Гіпермаркет Знань>>Фізика і астрономія>>Фізика 10 клас>>Фізика: Роль фізичного знання в житті людини і суспільному розвитку.

РОЛЬ ФІЗИЧНОГО ЗНАННЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬНОМУ РОЗВИТКУ
Розвиток фізики, як зазначалося раніше, обумовлений соціальними процесами, загальним рівнем культури суспільства і потребами техніки. Розглянемо, як розвивалися фізичні знання і яку роль вони відігравали, на прикладі найважливіших фізичних відкриттів. Можна поставити таке запитання: чи міг принцип відносності відкрити Арістотель. За часів Арісто-теля не було затишних кают корабля, як за часів Галілея, або плавно від'їжджаючих поїздів і відлітаючих літаків, як у наш час. Побудовані у той час суденця плавали під дією нерівномірних рухів веслярів у неспокійному Егейському морі. Зрозуміло, старогрецький учений, що спирався лише на такого роду спостереження, не міг відкрити закон інерції і прийти до формулювання першого закону Ньютона. Отже, можна зробити висновок, що прогрес фізичної науки визначають умови життя і розвиток техніки.
За часів І. Ньютона проблема динамічного обґрунтування руху планет Сонячної системи була чітко поставлена перед ученими як конкретне наукове завдання, і багато вчених того часу (Р. Гук, Е. Галлей, Х. Гюйгенс) працювали над пошуками його розв'язання. Успіх прийшов до І. Ньютона, який зрозумів, що планети є найбільш ідеальними об'єктами застосування законів руху. Результатом цього став закон всесвітнього тяжіння — найвище досягнення науки XVII ст.
Відкриття закону збереження і перетворення енергії було неминучим в епоху технічної революції, коли «на сцені» з'явилася «її величність — пара». Це було соціальне замовлення науці, яке вона виконала. Ось чому майже одночасно закон збереження і перетворення енергії відкрили незалежно один від одного представники найбільш розвинених на той час країн: у Франції — Саді Карно (1832), у Німеччині — Роберт Майєр (1842) і Герман Гельмгольц (1847), в Англії — Джеймс Джоуль (1843).
Відкриття електромагнітної індукції ми пов'язуємо з дослідженням цього явища Майклом Фарадеєм, але варто зауважити, що одночасно з ним електромагнітну індукцію відкрив американський фізик Джозеф Генрі, а російський фізик Емілій-Крістіан Ленц встановив загальне правило визначення напряму індукційного струму.
В оптиці епохальні відкриття хвильових властивостей світла зробили незалежно один від одного англієць Томас Юнг і француз Огюстен Фре-нель. Багато дослідників у всьому світі, спираючись на праці Джеймса
Максвелла і Генріха Герца, прагнули використовувати електромагнітні хвилі для практичних цілей, таким чином ідея радіо виникла у кількох учених одночасно. Перший радіоприймач було побудовано Олександром Степановичем Поповим, і водночас з ним успіху досягли й інші учені-інже-нери, наприклад, Гумельмо Марконі.
Спеціальна теорія відносності (СТВ) з'явилася не на порожньому місці. Вона виникла під час розв'язання так званої проблеми рухомих тіл, над якою, починаючи із середини XIX ст., працювало багато вчених, що прагнули виявити ознаки світлоносного середовища — так званого ефіру. Першим до кінця цю проблему вирішив Альберт Ейнштейн, але впритул до її розв'язання на початку XX ст. наблизились Гендрик Лоренц і А. Пуанкаре.
Закономірності наукових знань можна простежити також на прикладах з історії фізики, які показують діалектику випадковості і необхідності у розвитку фізичної науки.
Наприклад, «випадковими» фізичними відкриттями є: відкриття Луїджі Гальвані електричного струму в тілі тварин; виявлення Хансом Ерстедом магнітної дії електричного струму; відкриття рентгенівських променів; виявлення Беккерелем радіоактивного випромінювання; відкриття Генріхом Герцем явища фотоефекту. «Випадковим» було і відкриття фізиком П. А. Черенковим випромінювання світла електронами, рухомими у середовищі зі швидкостями, що перевищують швидкість світла у цьому середовищі.
Проте слід зазначити, що «випадковість» цих відкриттів полягала в не-передбачуваності, незапланованості кожного з них, але всі вони з'явилися як наслідок напруженої творчої діяльності вчених-дослідників.
