Гіпермаркет Знань>>Музика>>Музика 8 клас.Повні уроки>> Музика:Між легендою,фольклором та історією.Повні уроки.   

Тип уроку

Комбінований

Мета

• Дослідити явище музичної культури –зв’язок музичного фольколору та історії;

Задачі уроку

• Ознайомити студентів з історією музичної культури.
• Розвинути художньо-історичне мислення учнів;
• Показати соціально-політичну обумовленість музично-історичного руху;

підвищення загальноосвітнього і культурного рівня.

Хід уроку

• Вступне слово вчителя.
• Вивчення нового матеріалу. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео та прослузовування музичних творів.
• Дискусія, робота по групам. Висновок по темі

Учень повинен знати

• Окремі художні явища у соціокультурному просторі;
• Досягнення видатних композиторів та їх місце в історії музики.

Учень повинен вміти

Вміти розбиратися в музичних стилях і в засобах музичної виразності.

Привітання вчителя, вступне слово, оголошення теми уроку (1-2 хв)

Короткий вступ. Пояснення цілі матеріалу, його значення в світовому надбанні.

Музичне мистецтво XIII — першої половини XV ст. розвивалося переважно у звичних формах і жанрах, про які можна скласти уявлення як із давніх джерел, так і на основі пізніших записів. Це пісенний фольклор, церковний спів та інструментальна музика. Поступові зміни історичних реалій і форм суспільного життя зумовлювали появу в музиці нових елементів. Зміцнення міст й утвердження їхніх привілеїв сприяло появі нових замовників і нових форм музичного мистецтва. Складається новий тип побутової музики, тісно пов’язаної з міським середовищем. Язичницькі обрядові співи втрачають своє культове призначення, наповнюються новим історичним змістом і вливаються у фольклорну практику. Героїчний епос попередньої доби — билини — поступово згасає і перетворюється, з одного боку, на нові епічні жанри — історичні думи та пісні, а з іншого — на побутові фольклорні жанри (балади). З’являються нові музичні інструменти — кобза, лютня. Помітної еволюції зазнає церковний спів, який значно розширює середовище побутування і наповнюється місцевими пісенними рисами. При цьому трохи звужується репертуар церковних піснеспівів, посилюється зацікавлення святковими та урочистими жанрами, виникають піснеспіви на честь місцевих святих.

Пісенний фольклор

Хоча пісенний фольклор цього часу і залишався в основних рисах традиційним, але прийняття християнства надало йому іншого вигляду. Під впливом Візантії та нової історичної дійсності пісенні жанри збагачуються новими темами й виразовими засобами. Водночас втрачаються деякі архаїчні риси, зокрема, діатонічні лади наповнюються хроматизмами, розширюється мелодичний малюнок, ускладнюється ритмічна будова. На зміну первісним звукорядам приходять нові, так звані церковні лади, що сформувалися у середньовічній церковній музиці на основі переосмислення давньогрецьких ’. Український церковний спів перших століть впливав також на народні пісні. "Характерні коротенькі мелодійні звороти богослужбового співу, — стверджував М. Грінченко, — іноді подибуємо і в обрядових піснях, що дає нам можливість встановити якщо не пізніше їх походження, то в усякому разі дальші нашарування в їх музиці під різними сторонніми впливами".

З прийняттям християнства обрядові язичницькі пісні поступово фольклоризуються і втрачають своє первинне, власне культове призначення. Магічно-обрядові залишки та міфологічні елементи в обрядових піснях переплелися з християнськими віруваннями й історичними ремінісценціями з княжої доби. Це засвідчують згадки про князя Романа і Журила (мабуть, билинний Чурило), про медову данину, охорону замків і міських брам. Так, у популярних народних піснях-забавах "Воротар", "Король" інсценізується облога міста королем або посадження на престол князя Данила, причому із згадкою імені його батька князя Романа. Зустрічаються звороти, які вказують на нові історичні реалії: городи турецькії, замки німецькії. У колядці "Ой, вийди, вийди, турецький царю" оспівується поєдинок з турецьким царем. У веснянці "Тума таночок водила" відбитий мотив потурчення українців; ймовірно, що в обох випадках турецький або турський замінив якийсь інший, раніший. В одній з весільних пісень є згадка про Литву, що засвідчує історичну пам’ять про входження українських земель до Великого князівства Литовського:

Не наступай, Литва. Буде з нами битва, Будем бити, воювати, Та Марисі не давати.

