Правління князя Святослава розпочалося з 960-х років. Великокняжий стіл він прийняв від своєї матері, великої княгині Ольги, а разом з ним і міцну та сильну київську державу.

Міцність державного управління та усталеність розвитку київської держави, напевно, і стали причиною того, що молодий Святослав більше бачив себе полководцем чим головою держави.

Військовий хист, наслідуваний від батька - князя Ігоря, проявився у Святослава ще в молодих літах. Це був "чистий запорожець на київськім столі", характеризує його Михайло Грушевський. Коли князь Святослав виріс і став мужем, розказує літописець, то почав збирати багато хоробрих воїнів, бо і сам був хоробрий і легкий, ходив як гепард і багато воював. Не возив за собою ні возів, ні казанів, не варив м'яса, але, порізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину пік на вугіллі та так їв; не мав шатра, а підстилав на сон конячу опону а під голову клав сідло, і такі ж були його воїни. А як ішов на якийсь край то наперед повідомляв: "Іду на вас!"

Як і його батько, свої прагнення з розширення київської держави Святослав спрямував на схід. Його військо в основному складалося із кінноти і флоту, який виконував транспортні функції з доставки княжих десантних полків.

У 964 - 966 роках дружини Святослава воюють на Оці і середній Волзі, підкорюють в'ятичів і завдають фатального удару колись могутньому Хазарському каганату. Святослав взяв штурмом і його столицю Білу Вежу (Саркел), яка знаходилася на перешийку Дона з Волгою. Слідом княжий десант направився в землі ясів і касогів.

Підкоривши ці народи, військо молодого князя з північного Кавказу направилося на Волгу і розгромило там волзьких булгар та спустошило Буртасію, країну, що існувала на території сучасної Мордовії. Звідти Святослав переможно повернувся до Києва.
Причинами такої великої війни літопис називає намагання Святослава зміцнити залежність від Києва східних земель по ріках Ока, Волга і Дон та здобути вільний прохід до Каспійського моря. Молодий князь добре пам'ятав, що хозари і буртаси майже знищили флот русичів в 913 році а в 944-му році не пропустили його батька, князя Ігоря, на Каспій.

У сучасника Святослава арабського географа ібн-Хаукаля, є розповідь, що руси після розгрому Хозарського каганату здійснили великий похід до Візантії, а потім через Середземне море до іспанської Андалузії. Правда, хроніст не пояснює, військовий був це похід чи торговий; скоріше останнє, проте сама можливість такого походу свідчить про достатньо високий рівень розвитку вітчизняного флоту в державі князя Святослава.

Подальші плани князя з опанування земель на сході змінила Візантія. Візантійський імператор Никифор Фока для послаблення Болгарії, якій платив дань, вирішив скористатися з укладеними ще в часи Ігоря угодами з Києвом про військову допомогу і зажадав у Святослава направити військо на болгар. За військову допомогу він послав йому 1,5 тисячі фунтів золота і 108 тисяч червонців.

Хороброму, палкому і сміливому Святославу не потрібні були довгі намовляння. Зважаючи на слабкість болгарського царя, Святослав вирішив підкорити Болгарію собі, а з нею і всю придунайську торгівлю. Справа енергійному князю видавалася надзвичайно привабливою.

Не гаючись, Святослав обладнав флот і з 60-ти тисячним військом вирушив у похід до гирла Дунаю. Головна битва з болгарами відбулася на Дунаї, під Доростолом, нинішньою Силістрією. За допомогою свого флоту Святослав окупував Дунай і чорноморське узбережжя, частину Болгарії і, захопивши 60 міст, розмістив свою ставку в Переяславці, теперішньому селі Преслав, поблизу Тульчі.

Напад печенігів на Київ та його облога змусили Святослава терміново повертатися до столиці. Та в Києві йому довго не сиділося. Розігнавши степову орду, впорядкувавши державне управління та поховавши в 969 році свою матір, стару княгиню Ольгу, Святослав знову повернувся до Дунайських справ.

За час його відсутності на Балканах ситуація там ускладнилася. В 969 році у Візантії проголосили імператором Цимісхія, який не бажав зміцнення Русі і виступив тепер уже визволителем болгар від русів. При його підтримці болгарське населення повстало і розпочало бойові дії проти київських дружин.

Літопис розказує, що спершу Переяславець взяли в облогу болгари та Святослав розбив їхнє військо й опанував Тракією і Македонією та підійшов мало не до Царгорода.

Спроби Цимісхія відкупитися від Святослава успіху не мали - київський князь вірив у свою перемогу. Та візантійський імператор, зібравши військо з усієї імперії, на початку 971 року виступив проти Святослава. Перевага сил тепер уже була у Цимісхія, і князю прийшлося відступати. Закриваючи відступ русам в гирло Дунаю увійшла візантійська ескадра брандерів з "грецьким вогнем" і облягла Доростол, ставку Святослава. Щоб зберегти свій флот від "грецького вогню", князь наказав витягти свої лодії на берег. Облога Доростола тривала три місяці. Головні бої розгорілися 23 і 24 липня.

Втрати русичів були великі, греки рахують їх у 16 тисяч. Але і грецькі війська танули в жорстоких боях, і вже не мали сил здолати оборону русичів. Тому Цимісхій з радістю прийняв пропозицію Святослава завершити справу миром.

За укладеним трактатом, Святослав віддав грекам невільників, зрікався завойованих територій в Болгарії і прав на грецькі колонії в Криму. Окрему угоду було укладено про торгівлю.

Візантія забезпечувала княже військо провіантом на зворотну дорогу.

Святослав також зустрівся з Цимісхієм. Імператора вразила простота київського князя. Був він середнього зросту, кремезний і сильний, мав короткий ніс, сині очі, густі брови і виглядав суворо. Був гладко голений, з довгими вусами і "козацьким оселедцем" на голові. Відзначався від своїх воїнів лише тим, що мав у вусі золотий "ковток". Одежа його була проста, полотняна, як і в його воїнів, разом з якими він гріб веслом. Після завершення переговорів і укладання угод значно поріділа флотилія князя Святослава відпливла з Дунаю до Дніпра.

Підійшовши до дніпровських порогів, Святослав побачив, що береги Дніпра опановані великою печенізькою ордою. Як вважають історики, печенігів на Святослава намовив візантійський імператор.

Бажаючи зберегти свої кораблі, князь Святослав відмовився покинути їх з військовою здобиччю і не захотів пробиватися до Києва суходолом, тому і залишився зимувати в Білобережні. А печеніги, маючи значно більше військо, чекали на порогах, коли княжа дружина вийде з лодій. Весною 972 року князь вирішив пробиватися до Києва через орду боєм, у його війську почався голод.

У бою з переважаючими силами печенігів на острові Хортиця князь Святослав загинув. До Києва пробилася лише княжа кіннота з воєводою Свенельдом.

Так закінчив свій ратний шлях князь Святослав, один із найгероїчніших київських князів.

Певно є історична справедливість у тому, що через 500 років саме на Хортиці, нижче порогів Дніпра, відродиться українське козацтво - послідовники княжої морської слави, яке й образом своїм нагадуватиме нам князя Святослава.