Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Рáйнер Марíя РÍЛЬКЕ (1875–1926). Життєвий і творчий шлях письменника. Рільке й Україна. Синтетичний вияв новітніх течій і тенденцій в поезії австрійського поета Р.М.Рільке.

«Проте ж люди, що пішли далі за інших, працюють на майбутнє, а відтак повинні бути суворими до своїх сучасників. У них немає хліба для голодних... У них є лише камені, які сучасники беруть, ніби хліб і їжу, хоча насправді - це лише підвалини прийдешніх днів».
            P.M. Рільке

РАЙНЕР МАРІЯ РІЛЬКЕ
(1875-1926)
— австрійський поет, прозаїк та есеїст. Пройшовши у своїй творчості шлях, яким розвивалась західна поезія кінця XIX - початку XX ст., вш сягнув вершин модерністської літератури.

Рідко перед яким поетом XX ст. публіка схилялася з таким містичним благоговінням, як перед P.M. Рільке. Надгробна промова Ф. Брауна, виголошена у мить прощання з поетом, якнайкраще дає уявлення про те, ким був Рільке для своїх сучасників: «Янголи були для нього не оздобою вірша чи поетичним жестом; духи не ховалися від нього, він жив одночасно у двох світах; і коли комусь, хто незумисно і нерозважливо вдивлявся в нього, раптом наверталися сльози, то причиною, певно, був не він, бо він був лише посланцем. Діяло те, що позаду поета; неймовірна духовна країна рік у рік завдяки йому розсувала ізсередини свої кордони, доки нарешті не затягнула його у свої глибини. Це і тільки це виявляють його книжки; власне, те саме прочитувалося і в його обличчі. І хто бачив усе це, хто бачив це ясно й чітко, того приголомшувала таємниця».

Сторінками життя митця
Мандри Орфея XX століття
Райнер Марія Рільке (повне ім'я, дане при хрещенні, - Рене Карл Вільгельм Иоі'анн Йозеф Марія Рільке) народився 4 грудня 1875 р. у Празі. Його батько, службовець залізничної компанії, мав за плечима досвід невдалої кар'єри військового. Мати походила з родини купця й імператорського радника. Вихована у розкоші, вона з молодих років марила аристократичним життям. Партія зі скромним чиновником не могла задовольнити її великосвітських амбіцій. Шлюб, що сприймався нею як принизливий мезальянс, розпався 1884 p. РМ.Рільке. Від цього часу вона жила окремо від Роки юності чоловіка, переважно у Відні, де мала можливість брати участь у житті імператорського двору. Дев'ятирічний хлопчик залишився з батьком. Втеча матері глибоко травмувала його душу. Вже дорослою людиною зустрічаючись із матір'ю, Рільке щоразу відчував рецидиви колишнього болю.

Сподіваючись на те, що синові більше пощастить з офіцерською кар'єрою, батько віддав його до військової школи. Перебування у стінах закритого казарменого закладу сприймалося Рільке як заслання на каторгу. У кадетському вихованні з його щоденною муштрою вразливий підліток бачив лише «абетку жаху». Попри це, у своїх спогадах поет відзначав важливість тодішнього життєвого досвіду для свого подальшого духовного розвитку.

1891 р. він за станом здоров'я був звільнений з військової школи. Спроби здобути вищу освіту здійснювалися у різних напрямах. У переліку вищих навчальних закладів, які відвідував Рільке, фігурують торговельна академія у Лінці, Празький, Мюнхенський, Берлінський університети, де він брався за вивчення то юриспруденції, то філософії, то літератури й мистецтва. Однак кожна нова спроба переконувала юнака в тому, що університетська система здобуття знань для нього непридатна, а отже, єдиним продуктивним шляхом є самоосвіта.

Публікуватися поет почав доволі рано. Йому не виповнилося ще й двадцяти років, коли його вірші вже видавалися окремими збірками. Слідом за книжкою «Життя й пісні» (1894) одна по одній з'явилися «Офіри ларам» (1896), «Коронований снами» (1897), «Свят-вечір» (1897). Збірки тієї пори містили чимало учнівських текстів, написаних невправною рукою неофіта.