Християнські мотиви найвиразніше проявляються у зимовому циклі, де язичницька образність колядок і щедрівок переплелася з темою Різдва Христового. Такий симбіоз помітний і в інших жанрах: веснянок — з Великоднем, купальських пісень — з Різдвом Іоанна Хрестителя. Чимало пісень присвячені улюбленим святим — Богородиці, Миколаєві, Варварі, Олексію — чоловіку Божому, Юрію-Георгію, Дмитрові, Михайлові. Християнська обрядовість зумовила появу колядок космологічного змісту, в яких оспівується християнська історія створення світу.

Зв’язки з балканськими слов’янами викликали зацікавлення сербськими піснями, зокрема епічними, а також болгарськими і молдово-волоськими. Піднесення культури країн Західної Європи та пожвавлення зв’язків з ними посилило західний струмінь — через лицарську пісенність, мандрівних музик-ваґантів (від лат. Vаgantes — мандрівні), нові інструменти та інструментальні жанри і танці, освітню систему. Приблизно в цю епоху виникає цілком нова форма народної піснетворчості, форма релігійної пісні чи духовного вірша, які пізніше стали називатися кантами і псальмами.Певна взаємодія у пісенному фольклорі відбувалася і між українцями та осілими в Україні вірменами, євреями, уграми, волохами, татарами, пізніше поляками і німцями.

Побутова музика, музичні інструменти

Носіями нових музичних ідей були насамперед мандрівні музики-скоморохи, які поступово осідали на постійне життя. Закономірною стала поява українських музик на службі у капелах польських королів і магнатів.З XV ст. в Україні, а також сусідніх Польщі та Литві з’являються сербські мандрівні музики, які приносять з собою нові музичні інструменти та інструментальні жанри. Поступово інструментальна музика набуває істотних змін. Східний скіфосарматський тип інструментарію і форми музикування звужуються. Падіння давніх східних цивілізацій сповільнило і врешті призупинило тривалий процес притоку східного інструментарію в Україну, форм його побутування та репертуару. Останній великий відгомін цієї традиції спостерігається у Візантії, де у придворному та міському побуті знаходили собі пристановище гурти східних музик-гістріонів. Ймовірно, один з таких гуртів з оточення візантійського імператора змальовує знаменита фреска Київської Софії. Підупадають і пізньоантичні традиції інструментального музикування, з якими Україна-Русь мала безпосередній контакт через Північне Причорномор’я. Водночас міцніють культурні зв’язки з Західною Європою, що вплинуло і на формування нового типу інструментальної культури. Хоча цілком зрозуміло, що в XIII — XIV ст. сама Західна Європа була ще дуже молодою з точки зору світської інструментальної музики і проходила етап активного засвоєння східного інструментарію та форм музикування, переважно з арабо-мусульманського світу. Як слушно зазначає В. Витвицький, "наші землі були ланкою на шляху, яким знання і вживання музичних інструментів ішло зі Сходу на Захід. Відомо, що гра на інструментах на Близькому Сході під кінець першого тисячоліття нашої ери була досить розвинена. Щойно звідти інструментальна музика просякала в Західну Європу. Шляхи цього просякання були Іспанія, Італія, Балкани й Україна".

