Тема: Мотиви свободи і самотності, песимізм поезій Лєрмонтова «І нудно, і сумно...». "Виходжу один я на дорогу..." Мета: Ознайомити учнів із поезією М. Ю. Лермонтова Тип уроку: навчально - виховний
Хід уроку:
Лєрмонтов — одне з найвищих, героїчних імен в російській літературі. Читач при першому ж дотику до творчості Лєрмонтова відчуває себе таким, що стоїть на порозі величезного і неповторного поетичного світу.
Цей світ приголомшує і зачаровує своєю таємничою глибиною і потужністю, свого мужностю і трагічністю. В поетичному світі Лєрмонтова панує ні на що не схожий, «лєрмонтовський елемент» (Белінський), який легко відчути.
Таке визначення залежить не лише від природної основи, яку надає мистецтво аналізу, що неминуче обідняє його, але і від деякої недомовленості, недомовленості лермонтовської поетичної творчості, зупиненої на повному ходу. Та все ж загальні ідеї, поезії Лєрмонтова, піддаються визначенню і поясненню. Це — ідеї особи і свободи, які затверджує поет як найвищі цінності і критерії. Лєрмонтов знайшов в цих ідеях, особливий аспект і втілив їх з пристрастю, своєрідністю і повнотою.
Весь у владі своєї неприборканої фантазії, він пише виключно на підставі свого внутрішнього досвіду, страшно хворобливо відчуває і переживає всю непримиренність двох протилежних початків, двох стихій своєї душі: небесного і земного, і в ній бачить основну причину трагедії свого життя.
И скучно и грустно, и некому руку подать В минуту душевной невзгоды... Желанья!., что пользы напрасно и вечно желать?.. А годы проходят — все лучшие годы!
Існує вічний антагонізм між небесною душею і "мимовільним", обтяжливо важким "супутником життя" — тілом; як би вони не були зв'язані між собою в короткий покладений ним термін спільного існування, вони рвуться в різні боки. Любить... но кого же?., на время — не стоит труда, А вечно любить невозможно. В себя ли заглянешь? — там прошлого нет и следа: И радость, и муки, и все там ничтожно... Поета вабить до себе ніч, небо, зірки і місяць. У тиху місячну ніч розквітають його сади, прокидається світ його чарівних марень, і легкокрила фантазія здійснює свій горний політ, відносить в "далекі небеса".
Слабкий промінь далекої зірки "несе мрії душі його хворої", і йому тоді "вільно і легко". Зірки на чистому вечірньому небі ясні, як щастя дитини; але інколи, коли він дивиться на них, душа його наповнюється заздрістю. Він відчуває себе нещасним через те, що "звезды и небо — звезды и небо, а он человек". Людям он не завидует, а лишь "звездам прекрасным: только их место занять бы хотел". Є дивна "пташка Надія". Вдень вона не стане співати, але тільки но "земля засне, одягнена млою в нічній тиші", вона "на гілці вже співає так солодко, солодко для душі, що мимоволі тягар мук забудеш, слухаючи цю пісню". І його душа, близька небу, прагне увись; очі хотіли б і фізично відірватися від грішної землі, розлучитися зі своїм "мимовільним супутником життя", зі своїм тілом. А життя реальне, з її проблемами і пристрастями, здається дурним жартом.
Вірш Лєрмонтова "Виходжу один я на дорогу...", створене між травнем і липнем 1841 року, належить до найвідоміших і найулюбленіших читачами. На відміну від більшості творів Лермонтова-бунтаря, цей вірш створює образ гармонійного світу, хоча і пронизливо сумний.
"Що ж мені так боляче і так важко?" - запитує поет. Можливо, саме це запитання особливо хвилює чуйні серця: адже у кожної людини бувають в житті сумні хвилини... Перед читачем відкривається божественно прекрасний світ: "Ніч тиха. Пустеля послухає Бога / І зірка із зіркою говорить". "Пустеля" - чи не та, в якій "тягнувся" пушкінський пророк і куди біг пророк лермонтовський? Але пушкінська була "похмурою" (це, звичайно, про стан душі), а тут і образ безмірної, але натхненної, виконаної величі простору ("У небесах урочисто і дивно!"), і образ сумуючої, втомленої людини: "Чекаю чи чого? Чи шкодую про що?" До кого, якщо не лише до себе звертається ліричний герой? Адже це він чує, як "зірка із зіркою говорить" Стихи и звезды остаются, А остальное - все равно. ...Там, где нет ни времени предела, Ни существований, ни смертей, Мертвых звезд рассеянное тело - Вот итог судьбы твоей, моей...
Светлая, широкая дорога - Путь, который каждому открыт. Что ж мы ждем? Пустыня внемлет Богу, И звезда с звездою говорит.
Список використаних джерел: Урок на тему : Сумні ноти поезії Лєрмонтова., Вінник О. Д. учителя російської мови та літератури, сш №1, м Запоріжжя. Урок на тему : Поезія М. Ю. Лєрмонтова., Гусько А. Б, учителя світової літератури, сш №10, м Хмельницький. Белинский В. Г. Русская литература в 1844 году // Полн. собр. соч. М., 2000. Т. 8. С. 474. Русанов Г. А. Поездка в Ясную Поляну (24-25 августа 1883 г.) // Толстовский ежегодник. М., 2002. С. 69. Белинский В. Г. Стихотворения М. Лермонтова // Полн. собр. соч. М., 2001. Т. 4. С. 503. Чаадаев П. Я. Статьи и письма. М., 1987. С. 143 (оригинал «Апологии сумасшедшего» - по-французски). Тургенев И. С. Литературные и житейские воспоминания // Полн. собр. соч. и писем: В тридцати томах: Изд. 4-е, испр. М., 2003. Т. 11. С. 71. Відредаговано і надіслано Пилипенко В.В.
Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам. Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.