Фізичні знання мають також прикладну цінність. Відкриття Архімеда, Галілея, Торрічеллі, Ньютона, Карно та інших становлять наукові досягнення у рівній мірі як теоретичні висновки, так і практичні запровадження для задоволення потреб техніки і виробництва. І в наші дні фізика залишається основним знаряддям технічного прогресу. Слід звернути увагу і на такий бік розвитку науки: і в минулому, і сьогодні наука, що виникла з потреб виробництва і попиту людей, часто випереджає їх. Наукові ідеї, що зароджуються в учених, можуть довгі роки чекати практичної реалізації. Проілюструвати цю думку допоможуть такі приклади. Винахід Герона (еоліпил Герона) у Стародавній Греції не отримав будь-якого розвитку (сам Герон демонстрував винайдену ним парову турбіну як цікаву іграшку) і не мав впливу на розвиток науки і техніки перш за все тому, що не було потреби в індустріальному розвитку; мускульна сила рабів цілком задовольняла всі запити рабовласницького суспільства.
І. Ньютон у книзі «Математичні начала натуральної філософії» говорив про можливість запуску штучних супутників: «Якщо свинцеве ядро, кинуте горизонтально силою пороху з гармати, поставленої на вершині гори, відлетить по кривій, раніше ніж впасти на Землю, на дві милі, то, припускаючи, що немає опору повітря, якщо його кинути з подвійною швидкістю, воно відлетить приблизно удвічі далі, якщо з десятерною, то — далі вдесятеро. Збільшуючи швидкість, можна за бажанням збільшувати дальність польоту і зменшувати кривизну лінії, якою ядро рухається, так, що можна було б змусити його впасти на відстані і десяти градусів, і тридцяти, і дев'яноста, можна було б змусити його оперезати Землю або навіть піднятися в небесні простори і продовжувати віддалятися до нескінченності. Подібно до того, як кинуте тіло може відхилятися силою тяжіння так, щоб описувати орбіту навколо Землі, так і Місяць... силою тяжіння може відхилятися від прямолінійного шляху і змушений обертатися своєю орбітою...» І. Ньютон розрахував також першу космічну швидкість, при якій забезпечується орбітальний рух супутників Землі, і вказав, що такі супутники обертатимуться тривалий час тільки за межами атмосфери (тобто врахував опір повітря). Тому цілком природним буде запитання: чому в XVII ст. все ж таки не було запущено штучний супутник і цей великий проект чекав своєї реалізації аж до 4 жовтня 1957 року.
Слід звернути увагу й на те, що і на сьогодні низка наукових ідей чекає свого підтвердження і використання для блага людини: ефект уповільнення часу (спеціальна теорія відносності), який дозволяє оптимістично дивитися на космічні подорожі до інших зоряних систем і дає можливість «потрапити» у майбутнє; розгадка природи гравітації і використання ан-тигравітації; використання термоядерної енергії у мирних цілях, що дозволить ліквідувати таку насущну проблему людства, як «енергетичний голод» тощо.
Важливо також вказати на глибокий взаємозв'язок фізики й техніки. Розвиток техніки сприяє проведенню фізичних досліджень і, навпаки, відкриті вченими нові явища або закони стають потужним стимулом для розвитку техніки. Так, відкриття явища електромагнітної індукції привело до створення цілого прикладного напряму у фізиці — електрофізики, яка потім відокремилася від фізичної науки в самостійну галузь технічних знань — електротехніку. Подібну закономірність виникнення нових технічних напрямів з відповідних галузей фізики можна простежити при вивченні багатьох розділів шкільного курсу фізики. Наприклад, рівняння Максвелла ^ радіофізика ^ радіотехніка; геометрична і фізична оптика ^ оптичні прилади ^ оптична техніка і промисловість; явище індукованого випромінювання ^ квантова електроніка ^ лазерна техніка; ядерні реакції ^ ядерна фізика ^ ядерна енергетика тощо.
