Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Олександр Твардовський.(1910-1971) «Я був вбитий під Ржевом», „Василь Тьоркін”. Змалювання трагічної правди війни.

Коли театр бойових дій перемістився на територію СРСР, війна стала головною темою літературного життя цієї країни. Радянські письменники відгукнулися на неї і пером, і зброєю. Близько тисячі літераторів вирушили на фронт військовими кореспондентами та солдатами. Половину з них було відзначено бойовими нагородами, 400 чоловік загинули на полях битв.

Хвиля патріотичного піднесення, яка охопила країну, завдання підтримки духу бійців та населення, що працювало на фронт у тилу, сприяли тому, що на передові позиції у тодішній російській літературі вийшли тісно пов'язані між собою публіцистика та лірика.

Зв'язок з публіцистикою визначив характерну рису поезії воєнних років - зрощення інтимних і громадянських мотивів. Ця риса простежується не лише у віршах представників офіційно визнаної радянської літератури (К. Симонова, В. Інбер, І. Еренбурга та ін.), а й у поезіях, далеких від ідеологічної літературної магістралі митців (А. Ахматової, Б. Пастернака та ін.).

Обставини воєнного життя диктували необхідність створення нового «героя часу», який був би і виразником настроїв сотень тисяч солдатів, і позитивним Прикладом для них, і джерелом підтримки їхнього бойового духу. Це спонукало Тіюрчу інтелігенцію звертатися до фольклору,   в якому закарбувався національний характер, до історичної давнини, що містила у собі численні свідчення ге-! роїзму народу та  його перемог над ворогами, до традицій народної сміхової і культури, котра допомагала послабити психологічний тиск щоденного кровопролиття  та  смертельної  небезпеки. І Відтак у літературі з'явився специфічний типаж - досвідчений і фронтовик, який гідно проходив через небезпечні воєнні при-I годи, виявляючи сміливість і винахідливість, мужність і ' життєвий оптимізм. Цей типаж, зокрема, був відтворений у цілому ряді персонажів з промовистими іменами -   Іван Гвоздєв, Гриша Танкін, Федот Сноровкін, які фігурували у віршованих оповіданнях. З цього ряду вийшов також Василь Тьоркін - герой, який здобув всенародну любов і по праву вважається одним із найяскравіших поетичних уособлень російського характеру.

Автор поеми «Василь Тьоркін» Олександр Твардовський (1910-1971) був людиною нелегкої долі.
Він народився 21 червня 1910 р. у Загор'ї, що на Смоленщині. Його батько, коваль, спромігся багаторічною працею заробити на невелику земельну ділянку. На землю цю він хіба що не молився і почуття святої любові до неї передав своїм дітям, їх у родині Твардовських було семеро. Це почуття перетворилося на засадничу особливість художнього мислення того з них, якому судилася слава видатного поета Росії.

Схильність до віршування Олександр виявив досить рано. Батьками вона була сприйнята більше з тривогою, ніж з гордістю. «Батькові моєму, - згадував в автобіографії поет, - людині дуже честолюбній, це було приємно, але з книжок він знав, що письменство не обіцяє великої вигоди, що трапляються письменники і не знамениті, які злидарюють, живуть на горищах і голодують. Мати, спостерігаючи мою схильність до такого незвичайного заняття, по-своєму передчувала у ній якусь сумну визначеність моєї долі і жаліла мене».

Зростаючи у звичайному селянському середовищі почат XX ст., хлопець не мав можливості ані здобувати широ освіту, ані розвивати свій поетичний талант. Проте він вперто йшов літературною стежкою і навіть намагався друкуватися, 1924 р. з'явилися публікації його коротеньких заміток у смо ленських газетах, а за рік був уперше оприлюднений його вірш. Ці успіхи надихнули юнака перебратися до Смоленська де він, попри свої сподівання, тривалий час не міг влаштуватися не тільки на навчання, а й на роботу. Доводилося перебиватися мізерними літературними заробітками. Така ж сама ситуація склалася і в Москві, куди він переїхав після того, як авторитетний столичний журнал «Октябрь» надрукував кілька його поезій. Взимку 1930 р. Твардовський повернувся до Смоленська, де вступив до Педагогічного інституту. Вищу освіту він завершив у Московському інституті історії, філософії та літератури.

