Текущая версия на 13:23, 31 июля 2012

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 11 клас>> Історія України: Культурні процеси в незалежній Україні

КУЛЬТУРНІ ПРОЦЕСИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ
Згадайте:
1. Якими були історичні умови розвитку української культури в 70-80-ті роки?

2. Яку роль відіграли діячі української культури у здобутті Україною незалежності та розбудові молодої держави?

Духовне розкріпачення українського народу, зняття партійно-державного пресингу, політичної цензури, відродження національної свідомості змінили умови розвитку культури. Після тривалого диктату комуністичної ідеології українське суспільство дістало можливість вільно висловлювати свою точку зору, працювати в різних літературно-мистецьких стилях, вільно викориистовувати надбання світової культури та національної спадщини.
 
Разом з тим, за умов тотального зросійщення, яке здійснювалось у попередні роки, важливою була потреба відродження ідеї української державності, підтримки державної мови, духовних надбань народу. За умов економічної кризи і спроб формування ринкової економіки зменшились можливості державної допомоги культурі. Як результат - звільнившись від ідеологічного підпорядкування правлячій партії, культура потрапила в жорсткі лещата фінансової залежності. Це призвело до того, що поряд із відродженням духовних цінностей українського народу, набуває небаченого поширення так звана «масова культура». Вона часто-густо несе з собою культ насильства, жорстокості, вседозволеності, що негативно впливає насамперед на молодь.
Розвиток освіти У результаті здійснених заходів щодо забезпечення загальної середньої освіти у другій половині 80-х років виникла нова ситуація: 1986 р. майже 70% населення України мало вищу і середню (повну й неповну) освіту. Водночас усе більше проявляється суперечність між рівнем освіти та її якістю, навчальний процес був надмірно заідеологізованим, а духовна спадщина українського народу вивчалась у сфальсифікованому вигляді.

Ще 1988 р., у розпал горбачовської «перебудови», було розроблено «Основні напрями реформування загальноосвітньої і професійної школи», які повинні були дещо змінити ситуацію, проте їхні положення реалізовані не були.
Одним з перших, ще до здобуття незалежності - 4 червня 1991 р., - було прийнято Закон України «Про освіту». Ним закріплювались основні напрями її розвитку, система функціонування та управління, права та обов'язки учасників навчально-виховного процесу.
На основі даного документа в листопаді 1993 р. Кабінетом Міністрів України була затверджена програма «Освіта (Україна XXI століття)». Вона передбачала істотну реконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання дітей і завершуючи підвищенням кваліфікації дипломованих спеціалістів. Йшлося про формування високого інтелектуального і культурного потенціалу народу як найціннішого його надбання. Принциповою позицією концепції стало визнання необхідності демократизації всіх ланок середньої та вищої школи.
Важливу роль у формуванні правових засад діяльності школи відіграв прийнятий 13 травня 1999 р. Закон України «Про загальну середню освіту». її головне завдання полягає у вільному розвитку людської особистості, формуванні цінностей правового, демократичного суспільства.
Процес формування освітньої системи України проходив у складних умовах політичної, соціально-економічної та духовної трансформації суспільства, великої фінансової скрути. Саме з цих причин, а також через зменшення народжуваності, з 24,5 до 17,6 тис. скоротилась мережа дитячих дошкільних закладів, а число дітей, що їх відвідували, зменшилось більш як наполовину.

