед керівництвом західно українських областей 16 липня 1945 р. Удар, який ми завдали Сліпому, виявився дуже вдалим. Необхідно підтримати ініціативну групу по переходу до православ'я, підтримати священиків, які переходять від уніатства до православної віри... Якась кількість уніатів необхідна для того, щоб мати свою агентуру... Нам вигідно, щоб уніати перейшли в православну віру. Це політика, щоб відірвати від Риму і прилучити до православної церкви... Історія України. Хрестоматія. - У 2-х т. -Частина друга. - К., 1996. - С. 207. 2. З циркуляра міністра внутрішніх справ СРСР С. Круглова міністру внутрішніх справ УРСР генерал-лейтенанту Т. Строкачу Произведенной проверкой Министерства Внутренних Дел Союза ССР установлено, что местньїе органьї МВД западньїх областей УССР при проведений мероприятий по борьбе с бандитизмом и в процессе следствия по делам арестованньїх допускают ряд грубьіх нарушений советской законности и норм УПК. 2 мая с.г. в Камень-Каширском районе Вольїнской области спец-группой, руководимой старшим уполномоченньїм РО МВД Дубняком, бьіл задержан бандит Решетов Макар, которьій затем по приказанию Дубняка бьіл отведен в кустьі и расстрелян. Участковьіе уполномоченньїе милиции Галичского РО МВД Станиславской области Мьісляк и Изотов при проведений чекист-ско-войсковьіх операций допускали: первьій незаконное изьятие ценностей и имущества, а второй насилование женщин. Начальник гарнизона села Вехня Вайниловского района Стани-славской области мл. лейтенант Севастьянов при проведений операций систематически занимался избиением задержанньїх... Практика незаконних задержаний лиц, подозреваемьіх в принад-лежности к оуновскому подполью и бандитизму, носит массовьій характер, и особенно зто имеет место при проведений так назьівае-мьіх ответньїх мер на совершаемьіе бандпроявления, как например: 25 мая с.г. в сарае Стрелковского РО МВД Дрогобьічской области бьіли обнаруженьї содержащиеся под стражей 16 человек мужчин и женщин. Проверкой установлено, что 12 мая в порядке ответньїх мер за убийство участкового милиционера бьіло задержано 134 местньїх жителя, из которьіх не бьіли освобожденьї 16, причем ни-кто из них на допросьі не вьізьівался и причин задержання не знает. С 1 января по 15 июня с.г. органами МВД Дрогобьічской области бьіло задержано 3591 человек, из которьіх арестовано только 829. Остальньїе 2762 человека задерживались необоснованно. По Львовской области из задержанньїх в марте-мае месяцах с.г. 2520 человек арестовано 598, а 1922 человека после проверки бьіли освобожденьї.
...Министру внутренних дел УССР генерал-лейтенанту тов. Стро-качу и начальникам УМВД западньїх областей УССР необходимо немедленно устранить вьіявленньїе проверкой недостатки... Министр внутренних дел Союза ССР С. Круглов 17июля 1946 г. Документ Державного архіву Російської Федерації// Білас Іван. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953: Удвох кн. Кн. друга. - К.: Либідь; Військо України, 1994. - С.646-649.
ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ Документ № 1. а) Охарактеризуйте методи, які використовувала влада при ліквідації УГКЦ. б) Чому влада стала на шлях ліквідації УГКЦ? Документ № 2. а) Що нового про методи боротьби з УПА і національним підпіллям дає ознайомлення з цим документом? б) Чи могли учасники подібних операцій розраховувати на прихильність населення Західної України?
Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г., Панченгко П.П., Тимченко С.М. Вислано читачами з інтернет-сайту
Збірка конспектів уроків по всім класами, рефератиз історії України 11 класу, книги та підручники згіднокаленадарного плануванння з історії України 11 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|