Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Всесвітня історія 11 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Країни Близького і Середнього Сходу (1945-2000 рр.).Повні уроки

Тема

            Країни Близького і Середнього Сходу

Мета

     Описати стан економіки країн, внутрішню і зовнішню політику, міжнародні відносини і конфлікти.

Задача уроку

                     Сформувати в учнів поняття про світову політику відносно країн регіону, міжусобиці та конфлікти.

Структура уроку

1. Викладка нового матеріалу

2. Підсумки

3. Домашнє завдання

4. Теми для обговорення у групі

5. Основні дати та терміни

Хід уроку

1. Опитування домашнього завдання

2.  Вивчення нового матеріалу. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія, робота  по групам

4. Домашнє завдання 

1. Утворення Держави Ізраїль

Ідея утворення єврейської держави зародилася наприкінці XIX ст. в голові австрійського журналіста Т. Герцля.

У 1897 р. сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія) ухвалив рішення про утворення держави євреїв на території Палестини. Одначе шлях до втілення цього рішення розтягнувся на півстоліття.

Лише після закінчення Другої світової війни питання про утворення єврейської держави було поставлене перед світовим товариством. У 1946 р. це питання .було винесено на обговорення ООН. США і СРСР підтримали ідею утворення держави Ізраїль. Радянський Союз розраховував створити свій форпост на Сході, щоби в такий спосіб сприяти розпадові Британської імперії. 29 листопада 1947 р. ООН схвалила резолюцію про утворення на території Палестини двох держав: єврейської (56% території) та арабської (43%). Місто Єрусалим оголошувалося міжнародною зоною. Велика Британія зобов'язувалася вивести свої війська з територій Палестини.

Д. Бен-Гуріон

Проти створення єврейської держави категорично виступили араби, що посилило міжнаціональну боротьбу. З квітня 1948 р. єврейські збройні загони вирізали арабське селище Дейр-Ясін (254 особи), араби також не поступалися в жорстокості. У таких складних умовах Велика Британія вирішила достроково вивести свої війська — до 14 травня 1948 р. Того ж дня було проголошено Державу Ізраїль. Першим її прем'єр-міністром став Д. Бен-Гуріон. Палестинці ж не зуміли створити своєї держави через відсутність політичних структур.

2. Виникнення й загострення близькосхідної проблеми

Сусідні арабські країни не визнали Ізраїлю та відразу оголосили йому війну. 15 травня 1948 р. їхні об'єднані сили (10 тис. єгиптян, 4 тис. йорданців, 4,5 тис. сирійців, 3 тис. іракців і 2 тис. ліванців) розпочали наступ. Але сили оборони Ізраїлю зупинили агресора і завдали удару у відповідь.

У першій арабсько-ізраїльській війні СРСР підтримував ізраїльтян (араби розцінювались як агенти англійського імперіалізму). У квітні—червні 1949 р. між сторонами було підписано договір про перемир'я. Палестинську державу знову не було створено. Територію, відведену для неї за рішенням ООН, захопили Ізраїль (6,7 тис. кв. км), Єгипет (сектор Газа), Йорданія (Західний берег р. Йордан). Ця війна зав'язала в тугий вузол близькосхідну проблему, яка непокоїть людство усі повоєнні роки.

Ізраїль та арабські країни воювали між собою п'ять разів. Уперше — в 1948—1949 рр., вдруге — 1956 р. коли Ізраїль узяв участь в англо-французькій інтервенції проти Єгипту, спричиненій націоналізацією Суецького каналу. Світова громадськість виступила проти цієї воєнної акції, і агресори змушені були вивести свої війська.

Третя ("шестиденна війна") була розв'язана Ізраїлем проти Єгипту, Сирії та Йорданії у 1967 р. Багато дослідників уважають, що то була превентивна війна (Ізраїль завдав попереджального удару, позаяк уряди Єгипту та Йорданії готові були "скинути Ізраїль у море"). 

Вчетверте арабсько-ізраїльська війна розгорілася 1973 р., коли Єгипет і Сирія намагалися відвоювати свої території, але безрезультатно. П'ята воєнна сутичка сталася 1982 р. між Ізраїлем І Ліваном, куди перебралися військові формування палестинців; вона започаткувала багаторічну громадянську війну в цій арабській країні.

