Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література: УПЧ І. Нечуй-Левицький «Князь Єремія Вишневецький»

    Українське життя як "Непочатий рудник".
    Нечуй-Левицький зазначав, що українське життя, незважаючи на те, що серед письменників були «і такі високі таланти, як Шевченко», ще чекає на своє всебічне художнє дослідження, чекає «цілих шкіл робітників на літературному полі». Він сам намагався підходити до складного, героїчного і трагічно-драматичного буття рідного народу і в минулому, і в сучасному з різних боків, прагнув показати світові його неповторну душу. Про ці постійні шукання письменника свідчать і «ескіз української міфології», опублікований під назвою «Світогляд українського народу», й історичні нариси «Перші київські князі Олег, Ігор, Святослав і святий Володимир і його потомки», «Татари і литва на Україні», «Унія і Петро Могила, київський митрополит», есе про гетьмана Богдана Хмельницького.
     У романі «Князь Єремія Вишневецький» (1896—1897) докладно йдеться про давній рід Вишневець-ких, в якому добру пам'ять у народі залишив козацький ватажок Дмитро Байда-Вишневецький. Та його нащадок Єремія перекинувся в шляхетський табір, нещадно визискував українських селян. Якщо в романі Генрика Сен-кевича «Вогнем і мечем» Єремія всіляко ідеалізувався, підносилася його «тверда рука», то український повістяр змалював його як ката народу, показав справедливість народного гніву, спрямованого проти гнобителів народними ватажками Кривоносом і Вовгурою-Лисенком. Темою і пафосом твір Нечуя-Левицького перегукувався з відпо¬відними картинами у повісті Олекси Стороженка «Марко Проклятий» (1876).

     Доба боротьби українського козацтва проти іноземних поневолювачів відбита в романтичній казці «Запорожці» (1873), повісті «Гетьман Іван Виговський» (1899), драмах «Маруся Богуславка» (1875), «В диму та в полум'ї» (1875). У цих творах виведено галерею історичних постатей і створених уявою автора образів запорожців, відданих ідеї визволення рідного краю. Водночас письменник правдиво показує духовне змізерніння покручів і перевертнів — зрадників народу.

     Слушно відзначав Євген Гуцало у ювілейній статті до 150-річчя з дня народження письменника, що «сучасне життя, історична минувшина й відтак зазирання в майбутнє — це повсякчасна царина його зацікавлень як художника і як мислителя, це широка арена для вираження та втілення як національного характеру окремої особистості, так і національного характеру всього народу...»

     У правильності висловленої думки нашого сучасника переконуємось при ознайомленні з творами Нечуя-Левицького, написаними і в другий період творчості. Так, повість «Старосвітські батюшки та матушки» (1884 — 1885) широко відтворює побут українського старосвітсько¬го духовенства, представленого Харитоном Моссаковським, родинами Прокоповича і Терлецького. Симпатизуючи першому як доброму і совісному священику, повістяр водночас критично оцінює інших, особливо таких, як академіст» Балабуха, котрий став відкрито обдирати парафіян. Загалом же з твору постає неприкрашене життя попів як нероб і гультяїв, котрі забезпечують свій комфорт коштом трудівників.
     В оповіданні «Афонський пройдисвіт» (1890) нищівно викривається аморальність чорного духовенства. На перший погляд може видатися, нібито автор викриває тільки шахрая і пройдисвіта Копронідоса, але насправді пафос твору спрямований проти лицемірства і грошолюбства ченців взагалі. Так, Палладій любить комфортне панське життя, Ісакій та Єремія — хитрі скнари, Тарасій — цинічний, брутальний сластолюбець. І Копронідоса, який їх обдурює, і всіх чотирьох обдурених чорноризців об'єднує прагнення до наживи, характеризує ігнорування найелементарніших моральних норм.
     Письменникові були огидні обивателі, їхнє бездуховне животіння він  висміяв у комедії  «На   Кожум'яках» (1875), пізніше переробленій Михайлом Старицьким і відомій під назвою «За двома зайцями». Осуджуючи аморальність джиґунця Гострохвостого і тих, хто намагався наслідувати його, автор вказував на згубність для людини розриву з етичними принципами, виробленими народом упродовж століть.
Українська література 10 клас, Петро Хропко

