Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 5 клас>> Історія України: Наш край

НАШ КРАЙ

СКАРБИ НЕТЛІННІ

Від княжих часів наші пращури залишили багатющу спадщину на ниві освіти, літератури, малярства, церковного будівництва. Різноманітну діяльність людини, спрямовану на задоволення її релігійних почуттів, мистецьких уподобань, інтересів до пізнання світу, називають духовним життям. За княжих часів духовним життям українців опікувалася християнська церква. Саме при церквах і монастирях створювалися перші школи та бібліотеки, існували осередки, де переписувалися книжки, працювали літописці, майстри іконопису. З-поміж церковних діячів було чимало талановитих учених, письменників, промовців. Тож не дивно, що тогочасні пам'ятки за змістом і призначенням були здебільшого церковними.

Повною мірою це стосується й мистецтва живопису. Тоді ще не малювали таких звичних нині картин, як, наприклад, краєвид або портрет. Свій хист руські малярі виявляли, створюючи ікони - зображення Ісуса Христа, Діви Марії, ангелів, святих. Іконами оздоблювали храми. Були ці зображення мозаїчними і фресковими. Писали ікони й на дошках. Перші такі ікони привозили на Русь із Візантії. Восени 2000 року на Волині було знайдено унікальну пам'ятку візантійського малярства 11 ст. — ікону Богородиці. У середині 13 ст. вона потрапила до тільки-но заснованої столиці Данила Романовича - Холма і від 17 ст. відома як Холмська ікона Богородиці. Ніде в світі не збереглися такі давні ікони, рівні Холмській за мистецькою довершеністю. Зараз ця ікона прикрашає Волинський краєзнавчий музей у Луцьку.

Найвидатнішою пам'яткою іконопису княжої України є ікона Богородиці (кінець 13 ст.) з Успенської церкви в Дорогобужі, що на Волині. її було знайдено в середині 80-х років 20 ст. Повернута із забуття копіткою працею реставраторів, ця ікона зберігається в Рівненському краєзнавчому музеї.

З-поміж тогочасних мистецьких пам'яток чи не найбільше вражають величні мозаїки і фрески, що ними оздоблювали храми. Справжнім дивом є мозаїки Софійського собору.

За часів Ярослава Мудрого, коли великої шани набула книга, розквітло мистецтво книжкової мініатюри. Майже дев'ять з половиною століть - такий вік найдавнішої з відомих нам давньоруських книг Остромирового Євангелія (1056-1057), а барви мініатюр цього рукописного шедевра й досі ясні та свіжі.

Щоб виготовити велику рукописну книгу, треба було чимало праці та матеріалів - шкіри, золота, фарб. Наприклад, на виготовлення 294 аркушів пергаменту для Остромирового Євангелія використали шкури з череди телят у 60 голів. Розчинене або листове золото використовували для тла в мініатюрах, заставках та ініціалах. Дорогими були й фарби, розчинені на яєчному жовтку. Оправу книги робили з дощечок і обтягували шкірою. Були обкладинки і з дорогих матеріалів - срібла, золота, коштовного каміння.

З-посеред літературних творів тих часів особливе значення для істориків мають літописи. Дослідники вважають, що літописання на наших землях виникло ще за князя Аскольда. Щоправда, найдавніші літописи не вціліли. Давні літописні зведення використав' літописець Нестор, складаючи «Повість минулих літ». До продовжень літопису Нестора належать Київський та Галицько-Волинський літописи.

