Показати основні етапи утворення Німецької імперії.
Завдання уроку
Пояснити вплив Оттона І, Генріха ІV, династії Штауфенів на розвиток Німеччини.
Розглянути причини та наслідки конфліктів імператорів із папством.
З'ясувати умови розпаду Німеччини на окремі землі.
Хід уроку
1. Перевірка домашнього завдання.
2. Розповідь нової теми.
План уроку
Німеччина - нова імперія
Імператори проти папства
Повторюємо поняття
Питання для самоконтролю
Творче завдання
Домашнє завдання
Література
Німеччина - нова імперія
Німецька держава виникла на території імперії франків. У 843 р., після Верденської угоди ці землі відійшли до Людвіга Німецького. Вони не становили міцної держави, бо складалися із герцогств, які ворогували за владу. Поруч із міжусобицями землям загрожували і завойовники – мадяри (угорці). Король Генріх І Птахолов, якого у 919 р. феодали проголосили своїм монархом, наказав зводити бурги – укріплення проти кочівників.
Від початку правління Генріха І й ведеться історія Німецького королівства. Воно поділялося на кілька територій – Алеманію (Швабію), Баварію, Франконію та Саксонію.
Його син Оттон І (936-961 рр.) став наступним правителем. Він створив дієве військо – важке кінне рицарство. У 955 р. в Баварії Оттон І розгромив завойовників, які спустошували європейські простори. Метою Оттона І було піти шляхом Карла Великого, тобто відродити Римську імперію. Вважають навіть, що він хотів стати володарем усього християнського світу. Задля цього Оттон зміцнював державу, приборкуючи феодалів у їх прагненні відвоювати собі трішки влади.
Пам'ятник королю Оттону І із дружиною
Далі Оттон І завоював Ломбардію (Північна Італія). Мрія про отримання титулу імператора від Папи Римського додавала королю енергії – у 961 р. він рушив у похід, щоб зброєю напоумити італійську знать, яка виступила проти Папи. Щасливий Папа Іоанн ХІІ, знову зайнявши престол, коронував свого благодійника. Так у 962 р. Оттон І став імператором Священної Римської імперії – Німеччини, Північної Італії та Баварії. Її історія тривала до 1806 р.
Згодом між імператорською та церковною владами почалося тертя. Кожен хотів відчувати себе вищим. Монарх вважав, що глава церкви мусить коритися йому, а Папа заперечував – адже це він коронує правителів, а не навпаки. Завзято відстоюючи вищість церковної влади над світською, Папа Григорій VII взявся за реформи. Зокрема, він відмінив інвеституру – практику затвердження королем церковної посади. Ситуація загострювалась. Дійшло навіть до того, що імператор переконав єпископство позбавити Папу духовного сану, у відповідь на що Папа відлучив Генріха ІV від церкви, а його васалам сказав, що тепер вони вільні від своєї присяги. Вельможі стривожились: відлучення від церкви – це тяжка провина. Тому не бути Генріху імператором, якщо він не випросить прощення у Папи. І правитель Римської імперії покаявся. Від вирушив в Італію до резиденції глави церкви. Стоячи біля брами фортеці Каносса, Генріх усім своїм видом (босий, у жалюгідній сорочці, плачучи), благав про Папську милість і просив зняти з нього відлучення. Приниження імператора подіяло на католицького владику. Папа змилостився – простив його і повернув у лоно церкви.
Зустріч Генріха IV і Папи Римського Григорія VII
З тих днів слова “Піти в Каноссу” стало означати підкорення світської влади духовенству, а в ширшому значенні – «здатися на милість переможця». Та приниження імператора не минуло Папі дарма. Після повернення до Німеччини Генріх IV зібрав єпископів, які виконали його розпорядження – відлучили Папу від церкви і обрали собі нового главу. Полишений сам на себе, Григорій VII подався в Південну Італію, і там, у вигнанні, помер. Протистояння імператорів та папства ослабило державу. Після смерті Генріха IV правителям довелося йти на поступки духовенству – монархи вже не претендували на всю повноту влади над церквою. Після підписання у 1122 р. угоди у м. Вормс єпископів стали призначати за взаємною згодою, спільно. Духовенство стало все більше прихилятись до папи, а не до світської влади. Це спричинило зменшення впливу монархів на знать. До того ж, імператорів не підтримували міста, які традиційно залежали від князів. Держава була на межі розпаду, і врешті у ХІІІ ст. розділилася на низку незалежних земель.
