Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 7 клас>>Історія України: Слов’яни під час Великого переселення народів.

Початки формування сучасних слов'янських народів криються в часах, коли —на території Східної і Південно-Східної Європи розпочалося Велике розселення слов'ян, яке тривало до кінця VII ст. Єдина до цього слов'янська спільнота поступово розпадалася на східно-, західно-, південно- й північнослов'янські племінні утворення. На середину І тис. на історичних теренах України вже існували Антський і Склавинський союзи слов'янських племен. Після розгрому в V ст. гунів і загибелі Західної Римської імперії Антський союз почав відігравати помітну роль у Східній  і Південно-Східній Європі. Однак на початку VII ст. він був розгромлений аварами. Вони також поневолили племінне утворення склавинів. Це дещо загальмувало, але не припинило суспільний і господарський розвиток тієї гілки слов'янства, яка в майбутньому стала основою формування українського етносу. Слов'янські племена колонізували нові землі й, об'єднуючись, утворювали нові союзи племен.

Спочатку виникали тимчасові об'єднання племен переважно для боротьби з ворогами чи проведення походів; згодом - союзи близьких за культурою й побутом сусідніх племен і, нарешті, утворювалися територіальні об'єднання протидержавного типу (землі, княжіння?). Останні мали своїх князів і стольні міста.

Наприкінці VIII ст. на етнічних теренах України сформувалося сім політичних союзів: дулібів (волинян, бужан), деревлян, хорватів, полян, уличів, тиверців, сіверян. Одним із перших виник Дулібський союз, що об'єднував племена, які заселяли території від Західного Бугу на заході до Горині на сході та від Прип'яті на півночі до басейну Верхнього Дністра на півдні. Після його розпаду (середина VII ст.) частина племен створила союз бужан (волинян).

Загадковою залишається історія уличів і тиверців. Вочевидь, перші з них сформувалися на території, розташованій південніше полян, між річками Оріллю, Дніпром і Самарою та в лісостеповій частині Південного Бугу. У Прутсько-Дністровському межиріччі утворилися племена тиверців, які згодом зайняли територію до Південного Бугу. Хорвати займали терени Верхньої Наддністрянщини (західніше р. Збруча), межиріччя Верхнього Пруту й Дністра, Північну Буковину, Прикарпаття й частину Закарпаття.

Східніше волинян жили деревляни. Межі їхніх земель простягалися від р. Случі на заході й майже до Дніпра на сході, від річок Уборті та Прип'яті на півночі до р. Тетеріва на півдні. Після розпаду Полянського союзу племен поляни заселяли Середнє Подніпров'я від р. Тетеріва на півночі до вододілу річок Ірпіня і Росі на півдні.

Протидержавний - у розумінні зародка держави (від нрогпо   частини слова, що означає «первинний»).
Княжіння - землі, що належать князю; управління.
Князь воєначальник племені, згодом володар державного утворення.

Сіверяни заселяли землі Лівобережжя в середній течії Десни, на берегах р. Сейм та у верхів'ях Сули. На теренах сучасних Білорусі й Росії існували східнослов'янські союзи племен дреговичів, радимичів, в'ятичів та ін.

Майже всі ці племінні об'єднання мешкали в смугах лісостепу й лісу, які виявилися сприятливішими для розвитку господарства й безпечнішими для життя.

ВИНИКНЕННЯ ЗАРОДКІВ ДЕРЖАВНОГО ЖИТТЯ. ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ «РУСЬ»
В умовах становлення союзів племен зростала їх роль як військово-політичної сили. Значну частину захопленої під час воєнних дій здобичі привласнювали вожді племен і дружинники - озброєні професійні воїни, котрі служили вождям і князям за винагороду. Помітну роль відігравали вбори чоловіківвоїнів, або народні збори (віча), які розв'язували найважливіші громадські питання. Відбувалося виділення в окремий прошарок племінної верхівки, в руках якої зосереджувалася влада. Верхівку складали князі, бояри (знать, пов'язана службовими стосунками з князем), дружинники.

З кінця VIII ст. прискорилося становлення протодержавних утворень (княжінь), очолюваних князями місцевих династій.
Особливо інтенсивно цей процес відбувався на теренах Полянського племінного княжіння. Зростало значення Києва - його столиці. На межі УШ-ІХ ст. склалися реальні політичні передумови для утворення на його основі першої східнослов'янської держави. Верховна влада в ній належала нащадкам полянського князя Кия.