Великої слави зажили давньоруські будівничі. Вони створювали довершені споруди з дерева, каменю й цегли. Були то церкви й собори, княжі й боярські палаци, захисні вежі та в'їзні брами. Дотепер із тих споруд найбільше збереглося храмів, які хоч і зазнавали руйнувань, проте щоразу дбайливо відновлювалися. Власне, тому багато церковних споруд періоду Київської Русі та Галицько-Волинського князівства зараз мають дещо інший вигляд, ніж у часи їхнього створення. Та жодні пізніші перебудови не змогли затьмарити тієї особливої краси, якої сповнені храми княжої доби. Окрасою сучасного Києва є Софійський собор та щойно відбудовані собори Михайлівський Золотоверхий та Успенський Києво-Печерської лаври, церква Богородиці Пирогощої. Чернігів славен Спасо-Преображенським, Борисоглібським та Успенським соборами, Іллінською та П'ятницькою церквами. Особливої принади Володимиру-Волинському надає Успенський собор, а селищу Крилосу, що неподалік Галича, - церква Святого Пантелеймона.

Допитливим

Чи знаєте ви, що більше дев'яти століть на стіні Софійського собору зберігалася українська абетка? Виявлено її було під час реставраційних робіт 1954-1963 рр.

Абетку видряпали на давньому тиньку - такий напис учені називають графіті. Вона складалася з 27 літер. Основу її становили грецькі букви, та були й чотири слов'янські - Б, Ж, Ш, Щ. Абетку датують 11 ст., проте вона свідчить про поширення писемності на нашій землі за значно давніших часів - іще до впровадження християнства, оскільки відрізняється від тієї абетки, що її застосовували для написання найстаріших збережених церковних книг. Давня абетка - не єдина знахідка на стінах Софійського собору. Тільки в Києві на стінах архітектурних будівель досліджено 170 написів-графіті 11-12 ст.

На стінах храмів, усупереч забороні, писали і князі, і книжники, і звичайні кияни. Найчастіше то були молитви.

Жива історія

В Україні, певно, не знайдеться людини, яка не чула б про славетний чоловічий монастир - Києво-Печерську лавру.

Розташований він у Києві на мальовничих схилах понад Дніпром. Заснований близько 1051 р., як гадають, Антонієм Печерським. Спершу монастир знаходився в печерах - звідси й назва. Нехтуючи щонайменшими вигодами, ченці-самітники в тих печерах ревно молилися, бо саме в молитві вбачали шлях до спасіння.

Зміни в житті монастиря сталися, коли його очолив учень Антонія - Феодосій. Цей видатний церковний діяч, якого так само, як і Антонія, було визнано Святим, прагнув, щоб Києво-Печерський монастир став взірцем невтомної духовної праці - подвижництва - задля поширення християнства. Під керівництвом Феодосія розпочалося будівництво головного храму монастиря - собору Успіння Пресвятої Богородиці, або Успенського. Те будівництво започаткувало перетворення монастиря на провідний осередок культурного життя княжої Русі-України. Навколо нього гуртувалися видатні церковні діячі, книжники, іконописці. У монастирі переписували книжки, створювали літописи, церковні та світські літературні твори, перекладали з інших мов богослужбові книги.

Прочитайте оповідання, дайте відповідь на запитання

Чому Києво-Печерський монастир зажив слави провідного осередку освіти та мистецтва часів Київської Русі?

                                                                               СВІТОЧІ
                                                                                    І
- Згадаймо, браття, пророчі слова учня Господа нашого Ісуса Христа - Андрія Первозванного. «Бачите ось ці гори? - казав він, вказуючи правицею на величні гори над Дніпром. - На них зійде Божа благодать, буде тут город великий з багатьма церквами». Чи не до нас звернені ці слова? - урочисто мовив настоятель Києво-Печерського монастиря Феодосій і заклав перший камінь нового храму.

Немолодий уже настоятель працював на будівництві разом з іншими ченцями. Передавав важке каміння в молоді руки й не відчував ваги: так, ніби гортав тонкі гладенькі пергаментні аркуші. «Що то Божа воля, - дивувався, - де й сила взялася». Феодосій давно мріяв про кам'яний храм. Проте лише тоді збагнув, що стане цей храм його найкращим творінням, коли побачив храмову чудотворну ікону Богоматері, привезену до Києва візантійськими майстрами-будівничими.

