Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 9 клас>>Зарубіжна література: Риси романтизму в монолозі Конрада («Дзяди», сцена II, Імпровізація).
Драматична поема «Дзяди» (інша назва — «Поминки») стала найвищим досягненням польського романтизму. З перервами, вона писалася впродовж майже десяти років, з 1823 р. до 1832 р. її назва пов'язана зі старовинним язичницьким обрядом, який, незважаючи на заборону його католицькою церквою, відправлявся в білоруських і литовських селах. Дзяди, або діди, — це померлі предки, й обряд був ушануванням їх пам'яті. Суть обряду зводилась до спроби налагодження своєрідного взаємообумовленого зв'язку між світом живих і світом мертвих, тих, зокрема, душі яких нібито перебувають у чистилищі, після якого вони, залежно від міри гріховності померлого, потрапляли або до раю, або до пекла.
Композиція драми складна і незвична. Фрагментарність, тобто підкреслена, принципова незавершеність дії, — прийом, характерний для романтиків, але фрагментарність «Дзядів» додатково ускладнена, по-перше, тим, що окремі частини твору, попри єдиний сюжет, мають вигляд тематично відокремлених сюжетів; по-друге, тим, що нумерація частин поеми порушена. Поема складається з чотирьох частин, але відкривається не першою, а відразу другою частиною, за якою йдуть четверта, потім третя частини, а далі — уривки до третьої частини, які становлять специфічний, сюжетно відокремлений додаток до твору (їх можна розглядати як окрему частину). Логічна неузгод- женість нумерації окремих частин «Дзядів» пояснюється, .в першу чергу, тим, що Міцкевич писав ці частини в різний час і за різних обставин. Тепер їх прийнято називати (за місцем, де вони були написані) віленсько-ковенськими та дрезденськими «Дзядами».
Сюжет «Дзядів» Віленсько-ковенські «Дзяди» Привид (Пролог). Привид юнака, який покінчив життя самогубством, постає посеред ночі на кладовищі. Причиною самогубства стало його нещасливе кохання. Тепер юнак приречений перебувати у проміжному стані — між світом мертвих і світом живих. Він, як і за життя, страждає і знову прагне побачити свою кохану.
II частина. Змальовується процедура проведення обряду дзядів. Селяни за допомогою священика викликають духів і вступають з ними в діалог. Останнім приходить привид (той, що з'являвся у пролозі). Сцена закінчується невдалою спробою чаклуна налагодити контакт з привидом.
IV частина. Привид з'являється в помешканні ксьондза. Густав (так звуть юнака) розповідає священику про трагічну історію свого кохання до дівчини на ім'я Мареля, про її зраду та своє самогубство.
Дрезденські «Дзяди» III частина. Змальовуються події, свідком та учасником яких був Міцкевич. Такою ж автобіографічністю позначений і один із центральних образів цієї частини — романтичного юнака-поета Конрада, в якого обертається у царській в'язниці колишній Гус- тав. Описуються події, зв'язані з розслідуванням діяльності польських студентських патріотичних гуртків Віденського університету, в сатиричному світлі змальовуються царські поневолювачі Польщі.
Уривок III частини. У 6-ти віршах цієї частини змальована картина етапування жандармами польських в'язнів, які дорогою до Сибіру проїжджають через Петербург.
Ідея, яка об'єднує всі частини твору, — гнівний протест, спрямований на засудження царської тиранії. Однією з кульмінаційних вершин третьої частини «Дзя- сцена II, яка вміщує в себе так звану імпровізацію монолог Конрада, в якому він висловлює своє загальносвіто-глядне і національно-патріотичне кредо. В цій імпровізації звеличується поетичне слово, з якого народжуються високі думки, наголошується на особливій ролі поета, який порівнюється із Творцем всесвіту, що грає на зоряній клавіатурі людських доль і співає пісні: Я, майстер, простягаю руки! До неба простягнув — і от кладу я руки На зорі-клавіші гармонії скляної, То буйним, то повільним рухом
Зливаю їх, ділю і сполучаю.
