Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 6 клас>>Принципат Августа. Правління династії Юліїв-Клавдіїв і Флавіїв. Династія Антонінів.

Установіть відповідність між поняттями та поясненнями.

1. Принципат Октавіана Августа

З правлінням Октавіана громадянські війни припинилися. Сенат, що був захисником Республіки, тепер радісно вітав одноосібного володаря, руйнівника республіканського ладу. Сенатори навперейми дарували Октавіанові почесні звання й титули.
У 29 р. до н. е. Октавіан відсвяткував тріумф за перемогу в Єгипті й отримав від сенату та коміцій почесний титул імператора довічно. Усунувши із сенату прибічників Марка Антонія, він роздав легіонерам землі з конфіскованих маєтків політичних ворогів. У 27 р. до н. е. Октавіан удавано забажав відмовитися від влади. Та сенат догідливо «наказав» йому залишитися володарем і дарував на все життя титул Августа.

Так, з 13 січня 27 р. до н. е. до самої смерті в серпні 14 р. н. є. Октавіан Август правив Римською державою  згідно з постановою сенату. Офіційна посада Августа — принцепс сенату — надала назву формі його правління — принципат. Насправді, саме Октавіан став першим римським імператором, бо за його правління Римська держава перетворилася на імперію.

Перебуваючи при владі, Октавіан Август прагнув зміцнити рабовласницький лад. Усіх рабів за його наказом було повернено до їхніх господарів. За правом принцепса Август першим висловлював свою думку в сенаті. Призначення на посади залежали від власного розсуду та особистих симпатій принцепса. Головнокомандувач збройних сил Август тримав у руках усю військову й політичну владу в Римі. Октавіан Август дуже боявся повторити долю Юлія Цезаря, тому всіляко маскував своє справжнє становище в державі. Він прагнув не відрізнятися від аристократів одягом, під тогою завжди носив панцир і меч, бо остерігався замаху. Для своєї охорони він створив гвардію імператора  —  преторіанців.
 
Щоб дати можливість заробляти плебсу, Август, за прикладом Цезаря, розпочав по всій Італії будівництво шляхів, акведуків. Рим прикрасився новими храмами, базиліками, цирками, він перетворився на справжню столицю великої імперії.

Республіканський устрій, за якого влада належала урядовцям, обраним народом, остаточно зник. Тепер уся влада була надана верховному правителю, який мав титул імператора.

Система державного управління була пристосована до величезних територій імперії. Тепер усі посадові особи не обиралися, а призначалися на розсуд імператора. Кількість сенаторів зменшилася з 900 до 600 осіб. Коміціям доводилося лише обговорювати проекти законів, які пропонував правитель. Провінціями управляли прокуратори, призначені Августом. їм надавалася воєнна й адміністративна влада. У цілому влада Октавіана спиралася на стан вершників — римських багатіїв, становище яких було найшанованішим у державі.

Октавіан Август не мав таланту полководця, але міг розпізнати обдарованих людей, якими оточував себе. Тому всі його перемоги на війні були здобуті іншими командирами.

Тепер, ставши імператором, Август воював дуже обережно. Римський історик Светоній свідчив: «Він був настільки далекий від прагнення поширювати свою владу чи примножувати воєнну славу, що деяких варварських вождів змушував у храмі Марса Месника присягати на вірність миру, якого вони самі просили».

Хитрим поводженням Октавіан привабив до себе правителів сусідніх держав. Навіть парфяни на його прохання повернули прапори легіонів Красса, які вони здобули в 53 р. до н. е. Октавіанові вдалося приєднати до Римської держави землі в долині Дунаю, західну частину Піренеїв і землі германців до річки Альби (сучасна Ельба). Він також підкорив Аквіта-нію (у Галлії), яка від'єдналася після смерті Цезаря. Ним були створені нові провінції, зокрема Паннонія і Далмація.

Окрім перемог, римляни зазнали й кількох поразок. Так, у 6 р. н.е. під час повстання германців був розбитий легат Лолій. У 9 р. н.е., під час підготовки до свят, у Рим надійшла страшна звістка: вождь германського племені Арміній заманив три легіони намісника Квінтилія Вара в Тевтобурзький ліс і знищив їх. Август очікував великої війни, але загони германців, здобувши перемогу, розійшлися по домівках. Галлія залишилася покірною Римові. У цілому ж правління Августа привело до зміцнення рабовласницького ладу.

2. Правління династії Юліїв-Клавдіїв і Флавіїв

Октавіан Август, який належав до роду Юліїв (бо його всиновив Юлій Цезар), започаткував династію Юліїв. Після його смерті імператором став Тиберій (14-37 pp.). Надзвичайно жорстокий і мстивий, він усе життя боявся замаху сенаторів. За найменшою підозрою будь-хто, особливо із сенаторів, підлягав знищенню. За таких умов дуже поширилися доноси. Тиберій ухвалив закон «Про образу величності», за яким піддавали покаранню кожного, хто зневажливо проказав хоча б слово про імператора. Такі безглузді вчинки Тиберія сильно розхитали його владу. Серед сенаторів дійсно виникла змова, готувався державний заколот, розпочалися бунти легіонів у Германії та Іллірії. Тиберій, ошаленівши від жаху, зосередив у Римі преторіанські когорти, збудував для них табір на околиці міста. Народні збори зовсім не скликав. Відтак Тиберій сховався у своєму маєтку, де згодом і помер.

