Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Країни Південно-Східної Азії.

1. Національно-визвольний рух у країнах регіону в повоєнний час

Індонезія
Це — найбільша країна Південно-Східної Азії. її кордони вздовж екватора простягнулися майже на 5 тис. км. Упродовж 350 років Індонезія була колонією Голландії. Панування голландських колонізаторів негативно відбилося на розвитку країни. Вони перетворили окремі острови на плантації прянощів, не дозволяючи населенню вирощувати інші культури. Це призвело до того, що сільське господарство Індонезії мало однобокий, монокультурний характер.

У 1942 р. Індонезію окупували японські війська. Поступово в країні склався широкий фронт усіх патріотичних сил, і в серпні 1945 р. індонезійський народ домігся незалежності, 17 серпня було проголошено республіку. Президентом її став один із керівників національної партії Сукарно. З ініціативи Сукарно в 1945 р. в Індонезії було прийнято конституцію. Голландські колонізатори не могли змиритися з утратою такої багатої колонії та почали воєнні дії проти молодої республіки. Колоніальна війна тривала чотири роки; симпатії світової громадськості були на боці Індонезії. Нідерланди змушені були визнати незалежність Індонезії в 1949 р. і зберігали свою владу лише над Західним Іріаном, який увійшов до складу республіки 1963 р.

В'єтнам
Крах японської окупації створив передумови для утворення незалежних держав на території Індокитаю (у В'єтнамі, Лаосі, Камбоджі), які до війни були колоніями Франції.

У березні 1945 р., в останні місяці свого панування, японці, витіснивши французьку адміністрацію, сприяли приходові до влади формально незалежного уряду Індокитаю на чолі з тодішнім імператором Бао Даєм. Одначе цей уряд виявився недієздатним. Дедалі більшого авторитету у країні набувала патріотична організація В'єтмінь — Ліга за незалежність В'єтнаму, в якій великий вплив мали комуністи. Без жодного спротиву війська ліги увійшли до столиці Ганоя. 2 вересня 1945 р. керівник компартії Індокитаю Хо Ші Мін проголосив створення Демократичної Республіки В'єтнам (ДРВ). Уряд Хо Ші Міна, який не мав конкурентів у боротьбі за владу всередині країни, заступив уряд імператора Бао Дая, що втратив контроль над подіями.

Новий уряд своє першочергове завдання вбачав у ліквідації залишків колоніальної влади і створенні нових державних інститутів.

Одначе восени 1945 р. за рішенням Потсдамської конференції в Індокитаї висадилися війська французького експедиційного корпусу, які вже до початку 1946 р. захопили значну частину південних і центральних областей В'єтнаму й поновили колоніальний режим у Лаосі та Камбоджі.

До кінця 1946 р. французькі.війська, розширюючи свої дії у В'єтнамі, захопили столицю ДРВ Ганон. Президент ДРВ Хо Ші Мін закликав до "загальної війн» опору", яка тривала до 1954 р.

Міцніші позиції французькі війська мали на півдні країни, де було сформовано маріонетковий уряд імператора Бао Дая, якого визнали США та Велика Британія. Відповідно СРСР і Китай визнавали тільки уряд ДРВ.

Війна в Індокитаї набула міжнародного характеру, і на перше місце в ній вийшла боротьба між прихильниками і супротивниками комуністичного режиму.

Останньою значною битвою в цій війні був штурм стратегічно важливої фортеці Дьенб'енфу. Після 55-денннх боїв французький гарнізон фортеці змушений був капітулювати перед військами в'єтнамської Народної армії у травні 1954 р.

Підсумки війни підвела Женевська конференція, яка працювала з 26 квітня по 21 липня 1954 р. У ній взяли участь міністри закордонних справ КНР, США, Великої Британії, Франції та СРСР, що обговорювали питання про відновлення миру в Індокитаї. У конференції також брали участь делегації ДРВ, королівських урядів Камбоджі та Лаосу, уряду Південного В'єтнаму.
 

Одним із основних моментів урегулювання було зобов'язання Франції та інших західних держав визнати незалежність країн Індокитаю. У своїх відносинах із Камбоджею, Лаосом і В'єтнамом, зазначалось у Підсумковій декларації, кожен із учасників Женевської наради зобов'язувався "поважати суверенітет, незалежність, єдність і територіальну цілісність зазначених держав і утримуватися від будь-якого втручання у їхні внутрішні справи".