Питання «Звідки пішла Руська земля і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала?», яке першим порушив літописець Нестор, так і не отримало в історичній науці однозначної відповіді. Сьогодні серед істориків побутує кілька наукових теорій походження назви «Русь». Серед них переважають північна та південна. Однозначно можна стверджувати, що цей термін, як і термін «Руська земля», як правило, вживався у двох значеннях. У широкому розумінні ними охоплювалися всі східнослов'янські землі, у вузькому - територія Південної Русі -Київщини, Чернігівщини, Переяславщини.

Ці терміни досить швидко поширилися серед слов'янства й закріпилися за назвами деяких річок (Рось, Росава, Роставиця), слов'янізованих роксоланів і, вочевидь, тих слов'янських племен, які посідали привілейоване становище у Середньому Подніпров'ї. На думку вчених, за назвою одного із таких племен, яке входило до Полянського союзу, його соціальна верхівка - дружина - почала іменувати себе русами.

У IX ст. назва «Русь» закріплюється за новоутвореною державою.

ЕТНІЧНІ ПРОЦЕСИ
Питання етнічної належності Київської Русі впродовж ХІХ-ХХ ст. неодноразово породжувало  гострі дискусії*  науковців. Російські історики XIX ст. (Микола Карамзін, Михайло Погодін та ін.) стверджували, що Руську державу заснували росіяни (ототожнюючи поняття «Русь», «русини», «русичі» з поняттями «Росія», «росіяни»), а українці й білоруси відгалузилися від них значно пізніше. У радянській науці шанувала думка, що в ці часи сформувалася давньоруська народність, яка в ХІУ-ХУ ст. розпалася на російську, білоруську й українську (гаму називали Русь «колискою братніх народів»). Українські вчені XIX - першої третини XX ст. (Михайло Максимович, Михайло І^іушевський, Агатангел Кримський та ін.) доводили, що формування українського, російського й білоруського етносів розпочалося до ви-анкнення Руської держави.

Більшість сучасних істориків, археологів і мовознавців пов'язують початий етнокультурного розвитку пращурів українців з розпадом великої слов'янської етномовної спільноти й появою нових племінних союзів. їх утвердження супроводжувалося асиміляцією місцевих етнічних груп неслов'янського походження.

Надалі етнічні процеси розвивалися у напрямі створення досить стійкої етнокультурної спільноти, для якої були характерними наявність власної мови, релігійна й культурна єдність, відчуття територіальної цілісності. Від середини XII ст. в межах цього етнокультурного масиву починають виокремлюватися кілька центрів, які в майбутньому надали поштовх розвитку російського, українського й білоруського народів.

Кінцем того ж століття датується й перша літописна згадка назви «Україна» в сенсі територіально-етнографічного означення південно-західного регіону Руської держави. З часом вона набуває поширення паралельно із терміном «Русь», поступово витісняючи останній.

Взаємини із сусідами
Географічне розташування південної групи східно-слов'янських племен істотно впливало на характер  відносин із сусідніми народами й державами. Територія їхнього проживання знаходилася на межі між Сходом і Заходом, на межі двох великих людських цивілізацій - європейської та азійської, а отже, невипадково дістала назву Великого кордону. Ці землі розташовувалися на перехресті давніх доріг і торгових шляхів зі сходу на захід і з півночі на південь, якими просувалися різні племена й народи. Вони були відкритими і не захищеними природними бар'єрами, що робило їх вразливими для набігів і вторгнень.
Упродовж VІІ-VІІІ ст. основну загрозу для місцевого населення становили прийшлі народи зі Сходу й Півдня. Так, далеко не завжди мирно складалися відносини з тюркомовними племенами булгар (болгар), державне утворення яких виникло на початку VII ст. у Приазов'ї.

У середині VII ст. у Прикаспії й Приазов'ї утворюється сильна держава - Хозарський каганат, яка спочатку утвердилася в Північному Причорномор'ї, а пізніше - в Криму. Хозари намагалися підкорити сусідні племена. Спочатку вони обклали даниною радимичів, в'ятичів і сіверян, а пізніше й полян. Боротьба з ними сприяла згуртуванню племен Полянського племінного княжіння, які торгували з Хозарією. Можливо, саме в неї вони запозичили титул володаря - каган.

