Музична форма. Музичні жанри
 
   Музичною формою називається побудова музичного твору.

   Система взаємодії елементів музичної мови, що розкриває художній зміст твору, становить музичну форму. В процесі розгортання музичної форми утворюються різні побудови, їх послідовність співвідношення та пропорції визначають тип музичної форми.

   Музична форма кожного твору індивідуальна, але історично склалися деякі загальні типи форми. Вони позволяють втілити, як прості так і складні за образним змістом музичної ідеї.
До простих форм належать такі музичні композиції, розділи яких, не поділяються на самостійні частини. Для них характерно смислова єдність музичного розвитку, що не порушується навіть цезурами. Прості форми можуть бути одночастинними, двочастинними, та тричастинними.

   До складних належить дво і трьох частинні твори, де хоч 1 розділ має просту дво або трьочастинну форму. Для складних форм, визначальними є тематичний     та ладо тональний контакт між частинами, що дає поштовх до наскрізного розвитку.

   Мелодія – це одноголосна форма викладу музичної думки. Специфічною стороною мелодії є її інтонаційний зміст, основу якого складає мелодичний інтервал. Мелодія може самостійно і вичерпно втілювати най різноманітні музичні образи.

   На її основі з часом розвинулась багатоголосна музика, в якій вона стала головним носієм музичного змісту. Коли мелодія стає основою  музичного розвитку, більш складною, багатоголосною музику, і втілює у собі її найсуттєвіші риси. Вона перетворюється у тему.

   Послідовність мелодичних інтервалів у певних ладо тональних та ритмічних умовах утворює мелодичну лінію. Зміна напрямку руху мелодичних інтервалів утворює мелодичні хвилі, які мають підйоми та спади.

   Мелодія створена для голосу, називається вокальною.

   Основні риси вокальної мелодії, сформував під впливом природних можливостей глосу. Вона має невеликий діапазон і звучний регістр. Її мелодична лінія складається з коротких мелодичних хвиль. Стрибки у вокальній музиці рідко перевершують актову. Виспідний напрямок пов’язаний з посиленням емоційної напруги, а не спідний – з її послабленням.

   Мелодія створена для виконання на інструменті – називається інструментальною.

   Основні риси її формувалися під впливом великих технічних можливостей музичних інструментів. Її мелодична лінія має широкий діапазон.

   Тривалий     розвиток, складну техніку стрибків, та пасажів.

   Мелодія має певну структуру, вона може ділитися на окремі побудови: межа між ними називається цезурою. Основними елементами та побудови мелодій є інтонація, мотив, фраза, речення, та період.

   Період – це найпростіша завершена форма, викладу, музичного образу. Період має вісім або 16 тактів і поділяється на 2 речення (4 або 8 тактів). Такий період називається квадратним. Перше речення нестійке. Речення складається з фраз, мотивів у мелодії.

   Момент найбільшої напруги у розвитку мелодійної лінії – називається кульмінацією.

   Кульмінація являється переважним моментом найбільших напруг. Для багатьох типів музичних форм дуже характерно положення кульмінацій. Головна кульмінація дуже часто створюється близько від початку чи останньої четвертої всього твору.

   Вся форма може бути створена на одній темі, кожна частина має свою функцію в формі.

   Для кульмінації взагалі характерні не тільки високий регістр мелодії, но і значна сила звучності.

   Мелодична вершина може не співпадати з кульмінацією, так як іноді вона затухає і утрачає прозорість звучання.

   Музична форма, представляє собою процес, в зв’язку з чим особливе значення мають основні принципи розвитку музичного матеріалу.

   Принципів розвитку є п’ять і вони можуть бути приведені в наступну загальну систему:

   Перший принцип – повторення

   Другий принцип – змінення повторення

   Третій принцип – розробка

   Четвертий принцип – повторний контраст

   П’ятий принцип – контраст сопоставлення.

   Просте повторення – найбільш елементарний принцип розвитку.

