Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Схрещення елементів класичної та масової літератури в романі „Запахи” П.Зюскінда. Парфуми як гротескно-іронічна метафора мистецтва.

ПАТРІК ЗЮСКІНД
(народився 1949 р.)
- німецький письменник і драматург, один із найталановитіших представників літератури постмодернізму. В інакомовних сюжетах його творів, що іронічно переосмислюють штампи «масової» літератури та комплекс модерністських ідей, вияскравлюються головні проблеми сучасного духовного життя особистості й суспільства.
 
Нині, за доби бестселерів, нерідко трапляється так, що стрімке сходження автора якоїсь літературної сенсації на вершину слави компенсується не менш стрімким його падінням у забуття. Доля ж німецького письменника Патріка Зюскінда складається інакше, підтверджуючи прогнози критиків, що у його особі в літературу прийшов не творець резонансних одноденок, а письменник по-справжньому талановитий. Від моменту появи на полицях книгарень роману «Запахи» (1985), що зачарував сотні тисяч читачів, слава цього митця дедалі зростає. Протягом багатьох років згаданий роман утримував позиції бестселера й перекладався різними мовами світу (на сьогодні існує тридцять три його переклади). Втім, попри зростання зацікавлення читацької публіки, автор «Запахів» залишається для неї своєрідною «terra incognita». Цьому є просте пояснення: П. Зюскінд не дає інтерв'ю, відмовляється від виступів на телебаченні та й взагалі намагається уникати усіляких форм публічного життя. Можливо, розгадку незвичної ситуації, коли всесвітньо відомий письменник, що живе навперемінно у таких центрах європейської культури, як Мюнхен і Париж, та старанно оберігає приватне життя від допитливих очей шанувальників, слід шукати у сюжетах його парадоксальних творів і в образах його героїв-відлюдників, котрі приховують від сторонніх таємниці свого внутрішнього світу.

СТОРІНКАМИ ЖИТТЯ МИТЦЯ
Про що довідалися літературні критики

Патрік Зюскінд народився 1949 р. у містечку Амбах (Німеччина), що поблизу Штарнберзького озера. Головним захопленням дитинства та юності була музика. Грі на фортепіано майбутній письменник вчився з семи років. Утім, кар'єра професійного музики його не приваблювала: від 1968 р. він присвятив себе студіюванню середньовічної та нової історії у Мюнхенському університеті, який закінчив 1974 р. Деякий час молодий чоловік заробляв на життя, працюючи у відділі патентів і угод фірми «Сіменс», у танцювальному барі «Летючий голландець», а також тренером по настільному тенісу. «Тоді ж, - іронічно зазначає письменник у короткій автобіографії, - я заявив про себе як автор коротких неопублікованих прозаїчних уривків і довгих непоставлених сценаріїв». А ще були твори для телебачення, від яких відмовлялися редактори, вказуючи на їхній надто витончений, а відтак непридатний для телеаудиторії стиль.

Така ситуація не давала особливих надій на подальші літературні успіхи. Осмислюючи її, Зюскінд в автобіографії змалював себе в образі літератора-невдахи. Коментуючи створену тоді моноп'єсу «Контрабас» (1980), митець наголошував, що, працюючи над нею, він виходив з власного досвіду існування у маленькій кімнаті, у якій проводив значну частину життя і з якої виходив вельми неохоче. «Проте я сподіваюся, - додав письменник, - що одного разу я знайду таку кімнату, яка буде настільки малою і тісною, що я стомлюся від самоти. І тоді я напишу п'єсу для двох акторів у більшій кількості кімнат...»

Утім,  доля  спростувала  скептичні прогнози:   прем'єра п'єси «Контрабас», що відбулася на сцені Мюнхенського театру, принесла молодому авторові визнання на батьківщині; а після публікації роману «Запахи» його популярність набула всесвітнього розмаху. Твори, що виходили з-під пера письменника наприкінці 80-х - на початку 90-х років, також справляли враження майстерно зроблених художніх речей. З-поміж них слід передусім згадати  повість  «Голубка» (1987), що варіювала автобіографічну тему існування людини у тісній кімнаті; «Повість про пана Зоммера» (1991), яка вирізнялася тонким психологізмом; а також забарвлені самобутньою іронією «Три повісті і одне спостереження» (1995). Останній на сьогодні твір, виданий Зюскіндом у співавторстві з Г. Дітлем, - сценарій «Россіні, або Вбивче питання, хто з ним спав», - був відзначений у Німеччині багатьма престижними преміями.

