Гіпермаркет Знань>>Людина і суспільство>>Людина і суспільство 11 клас>>Людина і суспільство: Доля людини в XX столітті

§ ЗО. Доля людини в XX столітті

«Сова Мінерви вилітає в сутінки»,— писав Гегель, маючи на увазі, що осмислення будь-яких подій починається лише після того, як вони вже відбулися, або, принаймні, наближаються до завершення. Тому, мабуть, не випадково в кінці кожного століття робляться спроби підбити його головні підсумки. Що ж нового — хорошого чи поганого принесло нам XX століття, як воно вплинуло на життя й погляди людей?

Тріумфи й трагедії XX століття. Ніколи раніше людство не досягало таких висот свого технічного та інтелектуального розвитку, яких воно досягло у XX столітті. На самому його початку вчені зуміли проникнути у світ атома і відтоді вони не припиняють досліджувати невідомий людям інших століть мікросвіт, роблячи в ньому все нові й нові відкриття. У цьому ж столітті людина вперше зуміла покинути свою колиску — Землю і залишила свій слід на поверхні Місяця. Людство почало активно освоювати повітряний простір і підводний світ. Воно заглибилося в земні надра — і для нього стали доступними майже всі природні багатства, нагромаджені природою протягом мільйонів і мільярдів років. На самій земній поверхні зникли всі «білі плями» і майже не залишилося куточка, куди б не ступала нога людини або куди б не проникав її погляд з космосу.

Саме в XX столітті виникли такі наукові дисципліни, як теорія відносності, квантова механіка, ядерна фізика, кібернетика, хімія полімерів, інформатика, молекулярна біологія, які визначають обличчя сучасної науки.

Незрівнянно зросла енергетична озброєність і міць людства. Воно надійно впрягло в колісницю своєї історії електричну енергію, яка ще на початку століття здавалася майже чудом, а сьогодні нею можуть користуватися навіть діти. Почалося освоєння ядерної і сонячної енергії. Вперше були створені електронні обчислювальні машини, які відкрили нову еру роботів та інформатики.

Справжня революція відбулася в засобах зв'язку й спілкуванні людей. Завдяки застосуванню радіо, телебачення і телефону в сотні й навіть тисячі разів зросла швидкість передачі інформації, люди можуть чути й бачити майже все, що відбувається в різних куточках нашої планети. Автомобільні й залізничні магістралі густим павутинням вкрили материки, а повітряні лайнери, які почали теж застосовуватися дише в XX столітті, зробили швидким і зручним міжматерикове сполучення.

Саме у минулому столітті завдяки досягненням хічії люди навчилися створювати й широко використовувати нові штучні речовини і матеріали, яких не існувало в природі. Досягнення біології не тільки розкрили та-ємнині життя, а й допомогли людям сконструювати механізми, що будовою й функціями нагадують живі органи. Дивом нашого часу можна вважати також проникнення у механізм спадковості й структуру мозку.

Успіхи історичної науки дозволили розширити наші знання про минуле людства, повернути із забуття цілі цивілізації. Згадаймо хоча б археологічні відкриття Едварда Еванса и Генріха Шлімана, які ознайомили людей XX століття з крітомікенською культурою.

Поряд з їхніми іменами на скрижалях людської пам'яті навічно вписані золотими літерами прізвища іі таких видатних людей XX століття, як Альберт Ейнштейн, Норберт Вінер, Володимир Іванович Вернадський, Юрій Гагарін та багатьох інших, і цс також є свідченням того, що XX століття зробило величезний внесок у загальнолюдські досягнення, зокрема у розвиток науки й техніки, завдяки чому його називають також століттям науково-технічної революції.

Але XX століття багате не тільки досягненнями і тріумфами. Сотні видів рослин і тварин, шо безслідно зникли з Землі, мільйони неповноцінних людей, шо народжуються в кожному поколінні, висихаючі моря » забруднені річки, озонові дірки й кислотні доші — усе це теж. на превеликий жаль, своєрідні «досягнення» нашою століття.

