Гіпермаркет Знань>>Географія>>Географія 6 клас. Повні уроки>>Географія: Сучасні географічні дослідження. Освоєння полярних широт (Р. Пірі, P. Амундсен, О. Шмідт). Міжнародні дослідження Землі в XX – на початку XXI ст. Вітчизняні вчені географи (С.Рудницький, П. Тутковський, К.Воблий, К.Геренчук).

§8. Сучасні географічні дослідження

Географічні дослідження тривали протягом ХХ ст. та продовжуються в наш час. Тепер вони набули міжнародного значення та мають регулярний характер. Основними об’єктами вивчення Землі у ХХ ст. стали частини планети з екстремальними природними умовами: Арктика, Антарктида та Світовий океан.

Дослідження Арктики

Арктикою (з грецької – північний) називають північну приполярну область нашої планети з вкрай суворими умовами природи. Тут навіть влітку температура повітря ледь сягає 0ОС, а в зимові місяці тягнеться полярна ніч. Що, здавалося б, приваблювало мандрівників у ці негостинні природні умови. Заповітною мрією багатьох з них була точка Північного полюсу нашої планети. Тривалий час існувала помилкова думка про те, що біля полюсу води океану вільні від криги, тому можна прокласти крізь них шлях з Європи до Китаю та Індії.

Існувало багато спроб досягти заповітної точки, використовуючи різні засоби пересування. Ще у кінці ХІХ ст. (1879-81 рр.) американський полярний дослідник Джордж Де-Лонг намагався дістатися Північного полюсу на яхті “Жаннетта”. Після загибелі судна капітан з частиною екіпажа досяг гирла річки Лена, де загинув від голоду.

Перше значне просування в бік Північного полюсу здійснив у 1893-96 рр. норвезький полярник Фрітьоф Нансен. Його план здавався фантастичним: побудувати корабель, провести його у холодні води Арктики, дати йому вмерзнути в кригу й дрейфувати з нею. Коли вмерзлий корабель наблизиться до точки полюсу, пропонувалося дійти до нього пішки, залишивши судно. Таким кораблем став “Фрам”, який затиснутий у крижане поле, дрейфував півтора роки. Так виникла ідея про можливості дослідження Арктики з дрейфуючих крижин. Коли судно опинилося найближче до Північного полюсу,Нансен та один з моряків залишили “Фрам” й на собачих запрягах попрямував до точки своєї мети. Дорога була важкою, не вистачало їжі: люди харчувалися м’ясом тюленів та білих ведмедів. Не досягнувши полюсу, мандрівники були змушені повернути назад. Зимівлю вони провели на безлюдних островах у хижі, виритій у снігу, а навесні повернулися додому. Успішно повернувся й корабель “Фрам”. Нині він став експонатом у музеї в Осло – столиці Норвегії.

Через рік після повернення Нансена ще одну спробу дістатися Північного полюсу здійснив шведський інженер Соломон Андре. Для цього він створив повітряну кулю “Орел”, на якій разом з двома супутниками вирушив у путь. Куля під оплески численних глядачів піднялася у повітря, але сильний вітер обірвав канати керування й мандрівників некеровано понесло вітром. Через два дні підстрелили поштового голуба з запискою з борту “Орла”, про те, що у екіпажа все нормально. А потім тридцять років ніяких новин. Лише у 1930 р. були знайдені тіла загиблих й журнал експедиції, з якого стало відомо, що політ тривав три дні.

Нарешті, досягти полюсу вічних сподівань вдалося 6 квітня 1909 року колишньому офіцеру військово-морського флоту США Роберту Пірі, який марив ідею дістатися цієї точки й витратив на це 23 роки свого життя, здійснивши попередньо п’ять невдалих спроб. Його санний загін налічував 24 людини на 19-ти нартах, запряжених 133-а собаками. Через 37 діб від початку подорожі Пірі та 5 його супутників дісталися до заповітної цілі та пробули на полюсі 30 годин. “Немає тепер навколо мене півночі, сходу та заходу, у всіх напрямках – південь”, – записав Роберт Пірі у своєму щоденнику. Але після повернення мандрівника чекало розчарування. Американський лікар та мандрівник Фредерік Кук повідомляв, що ще роком раніше, ніж Пірі, він з двома ескімосами побував на Північному полюсі. Після великого скандалу була створена спеціальна комісія при американському сенаті, яка віддала пріоритет Робертові Пірі.

Вперше в історії мореплавства точки Північного полюсу досяг російський криголам “Арктика” у 1977 році. На полюсі він пробув 4 години.