   Повторення частини форми і всієї форми при аналізі більшою частиною в рахунок не приймається, в цьому випадку дві однакові частини рахуються за одну. Це відноситься до вокальних творів, в яких одна і та сама музика повторюється багато разів з різним текстом. Повторення часті має самостійну функцію репризи і служить виразом одного із основних принципів формоосвіти.

   При аналізі реприз не повторення завжди приймається в рахунок як окрема самостійна частина.

   Змінене повторення являється найбільш складним принципом розвитку. Ступінь складності може бути різним, в залежності від глибини міри. Якщо повторення застосовується багато раків і кожний раз з новими змінами, то змінене повторення виступає вже як головний принцип формоосвіти. В таких випадках кожна частина приймається в рахунок, як окрема частина.

   В розробці – повторюється частини теми на такій же висоті (проте чи змінене) на новій висоті (на інших гармоніях і в інших тональностях), в різних голосах.

   Зміни, внесені до теми переробки можуть бути настільки значними, що проводить до повторного контрасту:

   Контраст утворюється від введення нової теми. При відсутності великої різниці між темами контраст може бути названий одноплановим. Значний контраст може назвати різноплановим.

   Багатство форм багатоголосної музики діляться на два основні рода:

   1)    Гомофоничні форми, в якому один голос має ведуче значення. Ці форми ведуть початок від народної пісенної і танцювальної музики.

   2)   Поліфонічні форми, це такі форми, в яких всі голоса медолично рівні і самостійні. Найсталійші з цих форм звились в глибині середніх віків і мають велике історичне значення. Форми зберегли своє художнє значення.

   Музичні жанри

   Музичні жанри – це типи музичних творів, характерні ознаки яких сформувались у відповідності зі сферою застосування музики.

   Протягом тривалого часу в народній музиці склалися три первинні жанри: пісня, танок та марш.

   Незважаючи на те, що пісня буває лірична, колискова, жартівлива, історична, танок – вальс, гопак, танго, а марш – похідний, спортивний, святковий або траурний, кожен з жанрів має стійкі, характерні ознаки. Перш за все, це типові розміри, - ритмічні групи, мелодичні звороти, певний склад та фактура. Так, колискова пісня завжди має повільний, рівний темп та плавний “заколисуючий” ритм. Мелодична лінія складається з точно або варійовано повторених фраз і має хвилеподібний рисунок. В ній багато секундових інтонацій, склади тексту розспівуються, а слова повторюються.

   Вона звучить у середньому регістрі, тихо, заспокійливо.

   Вальс має помірний темп, тридольний розмір і типовий акомпанемент, в якому підкреслюється кожна доля розміру. Бас береться окремо від інших звуків акомпанементу і як правило, на першу долю.

   Гопак – це швидкий танок у розмірі 2/4. В ньому стрибки мелодії (під сичуги “Гоп” чергуються з моторними, стрімкими мелодичними фразами, які надають гопаку великої внутрішньої динаміки.

   Полька – веселий та живий чеський танок на 2/4, з характерною ритмічною групою. Численні акценти надають музиці пружності та активності. Жанрові ознаки маршу пов’язані з ходою: Для нього характерні дводольний розмір (2/4, 4/4 або С) пунктирний ритм, або підкреслена метрична доля, помірний та рівний темп.

   Пісня, танок і марш, співіснуючи у побуті, піддавалися взаємовпливу, внаслідок чого з’явилися музичні твори зі мішаними жанровими ознаками.
Наприклад, маршова, пісня.

   Не втрачаючи пісенної природи, вона отримала маршовий темп та маршові ритми.

   У нових суспільно-історичних умовах виникли нові жанри – опера, ораторія, симфонія, концерт, тощо. Деякі старовинні жанри зникли з художнього вжитку, інші суттєво змінилися.

   Більш складні за композицією жанри ввібрали в себе риси пісні, танку і маршу. Тому, щоб краще зрозуміти зміст музичного твору, бажано визначити його жанрову природу.

   Потім врахувати епоху, коли був написаний твір, особливості національної культури та індивідуальний стиль автора музики.

   Саме вони роблять твори одного жанру такими різними і неповторними.