Процес близькосхідного врегулювання набув подальшого розвитку в жовтні 1994 р., після того як мирний договір між Ізраїлем та Йорданією підписали прем'єр-міністр Ізраїлю І. Рабин і король Йорданії Б. Хусейн. Згідно з договором автономія палестинців поширювалася на райони Західного берега р. Йордан. У вересні 1995 р. було підписано вже ізраїльсько-палестинський договір про автономію Західного берега р. Йордан. Після цього знаменного кроку у жовтні 1995 р. терорист убив ізраїльського прем'єр-міністра І. Рабіна, який разом з Я. Арафатом став лауреатом Нобелівської премії миру. У травні 1996 р. прем'єр-міністром Ізраїлю було обрано лідера партії "Лікуд" Б. Нетаньяху, який зайняв жорсткішу позицію щодо палестинців. Зокрема, він заявив про початок будівництва єврейських кварталів у Східному Єрусалимі.

Єгуд Барак

Ясир Арафат

 Наступний прем'єр-міністр Ізраїлю Єгуд Барак, обраний на цю посаду 1999 р., запропонував сенсаційні поступки палестинцям, щоби підписати з ними широкомасштабний договір про мир. У жовтні 2000 р. арабсько-палестинські відносини різко загострилися, в містах спалахнули збройні сутички. В цих умовах Є. Барак був звинувачений у невмінні захистити національні інтереси і пішов у відставку. На дострокових виборах переміг лідер правих сил Арієль Шарон, який сформував коаліційний уряд, що не збирається йти на поступки палестинцям. Ті, з свого боку, взимку 2001-2002 рр. провели серію терактів, що призвели до загибелі десятків мирних жителів. Отже, кінця протистоянню арабів та євреїв поки що не видно.

Арієль Шарон

3. Найважливіші події повоєнного розвитку Ірану, Туреччини, Афганістану

Іран

У повоєнній історії Ірану вирізняються три найважливіші події.

1) У березні 1951 р. іранський меджліс ухвалив закон про націоналізацію нафтової промисловості Ірану, а в квітні того ж року уряд очолив лідер Національного фронту (створений 1949 р.) М. Мосаддик, який енергійно взявся за проведення закону в життя. Всі нафтопромисли й нафтоперегінні заводи Ірану було взято під контроль уряду. Незважаючи на спроби втручання ззовні (аж до Ради Безпеки ООН і Міжнародного суду в Гаазі), закон про націоналізацію було доведено до кінця, зокрема спроваджено з Ірану англійських фахівців, які працювали в АШК. У жовтні 1952 р. стався розрив дипломатичних відносин із Великою Британією. Одначе зростання популярності Мосаддика і розмах очолюваного ним руху налякали шаха та його оточення. У серпні 1953 р. в країні стався заколот. Ворожі Мосаддику сили повалили його уряд, а новий кабінет   пішов на поступки англійцям та американцям.

2) "Біла революція". За порадою американців, на початку 60-х рр. у країні було проведено низку реформ, що дістали назву "бідої революції", оскільки здійснювались вони під безпосереднім керівництвом шаха Ірану. Стрижнем "білої революції"" стала аграрна реформа 1960—1963 рр. Відбувалася вона складно і болісно. Було обмежено розміри земельної власності, причому деякі послаблення зроблено для тих, хто застосовував сучасну техніку. Крім того, реформа передбачала створення селянських кооперативів типу акціонерних товариств, націоналізацію лісів, а також розпродаж (приватизацію) державних промислових підприємств для фінансування земельної реформи.

3) Антишахська ісламська революція розпочалась у січні 1978 р. в релігійному центрі Ірану м. Кум, де влада розігнала антиурядову демонстрацію. Навесні та влітку 1978 р. антишахські виступи посилились.

