Тема: О. Купрін життєвий та творчий шлях Мета: Сприймання і осмислення, узагальнення і систематизація учнями знань з нової теми. Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Купрін в своїй яскравій прозі самобутньо відобразив життя різних класів і станів російського суспільства кінця XIX- початку XX століття. Продовжуючи традиції демократичності і гуманізму російської літератури, перш за все А. П. Чехова і Л. Н. Толстого, Купрін був чуттєвий до сучасності, до її актуальних проблем. Початок літературної діяльності Купріна можна віднести до пори його перебування в кадетському корпусі. “Останній дебют”, надрукований у 1889 році, є його першим невеликим оповіданням в журналі “Російський сатиричний листок”, за що автор був посаджений на гауптвахту. Вийшовши у відставку і оселившись в Києві, письменник починає півпрацювати з київськими газетами.
Цікаве літературне явище - серія нарисів “Київські типи”, де створені ним образи відображали істотні межі строкатої міської бувальщини і людей “дна”.
У 1896 році Купрін пише перше своє велике творіння - повість “Молох”, в якій відобразив якнайглибші протиріччя між працею і капіталом. У 1897 році Купрін служить в Рівненському повіті. Тут він ретельно вивчає з селянське життя, яке знайшло відображення в його розповідях “Лісова глушина”, “Конокради”, “Срібний вовк”. Тут була написана і чудова повість “Олеся”.
Дивовижні твори Купріна про тварин (“Білий пудель”, “Смарагд”, “Барбос і Кулька”, “Ю-ю” та інші). У 1905 році журнал Максима Горького опублікував повість Купріна “Поєдинок”. Автор правдиво і яскраво показав стан всередині царської армії, цієї основи самодержавного режиму. Ця картина надає твору своєчасності і суспільної цінності. Показаний в процесі свого духовного зростання герой повісті “Поєдинок” - молодий поручик Ромашов . Він наївно ділить всіх на “людей чорної і білої кості”, на початку твору думає, що він належить до осіб вищої касти. По мірі того як помилкові ілюзії зникають, Ромашов роздумує про порочність армійських порядків, про несправедливість існуючих суспільних стосунків. Він відчуває самотність, пристрасно заперечує брудне та дике життя. Всі ці офіцери показані чужими шукачу правди Ромашову. В таких умовах свавілля і безправ'я вони втрачають і людську подобу і справжнє уявлення про честь. Це нарочито визначено в їх відношенні до підлеглих солдат. В повісті показано цілий ряд епізодів солдатської муштри , уроків “словесності”, підготовки до огляду, коли офіцери особливо жорстоко поводяться з солдатами. Ромашова дуже сильно хвилює їх доля. Проте в цьому він не самотній. Талановитий філософ і теоретик, підполковник Назанський з запалом критикує армійські порядки, він проти деспотизму і насильства, ненавидить вульгарність і неуцтво, мріє про звільнення людського “я” від пут прогнилого суспільства. Він прославляє життя і його радощі, на відміну від декадентів. У його проповіді “абсолютної свободи” людського духу є і помилкове бачення анархічного індивідуалізму, є кепкування над гуманістичними спонуками борців за краще майбутнє людства (“Який інтерес змусить мене розбивати голову ради щастя людей тридцять другого століття?”). На відміну від Назанського, Ромашов не може відмовитися від турботи про свого ближнього, адже він знає, що солдати придавлені і власним неуцтвом, і загальним рабством, і насильством з боку офіцерів. Сцену зустрічі Ромашова із замученим Хлебніковим, що намагався кинутися під поїзд, справедливо відносять до “однієї з кращих сцен в російській літературі”. Офіцер визнає в солдатові друга, забуваючи про кастові перешкоди між ними. Гостро поставивши питання про долю Хлебнікова, Ромашов вмирає, так і не знайшовши відповіді, яким чином треба йти до свободи. Атмосферою революційних днів дихає чудова розповідь Купріна “Гамбрінус”. Тема всепереможного мистецтва переплетена тут з темою демократизму, сміливого протесту “маленької людини” проти чорних сил свавілля і реакції. Покірливий і веселий Сашка своїм неабияким талантом скрипаля і душевністю залучає в одеський кабачок різноплемінний натовп портових фузчиків, рибаків, контрабандистів. В дні терору Сашка кидає виклик переодягнутим сищикам і чорносотенним “мерзотникам в папасі”, відмовляючись грати на їх вимогу монархічний гімн, відкрито викриваючи їх у вбивствах і погромах. Покалічений царською охороною, він повертається до портових друзів, щоб грати для них оглушливо-веселого “Вівчаря”. Вільна творчість, сила народного духу, по думці Купріна, непереможні. Купрін брав участь в I світовій війні, потім вийшов у відставку за станом здоров'я, але коли в Гатчину, де він жив, прийшли війська Юденіча, письменник покинув Росію. Його твори емігрантського періоду відрізняє сентиментально-ідилічне прикрашання минулого Росії, того самого минулого, якому він раніше ухвалював вирок. Такий, наприклад, автобіографічний роман “Юнкера”. На особливу увагу заслуговує роман “Планета”. Професора-емігранта Симонова мучить ностальгія. Він не може знайти собі місце в чужій країні. Купрін теж не міг більше жити без Батьківщини. Він повертається до Росії в 1937 році, а через рік великого письменника не стало: він помер 25 серпня 1938 року.