2. Американсько-в'етнамська війна
Після підписання Женевських угод 20 липня 1954 р. скінчилася 8-річна війна між Францією та В'єтнамом, але мир на багатостраждальній в'єтнамській землі наступив ще не скоро. За умовами угод французькі війська відводилися на південь від 17-ї паралелі, а потім були евакуйовані з країни. їх практично заступили американські війська.
У жовтні 1955 р. державу Південний В'єтнам було перейменовано на Республіку В'єтнам. На чолі її став президент Нго Дінь Дьєм, який спирався на підтримку США. Отже, стався розкол В'єтнаму на дві держави — на півночі панував комуністичний режим Хо Ші Міна, на півдні — проамериканський режим Нго Дінь Дьєма.

Новин режим на півдні країни на чолі з президентом-католиком не виявляв толерантності до буддійської більшості населення; всі його супротивники, навіть ліберали, оголошувалися комуністами. У країні наростала корупція, загострювалися соціальні проблеми. На цій основі активізувався комуністичний рух, що набував форм підривної діяльності. За безпосередньої підтримки комуністичного В'єтнаму (Демократичної Республіки В'єтнам) на півдні було створено Національний фронт визволення Південного В'єтнаму (НФВПВ). "Стежиною Хо Ші Міна" — системою военно-стратегічних шляхів, які вели через територію Лаосу і Камбоджі, — на південь В'єтнаму доправлялися зброя, продовольство, боєприпаси.

Уряд США за цих умов розширив присутність американських радників і військовиків у Республіці В'єтнам до 85 тис.

У серпні 1964 р. стався "Тонкінськкй інцидент": торпедні катери ДРВ атакували американські військові кораблі у Тонкінській затоці. Адміністрація США схвалила рішення про пряму участь своїх збройних сил у в'єтнамських подіях. Контингент американських військ у В'єтнамі склав у 1968 р. 500 тис. вояків.

З І964 р. по 1968 р. США здійснювали систематичні бомбардування ДРВ, скинувши на його територію 7,8 мли т бомб. Авіація США застосовувала напалм, розпорошувала над джунглями отруйні речовини. Біля .берегів В'єтнаму постійно патрулював 7-й Тихоокеанський флот США.

СРСР і Китай від 1965 р. подавали в'єтнамським комуністам як на півдні, так і на півночі воєнну, матеріальну і фінансову допомогу.

Становище у Південному В'єтнамі загострювалося. Війна ставала дедалі непопулярнішою у самих США, чимраз активніше проти неї виступали миролюбні сили у всьому світі. Відповідно до доктрини нового президента США Р. Ніксона з листопада 1968 р. США відмовилися від бомбардувань ДРВ, а з червня 1969 р. розпочали вивід своїх військ із Південного В'єтнаму, переклавши весь тягар війни на самих в'єтнамців. Стверджуючи, що "воювати повинні самі азіати, а не американські хлопці", вони продовжували надавати всебічну підтримку південно в'єтнамському режимові.

За нових умов у Південному В'єтнамі 1969 р. було створено Тимчасовий революційний уряд (ТРУ), який контролював значну частину території' країни. Одночасно в Парижі розпочалися переговори з припинення війни у В'єтнамі, в яких брали участь делегації ДРВ, США, офіційного уряду Південного В'єтнаму і ТРУ.
Восьмирічне (1965—1973 рр.) втручання США у в'єтнамські події скінчилося ганебно.

У січні 1973 р. в Парижі мирні переговори завершилися підписанням угоди про припинення війни і встановлення миру у В'єтнамі, яка передбачала вивід військ США та їхню відмову від втручання у внутрішні справи В'єтнаму. Навесні 1975 р. війська ДРВ провели успішну воєнну операцію з повалення південнов'єт-намського режиму і захопили столицю Сангон. Виникли всі необхідні передумови для об'єднання В'єтнаму в єдину державу. У квітні 1976 р. відбулися загальні вибори до Національних зборів В'єтнаму.

2 липня 1976 р. в'єтнамський парламент проголосив створення Соціалістичної Республіки В'єтнам (СРВ), м. Сайгон було перейменовано в Хошимін.

3. "Червоні кхмери" у Камбоджі та їхня модель комунізму
Камбоджа була однією з трьох французьких колоній Індокитаю. Незалежність дістала за Женевськими угодами у 1954 р. За політичною системою це було королівство на чолі з прикцем Нородомом Сіануком. Протягом 50)—60-х рр. країна проводила політику мирного добросусідського співіснування з іншими державами регіону, отримувала всебічну допомогу від міжнародних організацій та особливих проблем не мала.

Наприкінці 60-х рр. завдяки "стежині Хо Ші Міна", що пролягала її територією, Камбоджу було втягнуто в американсько-в'єтнамську війну. У 1970 р. внаслідок військового заколоту до влади доступився проамериканськнй генерал Лон Нол, на територію країни увійшли американські війська. Після об'єднання В'єтнаму цей режим було скинуто, а владу в Камбоджі захопили ліві екстремісти на чолі з Пол Потом — генеральним секретарем компартії Камбоджі, під орудою якого перебували збройні загони '"червоних кхмерів".