Мільйон тонів пливе; і в тонів мільйоні
Я кожен тон здобув і знаюсь в кожнім тоні;
Зливаю їх, ділю і сполучаю,
В акорди пишні, в строфи їх сплітаю,
В суцвіття блискавиць і райдуги ясної.
Ось руки я відняв, підніс над світу грані —
І зорі-клавіші спинились у мовчанні.
Співаю — й слухаю ті співи,
Як вітру подуви протяжні і грайливі;
Життя людського в них вся гама пропливає.
В них стогнуть жалі, гнів говорить
І глухо їм століття вторять.
А кожен звук співа, і грає, і палає, —
В очах і в ухах він у мене.
Як вітер, що колише хвилі;
Його в хмарині бачу білій,
У свисті чую літ його шалений.
Бога, природи то пісня достойна,
Творчості пісня велична і стройна,
Пісня така — то сила і дія,
Пісня така — то безсмертя надія!
Безсмертя чую я, його творити можу, —
А більшого ж і ти не створиш. Боже? (Піреклад Бориса Тена)
Конрад дорікає Богові за ту трагічну долю, на яку він прирік поляків, говорить про «зброю мислі», яку польські поети повинні спрямовувати на захист рідного народу;
Тепер душа моя вся втілена в отчизні;
Вона — життя моє й дихання.
Отчизна, я — єство єдине. Зовусь мільйоном я, бо за мільйони ближніх Люблю я і терплю страждання.
Дивлюсь на бідну батьківщину,
Як син той на отця, прикутого до плахи;
Я чую біль свого народу,
Як мати в лоні біль свого вчуває плоду.
Головна ідейна тенденція «Дзядів» — у різкій критиці деспотичної системи царської Росії, методів «вирішення» нею національного питання; ці методи поет відчув і на собі, оскільки зазнав політичних репресій, про які розповідає у своїх «Дзядах». «Дзяди» — найромантичніший з творів Міцкевича. У ньому поет висловив, втілив найсокровенніші свої думки і почуття, в яскравому романтичному дусі розкрив біографію власної душі, свої юнацькі мрії і сподівання.
Творчість Міцкевича мала величезне значення для подальшого розвитку польської літератури, оскільки орієнтувала польських митців на широку, загальноєвропейську проблематику творчості і водночас пробуджувала в них інтерес до національної історії, культури, словесності, вводила в польську літературу романтизм, який суттєво оновив систему поетичних жанрів, сюжети, тематику, ритмічну побудову польського вірша. Поезія Міцкевича сприяла утвердженню міжнародного авторитету польської літератури.
в Україні ще в 20-ті роки XIX ст. Першим з українських поетів до творчості Міцкевича звернувся Петро Гулак-Арте-мовський, який здійснив вільну переробку балади «Пані Твардовська». Переклад Опанасом Шпигоцьким «Степу Акерманського», що відкриває поетичний цикл Міцкевича «Кримські сонети», став першим в історії нової української літератури зверненням до жанру сонета. У XIX ст. Міцкевича багато перекладали в Україні — Опанас Шпигоцький, Левко Боровиковський, Пантелеймон Куліш, Михайло Старицький, Іван Білик та ін.
Перекладали Міцкевича Леся Українка та Іван Франко. Франкові ж належить перша в українській літературі ґрунтовна спроба теоретичного осмислення поезії Міцкевича.