Пізніше Рільке шкодував, що не поховав плоди юнацьких спроб пера у шухляді письмового столу. Разом з тим він пояснював, що його тодішнє бажання видавати власні книжки було спричинене не лише честолюбством поета-початківця: «...я сподівався, мабуть, ось на що: використовуючи гласність, вийти на людей, які б допомогли мені встановити контакт з духовним рухом, з котрого я, як мені здавалося, був вилучений у Празі...» Те саме відчуття спонукало його завалювати редакції празьких періодичних видань своєю літературною продукцією, організовувати її рецензування, вести ділові переговори з видавцями, пробиваючи публікацію безкоштовного часопису, планувати реорганізацію двох німецьких художніх клубів та розробляти проект створення так званого інтимного театру для постановки талановитих, але ще не визнаних п'єс. Однак ця надмірна активність вичерпалася за кілька років ранньої молодості поета. Зрілий Рільке справляв враження повної протилежності тодішньому спритному юнакові: він намагався уникати «передніх планів» літературного життя, старанно охороняв свою самотність і, ігноруючи численні знаки публічного визнання, повністю зосереджувався на внутрішніх завданнях творчої праці.

Доленосне значення у житті поета мала зустріч зі знаменитою жінкою його часу - Лу Андреас-Саломе. З нею пов'язане не лише перше серйозне любовне переживання митця, а й ціла епоха у його внутрішньому житті - епоха інтенсивного духовного саморозкриття. Лу відкрила молодому Рільке Росію та Україну - землі, в яких він знайшов свою духовну батьківщину. Саме Лу надихнула поета на подорожі до Росії та України у 1899 та 1900 pp. Незабутнє враження справили на Рільке паломництво до Києво-Печерської лаври та святкування Великодня у Москві, знайомство з видатними діячами культури й мистецтва (письменником Л. Толстим, художниками 1. Рєпіним, Л. Пастернаком) та відвідування могили Т. Шевченка, краєвиди українського степу і російського села. Тут, на давній слов'янській землі, його художньо-філософська думка націлилася, за висловом Ґ.Е. Гольтгузена, на осягнення сузір'я, що складалося з «Бога», «народу» й «природи». Тим часом самоосвіта поета спрямувалася на опанування праць з історії та мистецтва цих країн, читання російських класиків, вивчення російської мови (якою він навіть спробував писати вірші).

Лу Андреас-Саломе (1861-1937) народилася у Санкт-Петербурзі в родині генерала. З дитячих років вона була закохана в Росію та російську культуру і це почуття передала молодому Рільке.

На момент їхнього знайомства Лу мала репутацію «фатальної» жінки та блискучої інтелектуалки. Далеко позаду була історія її заплутаних взаємин із Ф. Ніцше, що завершилися відмовою від руки й серця закоханого філософа. Пізніше, зацікавившись проблемами психології, Лу багато спілкувалася з «батьком психоаналізу» 3. Фройдом. її стосунки з Рільке, що з часом із любовних переродилися у дружні, тривали до самої смерті поета. Як зазначає М. Болдирев, вона була тією ідеальною жінкою, в якій поєднувалися найважливіші для Рільке іпостасі коханої, «жінки-матері», досвідченого психолога, тонкого цінувальника його творчих досягнень та невичерпного співрозмовника.

Настрої містичного поклоніння молодого Рільке коханій відбиті у низці присвячених їй віршів. З-поміж них - широковідомий вірш «Згаси мій зір...» (1897), написаний у формі звернення до Бога, але, згідно зі спогадами Лу, адресований саме їй:

Згаси мій зір - я все ж тебе знайду,

замкни мій слух - я все ж тебе почую,

я і без ніг до тебе домандрую,

без уст тобі обітницю складу.

Віднімеш руки - я тоді тебе

впіймаю серцем, наче між долонь,

а спиниш серце - мозок запульсує,

коли ж ти вкинеш в мозок мій огонь,

тебе в крові палючій понесу я.

