Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>> Історія України: Зовнішня політика та міжнародні зв’язки незалежної України

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
Згадайте:
1. З якого часу Українська РСР стала повноправним членом ООН?
2. Чи можна говорити про самостійну зовнішню політику України в 60-80-ті роки? Чому?
3. Зовнішньополітичні акції СРСР 50-80-х років, в яких брала участь наша республіка.

Проголошення незалежності вивело Україну на міжнародну арену. Молода держава прагнула добитися визнання світового співтовариства, що є цілком природним для кожної суверенної країни, бо це важлива передумова її існування.
Головні принципи зовнішньої політики визначились Декларацією про державний суверенітет України (липень 1990 р.). У розділі «Міжнародні відносини» проголошувався демократичний і миролюбний характер зовнішньої політики, формувалися її стратегічні напрями.
До прийняття Декларації республіка фактично не укладала міжнародних двосторонніх договорів, хоча й була наділена таким правом відповідно до Конституції УРСР та Конституції СРСР. Але це право, як і чимало інших, мало суто формальний характер. З осені 1990 р. становище стало змінюватися. «Першою ластівкою» став підписаний 19 листопада 1990 р. Договір про основи відносин з Російською Федерацією. Всі наступні угоди, що укладалися до референдуму 1 грудня 1991 р., також були підписані з республіками СРСР. Винятком були дві угоди з Угорщиною.
Здобуття незалежності й припинення існування СРСР створили цілком легітимні умови для зовнішньополітичної діяльності України на якісно нових засадах — самостійності й рівноправності у міжнародних відносинах.
Першим кроком на цьому шляху стало визнання України державами міжнародного співтовариства. Вже 2 грудня 1991 р. незалежну Україну визнала Польща, 3 грудня - Угорщина і Франція, 12 грудня встановлюються дипломатичні відносини з Литвою. На початку 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, з яких 106 встановили з нею дипломатичні зв'язки. На 2000 р. Україна встановила дипломатичні відносини з 153 країнами.
2 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України». Цей документ ще раз підкреслив миролюбний характер міжнародної діяльності Української держави, дотримання нею норм міжнародного права, невтручання у внутрішні справи інших держав, відкритість. Серед пріоритетів зовнішньої політики було визначено участь у загальноєвропейському процесі, співробітництво в рамках СНД, дієва співпраця з державами Європейської Співдружності та НАТО, активна участь у діяльності ООН та інших міжнародних організацій.

Як одна з великих держав Європи, Україна бере участь у розвитку загальноєвропейського процесу. В умовах, коли відійшли у минуле «холодна війна», конфронтація між «світом соціалізму» та «світом капіталізму», між СРСР та США, головним змістом загальноєвропейського процесу стало недопущення локальних та етнічних воєн, подолання економічної кризи в країнах СНД, запобігання політичної нестабільності.
Головними документами, що визначали шляхи співпраці європейських держав, виступали: Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975), декларація «Виклик часові змін», ухвалена у липні 1992 р. в Парижі на зустрічі країн - учасниць Гельсінського процесу. Участь України в роботі останньої засвідчила визнання її як рівноправного партнера у творенні демократичних міждержавних стосунків і безпеки в Європі.
У липні 1992 р., в ході візиту до Гельсінкі, Президент України Л. Кравчук підписав Гельсінський Заключний акт. А це означало, що Європейська спільнота визнавала нашу державу, а Україна заявила про свою готовність дотримуватись визначених у Європі зовнішньополітичних правил, дала згоду на активну участь у міждержавній співпраці. На початку грудня 1994 р. на зустрічі глав держав і урядів країн - учасниць Наради з безпеки та співробітництва в Європі в Будапешті лідери чотирьох держав — України, США, Великої Британії та Росії — підписали Меморандум про гарантії безпеки України. В ньому три ядерні країни підтвердили свої зобов'язання поважати незалежність, суверенітет та територіальну цілісність нашої держави, утримуватися від загрози чи використання сили проти України.
9 листопада 1995 р. — першою з держав СНД — Україна офіційно вступила до Ради Європи. Це дало можливість брати участь у виробленні спільної політики Європейських держав, трансформувати національні державні та суспільні інститути відповідно до загальноєвропейських вимог.
Вступивши до Ради Європи, Україна взяла на себе ряд зобов'язань, які стосувались, насамперед, приведення її правової та політичної системи у відповідність до вимог цієї організації. Однак цей процес затягнувся, що йде не на користь міжнародному іміджу нашої держави.