Отже, наука, а зокрема і фізика, є однією з головних продуктивних сил суспільства, яка проникає в усі галузі людської діяльності. Різко скорочуються терміни між фізичним відкриттям і його технічним і практичним втіленням (для порівняння можна навести такі факти: від відкриття явища електромагнітної індукції (1831) до промислового отримання змінного струму пройшло близько 50 років; від відкриття Максвеллом електромагнітних хвиль (1864) до використання їх у радіо — 35 років; відкриття реакції поділу важких ядер (1938) було реалізоване в атомній техніці вже через 5 років, а одне з величезних наукових досягнень епохи науково-технічної революції (НТР) — створення лазерів — практично відразу ж (через 2 роки) привело до розвитку могутньої лазерної техніки і використання її в усіх галузях науки і виробництва). Фізичні дослідження і технічні винаходи в епоху НТР мають тенденцію зливатися, так що не можна сказати, яким саме науковим результатом — теоретичним чи практичним — є, наприклад, такі досягнення, як синхрофазотрон, атомний реактор, лазер, транзистор, комп'ютерна техніка, нові види зв'язку, розвиток нанотехнологій тощо.
Варто було б поставити ще одне запитання: чи може «закінчитися фізика як наука», тобто чи можуть бути зроблені всі фізичні відкриття. У такому випадку припинився б і прогрес техніки. Її рівень залишався б тим самим, і з часом вона стала б відставати від загального соціально-культурного розвитку людства. Однак така ситуація неможлива, вона суперечить закону розвитку людської цивілізації, який також строго виконується і є об'єктивним, як і закони фізики.
_________________________________________________________________

В. Д. Сиротюк, В. І. Баштовий, Фізика, 10 клас
Надслано читачами інтернет-сайтів

РОЛЬ ФІЗИЧНОГО ЗНАННЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬНОМУ РОЗВИТКУ
учення про електрику й магнетизм
У створення сучасної науки про електричні та магнітні явища визначальний внесок здійснили французькі фізики Шарль Кулон (1736-1806) і Андре Марі Ампер (1775-1836), данський фізик Ганс Ерстед (1777-1851), британські фізики Майкл Фарадей (1791-1867) і Джеймс Максвелл (1831-1879). XX ст. стало часом тріумфального проникнення електромагнетизму в інженерну практику і зрештою — у життя суспільства. Електродвигуни, лампи, телебачення, комп'ютери, засоби зв'язку та багато іншого ввійшли в повсякденне життя людей.
учення про теплові двигуни
З XVIII ст. бурхливо розвивалася галузь фізики, пов'язана з використанням теплових двигунів. На її розвиток найбільше вплинули дві події. Перша —
винайдення англійським інженером Джеймсом Ваттом (1736-1819) теплової машини. У 1785 р. одна з таких машин була встановлена на пивоварному заводі в Лондоні й виконувала роботу 24 коней. Друга подія — вихід роботи французького інженера й фізика Саді Карно (1796-1832) «Міркування про рушійну силу вогню та про машини, здатні розвивати цю силу». Учений проаналізував наявні на той час парові машини й вивів умови, за яких ККД машин сягає максимального значення (тоді їхній ККД не перевищував 2 %, зараз може становити 60 % у парогазових пристроях).
Розвиток фізики у ХХ ст.
Справжньою прикметою XX ст. є те, що буквально через кілька років після фізичного відкриття воно набуває широкого застосування в житті. Наведемо кілька прикладів.
У 1889 р. російський фізик і електротехнік Олександр Степанович Попов (1859-1905) висловив думку про те, що електромагнітні хвилі можуть бути використані для передачі інформації, а вже 7 травня 1895 р. учений продемонстрував роботу створеного ним радіоприймача (нині 7 травня відзначають як День радіо *). На сьогодні електромагнітні хвилі — основні носії інформації. Саме за їхньою допомогою здійснюються радіо- й телепередачі, на їхній основі працюють мобільний зв'язок та Інтернет.
Вивчення електричних властивостей р-я-переходу — місця контакту двох напівпровідників р- і я-типів — привело до створення у 1947 р. транзисторів. І буквально за кілька років транзистори стали основними елементами всіх радіоприладів. Зараз вони — основа інтегральних схем.
У 50-х рр. XX ст. було відкрито лазерне випромінювання активними середовищами, а сьогодні важко назвати таку галузь техніки, медицини, де не застосовуються лазери.
Ще одна значна подія, яка вплинула на розвиток фізики XX і XXI ст.,— це відкриття у 1896 р. явища радіоактивності. У 1938 р. було відкрито поділ ядер Урану з виділенням енергії, а вже в 1942 р. запущено в експлуатацію перший ядерний реактор, у якому було реалізовано ланцюгову ядерну реакцію. Нині у світі експлуатується понад 400 ядерних реакторів, які виробляють близько 6 % усієї електроенергії.