Український період творчості О. Купріна: Ранні розповіді Купріна строкаті, різноманітні і не рівноцінні. Але якими б строкатими не здавалися ці купрінські твори, в них все ж при уважнішому погляді виявляються головна, провідна лінія, пов'язана з прагненням їх автора розкрити духовну красу людини - трударя, людину з народу, показати непривабливу подобу “господарів життя”. Ці характерні особливості ранньої творчості Купріна знайдуть виразне втілення в його першому крупному творі – повісті “Молох”,
яка була присвячена Варварі Дмитрівні Каришевій, дружині приятеля Купріна Михайла Олексійовича Каришева, інженера, що служив на Південно-західній залізниці, а пізніше перекладеного на Донбас. Пізніше туди разом з сім'єю своїх приятелів приїжджав також і Купрін. Перші розповіді Олександра Івановича Купріна, багато в чому ще художньо недосконалі, привертають увагу тематичною різноманітністю, увагою до простої людини, прославлянням його етичних достоїнств – самоповаги, винахідливості, гордості. Купрін належить до тих письменників, які уміють зацікавити читача сюжетом розповіді, уразити несподіваною розв'язкою. Яскравим прикладом неординарної творчості письменника є наступний твір:
У київських газетах Купріним було надруковано понад сорок розповідей. Поряд з реалістичними творами, якими є “Дізнання” і “Нічліг”, психологічно тонкими розповідями, як “Негласна ревізія” і “До слави”, дивній повній великій людяності мініатюрі “Allez”, якою захоплювався Л.М. Толстий, в творчості раннього Купріна зустрічаються слабкі, мелодраматичні твори: “Дивний випадок”, “Каприз”, типові для журналів і газет тих часів. Про “Мініатюри” Купрін пізніше говорив, що без сорому не може пригадати, стільки в цій книзі було поганих розповідей. “Вона, слава богу, не залучила уваги навіть безробітних провінційних критиків. Розійшлася вона швидко завдяки вульгарній обкладинці.” Але для читача і дослідника вона має дуже велику цінність. Прямо Купрін говорить про любов до людини не так вже часто. Але кожним своєю розповіддю він закликає до людяності. Україна займає видне місце в творчості письменника. І це не випадково. Багато що в житті Купріна було пов'язано з нею.Ось і в м. Хмельницькому (тодішньому Проскурові( в пам'ять про письменника організовано музей присвячений його творчості:
Військова служба молодого випускника Александровського піхотного училища протікала в Україні – в Проськурове і Волочиське. “Поєдинок” - найбільш значне з творів Купріна, в яких знайшли своє втілення враження тих років. На українському матеріалі написані розповіді з селянського життя, до яких згодом приєдналися і такі речі, як “Олеся”, “Конокради”, “Лісова глушина”, “Срібний вовк”, “На глухарів”. Не довелося Купріну після повернення на Батьківщину побувати на Україні, в Києві, в Одесі, в Криму, де він провів колись немало щасливих днів, де були створені найвідоміші його твори і картини.
Для читачів Купрін залишається одним з кращих представників класичного реалізму, співцем людської відданості і любові, вірності і мужності, одним з найулюбленіших російських письменників.
Ми маємо бути вдячні Купріну за все за його глибоку людяність, за його якнайтонший талант, за любов до своєї країни, за непохитну віру в щасті свого народу і, нарешті, за здатність спалахувати від самого незначного зіткнення з поезією і вільно, що ніколи не вмирала в нім, і легко писати про це.
Список використаних джерел:
1. Зарубіжна проза першої половини ХХ сторіччя: новели, повісті, притчі: Посібник для 11 класу/ Укл. Бігун Б.Я.- К: Навчальна книга, 2002.- 319с.- 2. Шалагінов, Борис Борисович
3. Зарубіжна література. Від античності до першої половини XIX століття: Історико-естетичний нарис: Навч. посіб. для студ. вузів.- К: Вид. дім. "КМ Академія", 2004.- 360с
4. Волков А. Творчество А.И. Куприна. - М., 2000 5. Дейч А.И. День нынешний и день минувший. - М, 2002 6. Берков П.Н. Александр Иванович Куприн “Критико-биографический очерк” Из-во Академия наук СССР. – М., - Л., 1956
Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В. ----
Над уроком працювали
Перейда Н. Т.
Пилипенко В. В.
Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
