Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Франц КÁФКА (1883–1924) “Перевтілення”. Життєвий і творчий шлях письменника. Кафка – австрійський письменник-модерніст. Характерні особливості індивідуального стилю (поєднання реальності і міфотворчості, підкреслено буденний, без емоцій опис фантастичних подій, відтворення трагізму буття “маленької людини”)

«Ти не маєш потреби виходити з дому. Залишайся за своїм столом і слухай. Ба навіть не слухай, лишень чекай. Ба навіть не чекай, просто мовчи і будь самотнім. Усесвіт сам напрошуватиметься на викриття, він не може інакше, він у судомах звиватиметься перед тобою».
                                      Ф. Кафка

ФРАНЦ КАФКА
(1883-1924)
Австрійський письменник, лауреат премії ім. Т. Фонтане, один із фундаторів модерністської прози. Завдяки самобутній образності, оригінальній манері письма, глибині осмислення стрижневих проблем духовного життя творчість Кафки справила величезний вплив на літературу та культуру XX ст.

У літературному пантеоні XX ст., мабуть, важко знайти особистість, парадоксальнішу за Ф. Кафку. Відомий за життя вузькому колу цінувальників художнього слова, він за чверть століття після своєї смерті перетворився на одного з відкривачів цілого літературного материка - модернізму, який завзято їхноіовали представники літератури, мистецтва, філософії, психології та інших галузей світової гуманітаристики. Кафку вважали пророком XX ст., основоположником теми абсурду в Літературі XX ст. та релігійним мислителем, твори якого слід розглядати «у категоріях святості, а не літератури»; письменником, що його творчість надавала невичерпний матеріал для психоаналітичних студій і містила глибокі викриття механізму тоталітарної влади. Давно увійшли до лексикону інтелігенції вирази: «кафкіанськаситуація», «кафкіанськийабсурд», «каф-кіанський кошмар».

Парадоксально, що у кафківських творах, які нерідко справляли враження «незрозумілих», «чудних», навіть «хворобливих», впізнавали себе різні покоління читачів. Це здається тим більше дивним, якщо взяти до уваги, що Кафка, як зазначав український дослідник його творчості Д. Затонський, завжди писав «про себе і для себе».

    Сторінками життя митця
«...я завжди від усього відмовлявся...»

Зовнішня його біографія була вкрай бідною на події.
Майбутній письменник народився 3 липня 1883 р. у Празі в німецькомовній єврейській родині. Його батько був комерсантом, мав крамничку, деякий час йому належала також невелика фабрика. Мати походила з роду більш освіченого й забезпеченого. Серед її предків були люди вчені, схильні до мрійництва та екзотичних витівок. Деякою мірою цю схильність успадкував і Франц. Він мав трьох сестер, однак саме на нього, як на єдиного сина, а отже - як на головного спадкоємця комерційної справи, батько покладав особливі надії.
 
Прага на той час належала до Австро-Угорської імперії. У цьому місті, що розташувалося на перетині західноєвропейської та слов'янської культур, німецькомовний єврей Ф. Кафка відчував своє нездоланне відчуження. «Як єврей, - пояснював один з німецьких його біографів, -він не був своїм у християнському світі.  Як індиферентний єврей - бо ж таким Кафка був на початку - він не був своїм і серед євреїв. Як людина, що хоч і говорила німецькою, він не був своїм серед німців. Як богемець, він не був цілком австрійцем...» Цікаво, що навіть прізвище письменника було закорінене в чужій йому традиції: воно походило від чеського слова «kafka», що означає «галка». Цей птах був зображений на конвертах фірми Германа Кафки, які його син деякий час використовував для листування.

І стан відчуження, зумовлений самим соціальним контекстом, і культурне життя Праги (котра, до речі, приваблювала першопро-ходців експресіоністського кіно на початку XX ст. як найвдаліша декорація для загадково-фантасмагоричних сюжетів), і дивовижні реалії життя однієї з найстаріших у Європі імперій, що вирізнялася не лише пишною бароковою культурою, а й доведеною до гротескних форм бюрократією, - все це, звісно, наклало свій відбиток на світосприйняття і художнє мислення Кафки.