___________________________________________________________________________

В. Г. Бар'яхтар, Ф. Я. Божинова, Фізика, 10 клас
Надіслано читачами інтернет-сайтів

РОЛЬ ФІЗИЧНОГО ЗНАННЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ Й РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА
Навчившись передбачати фізичні явища і керувати ними, людина стала «велетнем»: вона створила двигуни, у мільйони разів потужніші за людські руки, комп'ютери, що розширили можливості науки, техніки та мистецтва, об'єднала всіх людей Землі надійними системами зв'язку.
Чудеса сучасної техніки з'явилися насамперед завдяки фізиці: без знання фізичних законів неможливо проектувати й використовувати машини, механізми, прилади, космічні апарати тощо.
Однак справа не тільки в «практичній» цінності фізики: знання фізики необхідне кожному з нас, щоб задовольнити природну цікавість у розумінні навколишнього світу.
Фізичні знання та методи народжують нові науки, наприклад біофізику, геофізику, астрофізику.

______________________________________________________________________________

Л. Е. Генденштейн, І. Ю. Ненашев, Фізика, 10 клас
Надіслано читачами інтернет-сайтів

Роль фізичного знання в житті людини і суспільному розвитку
Зародження і розвиток фізики як науки. ^ Методи наукового пізнання.
Зародження і розвиток фізики як науки. Фізика - одна з найдавніших наук про природу. Першими фізиками були грецькі мислителі, які зробили спробу пояснити спостережувані явища природи. Найвидатнішим із стародавніх мислителів був Арістотель (384-322 рр. до н. е.), який і запровадив слово «ф^стіЕ,» («фюзіс»), що у перекладі з грецької означає природа. Але не подумайте, що «Фізика» Арістотеля хоч якось схожа на сучасні підручники з фізики. Ні! У ній ви не знайдете жодного опису досліду чи приладу, жодного малюнка чи креслення, жодної формули. У ній - філософські міркування про речі, про час, про рух взагалі. Такими ж були всі праці учених-мислителів античного періоду. Ось як римський поет Лукрецій (бл. 99-55 рр. до н. е.) описує у філософській поемі «Про природу речей» рух порошинок у сонячному промені:
Певне, ти бачив не раз, як у темряві наших покоїв Сонця яскравого промінь знадвору нараз просмикнеться, -Безліч тоді порошинок дрібних, найдрібніших ти бачив, Як вони в паруску сонця танцюють і всі метушаться.
Звідси ти можеш собі уявити, як первісні тільця Серед безкраїх просторів,у світі широкім блукають. Справді - бо: речі малі є часто модель для великих, Шлях до пізнання, вказівка до повного їх розуміння. От чому мають вони на увагу твою заслужити, Ті порошинки дрібні, що у сонячнім світлі танцюють. їх метушня, їхні купи - то певна подоба, то образ Нам неприступного руху матерії. З прикладу того Ти зауважити можеш, як тільця, зазнавши удару, Ледве помітно окові, напрямок руху змінюють, Кидатись вліво і вправо, вперед і назад починають...
Як видно з наведеного прикладу, уже в античні часи почали розвиватись методи наукового пізнання природи (спостереження, припущення (гіпотеза), моделювання, мисленнєвий експеримент тощо). З праць учених-філософів античного періоду почали свій розвиток усі природничо-математичні науки - фізика, астрономія, хімія, географія, біологія, математика.
Від старогрецького філософа Фалеса (624-547 рр. до н. е.) беруть початок наші знання з електрики і магнетизму, Демокріт (460-370 рр. до н. е.) є основоположником вчення про будову речовини, саме він припустив, що всі тіла складаються з найдрібніших часток - атомів, Евкліду (ІІІ ст. до н. е.) належать важливі дослідження в галузі оптики - він вперше сформулював основні закони геометричної оптики (закон прямолінійного поширення світла і закон відбивання), описав дію плоских і сферичних дзеркал.
Серед видатних учених та винахідників цього періоду перше місце посідає Архімед (287-212 рр. до н. е.). З його робіт «Про рівновагу площин», «Про плаваючі тіла», «Про важелі» починають свій розвиток такі розділи фізики, як механіка, гідростатика. Яскравий інженерний талант Архімеда виявився у сконструйованих ним механічних пристроях.
Із середини ХУІ ст. настає якісно новий етап розвитку фізики - у фізиці починають застосовувати експерименти і досліди. Одним із перших є дослід Галілео Галілея із кидання ядра та кулі з Пізанської вежі. Цей дослід став знаменитим, оскільки його вважають «днем народження» фізики як експериментальної науки.