Саме в XX столітті майже буденним явищем стада загибель мільйонів і мільйонів людей. Якщо за попередні сто років віл війн загинуло близько б млн, то лише в першій світовій війні загинуло 10 млн, а и другій — 55 млн осіб, не кажучи вже про десятки мільйонів тих. хто був скалічений і на все життя залишився інвалідом. Лише в концтаборах під час останньої світової війни було замордовано 11 млн людей. А скільки людей, які перенесли на собі тягар війни, передчасно померли або втратили здоров'я!

Проте у XX столітті люди гинули не тільки на полях битв. Якщо під час війни мільйони людей ставали просто «гарматним м'ясом», то у так звані мирні часи вони перетворювалися на просте знаряддя виконання волі «вождів», «великих керманичів» або «фюрерів», які, прикриваючись «інтересами» народу, нації або класу, здійснювали свої людиноненависницькі експерименти в різних країнах світу. Згадаймо хоча б фашизм у Німеччині та Італії, сталінську диктатуру в Радянському Союзі, «культурну революцію» Мао Цзе-дуна в Китаї, режим Пол Пота в Кампучії.

В умовах цих тоталітарних режимів абсолютній більшості людей відводилася роль «гвип-іиків» державної машини, відкидалося право людини на власну індивідуальність, на свободу не тільки дій. а й слова і думок. Найменший протест, спроба якось захистити свої права та інтереси переслідувалися й каралися. Ціла система репресивних органів була спрямована на те, щоб посилити страх у людських душах, викликати між людьми взаємну підозру й недовіру, принизити  людську гідність.

Нам відомо тепер, чого варте було людське життя в країні, про яку донедавна співали: «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек». Тут, починаючи з революції, мільйони людей ставали жертвами «білого» і «червоного» терору, гинули безсильно в гулагах як «вороги народу», вимирали цілими родинами, як це було, наприклад, в Україні, під час жорстокого голодомору. За жменю зібраних колосків, за п'ять хвилин запізнення на роботу, за необережно сказане слово, за відмову доносити на свого ближнього людина часто навіть без суду й слідства могла бути позбавлена волі. Вона розглядалася лише як засіб виконання державних планів, інструмент побудови «світлого майбутнього».

Звичайно, що в них умовах людина була абсолютно не захищеною, її життя й життя її близьких повністю залежали від ворожих людині й непідвладних її контролю соціальних інститутів і сил. Це породжувало почуття безнадії, невпевненості, страху, слугувало основою виникнення всіляких міфів і створення в людській уяві різного роду ідолів.

Не була абсолютно вільною людина і в капіталістичних країнах Заходу. І тут дуже часто вона виявлялася беззахисною перед дією невблаганних законів ринку, перед економічними кризами і безробіттям, перед жорстоким контролем з боку держави, перед загрозою мафіозних структур та інших злочинних організацій. У зв'язку з цим людина відчувала себе іграшкою в руках невблаганних І ворожих їй сил. Як зазначали західні соціологи, у XX столітті людина перестала бути вільною, перестала належати собі не тільки на виробництві, а й у побуті, де її вчинки, смаки, думки опинилися під диктатом реклами, масової культури й засобів масової інформації. Відчуження людини від засобів виробництва, від політичної влади доповнилося у XX столітті відчуженням людини від людини.

Ше трагічнішою була й залишається доля людини в країнах, що розвиваються, де мільйони людей внаслідок економічної відсталості них країн позбавлені можливості задовольняти навіть елементарні потреби.

Ось таким — багато в чому невтішним і дуже суперечливим — нам бачиться сьогодні XX століття.

І, звичайно, ті зміни й події, що відбувалися в ньому, не могли не вплинути на погляди й думки людей.