Гротеск (від франц. grotesque, італ. grottesco - примхливий, від grotta - грот) - тип художньої образності, який ґрунтується на примхливому поєднанні фантастичного й реального, прекрасного й потворного, трагічного й комічного, життєподібного й карикатурного. За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ - світ аномальний, дивний, неймовірний, в якому реальне та ірреальне несподівано постають в органічній єдності. Нерідко гротеск перетинається із сатирою (наприклад, у Дж. Свіфта, М. Гоголя, М. Булгакова, Ф. Кафки та інших).

Від 1893 до 1901 р. Франц навчався у німецькій державній гімназії. Після її закінчення вступив до Празького університету, де студіював юриспруденцію. 1906 р. він здобув звання доктора права, а за рік розпочав службу у системі страхування, де працював багато років, залишаючись скромним чиновником без будь-якого бажання зробити кар'єру. Службові обов'язки були для нього обтяжливими, проте служби він не полишав. Значною мірою вона Кафку влаштовувала: робота у конторі тривала тільки до обіду, отож решту часу він віддавав письменницькій праці. Певно ж, друкуючись від 1909 p., а поготів після отримання престижної премії (1915), він міг би зробити літературну творчість своєю професією. Однак заробляти на життя пером Кафка у жодному разі не хотів. А тому й тягнув безрадісну службу аж до пенсії, на яку передчасно вийшов через сухоти, що звели його у могилу за місяць до сорок першого дня народження.

Зовні непомітним було й особисте життя письменника. За винятком кількох подорожей до різних міст Європи (Цюриха, Мілана, Парижа, Відня, Венеції), а також останнього року рроведеного почасти у Берліні, Кафка прожив відведені йому Долею роки у рідному місті.

Ось яким постає письменник у спогадах свого найближчого друга, Літератора М. Брода: «Абсолютна правдивість була однією з головних рис характеру Кафки. Іншою його рисою була скрупульозна сумлінність... Вона виявлялася у питаннях моралі, де він ніколи не залишав без уваги щонайменшої тіні несправедливості... його сумлінність була... наслідком підвищеного почуття відповідальності. Я пригадую один спільно проведений вечір, одразу ж після того, як було опубліковано повідомлення про те, що Італія оголосила війну Туреччині. Ми були у театрі, Франц здавався до краю стривоженим. У антракті він раптом сказав: "Зараз італійські воєнні кораблі стоять у беззахисного берега". І скорботно посміхнувся».

«Одного дня завітавши до мене по обіді (я жив тоді ще у батьків) і розбудивши своїм приходом мого батька, який спав на канапі, він замість вибачення дуже делікатно, немовби заспокоюючи, підняв руки і, потихеньку просуваючись по кімнаті навшпиньки, сказав: "Будь ласка, вважайте, що ви бачите мене у сні"».

«Разом з моєю подругою він якось зайшов до берлінського Акваріума. Там він говорив рибам в освітлених скляних посудинах (пізніше подруга, глибоко вражена, про це мені розповіла): "Тепер я можу спокійно дивитися на вас, я вас більше не їм". Це був час, коли він став строгим вегетаріанцем».

Кілька разів Кафка намагався взяти шлюб. З першою своєю нареченою Феліцією Бауер він упродовж п'яти років заручався навіть двічі. Однак щоразу після виснажливих вагань все ж таки відмовлявся від планів на подружнє життя.

Однією з найвизначніших подій особистого життя Ф. Кафки була зустріч з журналісткою і перекладачкою Міленою Єсенською (вона, до речі, стала першою перекладачкою його творів чеською мовою). Ця жінка мала непересічну вдачу (друзі порівнювали Мілену з героїнею стендалівського роману «Червоне і чорне» Матильдою де ла Моль). її Кафка по-справжньому любив; та й вона, напевне, була єдиною жінкою, яка його добре розуміла. Саме Мілені належить широко цитована у критичній літературі характеристика письменника: «Для нього життя взагалі - щось зовсім інше, ніж для інших людей, і передусім: гроші, біржа, валютний банк, друкарська машинка для нього зовсім містичні речі... Для нього служба, зокрема й власна, - щось настільки ж загадкове і чудне, як локомотив для дитини...

