Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас>> Зарубіжна література: „Дама з собачкою”.Викриття штучності дюдських почуттів, проявів бездуховності й вульгарності

«ДАМА З СОБАЧКОЮ»
В оповіданні «Дама з собачкою» (1899) йдеться про визволення людини від вульгарності, обивательських уявлень.
Ловелас Дмитро Гуров вирішує закрутити черговий курортний роман. Він обирає першу-ліпшу жінку, «одну з багатьох», що гуляє по ялтинській набережній з собачкою. Несподівано для героя курортний роман переростає у справжнє, єдине на все життя кохання. Залишається таємницею, чому саме цій нічим не примітній жінці вдалося заволодіти серцем колишнього закоренілого циніка, стати його горем і радістю, звільнити від тенет нудної повсякденності, переконати в тому, що існують і «вищі цілі буття».
У цьому оповіданні письменник звертається також до проблеми сім'ї. Нещасливі родини сприймаються автором як один з проявів загальної невлаштованості, вони є частинкою того офіціозного світу, в якому люди живуть нудно, безглуздо. Гурова оженили в ранній молодості, дружину він ніколи не любив; Анна Сергіївна вважає свого чоловіка «лакеєм», про любов, навіть про звичайну повагу тут і не йдеться. Сім'ї їхні лише формально можуть вважатися сім'ями, справжнього, освяченого коханням і взаємною повагою родинного союзу тут немає.
Герої твору просто терпіли родинні пута, поки не отямилися, не зрозуміли, як безглуздо вони живуть.
В оповіданні є такий епізод: одного разу Гуров, не витримавши, пробує поділитися своїми переживаннями з клубним знайомим: «Якби ви знали, з якою чарівною жінкою я познайомився в Ялті!» Але той, не слухаючи співбесідника, кидає фразу: «А тоді ви мали рацію: осетрина таки з душком!» Ця фраза раптом обурює Гурова, здається йому принизливою, ніби висвітлює безнадійну порожнечу, в якій минають його дні.
Які дикі звичаї, які обличчя! Що за безглузді ночі, які нецікаві, непомітні дні! Несамовита гра в карти, ненажерливість, пияцтво, постійні розмови про одне й те саме. Непотрібні справи і розмови про одне й те саме перебирають на себе кращу частину часу, найкращі сили, і врешті-решт залишається якесь куце, безкриле життя, якась нісенітниця, і піти, і втекти не можна, наче сидиш у будинку для божевільних або в арештантських ротах.

Недоречна фраза про несвіжу рибу, сказана у відповідь на його щиросердне зізнання, стала переломним моментом в житті Гурова. Він усвідомив, що ніхто його не зрозуміє, що живе він, по суті, подвійним життям, приховуючи від навколишніх не лише свій роман з Анною Сергіївною, а й своє «справжнє людське життя». На поверхні — служба в банку, клубні зустрічі, візити з дружиною до ювілярів, а під оболонкою — те, що
було «зерном його життя» — зустрічі з коханою, сильне і щире почуття, яке вперше прийшло до нього, болючі роздуми про неможливість щастя.
Кохана Гурова, Анна Сергіївна, виросла в Санкт-Петербурзі, вийшла заміж рано, без особливого кохання і приязні. їй просто «хотілося пожити». Але не справдилися сподівання юної дівчини на цікаве, осмислене життя — вона приречена нидіти у провінції, де особливо гостро відчуває сірість і пошлість свого існування. Чоловік героїні, за її словами, чесний, добрий, але по натурі — лакей. Поїздка в Ялту, початок роману з Гуро-вим — це втеча від нудної повсякденності. Лнна Сергіївна без особливих вагань віддається курортному знайомцеві, потім починає каятися, врешті справді закохується в нього, адже він вигідно відрізняється від її чоловіка-лакея, а коли настає час розлучатися, злегка сумує.
Дмитро Дмитрович Гуров — москвич, за освітою — філолог, колись мав намір співати у приватній опері, але давно вже «постатечнів», розбагатів. До знайомства з дамою з собачкою він жив як забезпечений здоровий чоловік, не схильний до філософських роздумів. Що ж з ним врешті відбулося? Із радісного, безтурботного донжуана він перетворюється на людину, глибоко незадоволену своїм існуванням. Перед героєм постають трагічно нерозв'язані питання, він мучиться, шукає виходу. Але Чехов показує, що, втративши свою безтурботність, Гуров став духовно багатшим, справжнє велике кохання облагородило його, пробудило в ньому духовність, чуйність, очистило від пошлості.
В останньому епізоді твору герої, змучені постійною брехнею, необхідністю приховувати від світу свої почуття, міркують, як позбутися нестерпних пут і об'єднати свої долі.

— Як? Як? — питав він, хапаючи себе за голову. — Як? І здавалося, що іще трохи -- і рішення буде знайдене, і тоді почнеться нове, прекрасне життя; і обом було ясно, що до кінця ще далеко-далеко і що найскладніше, найважче ще починається.
Кохання немовби підносить героїв над світом, схожим на божевільню, пробуджує в них приховані доти духовні багатства — й водночас викликає біль, страждання і сльози.
Відкритий фінал твору психологічно достовірний.
Власне, чеховським героям, що мріють визволитися зі свого середовища, нікуди йти — повсюди така ж сама нудьга, вульгарність, безвихідь. Але зображення «трагізму повсякденності» не робить твори Чехова абсолютно песимістичними і безпросвітними: герої не втрачають надій на щастя, не припиняють пошуку шляхів до кращого майбуття.
Поєднати свої долі двом сімейним людям в ті часи було  б нелегко. Автор свідомо не згадує про ті проблеми, які мусили б вирішувати герої, одважившись на докорінну зміну свого становища. Адже головне в оповіданні — не проблема шлюбних пут, які треба розірвати Гурову та Анні Сергіївні, а проблема свободи від пут повсякденного беззмістовного життя, що нівечить людські долі. Лише звільнившись від гніту пануючих у їхньому середовищі відносин, герої могли б здобути щастя. Але як це зробити? Автор не обіцяє, що «нове, прекрасне життя» настане без страждань і зусиль персонажів.