Наполегливо штурмувати бастіони вищих навчальних закладів Твардовського змушував брак освіти. Поет пізніше зазначав: «У моєму літературному розвитку найважчим і для багатьох моїх ровесників згубним було те, що ми, втягуючись у літературну творчість, виступаючи у періодиці та й навіть перетворюючись вже на "професійних" літераторів, залишалися людьми без будь-якої серйозної загальної культури, без освіти. Поверхова начитаність, побіжна обізнаність щодо "маленьких секретів" ремесла живила в нас небезпечні ілюзії».

За студентських років О. Твардовський багато працював кореспондентом, висвітлюючи процес соціалістичного будівництва в СРСР. Репортерський досвід позначився на його поетичній творчості, тісно пов'язаній з віхами історії народу та держави.
У 30-і роки була написана «Країна Муравія», присвячена темі «селянина і колгоспу». Твардовський вважав цю поему точкою відліку своєї зрілої творчості. За поетичну майстерність твір відзначили Сталінською премією. Тим часом зворотним боком офіційного визнання була особиста трагедія поета: внаслідок насильницької колективізації його батьки, сестри та брати були заслані на Північний Урал.

Протягом 1939-1945 pp. літературна діяльність Твардовського визначалася його перебуванням в армії. Він брав участь у поході радянських військ до Західної Білорусії, був спецкором фронтової газети під час фінської кампанії, працював воєнним журналістом у період Великої Вітчизняної війни. Саме тоді була створена поема «Василь Тьоркін».

Воєнна тема переважала і в поезіях, написаних у перше десятиліття після перемоги. Найзначніший твір цього часу -поема «Дім біля дороги» - задумувався митцем як своєрідна паралель до «Василя Тьоркіна» («Війна, - пояснював поет, -але з іншого боку, ніж у "Тьоркіні", - з боку дому, родини, дружини і дітей бійця»).

1950 р. О. Твардовський очолив часопис «Новьій мир». Обравши напрямом цього видання політику активної підтримки процесів демократизації радянського суспільства, що розпочалися після смерті Сталіна, він випередив свій час. А тому викликав негативну реакцію влади, ще надто консервативної для того, щоб примиритися з такою сміливістю. Відтак 1954 р. поет був змушений звільнитися з часопису. Втім, за чотири роки він повернувся. Під його проводом часопис перетворився на осередок вільної думки та неказенного літературного життя. Тут друкувалися найталановитіші радянські автори, відкривалися нові, згодом гучні імена, пробивалося слово правди про недавні злочини сталінського режиму.

Період розквіту «Нового мира» - від кінця 50-х до кінця 60-х років - став продуктивним і для поетичної творчості О. Твардовського. У цей час були створені поеми «За даллю -даль» (1960), «Тьоркін на тому світі» (1963), поетична збірка «З лірики цих років» (1967). Важливим мистецьким досягненням поета стала поема «По праву пам'яті», в якій розповідалася правда про народне життя за часів сталінізму. Звісно, за умов посилення реакційних тенденцій у внутрішній політиці СРСР наприкінці 60-х років годі було сподіватися на оприлюднення цього твору. Він прийшов до читачів вже за часів «перебудови» - у 1987 р.

Останні роки життя поета були отруєні постійною бороіві бою за збереження духу часопису, який знову не задовольняв владу, та з образливими нападками колег по перу, що догодили ідеологам тоталітарного режиму. Почуття зацькованості, пригніченості й розчарованості, що утворювало постійне емоційне тло внутрішнього життя поета за останніх роківи підірвало його фізичні сили. Він помер 18 грудня 1971 р.