Зрозуміло, ми всі начебто пристосовані до життя, але лише тому, що нам одного разу вдалося знайти спасіння у брехні, у заА сліпленості, у запалі, в оптимізмі, у непохитності переконань - у будь-чому. А він ніколи не шукав рятівного захистку, ні в чому. Він абсолютно нездатний збрехати, як нездатний напитися. У нього ніде немає притулку і захистку. Він як голий з-поміж одягнутих...»

Утім, любовні стосунки з М. Єсенською, що їх письменник переживав з величезною емоційною інтенсивністю, також не увінчалися шлюбом: Мілена була заміжньою жінкою і, попри сильне почуття до Кафки, так і не наважилася покинути свого чоловіка.

Неофіційною дружиною письменника наприкінці його життя стала 19-річна Дора Дімант. їхнє подружнє життя не мало важливого для Кафки офіційного статусу: батько дівчини не дав свого дозволу на цей шлюб. Не зупинившись перед конфліктом з родиною, вона оселилася разом з коханим у холодному й голодному Берліні. Втім, разом їм судилося прожити лише близько року - того самого, протягом якого тяжко хворий на сухоти Кафка повільно вмирав. Молода жінка самовіддано доглядала його. З червня 1924 р. письменник помер у санаторії Кірлінґ під Віднем.

Плодами літературної праці, що тривала близько двадцяти років, стали три незавершених романи: «Зниклий безвісти» (інша назва - «Америка», був розпочатий 1912 p.), «Процес» (1914—1915), «Замок» (1922); новели, притчі, афоризми. Особливе місце у літературній спадщині Ф. Кафки посідають його щоденники та листи, що балансують на межі документальної та художньої прози.

Лише незначна частина написаного побачила світ за життя автора: два уривки з новели «Опис однієї боротьби» (1909), збірка «Споглядання» (1913), перший розділ роману «Зниклий безвісти» (1913), новели «Вирок» (1912), «Перевтілення» (1912), «У виправній колонії» (1919), збірка новел «Сільський лікар» (1919); упродовж останнього року життя Кафка готував до друку збірку «Голодомайстер». Солідні видавництва залюбки бралися за публікацію його творів. Однак сам Кафка, постійно незадоволений тим, що виходило з-під його пера, не хотів оприлюднювати сумнівні речі, а таких, на його прискіпливий погляд, була більшість. У своєму заповіті він розпорядився спалити значну частину рукописів. І тільки завдяки вгадуваному вище М. Броду, який розумів, що йдеться про рукописи генія, а тому не лише ухилився від виконання останньої волі друга, а й доклав багато зусиль для публікації його творів, ім'я Ф. Кафки стало відомим широкому читацькому загалу.

ПОМІРКУЙМО НАД ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ МИТЦЯ
1. Підготуйте розповідь про життя письменника. На чому в ній слід наголосити?
2. Які обставини життя формували почуття самотності, властиве цьому митцю?
3. Чому Ф. Кафка заповідав спалити свої рукописи?
4. Складіть психологічний портрет письменника.

У МАЙСТЕРНІ МИТЦЯ
«Література — це я сам, це моя плоть і кров...»

З-поміж письменників, перед якими Кафка схилявся, слід передусім згадати Й.В. Ґете, Г. Кляйста, Г. Флобера, Ч. Діккенса, Ф. Достоєвського. Взагалі дослідники знаходять у його творчості чимало рис, успадкованих від класичної літератури XIX ст. Однак і пригоди «маленької людини», і тема провини й кари, і сатиричне зображення бюрократії, і фантастичні перетворення, добре знайомі читачеві з літератури XIX ст., у Кафки синтезуються у модерністську реальність, в якій найнеймовірніше та найбезглуздіше зароджується всередині тривіального побутового середовища, а зовнішня життє-подібність виявляється інакомовною формою сюжетів, що розгортаються у царині людського духу. Кафківський світ разюче нагадує сновидіння, в якому все є вигадкою і водночас - чистою правдою, в якому абсурдне має свою незбагненну й відмінну від буденного життя логіку, і яке яскраво унаочнює ту реальність, що ховається у глибинах людської душі, на перетині свідомого й підсвідомого. Деякою мірою цей світ є дотичним до естетики експресіонізму.

Передусім письменника цікавлять універсальні взаємини особистості зі світом, найзагальніші питання духовного буття.