Надії і розчарування. XX століття починалося, як відомо, з великих сподівань І надій, а інколи — і впевненості в тому, що в ньому настане край усім людським иесправедливостям і стражданням, зникнуть хвороби і голод, панування одних людей над іншими, припиняться кровопролитні війни, І людство заживе однією спільною сім'єю, у якій всі люди будуть рівні й кожна людини буде щасливою.

Сьогодні ми можемо, мабуть, сказати, то певною мірою деякі з них сподівань здійснилися. У багатьох країнах люди справді почали жити краще. З політичної карти світу зникли домініони і колонії. Значно розширилося співробітництво між різними народами, і в багатьох випадках взаємовідносини між ними стали цивілізованішими.
Водночас XX століття можна назвати  століттям великих розчарувань. Це розчарування, насамперед, в ідеї прогресу, в можливостях людей свідомо творити свою історію, підпорядковуючи її інтересам самої людини.

У цьому столітті мільйони людей у всьому світі свято вірили в можливість реалізації соціалістичних ідей, втілення яких привело б до створення суспільства гуманнішого й справедливішого, ніж капіталістичне. У зв'язку з цим великі надії покладалися па будівництво соціалізму в СРСР. Невладість цього соціального експерименту підірвала в багатьох людей віру в можливість прогресивних соціальних перетворень взагалі, як це було, наприклад, і під час «великої депресії» 30-х років у США. Зараз вчені ще дискутують відносно тою. чи самі ідеї соціалізму виявилися нежиттєздатними, чи було неправильним їх втілення, але зрозуміло одне: жодна, навіть найкращо, мета не може виправдати злочинних засобів. Шляхом насильства, на крові й жорстокості не можна зробити людей щасливими.

Величезні надії у XX столітті пов'язувалися також із науково-технічним прогресом, із тими можливостями, які створювалися ним у розвитку продуктивних сил людства і підкоренні ним природи.

Проте, як виявилося насправді, науково-технічний прогрес не тільки приніс людству блага технічної цивілізації і дав можливість підкорити багато стихій природи, її іі породив чимало нових, невідомих раніше проблем, призвів до реальної можливості самознищення людства, до загрози самому його Існуванню.
Зміни, шо відбувалися протягом XX століття в житті людства, знаходили своє певне віддзеркалення й у філософії. Представники різних філософських шкіл і напрямів намагалися осмислити ці зміни, з'ясувати їх глибинні причини, виробити до них певне ставлення. Внаслідок нього утворювалися нові форми сприйняття світу й розуміння самої людини.

Вже соціальні катаклізми (війни, революції, економічні кризи), шо відбувалися в перини чверті минулого століття, змусили багатьох людей відмовитися від наївної віри в те, що вони живуть у світі, де «все йде на краще». Філософським виразом цього стала відмова від ідеї соціального прогресу. Значного поширення набули погляди представників так званої філософії історії, наприклад О. Шпенглера, згідно з якими людська історія — це існування багатьох незалежних одна від одної і замкнених у собі «локальних цивілізацій». Існування цивілізації подібне до життєвого никлу організму і включає в себе такі етапи, як дитинство, юність, зрілість і старість. Саме «старечим маразмом» і безсиллям пояснювали представники цього напряму неспроможність «західної цивілізації» подолати кризові явища в суспільному жипі і знайти розумне розв'язання існуючих суперечностей.

Водночас існували й інші спроби пояснення "нерозумності" людської історії. Однією з найпоширеніших серед них стала думка про нерозумність і недосконалість самої людини. Людина нібито від природи є злою й агресивною істотою. Тому війни, революції, злочинність слід розглядати як цілком закономірні прояви людської агресивності. Єдине, що могло б допомогти у «поліпшенні» людської природи,— це генна інженерія, завдяки якій можна змінювати механізми спадковості.