1900 р. на запрошення художника Г. Фоґелера P.M. Рільке приїхав до Ворпсведе (село неподалік від Бремена), де оселилася колонія художників. Тут він познайомився з двома подругами — художницею Паулою Беккер та скульпторкою Кларою Вестгоф. Перша залишила його незавершений портрет, що вважається шедевром експресіонізму; друга через рік стала його дружиною. Однак подружнє життя тривало недовго. Його не врятувало навіть народження доньки Рут. Родинний уклад не узгоджувався з мистецьким покликанням Рільке та його внутрішньою потребою зосередитися на творчості.

Літературний врожай 1899-1902 pp. був багатим: Рільке підготував поетичні збірки «Мені до свята», «Книга картин», «Книга годин», збірку художньої прози «Про Господа Бога та інше», твір, написаний ліричною прозою «Пісня про любов і смерть корнета Кристофа Рільке», п'єсу «Повсякденне життя», монографію «Ворпсведе». Задум іншої монографії, присвяченої О. Родену, 1902 р. привів Рільке до Парижа, де жив і творив великий французький скульптор.

Від цього моменту й упродовж дванадцяти років Париж був географічним центром життя поета, а Франція - його новою духовною батьківщиною. Спілкування з Роденом, яке стало ще тіснішим у період, коли Рільке служив його особистим секретарем, створювало світоглядні підвалини нового етапу творчості поета. Роден і Париж у цей час мали для його духовного життя приблизно таке саме значення, як раніше Лу та Росія.

Паризький період був часом великих творчих звершень поета і здобуття ним європейської слави. Головними досягненнями цих років є двотомна збірка «Нові вірші» (1907-1908) та роман «Нотатки Мальте Лаурідса Бріґґе» (1910), що вважається яскравим взірцем модерністської прози початку XX ст. Втім, робота над цими новаторськими за духом і формою книжками виснажила митця. Після їх оприлюднення P.M. Рільке часто скаржився на творче безсилля та духовну засуху. Були й інші ознаки такої кризи: упродовж тринадцяти років після публікації роману він надрукував лише одну поетичну збірку - «Життя Марії» (1913). За десять років потому композитор П. Гіндеміт написав до неї геніальну музику. Занепокоєний своїм внутрішнім станом поет зірвався з обжитого місця у Парижі й вирушив у багаторічні мандри. За чотири роки, що передували Першій світовій війні, він відвідав близько п'ятдесяти місць у різних країнах Європи та Північної Африки. Представники найзнатніших аристократичних родів вважали за велику честь приймати у себе цього поета-духовидця.

Одним із високих покровителів митця була княгиня Марія фон Турн унд Таксіс, уроджена принцеса Гогенлое-Вальденбург-Шиллінґсфюрст. Ця «істинна гранд-дама» від щирого серця любила поета. Після смерті Рільке вона написала чудову книжку спогадів про нього. У її родовому замку Дуїно був закладений фундамент поетичного циклу, що увійшов до історії літератури під назвою «Дуїнянські елегії». Відтак замок здобув славу й безсмертя завдяки геніальним віршам P.M. Рільке.

Перша світова війна застала митця у Німеччині. У грудні 1915 р. він був мобілізований на службу у віденський військовий архів. Заступництво впливових друзів допомогло йому незабаром позбавитися цього тягаря. Однак і після звільнення він уважно слідкував за тим, що відбувалося на фронті. Жахи війни підсилювали його депресію.

Останньою «обраною батьківщиною» поета стала Швейцарія. 1919 р. він вирушив містами цієї країни з програмою публічних читань своїх віршів і доповідей.

Незабаром поет оселився у замку Мюзо. Саме тут йому довелося пережити «тріумфальний лютий» 1922 p., упродовж якого був завершений цикл «Дуїнянські елегії» та створений основний корпус циклу «Сонети до Орфея». Ці шедеври, що відкрили нові обрії світової лірики, уславили P.M. Рільке як поета третього тисячоліття. Після такого творчого прориву він ще спробував сили у віршуванні французькою мовою (цикли «Сади», «Троянди» та ін.).