Дивовижний спокій огорнув душу, а в пам'яті зринув стертий роками образ матері. Згадалося, як колись 17-літнім юнаком, після кількох невдалих спроб (батьки перешкоджали його намірам) дістався-таки благословенної Київської землі й став ченцем. Та відчуття провини ятрило душу - залишив домівку самовільно, всупереч материній волі. І ось, коли муки сумління стали нестерпними, з'явилася вона - його матір.

Стояла на високому Дніпровому березі й терпляче чекала. Ні сліз, ні нарікань, як бувало не раз раніше, - вона зрозуміла його. Пригорнула до себе й тихенько прошепотіла: «Хай береже тебе Бог, синку».

Відтоді спливло багато років. Феодосій самовіддано служив Богу. Не злічити його повчань і проповідей - урочистих та буденних, викарбуваних у серці й записаних на пергаменті. Він невтомно облаштовував монастир: будував нові споруди, залучав на потреби монастиря навіть кошти великого князя, створив іконописну майстерню. І так само невтомно впорядковував монастирське життя. Запровадив новий монастирський закон, суворо дотримуватися якого мали всі ченці. Але чи часто згадував матір? Мов спалах сяйнув у душі, коли побачив чудодійну ікону. Пригадав материну молитву, і перший камінь ліг з його рук у підмурівок нового храму - церкви Успіння Пресвятої Діви Марії.

                                                                                    II
Малярі-греки, запрошені для розписування Успенського собору, були приголомшені його стриманою та якоюсь суворою красою. Лише одна баня вінчала нову церкву, не видно було ні веж, ні галерей. Зовні храм не тинькували, але теплий рожевий колір цегляних стін створював враження майже домашнього затишку. Так майстерно руські будівничі клали плінфу - пласку, дуже міцну цеглу червонястого кольору.

- Кажуть, сам настоятель працював на будівництві, - перемовлялися чужинці. - Втомився від труду земного, захворів, надірвавшись брилами, і більше не встав Феодосій Печерський. Не побачив свого останнього творіння.

«Неправда!» - мало не скрикнув печерський чернець Аліпій, але згадав повчання мудрого Феодосія й промовчав. Бо мусив наполегливо навчатися в цих заморських майстрів, аби завершити оздоблення храму, перший камінь якого колись заклав настоятель Феодосій. Усі в монастирі знали, яким має бути собор Успіння Пресвятої Діви Марії - храм у всій його величі побачив Феодосій і заповів той образ братії. Аліпій пильно придивлявся до споруди: все так, як розповідав Феодосій, - щиро, просто й натхненно, наче материна молитва. Думка - мов спалах! Де й поділася Аліпієва несміливість. Він упевнено взяв пензлі й почав малювати.

Слава про Аліпія - іконописця печерського - швидко полинула Руссю. Князі, бояри, купці мріяли мати ікони, намальовані його рукою. Бо вірили, що зцілюють вони і душу, і тіло, - адже вилікував Аліпій своїми фарбами хворого на тяжку хворобу! Сам же маляр не шукав ні слави, ні багатства: ніколи не підписував своїх творінь, ніколи не брав за них гроші. Малював, бо того прагнула його душа. Коли ж прийшли до митця посланці від великого князя київського й пообіцяли багато золота за ікону для свого володаря, Аліпій мовив:

- Беріть усе, що маю, золото ж віддайте князеві - не платимо ж бо солов'ю за солодкі пісні, а ручаєві за цілющу воду.
                                                                                    III
Серед Аліпієвих ікон, що в Успенському соборі, ченця Нестора найбільше приваблювала одна: щось незбагненно рідне бачив у погляді променистих очей. Ішов до ікони за порадою - здавалося, справді чув мудрий, розважливий голос.

- Велика, щедра й родюча наша матінка-земля! Добрі, мудрі, працьовиті й хоробрі люди живуть на ній. Та раз по раз шарпають її тіло захланні орди напасників, - схиливши голову, шепоче Нестор. - Сказано ж учителями нашими, що слово - найбільша сила. Де ж знайти те слово, яке захистило б святу землю Руську?

