Гіпермаркет Знань>>'Історія України>>Історія України 11 клас'>> Історія України: Перебудова в Радянському Союзі та Україні

«ПЕРЕБУДОВА» В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ І УКРАЇНА
Згадайте:
1.    У чому полягали політичні зміни в СРСР у 60-80-ті роки?
2.    Наскільки самостійною була політика українського керівництва?
3.    Що свідчило про наростання кризових елементів у суспільно-політичному житті УРСР 70-х — початку 80-х років?

Протягом короткого часу, з 1982 по 1985 р., в  Радянському  Союзі  тричі  змінилося  вище партійно-державне керівництво. В листопаді  1982 р. після тривалої хвороби пішов із життя 76-річний генеральний секретар ЦК КПРС і Голова Президії Верховної Ради СРСР Леонід Брежнєв.
Його посаду, визначальну в партійно-державній радянській системі, обійняв Юрій Андропов, який до цього тривалий час керував Комітетом держбезпеки (КДБ), був членом політбюро, секретарем ЦК КПРС.
Ю.В. Андропов основну ставку зробив на зміцнення дисципліни, економію, підвищення продуктивності праці, боротьбу з корупцією. Існувало переконання, що варто викрити й усунути від важелів управління усіх корумпованих високопоставлених апаратників, навести порядок на виробництві, примусити всіх відпрацьовувати встановлений час, — і справи підуть краще.
Розгорнута в центрі, деяких областях Російської Федерації і Середній Азії боротьба з корупцією Україну майже не зачепила. А «наведення порядку» в низах, зміцнення трудової дисципліни перетворилися на галасливу кампанію, здійснювану суто радянськими методами, з порушенням конституційних норм і прав людини. Працівники міліції, чиновники різних ланок партапарату, шукаючи прогульників, організовували справжні облави у рогючий час на базарах, у магазинах, кінотеатрах парках і перукарнях.

На початок 80-х середній вік членів політбюро ЦК КПРС був понад 70 років. Листопад 1980 р.
Очікуваних змін ці жорсткі заходи не принесли, хоча офіційна статистика свідчила про певне підвищення в 1983 р. обсягів виробництва. Однак системна криза в економіці не припинилася. Андроповські методи дали тільки незначний тимчасовий ефект.
Після тривалої хвороби в лютому 1984 р. Ю. В. Андропов помер, а його посаду обійняв 78-річний секретар ЦК КІІРС К. У. Черненко.
Обрання в лютому на найвищу партійну посаду тяжко хворого К. У. Черненка не внесло бажаних змін в економічну політику держави. На посаді генсека він пробув трохи більше року. В березні 1985 р. К. У. Черненко помер.

Вперше за останні десятиліття на посаду генерального секретаря ЦК КПРС було обрано відносно молодого, 54-річного М. С. Горбачова, члена політбюро, секретаря ЦК КПРС, який До цього був першим секретарем Ставропольського крайкому.
Становище в країні не могло не позначитися на настроях керівної верхівки. Все ширше коло представників партійно-державного апарату почало розуміти, що на головних напрямах науково-технічного прогресу, за рівнем життя населення СРСР значно відстає від розвинутих держав Заходу, що країна не спроможна належним чином реагувати на глобальні проблеми, котрі постали перед людством: екологічну, продовольчу, Мереження миру і життя на планеті. Соціально-економічна криза вимагала докорінних змін у всіх сферах життя суспільна. В іншому разі неминучим було перетворення СРСР на слаборозвинуту країну, а це, в свою чергу, могло спровокувати стихійний соціальний вибух величезної сили з непередбаченими наслідками. Таким чином, від соціально-економічних зміц залежало життя радянської системи та існування СРСР як єдиної централізованої держави.

Відправним пунктом останнього періоду в історії Радянського Союзу був квітневий (1985) пленум ЦК КПРС. Цей пленум відкрив нову сторінку і в історії України, де соціально-економічна і політична криза була особливо глибокою. Новий генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов виступив перед учасниками пленуму з пропозицією прискорити науково-технічний прогрес, і на цій основі форсувати соціально-економічний розвиток країни. Відставання в науці та техніці було настільки очевидним, а його наслідки настільки згубними, що, здавалося, варто покращити стан справ у цій сфері, дещо поліпшити управління народним господарством, зміцнити дисципліну, і швидкі темпи розвитку будуть забезпечені без глибоких змін в економічному й політичному житті, у межах існуючої соціально-економічної системи. Адже науково-технічна революція — і це вагомо підтверджував досвід розвинутих капіталістичних країн — давала можливість значно підвищити продуктивність праці за порівняно короткий час.
В основу стратегічного курсу нового керівництва було покладено «прискорення» соціально-економічного розвитку.
Термін «перебудова» у доповіді М. Горбачова на пленумі означав лише поліпшення управління господарським механізмом, тобто використовувався у досить обмеженому, вузькому розумінні. Але поступово саме цей термін став наповнюватися новим змістом, означаючи оновлення, модернізацію всіх сфер життя, «очищення» соціалізму від негативних нашарувань минулого, надання йому гуманного, привабливого для народу вигляду.