Незважаючи на складні соціально-економічні умови, вдалося зберегти й суттєво реформувати середню ланку системи освіти. З 20,9 до 21,2 тис. зросла протягом 90-х років кількість середніх загальноосвітніх закладів. Помітне місце серед них займали навчальні заклади нового типу — гімназії, ліцеї, колегіуми, яких налічувалось понад 500.
В умовах розбудови державності зростала чисельність україномовних шкіл. На 2000 рік понад 2/3 учнів навчалися державною мовою. Водночас функціонувало 2,4 тис. шкіл з російською мовою навчання, 107 — румунською, 67 — угорською, 9 —кримськотатарською тощо. В усіх школах держави нині працює більш як півмільйона вчителів.
Професійно-технічна освіта України, яка дісталась їй у спадок від СРСР, була широко розгалужена і зорієнтована на забезпечення робочою силою як республіканських, так і загальносоюзних підприємств. Зміна економічних умов та пріоритетів суттєво вплинула на їх роботу. Нині система профтехосвіти України, яка налічує понад 900 навчальних закладів, переорієнтовується на підготовку поряд з традиційними, нових категорій фахівців — сфери обслуговування, бізнесу, комунальних служб тощо.
Відповідно до Закону України «Про освіту» систему вищої освіти складали навчальні заклади І-IV рівнів акредитації. На початок 90-х років їх нараховувалось понад 900, включаючи 735 технікумів і училищ, 15 коледжів, 156 університетів, академій та інститутів.
Реформування системи вищої освіти, що триває і нині, охоплює її оптимальний розподіл в рамках держави, підготовку фахівців на рівні сучасних вимог. Поряд із державними, розвиваються навчальні заклади, що перебувають у комунальній та приватній власності.
В результаті скоротилось число навчальних закладів І—II рівнів акредитації, майже до 300 зросло число університетів, академій, інститутів. 206 із них перебуває у державній власності. Вони, поряд з державним замовленням, у все більших обсягах ведуть підготовку фахівців на контрактній основі. За таких умов значна частина престижних спеціальностей виявилась для багатьох молодих людей недоступною.
Провідну роль, як і раніше, в системі вищої освіти зберігають навчальні заклади з давніми традиціями. Визначенням їх особливих заслуг стало надання статусу національних. За складних економічних умов освіта України зуміла уникнути руйнації і зараз динамічно розвивається, інтегруючись у світове співтовариство.

Складні й суперечливі процеси відбуваються в українській науці. З одного боку, вперше за тривалий час вчені отримали можливість без огляду на партійно-державні інстанції займатись своєю улюбленою справою. Розширились можливості публікації та впровадження результатів наукових розробок. З іншого боку, розрив існуючих наукових зв'язків у рамках колишнього СРСР ускладнив роботу багатьох колективів.
Негативний вплив на розвиток науки справила загальна економічна криза. Обсяги державних витрат щороку зменшуються, а постійна затримка виплат заробітної плати, незважаючи на її періодичне збільшення, стала для вчених звичайним явищем. Жорсткі умови, в яких опинилося багато галузей господарства, призвели до скорочення кількості відомчих науково-дослідних установ.
В результаті за 90-ті роки вдвічі зменшився обсяг на-укомісткості українського виробництва, а темпи скорочення державних витрат на науку вдвічі перевищили загальні показники падіння обсягів виробництва в державі. Майже вдвічі зменшилось число науковців. Проте за цих складних умов українська наука все ж розвивалась. Найбільшого прогресу досягнуто у сфері гуманітарних наук, Перший український які свого часу особливо контролювались тоталітарною системою.
У кінці 80-х — на початку 90-х років було створено чи відроджено ряд нових наукових закладів, що сприяє вивченню нових тем, пошуку та введенню до наукового обігу документів та матеріалів українських і зарубіжних сховищ. Це Інститут міжнаціональних відносин і політології, Інститут української археографії ім. М. Грушевського та інші.
Плідно працюють українські вчені в галузях точних та природничих наук: матеріалознавстві, електрозварюванні, новітніх космічних технологіях.
 Провідним центром наукових досліджень залишалась Національна академія наук. Вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки внесли академіки НАН України Ю. Митропольський (математична фізика), Ю. Гузь (механіка), П. Костюк (фізіологія), В. Грищенко (кріобіологія), Ю. Глеба (клітинна інженерія), В. Та-цій (правознавство), І. Дзюба (літературознавство), П. Тронько, В. Смолій (історія), І. Курас (політологія), В. Шинкарук (філософія).

