Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 11 клас>>Всесвітня історія 11 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Роки „застою” (1964-1985 рр.).Повні уроки

Тема Роки „застою” (1964-1985 рр.)  

Мета: Описати стан економіки країни, зміни партійного керівництва, внутрішню і зовнішню політику.

Структура уроку

1. Опитування домашнього завдання

2. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання 

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Усунення від влади М. Хрущова

1962—1964 рр. лишились у пам'яті трудящих СРСР як роки внутрішнього безвладдя і наростання напруженості. Погіршилося продовольче постачання. У 1962 р. сталося значне підвищення цін на продовольчі товари — на 25—40%. Це викликало невдоволення широких верств населення.

Восени 1963 р., в десяті роковини обрання Хрущова першим секретарем ЦК. у країні виник дефіцит хліба, що призвело до паніки серед населення. Вихід із ситуації було знайдено: термінова закупівля зерна за кордоном і використання стратегічних запасів, впровадження талонів на хліб (уперше після скасування продовольчих карток 1947 р.). Авторитет Хрущова у суспільстві різко падав.

Відставка першого секретаря ЦК КПРС, голови Ради Міністрів СРСР стала неминучою. Найбільшу активність в усуненні Хрущова від влади відіграли його поплічники — Л. Брежнєв, М. Суслов, М. Ігнатов, Г. Шелепін. їх підтримали О. Косигін, В. Семичастний. Скориставшись відсутністю Хрущова у Москві (він разом із Мікояном відпочивав у Піцунді), опозиція підготувала засідання президії та пленуму ЦК. Потім М. Хрущова викликали у Москву нібито для розв'язання невідкладних питань розвитку сільського господарства. 14 жовтня 1964 р. на пленумі ЦК КПРС зі звинувачувальною доповіддю проти нього виступив М. Суслов. Звинуваченого у волюнтаризмі, суб'єктивізмі, порушенні норм колегіальності керівництва партією та країною, піє-лясталінського реформатора було усунено з усіх посад і відправлено на пенсію, а його ім'я на двадцять років викреслено з історії СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС став Л. Брежнєв, головою Ради Міністрів — О. Косигін. Головою президії Верховної Ради СРСР (із липня 1964 р.) став А. Мікоян.

Причини падіння М. Хрущова. Відставка М. Хрущова була зумовлена невдоволенням партійного апарату, представників військово-промислового комплексу, байдужістю суспільства та його інтелектуальної еліти.

Оцінка значення ярущовської "відлиги" лишається неоднозначною і дискусійною. Головною заслугою М. Хрущова стало започаткування процесу десталінізації, повернення чесного імені мільйонам радянських людей.

2. Л. І. Брежнєв    

Леонід Брежнєв (1906 – 1982 рр.)

Новий лідер партії був представником післясталінської генерації радянського керівництва, яке почало висуватися на передові ролі після XX з'їзду КПРС.

У перші роки свого перебування на чолі партії Брежнєв намагався здійснювати колективне керівництво президії ЦК КПРС (з 1966 р. — політбюро). Проте особливість партійно-державної системи СРСР полягала ще й у неможливості діяти без чітко визначеного лідера, яким після 1967 р. став Брежнєв. Він значно зміцнив свої позиції, поставииши на чолі КДБ Ю. Андропова (1967 р.). Того ж року міністром оборони призначили А. Гречка. Це були люди Брежнєва.

Ю. Андропова

Важливою ознакою політичного життя 70-х рр. було формування культу особи Л. Брежнєва, що мав на останньому етапі його життя досить гротескний характер завдяки безмірному звеличуванню особи генерального секретаря. Нестримна пристрасть до вихвалянь і нагород (Брежнєв мав 220 радянських і закордонних орденів і медалей) увінчалася 4 зірками Героя Радянського Союзу, званням Героя Соціалістичної Праці, нагородженням орденом "Перемоги". Піднесенню його авторитету не сприяла й трилогія мемуарів "Мала земля", "Відродження", "Цілина", хутко налампіжена літературними ошуканцями від імені генерального секретаря. Члени родини Брежнєва були замішані у кримінальних справах. Авторитет лідера партії й країни катастрофічно впав.