12 лютого 1979 р. прихильники Хомейні повністю оволоділи Тегераном. У країні було проведено референдум, наслідком якого стало проголошення 1 квітня 1979 р. Ісламської Республіки Іран. У грудні того ж року було ухвалено нову конституцію, в якій було спеціально обумовлено, що найвища влада в країні належить духовенству в особі імама Хомейні (після смерті — його наступникові), а цивільну політичну владу здійснюють президент, меджліс і прем'єр. Державна, кооперативна і приватна форми власності склали три сектори економіки нової республіки. Втручання і вплив західних країн ліквідовувались. Країна принципово відкинула капіталізм і комунізм і протиставила їм власний, ісламський шлях розвитку. 

Афганістан

Після Другої світової війни Афганістан залишився однією ї найвідсталіших держав світу. Панівний напівфеодальний режим перешкоджав прогресу країни. 86% населення мешкало в селах, майже 3 мли душ вело напівкочовий спосіб життя. У країні фактично відсутня сучасна промисловість, майже немає залізниць.

17 липня 1973 р. в Афганістані стався державний переворот. Монархію було скинуто, проголошено республіку. До влади доступився уряд М. Дауда, який розширив позиції державного сектора в економіці, ухвалив закон про земельну реформу. В опозицію до уряду М. Дауда стала НДПА, що спиралася на підтримку СРСР. 

Основна маса населення не прийняла нового режиму, який почав провадити радикальні реформи (націоналізацію промислових підприємств, роздавання землі селянам) без урахування економічної відсталості, релігійної свідомості, традицій і звичаїв народу. Одначе його всебічно підтримало радянське керівництво, яке вбачало в Афганістані нову сферу свого впливу.

Введення радянських військ до Афганістану призвело до розгортання опору афганського народу (бійців якого називають моджахедами), який потім переріс у кровопролитну громадянську війну. Близько 5 млн осіб покинули рідні місця та облаштувалися в Пакистані, звідки продовжили боротьбу.

. Наприкінці 1986 р. розпочалося поетапне виведення радянських, військ. 15 лютого 1989 р. виведення радянських війсьх з Афганістану завершилося. Країна дістала нову назву — Ісламська Держава Афганістан, Одначе громадянська війна у країні тривала.

У вересні 1994 р у прикордонних із Пакистаном районах розпочала бойові дії нова військово-політична група талібів, Таліби — учні релігійних шкіл — медресе (найближчий український еквівалент — семінаристи).

У лютому 1995 р таліби вже контролювали 8 із 30 провінцій країни Тривалий час точилися жорстокі бої за столицю, і 27 вересня 1996 р передові загони талібів вступили до Кабула. Ісламські повстанці заявили про введення шаріату по всій країні. 

До недавнього часу таліби контролювали приблизно 90% всієї території країни. Однак у зв'язку з тим, що таліби надали притулок Усамі Бен Ладену, якого США звинувачують в організації терористичних актів 13 вересня 2001 р., 7 жовтня 2001 р. американські війська та війська їхніх союзників розпочали воєнні дії проти талібів. Ракетно-бомбових ударів було завдано по військових об'єктах, аеродромах, шляхах. В листопаді 2001 р. режим талібів упав, було сформовано коаліційний уряд X. Карзая, проте до досягнення стабільності в цій країні ще далеко.

Туреччина

Вже в перші повоєнні роки Туреччина почала зміцнювати своє співробітництво зі Сполученими Штатами Америки. За угодою зі США від 1948 р. Туреччина почала отримувати істотну допомогу в рамках плану Маршалла. Навзамін вона надала США право створювати на своїй території військові бази. У 1952 р. Туреччина вступила до НАТО, а 1955 р. підписала Багдадський пакт (згодом — Організація центрального договору, СЕНТО). 

Наприкінці 70-х рр. криза політична, що спричинювала часту зміну урядів, доповнювалась економічною. Спостерігався розгул релігійного фанатизму. В умовах кризи, що наростала, у вересні 1980 р. владу в свої руки знову взяла армія. Голова Ради національної безпеки (РНБ) генерал Еврен запровадив воєнний стан, розпустив парламент, діяльність політичних партій було заборонено. Економіка країни в той період перебувала в занепаді.

Визначальними для долі країни стали економічні реформи, розроблені заступником прем'єр-міністра країни (з 1980 р.) Тургутом Озалом. Насамперед радикальним чином було змінено роль фінансово-кредитної системи, поставлено завдання домогтися зростання виробництва і загальмувати інфляцію.