Демократичні перетворення в українському  суспільстві 90-х років зняли ідеологічні обмеження та відкрили простір для свободи письменницької творчості різних жанрів.
Найперше слід відзначити роман у віршах Ліни Костенко «Берестечко», який був написаний раніше, однак побачив світ за часів незалежності. Українська література збагатилася унікальним твором.
Молодий прозаїк Євген Пашковський у романі «Щоденний жезл» подає гостре, зле, несамовито гаряче слово за українське поганьблене безсиле слово, за духовно ослаблену націю, за жорстоко перервані комуністичним режимом традиції, за зруйновану християнську віру і мораль.
Роман-легенда «Рев оленів нарозвидні» Романа Іваничука належить до реліктового жанру великої епічної прози. Роман присвячений подіям Другої світової війни в Західній Україні.
До здобутків української прози треба віднести повість А. Ді-марова «Молитва до Марії». Вона с рідкісним, а тому особливо цінним взірцем того, як під пером майстра без жодних, як здається читачу, зусиль може оживати християнський міф. Письменник не цитує Біблію, він пише картини українського життя, долю української жінки.
Валерій Шевчук у своїй повісті «Сонце в тумані» творить цілком новий в українській літературі тип історичної повісті, яка поєднує глибоку філософію, інтелектуальний детектив та психологізм.
До здобутків української літератури останніх років належать твори М. Вінграновського «Северин Наливайко», П. Загребельного «Тисячолітній Миколай», «Ангельська плоть» та Ю. Мушкетика «Страх підстарости Чаплинського».
Водночас фінансова скрута призвела до скорочення накладів, а то й припинення випуску окремих літературно-художніх видань, засилля на вітчизняному ринку російськомовних комерційних видань.

В умовах національного відродження зростає роль художньої творчості. В мистецькому процесі дедалі активніше утверджується плюралізм, що передбачає відмову від притаманного тоталітарній системі соцреалістичного відтворення життя.
Плюралізм, багатогранне художнє осмислення світу неможливе без визнання новаторських течій у мистецтві, в тому числі авангардистських.
Помітним явищем у культурному житті стало проведення культурних заходів загальноукраїнського масштабу. Серед них Всеукраїнське Шевченківське свято «В сім'ї вольній, новій», фестивалі естрадної пісні «Пісенний вернісаж», «Червона рута», «Таврійські ігри», міжнародні конкурси їм. М. Лисенка, артистів балету ім. С. Лифара, піаністів ім. В. Горовця та ін.
Незважаючи на економічну скруту, справжнє піднесення переживає театральне мистецтво. Зняття цензурних обмежень, підтримка національної культури сприяють постановці нових вистав, формуванню нових, насамперед молодіжних театральних колективів. Щороку відбувається до 40 тис. вистав, які переглядає до 20 млн глядачів. В цей час активно творять відомі українські режисери- С. Демченко, Р. Віктюк, І. Борис, Б. Жолдак.
Кіномистецтво України, що мас сталі традиції, в 90-ті роки значно скоротило обсяги виробництва кінопродукції. Це було пов'язано як з відсутністю його належного бюджетного фінансування, так і з засиллям зарубіжного американського кінематографу.