В останні роки життя з'явився ще один місток між поетом та Росією — його листування з російськими поетами Б. Пастернаком та
М. Цвєтаєвою. Листування Рільке та Цвєтаєвої сприймається сьогодні як стенограма унікального діалогу двох геніальних поетів. Ось кілька характерних цитат із листів М. Цвєтаєвої до P.M. Рільке: «Потойбічний світ (не церковний, радше - географічний) ти знаєш краще, ніж поцейбічний. Ти знаєш його з топографічної точки зору, з усіма його горами, островами та фортецями-замками.
Топографія душі - ось ти хто. Своєю книжкою (це ж не було книжкою, це стало книжкою!) про бідність, мандри та смерть ти зробив для Бога більше, ніж усі філософи й проповідники разом узяті».

Помер P.M. Рільке 29 грудня 1926 р. Могила поета знаходиться неподалік від Мюзо, на надгробному камені ви-карбувана написана ним самим епітафія:

Трояндо, о чиста суперечносте, бажання

нічиїм сном не бути під стількома

пелюстками.

Ці філігранні рядки - остання загадка поета. Сотні сторінок у монографіях і статтях присвячені тлумаченню цієї віршованої мініатюри. Переконливими видаються трактовки, в яких висувається гіпотеза, ніби в образі троянди зашифрований Орфей, що, як троянда, був у поетичній системі P.M. Рільке уособленням ідеї вічного колообігу життя й смерті.

Суперечність між життям та смертю знімається в образі троянди, яка належить земному й підземному світам, щороку перетинаючи межі між ними. «Бажання нічиїм сном не бути» є також шифром повноти буття і водночас - смерті поета, похованого під багатьма «пелюстками»-«повіками»: у німецькій мові слово «Lider», («повіка, пелюстка») схоже за своїм звучанням зі словом «Lieder» - «пісні»; отже, йдеться ще й про вічний сон митця під «пелюстками» створених ним поезій.

ПОМІРКУЙМО НАД ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ МИТЦЯ
1. Які обставини дитинства та юнацтва вплинули на формування почуття самотності поета?
2. Зустрічі з якими видатними особистостями визначили напрямок духовного та мистецького розвитку P.M. Рільке?
3. Чим його вразили подорожі до України та Росії?
4. Складіть психологічний портрет поета.
5. Порівняйте життєві й творчі долі Ґійома Аполлінера та P.M. Рільке.

«Серце, здатне брати повну октаву...»
Критики зазвичай виокремлюють у творчості P.M. Рільке три етапи.

Упродовж першого періоду, що охоплює 1890-і - початок 1900-х років, поет пройшов шлях від учнівських спроб пера до творчої зрілості, свідченнями якої стали збірки поезій «Книга картин» та «Книга годин», позначені впливом символізму, а також збірка оповідань «Про Господа Бога та інше». У цих збірках закарбувався духовний досвід, набутий митцем у подорожах Росією та Україною.

«Тут, - писав Рільке про українські та російські ландшафти, - знову осягаєш розміри й масштаби. Довідуєшся: земля - велика, вода -теж щось велике, але перш за все великим є небо. Те, що я бачив досі, було лише образами землі, річки та світу. Тут все це є само по собі.

У мене відчуття, ніби я споглядав саме творіння; як мало слів для всебуття, для речей, що існують у масштабі Бога-Отця...»

Образ поета-ченця, що постає у «Книзі годин», та атмосфера іконних сутінків, відтворена у низці поезій цієї збірки, позначені відбитком вражень від перебування митця у просторі православної духовності. Тими ж самими враженнями живилося і його самобутнє трактування ідеї Бога.

Бог у поезії Рільке - це не надприродне начало, що знаходиться по той бік простору й часу, а сила, що існує «всередині» всіх речей матеріального світу. Це сама стихія буття у її вічному становленні. «Найтихіший», «найглибший», «мовчазний», «боязкий» - такими епітетами характеризує його поет. Цей Бог існує у темряві (на противагу християнській традиції, в якій він ототожнюється зі світлом) - там, де знаходиться коріння «світового дерева». Він гонить соки буття, якими наповнюються гілки й листя цього дерева. Отже, поняття «Бог» означає невичерпні продуктивні сили буття, які Рільке пізніше ототожнюватиме із землею та природою.