Незважаючи на те, що О. Твардовський був визнаним і неодв норазово відзначеним владою поетом, його творчість значною! мірою не збігалася зі спрямованістю «офіційної» літератури» Далекий від її штучної патетики, від властивих їй агітаційним просторікувань і нав'язливого оптимізму, він висвітлював у своїй ліриці трагічну правду народного життя. Так, жорстока правда воєнних буднів була відтворена у поемі «Василь Тьоркін». До цієї книжки Твардовський ставився з особливою теплотою. «Вона, - говорив поет, - дала мені почуття очевидні ної  корисності  моєї  праці,  почуття  повної свободи  я роботі з віршем і словом, у природній і невимушеній формі викладення. "Тьоркін" був для мене... моєю лірикою, моєюі публіцистикою, піснею і повчанням, анекдотом і приказкою, душевною розмовою і влучною реплікою».

Образ Василя Тьоркіна народився ще за часів фінської кампанії. Тоді на сторінках фронтової газети друкувалася серія малюнків у лубочно-фейлетонній манері, які зображували подвиги та веселі витівки кмітливого бійця Васі Тьоркіна. Малюнки супроводжувалися лаконічними дотепними підписами. Згодом до редакції газети почали надходити листи, у яких солдати просили розповісти про героя, що припав їм до душі, «справжніми віршами». Відгукнувшись на цю пропозицію, Твардовський написав один такий вірш. Невдовзі йому спало на думку зробити Тьоркіна героєм поетичної «книжки про бійця».

Після того як були готові вісім розділів поеми (1942), поет вирішив, що книжка в цілому завершена. Однак він поквапився: у своїх численних листах читачі цікавилися подальшою долею героя, що став їхнім улюбленцем. Тоді автор продовжив роботу над твором, довівши сюжет до опису останнього етапу війни - взяття Берліна радянськими військами.

Сюжет поеми складає низка епізодів фронтового життя солдата Василя Тьоркіна. Ці епізоди покладені в основу розділів книжки. Кожний з них є віршованим оповіданням, побудованим як цілісний завершений твір. Така побудова, на думку поета К. Симонова, була зумовлена самими обставинами воєнного часу. «Річ у тім, - писав він, - що безсмертя своєму героєві у межах книжки Твардовський обіцяти міг, а безсмертя читачеві,

Він надто добре знав, що ті, хто прочитають один із розділів, далеко не завжди дочекаються можливості прочитати інший».
Отже, кожне з цих віршованих оповідань можна читати як окремий твір. Однак між ними існує певний зв'язок, який відбиває за-
 гальний розвиток Великої Вітчизняної війни - від відступу у перші дні після нападу  гітлерівської Німеччини і до   перемоги   над
Берліном. Рухаючись від одного розділу до іншого, поет розгортає панораму охопленої війною країни з її спаленими селами, спотвореною вибухами землею, засніженими рівнинами, вкритими тілами поранених і загиблих солдатів. Поступово читач знайомиться з різними епізодичними персонажами (командиром, що виводить бійців із оточення, колишнім солдатом Першої світової війни, танкістами, медсестрою та ін.), які утворюють єдиний образ радянського народу. На тлі картин воєнного життя розвиваються наскрізні теми «великої» і «малої» батьківщини, озвучуються філософські роздуми про людське буття - таке беззахисне перед руйнівними силами війни і таке величне у своєму моральному опорі цим силам. Так у тексті поеми майстерно сполучаються епічне (батальні сцени, замальовки фронтового побуту) та ліричне (авторські відступи) начала.

Прагнучи відтворити трагічну правду війни, О. Твардовський спирався на традиції реалістичної літератури. Разом з тим, намагаючись висвітлити національний характер, він вдавався до фольклорної умовності. Переплетення цих двох ліній визначило своєрідність поеми - густозабарвленої фольклорним колоритом «енциклопедії воєнного життя», яка балансувала на межі «напівказки-напівбувальщини» (К. Симонов).