Пошуки шляхів Курс на «прискорення» був підтверджений на виходу з кризи XXVII з'їзді КПРС, що відбувся у 1986 р. На ньому було поставлено завдання: за три п'ятирічки створити виробничий потенціал, що приблизно дорівнював би вже накопиченому за роки радянської влади. Подвоєння національного доходу передбачалося забезпечити за рахунок підвищення в 2,3-2,5 раза продуктивності праці.
XXVII з'їзд Компартії України схвалив без жодних змін Ус1 проекти документів XXVII з'їзду КПРС, конкретизувавши  відповідно до політики центру щодо України. Тим самим, Компартія України була втягнута у чергову авантюру центру.
По-перше, передбачуваних показників досягти було прост неможливо. Переобтяжене безліччю невирішених проблем народне господарство України не було спроможне на такий потужний ривок.
По-друге, не передбачалося жодних змін у принципах господарювання. Величезні кошти планувалось використати не стільки на технічне переозброєння і структурну перебудову економіки, скільки на створення нових виробничих потужностей в електроенергетиці, галузях важкої промисловості та хімічної індустрії. Намагаючись якнайшвидше досягти максимального результату, центр передбачав розмістити в Україні з її оптимальними природнокліматичними умовами, готовою виробничою і соціальною інфраструктурою, кваліфікованим кадровим потенціалом максимальну кількість нових підприємств.
Спираючись на рішення квітневого (1985) пленуму, партійно-державне керівництво сподівалося вирішити також і гострі соціальні проблеми. У квітні 1986 р. ЦК КПРС прийняв постанову про основні напрями розв'язання житлової проблеми. Було офіційно задекларовано, що до 2000 р. кожна сім'я матиме окрему квартиру або будинок. Необхідного економічного обґрунтування ця постанова не мала і була преречена на провал.
Того ж року було оголошено про прийняття «Комплексної програми розвитку виробництва товарів народного споживання і сфери послуг на 1986-2000 рр.», якою передбачалося забезпечення предметами повсякденного вжитку і послугами всіх жителів країни, ліквідацію дефіцитів і черг. Важливою передумовою цього вважалося успішне виконання Продовольчої програми, проголошеної у травні, а в УРСР — в листопаді 1982 р.
Відсуваючи на майбутнє вирішення проблем підвищення добробуту і створення нормальних житлових умов, влада вже в 1985 р. в директивному порядку стала впроваджувати в побут населення так званий «здоровий спосіб життя». В червні 1985 р. набула чинності постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про боротьбу з алкоголізмом та його негативними наслідками. Виконання цієї постанови супроводжувалося безліччю непродуманих заходів, від яких через деякий час довелося відмовитися. Збитки від авантюрного соціального експерименту були величезними: державна казна в Україні недоотримала близько Ю млрд крб., були вирубані під корінь десятки тисяч гектарів Першокласних виноградників, садових насаджень, закриті виноробні виробництва.
Водночас вище партійно-державне керівництво здійснювало Деякі кроки в напряму оздоровлення суспільно-політичного життя. Так, воно наважилося наприкінці 1986 р. повернути 3, горьківського заслання до Москви всесвітньо відомого російського правозахисника А. Сахарова. Почалося звільнення Політв'язнів. Характерно, що репресовані за «антирадянську Пильність» в Україні були випущені на волю пізніше. Як правило, вони одержували принизливу пропозицію написати про хання про помилування.
З ініціативи партійних верхів відбувалося оновлення апара. ту, він очищався від корумпованих елементів і найконсервативніших представників застійних часів. У січні-березні 1987 р було звільнено з посад за «послаблення керівництва» партор. ганізаціями кількох перших секретарів обкомів партії. З'являється практика виборів партійних керівників таємним голосуванням альтернативно, з кількох кандидатур.
12 березня 1987 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла безпрецедентне у радянській історії рішення про проведення в експериментальному порядку виборів до місцевих рад народних депутатів по багатомандатних виборчих округах. Це дало можливість на більш демократичних засадах провести вибори до місцевих рад.