Певною мірою з розуміння недосконалості людини виходили у своїх поглядах і ті соціальні мислителі, які вважали за необхідне встановлення жорсткого контролю за людськими діями з боку суспільства і його інститутів, обмеження свободи і підпорядкування цих дій інтересам суспільства. Ці ідеї розроблялися як на Заході, наприклад, у концепції панування «раціональної бюрократії» Макса Вебера або в теорії «структурного функціоналізму» Р. Мертона і Т. Парсонса, де людині відводилася лише роль виконавця певних соціальних функцій, так і в тоталітарних країнах, де людина, по суті, «розчинялася» в певних соціальних спільнотах (народі, нації, класі, партії тощо), яким вона повинна була повністю підпорядковуватись. Нарешті, представники структуралізму взагалі проголосили положення про «теоретичну смерть» людини у XX столітті, оскільки предметом вивчення, на їхню думку, повинні бути не людські індивіди, а лише соціальні структури, що повністю визначають людину. Неважко помітити, що такий погляд на людину певною мірою був теоретичним виправданням обезцінення людини й людського життя, її повного підпорядкування державі і суспільству.

Крах соціальних і технократичних ілюзій призводив до розчарування у людському розумі й пізнанні, спираючись на які людство мріяло свідомо перебудувати світ і саме суспільство. Зневіру у всесилля людського розуму породжували також ті злочини й безглуздя (світові й локальні війни, гонка озброєнь тощо), які творилися й далі творяться стосовно людей і всупереч людяності. Тому й не дивно, шо чимало філософських учень минулого століття пов'язували сутність людини не з її розумністю, а шукали цю сутність «по той бік розуму» — в підсвідомих інстинктах і почуттях.

Ще на початку нашого століття видатний австрійський психіатр Зигмунд Фрейд на основі своєї лікарської практики дійшов висновку що визначальну роль у людських діях і людському житті відіграють не розум і свідомість, а підсвідомість, тобто певні вроджені інстинкти, які можуть проявляти себе в людських діях, навіть не усвідомлюючись або усвідомлюючись неправильно.

Людська свідомість, вважав Фрейд,— це лише вершник, який пробує скерувати біг коня — підсвідомість, хоча це йому далеко не завжди вдається.

НаймогутнІшими силами, які діють на людину за межами її свідомості, визначають не лише вчинки окремих людей, а й усю людську історію і розвиток різних сфер культури, є, на думку Фрейда, інстинкти смерті і любові або життя (Танатос і Ерос).

Можна по-різному сприймати і оцінювати філософські ідеї Фрейда і його розуміння людської сутності, але незаперечним є те, що ці його ідеї мали величезний вплив у нашому столітті й не тільки в самій філософії, де ці ідеї розвивалися такими відомими мислителями, як, наприклад, Карен Хорні та Еріх Фромм, а й у художній літературі та мистецтві. Нарешті, загальновизнаною заслугою Фрейда було створення ним методу психоаналізу, яким успішно користуються психіатри всього світу.

На позиціях ірраціоналізму стояли й представники такого філософського напряму, як «філософія життя» (Дільтей, Зіммель. Бергсон, Клазес, Щвейцер та інші). Виходячи з того, що в навколишньому світі марно шукати якісь закономірності, пізнання яких навчило б людину, як правильно жити, вони намагалися знайти певні підстави людського існування в самому житті. І такими підставами вони вважали теж непідвладні свідомості «волю до життя», «волю до влади», „прагнення до здійснення ідеалів” та інші прояви людської психіки.

Великого поширення, особливо в 20-ті роки и після Другої світової війни, набуло вчення єкзистенціалізму (від. французького — екзистенція, тобто існування). Його найвідомішими представниками були Ясперс, Марсель, Хайдегер, а також Сартр і Камю. Вони, зокрема, вважали, що сутність людини може бути осягнута не з допомогою наукових методів пізнання, а лише шляхом певного «осяяння», яке настає в так званих граничних ситуаціях, коли людина перебуває між життям і смертю. Саме в таких ситуаціях, коли людина повинна прийняти життєво важливе рішення і здійснити свій вибір, який не може визначитися загальнолюдськими нормами, і проявляються ті найважливіші людські якості, які складають її сутність.