Схильність Ф. Кафки до роздумів над універсальними духовними проблемами виявлялася не лише у його творах, що мали своїм прихованим дном філософську проблематику, а й у його захопленні юдаїзмом та працями датського мислителя XIX ст. С. К'єркегора, котрий у XX ст. був піднятий на щит як предтеча теми абсурду у філософії.

Всеохоплююче, загальнозначуще письменник поєднує з найдрібнішим, приватним - точніше сказати, з тими подіями, що відбувалися у його власному житті. Звідси - вирішальна роль автобіографічного начала у кафківській прозі.

Втім, не варто шукати у творах цього письменника безпосереднього віддзеркалення певних ситуацій власного життя, зовні такого непомітного. Йдеться про зашифрований у самобутній образності духовний досвід митця, про його внутрішню біографію, що, на відміну від біографії зовнішньої, раз у раз вибухала грандіозними у масштабах особистості трагедіями. Ці трагедії розгорталися у площині взаємин Кафки з батьком, жінками та власною творчістю.

Батько письменника Герман Кафка належав до того типу людей з народу, які, маючи міцне здоров'я, добрячий апетит до життя й честолюбне прагнення «вибитися в люди», успішно завойовували краще, ніж передбачено їхнім середовищем, місце під сонцем. Він подолав шлях від сина сільського різника до празького комерсанта середньої руки - тобто спромігся, попри злидні та щоденну боротьбу за фізичне виживання, власними руками створити капітал, який дозволив йому вести свою справу, забезпечуючи добробут дружині й дітям. Ці обставини, одначе, спричинилися до того, що з сильної та волюнтаристської натури вигартувалася особистість з ознаками домашнього тирана. Досвід власного успіху переконав Германа Кафку в тому, що обрана ним життєва позиція є непогрішимо вірною, а властиві його характерові риси - еталонними. Принаймні - для єдиного сина, в якому він волів бачити свого спадкоємця. Проте син, який не був наділений ані батьківською енергією («Я - худий, слабкий, вузькогрудий, - писав Франц батькові. - Ти - сильний, великий, з широкими плечима»), ані його простодушним ставленням до життя, сприймав таке виховання як деспотичне втручання в свою особистість і в міру своїх слабких сил чинив йому опір. Цей опір, набуваючи різних форм, розтягнувся на все життя письменника (батько його пережив). Разом з тим батько був у його очах людиною не лише авторитарною, а й насправді авторитетною; відтак прагнення протистояти його впливові поєднувалося у душі сина зі щирим почуттям глибокої поваги й любові. Це засвідчує славнозвісний кафківський «Лист батькові» (1919), що увійшов в історію літератури як художньо-сповідальний документ одвічних драматичних взаємин між старшим і молодшим і поколіннями у родині: змальований у ньому портрет сімейного тирана доповнювався несподіваними вибухами щемливих синівських почуттів і почуттям глибокої провини.

Наведемо кілька характерних цитат з цього листа: «І я - такий, який я є (абстрагуючись від засад і впливів життя), -я результат Твого виховання і моєї покірливості... Ти говорив: "Не заперечувати!" - і хотів у такий спосіб змусити замовчати у мені неприємні Тобі сили опору, але Твій вплив був надто сильним, а я був надто слухняним, я замовкав, ховався від Тебе і наважувався поворушитися лише тоді, коли опинявся так далеко від Тебе, що Твоя могутність не могла мене досягнути, принаймні безпосередньо... Однак Ти знову поставав переді мною, і Тобі все знову здавалося "контра", хоча це було лише природним наслідком Твоєї сили та моєї слабкості».

«Коли я починав робити щось таке, що Тобі не подобалось, і Ти загрожував мені невдачею, благоговіння перед Твоєю думкою було таким великим, що невдача, нехай навіть згодом, була неминучою. Я втрачав впевненість у власних діях. Мене охоплювали вагання й сумніви. Чим старшим я ставав, тим більше накопичувалося матеріалу, який Ти міг мені продемонструвати як досвід моєї ницості, поволі ж виявлялося, що Ти певною мірою правий. Я знову ж таки побоююся стверджувати, що став таким тільки через Тебе; Ти лише підсилив те, що було в мені закладене, проте підсилив у великій мірі, тому що влада Твоя наді мною була дуже велика...»