У 1987 р. започатковано утвердження виборних засад в управлінні промисловими підприємствами. Всього у республіці було обрано понад 2 тис. директорів підприємств і десятки тисяч керівників середньої ланки. 1987 р. ознаменувався наростанням темпів перетворень, поглибленням їхнього змісту.
Поглиблення Усвідомлення необхідності поглиблення «перебудови» засвідчила робота пленумів ЦК КПРС, які відбулися у 1987 р., виступи М. Горбачова, інших керівників партії і держави, публікації відомих економістів, філософів, публіцистів. Про зміни, які відбувалися в СРСР, почали говорити як «про революційні». У контексті пошуків виходу з кризи в партії і суспільстві інтенсивно відбувалося переосмислення історичного минулого, критичний аналіз створеного в СРСР соціально-економічного устрою. Вже на червневому (1987) пленумі ЦК КПРС у ході дискусії було визнано неспроможність існуючої концепції «розвинутого соціалізму».
На сторінках науково-публіцистичних видань радянська система визначалася як система «казарменого, державного соціалізму», «напівфеодального», а подекуди і просто «феодального соціалізму», «глухий кут історії», що встановлювався методом терору та репресій.
Не залишилося поза увагою і питання стосовно ролі КШ'С.3 діяльністю якої було пов'язане все радянське минуле країни-На жовтневому (1987) пленумі ЦК КПРС, присвяченому оціни1 більшовицької революції 1917 р., М. Горбачов назвав побуД0' ваний у СРСР лад «деформованим соціалізмом». Через кілька місяців, у лютому 1988 р., він проголосив відмову «від догма' тичної, бюрократичної спадщини», яка «не має нічого спільного ні з марксизмом-ленінізмом, ні зі справжнім соціалізмом».
 

Що ж стосується «справжнього соціалізму», про існування якого говорив М. Горбачов, то поступово вимальовувався його образ як гуманного, демократичного устрою. Саме такий соціалізм, який нещодавно оцінювався в радянському суспільствознавстві як «реформістська теорія», оголошувався ідеалом, мето*0 Комуністичної партії. Однак перетворення КПРС в соціал-демократичну партію не відбулося. Навіть останній, XXVIII з'їзд КПРС, який відбувся влітку 1990 р., прийнявши програмну заяву «До гуманного, демократичного соціалізму», проголосив КПРС партією «соціалістичного вибору і комуністичної перспективи».
Але програмна заява КПРС так і не стала платформою, яка б об'єднала все суспільство, чи навіть — усіх комуністів. Перебудова супроводжувалась диференціацією інтересів різних груп населення, які не могли бути передбачені в програмі однієї партії. Оцінюючи історичний досвід СРСР, частина населення (насамперед інтелігенція) стала схилятися до висновку, що справа не в деформації марксистсько-ленінського вчення, а в утопічності, неможливості реалізації комуністичних ідей взагалі. У вирі усіх цих подій перебувала УРСР.

Події в політичному житті України на початку горбачовської доби були відгомоном того, що відбувалося у Москві і деяких інших регіонах СРСР.
До кінця 80-х років сподівання на демократизацію життя в Україні пов'язувалося з Москвою, перебудовою в центрі. За цих умов, на фоні зростаючої відкритості центральної влади, авторитет республіканських партійно-державних структур падав.
Особливо яскраво продемонстрував це XXVII з'їзд Комуністичної партії України (лютий 1986 р.), який за рішеннями й характером обговорюваних питань мало чим відрізнявся від «застійного» XXVI з'їзду КПУ.

Чому ж КП України, яка налічувала понад 3 млн членів, не тільки не змогла очолити складні й суперечливі процеси перетворень у республіці, а й від самого початку гальмувала їх? Чому вона, зосередивши майже весь інтелектуальний потенціал Республіки, навіть не спробувала виробити концепцію довгострокового розвитку України, яка за Конституцією СРСР визнавалася суверенною державою, і не спромоглася сформулював свою, самостійну позицію хоча б стосовно найзлободенніших, Яситтєво важливих для України питань?
Для цього було кілька причин.