Важливе місце у зовнішньополітичній діяльності республіки посідають проблеми співробітництва з Європейським Союзом (ЄС) - найвпливовішою організацією економічної співпраці розвинутих Європейських країн. За 90-ті роки між ЄС та Україною налагоджено співробітництво, однак через нерозви-нутість ринкової економіки вона до цього часу не стала членом цієї організації. Інтеграція України до Європейського Союзу нині залишається одним із стратегічних зовнішньополітичних завдань нашої держави.

Україна проголосила своє прагнення стати безядерною, позаблоковою країною. Але відмовляючись від величезного ядерного потенціалу, наша держава прагнула твердих міжнародних гарантій своєї безпеки.
Питання про без'ядерний статус України пов'язувалося з реалізацією нею положень трьох документів - Договору про стратегічні наступальні озброєння (СТАРТ—1) від 31 липня 1991 р., Лісабонського протоколу до нього, який підписали Білорусь, Казахстан, Росія, Україна та США 23 травня 1992 р., і приєднання республіки до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Для світової співдружності ці питання мали першочергове значення, бо Україна була третьою після Росії та США великою ядерною державою світу. Ситуація загострилася після березня 1992 р., коли Україна завершила вивезення тактичної ядерної зброї в Росію. На той час деякі політики порушили питання про недоцільність безплатної передачі дорогого обладнання Росії і, відповідно, про матеріальну компенсацію Україні, надання їй гарантій безпеки. Чи, виконуючи підписаний М. Горбачовим договір «СТАРТ-1», Україна не подарувала північному сусідові тактичну ядерну зброю? Чи не стануть новим подарунком Росії інші види ядерних роззброєнь за договором «СТАРТ-2», підписаним за Україну російським президентом Б. Єльциним? — ці проблеми хвилювали українських державних діячів, суспільство в цілому.

Відповіді на ці запитання були найрізноманітніші: від закликів найшвидшого повного ядерного роззброєння до повного збереження ядерної зброї та вступу до НАТО. 18 листопада 1993 р. на закритому засіданні Верховної Ради було ратифіковано Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь «СТАРТ-1». Згідно з ним Україна скорочувала 36% загальної кількості ракет-носіїв і 42% ядерних бойових зарядів. Водночас визначено ряд умов, при виконанні яких Україна погоджувалася додержуватись зазначених домовленостей.
Україна, керуючись міжнародним правом, оголосила все майно розташованих на її території стратегічних і тактичних ядерних сил своєю власністю. Перебуваючи в тяжкому економічному становищі, республіка не мала відповідних можливостей для демонтажу майже двох тисяч тактичних ядерних боєголовок і 176 міжконтинентальних балістичних ракет та їхніх стартових майданчиків. Потрібна була допомога світового співтовариства.
Окрім фінансових виникли політичні складнощі. Непродумана позиція Верховної Ради Росії стосовно Криму була розцінена окремими політичними силами в Україні як зазіхання на територіальну цілісність української держави. А це спричинило нові дискусії щодо збереження ядерного статусу.
Україна за таких умов вимагала не лише відповідних грошових компенсацій, а й гарантій своєї безпеки. В січні 1994 р. у Москві було підписано тристоронню угоду між Україною, Росією та США. Нею визначались умови компенсації за вивезену зброю та розміри допомоги нашій державі. США і Росія фактично ставали гарантами безпеки України. Вказана угода була правовою основою повного ядерного роззброєння. Україна є першою серед держав світу, яка добровільно відмовилась від ядерної зброї.
Важливим кроком на шляху ядерного роззброєння стало приєднання України 16 листопада 1994 р. до Договору про не-розповсюдження ядерної зброї. Цим самим Україна переконливо підтвердила миролюбний характер своєї зовнішньої політики, статус без'ядерної держави. Приєднання до договору зміцнило її авторитет у світовому співтоваристві, створило можливість додаткових інвестицій розвинутих країн в українську економіку.