Освоєння Арктики мало велике значення для прокладання Північного Морського шляху, який з’єднав європейські до далекосхідні морські порти Росії: від Мурманська до Владивостока. Вперше він був пройдений кораблем “Вега” у другій половині ХІХ ст. шведською експедицією Нільса Норденшельда з зупинкою на зимівлю по дорозі. В одну навігацію це вдалося зробити у 1932 році російським мореплавцям на чолі з Отто Шмідтом на судні “Сибіряков”. Через рік Шмідт здійснив спробу ще раз подолати Північний морських шлях на пароплаві “Челюскін”, проте невдало. Корабель був роздавлений кригою у Чукоцькому морі, а члени експедиції врятовані льотчиками.

З 30-х рр. ХХ ст., використовуючи досвід дрейфу судна “Фрам”, почалося вивчення Арктики з полярних обсерваторій, які працювали на дрейфуючих крижинах. Їх метою було стежити за погодою та станом криги на Північному Морському шляху. Перша з них – “Північний Полюс-1” – почала працювати у 1937 році. Повітряну експедицію по організації обсерваторії очолював Отто Шмідт, а роботу самої станції на крижині Іван Папанін, автор книжок “Життя на крижині” (1938) та “Лід і полум'я” (1977). Станції“Північний Полюс” продовжували свою роботу до 90-х рр. ХХ ст.

Вивчення Антарктиди

Після відкриття Антарктиди почалися спроби проникнути вглиб материка. В кінці ХІХ ст. тут провели першу зимівлю норвезькі вчені, перебуваючи в Антарктиді близько року. Першу спробу дійти до Південного полюсу планети, який знаходиться в Антарктиді, здійснив англійський полярник Роберт Скотт у 1902 році, яка закінчилася вона безрезультатно.

Свою спробу мужній англієць повторив через дев’ять років. Тоді про наміри підкорити Південний полюс заявили також американець Роберт Пірі танорвежець Руаль Амундсен. Перший так і не зібрав потрібних для експедиції коштів, Амундсен же став конкурентом Скотту. Стало відомо, що свою базу норвежці влаштували на березі Антарктиди всього в кількох кілометрах від англійської. Відлік часу пішов. Хто ж буде першим? У Амундсена було 4 пари саней та 120 собак, у Скотта – 3 мототягачі, 19 маньчжурських поні та 35 собак. 19 жовтня 1911 року в дорогу рушили норвежці, 2 листопада – англійці. Скотт планував пройти від берега до точки полюсу й назад близько 3 тис. кілометрів, витративши на все 145 діб. Амундсену на це знадобилося всього 99 днів.

Експедиція Руаля Амундсена досягла точки Південного полюсу першою – 14 грудня 1911 року. Тут вона встановила намет та норвезький прапор. У наметі Амундсен залишив символічного листа норвезькому королю з коротким звітом про похід та коротке послання супернику Роберту Скотту з проханням передати листа королю. Через 40 днів норвезька експедиція успішно повернулася на узбережжя. Інакше склалася доля англійців. 17 січня 1912 року вони підійшли до норвезького намету на Південному полюсі, спізнившись на місяць. “Норвежці нас випередили... Жахливе розчарування!” – заніс Скотт у свій щоденник. Поставивши поряд з норвезьким англійський прапор, мандрівники рушили у зворотній путь. Йшли по 10-12 годин на добу. Насувалася антарктична зима, морози сягали 30-40ОС. Роберт Скотт щодня ретельно робив записи у щоденнику. Мете сильна пурга, немає продовольства і палива. Останній запис датовано 29 березня 1912 року. А через вісім місяців рятувальний загін знайшов занесений снігом намет та замерзлі тіла мандрівників. Їх тут і поховали серед антарктичної криги.

З другої половини ХХ ст. почалися регулярні дослідження Антарктиди на полярних станціях, яких нині тут працює понад 40. Вони належать 20-м країнам світу. З 1996 року Україна також стала антарктичною державою. Великою Британією їй було передано станцію, яка одержала назву “Академік Вернадський” на честь видатного природознавця й мислителя, першого президента Академії наук України. В 1959 році була укладена міжнародна угода про Антарктиду, за якою на материку заборонена будь-яка господарська діяльність та випробовування зброї. Нині тут працюють лише вчені з багатьох країн світу, займаючись вивченням природи цього унікального й суворого материка.

Дослідження Світового океану

У ХХ ст. широко розгорнулися дослідження Світового океану, про який ще й нині людям відомо небагато.