Потужним поштовхом до формування фізики як науки стали наукові праці Ісаака Ньютона. У праці «Математичні начала натуральної філософії» (1684 р.) він розробляє математичний апарат для пояснення і опису фізичних явищ. На сформульованих ним законах було побудовано так звану класичну (ньюто-нівську) механіку.
Швидкий прогрес у вивченні природи, відкриття нових явищ і законів природи сприяли розвитку суспільства. Починаючи з кінця ХУІІІ ст., розвиток фізики спричиняє бурхливий розвиток техніки. У цей час з'являються і вдосконалюються парові машини. У зв'язку з широким їх використанням у виробництві та на транспорті цей період часу називають «віком пари». Одночасно поглиблено вивчаються теплові процеси, у фізиці виокремлюється новий розділ - термодинаміка. Найбільший внесок у дослідженні теплових явищ належить С. Карно, Р. Клаузіусу, Д. Джоулю, Д. Менделєєву, Д. Кельвіну та багатьом іншим.
Безліч нових відкриттів відбуваються і у галузі електрики та магнетизму (закон Кулона, закон Ампера, закон Ома, закон електромагнітної індукції тощо). Визначальними для цього періоду є дослідження М. Фарадея, Е.Х. Ленца та Д. Максвелла, які сприяли розробці так званої класичної електродинаміки, що пояснювала властивості електромагнітних полів, електромагнітну природу світла. У кінці ХІХ і на початку ХХ ст. з'являються і вдосконалюються електричні машини. Завдяки широкому використанню електричної енергії цей час називають «віком електрики». У фізиці виокремлюються нові розділи - електродинаміка, електротехніка, радіотехніка та інші.
На початку ХХ ст. фізики отримали численні експериментальні результати, які не можна було узгодити з положеннями класичної механіки та електродинаміки. У фізиці починається новий етап розвитку - створення квантової та релятивістської теорій. Визначальними для їх створення були праці М. Планка, Н. Бора, А. Ейнштейна. Квантово-релятивістська фізика є найбільш загальною й універсальною формою подання сучасного тлумачення закономірностей навколишнього світу. Але з її появою класична фізика не зникла. Визначились лише межі, в яких вона діє: класична фізика досліджує макроскопічні тіла (тобто тіла, які складаються з величезної кількості атомів і молекул), які рухаються порівняно повільно (зі швидкістю набагато меншою за 300 000 км/с).
Особливо бурхливий розвиток суспільства починається з другої половини ХХ ст. Люди навчились добувати і широко застосовувати ядерну енергію, освоювати космічний простір, конструювати нові автоматизовані пристрої і механізми. ХХ ст. називають «атомним віком», «віком космічної ери». У фізиці інтенсивно проводяться дослідження атомного ядра, плазми, керованих термоядерних реакцій, напівпровідників тощо. Виокремлюються нові галузі фізики, такі як фізика низьких температур, фізика рідкого стану, фізика плазми, фізика твердого тіла та інші.
Початок ХХІ ст. супроводжується величезним проривом у галузі інформаційних технологій, супутникового зв'язку, нанотехнологій. Але яку б галузь техніки і технологій ми не взяли, в її основі лежать закони фізики.
Методи наукового пізнання. Науки про природу, зокрема й фізика, мають споріднені закони розвитку. За допомогою емпіричних методів пізнання (спостереження, експерименти) накопичується значний фактичний матеріал про певну групу явищ природи. На основі цього формулюється гіпотеза (наукове припущення) та створюється модель, яка пояснює протікання цих явищ. Гіпотеза дає нам лише більш-менш імовірне пояснення явища або ряду явищ. Перевірка гіпотези на практиці, а також застосування гіпотези для розв'язування нових завдань науки робить гіпотезу або достовірною, або іноді примушує відмовитись від неї як хибної і замінити її іншою.
Якщо правильність гіпотези підтверджується, то на її основі формулюються закони і створюється теорія, яка має достатньо вичерпно пояснювати явища, що відбуваються, не тільки з якісного, а й з кількісного боку, а також
передбачати нові явища, з достатньою для практичних цілей точністю. ©
Експериментом у фізиці називають спеціально поставлений дослід чи спостереження, які задовольняють таким вимогам:
1)    відтворюваність експериментальних результатів у разі виконання будь-якої кількості незалежних вимірювань (зокрема й таких, що проводяться на різних установках, різними експериментаторами, у різних місцях тощо);
2)    максимальна точність вимірювання;
3)    повний контроль за всіма чинниками, які визначають перебіг досліджуваного явища.