Людина, на думку екзистенціалістів, змушена жити у ворожому їй світі, де над нею панують непідвладні їй сили. Але навіть знаючи наперед, що ці сили непереможні і її врешті-решт все одно чекає поразка, людина повинна мужньо дивитися у вічі небезпеці й до останньої хвилини життя боротися проти цих ворожих їй сил, прагнучи реалізувати своє внутрішнє «Я».

Проблеми людини, її цінності і буття досить грунтовно і, головне, з гуманістичних позицій розглядалися також у таких напрямах філософії XX століття, як філософська антропологія, персоналізм, марксизм, феноменологія тощо. У цілому ж можна зробити висновок, шо проблеми людини стали, по суті, центральними для всієї філософії нашого століття. Ці ж проблеми розглядалися й по-своьму вирішувалися також у літературі і мистецтві.

Доля людини у дзеркалі літератури і мистецтва. Людина завжди перебувала в центрі уваги художньої літератури, яку нерідко називали людинознавством. У цьому відношенні не була винятком і література XX століття. Але її своєрідними особливостями були глибинне усвідомлення трагедійності людського буття, яке часто сприймалося як його абсурдність і безсенсовність, а також пошуки духовних джерел активного, життєстверджуючого стаапення людини до навколишньої дійсності.
Уже на початку минулого століття в літературі і мистецтві існували дна напрями або дві головні тенденції в зображенні людини. Умовно їх можна було б назвати лінією Прометея і лінією Сізіфа — двох чи не найполулярніших У XX столітті героїв давньогрецької міфології.

Лінія Прометея — це реалістичне зображення життя людини з усіма його складнощами й трудошами, які, незважаючи ні на що, намагається здолати герой задля утвердження щастя й долі інших людей. Як відомо, Промстей був покараний на вічні муки Зевсом за тс. що викрав з Олімпу вогонь для людей і навчив їх наукам і мистецтвам. Але Прометем розуміє, заради чого він приймає ці муки — заради поліпшення долі людей — і не жалкує, шо він зробив це. Такий образ Промегея відтворили у своїй творчості ноша геніальна Леся Українка, угорський письменик Л. Мештерхазі та багато інших майстрів художнього слова. Дане зображення людини й людської долі найхарактерніше для реаліс-тично-критичного напряму в літературі і мистецтві.

Протилежний напрям — модернізм, який був представлений експресіонізмом, футуризмом, сюрреалізмом та іншими течіями, найбільшою мірою символізувався образом Сізіфа, який теж був покараний бо-гами-олімпійцями на вічні безглузді муки — постійне підіймання важкого каменя на високу гору, з якої той скочувався щоразу вниз.
Якщо на початку XX століття спроби підкреслити трагедійність людського існування сприймалися переважно як прояви декадансу або занепаду в самому мистецтві, то вже після першої ев'ложм війни песимістичні ноти в зображенні людини стають досить типовими. Про не свідчать, зокрема, твори представників «загубленого покоління» (Е. Хемінгуея, У. Фолкнера, Ф. С. Фіцджеральда, Е. М. Ремарка та інших), в яких відображено трагічний досвід страхіть війни й глибоке розчарування в традиційних ідеалах і цінностях. Ці ж мотиви відбилися і в живопису, наприклад в офортах з серії «Війна» О. Дікса або в таких картинах, як «Передчуття громадянської війни» С. Далі.
Трагедійність людської долі в умовах революційних зламів і війни знайшла своє відображення в таких творах, як. наприклад. «Тихий Дон» і «Доля людини» М. Шолохова, «Волинь» Уласа Самчука, «Людина біжить над прірвою» І. Багряного та багатьох інших.

Відображаючи надзвичайно важку, а багато в чому й трагічну долю людини у минулому столітті, літератури і мистецтво водночас не зупинялися на простому констатуванні цих фактів, а по-різному їх осмислювали, формували до них певне ставлення з боку самої людини.