Після здобуття незалежності в основу діяльності України на міжнародній арені було по-організаціях кладено власні національні інтереси. Активністю і динамізмом відзначалася позиція України в Організації Об'єднаних Націй (ООН). Незалежна Українська держава брала участь у роботі всіх сесій Генеральної Асамблеї ООН. Делегація республіки виступила з цілим рядом пропозицій стосовно проблем роззброєння, врегулювання збройних конфліктів. У врегулюванні одного з них (на теренах колишньої Югославії) український батальйон здійснює місію миротворчих сил ООН.
Визнанням авторитету України як члена ООН стало й те, що в 1997 р. Головою її 52-ї сесії став міністр закордонних справ України Г. Удовенко. У 2000-2001 рр. Україна була включена як непостійний член до Ради Безпеки ООН і протягом місяця головувала на її засіданнях.
Без'ядерний статус України, її прагнення до європейської інтеграції визначили поступове зближення країни з Північно-Український батальйон миротворчих сил ООН атлантичним блоком (НАТО). У липні 1997 р. в Мадриді глави 16 держав і урядів і Генеральний Секретар НАТО Хав'єр Сола-на з одного боку та Президент України Л. Кучма з іншого, підписали «Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО». Сторони зобов'язались розширювати співпрацю та розвивати особливе партнерство з метою забезпечення стабільності і миру в Європі.

Підписання 8 грудня 1991 р. угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД) констатувало факт розпаду СРСР як
суб'єкта міжнародного права і перехід зовнішньополітичних питань виключно до юрисдикції колишніх союзних республік. Україна активно приступила до налагодження добросусідських взаємин між державами Співдружності. її делегація виступила з низкою важливих пропозицій на зустрічах керівників глав держав і урядів, що відбулися 1992 р. Але, насамперед з ініціативи Росії, з'явилися тенденції до перетворення СНД у наддержавну політичну структуру чи навіть державу. Пробним каменем стала ідея про створення об'єднаних збройних сил, від якої Україна рішуче відмовилася, сконцентрувавши головну увагу на створенні власної армії. У 1992-1993 рр. надії на краще, пов'язані зі співдружністю, стали розвіюватися. Негативну роль у цьому відіграла позиція Росії щодо енергоносіїв (нафти, газу тощо) та її ставлення до проблеми Чорноморського флоту і майбутнього Криму. Питання про Крим стало однією з причин загострення відносин між Україною та Росією. Ситуація стала особливо вибухонебезпечною після 21-22 травня 1992 р. у зв'язку з постановою і заявою Верховної Ради Російської Федерації, що фактично проголошувала відторгнення Севастополя від України. Лише виважена позиція керівництва України забезпечила вихід з гострої політичної кризи. Істотну роль відіграла й підтримка України з боку ООН, західних держав.
Проблема розподілу Чорноморського флоту залишалась наріжним каменем українсько-російських відносин аж до підписання в 1997 р. широкомасштабного українсько-російського договору. 31 травня цей договір підписали у Києві Президент Росії Б. Єльцин та Президент України Л. Кучма. Сторони визнали непорушність існуючих між ними кордонів та розділили Чорноморський флот. Одночасно Росія брала в 20-річну оренду базу в Севастополі.
Як і раніше, у нинішній період співробітництво з Росією та країнами СНД має для України стратегічний характер, в першу чергу в економічній сфері. З обранням Президентом Росії В. Путіна двосторонні українсько-російські відносини стали набувати характеру жорсткого прагматизму. В той же час наша держава не відкидає ідею інтеграції української економіки в СНД. Разом з тим, вона враховує той очевидний факт, що як цивілізована економічна структура типу Свросоюзу (ЄС), СНД ще не утвердився. А тому пріоритет Україна віддає двосторонній співпраці з державами, що входять до його складу.
Двостороннє Першочергове значення для України мають співробітництво двосторонні відносини зі США та Канадою. Відкриття посольств, зустрічі на найвищому рівні створили надійну основу для їхнього розвитку.
Важливими зовнішньополітичними акціями української дипломатії є налагодження нормальних взаємовигідних відносин з Китайською Народною Республікою. Підписано низку міждержавних угод з питань економічного, науково-технічного та культурного співробітництва.
Високою активністю відзначається регіональна політика України. її свідченнями стало підписання ряду важливих угод з Польщею, Угорщиною та Румунією.
Інтеграція в Європу, співпраця з Росією та сусідами — стратегічні завдання, які можна і слід вирішувати комплексно.