Не дивно, що батько у свідомості митця перетворився на уособлення авторитарної влади з її байдужістю до особистості, тотальною присутністю й абсурдністю дій. Взаємини з батьком стали одним з головних автобіографічних джерел наскрізних у кафківській прозі мотивів суду, провини та покарання; абсурдності та катастрофічності людського існування; таємничої всесильної влади та приреченості бунту особистості проти ворожих сил.

Другим нерозв'язаним вузлом внутрішнього життя Ф. Кафки була проблема шлюбу. Ідея одруження приваблювала його не лише як можливість повноцінної життєвої реалізації, а й як засіб досягнення внутрішньої незалежності від батька, до того ж такий засіб, який батько міг би насправді визнати. Проте не менш вагомим був і аргумент проти шлюбу - літературна творчість, для якої сімейне життя, на думку Кафки, могло бути серйозною перешкодою. Цими внутрішніми ваганнями й пояснюється ланцюг його дивних заручин.

Із архівів митця
У листах до першої своєї нареченої, Феліції Бауер, Кафка пояснював: «Турботи про тебе і про мене - це житейські турботи, вони належать сфері життя і тому можуть зрештою поєднуватися з роботою в конторі, а ось моя письменницька робота і контора по суті несумісні, оскільки письменництво лежить в глибині, а контора розміщується на поверхні життя. Тому все й розгойдується вгору-вниз і неминуче має розірвати нас».

Проблема шлюбу, так само як і конфлікт з батьком, для пересічної людини начебто не містить нічого оригінального. Оригінальне виникає там, де ці проблеми, осмислені генієм, перетворюються на «історію мандрів духу», стають невичерпним живильним середовищем для самобутніх образів та сюжетів кафківських творів. Досить сказати, що обидва зрілих романи письменника - «Процес» і «Замок» - народжувалися саме у контексті пережитих ним любовних історій.

Перший, як переконливо довів австрійський письменник та інтерпретатор творчості Кафки Е. Канетті, був художнім переосмисленням скандальної ситуації, що виникла навколо розриву заручин з Феліцією Бауер. Судилище, яке влаштували Кафці розлючені родичі нареченої, силою художньої уяви митця перетворилося на трагііронічну історію боротьби банківського чиновника Йосифа К. з загадковим і невидимим судом, котрий після року усіляких зволікань і без будь-яких пояснень щодо провини героя присудив його до страти. Цей сюжет, породжений ситуацією глухого кута в особистому житті письменника, за кілька десятиліть після його смерті заграв новими смислами, що відбивали реалії життя у тоталітарних державах, де подібні беззаконні суди й вироки ставали масовим явищем. Значною мірою завдяки цьому роман «Процес» здобув славу літературної емблеми XX ст.

Що ж до роману «Замок», то у ньому в гротескно-сатиричній формі була зображена історія взаємин Кафки з Міленою Єсенською. Сюжет роману утворює розповідь про те, як землемір К., що здалеку прийшов до чужого села, намагається добитися від канцелярій Замку, до володінь якого воно належить, дозволу на те, щоб тут оселитися. Втім, зовні короткий шлях до Замку виявляється безкінечним. Землемір сподівається пробитися на прийом хоча б до одного чиновника Замку, що зупинився у сільському готелі. Він розраховує на допомогу молодої жінки Фріди - буфетниці готелю, яка є фавориткою згаданого чиновника. Втім, непомітно для себе герой сам закохується у неї, від цього моменту починається новий виток його митарств у селі... «Замок» - це класичний модерністський роман-міф, у якому іронічно змальовується трагічна приреченість спроб людини подолати свою самотність і відокремленість від інших людей, трагічна недосяжність духовних цілей.

І конфлікт з батьком, і любовні перипетії, і байдужо-терпляче ставлення до служби - все це оберталося у внутрішньому світі Ф. Кафки навколо літературної творчості, котра усвідомлювалася ним як єдиний сенс буття, те, заради чого він, за власними словами, від усього відмовлявся. Проте письменницька праця не давала йому того задоволення, яке хоча б почасти виправдовувало принесені їй жертви. Вона також повнилася суперечностями: між прагненням досягти досконалості й майже постійним розчаруванням у написаному, між бажанням цілком віддаватися творчості й відсутністю інтересу до публікації творів, а нерідко - і до їх завершення.
 