У МАЙСТЕРНІ МИТЦЯ
«У Зюскінд а все стає у пригоді...»
Проза П. Зюскінда пов'язана з тією літературною традицією XX ст., що її представляють імена Ф. Кафки, Е. Йонеско, Ґ. Ґар-сіа Маркеса. Як і згадані майстри, він тяжіє до фантастичного перетворення реальності, яка несподівано вибухає абсурдом, до сюжетів, що центруються на найсуттєвіших екзистенцій-них питаннях. Утім, Зюскіндів художній світ зведений на підвалинах постмодерністської естетики.

Постмодерним є і його герой-маргінал. Фатально відокремлений від людської спільноти, цей герой прагне влаштувати своє життя незалежно від неї, ствердити (нерідко - в агресивній формі) винайдений ним сенс буття, який докорінно відрізняється від загальноприйнятих життєвих цінностей орієнтованого на успіх суспільства. Однак, слід зазначити, логіка побудови Зюскіндових сюжетів спрямована не лише на критику суспільства, здебільшого зображеного очима мар-гінала, а й на самих героїв, які - кожен у свій спосіб - намагаються цьому суспільству протистояти.

Йдеться передусім про критику модерністських ідей, успадкованих його героями від попередньої епохи. Зокрема - ідеї опанування світом і мистецтвом, яка набуває хворобливо-абсурдних форм експансії назовні чи завзятої охорони героєм внутрішньої «імперії» свого «я». З кола модерністських ідей походить також притаманне персонажам Зюскінда прагнення досягти певного «абсолютного стану» чи то у мистецтві, чи то у житті. В усіх своїх творах письменник критично досліджує це явище духовного життя і демонструє його катастрофічні наслідки. Трагічні долі героїв (а цей трагізм пробивається крізь нашарування іронії, підкресленої театральності, метафоричності світу Зюскінда) стверджують прописні істини, які навчають тому, що людина не може існувати без інших людей, що головною рушійною силою мистецтва є любов, що досягнути «абсолютного стану», навіть у таких скромних речах, як спокій чи упорядкованість життя, неможливо.

Водночас, як то властиво постмодерністським текстам, твори цього письменника іронічно маніпулюють шаблонами «масової» літератури. «У Зюскінда, - зазначає Д. Затонський, -все стає у пригоді: і маньєристська гра світлотіні, і барочний гротеск, і романтична казка. Втім, узяті разом, його "колажі" дивним чином не дратують, не бентежать нерозбірливістю свого еклектизму. Навпаки: начебто заспокоюють, залишаючи враження чогось приємного, знайомого, звично "традиційного".

Почуваєш себе, як у цирку або у вар'єте, де, безумовно, все суперечить природі і в той же час відбувається за раз і назавжди заведеними, заздалегідь відомими правилами. Фокус ще й в тому, що, нагромаджуючи події воістину "протиприродні", в стилістиці своїй, в інтонації автор дотримується певної насмішкуватої "життєподібності"...»

«Він дарує нам аромат літератури...»
Одну з головних ліній творчості П. Зюскіндн становить тема митця та мистецтва. Цій темі, наприклад, присвячена моноп'єса «Контрабас», побудована у формі розлогого монологу музиканта, що грає на зазначеному у її назві інструменті. Цей монолог з різних боків і у різних емоційних регістрах ви-яскравлюс складні, по-своєму драматичні взаємини митця та мистецтва, яке є його покликанням, його найвищим щастям і єдиним сенсом, а водночас - його духовним полоном і мукою, його «довічним покаранням».