Зменшення кількісних показників українського кіно не позначилося на його якості. Високим залишався рівень вітчизняної кінодокументалістики. «Голод-33» (реж. В. ^Шматолаха), «Хроніка повстання у Варшавському ґето» (реж. Й. Дулевська) та інші стрічки отримали найвищі оцінки на міжнародних фестивалях. Це стосується і художніх стрічок «Ізгой» (реж. В. Са-вельєв), «Пастка» (за мотивами творів І. Франка), серіалів «Рок-солана» та «Чорна рада».
Кращі традиції продовжили представники українського оперного й балетного мистецтва. Серед них А. Солов'яненко, В. Степова, В. Писарєв, Л. Забіляста, В. Лук'янець та інші.
З'явилась низка видатних творів музичного мистецтва. Серед них композиції Л. Дичко, Є. Станковича, О. Білаша. Зросла мережа виставок, музеїв, під охороною держави перебуває понад 120 тис. пам'яток історії і культури.
Швидкі темпи науково-технічної революції, інформатизація суспільства підняли на якісно новий рівень роль і значення телебачення та радіомовлення.
Протягом тривалого часу існування СРСР пріоритетними були московські програми. Республіканські студії були на «других ролях», виконуючи переважно інформаційно-пропагандистські функції. Значно відставав і рівень їхнього матеріального забезпечення. З перших років незалежності держава відмовилася від існуючої раніше монополії на ефірний простір. Поряд з державними виникає багато недержавних телевізійних та радіокомпаній, між якими точиться конкурентна боротьба за ефірний час і слухача. На 2000 р. їх було вже близько 1000. Водночас позитивних змін зазнає державне телебачення й радіо.
Із здобуттям незалежності спростилась процедура реєстрації періодичних видань - газет і журналів, була ліквідована жорстка цензура. Це значно розширило тематику статей. З'явилось багато нових цікавих видань.
Фізична Престиж молодої Української держави зміц-
культура, спорт нюється успіхами її спортсменів. Протягом тривалого часу представники нашої республіки були основою багатьох збірних Радянського Союзу. Імена уславлених українських спортсменів Валерія Борзова, Олександра Голубни-чого, Леоніда Жаботинського, Сергія Бєлоглазова, Олега Бло-хіна, Людмили Турищевої, Ірини Дерюгіної, Василя Алексєєва, Сергія Бубки, Андрія Шевченка золотими літерами вписані в історію вітчизняного і світового спорту.
Молоде покоління гідно продовжує їхні традиції. Вже в грудні 1990 р. в Україні було створено Національний олімпійський комітет, який очолив В. Борзов. З перших днів існування він розгорнув активну діяльність по входженню до Міжнародного олімпійського комітету (МОК). Проте ці зусилля не відразу увінчались успіхом.
 
Союзні, а згодом так звані «СНДовські» структури, які мали розвинуті зв'язки з міжнародними спортивними організаціями, чинили на цьому шляху всілякі перешкоди, прагнучи будь-якими засобами зберегти радянську збірну. А тому на Олімпіаді в Барселоні українська збірна виступала у складі об'єднаної команди СНД.
Вперше українська команда офіційно виступила на зимовій Олімпіаді в норвезькому місті Лілліхаммер. Тут відзначилась молода одеська фігуристка Оксана Баюл, яка виграла золоту медаль.
Та найважливішими випробуваннями для українських спортсменів була літня Олімпіада 1996 р. в Атланті. її героями стали гімнастки Лілія Подкопаєва, Катерина Серебрянська, борець Тимур Таймазов, легкоатлетка Інеса Кравець, боксер Володимир Кличко. На Олімпіаді в Сіднеї у 2000 р. збірна України здобула близько 20 медалей.
Всьому світу відома київська футбольна команда «Динамо», яку очолює відомий тренер В. Лобановський.
Український спорт динамічно розвивається і радує своїми досягненнями.

Позитивні зрушення в сфері культури стримує зростаюча комерціалізація мистецтва, внаслідок якої на екранах кінотеатрів і на телебаченні нерідко демонструють фільми, що пропагують насильство, духовне зубожіння людини. Це негативно впливає на формування світогляду громадян, передусім молоді.
Спостерігається гостра криза національного книгодруку. Потужними темпами іде русифікація українського книжкового ринку. Частка україномовної книги складає менше третини.
Наклад періодичних видань (газет, журналів), що виходили українською мовою, в 2000 р. порівняно з 1990 р. зменшився майже в 10 разів.
Звичайно, за останні роки різними видавництвами було випущено в світ чимало видань українською мовою. Вони швидко знайшли читача. Але це не змінює в цілому дуже складного становища національного книгодрукування. В 1998 р. на кожного жителя України видано всього лише дві книги українською мовою, себто втричі менше, ніж 10 років тому.
Кризові явища, зумовлені загальним станом економіки країни, спостерігаються і в інших галузях культури, особливо в тих, що вимагають державної підтримки. Гостро постали проблеми науки. Так, недостатнє фінансування наукових установ, у тому числі й НАН України, спричинило значний відплив кваліфікованих науковців в інші структури, за кордон. Це призвело до зменшення кількості наукових шкіл та напрямів.