Експериментальний і теоретичний методи
пізнання є основою фізики.
У теоретичних дослідженнях значна роль відводиться мисленнєвим експериментам, моделюванню, ідеалізації та формалізації фізичних явищ. Так, зокрема, вивчення фізичних явищ на мікро- та нанорівнях спершу моделюється, досліджується методами математики, і лише потім перевіряється експериментом.
Метод моделювання полягає в створенні моделі, яка відображає найбільш суттєві властивості оригіналу і дає змогу значно спростити процес дослідження.
Наприклад, механічні рухи тіл, що трапляються у природі, дуже різноманітні. Вони відрізняються один від одного траєкторіями, швидкостями, напрямами тощо. Але з усього різноманіття рухомих тіл можна мислено виокремити ті, що рухаються по прямій лінії, і ті, швидкість руху яких залишається незмінною. Це і буде модель рівномірного прямолінійного руху, за допомогою якої можна встановити закони руху.
Окрім фізичних моделей у фізиці використовуються математичні моделі. Математична модель - це опис якогось реального об'єкта або процесу мовою математичних понять, відношень, формул, рівнянь тощо.
Історія науки знає чимало прикладів, коли в межах вдало побудованої математичної моделі за допомогою обчислень, як кажуть, «на кінчику пера», вдавалося передбачити існування нових фізичних явищ та об'єктів. Так, спираючись на математичні моделі, астрономи Дж. Адамс (Англія) у 1845 р. і У. Левер'є (Франція) у 1846 р. незалежно один від одного дійшли висновку про існування невідомої тоді ще планети і вказали її розміщення. За розрахунками Левер'є астроном Г. Галле (Німеччина) знайшов цю планету. її назвали Нептуном.
Англійський фізик М. Дірак у 1928 р. отримав рівняння руху електрона. З розв'язку цього рівняння випливало існування елементарної частинки, яка відрізняється від електрона лише знаком електричного заряду. Таку частинку у 1932 р. відкрив фізик К. Д. Андерсен (США) і назвав її позитроном.
Метод математичного моделювання відіграє важливу роль у корабле- та авіабудуванні, економіці тощо.
Результати експериментальних і теоретичних досліджень формулюються у вигляді певних закономірностей - фізичних законів.
Не всі закони фізики є рівносильними за науковим значенням. У фізиці розрізняють фундаментальні, часткові та закони фундаментального походження.
Фундаментальними є закони збереження (енергії, електричного заряду та ін.), закон всесвітнього тяжіння тощо. Закони, які виконуються лише у певних обмежених умовах, називаються частковими. Це, наприклад, закон Гука, закон Ома. Закони, які можна математично вивести з фундаментальних,
називають законами фундаментального походження. ©
Наприклад, закони Ньютона складають зміст однієї з перших фізичних теорій - класичної механіки. Зміст класичної теорії електромагнетизму утворюють закони, сформульовані англійським фізиком Д. Максвеллом.
Сукупність законів, що описують широке коло явищ, називають науковою теорією.
Усі фізичні закони і теорії є деяким наближенням до дійсності, обумовленим певною умовністю моделі явищ і процесів. Тому фізичні закони і теорії мають певні межі застосування. Наприклад, класична механіка є справедливою тільки при розгляді руху тіл зі швидкостями, набагато меншими, ніж швидкість поширення світла.
Підбиваючи підсумок зазначимо: фізика - це не просто результат копіткої і допитливої праці вчених, а й велике надбання людської цивілізації, важлива складова культури людства. Насамперед фізика дає систематизовану інформацію про навколишній світ разом з умінням здобувати таку інформацію. Фізика є найглибшою, найфундаментальнішою наукою про природу. Тому її методи і теорії широко використовуються в інших природничих науках і філософії природознавства. Вивчення фізики має важливе значення для розвитку наукового світорозуміння та забезпечення майбутнього фахівця в галузі техніки і природничих наук методами наукового пізнання.
______________________________________________________

Т.М. ЗАСЄКІНА , М.В.ГОЛОВКО, Фізика, 10 клас
Надіслано читачами інтернет-сайтів

_{уроки фізики, програма з фізики, реферати з фізики для 10 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.