Ще з кінця 20-х років над Компартією України, як дамоклів  висіла підозра в «націоналізмі». Будь-яка спроба полегшити
 життя народу України без вказівок із Москви або без погодження з нею, оцінювалися як прояв націоналізму і нещадно каралися.
За статутом КПРС і традиціями, які склалися, розробка теоретичних та загальнополітичних питань - це прерогатива Ц]{ КПРС, його політбюро. Завдання республіканських партор. ганізацій — лише виконувати відповідні рішення центральних органів партії. ЦК КП України міг лише надсилати до Москви свої пропозиції і не мав права самостійно приймати рішення, які виходять за межі діючих постайов та інструкцій ЦК КПРС. Не мав такого права і з'їзд Компартії України.
Упродовж десятиліть у республіканському партійно-державному апараті виробився своєрідний периферійний тип мислення - «провінціалізм», який не дозволяв або дуже ускладнював оперування загальносоюзними, міжнародними, загальнодержавними категоріями. Таке світосприйняття нав'язувалося інтелігенції, діячам науки, мистецтва, республіканській пресі, телебаченню тощо.
Зазначені причини унеможливлювали трансформацію Компартії України у національно-комуністичну організацію як провідну політичну силу суверенної України. Вона стала програвати у боротьбі зі своїми політичними опонентами ще до того, як останні оформилися в партії та масові рухи. Реакція КП України на найгостріші питання життя республіки свідчила про нерозуміння тенденцій суспільного розвитку і настроїв народних мас, втрату можливостей належно на них впливати.

Непродумана надіндустріалізація Нижньої  Наддніпрянщини та Донбасу, інтенсивне спо рудження численних штучних «морів» на
 Дніпрі доповнилося в 70-80-ті роки побудовою мережі атомних електростанцій у безпосередній близькості від великих міст. На Україну, яка займала менше 3% території СРСР, припадало майже 25% всіх шкідливих виробництв. Серед міст СРСР з найвищим рівнем забруднення атмосфери кожне п'яте було розташоване в Україні.
Екологічною катастрофою світового рівня стала аварія на Чорнобильській АЕС в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. Аварія призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, появи на території України 30-кіло-метрової «зони відчуження», масового переселення жителів і3 забруднених земель в інші регіони республіки. Лише прямі витрати України, яка мусила майже повністю взяти на себе спра' ву ліквідації катастрофи на електростанції, що підпорядковує валася свого часу союзному відомству, становили в 1988-1990 р. у тодішньому масштабі цін понад 20 млрд крб. Та це не вир1' шило проблеми, і ще довго Україна змушена буде виділяти
мільярди на ліквщацію наслідків Чорнобиля, захист тих, хто від нього постраждав.
За вказівками парткерівництва ретельно приховувалися страшні розміри і жахливі, ще до кінця не вивчені і не пізнані наслідки катастрофи. Причому, якщо М. Горбачов на ювілейних урочистих зборах у листопаді 1987 р. в своїй доповіді приділив увагу і Чорнобильській трагедії, В. Щербицький через місяць у доповіді, присвяченій 70-річ-чю встановлення радянської влади в Україні, про неї навіть не згадував. Правда про причини й трагічні наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС зазвучала в устах опозиції, яка негайно «виставила відповідний рахунок» Компартії України та її уряду.

 Інше важливе питання, значення якого так і не збагнуло керівництво України, — це питання національного відродження.
 Усім було відомо, що впродовж десятиліть наступ загальносоюзних чиновників на українську культуру відбувався за сприяння тієї ж Компартії України, яка за будь-яку ціну прагнула продемонструвати центрові свій «інтернаціоналізм». У результаті мільйони українців відмовилися від української мови, національної культури, не сприйнявши й культуру російську.
Тоталітарний режим не був зацікавлений у розвитку національних культур, бо значно легше управляти однорідною «народною масою», «радянським народом», аніж мати справу окремо з кожною нацією. Тому й міжнаціональні відносини в Україні, як і в інших республіках будувалися не на природній, культурній, духовній основі, а на основі політичній, ідеологічній. А в цьому крилась серйозна небезпека для міжнаціональних відносин, бо надмірна їх політизація може ледве не кожну соціальну проблему швидко перетворити на національну.
З іншого боку, лише розвиток національних культур і зростання загальної культури створюють природну основу для Цивілізованих міжнаціональних відносин, взаємної поваги та Дружби між націями і народами. Крім того, загальний культурний рівень нації є однією з необхідних умов оволодіння надбаннями науково-технічної революції, і навпаки, занепад культури загрожує витісненням нації на узбіччя світового прогресу.
 