Крізь призму історизму
У статті «Сьогочасне літературне прямування» (1884) Іван Нечуй-Левицький висловив задум всебічно розкрити національну історію, створити панорамний твір про життя українського народу в часи визвольних змагань.
У 1897 році він написав історичний роман «Князь Єремія Вишневецький». Для належного висвітлення доби козаччини письменник скрупульозно опрацював як твори сучасників Єремії Вишневецького — козацькі літописи Самійла Величка, Григорія Грабянки, Самовидця, так і пізніші історичні джерела — праці Олександра Лазаревського, Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша.
Події в романі відбуваються напередодні і в перші роки визвольних змагань українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким проти польської шляхти в XVII столітті. У центрі твору — український магнат Єремія Вишневецький (1612—1651), нащадок славного Дмитра Байди-Вишневецько-го, двоюрідний небіж митрополита Петра Могили, палкого захисника православної церкви й благодійника Києво-Моги-лянської академії. З історичних джерел Єремія Вишневецький постає людиною запальною, жорстокою, рішучою. Генетична й духовна належність багатьох славних родичів до українського народу ним була знехтувана. Ненаситне бажання загарбати якнайбільше українських земель, фантастично розбагатіти і стати польським королем затьмарило Яремі розум, заглушило голос совісті. Разом з польським гетьманом Миколаєм По-тоцьким Вишневецький потопив у крові народне повстання під проводом Остряниці 1638 року, очолював каральні акції стосовно мирного населення. Кріпаки в безмежних маєтностях Єремії Вишневецького перебували у становищі рабів. Коли доведені до відчаю кріпаки повстали на Прилуччині, князь нещадно розправився з ними.
     У реалістичному річищі Нечуй-Левицький простежує за змінами характеру Єремії, починаючи від підліткового віку і закінчуючи безславною смертю князя. Головною сюжетною лінією твору є життя Єремії Вишневецького, його безупинна деградація, перетворення пристосуванця на зрадника й ката власного народу. Провідною у творі є також лінія нескореності українського народу. Їй підпорядковані персонажі різного соціального статусу, починаючи від старих дідів-запорожців, що добровільно пішли на муки, щоб врятувати немирівців, і закінчуючи романтичними образами полковника Максима Кривоноса й козацької вдови Тодозі Світайлихи, що необачно покохала Єремію. Якщо в першій сюжетній лінії автор показує негативний вплив чужорідного середовища на Єремію і виховання хлопця в єзуїтській колегії, то в другій сюжетній лінії діють цілком сформовані герої, виплекані національним духом, морально-етичними українськими ідеалами.
Розпочинаючи характеротворення Вишневецького, Нечуй-Левицький відразу наголошує на зверхності, егоцентризмі й грубій поведінці княжати, що виявляються по дорозі до Львова. Хоча в романі випущено чимало подій періоду навчання Єремії в колегії, уже з другого розділу читачі дізнаються, що далекоглядні плани єзуїтського патера Вінцентія збулися: колегія виховала з нащадка славного українського роду потенційного зрадника, користолюбця. Єремія повернувся додому, і київський палац, і лубенські володіння видалися йому убогими, а славні предки — винними в тому, що не нагарбали стільки добра, щоб дорівнятися до короля. Молодий князь рішуче узявся до побудови нового палацу й комплектування власного війська. Нововведення Вишневецького могли б сприйматися читачами в дусі епохи, якби автор не втаємничував їх у помисли князя, котрий не сприймав демократичного укладу, милого серцю кожного українця, й не мріяв про те, як прислужитися рідному народові, а виношував плани стрімкого збагачення і блискучої кар'єри.
     Цілеспрямованість князя в досягненні мети вражаюча. Він прораховує кожен крок, не дає волі емоціям. Навіть одруження Єремії з Гризельдою відбувається не з палкої любові, а з розрахунку, що саме ця велична жінка достойна стати княгинею Вишневецькою. До того ж, Ярема прагне боляче вразити залицяльника Гризельди Домініка Заславського, нащадка славних князів Острозьких. Щоб забезпечити собі успіх у справі одруження, Єремія до коронного канцлера Фоми Замойського в ролі свата привозить самого короля, а під час весілля, попри те, що ніколи не був прихильником надмірної розкоші, витрачає величезні кошти лише для того, щоб ніхто з магнатів не засумнівався в його багатстві. Надалі Вишневецький не раз задля гонору здійснюватиме неадекватні вчинки, скажімо, катання на санях влітку він організує для того, щоб вразити ясновельможних гостей, приятелюватиме з катом Самійлом Лащем й амбітним Миколаєм Потоцьким, подумки висміюючи їхню пихатість.
Водночас Нечуй-Левицький акцентує і на позитивних рисах Вишневецького: під час воєнних дій він підтримує у війську строгу дисципліну, одягається й харчується не набагато краще за рядових воїнів, ніколи не зловживає спиртним. Закоханість князя у Світайлиху викликана щирим порухом палкого серця Єремії. Проте й у любовних переживаннях Вишневецький постає аж ніяк не лицарем, а поневолювачем, ладним будь-що задовольнити своє бажання: «Вона буде моєю, хоч би мені довелось змести з землі і її оселю, і тітку Мавру, і брата». Втім, палке почуття швидко гасне, підпорядковується княжим обов'язкам і воєнній необхідності. Єремію вже не цікавитиме щастя коханої, адже навіть під час останньої зустрічі з Тодозею він поводиться з вчорашньою обраницею сухо й жорстоко.
     Проблема національної зради для Вишневецького не існує до прокляття його вві сні рідною матір'ю за те, що «став перевертнем і катом для України, пролив багато рідної крові». Слабкодухість виявив Єремія, панічно втікши з поля бою від чесного поєдинку з Максимом Кривоносом. Те, чому князь не знаходить назви, але що смертельно лякає його в момент зустрічі з козацьким ватажком,— це вияв всенародної ненависті до зрадника. Коли Вишневецький кинувся навтьоки, Кривоніс «кинув списом навздогінці за Єремією. Спис свиснув і пролетів над конячою головою, неначе звилась гадюка і впала на землю... Кривоніс ще раз крикнув, але не криком побіди. Почувся в голосі жаль, почулись сльози досади в тому дикому запорозькому гукові». Саме цей епізод є кульмінацією роману, а розв'язкою — в'їзд Вишне-вецького до Варшави, де його як захисника Польщі зустрічали простолюд, духовенство й армія, «але ні один магнат, ні один значний пан не привітав його». Звичайно, не такого тріумфу сподівався Єремія, як і не заради цих людей скоїв стільки зла на Вкраїні. У епілозі Нечуй-Левицький торкається пізніших у часі подій, щоб показати безплідність войовничих потуг князя, безславну його кончину від холери, а незабаром і смерть його кволого здоров'ям сина Михайла. Романна заданість не вимагала такого екскурсу в майбутнє, але для письменника була важливою.

Семенюк Г.Ф.,Ткачук М.П.,Слоньовська О.В.,Гром’як Р.Т.,Вашків Л.П.,Плетенчук Н.С.Українська література 10 клас
Надіслано читачами з інтернет-сайту

_{Планування уроків з української літератури 10 класу скачати, шкільна бібліотека онлайн, відео з української літератури, домашнє завдання}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.