Здобувши владу, Пол Пот і його найближчий прибічник Йєнг Сарі (керівник уряду) встановили у храїні одну з нанжорстокіших диктатур у сучасній історії людства. Спираючись на вчення Маркса, Леніна, Мао Цзедуна, Троцького та інших теоретиків комунізму, лідери Демократичної Кампучії (так після скасування монархії 5 квітня 1976 р., ніби на глум, почала називатися країна) заявили, що в Кампучії на практиці застосовується "стопроцентна, повна соціалістична революція". Заради цих цілей і під комуністичними гаслами полпотівці перетворили країну на концтабір, повністю ізольований від зовнішнього світу. Політика геноциду стосовно власного народу провадилася полпотівцями відкрито і планомірно. Здійснюючи "чистку суспільства", полпотівці одразу ж після приходу до влади насильно виселили з Пномпеня до сільської місцевості, переважно гірських районів, 3,5-міль-йонне населення міста, причому людям не дозволялося брати з собою навіть найнеобхіднішого. Спустіле місто було віддане на поталу полпотівським мародерам. Під гаслом "ліквідації класів" кліка Пол Пота поставила метою винищення колишніх солдатів та офіцерів урядової армії, чиновників, буддійських монахів, священиків. До планів "комуністичних реформ" входило поголовне винищення інтелігенції. Із 643 лікарів, фармацевтів, які раніше становили основу кампучійської медицини, живими залишилося тільки 69 осіб; на 4/5 скоротилася кількість викладачів, на 90% — діячів мистецтв.

Основною ланкою адміністративного поділу було оголошено комуну, створену на базі села. У кожній такій комуні об'єднувалося від ста до тисячі сімей. Будь-яка особиста власність у комуні скасовувалась. А в березні 1976 р. влада скасувала ухвалений раніше до_звіл родинам харчуватися окремо. У листопаді 1978 р. Пол Пот і Йєнг Сарі прийняли рішення, яке' наказувало створювати родини "за політичними та ідеологічними міркуваннями". У комунах почали запроваджувати зрівняльний комунізм. Умови життя людей були вкрай тяжкими: чоловіки й жінки, діти й старі, яких зігнали під дулами автоматів у "виробничі бригади", працювали по 12 годин щоденно, отримуючи за свою виснажливу працю дві миски рисової юшки. Близько 40% населення країни, або понад три мільйони душ, було знищено чи загинуло. Втім, це входило до планів пол поті вських катів. Пол Пот неодноразово заявляв, що його влаштувало б, якби 7-мільйонне населення Кампучії скоротилося до 1 мільйона.

Бандити мали намір будувати "нове суспільство з чистого аркуша". Країну було відкинуто на десятки років назад. Наприкінці 1978 р. в Кампучії було створено Єдиний фронт національного порятунку Кампучії (ЄФНПК).

На початку 1979 р. в'єтнамські війська під приводом припинення кровопролиття окупували країну. Керівництво СРВ вважало Кампучію зоною своїх інтересів. За допомогою в'єтнамських військ було створено Народну Республіку Кампучію на чолі з лідером ЄФНПК Хенг Самріном. ООН не визнавала нового уряду і звинуватила В'єтнам в окупації сусідньої країни. Проти нової влади і в'єтнамських військ вели боротьбу, з одного боку, полпотівські партизани, а з іншого — прихильники колишнього голови держави принца Нородома Сіанука. Вузол кампучійської проблеми затягувався дедалі тугіше. Нова політична ситуація у світі, викликана зміною пріоритетів у зовнішній політиці СРСР, привела до вирішення проблеми.

Вивід в'єтнамських військ, що завершився восени 1989 р., різко змінив ситуацію як у країні, так і в усьому регіоні. Почався процес національного примирення. На Паризькій мирній конференції у жовтні 1991 р. було підписано Угоду про всебічне політичне врегулювання камбоджійського конфлікту, відповідно до якої в Камбоджі було здійснено миротворчу операцію. У травні 1993 р. в країні під егідою ООН було проведено загальні вибори, внаслідок яких було сформовано новий парламент і уряд, створено Королівство Камбоджу на чолі з королем Н. СІануком, прийнято конституцію.

Одначе досягти справжнього примирення в країні не таланило ще багато років. "Червоні кхмери" припинили провокації та опір владі лише після смерті Пол Пота у квітні 1998 р. Проведені в липні 1998 р. загальні вибори визнані світовою громадськістю вільними і справедливими. Вони відкривають шлях до нормалізації політичної ситуації в Камбоджі, хоча економічний стан залишається досить складним. За класифікацією ООН Камбоджу віднесено до найбідніших та найменш розвинених країн світу.