13 грудня 1983 р. Тургут Озал сформував перший після перевороту 1980 р. цивільний уряд, до якого увійшли шість інженерів і п'ять економістів. Програма уряду передбачала повернення до громадянського демократичного режиму, боротьбу проти тероризму, економічні реформи. У зовнішній політиці ставилося завдання підтримувати дружні взаємини із Західною Європою та США, зберігаючи членство в НАТО.

Удосконалення фінансово-кредитного механізму дало можливість перейти до другого етапу реформ. Було переглянуто попередній закон "Про іноземні інвестиції". Закордонні інвестори дістали право набувати у власність нерухомість, створювати змішані компанії у різних галузях економіки. Швидко зростали приватні внески у турецьку економіку. У І985 р. в Туреччині було відкрито вільні економічні зони — спершу в містах Анталья та Мерсін, а потім на західному узбережжі Анатолії та в Чорноморському регіоні. Держава почала підтримувати тільки ті підприємства, які виробляли продукцію на експорт. При цьому перевагу віддавали приватному секторові.

У 80-ті рр. Туреччина зробила потужний ривок у своєму економічному й соціальному розвиткові. Введення в дію понад двох десятків гідроелектростанцій дало можливість Туреччині, що отримувала раніше електроенергію з-за кордону, розпочати продаж її Болгарії та Румунії. Було також споруджено сучасну мережу телекомунікації. 

Уряд Тансу Чиллер, яка продовжила курс реформ у 90-ті рр., наразився на опір з боку ісламських фундаменталістів — Партії благоденства (ПБ) на чолі з Н. Ербаканом, яка виступала проти орієнтації Туреччини на західні країни.

На виборах у грудні 1995 р. перемогу здобула Партія благоденства, Н. Ербакан сформував перший за 73 роки ісламський уряд. Інші партії не підтримали Ісламістів. Постала загроза нового політичного конфлікту. Навесні 1996 р. було сформовано коаліційний уряд, до якого, крім ПБ, увійшли Партія вірного шляху (лідер Тансу Чиллер) і Партія вітчизни (лідер Масут Йилмаз). Посаду прем'єра лідери партій коаліції обіймали по черзі. Визначні досягнення Туреччини в економічному розвиткові у 80 - 90-х рр. іще раз довели всьому світові, що економічне процвітання можливе лише на базі політичної стабільності, демократії та ринкових відносин.

Домашнє завдання:

1. За яких умов було проголошено Державу Ізраїль?

2. Перерахуйте арабсько-ізраїльські війни, назвіть їхні наслідки.

3. Яких домовленостей було досягнуто між Ізраїлем і палестинцями у 90-ті рр.?

4. Яку політику проводив М. Мосаддик в Ірані?

5. Поясніть термін "біла революція".

6. Яку роль в актишахській ісламській революції в Ірані відіграв аятола Хомейні?

7. Які події стались у квітні 1978 р. в Афганістані?

8. Розкажіть про участь СРСР в афганському конфлікті.

9. Хто такі таліби І яка їхня роль у сучасному Афганістані?

10. Яку роль у повоєнній історії Туреччини відігравала армія?

11. Хто став "архітектором" турецьких реформ?

Питання для обговорення у групі

1. Назвіть витоки арабсько-ізраїльської кризи.

2. Які причини й наслідки ісламської революції в Ірані?

3. Чим відрізняється ісламська держава від світської?

4. Чим зумовлене турецьке „економічне диво" 80—90-х рр,?

Список використаної літератури:

1.За основу взятий  тематичний план вчителя історії м.Луцька ЗОШ №1 Супрун Л.С.

2.За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

3.Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія. - 2010 рік 

4.Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія.- 2010 рік 

5.П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас. - 2010 рік

6.Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи. - 2010 рік

8.Е. Хобсбаум Вік крайнощів: Історія світу, 1914-1991. - 2009 рік

9.В.П. Газін, С. А. Копілов. Новітня історія країн Європи та Америки. - Київ, 2004

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Над уроком працювали

Муха О.

Супрун Л.С.

Король Б.Ю.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.