«...Після Іванушки-дурника, - писав наприкінці 70-х років письменник Ф. Абрамов, - Тьоркін є найпопулярнішим в усій російській літературі...» Як і казковий персонаж, герой Твардовського наділений винахідливістю та завзяттям, удачливістю та скромністю, наївністю та життєвою мудрістю. Цікаві фольклорні порівняння робить, аналізуючи поему Твардовського, і Н. Лейдерман, що відзначає, зокрема, спорідненість Тьоркіна зі скоморохом, солда з давньої побутової казки, а також «з образом доброго молодця, як у вогні не горить і у воді не тоне, умільця, майстра на всі руки».

Прикладів майстерного використання фольклорних елементів у поемі - безліч. Один з них, зокрема, ми знаходимо у розділі «Двобій», щ переповідається про бійку Тьоркіна з німецьким солдатом. Всередині емоційно напруженого опису цієї бійки несподівано спалахує паралелі з богатирським двобоєм, яка додає зображуваному билинного виміру, і завдяки цьому образ Тьоркіна виростає у загальний образ «людини-народу». У кількох місцях поеми герой безпосм редньо ототожнюється з народом.

Надаючи цьому персонажу максимально узагальненого значення, поет позбавляє його індивідуальних рис - у зовнішності (уникаючи розгорнутої характеристики, автор наголошує на її цілковитій пересічності біографії, що збігається з етапами біографії радянського народу за часів Великої Вітчизняної війни; мові, в якій вільно розливається стихія усної народної творчості - народні прислів'я, приказки, жарти тощо. І оцінка окремих подій, що її дає Тьоркін, і його ставлення до війни як до важкої праці, і його почуття відповідальності за долю батьківщини - все це подається у поемі як вияви народної свідомості. Як найкращі риси національного характеру змальовуються і чесноти Тьоркіна - його непоказовий героїзм, синівська любов до батьківщини, товариськість, щиросердність, винахідливість, простота, практичність. Дивовижна життєстійкість героя, здатність «перетерти» будь-які випробування (на що й натякає прізвище «Тьоркін»), спроможність раз у раз долати смерть увиразнюють народну віру в перемогу над ворогом, що трактувалася поетом як перемога самого життя над згубними силами.

Створений за фольклорними зразками національного характеру, змальований водночас і як пересічний боєць, і як істинний герой Великої Вітчизняної війни, Тьоркін припав до душі багатьом фронтовикам. Мабуть, найвиразнішим доказом художньої переконливості цього образу було те, що серед його тодішніх прихильників було чимало таких, які, повіривши в існування реального Василя Тьоркіна, з нетерпінням чекали на продовження його пригод. Поема здобула визнання і серед першокласних майстрів пера. Навіть такий вибагливий цінитель художнього слова і витончений стиліст, як І. Бунін, зі щирим захватом говорив про цю книжку та про її автора: «Цілковито захоплений його талантом - це насправді рідкісна книжка: яка свобода, яке дивне завзяття, яка влучність, точність у всьому і яка незвичайна, народна, солдатська мова, чисто - голки не підточиш, жодного штучного, готового, тобто літературно-банального слова».

Тема війни залишалася провідною у ліриці О. Твардовського Ще тривалий час після перемоги 1945 р. кут її осмислення поволі змінювався: якщо, скажімо, у поемі «Василь Тьоркін» сувора реальність воєнного життя урівноважувалася життєствердним пафосом (що диктувалося, як вже зазначалося, необхідністю і Надавати моральну підтримку бійцям), то згодом центр ваги перемістився у бік осмислення трагічної сутності війни.