иміри глибин Світового океану розпочали ще у середині ХІХ ст., коли з британського судна “Еребус” по дорозі в Антарктидуопускали на дно канат з вагою. З 1927 р. для визначення глибин почали застосовувати спеціальний прилад – ехолот, яким визначають час між поданням звукового сигналу та прийомом від нього відлуння. Так одержують шлях, що пройшов звук, тобто відстань до дна. Вперше прилад використало німецьке судно “Метеор” для промірів глибин у південній частині Атлантичного океану. У 1958 р., вимірюючи глибини Тихого океану, російське судно “Вітязь” відкрило найглибшу западину світу – Маріанський жолоб – 11022 м! А вже через два роки на його дно опустився батискаф “Трієст”, у якому перебували швейцарець Жак Піккар та американець Дональд Уолш. Занурення тривало 5 год., перебування на дні – 30 хв. За цей час вдалося виміряти температуру води (вона становила +2,4ОС) та тиск водної товщі (1100 атмосфер!).

Велике значення для вивчення природи Океану та його екологічних проблем мала діяльність французького океанографа Жака Ів Кусто (1910–1997), засновника підводних досліджень й кінозйомок, а також підводних домів та апарату “пірнаюче блюдце”. З 1959 р. він керував дослідницькими роботами на судні “Каліпсо”, з 1985 р. – на кораблі “Алкіона”. Кусто є автором книжок та кінофільмів про морські глибини.Значної уваги екологічному стану Океану приділяв норвезький учений Тур Хейєрдал (1914–2002). У 1947 р. на плоту “Кон-Тікі” він подолав Тихий океан, у 1969-79 рр. на папірусному човні “Ра” – Атлантичний океан, у 1977-78 рр. на очеретяному човні “Тігріс” – Індійський.

Освоєння Світового океану триває. На його дні ведуться пошуки корисних копалин, вивчаються властивості вод, погодних явищ над Океаном, морські рослини й тварини.

Українські вчені-географи

Великий внесок у розвиток географічної науки у ХХ ст. внесли вітчизняні вчені. Одним з них був академік Степан Рудницький (1877-1938), видатний український географ. Він працював у Відні, Празі, Харкові. Відомі його роботи з географії України. Великої уваги приділяв Рудницький створенню української географічної термінології. За це був репресований. Реабілітований посмертно. Вивченню льодовикових періодів, які в минулі часи охоплювали Європу, та їх впливу на сучасну природу присвятив життя український геолог, академік Павло Тутковський (1858-1930). Питаннями населення й розвитку промисловості України та Польщі, внутрішньої та зовнішньої торгівлі займався український економіст й статистик, академік Костянтин Воблий (1876-1947). Пильно досліджував проблеми охорони природи та вивчав рельєф нашої держави доктор географічних наук, професор Каленик Геренчук (1904-1984).

Погляд з Космосу

З другої половини ХХ ст. людина почала вивчали нашу планету з Космосу. Спершу на службу географам були поставлені штучні супутники Землі, а згодом й пілотовані польоти. Польоти в Космос відкрили нову сторінку у вивченні Землі. Завдяки ним складені детальні географічні карти, прогнозується погода, вивчається дно Океану, ведуться пошуки корисних копалин, підтримується теле- і радіозв’язок. Космічна техніка розкрила таємниці виникнення магнітних бур, полярних сяйв, пересування материків і океанів. Виник новий напрям розвитку географічних досліджень – космічне землезнавство.

Висновки

1.Основними об’єктами вивчення Землі у ХХ ст. були Арктика, Антарктида та Світовий океан. Нині розпочався новий етап пізнання планети з Космосу.
2.Великий внесок в дослідження Арктики внесли норвежець Фрітьоф Нансен та росіянин Отто Шмідт.
3.Вперше точки Північного полюсу Землі у 1909 році досяг американець Роберт Пірі. На Південному полюсі першими побували норвежець Руаль Амундсен (грудень 1911 р.) та англієць Роберт Скотт (січень 1912 р.).
4.Нині відбувається вивчення природи Антарктиди на полярних станція. З 1996 року тут працюють й українські полярники та станції “Академік Вернадський”.
5.Основними напрямами дослідження Світового океану є пошуки корисних копалин, вивчення властивості вод, погодних явищ, морські рослини й тварини.
6.Найбільш відомими вітчизняними вченими, які приділяли значної уваги розвитку української географічної науки є Степан Рудницький, Павло Тутковський, Костянтин Воблий, Каленик Геренчук.

Питання для самоконтролю

1.Розкажіть, як люди намагалися досягти точки Північного полюсу нашої планети.
2.Як відбувалося підкорення Південного полюсу Землі? Хто з мандрівників там першими побував?
3.Яким питанням вивчення Океану більше всього нині приділяється уваги?
4.Назвіть імена найвідоміших українських вчених-географів ХХ ст.
5.Поміркуйте, чим відрізняється сучасний етап пізнання Землі від усіх попередніх? Які головні, на Вашу думку, цілі сучасних географічних досліджень?

Загальна географія, 6 клас.

Надіслано викладачами Міжнародного ліцею Гранд

С.Г. Кобернік, Р.Р. Коваленко