Важливе місце займали стосунки східних слов'ян із Візантією. Це були як воєнні конфлікти, так і мирні, інколи навіть союзницькі відносини. Розвивалася також взаємна торгівля. На заході доводилося спілкуватися зі словаками, поляками та чехами.
Проживаючи на теренах Великого кордону, південні східнослов'янські племена, з одного боку, змушені були захищатися від войовничих сусідів зі зброєю в руках, а з другого - мали можливість переймати від них усе краще, збагачуючи власну мате ріальну й духовну культуру.

V—VIII ст. стали важливою віхою в історії слов'ян. Вони колонізують нові території. Утворюються основні політичні союзи. Виникають зародки державного життя.

ЗАСВОЇМО ПОНЯТТЯ
ДЕРЖАВА - політичне утворення, яке, спираючись на органи влади й закони, обов'язкові для всього населення, регулює життя суспільства, зберігає його цілісність, забезпечує розвиток, захищає від зовнішніх ворогів.

ЗАПАМ'ЯТАЄМО ДАТИ
V—VII ст. - Велике розселення слов'ян.
VI—VIII ст. - інтенсивні етнічні процеси та перегрупування слов'янських племен.

Перевіримо знання
1. Назвіть східнослов'янські союзи племен, які виникли на етнічних тере нах України.
2. Хто такі дружинники?
3. Віче - це: а) народні збори; б) назва військової дружини; в) племінна верхівка.
4. Руси - це: а) раби; б) завойовані племена; в) привілейована група насе лення Полянського княжіння.
5. Назвіть істориків, котрі вважали, що формування українського, російсь кого й білоруського народів розпочалося до виникнення Руської держави.
6. Що означає поняття «Великий кордон»?
7. Покажіть на карті місця розселення союзів племен.
8. Охарактеризуйте процес становлення політичних союзів племен.
9. Розкажіть про походження назви «Русь».
10. Що дало поштовх процесу формування слов'янських народів?
11. Охарактеризуйте відносини слов'янських союзів племен із хозарами.
12. Які етнічні процеси започатковуються в VІ-VПІ ст.? Як відбувався їх подальший розвиток в умовах існування Давньоруської держави?
13. Поміркуйте, у чому полягало позитивне й негативне значення географічного розташування Руської землі.

Михайло Грушевський —
про етнічний характер Київської Русі
Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором Одної народности, українсько-руської; Володимиро-Московська -другої, великоруської... Київський період перейшов не у володимиро-московський, а в галицько-волинський XIII в., потім литовсько-польський XIV- XVI вв. Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені і відносини до неї Київської можна б скорше прирівняти, напр., до відносин Римської держави до її гальських провінцій, а не преємства двох періодів у політичнім і культурнім житті Франції. Київське правитель-ство пересадило в великоруські землі форми суспільно-політичного устрою, право, культуру, вироблені історичним життям Києва, але на сій підставі ще не можна включати Київської держави в історію великоруської народности. Етнографічна й історична близькість народности української до великоруської не повинна служити причиною до їх перемішувань, - вони жили своїм життям поза своїми історичними стично-стями і стрічами.

Грушевський Михайло. Звичайна схема «Руської» історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства // Крисаченко В.С. Українознавство. Хрестоматія-посібник: У 2 кн. - К., 1996. - Кн. 1. -С.278-279,

Літописець про відносини полян із хозарами
І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісах на горах, і сказали хозари: «Платіте нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали [їм] од диму по мечу. І понесли [це] хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось, знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «В лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вони дали?» І вони показали меч, і мовили старці хозарські: «Недобра [се] данина, княже. Ми здобули [її] однобічним оружжям, себто шаблями, а сих оружжя обоюдогостре, себто мечі. Сі будуть брати данину і з нас, і з інших земель».
                               Літопис Руський / За Іпатіївським списком переклав Леонід Махновець. - К., 1990. - С. 10-11.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Визначте основну ідею роздумів М. Грушевського щодо історії українського народу. Як трактує вчений етнічну належність Київської Русі?
2. Що хотіли сказати поляни, заплативши хозарам данину мечами?

Історія України 7 клас В.А.Смолій, В.А. Степанков

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Вся шкільна программа онлайн, безкоштовні підручники, конспекти уроків з історії України 7 клас, реферати, питання та відповіді.}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам. 

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.