Подальшого розвитку в цей період набуває група духових інструментів, переважно з родини флейтових, які продовжують бути основним інструментарієм як у народному, так і професійному середовищі. У військовому середовищі, княжому побуті та у містах в ужитку були різноманітні труби — дерев’яні сурми (мабуть, назва походить від східної зурни, яка в давніх літописах пишеться саме "сурна"), зігнуті мисливські роги, зокрема з рогу тура. Лексеми "труба", "труби", "трубний глас" часто трапляються в літописах та інших писемних пам’ятках. Збереглося чимало зображень військових труб — у мініатюрах "Хроніки" Георгія Амартола (список кінця XIII або початку XIV ст.): воїн трубить у ріг; близько десяти таких сюжетів фіксує Київський ілюстрований літопис, що дійшов у Радзивилівському списку XV ст. Цікаво, що тут є зображення і нового інструмента, що нагадує європейський корнет. У великих містах магістратські музики служили трубачами на ратушах. 1430 р. у Львові на вежі Галицької брами було поставлено годинника, до якого приставили трубача та міського сторожа. У військовій музиці поширеними були також ударні інструменти — різноманітні бубни, зокрема подвійні тулумбаси (себто литаври). Пізніше у Запорозькому війську їх називали котлами, а музик — довбишами.

Військова музика добре мобілізувала військові дружини, сприяла їхній чіткій взаємодії; для цього служив спеціальний сигнальний репертуар. Окрім того, рев труб і гуркіт бубнів мав наганяти ворогові страху. Ударні інструменти були невід’ємною часткою різноманітних ансамблів у побутовому музикуванні, де вживалися нерідко й самостійно — для супроводу танців, як це бачимо в ілюстрації з Київського псалтиря 1397 р. Зі Сходом були пов’язані й деякі струнно-щипкові інструменти.

Кобза

Це передусім кобза і бандура з родини лютневих, а згодом поширюється і сама лютня. Натомість гуслі (струнно-щипковий інструмент, що клався на коліна) були властиві більше північним народам Європи; в Україні значно поширенішими були гучніші цимбали. З XV ст. стає відомою скрипка, яка прийшла з Балкан, мабуть, від сербів. У писемних джерелах та усній творчості часто згадуються сербіни, тобто малі скрипки, прототипи сучасних скрипок. Східну орієнтацію давньоукраїнської інструментальної музики добре засвідчує літописна розповідь про половецького гудця Ора під 1201 р., який перебував на службі київського князя й співав йому "Пісні половецькі". Ця ж орієнтальна традиція позначилась і в стилістиці інструментальної музики, насиченої мелізматичними прикрасами, хроматичними інтонаціями і складними ритмічними малюнками.

Епічні жанри

У добу пізнього середньовіччя завершує формування провідний жанр давньої національної епіки — билина. Саме до цього періоду належить найдавніший її текстовий запис під самоназвою старина — "Стих старина за пивом" у збірці XV ст., переписаній монахом Єфросином у КирилоБілозерському монастирі.

Билини у героїко-патріотичному дусі оспівують подвиги князів, дружинників, бояр, народних героїв — таких, як Святогор, Микула Селянинович, Ілля Муровець (пізніше Муромець), Олексій Попович, Кирило Кожум’яка та ін.; змальовують княжий побут, звичаї, пісенно-музичні реалії тощо. Билинна епіка — це речитативна мелодизована оповідь піднесено-героїчного змісту, що виконувалася особливими співцями у супроводі струнно-щипкового інструмента (гуслі, пізніше кобза). Билини входять у велику епічну традицію Сходу і Півночі та є її крайнім західним рубежем. У XIII — XIV ст. билинна епіка наповнюється новими сюжетами, пов’язаними, зокрема, з історичними реаліями Галицько-Волинського князівства: про князя Романа, Дюка (Дуку) Степановича, Чурила Пленковича, Михайла Козарина та ін.

Поступово билина трансформується у нові фольклорні жанри, зокрема балади. Заключні прославні епізоди билин, як і загалом билинна епічна традиція, трансформуються в історичні думи. До епічних прославних жанрів близькими є пісні-хвали, що були особливим прославним співом героїко-патріотичного змісту княжої доби.