Однак, незважаючи на нові тенденції і суспільні потреби Компартія, уряд України продовжували проводити традиційну політику «інтернаціоналізму», яка в реальному житті зводилася до русифікації українців та представників інших національних груп України.
У результаті прапор національного відродження українців євреїв, поляків, росіян, представників інших національних менший в Україні підняла не Компартія і уряд України, а опозиційні сили, що забезпечило їм досить широку підтримку і симпатії в масах.
Керівництво КГТ України було неспроможне знайти шляхи вирішення інших гострріх питань життя республіки. Таким чином, події в Україні перестали бути підконтрольні компартійній верхівці та вищим державним інституціям.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1.    У чому проявилася в 1982-1985 рр. недосконалість радянської політичної системи, її глибока криза?
2.    Охарактеризуйте становище України за правління Ю. Андропова та К.  Черненка. Що змінилося в республіці за час їхнього
перебування при владі?
3.    Як ви оцінюєте значення квітневого (1985) пленуму ЦК КПРС? Що означав курс на «прискорення»? Що було його метою?
4.    Дайте визначення поняттям «прискорення» і «перебудова».
5.    Охарактеризуйте рішення XXVII з'їзду КПРС і XXVII з'їзду КП України.
6.    Чому плани вирішення соціальних проблем, накреслені після квітневого (1985) пленуму ЦК КПРС, можна назвати утопічними?
7.    Що було зроблено в другій половині 80-х років для оздоровлення суспільно-політичного життя?
8.    Чим було викликане поглиблення «перебудови» в 1987 р. і в чому воно проявилося?
9.    Які були причини падіння авторитету Компартії України в другій половині 80-х років?
10.    Як відрєагувало керівництво ЦК КПУ, уряд республіки на Чорнобильську катастрофу 1986 р.? Чим була зумовлена така незро
зуміла для народу позиція?
11.    Чим пояснювалася консервативна позиція КПУ, уряду України в питаннях національного відродження українців та інших народів
республіки?

ДОКУМЕНТИ.
1. Український дисидент Юрій Бадзьо про свою відмову написати на адресу Президії Верховної Ради СРСР прохання
про помилування.    Сибір, 12.07.1988
Умови, запропоновані нам, були дуже суворі. І все-таки об'єктивно історична ціна компромісу була висока: хто кого реабілітує — 'Влада, проголосивши такий крутий поворот у своїй політиці і зробивши реальний крок у новому напрямку (гласність - така, яку маємо, - це вже реальність, нова, краща реальність), не знайшла за можливе відновити справедливість щодо нас. Ми, погодившись на запропонований нам вихід із становища, тим самим погоджувались з колишнім ставленням до нас, з офіційним поглядом (до того ж і з теперішнім! Він ні в чому не змінився) на нашу поведінку. Тобто об'єктивно виправдовували застосовані до нас репресії. Тобто схвалювали і стверджували консервативну інерцію в політиці нового керівництва... Сучасність (Мюнхен).  —1988. — Ч.І.  — С. 107-109.

2. Помічник В. Щербицького В. Врублевський про Чорнобильську катастрофу На чернобыльской аварии лежит черное пятно системьі, роковое пятно режима. И, к сожалению, его ничем не смыть. Мы пожинаєм плоды системы, которая создала монополию в науке, породившей признанные ныне конструктивно недоработанньїми и потенциально взрывоопасньїми реакторы большой мощности РБМК-1000. Плоды системы, которая исходила не из приоритета личности, а во главу угла ставила интересы класса, массы, что не могло не привести к пренебрежению жизнью индивида. Это несмываемое пятно того режима, которьій игнорировал предупреждения, подчиняя требованиям сиюминутной ВЬІГОДЬІ глобальную и национальную безопасность. Подобный подход нашел своє концентрированное выражение в пресловутом замечании, вьюказанном на пресс-конференции председателем Госкомис-сии Щербиной по поводу аварии «Наука требует жертв!..». ...Волею истории чернобьільский «зксперимент» произошел в стране, которая сама стала полигоном для социального зксперимента, начавшегося в 1917 году. И, как уже говорилось, зто далеко не случайно. История мстит... И снова возникает сакрамен-тальньїй вопрос: кто виноват? ...Щербицкому ньіне инкриминируют, что он не запретил первомайскую демонстрацию, совершив тем самым преступление перед собственным народом. Осмелюсь заявить, что о размерах истинной угрозьс ему известно не было... Врублевский В. Владимир Щербицкий: Правда и вымыслы. — К.: Довіра, 1993. — С. 206-207, 208, 210, 211.

ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ   
Документ № 1.
Дайте моральну оцінку відмові Юрія Бадзьо написати прохання про помилування. Врахуйте, що деякі видатні дисиденти, зокрема А. Сахаров, рекомендували подати такі прохання, щоб швидше включитися в перебудовчі процеси і сприяти демократизації суспільства. Документ № 2.
Чи згодні ви з оцінкою В. Врублевським причин Чорнобильської катастрофи? Наскільки об'єктивно оцінює помічник першого секретаря ЦК КП України позицію свого шефа після аварії?

Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г, Панченко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читтачами інтеренет-сайту
 

_{Онлайн бібліотека з підручниками і книгами із історії України 11 класу, плани конспектів уроків по всім предметам, завданняіз історії України для 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.