3. "Косигінська" реформа та її результати

О. Косигін

У 1965 р. нове радянське керівництво здійснило спробу економічних реформ. Пріоритет у розробленні та проведенні їх належав голові Ради Міністрів СРСР О. Косигіну. Рішеннями березневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС передбачалося, що реформа має забезпечити подолання традиційних для тогочасної моделі економіки вад: диспропорцій у. розвитку галузей економіки, її затратності, невідповідності між рівнем виробництва та рівнем оплати праці та ін.

Сутність економічної реформи полягала: у скороченні планових показників, що їх доводили до підприємства. Перші кроки реформи принесли позитивні результати: пожвавилося сільськогосподарське виробництво, покращилося постачання населення міст продовольством, зросла продуктивність праці; основні показники 8-ї п'ятирічки було виконано. 

4. Суспільно-політичне життя

На початку 70-х рр. у політичному курсі партійного керівництва утвердилися консервативні тенденції. Так, в ідеологічній сфері відбулася реабілітація сталінщини: не згадувалися факти репресій, виправдовувалися методи колективізації, причини страшних поразок у роки війни 1941—1945 рр. перекручувались. Головну роль у реабілітації сталінщини, насадженні догматизму в царині суспільних наук відіграв головний партійний ідеолог М. Суслов.

Водночас від середини 70-х рр. зростав вплив військово-промислового комплексу на політичні рішення вищого партійного керівництва. 7 травня 1976 р. Брежнєв став маршалом Радянського Союзу і оголосив про тотожність інтересів партії та армії. Таким чином, партія ставала основним виразником армійських інтересів, а її номенклатура — їхнім захисником.

У 1977 р. було прийнято нову радянську конституцію — конституцію розвиненого соціалізму, що, як і більшість законодавчих актів, мала декларативний характер, не підкріплений гарантіями та правовим механізмом їх реалізації. Фактично однією з рис суспільно-політичного життя радянського суспільства став правовий нігілізм у найвищих ешелонах влади і серед значної частини населення.

5. Дисидентський рух

У 60—70-х рр. виникла нова форма протесту — дисидентст-во, яке за своєю природою було духовним, інтелектуальним і моральним опором закостенілості радянської системи суспільства. Найактивнішими учасниками дисидентського руху були творча інтелігенція, духовенство та віруючі, представники різних національностей. Дисидентство як соціальний рух мав помірковане та радикальне крила. Вчені вирізняють такі етапи дисидентського руху в СРСР:

перший — 1961—1968 рр. Формою руху було написання листів лідеру країни з підписами найбільш відомих діячів науки, культури ("підписанти"). За різними даними, до їх гурту належало 700 осіб. Формою поширення дисидентських ідей на той час став "самвидав" — машинописні журнали, збірники, літературно-публіцистичні доробки

другий — 1968 — середина 70-х рр. Характеризувався активними формами протесту: виступ 8 осіб на Красній площі 25 серпня 1968 р. на знак протесту проти вторгнення радянських військ до Чехословаччини; видання за кордоном літературно-публіцистичних творів (А. Синявським, Ю. Даніелєм, О. Гінзбургом, О. Марченком, О. Солженіциним та ін.), звернення учасників руху з критикою радянської дійсності до міжнародних організацій, в яких висвітлювалися факти порушення прав людини в СРСР; формування правозахисного та національного рухів у республіках СРСР і наростання репресій проти вільнодумства (судові процеси над А. Синявським, Ю. Даніелєм, О. Марченком, О. Гінзбургом, П. Литвиновим, Ю. Галансковим, Ю. Орловим та їх арешти й ув'язнення, висилка О. Солженіцина, висилка академіка А. Сахарова до Горького (Нижній Новгород), поміщення членів дисидентського руху в психіатричні клініки, "справа Григоренка", "справа Пліуч", "справа Щаранського". 