Рільківська концепція «всебуття Бога» реалізується у цей період, зокрема, у думці про те, що Бог присутній у камені, з якого скульптор Мікеланджело витісував статуї (оповідання «Про людину, що слухала камені»), чи навіть у наперстку (оповідання «Як одного разу наперстку довелося бути Господом Богом»).

Ця ідея утворювала підґрунтя для духовних і творчих відкриттів другого, паризького, періоду, що перебігав під впливом О. Родена.

Значення цього впливу на естетику Рільке важко перебільшити. Скульптор був для поета прикладом титанічної продуктивності, живим втіленням творчої сили, що звільняє образ із полону безформної матерії, митцем, що досягнув непере-вершеної майстерності у створенні речей, які не поступаються своєю «реальністю» породженим природою і при цьому сповна виражають художнє «я» свого творця. Спостереження за роботою Родена сприяли повороту поета (що раніше тяжів до символістського світосприймання) до земного світу та реальних речей. Відтак на передньому плані поетичного світу Рільке постала «річ».

Прагнучи повернути сучасникам первісне, позбавлене автоматизму сприйняття речей, Рільке писав: «Якщо можете, поверніться хоч би частиною вашого зашкарублого, дорослого почуття до якоїсь речі, що довго була вашим супутником у дитинстві.

Пригадайте, чи було щось для вас ближче, вірніше й потрібніше за оту річ? Хіба ж усе, крім неї, не було ладне заподіяти вам страждання чи кривду, налякати болем чи спантеличити невідомістю? Коли серед ваших перших вражень з'явилися доброта, довіра, почуття спільності, - хіба ж не їй завдячували ви цим? Хіба не з річчю розділили ви спершу ваше маленьке серце, немов шматок хліба, якого має вистачити на двох?

У житіях святих знайшли ви пізніше благочестиву радість, блаженну покору, готовність стати всім, і це вже було вам знайоме, бо якийсь цурпалок дерева все це колись зробив для вас, узяв усе на себе і все вмістив. Цей маленький забутий предмет, готовий означати що завгодно, познайомив вас з тисячами інших, бо грав тисячу ролей, був твариною, деревом, королем, дитиною і, коли він зійшов зі сцени, все це залишилося. Ота абищиця, хоч якою нікчемною вона була, підготувала ваші відносини зі світом, привела вас до вчинків і вивела між люди - навіть більше: своїм існуванням, своїм, байдуже яким, зовнішнім виглядом, тим, що вона нарешті зламалася чи загадково зникла, вона змусила вас пережити усе людське, аж до самої смерті».

Взявши скульптуру за зразок (або, як він говорив, за «модель»), Рільке розробив жанр «вірша-речі». Цей жанр представлений у двотомній збірці «Нові вірші». Його досконалими зразками є поезії «Ранній Аполлон», «Лебідь», «Газель», «Плетиво», «Пантера», «Собор Ісуса Навина», «Ваза троянд», «Карусель» та ін. Вже самі назви цих творів вказують на те, що під «віршем-річчю» не слід розуміти лише опис певного предмета. Об'єктом художнього споглядання є також рослини, тварини, міські ландшафти, твори мистецтва, біблійні та античні сюжети тощо. Іншими словами, жанр «вірша-речі» не обмежує тематику. Він передбачає певний принцип ліричного осягнення світового буття й самовираження поета. Якщо раніше, у «Книзі годин», у центрі художнього зображення була жива стихія буття, що уособлювалася у постаті Бога, то тепер, у «Нових віршах», Рільке обирає певний фрагмент цього буття (окрему істоту, річ, пейзажну замальовку, епізод з відомого сюжету тощо) і, з фанатичною точністю описуючи його як «реальність», розкриває універсальні закони світового буття, які у зародку в ньому наявні. Таке поєднання настанови на «реальне» зображення речей земного світу з філософським осмисленням всесвітнього буття свідчило про перехід поета до модерністської естетики.