Тому, до речі, оприлюднення творчого доробку Кафки після його смерті виявилося вкрай нелегкою справою: значна частина текстів була недописана й невпорядкована. Така особливість письма Кафки дала деяким критикам підстави розглядати його творчість як один величезний «уривок».

Власний досвід щоденної виснажливої боротьби зі словом, досвід сподівань і розчарувань на теренах творчості значною мірою визначав змістове наповнення теми митця та мистецтва у Кафки. Щоправда, у сатирично знижених і примхливо гротескних кафківських образах інколи важко впізнати митця. Наприклад, у новелі «Голодомайстер» художник постає в образі майстра голоду, який під час голодування тихенько співає. Образ цей є інакомовним трагііронічним, по-своєму дотепним втіленням думки Кафки про те, що творчість вимагає відмови від усього того, чим сповнене звичайне обивательське життя.

СТОРІНКАМИ ТВОРІВ МИТЦЯ
Фантастика буденного, буденність фантастичного
Загальна тенденція до фрагментарного письма, з одного боку, зосередженість на тих питаннях, які прийнято називати філософськими, - з другого, характерний для модерністської поетики нахил до інакомовності, - з третього, зумовили посилений інтерес Кафки до жанру притчі. Щоправда, цей жанр під його пером помітно змінився: сюжет став ще менш насиченим подіями, зміст -ще темнішим, символіка - ще складнішою та багатозначнішою; зникла й моральна повчальність, яка мала наставляти читача на «шлях істинний». Новаторство Ф. Кафки яскраво розкривають притчі, в яких авторській обробці піддаються так звані «вічні образи» Прометея, Одіссея,    Вавилонської    вежі    тощо. В одній з них, скажімо, Дон Кіхот зображується як вигадка Санча Панси або, точніше кажучи, як його «чорт» («Правда про Санча Пансу», 1917). А головне -притчі Кафки так само,  як і його афоризми, містили нову «премудрість». Зовні парадоксальна, забарвлена трагііронічними інтонаціями, вона була квінтесенцією світосприймання людини доби початку XX ст.

Чи не найпоказовішою з цієї точки зору є притча про залізничних пасажирів, які потрапили в аварію у фантастичному тунелі, кінець і початок котрого настільки віддалені від місця події, що складається враження повної безвиході («Залізничні пасажири» ). Притча була написана 1917 p., коли Європа задихалася у згарищах Першої світової війни, здригалася від революцій царська Росія і тріщала по всіх швах, готова ось-ось впасти, давня імперія Габсбурґів. Звісно, перше, що спадає на думку у зв'язку з кафківською притчею, - це момент віддзеркалення згаданих історичних катаклізмів. Одначе сюжет притчі, безперечно, має дещо глибші смисли. Катастрофа в тунелі - це метафора глухого кута, в який загнало себе людство доби краху гуманістичних цінностей та історичного прогресу. Вона позначає собою стан духовного паралічу, коли унеможливилися і мета загальнолюдського буття, і шлях до неї. Та й людство, перетворене притчовою фантазією Кафки на залізничних пасажирів, виявляється знеособленою юрбою (не випадково у творі використано колективне «ми»), в котрій особистості з'єднані між собою поверховими, нетривалими й спонтанними взаєминами. І світ, який спостерігають постраж-далі навколо себе, постає сумним тунелем, відрізаним від духовного світла, наповненим уламками потяга, привидами, чудовиськами та «калейдоскопічною» (себто безглуздою й замкненою у колі повторень) грою... Мине майже тридцять років, і на уламках світу, зруйнованого Другою світовою війною, людство переживе той самий стан, якого зазнали кафківські «залізничні пасажири».

Центральним персонажем кафківського світу є «маленька Людина» XX ст., яка перебуває під тиском влади. Щоправда, у Кафки ця людина виявляється ще більш нікчемною, ще більш приниженою, ніж у реалістів XIX ст.