Великобританія і кельтський пояс

Британські острови багаті іншими типами музичного фольклору, які виконують функції танцювальної та розважальної музики, історичних оповідань і голосінь. Кельтська народна музика особливо цікава своєю відмінністю від англійської, з якою вона близько сусідами, а також зв'язком з давніми і майже вийшли з ужитку мовами. 
Шотландська музика тривалий час взаємодіяла і з класичною професійною музикою і з народною музикою сусідніх народів.

Для шотландського національного інструменту - волинки шотландських горців - крім народної, є своя класична музика в Киеве, крім народної, завдяки якій вона і стала відома. Однак найбільшу популярність отримала виконується шотландськими волинщик музика руху, включаючи танцювальні жанри і військові марші у виконанні різних духових оркестрів. 
Ірландська музика пов'язана з мовою і танцем так само, як і шотландська в Киеве, але в ній менше відчувається різниця між фольклором і популярною музикою. В Ірландії використовується безліч народних інструментів: місцеві види волинок, дерев'яних флейт, скрипок і свистків, а також ірландський бубон.

Для цієї країни характерні два типи народної музики: вокальна і танцювальна. Великі, добре організовані чоловічі хори співають при великому скупченні народу, на різних громадських святах по всій Німеччині. Чоловічі хори беруть участь у колективному музикуванні в селах, в регіональних і національних хорових конкурсах. 
Танцювальні жанри - серцевина народної музики Німеччини. Крім різноманітних танців закордонного походження, популярних у німецьких народних музикантів і їх аудиторії, існує й багато національних танців. У Південній Німеччині опулярна коротка пісня, яка називається Schnaderhpferl. Такі пісні спонукають публіку почати танці, надихають музикантів і танцюристів. Їх завзяті, глузливі тексти, що складаються з чотирьох рядків, є імпровізацією на будь-яку актуальну тему, від любові до політики.

Східна Європа

Зберігаючи традиції епічного співу, народні музиканти південно-східної Європи до цих пір виконують розповідні пісні. Англійська вчений Мілман Паррі досліджував епіки цього регіону, зв'язавши сьогоднішню практику народного музикування з передбачуваної манерою виконання епічних текстів в Давній Греції - Іліади й Одіссеї Гомера. В епічних піснях поєднується розповідь про героїчні діяння минулого з розповіддю про недавні битвах і війнах, про повсякденні місцеві події. 
Країни Середземномор'я. Південні регіони Європи поділяють тяжіння західноєвропейської музики до гармонії, що спирається на церковні лади, і до регулярного, симетричною ритміці. Проте на характер народної музики цих регіонів тривалий вплив мали переселенці з Північної Африки і Середнього Сходу, що з'явилися тут у ранньому середньовіччі.

Список використаної літератури

• Урок на тему "Між легендою,фольклором та історією" учителя музичної школи № 1 Козубської В.М. з м. Луцька Волинська область
• Урок на тему "Український фольклор" учителя музичної літератури та сольфеджіо музичної школи № 1 Парфенюк А.М. з м.Луцька Волинська область
• Методичні вказівки по проведенню уроку учителя Ширкової Світлани Анатоліївни
  
• Кривцун О. Эстетика : учебник для гуманит. вузов и факультетов / О. Кривцун. – М. : Аспект Пресс, 2003. – 447 с.
• Холопова В.Н. Три стороны музыкального содержания / В.Н. Холопова // Музыкальное содержание: наука и педагогика : материалы Первой Рос. науч.-практ. конф. (4 – 5 декабря 2000 г., г. Москва). – М. – Уфа : РИЦ УГИИ, 2002. – С. 55 – 76.
• Грушевський М. Історія України-Руси. — Київ, 1995. — Т. 6. — С. 616. Витвицький В. Український музичний Львів // Витвицький В. За океаном: Зб. статей. — Львів, 1996. — * С. 9. Кох К.-П. Із спостережень над східнослов’янськими та середньоєвропейськими музично-фольклорними зв’язками у XVI — XIX століттях // Укр. музикознавство. — 1979. — Вип. 14. — С. 151 — 167.
• youtube. com

Над уроком працювали: учитель Козубська В.М., учитель Парфенюк А.М., дипломований спеціаліст Муха О.М

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, а и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.