У 37 р. імператором було проголошено Гая Цезаря, усиновленого Тиберієм. Його батько Германік був військовим начальником, і майбутній імператор усе дитинство провів у таборах поміж солдатами. Легіонери дали йому прізвисько «калігула» (чобіток).

Новий імператор правив лише 4 роки (37-41 pp.). Калігу-ла влаштовував нескінченні Свята і пригощання для міської бідноти задля її прихильності, іноді перевдягався рабом, тинявся вулицями й пиячив з люмпенами. Він швидко розтринькав гроші, заощаджені Тиберієм. Відчуття необмеженої влади довело його майже до божевілля. Себе ж він вважав «земним божеством» і вимагав від усіх відповідного ставлення.

Завдяки вилученню розкішних маєтків римської знаті, Калігула прагнув відновити спустошену державну скарбницю. Аристократів і багатіїв піддавали страті за найменшим приводом, а їхнє майно потрапляло до рук імператора. Так не могло тривати довго — сенатори й офіцери вчинили заколот. Імператора було вбито в його палаці.

Преторіанці, які нишпорили, шукаючи вбивць імператора, в одній з кімнат під ліжком знайшли переляканого Клавдія, який був родичем Октавіана Авгус-та. Як єдиного нащадка імператорського роду його проголосили імператором.

За часи правління Клавдія (41-54 pp.) система влади й управління значно зміцніла. Імператорська влада жорстоко придушувала найменші спроби відновити республіканський лад.

Розлючені сенатори не бажали миритися зі свавіллям і жорстокістю Клавдія. Вони вже не прагнули відновити республіканський лад, а мріяли тільки про заміну Клавдія новим імператором.

Клавдія було отруєно, а імператором став усиновлений ним 17-річний Нерон (54-68 pp.). Розбещений, вередливий юнак більше цікавився поезією та акторською грою. Державними справами замість нього переймалися його мати Агри-пина, вихователь і філософ Сенека й Афраній Бур — командир преторіанців. Вони сподівалися, що Нерон буде слухняним знаряддям їхньої волі. Певний час так і було. Та поступово опікуни Нерона в боротьбі за владу знищили один одного. У 58 р. було вбито Агрипину, у 62 р. — Афранія Бура.

У 64 р. у Римі сталася пожежа, яка тривала 6 днів. Половина міста згоріла дотла. По Риму поповзли чутки, нібито місто було підпалено за наказом Нерона, який хотів помилуватися видовищем. Щоб чутки вщухли, імператор піддав тортурам і стратам іноземців, шанувальників східних релігій, у тому числі й християн.
 
У 68 р. проти Нерона спалахнуло повстання. Нерон змушений був тікати. Залишений усіма, він укоротив собі віку наказавши рабові вбити себе, і, вмираючи, Нерон вигукнув: «Який великий актор умирає!». На цьому завершилося правління династії Юліїв-Клавдіїв.

Повсталі проголосили імператором Сервія Сульпіція Гальбу — представника давньої римської знаті. Новий імператор уступив у Рим і відразу ж почав знищувати прибічників Нерона, відбирати дарунки, надані солдатам. Невдовзі він розчарував своїх прихильників, і в 69 р. його було вбито. Отон, який очолював змову, пробув імператором лише кілька місяців. Його легіони були розбиті легатом Германії Авлом Віттелієм. Той, у свою чергу, утримався при владі менше року. Його місце посів Флавій Веспасіан (69-79 pp.). За його тривалого правління в імперії панував відносний спокій. Імператор налагодив відносини і зі своїм сенатом, і з сусідніми народами. Стримані грошові витрати Веспасіана дали змогу поліпшити фінансові справи держави.
Його син — Тит Флавій (79-81 pp.) продовжував політику батька, укріплюючи римську владу в провінціях. Правління Флавія позначилося значним будівництвом у римській столиці.

У серпні 79 р. в Італії сталося страшенне стихійне лихо — виверження вулкана Везувія, від якого загинуло кілька квітучих італійських міст (Помпея, Геркуланум, Стаббії). Під час археологічних розкопок, які проводились у XX ст., Помпея була звільнена з-під великого нашарування попелу й постала перед очима наших сучасників майже в неушкодженому вигляді.

На імператорському троні Тита змінив його брат — Доміціан (81-96 pp.), якого посадили на трон преторіанці. Протягом усього правління Доміціан спирався тільки на підтримку своєї гвардії. Із сенатом у нього були напружені відносини, усе життя Доміціан боявся заколотів і повстань. Боротьба із сенатом за владу маскувалася святкуваннями в цирках, роздачами дарунків міській бідноті та преторіанцям. Великі витрати спустошили державну скарбницю. Авторитет імператора похитнувся через численні воєнні невдачі. У 96 р. унаслідок сенаторської змови Доміціана вбили. З його смертю припинилася династія Флавіїв.
 