Звертаючи увагу на жорстокість війни, на те, якою ціною дісталося народові свято перемоги, поет вступав у приховану Полеміку з офіційною радянською літературою, що під маркою казенного оптимізму замовчувала правду про нещодавні події, про численні помилки керівництва країни, припущені у ході розвитку воєнних дій, про біль тих, хто оплакував загиблих близьких.

Приголомшливому дзвону фанфар ідеологічної літератури О. Твардовський протиставляв проникливі реквіемні вірші, гучним патетичним дифірамбам на адресу держави-пе-реможниці - скромні поетичні надгробки полеглим невідомим солдатам, настроям байдужості та забуття - пафос збереження пам'яті про загиблих. Поет підкреслював, що у повоєнні роки його душа повнилася винесеними з фронту «почуттям і думкою», котрі приблизно можна було б визначити як «довічний обов'язок живих перед тими, хто віддав життя за спільну справу, неможливість забуття і невичерпне відчуття немовби своєї присутності в них, а їхньої - у собі».

Такими настроями були просякнуті вірші « 22 червня 1941 року», «їх пам'яті», «Сину загиблого воїна», «Жорстока пам'ять» та ін. У цьому ряду знаходиться і знаменита поезія «Мене вбито під Ржевом...».

Пронизливо-щемливий тон у ній задає сама ситуація, коли лірична оповідь ведеться від імені загиблого солдата. Він сам звітує про свою загибель, при чому звітує у підкреслено безпристрасній манері, яка нагадує стиль документів воєнного часу - рапортів та похоронок:
Мене вбито під Ржевом.

В безіменнім болоті,

В п'ятій роті, на лівім,

У жорстокім нальоті.

Поволі в його оповідь вплітаються інтонації народно-розмовної мови:
Ні петлички, ні лички

Не знайти по мені, -

і проникливі ліричні нотки:
Я - де корінь незрячий

Корм шукає в пітьмі;

Я - де в хмарці гарячій

Житній дух на холмі.

Зрештою, цей голос вбирає у себе голоси усіх полеглих фронтах війни, розростаючись у сповідь колективного «ми»! від імені якого проголошується найвища цінність - свобода батьківщини.

Патріотична ідея, якою виправдовуються жертви, принесені радянським народом на олтар війни, не пом'якшує трагізму, що його З надзвичайною силою випромінює у творі ліричне «я». Цей трагізм підсилюється, зокрема, обставинами загибелі героя: його розірвано вибухом снаряду, а отже - позбавлено навіть можливості бути похованим. Зазначені обставини осмислюються поетом у річищі характерного для його лірики мотиву безпритульності, до якого долучається філософський вимір (у вірші розповідається про те, як безжалісно обірване війною життя розчиняється у земному світі). Змальовуючи картину світу живих, наповненого нечутними голосами загиблих, автор стверджує наскрізну у його воєнній ліриці ідею плекання пам'яті про жертви історії.
Притаманний цьому і багатьом іншим віршам О. Твардовського пафос збереження пам'яті, характерний, як відомо, також для лірики А. Ахматової, вияскравлює важливу точку дотику між цими поетами, що знаходились, здавалося б, на протилежних полюсах тогочасної російської літератури. Така спорідненість засвідчує, що попри зведені ідеологією штучні бар'єри, між цими полюсами існували незримі канали, якими струмувала істинна духовність.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Розкажіть про життєвий шлях О. Твардовського.
2. Поясніть специфіку розробки теми війни у поемі«Василь Тьоркін». Як побудований цей твір?
3. Чому поему називають «енциклопедією воєнного життя»? Яку роль відіграють у творі фольклорні елементи?
4. Схарактеризуйте основні риси образу головного героя поеми. У чому полягав секрет його широкої популярності серед читачів-фронтовиків?
5. Які настрої домінували у воєнній ліриці О. Твардовського, створеній у повоєнне десятиліття?


Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Підручники та книги по всім предметам, плани конспектів уроків з зарубіжної літератури 11 класу, реферати та конспекти уроків із зарубіжної літератури 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.