На початку своєї сповіді головний герой зі щирим захватом вихваляє неймовірні можливості контрабаса. У його ставленні до інструмента відчувається то ніжність, то пристрасть. Проте дифірамби поволі поступаються місцем скаргам на контрабас. Герой, зокрема, зауважує, що видобувати музичні звуки з цього інструмента - це каторжна праця. До того ж невдячна, адже контрабас - єдиний інструмент в оркестрі, який не може розраховувати на сольну партію, а відтак приречений завжди залишатися непомітним. Та й у квартирі контрабас постійно плутається під ногами, заважаючи особистому життю героя. Доходить до того, що контрабасист зізнається у ненависті до інструмента: «...контрабас - найогидніший, найнезграбніший, найнеелегантніший музичний інструмент», - і навіть висловлює крамольне бажання його розтороіцнти... П'єса завершується тим, що контрабасист іде на спектакль, на якому має грати, а навздогін йому лунає музика безсмертного Шуберта.

Узагальнюючи смисловий ряд твору, один швейцарський критик влучно зазначив, що у ньому «ненав'язливо, з допомогою гри слів і відточених формулювань показано соціально-історичний тип розчарованого індивідуума у запрограмованому на успіх суспільстві».

Дотичною до «Контрабаса» є новела «Потяг до глибини», у якій також розробляється тема мистецтва. До центру уваги письменника тут потрапляють взаємини митця і критика, які набувають виразного трагііронічного забарвлення. Один критик, розповідається у новелі, якось написав про твори молодої художниці, що їм бракує глибини. Вражена жінка спрямувала себе на пошук цієї «глибини». Однак так і не знайшовши її, покинула малювання, відмовилася від спілкування з близькими і, зрештою, кинулася з вежі. У некро-лозі, який повідомляв про її загибель, той-таки критик написав, що її твори завжди відзначалися «потягом до глибини»...

Ще один ракурс теми мистецтва відкривається у дотепному творі «Літературна амнезія». Тут у центрі уваги автора знаходиться вже не митець, а споживач продуктів художньої творчості - такий собі ідеальний читач, старанно поглинаючий тисячі сторінок, написаних у різні епохи. Однак, як іронічно показує автор, усі намагання сумлінного читача-інтелігента
осягнути скарби світової літератури виявляються марними. Адже все, що він прочитав давно й нещодавно, неминуче стирається у його пам'яті. Відтак письменник окреслює характерний для постмодерної доби конфлікт особистості та культури.
Друга лінія творчості Зюскінда пов'язана з темою духовної ізоляції сучасної особистості. У повісті «Голубка» зображується пересічний банківський охоронець Йонатан Ноель. На відміну від контрабасиста, який мріяв у будь-який спосіб привернути до себе увагу (відокремитися від оркестру, в якому губився голос його інструмента), герой «Голубки», навпаки, будь-що намагається стати непомітним. Деякою мірою він нагадує «маленьку людину» Грегора Замзу з «Перевтілення» Ф. Кафки. Щоправда, якщо руйнування світу кафківського героя було спричинене страшною фантастичною метаморфозою, то у випадку Йонатана Ноеля приводом для краху попередніх життєвих уявлень стала найбанальніша подія, а саме - поява голубки під дверима його кімнати, що знаходилася у багатоповерховому будинку. Подія дійсно несподівана, проте позбавлена будь-якого натяку на щось фантастичне, небезпечне або фатальне. Втім, вона руйнує ідеально налагоджене життя героя.

Причини такої неадекватної реакції приховані у дитинстві та юності героя. Війна рано забрала у нього батьків. Замолоду він зазнав ще однієї душевної травми, коли його покинула дружина. Нарешті оселившись у Парижі, він влаштовує своє самотнє життя якомога непомітніше та зручніше. Єдиною «коханою» героя, єдиною точкою опори у незбагненному світі, фортецею внутрішнього життя стає... його кімнатка. Вона здавалася Ноелю раз і назавжди впорядкованим та затишним Всесвітом, надійним захистком серед хаосу довкілля. Поява ж голубки засвідчила химерність цього ідеального й непорушного світу.

Вражений руйнуванням засад свого існування, після завершення служби він так і не наважується повернутися додому, а проводить ніч у випадковому готелі, де під гуркіт грози марить жахливими картинами світової катастрофи.