Проголошення незалежності України спричинило помітні зміни в системі зовнішньоекономічних зв'язків. Змінилися й форми спів-співробітництво робітництва. Одним із важливих кроків стало рішення про надання кожному товаровиробникові права виходу зі своєю продукцією на зовнішній ринок, спрощення цієї процедури, а також розвиток нових організаційних форм, у тому числі створення спільних підприємств (СП).
Правову базу участі України у міжнародному економічному співробітництві створюють прийняті Верховною Радою Закони про зовнішньоекономічну діяльність та іноземні інвестиції. Ними передбачається урегулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні. Проголошуються принципи рівності й недискримінації суб'єктів підприємництва, вільного використання доходів, надання пільг тощо.
Важливу роль у налагодженні ефективних зовнішньоекономічних зв'язків відіграє участь України в міжнародних економічних структурах. У 1992 р. наша держава стала рівноправним членом Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР). Вважалося, що таке співробітництво має сприяти залученню інвестицій в економіку України. Проте цього не сталося. Розміри західних інвестицій були мізерними. Головними причинами цього стала економічна нестабільність України, повільні темпи її ринкових перетворень, невпевненість у ретельному дотриманні підписаних угод.
Не відбулося радикальних змін і в структурі двосторонніх економічних взаємин. Обсяги експортних поставок українських підприємств, залишаючись стабільними в 1988—1990 рр., з 1991 р. почали спадати.
З другої половини 90-х років обсяги зовнішньоторговельного обороту України стали поступово зростати. В 2000 р. Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції зі 187 країнами світу.
У 1992 р. експорт України оцінювався лише в 4 млрд доларів США, з яких в Україну у вигляді доходів повернулося усього 170 мільйонів. Усе інше або осіло в західних банках, або повернулося в Україну у вигляді неякісних товарів народного споживання, продуктів харчування, котрі нерідко лише умовно можна назвати продовольчими. За січень - листопад 2000 р. обіг зовнішньої торгівлі України склав 25,4 млрд дол. США. При цьому обсяги експорту у порівнянні з 1999 р. збільшились і склали 13 млрд дол., а імпорту — 12,4 млрд дол. Це свідчить про впевнений вихід України на арену світової економічної співпраці. Щоправда, не найкращою є структура українського експорту - його складали переважно сировина, продукція металургії і хімічної промисловості.
Важливим елементом зовнішньої політики будь-якої держави є культурне співробітництво. Однією зі складових русифікаторської політики радянської імперії щодо України було обмеження її культурних зв'язків, їх «заземленість» на рівні союзних структур.
Зі здобуттям незалежності участь України в міжнародному культурному житті відбувається на якісно вищому рівні.
Було підписано угоди про культурну співпрацю з більш як 60 державами світу. В їх межах здійснювався обмін творчими колективами, спеціалістами різних галузей науки та культури.
Світ усе більше дізнається про Україну, а Україна, в свою чергу, активно інтегрується у світовий економічний і культурний простір.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ 
1. Чим, на вашу думку, було викликане швидке визнання незалежної України іншим державами?
2. Розкрийте основні принципи і завдання зовнішньої політики України.
3. Охарактеризуйте діяльність України у вирішенні загальноєвропейських та світових питань.
4. Які проблеми постали перед нашою державою у процесі ядерного роззброєння? Як вона їх вирішила?
5. Яку позицію займає наша країна щодо СНД? Як ви гадаєте, якими причинами вона обумовлена?
6. Охарактеризуйте участь України в діяльності ООН. Яке значення це мало для нашої держави?
7. Як складались відносини України з НАТО? Чому Росія виступає проти розширення НАТО на схід?
8. Як формувалось двостороннє співробітництво України? Чому ключову роль в ньому відігравала регіональна співпраця?
9. Якою була динаміка зовнішньополітичної співпраці України? Що необхідно, з вашої точки зору, зробити, щоб вона стала більш
ефективною?
10. Яке місце в міжнародних відносинах займає гуманітарна співпраця? Як розвивались культурні зв'язки суверенної України?