Імператори проти папства
Видатну роль у відновленні Німецької імперії відіграла династія Штауфенів. Щонайперше це Фрідріх І Барбаросса (Рудобородий) (1155 – 1190 рр.).
Фрідріх І Барбаросса (Рудобородий)
Це він у суперечках із Папою Александром ІІІ назвав імперію «Священною», бо мовляв, корону йому надав сам Бог, а не глава церкви. Щоб «переконати» Папу, хто головніший, Барбаросса завоював Італію, але не втримав. Згодом ще пішов походом, потім ще – п’ять разів лякав Рим брязкотом зброї, відступаючи то перед мужніми оборонцями, то перед епідемією. І ось одного разу опинився перед загрозою полону – у 1176 р. його рицарське військо розбили… об’єднані в армію жителі міст, переважно ремісники. Радість Папи можна уявити. Імператор цілував його пантофлю і просив у нього прощення – так само, як сто років тому принижувався король Фрідріх І. Папа пробачив Барбароссі, та це не значить, що вони зійшлися у думках.
У протистоянні з церквою імператор мав за собою лише залежне від нього духовенство, а Папу підтримували Франція, Англія, Іспанія, Угорщина. Всі зусилля Барбаросси на об’єднання незалежних німецьких королівств закінчилися нічим. Зі смертю завзятого імператора Фрідріха І під час Третього Хрестового походу померла й Німеччина, розпавшись на дрібні володіння. Династія Штауфенів продовжилась сином Барбаросси Генріхом VI (1191 – 1197 рр.). Його енергія «запам’яталась» Сицилійському королівству – найбільшу на той час європейську державу, яку він підкорив. Коли він помер, наступному правителю – Фрідріху ІІ (1220-1250 рр.) дістався чудовий вихователь – сам Папа Іннокентій ІІІ. Фрідріх виріс освіченим, проте став завзятим противником папства. Теж хотів завоювати Італію, та доля розпорядилась інакше – ні Рим, ні Папа не підкорялись. І знову повторилась історія з відлученням від церкви – як із попередніми імператорами! Позбавленому почестей, підтримки князів, Фрідріху ІІ залишалось одне – принизливо просити пробачення - так, мабуть, думав Папа. Хтозна, може так воно б і сталося, та імператор помер, не звернувшивсь до Папи. Скоріше з все, затятий монарх і не збирався цілувати папську пантофлю. Після цього Сицилія й Південна Італія дістались брату французького монарха Карлу Анжуйському. Більше Німеччина вже не підкоряла Італію.
Карл Анжуйський
3. Учитель повторює з класом поняття
Повторюємо поняття
Мадяри
Бурги
Династія Штауфенів
4. Учитель перевіряє набуті знання
Питання для самоконтролю:
1. Від якого короля веде початок Німецьке королівство?
2. У якому році Оттон І став імператором Священної Римської імперії (Німеччини, Північної Італії та Баварії)?
3. Чому Генріху IV довелося принижуватись перед Папою Римським?
5. Учитель ставить творче завдання всім учням для виконання у режимі реального часу.
Творче завдання:
Намалюйте 10-15 кадрів уявного мультфільму про те, як Оттон І мріє стати імператором, тому поспішає в Італію, щоб підтримати Папу, а той згодом його коронує. При створенні кадрів використайте реальні історичні факти - вкажіть дати, умови, завойовані землі, які ввійшли в Імперію.
Домашнє завдання
1. Повторення пройденого матеріалу.
2. Покажіть на карті німецькі князівства, які в різні періоди входиди до складу Німецької імперії.
Література
1. Крижановський О.П., Хірна О.О. Історія середніх віків. - Л.: Оріяна-Нова, 2007;
2. Великі завойовники / Автор-упорядник В.Товстий. – Х.: Промінь, 2010;
3. Навколо світу. Енциклопедія. – Х.: Пегас, 2006;