Утім, саме на тлі кошмарних видінь героєві спадає на думку, що паризькі роки, які перебігали під знаком повного відокремлення від людської спільноти, були по суті спробою врятуватися від страху бути покинутим. А разом з цим прозрінням у нього народжується гостра потреба приєднатися до людей: «Де інші люди? - подумки озирався навколо себе Ноель. - Боже, де ж інші люди? Я не можу жити без інших людей!» Так Йонатан Ноель звільняється з тенет свого попереднього життя з його хибними цінностями і штучним благополуччям.

УЗАГАЛЬНЮЄМО ПРОЧИТАНЕ
Художній світ П. Зюскінда побудований на засадах постмо-дерністської естетики. «Життєподібні» принципи зображення, так само, як і пародіювання стереотипів «масової» літератури, використовуються у ньому як елементи інакомовлення, що містять у собі багатство значень щодо ключових проблем духовного життя сучасної людини.

У прозі П. Зюскінда простежуються дві основні тематичні лінії. Перша з них пов'язана з осмисленням феноменів митця та мистецтва; друга - з темою духовних розчарувань і пошуків ізольованої від суспільства особистості.

У творах німецького письменника зазвичай зображається герой-маргінал, що у свій спосіб протистоїть орієнтованому на успіх суспільству. Втім, логіка побудови сюжетів Зюскінда спрямована не лише на критику цього суспільства, а й на самих героїв, і зокрема - на закарбовані в їхній свідомості модерністські ідеї.

Поетика Зюскінда характеризується певною «театральною» оптикою зображення, широким використанням іронії та гротеску.

ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

І. Знайдіть правильну відповідь:
1.    У дитинстві П. Зюскінд:
а)    вчився грі на фортепіано;
б)    вчився грі на контрабасі;
в)    вивчав середньовічну та нову історію.
2.    Проза П. Зюскінда належить до:
а)авангардизму;
б)    модернізму;
в)    постмодернізму.

II.    Знайдіть неправильну відповідь:
1.    Наскрізні лінії творчості Зюскінда утворюють:
а)    тема митця та мистецтва;
б)    тема природи;
в)    тема ізольованої від суспільства особистості.
2.    Для художнього світу П. Зюскінда характерним є:
а) використання іронії та гротеску;

б) інакомовні сюжети та образи;

в) пародіювання стереотипів «масової» літератури;      

г) елементи авангардистської естетики.

III.    Знайдіть зайве:
Перу П. Зюскінда належать твори: «Перевтілення»; «Голубка»; «Контрабас»; «Запахи»; «Потяг до глибини».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1.    Що вам відомо про біографію П. Зюскінда? Поміркуйте над зв'язком біографії та творчості цього письменника.
2.    Схарактеризуйте тематику та проблематику творчості Зюскінда, а також представлений у ній тип героя.
3.    Які аспекти проблеми мистецтва розглянуті у його творах?
4. Розкрийте найсуттєвіші особливості художнього світу П. Зюскінда.

АНАЛІЗУЄМО ТВІР
Роман «Запахи. Історія одного вбивці»

Роман «Запахи. Історія одного вбивці» вважається класичним взірцем постмодерністської прози. Відразу ж- після публікації він здобув репутацію книжки, настільки ж популярної, наскільки й талановитої, визнаної не лише широкою читацькою аудиторією, а й найвибагливішими цінувальника ми красного письменства. Літературні критики відверто висловлювали захоплення, викликане цим твором - «блискучим, образним, відчутним на дотик і привабливо іронічним». Вони вбачали у «Запахах» «щасливий випадок німецької літератури» і твердили, що він дарує «читацьке потрясіння, яке рідко випадає пережити».

Сюжет твору. Дія відбувається у Франції XVIII ст. Сюжет роману становить опис напівкримінального-напівфантастич-ного життя парфумера Жан-Батіста Гренуя. Він побудований як хронологічно викладена історія становлення, розквіту й падіння генія-монстра.