третій — середина 70—середина 80-х рр. Характеризувався організаційним оформленням руху (створення Групи сприяння виконанню Гельсінських угод, правозахисних організацій у союзних республіках, Вільного профспілкового об'єднання трудящих) і наростанням репресій з боку КДБ на чолі з ІО. Андроповим.

Формами протесту проти радянської системи стали страйки . робітників (протягом 1975—1983 рр., за різними джерелами, відбулося 60 масштабних виступів робітників), масова еміграція єврейського населення до США та Ізраїлю, виступи католицького духовенства.

МУЗЕЙ ДИСИДЕНТСЬКОГО РУХУ

6. Зовнішня політика

Брежнєвське керівництво прагнуло поліпшити зовнішньополітичне становище СРСР, покращити відносини з такими провідними державами світу, як США, Франція, ФРН. Значною мірою воно цього досягло. Перша половина 70-х рр. характеризувалася розрядкою міжнародної напруженості.

Одначе торгово-економічні відносини із західними партнерами розвивалися не на користь СРСР 80% радянського експорту становив продаж нафти, газу, вугілля, лісу, мінеральної сировини, а частка готових виробів, машин, устаткування становила тільки 5%. Це свідчило про відставання багатьох галузей економіки СРСР, про відсутність у країні конкурентоздатних товарів.

У відносинах із союзниками СРСР продовжував політику диктату і втручання в їхні внутрішні справи, що особливо яскраво виявилось у серпні 1968 р. коли збройні сили соціалістичних держав на чолі з СРСР вторглися до Чехословаччини для "захисту завоювань соціалізму". З "Празькою весною" — спробою демократизації в ЧССР — було покінчено.

 Одначе смертельного удару "міжнародній розрядці" було завдано вторгненням радянських військ до Афганістану у 1979 р. Війна СРСР проти афганської опозиції для підтримки про-радянського режиму закінчилася поразкою, вона обійшлася (за офіційними, значно заниженими даними) у 13 тис. вбитих та більш як 37 тис. поранених радянських військовослужбовців, а також підірвала міжнародне довір'я до СРСР. Знову в термінології західних політиків стало лунати визначення СРСР як "імперії зла".

Перевірте себе

1. За яких обставин Хрущов пішов у відставку?

2. Поясніть термін "брежнєвщина".

3. Назвіть прояви неосталінізму в суспільно-політичному житті 70-х рр.

4. Які основні причини дисидентського руху?

5. Схарактеризуйте конституцію 1977 р.

Обговоріть проблеми

1. Одні автори називають період середини 60 — середини 80-х рр. золотими роками стабільності, інші — роками застою. Яка ваша думка з цього приводу?

2. У пропагандистському вжитку в 70-ті рр. часто лунала теза про побудову в СРСР розвиненого соціалізму. Що ви думаєте про це?

3. У конституції СРСР 1977 р. у ст. 6 законодавчо закріплено керівну роль КПРС. Що це означало на практиці? До яких наслідків призвело?

Запам'ятайте дати:

• 14 жовтня 1964 р. — відставка М.С.Хрущова з усіх посад; обрання першим секретарем ЦК КПРС Л. І. Брежнєва.

• 7 жовтня 1977 р. — прийняття нової конституції СРСР.

Запитання і завдання:

1.    Який період і чому в історії СРСР отримав назву «застій»?

2.    В чому суть кризи радянської системи?

3.    Які зміни відбулися в офіційній ідеологічній концепції у 70-80-ті роки?

4.    Чому адміністративно-командна система виявилась неефективною і вела до деградації економіки СРСР?

Список використаної літератури:

1.За основу взятий  тематичний план вчителя історії м.Луцька ЗОШ №1 Супрун Л.С.

2.За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Александровича (Росія) 

3.Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія. - 2010 рік 

4.Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія. - 2010 рік 

5.П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас.- 2010 рік

6.Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи. - 2010 рік

8.Е. Хобсбаум Вік крайнощів: Історія світу, 1914-1991. - 2009 рік

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Над уроком працювали

Муха О.

Супрун Л.С.

Король Б.Ю.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.