Очі з ікони променилися любов'ю. У кого ж були такі очі? І раптом згадалось мамине: «Прислухайся до свого серця, синку. Воно не зрадить, бо з ним розмовляє Господь». Думка була ясною, мов спалах. Тоді взяв перо Нестор і написав: «Повість минулих літ або звідки почалася Руська земля...» Цими словами розпочався літопис, який нині так і називають - «Повість минулих літ».

Судилася Несторовій повісті дивовижна доля: стала вона перпюкнигою для всіх, хто вивчає історію нашої землі. Протягом багатьох років, не знаючи відпочинку, працював Нестор, старанно записуючи події від найдавніших часів до 1113 року. Користувався багатьма книгами - і чужоземними, і руськими, бо боявся припуститися помилки. Проте не був Нестор лише старанним переписувачем. Він - і вдумливий учений-історик, який непокоївся долею рідної землі, і мудрець, якому боліла душа, що немає у світі справедливості, і поет-пісняр, якого зворушували краса природи й чари слова. Саме тому «Повість минулих літ» не лише розповідає про минуле, а й навчає його любити в ім'я майбутнього.

Хто такий Феодосій Печерський? Складіть на основі тексту оповідання невеличке повідомлення: «Аліпій - найвидатніший іконописець Київської Русі». Чому Нестор - чернець Києво-Печерського монастиря - увійшов в історію під ім'ям Нестора Літописця? Чому героїв оповідання названо світочами?

Попрацюйте з датами та подіями

Впровадивши на Русі християнство як державну релігію, Володимир Святославович «став у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне». Так літописець повідомив про створення перших шкіл. Про поширення освіти за часів Київської Русі збереглося чимало свідчень. Русич на ім'я Піщан залишив на стіні Софійського собору в Києві, зокрема, такий напис: «Піщан писав, ходивши до дяків учеником». Полічіть, скільки минуло часу від створення перших шкіл до сьогодення? Скільки пройшло часу від появи перших шкіл за Володимира до створення школи при Софійському соборі в Києві?

Попрацюйте з історичними джерелами

1. Роздивіться графіті зі стін Софії Київської. Один з написів належить князеві - Володимирові Мономаху, інший - князівському урядовцю Ставру Городятичу (1118 р.), який став героєм билини. Ще один залишив пересічний киянин: він, зокрема, повідомив про смерть Ярослава Мудрого і вказав дату цієї сумної події.

Чому такі написи є для істориків надзвичайно важливими історичними джерелами? Про що свідчить той факт, що їхніми авторами були князь, боярин та простолюдин?

2. В одному з тогочасних творів описано бенкет заможного русича: «При обіді стояло багато посуду золотого й срібного, великі срібні позолочені чаші, кубки й чарки. Було багато різних страв; тетереви, гуси, лебеді, журавлі, рябці, голуби, кури, зайці, оленина, вепровина, телятина, воловина, всякі напої: вино, мед чистий і варений з перцем квас. Бенкетували до пізньої ночі, з гуслями й дудками, була велика забава з приятелями й сміхунами, танки, співи. Багато кухарів трудилося, обливаючися потом, слуги бігали, носячи тарілки, інші обережно махали віялами для прохолоди, інші тримали срібні умивальниці, інші - посуд з гарячою водою...»

Яке враження справив на вас опис бенкету в заможного русича? Що дізналися про наїдки тих часів? Як відбувалося свято?

Перевірте, про що дізналися й чого навчилися
1. Чому пам'ятки літератури, будівництва, малярства й музики називають нетлінним багатством і найкрасномовнішими свідченнями величі народу?
2. Розкажіть про нетлінні цінності княжих часів.
3. Про які історичні постаті ви дізналися?
4. Наведіть факти, що свідчать про освіченість русичів.

В. Власов, О. Данилевська, Вступ до історії України, 5 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  

_{Матеріали з історії України, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з історії України для 5 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.