Ось, наприклад, як у поезії «Ваза троянд» здійснюється перехід від «речі» (однієї з квіток) до ідеї народження життя, персоніфікованої в образі Венери:

Троянди можуть рухатись. Поглянь:

В їх рухах кут одхилення малий, -

Отож троянд не видно, лиш струмує

Проміння світла нарізно від них.

Поглянь отам на білу, що блаженно

Свої великі пелюстки розкрила.

Неначе з мушлі підвелась Венера...

Стрижнем духовного пошуку третього й останнього етапу творчості Рільке була концепція духовного перетворення земного світу. Вона знайшла всебічне втілення у новаторських циклах «Дуїнянські елегії» та «Сонети до Орфея». Імпульси до написання цих циклів були зовсім різні. До роботи над «Елегіями», розпочатої ще 1912 p., поета, за його власною версією, підштовхнуло дивне містичне переживання. Рільке розповідав, як одного дня, стомлений відповіддю на дошкульний лист, він вийшов подихати свіжим повітрям і раптом на висоті двохсот футів над хвилями Адріатики почув, як крізь шум бору до нього звернувся ГОЛОС ЗІ словами, що стали першим рядком «Першої елегії». Того ж дня Рільке написав увесь текст цього твору.

«Сонети до Орфея» були задумані через десять років потому як «надгробний пам'ятник» 19-річній доньці мюнхенських друзів Вірі Оукама-Кнооп. Увага до особистості дівчини та її трагічної долі схрестилася у свідомості поета з творчим інтересом до постаті античного Орфея.

Отже, зовні ці цикли не мають точок дотику. Проте Рільке наполя-гав на їхньому глибокому взаємозв язку: «Елегії і сонети, - писав він, - увесь час підкріплюють одне одне, і я вбачаю величезну милість у тому, що мені було дано одним диханням наповнити обидва вітрила - кольору іржі малий парус Сонетів і величезний білий парус Елегій». Спорідненість двох циклів зумовлена тим, що в них розробляються одні й ті самі положення рільківської філософії.

Це насамперед думка про єдність життя та смерті, по-цейбічного та потойбічного, матеріального та духовного, видимого та невидимого. З цією думкою пов'язана рільківська ідея перетворення «видимого» (матеріального) на «невидиме» (духовне), яка обіймає духовні набутки митця попередніх періодів - концепції Бога, природи, буття, що перебувають у постійному становленні, вчення про річ, яка розкриває «невидиму» сутність у своїй матеріальній оболонці тощо. Слід зазначити, що таке перетворення поет уявляв як процес, аналогічний тим метаморфозам, котрі відбуваються у природі: воно, говорив Рільке, має визрівати повільно й поступово, як плід на дереві або насіння під землею. Це стосується й духовного життя людини.

Важливою умовою духовного зростання людини, на думку Рільке, є самотність. Тільки на самоті людина може повністю віддатися духовній роботі, самозаглибитися, аби пізнати себе, а через себе - й світове буття. Так само, за Рільке, необхідні для духовного оновлення особистості кризи, поразки, страждання. Щастям душа насолоджується, тимчасом як біль розширює обрії духовного досвіду людини. Тому зовнішні перемоги, усілякі свідчення успіху людини та її визнання суспільством, вважав поет, насправді не мають значення або навіть, гірше того, гальмують її духовний розвиток. Саме з огляду на це й слід розуміти думку Рільке, яку, за висловом німецького поета Ґ. Бенна, його покоління назавжди запам'ятало: «Хто говорить про перемогу? Вистояти - це все!»

Особлива роль у рільківському вченні про духовне перетворення буття належала мистецтву, уособленням якого поставав античний Орфей у його модерністській інтерпретації. Цей митець, що ще з часів Давньої Греції персоніфікував чарівну владу мистецтва над світом, у поетичному світі P.M. Рільке став чільною постаттю процесу оновлення й одухотворення світу. Як людина, що зійшла у царство мертвих й повернулася звідти, а отже - пройшла шлях рослини від «смерті» до «воскресіння», він втілює ідею вічної метаморфози, що відбувається у природі. А водночас, встановивши своєю подорожжю до підземного світу зв'язок між видимим царством живих і невидимим царством мертвих, виступає їхнім «посередником»:
Він є тутешній? О ні, - двох держав
розмахом духу свого він сягає.
(„Сонети до Орфея”, частина І, сонет VI)