ДОКУМЕНТИ 
1. З «Декларації про державний суверенітет України»
16 липня 1990 р.
.. .Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.
...Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
 Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
Голос України. — 1993. — 2 листопада.
2. З Послання Президента України до Верховної Ради «Україна: поступ у XXI століття» (2000)
У контексті нової стратегії особливої ваги набувають питання дальшого удосконалення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтегрування української економіки в структури світового економічного простору, міжнародного поділу праці, прискореної адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів, зокрема стандартів Світової організації торгівлі (СОТ) та ЄС, активної участі нашої держави у міжнародних економічних, науково-технічних та інших організаціях, тісної взаємодії з ними.
Є гостра потреба в розробці та здійсненні Державної програми стимулювання експорту продукції високотехнологічних виробництв. Навіть з урахуванням того, що наслідки реалізації такої програми повною мірою виявляться лише через 3-5 років, необхідно цілеспрямовано створювати передумови «прориву» у цих напрямах.
Зовнішньоекономічна діяльність України має залишатися багато-векторною. Потрібно не лише закріпити, а й забезпечити дальше посилення її геополітичної диверсифікації, акцентуючи увагу (з урахуванням визначених пріоритетів) на європейському напрямі, посиленні економічного співробітництва зі США. Це дуже важливо, враховуючи завдання інноваційного розвитку. Набуватиме розвитку регіональне співробітництво України. Йдеться про зміцнення ролі й позицій нашої держави у Централь-но-Східній Європі...
Принципово нові можливості у зовнішньоекономічних відносинах відкриваються у зв'язку з підписанням Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, прийняттям Програми економічного співробітництва на 1998-2007 рр. У цьому контексті поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків з Росією розглядається як важлива складова стратегії економічного зростання...
Урядовий кур'єр. — 2000. — 23лютого.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ 
Документ № 1.
Проаналізуйте витяг з «Декларації про державний суверенітет України» від 16 липня 1990 р.
Чи могли бути реалізованими передбачені тут положення за часів існування СРСР? Формулюючи відповідь, врахуйте відмінність між Декларацією та Законом. Документ № 2.
Які напрями зовнішньоекономічної діяльності визначені Президентом України як пріоритетні на 2000-2005 рр.? Чому, орієнтуючись на європейську інтеграцію, Україна у сфері зовнішньоекономічних зв'язків дотримувалась принципу багатовекторності?
 
Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Календарно-тематичне планування з історії України, завдання школяру, курси учителю з історії України 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.