На початку нашої ери розпочався занепад рабовласницького ладу. Використання праці рабів гальмувало розвиток техніки та господарства, що перешкоджало зростанню продуктивності праці. Раби не були зацікавлені в результатах своєї праці. Усе, що вони виробляли, належало господарю. Тому  раби прагнули завдати збитку господарству пана: потайки псували знаряддя праці й вироби, калічили  робочу худобу тощо. Для контролю за ними були потрібні численні наглядачі, не залучені до виробничої праці, на їхнє утримання також витрачалися кошти. Праця рабів ставала невигідною. У пошуках виходу рабовласники прагнули економічно зацікавити рабів. Дехто з них надавав рабам землю, залишаючи їм певну частку виробленого продукту. Раби могли збудувати собі житло й вести господарство для власних потреб. їх називали «рабами з халупами». У провінціях найманих робітників перетворювали на колонів. Іноді раби, які накопичили гроші у власному господарстві, могли купити собі волю. Тоді вони ставали вільними селянами або йшли в місто, щоб жити з ремесла чи торгівлі.

3. Династії Антонінів

Місце Доміціана посів найстаріший із сенаторів — Марк Кокцей Нерва (96-98 pp.). Він припинив переслідування аристократів, покарав донощиків, наділив землею найбідніших громадян. Але його владарювання спричинило масове незадоволення армії. Тому він змушений був передати владу намісникові Германії — Марку Ульпію Траяну (96-117 pp.).

Своєю політикою Траян прагнув підтримувати дружні відносини із сенатом, у якому тепер були не лише представники давньоримської, а й провінційної знаті. Він поновив діяльність коміцій і підтримував авторитет магістратів. Його правління позначилося завойовницькими успіхами. У 106 р. він підкорив даків, розпочав війну з парфянами. В імперії запанував відносний спокій. Активно розвивалася торгівля, було відновлено мережу шляхів, припинилися доноси та конфіскації. Після смерті імператора в 117 р. сенат ще тривалий час згадував його правління. Імперія за часів Траяна вела завойовницькі війни чи не востаннє. Відтепер їй належало перейти до оборони проти наступу варварів.

Новий імператор ПублшЕлій Адріан (117-138 pp.) завершив війну з парфянами й домігся значних успіхів у завоюванні Британії. За часи його правління римляни спорудили в Британії величезний оборонний вал, залишки якого збереглися до наших часів (Адріанів вал). Оскільки він не мав дітей, то своїм наступником зробив Тита Аврелія Антоніна, який правив під іменем Антоніна Пія (138-161 pp.).

У цей період війни велись у різних прикордонних краях. У Британії римляни просунулися на північ від валу Адріана; на півдні здійснили походи в Мавританію. Було відбито також напади германських племен. У країні панували спокій і лад. Сенатори прозвали імператора Пієм — тобто «доброчесним». Владу від нього успадкував прийомний син Марк Аврелій (161 -180 pp.).

Йому довелося вести напружену боротьбу на східних кордонах, зокрема в долині Дунаю, а також на півночі Італії та в Єгипті. Активна зовнішня політика імператора не заважала йому захоплюватися філософією. Своє життя імператор провів здебільшого у військових таборах. Коли в армії спалахнула епідемія чуми, Марк Аврелій перебував у прикордонній фортеці Віндобон (сучасний Відень). Захворівши на чуму, імператор помер у 180 р. Влада перейшла до його сина Коммода (180-192 pp.)

Жорстока й підступна вдача нового імператора принесла багато страждань Римській державі. Повна протилежність своєму батькові, Коммод відзначався жорстокістю, прагнучи прославитись як боєць-гладіатор. Життя його минало серед утіх, розваг, марнотратства. Щоб зменшити незадоволення в армії, Коммод збільшив платню воякам, однак це швидко вичерпало державну скарбницю. Коммод намагався виправити становище, відбираючи маєтки в багатіїв, але все було марно. У 189 р. у Римі спалахнули заворушення, розпочався голод. Під час заколоту 31 грудня 192 р. імператора Коммода вбили. На цьому припинилася династія Антонінів. Період відносного спокою Римської імперії завершився.

1.    Що таке принципат? Яка різниця між принципатом і республікою?
2.    Назвіть роки правління Августа. Скільки часу воно тривало?
3.    Перерахуйте нові провінції, утворені за правління Октавіана.
4.    Чим принципат Октавіана відрізнявся від диктатури Цезаря?
5.    Хто заснував династію Юліїв-Клавдіїв Флавіїв? Назвіть імператорів цієї династії.
6.    У чому полягають причини кризи рабовласницького ладу? Яких заходів уживали рабовласники для заохочення рабів до праці?
7.    Хто належав до династії Антонінів?
8.    Чим можна пояснити часту зміну імператорів при владі?
9.    Прихильником якого імператора ви стали б, якби потрапили в Стародавній Рим? Чому?
10.  Якими були основні наслідки розвитку імперії в І—II ст.?

С.О Голованов, С.В. Костирко "Історія стародавнього світу. 6 клас"
Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з історії 6 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння всесвітньої історії}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.