«Дама з собачкою» — оповідання про драму кохання. В ньому Чехов просто і сильно показує смисл і значення цього великого почуття в житті людини. Він веде нас від звичайних побутових колізій (короткочасний курортний роман, подружня зрада) до одвічних питань людського буття.
Художня манера Чехова узгоджується із змістом його творів. «Чим об'єктивніше, тим сильніше виходить враження», — вважав письменник, дотримуючись принципу стриманої, зовні не виявленої авторської оповіді. Він сподівався, що читач здатен сам уловити прихований смисл і зробити висновки, тому підказка автора йому не потрібна.
Чехов повторював, що «стислість — сестра таланту», його оповідь завжди лаконічна, сконденсована; на кількох сторінках він умів зобразити цілий пласт дійсності — долю людини, її взаємозв'язки з оточенням, характерні особливості суспільного середовища. Він покладався на читацьку активність і багато уваги надавав художнім деталям, що могли видаватися випадковими і дрібними, але натякали на щось важливе, суттєве, характерне. Такими є, наприклад, лорнетка в руці Анни Сергіївни, дами з собачкою, або чохли в оповіданні «Людина в футлярі».
В оповіданні «Дама з собачкою» мистецтво використання деталей досягає справжніх вершин. Іноді деталі набувають глибокого символічного значення, яке розкривається у певному смисловому або емоційному контексті. Гуров згадує, що Анна Сергіївна називала свого чоловіка «лакеєм», коли спостерігала за ним у театрі й помітила, що «в петлиці в нього блищав якийсь учений значок, мов лакейський номер». Згадка про подібні значки на мундирах провінційної театральної публіки стає влучним засобом її характеристики: тут зібралися такі самі нудні, нецікаві людці, лакеї за манерами і за покликанням.

Пригадаймо дві схожі сцени на початку і в кінці оповідання. Гуров у готельному номері Анни Сергіївни в Ялті їсть кавун — у той час, коли героїня в сльозах переживає своє гріхопадіння. Це поїдання кавуна сприймається як символ безпечності само-вдоволеного коханця, що звик до легких перемог. У заключній сцені  в номері  московського готелю Анна Сергіївна плаче, Гуров у цей час п'є чай. Сцена подібна до першої, але чаювання символізує вже дещо інше — ознаку домашності стосунків, що остаточно склалися.
Ще одна цікава особливість: сірий колір залежно від контексту набуває різного значення. Сірий паркан навколо будинку, в якому живе героїня; сіра, неначе лікарняна, ковдра у готельному номері Гурова — все це стає засобом влучної характеристики реалій нікчемного, «безкрилого» життя. А от в останній сцені сірий колір — колір улюбленої Гуровим сукні Анни Сергіївни — символізує спокій, домашній затишок, про який герой так мріє.

В оповіданнях Чехова деталі, як бачимо, складно взаємодіють між собою, доповнюють одна одну.
Оскільки Чехова цікавив передусім розвиток «внутрішнього сюжету», тобто еволюції душі героя, в його зрілих творах майже не знаходимо напруженої дії, інтриги, зовнішньої привабливості. Трагізм багатьох його творів полягає саме в тому, що з героями нічого не відбувається. Чехов по-новому розуміє трагічне — не як страшне, виключне або несподіване, а як повсякденне, рутинне, звичне. Трагічне і комічне поєднуються нерозривно у його художньому світі; в його гуморі — не лише сміх, а й іронія, сарказм і смуток водночас. У творчості його майже немає романтичних образів, піднесеного тону — Чехов не вважав, що слід прикрашати дійсність. Його стиль прозорий, стислий, не перевантажений тропами.
Однією з новацій Чехова-художника є підтекст, тобто максимальне розширення тексту сказаного, коли слова виражають більше, ніж безпосередньо означають. «Ось тобі й дама з собачкою», — говорить Гуров. За цією фразою стоїть усвідомлення героєм того, що роман з Анною Сергіївною не просто ще одна пригода, а справжнє, глибоке кохання. В оповіданні «Переко-ти-поле» герой повторює: «Сестра, мабуть, уже заміж вийшла», і ця фраза передає душевний стан людини, її самотність і тугу.
В одному із записників Чехова є нотатка: «Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, якою вона є». Ця установка на правду художнього зображення обумовила загальні риси творчої манери митця: стриманість, об'єктивність, відстороне-ність від надмірного пафосу, сентиментальності, дидактизму, будь-якої літературної «косметики».
У своїх творах Чехов часто зображав людей, що живуть без надії, без певної мети, у розладі з навколишнім світом і з самими собою. Митець викривав ницість, зрадництво, тупість, плазування перед чинами і багатством, душевне змертвіння. Водночас в його оповіданнях, повістях та п'єсах відчувається і біль за людину, приречену на жалюгідне існування, і надія на її пробудження, духовне звільнення, на краще життя.

Зарубіжна література. 10 клас. За заг. ред. В.Я. Звиняцьковського

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Планування зарубіжної літератури, підручники та книги із зарубіжної літератури, курси та завдання для 10 класу}'

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.