У XX ст. Міцкевича перекладали Борис Тен, Павло Тичина, Андріі| Малишко, Леонід Первомайський і, звичайно, один з найбільших знавців творчості Міцкевича — Максим Рильський. Його український переклад «Пана Тадеуша» вважається найкращим зі слов'янських перекладів. Куточок допитливого Уривок третьої частини «дрезденських» «Дзядів» Міцкевича став чи не найбільш гострим у польській літературі звинуваченням царської тиранії. її прояви Міцкевич вбачає навіть в особливостях географії країни. Росія уявляється йому у вигляді безмежної і безлюдної засніженої пустелі, центром якої є Петербург; його поет порівнює з біблійним Вавилоном — містом, що символізує моральну розпусту і зіпсованість. І Петербург, і Росія асоціюються в Міцкевича з величезною казармою, на яку цар перетворює всю країну. У вірші «Пам'ятник Петру Великому» Міцкевич розповідає про свою зустріч біля підніжжя пам'ятника з Пушкіним. Сам пам'ятник Міцкевич сприймає як зловісний символ російського самодержавства (зовсім у протилежному розумінні — як мудрого і далекоглядного, хоча й жорстокого державотворця образ Петра виведе у своїй поемі «Мідний вершник» Пушкін). В заключному вірші «Російським друзям» Міцкевич, віддаючи данину шани російським декабристам (згадуються Рилєєв і Бестужев), різко засуджує мало не всіх своїх колишніх російських знайомих (втім не згадуючи жодного прізвища), звинувачуючи їх у тому, що вони свідомо чи несвідомо підтримують антипольську політику російського царя. Цей різкий виклик Міцкевича мав значний суспільний резонанс. На нього, зокрема, відгукнулися Олександр Пушкін і Тарас Шевченко. Пушкін у вірші «Він поміж нами жив...» (1834) засуджував Міцкевича за його ворожі випади. Шевченко підтримав Міцкевича, і в своїй поемі «Сон» (1844) намалював також різко критичні картини Петербурга-Вавилона.
Шевченко приїхав до Петербурга у 1831 р. Міцкевич виїхав звідти за два роки до того. Особисто вони не були знайомі, але Шевченко постійно цікавився творчістю Міцкевича і передав для нього через одного із членів Кири-ло-Мефодіївського товариства рукопис своєї поеми «Кавказ». Національно-патріотичний пафос творів Міцкевича був близький і зрозумілий Шевченкові. Але з окремих питань їхні погляди розходились. Це, зокрема, стосується драми Міцкевича «Барські конфедерати» та поеми Шевченка «Гайдамаки». Обидва твори присвячені козацько-селянському повстанню, відомому під назвою «Коліївщина», але якщо Міцкевич, як і Ю. Словацький у поемі «Беньовський», ідеалізують конфедератів (учасників польських збройних формувань, які придушували повстання українців), звеличують їх як справжніх польських патріотів, то Шевченко показує, які трагічні і криваві наслідки це мало для українського та білоруського народів.
Цікаво, що Кароліна Собанська (Ржевуська), яка за іронією долі стала «поліцейською музою» «Кримських сонетів» Міцкевича, залишила яскравий слід і в житті Пушкіна. Собанська познайомилась із Пушкіним узимку 1821 р. в Києві, де відстежувала зв'язки російсько-польських підпільних організацій. їй вдалося виявити контакти Пушкіна з декабристами, а також встановити канали зв'язку північного та південного крила російських декабристів, що, по суті, ініціювало початок широкомасштабного поліцейського розслідування. Міцкевич, який після приїзду до Одеси потрапив в любовні тенета Кароліни, присвятив їй вірш «Непевність», один із шедеврів польської лірики; покладений на музику, він донині виконується польськими співаками. У 1829 р. Собанська знову зустрілась з Пушкіним у Петербурзі, і 5 січня 1830 р. він вписав у її альбом два шедеври російської лірики: «Я вас любив; а може, вас люблю я...» і «Що в імені тобі моїм?». Узимку 1833 р. в Парижі французький письменник Оноре Бальзак отримав анонімне любовне послання від шанувальниці його таланту з далекої України. Автором цього послання була Евеліна Ганська (Ржевуська) — молодша сестра Кароліни Собанської. Кароліна побачилась із Бальзаком у Парижі, коли той, незадовго до смерті, одружився з її сестрою. Сама Кароліна прожила довге життя, ще двічі виходила заміж і померла у віці чи то 83, чи то 93 років.
Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"
Вислано читачами інтернет-сайту
Повний перелік тем по класам, календарний план згідно шкільної програми із зарубіжної літератури, курси та завдання із зарубіжної літератури для 9 класу
Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання
Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання
Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати
Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше
Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.
Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
|