Як і заведено у життєписах, історія головного героя розпочинається з розповіді про його народження та дитинство. Незвичайність хлопчика виявилася у двох його властивостях. По-перше, ВІВ не мав власного запаху, що не лише відрізняло його від інших людей, а й лякало оточуючих. Друга властивість полягала у здатності приносити нещастя: відразу ж після народження Гренуя його матір було заарештовано й страчено. Далі йдеться про важкі роки дитинства та отроцтва героя. Як сирота він потрапив спочатку до пансіону мадам Гайярі а потім ~ до чинбаря Грімаля, в якого працював чорноробом. І всюди він був змушений боротися за фізичне ннживання, потерпати від байдужості дорослих та ненависті ровесників.

Змалку виявилася феноменальна обдарованість Гренуя: там, де звичайна людина не помічала жодного запаху, Гренуй відчував їхні букети. Завдяки запахам він, немов кішка, орієнтувався у темряві, пізнавав речі та вчився говорити; одне слово, весь світ він сприймав через запахи. Щоправда, запахи довкілля здебільшого здавалися йому огидними. Лише одного разу, під час міського свята, його ніс вловив аромат надзвичайної краси, що належав вродливій дівчині. Прагнучи ним заволодіти, Гренуй несподівано для себе цю дівчину вбив. Запах красуні, що швидко розчинився у повітрі, став для героя праобразом досконалого аромату, створення якого згодом стало його головною метою.

Незабаром юний Гренуй став учнем відомого парфумера Вальдіні, який відразу ж розпізнав у ньому генія парфумерії. Оволодівши секретами парфумерного ремесла, які йому розкрив модний, але вже творчо безплідний метр, Гренуй вирушив у мандри (як тільки він пішов у широкий світ, Бальдіні разом зі своєю майстернею зник з лиця землі).

Важливим етапом становлення героя були сім років відлюдництва, прожитих на високій горі. Цей час він провів у шалених мріях про те, як винайдений ним досконалий аромат, що стане його власним запахом, перетворить «сморідний» світ на царство духмяної гармонії.

Свою мрію Гренуй спробував здійснити у місті Грас, що вважалося столицею виробництва ароматичних речовин. Для створення потрібної квінтесенції йому знадобилися пахощі найвродливіших дівчат. Однак «вилучити» ці запахи можна було лише з мертвих тіл. Відтак за короткий проміжок часу Тренуєм була скоєна серія вбивств. «Перлиною» зібраної у такий спосіб колекції ароматів мав стати запах першої красуні міста Лори Ріші. Батько Лори, інтуїтивно відчуваючи небезпеку і намагаючись запобігти трагедії, потайки вивіз дівчину за межі міста. Однак, попри його хитрощі, Гренуй легко відшукав Лору за запахом і довів свій страшний план до кінця. Незабаром його було заарештовано і засуджено до страти. Однак власну публічну страту він використав для апробації свого парфумерного відкриття. Ефект цієї апробації був неймовірним: кілька крапель, що їх герой наніс собі на шкіру, перетворили його на справжнього кумира юрби. Втім, мить свого тріумфу Гренуй пережив як життєвий крах. Розчарований і спустошений, він вирішив вчинити самогубство. Загибель його була такою ж моторошною, як і його життя: опинившись на паризькому цвинтарі, Гренуй вилив на себе всю склянку заповітних парфумів, які, випромінюючи любов нестерпної сили, змусили тамтешніх розбійників роздерти його на шматки та з'їсти.

У ході розвитку дії з'являються двійники головного героя, які пародіюють його геніальність, заглибленість у царину невловимих для ока «флюїдів», його пошуки гармонії та сподівання здійснити переворот у світовому бутті. Зокрема, у парі образів Гренуя і старого майстра парфумерного мистецтва Бальдіні обігрується усталене протиставлення вільного від догматизму генія-дилетанта та ремісника-професіонала, позбавленого справжнього творчого дару. Таке протиставлення було добре знайоме класичній літературі XIX ст., пригадаймо образи Фауста і Ваґнера з «Фауста» Й.В. Ґете або образи Моцарта й Сальєрі з «Маленьких трагедій» О. Пушкіна.