Так, відомий австрійський письменник-експресіоніст Ф. Кафка у своїх творах («Процес», «Замок» та інших) стверджував, шо, оскільки людина живе у ворожому їй світі, то вона перебуває у безвихідному становищі, і в неї нема жодних шансів стати справжньою особистістю і встановити гармонійні зв'язки зі своїм оточенням. Представники сюрреалізму (зверх-реалізму) — Г. Апполінер, А. Бретон, П. Елюар вбачали вихід у створенні засобами мистецтва нової реальності, у якій би людина могла знайти порятунок від ворожої їй буденності й банатьності. Французький письменник-екзистенціаліст А. Камю, визначаючи абсурдність буття і водночас самоціниість та неповторність кожної особистості, у своїх творах («Чужий», «Чума», «Міф про Сізіфа») прийшов до невтішного висновку про те, що кожна людина приречена на нерозуміння і самотність, на безглуздість своїх дій і поразку.

З іншим розв'язанням цього ж питання про позицію людини у ворожому їй світі ми зустрічаємося у творчості художників-реалісті в Е. Хемінгуея, У. Фолкнера, А. Сент-Екзюпері, Б. Брехта, І. Бергмана, М. Антонівні, Ф. Фелліні, С. Ейзенштейна, О. П. Довженка, Ст. Крамера та інших. Правдиво змальовуючи всі труднощі й суперечності життя людини, вони також намагалися вказати реальні шляхи виходу з того становища, в якому опинилася людина в XX столітті. Найчастіше вбачали ці шляхи не в роз'єднанні, а в тіснішому спілкуванні й об'єднанні людей, у зростанні людської гідності й відповідальності за все, що робиться на планеті, яку Сент-Екзюпері назвав «планетою людей». У своєму підсумковому творі — повісті «Старий і море» ХемІнгуей стверджував, що людина іспус не для того, щоб зазнавати поразки, і проголошував: «Людину можна знищити, але її не можна перемогти».

Болем і тривогою за долю людини були пронизані й кращі твори українських та російських письменників М. Булгакова («Майстер і Маргарита»). О. Гончаря («Тропка»), М. Стельмаха («Кров людська — не водиця»), В. Шукшша («Калина червона»), блискучі новели Григора Тютюнника та багато інших творів майстрів слова. Доля людини і людська позиція завжди були в центрі уваги також Чингіза Айтматова («Плаха», «Буремний полустанок»), В, Бикова («Сотников», «Обеліск», «Дожити до світанку»), поетів В. Стуса, Е. Межелайтіса, В. Симоненка, І. Драча, Л. Костенко. Їхні твори закликають нас до того, шоб у будь-яких умовах людина залишалася людиною, щоб вона не втрачала своєї гідності, людяності, щирості, правдивості, шоб вона не руйнувала, а примножувала красу, бо тільки у відтворенні й збереженні цих загальнолюдських цінностей — єдина надія сучасного людства на виживання й уникнення духовної деградації.

Запитання і завдання

1. Які, на вашу думку, досягнення й трагедії XX століття вплинули найбільше на долю людини і всього людства?
2. Кого ви вважаєте найвидатнішими людьми минулого століття? Поясніть, чому.
3. Які події цього століття мали найтрагічніші наслідки для життя людей в Україні? У чому ви вбачаєте причини цих подій? Що, на вашу думку, необхідно зробити для того, аби уникнути цих трагедій у майбутньому?
4. В яких філософських напрямах і течіях знайшла найповніше відображення доля людини XX століття? Підготуйте реферат про одну з цих течій, яка вам найбільш імпонує.
5. Назвіть відомі вам твори художньої літератури, живопису, кіномистецтва, в яких розкривається життєстверджуюче ставлення людини до навколишньої дійсності.
6. Проведіть вечір поезії: «Доля людини в XX столітті».

Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Бортников В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Людина і суспільство обучатись онлайн, безкоштовні підручники, шкільний план, конспекти уроків людина і суспільство, домашня робота}

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.