Саме такого Ніхто-героя читач зустрічає у новелі «Верхи на кадобі» (1917). її герой, змучений злиднями й нестерпним холодом жебрак, вирушає до вугляра, щоб випросити хоч би лопату найгіршого вугілля. Звісно, його благання залишаються без відповіді. Здавалося б, читачеві пропонується класична історія поразки «маленької людини» у зіткненні з тими, хто стоїть на вищому соціальному щаблі. Однак у Кафки ця історія, набуваючи фантастичного характеру, виходить за межі традиційної схеми.

Упродовж розвитку сюжету «дрібний калібр» героя скорочується до нуля. З небажаним клієнтом поводяться як з «порожнім місцем»: дружина вугляра, котра визирнула за двері, аби перевірити, чи не стоїть там хтось, удає, ніби нікого не бачить. Утім герой і сам підтверджує, що позбавлений людської вагомості, навіть ваги: досить зверхнього жесту господині, аби зрушене повітря могло його, легшого за власний порожній кадібець чи снігову порошу, підхопити й понести у холодний небесний простір.

Ця підкреслена «невагомість» є гротескним загостренням епохального знецінення особистості, внаслідок котрого, власне, й сталися такі трагедії XX ст., як Голодомор чи Освенцім. І холод, майстерно зображений у новелі, теж прочитується в інакомовному ключі - як метафора світу, байдужого до людини, що з відчаєм жебрака простягає руку за крихтами душевного тепла.

УЗАГАЛЬНЮЄМО ПРОЧИТАНЕ
Творчість Ф. Кафки є взірцем модерністської прози. Тематичне ядро кафківських текстів становлять ідеї знеособлення та відчуження особистості у світі, її залежності від незбагненної та всесильної влади, феномен мистецтва тощо. У межах цих тем письменник порушував найзагальніші питання духовного буття.

Зображуючи конфлікт особистості зі світом, письменник зосереджується не на соціальному чи психологічному аналізі, а насамперед на дослідженні універсальних законів світового буття. При цьому всеохоплююче, загальнозначуще Кафка сполучає з найдрібнішим, приватним і передусім - зі своєю внутрішньою біографією, у якій важливу роль відігравали конфлікт з батьком, проблема шлюбу та суперечливе ставлення до власної творчості.

Художній світ Ф. Кафки характеризується поєднанням фантастичного й буденного, трагічного та іронічного, натуралістичних деталей і складної, затемненої символіки.

Перевірмо себе
ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

І. Знайдіть правильну відповідь:
1. Ф. Кафка належить до: а)чеської літератури;
б) єврейської літератури;
в) австрійської літератури.
2. За життя письменника його творчість була відзначена:
а) Нобелівською премією;
б) премією імені Т. Фонтане;
в) премією імені Г. Кляйста.
3. Ф. Кафка є представником:
а) модернізму;
б) реалізму;
в) символізму.

II. Знайдіть неправильну відповідь:
1. У творчості Ф. Кафки закарбувалися такі проблеми його внутрішнього життя:
а) конфлікт з батьком;
б) проблема шлюбу;
в) влаштування службової кар'єри;
г) суперечливе ставлення до власної творчості.
2. Художній світ Ф. Кафки вирізняє:
а) реалістичне відображення дійсності;
б) синтез фантастичного та буденного;
в) поєднання трагічного та іронічного;
г) тісний зв'язок із внутрішньою біографією митця.

III. Знайдіть зайве:
1. Найавторитетнішими письменниками Ф. Кафка вважав: Й.В. Ґете; Г. Кляйста; Г. Флобера; Г. Мопассана; Ч. Діккенса; Ф. Достоєвського.
2. За життя письменник підготував до друку такі збірки: «Вирок»; «Споглядання»; «Сільський лікар»; «Голодомайстер».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Схарактеризуйте провідні теми та мотиви кафківської прози.
2. Розкрийте сутність конфлікту письменника з батьком. Як цей конфлікт відбився у його творчості?
3. Наведіть приклади зображення у творах Ф. Кафки:
а) ситуацій зіткнення особистості із всесильною владою;
б) ситуацій, що ілюструють ідею недосяжності життєвої мети;
в) буденності фантастичного;
г) постаті митця.
4. Чому, на вашу думку, Ф. Кафка зажив слави пророка XX ст.?

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Повний перелік тем по класам, календарний план згідно шкільної програми з зарубіжної літератури, курси та завдання із зарубіжної літератури для 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.