Постмодерна гра зі стереотипами «масової» літератури у романі. Зовні сюжет «Запахів» використовує елементи таких популярних жанрів «масової» літератури, як кримінальний та історичний романи (детективний сюжет розгортається тут на тлі декорацій XVIII ст.), «трилера» (лінія «жахів» реалізується у серії вбивств), фантастичної літератури (винайдення чарівного аромату, який дарує Гренуєві містичну владу над людьми). Однак досить уважніше придивитися до того, як вказані елементи вплітаються у загальну сюжетну канву «Запахів», аби збагнути, що автор не лише не наслідує шаблони «масової» літератури, а навпаки, ці шаблони руйнує.

1. Кримінальний сюжет у Зюскінда майже ігнорує закони зростання детективної напруженості. Адже у «Запахах» відомі і вбивця, і його жертви, і мотив злочину; та й етап розслідування, що відіграє суттєву роль у розвитку детективної інтриги, тут вкрай скорочений і спрощений.

2.    Практично не працює у цьому творі також схема історич ного роману. Письменник уникає зображення значних історичних подій та історичних постатей, змалювання широких картин життя країни, відтворення духу минулої доби та національного колориту (що зазвичай є характерним для історичного роману). «Історичне навантаження» простежується, крім безпосереднього короткого посилання на XVIII ст. та на його «темних геніїв», хіба що в описах запахів тогочасного довкілля.

3.    Фантастичне начало в «Запахах» концентрується у мотиві чарівного аромату. Основу ж роману складають стилізована під життєподібну історія життя героя, ретельні описи технологій парфумерного мистецтва та натуралістичне відтворення запахів довкілля. Навіть Гренуєва геніальність, що сягає рангу надприродного дару, навмисне камуфлюється в романі під хоч і дивовижне, але земне, позбавлене будь-якого містичного забарвлення явище.

4.    Всупереч законам «трилера», «естетика жахливого» у «Запахах» мінімалізується. Сцени вбивств прописані лаконічно, без подробиць; не виокремлена тут і лінія темної містики, що також нерідко використовується у творах цього жанру.
З усього сказаного випливає, що сюжет роману не зводиться до суми затертих прийомів «масової» літератури. Не на цих «принадах», розрахованих на масову читацьку аудиторію, тримається у творі напруженість дії, та й постать головного героя явно сягає за межі шаблонної моделі центрального персонажа детективного, історичного, фантастичного романів або трилера. Відповідно до естетики постмодернізму автор переосмислює ці елементи у пародійному ключі. Головним же є те, що все переповідане у романі - і переконливо життєподібні описи подробиць парфумерного мистецтва, і фантастична ситуація створення чарівного аромату, і кримінальна хроніка, і етапи біографії парфумера - має символічний чи метафоричний смисл.

Саме з огляду на нього і слід розглядати кримінальну історію, а не сприймати її буквально. На рівні ж смислового підтексту сюжету порушуються складні морально-філософські проблеми, пов'язані аж ніяк не з XVIII ст., а з сучасністю.

Інакомовний план сюжету. Образна система роману виростає на ґрунті метафори .іапаху, прихованим значенням якої є духовне життя. Сморід навколишнього світу є символом катастрофічного духовного стану суспільства.

Віссю, навколо якої обертається проблематика твору, є феномени митця, іронічно уособленого у постаті геніального парфумера, та мистецтва, що його іронічною метафорою є царина парфумів.

Інакомовною декорацією виявляється і епоха XVIII ст., у яку вміщене життя головного героя. Адже названі імена тогочасних відомих своєю аморальністю осіб (де Сада, Сен-Жюста, Фуше, Бонапарта) створюють не так історичне, як духовне тло пригод героя, яке сполучає минуле з феноменом «темної геніальності», актуальним для століття, що породило такі постаті, як Сталін та Гітлер. Крім того, «темні генії» XVIII ст., до кола яких автор включив і вигаданого парфумера Гренуя, втілюють у собі «зворотний бік» доби Просвітництва з притаманними їй раціоналізмом, вірою у перетворювальну силу прогресивних ідей, прагненням удосконалити людську природу тощо. Як «побічний продукт» цієї доби, зазначені герої на чолі з Гренуєм ілюструють собою ідею кризи гуманістичних та раціоналістичних засад європейської цивілізації - ідею, яка була однією із стрижневих у західній культурі XX ст.

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{зарубіжна література скачати, зарубіжна література 11 клас підручник, зарубіжна література уроки}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.