Велична панорама «всебуття», пройнятого духом оновлення, перетворення, одухотворення, охоплює у «Сонетах до Орфея» та «Дуїнянських елегіях» усю світобудову - від насіння чи ляльки до янголів і Бога. При цьому в ній синтезуються елементи різних релігійних і філософських систем Заходу та Сходу, давніх міфів і особистих духовних осяянь, містичних переживань і скульптурно-чуттєвого сприймання земних реалій. Широке використання античної спадщини, модернізація традиційних сюжетів у творчості Рільке перегукується з естетикою поетів-«неокласиків» - П. Валері, Т.С. Еліота, О. Мандельштама та ін.

УЗАГАЛЬНЮЄМО ПРОЧИТАНЕ
Поезія P.M. Рільке є високим взірцем модерністської філософської лірики XX ст.

Перший етап рільківської творчості був пов'язаний з широким художнім осмисленням категорії «Бог», під якою поет розумів «всебуття» в його постійному становленні. У ліричних і прозових творах цього періоду спостерігаються символістські тенденції.

Упродовж другого періоду художня думка митця була націлена на осягнення земних речей у їхній «реальності» та сукупності зв'язків із всесвітнім буттям. Відповідно до цього спрямування своїх творчих зацікавлень P.M. Рільке розробив жанр «вірша-речі», у якому поєднувалися план скульптурно-пластичного зображення реалій і явищ земного буття та план філософських спостережень за законами всесвітнього буття. Така двоплановість виводила поезію Рільке у річище модерністської літератури.

Третій етап синтезував філософські й естетичні відкриття попередніх періодів. Його світоглядною платформою стало вчення про духовне перетворення світового буття. Важливою його складовою була концепція творчості, втілена в образі Орфея - «посередника» між царствами життя та смерті, який стверджує їхню єдність та цілісність, митця, що своєю творчістю одухотворює матеріальний світ. Широке використання здобутків античної культурної традиції наближає Рільке до плеяди поетів-«неокласиків».

ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
І. Знайдіть правильну відповідь:
1. Лу Андреас-Саломе відкрила поетові світ:
а) паризького образотворчого мистецтва;
б) української та російської духовності;
в) швейцарської культури.
2. Рільке назвав цикл «Дуїнянськими елегіями»:
а) на честь княгині на прізвище Дуїно;
б) на знак ушанування пам'яті померлої доньки мюнхенських друзів;
в) на згадку про замок, де була створена «Перша елегія».

II. Знайдіть неправильну відповідь:
1. На різних етапах життя поета роль його «духовної» батьківщини відігравали:
а) Росія та Україна;
б) Париж;
в) Північна Африка;
г) Швейцарія.
2. Паризький період творчості P.M. Рільке був позначений:
а) творчим спілкуванням з О. Роденом;
б) розробкою жанру «вірша-речі»;
в) створенням двотомної збірки «Нові вірші»;
г) написанням поетичних циклів «Дуїнянські елегії» та « Сонети до Орфея ».

ІІІ. Знайдіть зайве:
1. У духовному й творчому розвитку P.M. Рільке значну роль відіграло спілкування з: Лу Андреас-Саломе; Ф. Ніцше; О. Роденом.
2. Поет здобував освіту в таких навчальних закладах: військова школа у Празі; торговельна академія у Лінці; Празький, Московський, Берлінський, Мюнхенський університети.
3. P.M. Рільке є автором таких поетичних збірок: «Книга картин»; «Книга годин»; «Нові вірші»; «Дуїнянські елегії»; «Звірослов, або Почет Орфея».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Чим характеризувався перший період творчості австрійського поета?
2. Розкрийте значення впливу О. Родена на поета.
3. У чому полягає своєрідність «вірша-речі»?
4. Назвіть провідні ідеї циклів «Дуїнянські елегії» та «Сонети до Орфея».


Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Збірка конспектів уроків по всім класам, реферати з зарубіжної літератури 11 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння із зарубіжної літератури 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.