 Низький рівень матеріальної бази не дозволяє проводити дослідження на світовому рівні. Подібне становище склалося і в діяльності вищої школи, котру вже покинуло багато кваліфікованих фахівців.
Тільки здійснення широкої програми заходів, спрямованих на забезпечення відповідної матеріально-технічної бази, може надати необхідні умови для збереження й подальшого розвитку культури. Адже культура, наука, духовність взагалі в нормально функціонуючій державі не можуть бути справою другорядною. «Іноді здасться, - зазначав О. Гончар, - що єдине, чим Україна тримається на світі, це її глибока духовність, непідцатні ніяким інфляціям золоті скарби української душі». Саме ці, накопичувані століттями, нетлінні скарби і є найглибшою запорукою національного відродження України, її економічного і культурного розвитку в найближчому майбутньому.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. В чому полягали зміни умов розвитку української культури в 90-ті роки?
2. Які документи визначили систему та структуру освіти в Україні?
3. Що позитивного зроблено і які проблеми існують у діяльності середніх шкіл?
4. Які тенденції характеризували розвиток вищої освіти в Україні?
5. Охарактеризуйте здобутки й проблеми української науки доби незалежності.
6. Як процеси національного відродження впливали на розвиток української літератури?
7. Назвіть найбільш відомі масові культурно-мистецькі заходи, які проводились в Україні у 90-ті роки.
8. Охарактеризуйте основні здобутки українського мистецтва на сучасному етапі.
9. Які види самодіяльного мистецтва розвиваються у вашому селі (місті, районі, області)?
10. Чим зумовлені труднощі розвитку культури? Що, на ваш погляд, необхідно зробити для подолання кризи культури в Україні?

ДОКУМЕНТИ.
1. Із Закону України «Про освіту»
Червень 1991 р.
Стаття 7. Мова освіти визначається Конституцією України, Законом України «Про мови в Українській РСР».
Стаття 8. Навчально-виховний процес у закладах освіти є вільним від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій.
Стаття 28. Поняття системи освіти.
Система освіти складається із закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
 
Стаття 29. Структура освіти.
Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту. Стаття ЗО. Освітні та освітньо-кваліфікаційні рівні.
1. В Україні встановлюються такі освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; професійно-технічна
освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.
2. В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник; молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.
Закон України «Про освіту». — К., 1992. — С. 4, 18.
2. З Державної програми розвитку української освіти
... Національна система виховання - це історично зумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, обрядів та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь відповідно до природно-історичного розвитку, матеріальної і духовної культури нації.
... Завдання національної системи виховання - зберегти і сприяти утвердженню у віках українського етносу, відтворенню його у наступних століттях, сприяючи виразу самобутнього колориту, збагаченню духовними цінностями, що гармонує з багатющими цінностями людської цивілізації і в той же час має свої особливості, специфіку і найбільш виразно відображає характер та природу української нації.
Україна XX століття. Національна система виховання (Концепція). — Київ, 1992. — С. З, 7.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ 
Документ № 1.
На підставі наведених витягів з Закону та матеріалів підручника охарактеризуйте систему освіти в Україні та заклади, що її забезпечують. Чим вказана система відрізняється від тієї, що існувала в радянські часи та в чому й переваги? Документ № 2.
Згадайте принципи, покладені в основу виховного процесу в радянській школі. Чим вони відрізняються від тих, що сформульовані в Державній програмі розвитку української освіти?
 
Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Матеріали з історії України 11 класу, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з історії України 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.