Перевірте себе
1. Порівняйте політику Франції та Нідерландів у Південно-Східкій Азії у повоєнний період.
2. Розкажіть про в'єтнамсько-французьку війну.
3. Яке значення мали Женевські угоди 1954 р.?
4. Які фактори вплинули на розгортання американсько-в'єтнамської війки? Які наслідки вона мала?
5. Визначте основні особливості режиму Пол Пата в Камбоджі.
6. Які рішення було ухвалено на Паризькій мирній конференції щодо Камбоджі?

Виконайте завдання
1. Зробіть хронологічний ланцюжок подій.

Проголошення ДРВ. Створення Королівства Камбоджа

1)Женевська конференція щодо Індокитаю.
2) "Тонкінський інцидент".
3) Визнання Нідерландами незалежності Індонезії.
4) Входження Західного Іріану до Індонезії.
5) Окупація В'єтнамом Камбоджі.
6) Об'єднання В'єтнаму, проголошення СРВ.

2. Напишіть, з якими країнами пов'язана політична діяльність зазначених політичних діячів.
1) Нородом Сіанук
2) Сукарно
3) Бао Дай
4) Йєнг Сарі

3. Напишіть коротку розповідь за малюнками датського карикатуриста Г. Бідструпа, виконаними ним 1966 р. під назвою "Герої США".
 

Питання для обговорення у групі
1. Чому відбувся розкол В'єтнаму на дві держави після підписання Женевських угод?
2. Як В'єтнам використав ті історичні шанси, які випали йому в 1945 і 1975 рр.?
3. Внсловіть своє ставлення до моделі комунізму, яку намагалися побудувати "червоні кхмери".

Робота з джерелами

Із книги "Сто великих злочинів XX століття"
"16 квітня 1975 року до столиці Кампучії Пномпеня увійшли війська Салота Сара, більш відомого як Пол Нот. Був сонячний ранок, населення висипало на вулиці, з ентузіазмом вітаючи "червоних кхмерів". Всі раділи падінню ненависного режиму Лон Нола і закінченню громадянської війни...

Вже о 9-й годині ранку в столиці Кампучії з'явилися перші ознаки майбутньої трагедії. "Червоні кхмери" почали прочісувати торгові квартали Пномпеня, вдираючись і грабуючи крамниці. Рух у місті було перекрито. Солдати у чорній уніформі заходилися конфіскувати автомобілі, мотоцикли, велосипеди. Під дулами автоматів вони віднімали засоби пересування у громадян.

Використовуючи мегафони й гучномовці, солдати Пол Пота вимагали, щоб усе населення столиці негайно покинуло місто, при цьому не беручи до уваги ні статі, ні віку, ні фізичного стану людини. Жителів міста виганяли з їхніх домівок пострілами у повітря та ударами прикладів гнали по вулицях. Ось пояснення цьому наказу, дане іноземним католицьким священикам: "Віднині, якщо люди хочуть їсти, вони повинні самі подбати про своє харчування на рисових полях. Місто — це розсадник пороку, тут панують гроші й комерція, вони справляють на людину негативний вплив. Ось чому ми повинні знищити міста".

До Пномпеня було припинено постачання води. Люди були змушені пити з озера в міському парку, з канав. Це призвело до спалаху інфекційних захворювань. Міські жителі вмирали від спраги, голоду, ран і хвороб, від куль озвірілих полпотівськнх солдатів, більшість із яких була юнаками від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років. Вони виганяли десятки тисяч людей на шлях, який "вів у прірву". Тих, хто чинив опір або просто ставив питання, вбивали на місці. Тіла залишались лежати а пилюці під палючим південним сонцем.

По декількох днях столиця Кампучії перетворилася на місто-привід.

На всіх шляхах, що вели до Пномпеня, стояли пости "червоних кхмерів". 23 квітня режим Пол Пота застосував аналогічні дії в усіх містах Кампучії. Примусове виселення жителів міст у сільські гірські райони Кампучії було першим засобом, спрямованим на масове знищення народу".

Запитання до джерела
1. 3 якою метою проводилося примусове виселення жителів міст у Камбоджі в період режиму Пол Пота?
2. Яким чином цей процес відбувався?

Запам'ятайте дати:
• 17 серпня 1945 р. — проголошення незалежності Індонезії.
• 2 вересня 1945 р. — проголошення ДРВ.
• 2 липня 1976 р. — об'єднання В'єтнаму, створення СРВ.

Ладиченко Т.В. Всесвітня історія 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Плани уроків з всесвітньої історії, конспекти, підручники онлайн, електронні видання безкоштовно, реферати}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.