Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Модернізм як некласична модель культури. Новаторство модерністського мистецтва. Засновники європейської модерністської прози: М.Пруст,Ф.Кафка, Дж.Джойс. М.Пруст(1871-1920). „У пошуках утраченого часу” — „суб’єктивна епопея”20 ст., її складові та центральні проблеми (часу, міжлюдських взаємин, пошуку сенсу буття)

Розділ 2
МОДЕРНІСТСЬКА ПРОЗА НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

- Що вважали модерним сто років тому?
- Чому деякі митці початку XX ст. хотіли «зруйнувати давні міста»?
- Як із філіжанки чаю виринає зниклий світ?
- Як надписує свій зошит учень Всесвіту?
- Як склалася доля комівояжера, котрий перетворився на величезну комаху?
Відповіді на такі запитання ви відшукаєте у цьому розділі. Знайдете ви в ньому також розповіді:
- про рафінованого естета, котрий, усамітнившись у кабінеті, оббитому корковим деревом, описував мандри закамарками власної пам'яті;
- про дотепного вигадника, який описав один день на кількох сотнях сторінок, а всесвітню історію виклав мовою, складеною ним з близько 70 мов;
- про дивака, що, присвятивши себе літературній творчості, заповів знищити свої рукописи...

СКАРБНИЦЯ ЕРУДИТА
Літературна панорама доби
Слово «модернізм» ( від франц. тойегпе - новітній, сучасний) -це не лише термін, що позначає певний напрям у художній літературі. У загальному культурному контексті воно набуло сили стрижневого поняття, що фіксує докорінні зміни у мистецтві, філософії, і ширше - у світорозумінні людини XX ст.

Англійська письменниця-модерністка В. Вулф напівжартівливо датувала виникнення модерністського мистецтва груднем 1910 р., оскільки саме тоді, за її словами, змінилася людська природа. Звісно, не слід розуміти її твердження буквально, адже процес модерністського оновлення, що відбувався у царині гуманітарної культури, навряд чи міг з'явитися якогось конкретного місяця чи навіть року.

А втім, дослухатися до зауваження В. Вулф все ж таки варто. Цілком слушно вона вказала на зв'язок між новим напрямом у мистецтві XX ст. та змінами «людської природи», тобто змінами у сприйнятті та розумінні дійсності, у системі ціннісних пріоритетів, і, зрештою, у художньому мисленні.

Тема зрушень в естетиці початку XX ст. була настільки нагальною, що проникала навіть на сторінки художніх творів. Так, у романі «У пошуках утраченого часу», що належить одному з корифеїв модерністської літератури М. Прусту, ми знаходимо характерні міркування з цього приводу. Оригінальний маляр чи оригінальний письменник, говориться у творі, «діють мов ті окулісти. Лікування їхнім малярством, їхньою прозою не завжди приємне пацієнтам. По завершенні курсу лікар наказує нам: "Тепер дивіться". І ось світ (створений не раз, а щоразу перетворюваний новим оригінальним митцем) постає перед нами зовсім інакшим і водночас цілком ясним... Такий ото він, новий, свіжостворений і недовивчений Усесвіт. Він проіснує до наступного геологічного зсуву, що його викличе новий оригінальний маляр чи новий оригінальний письменник».

Мала рацію В. Вулф і коли виділяла як «час модернізму» саме 10-і роки XX ст. Адже у цей період вступили у пору творчої зрілості такі знакові письменники та поети, як М. Пруст, Дж. Джойс, Ф. Кафка, Т.С. Еліот, Р.М. Рільке та інші. Новий етап у розвитку західного модернізму розпочався у 20-і роки, коли були завершені та надруковані центральні твори зазначених майстрів слова. Неймовірно плідним був, зокрема, 1922 р.

Він увійшов до історії західної літератури як рік народження ряду модерністських шедеврів - романів «Улісс» Дж. Джойса та «У пошуках утраченого часу» М. Пруста, поеми «Спустошена земля» Т.С. Еліота та циклу «Дуїнянські елегії» Р.М. Рільке.

Естетичні витоки модернізму сягають ще доби декадансу, коли в універсальних художніх системах романтизму та реалізму зародилися нові напрями та течії: від критичного реалізму відбрунькувалися натуралізм та імпресіонізм, а від романтизму - неоромантизм та символізм. На початку ж XX ст. ці напрями та течії, що вже вичерпали свій духовно-естетичний потенціал, були синтезовані модернізмом на новій основі. Внаслідок такого синтезу визначилась одна з найхарактерніших рис модерністської літератури - принцип поєднання елементів життєподібного зображення (натуралістичних та імпресіоністичних) елементами умовними, символічними.

Класичний зразок такого поєднання міститься у новелі «Перевтілення» Ф. Кафки (з детальним її аналізом, а також загальною характеристикою творчості самого письменника ви познайомитеся далі у цьому розділі). У ній розповідається про те, як звичайний комівояжер Грегор Замза перетворився на страхітливу комаху. Оточення Грегора - його рідні та знайомі, кімната, будинок, вулиця, ми "і о - зображене у реалістичному ключі. З граничною життє-подібністю подається і фантастична метаморфоза головного героя: «...вторгнення фантастичного, - коментує цю особливість кафківсь-кої новели український літературознавець Д. Затонський, - аж ніяк Не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що ні в кого не викликає подиву». Ясно, що Кафка творить художній світ за своїми власними законами, відмінними від наявних у реальності й залежними лише від Поставлених ним художніх завдань. Однак слід зазначити, що цей ипііінфантастичний світ є не таким вже й далеким від реальності. Адже історія перевтілення пересічного комівояжера ілюструє болісні Проблеми духовного життя людини XX ст., а саме - відчуження особистості від оточення, її приреченості на самотність тощо.

Як свідчить наведений приклад, у літературі модернізму художній світ постає автономною реальністю, що підкоряється особливим законам. Така автономна реальність у незвичному світлі вияскравлює «больові точки» об'єктивного світу, Котрий усвідомлюється письменниками-модерністами як хаотичний, незбагненний, абсурдний. На перший погляд, це идікться дивним, бо час, коли на літературних обріях з'явилися модерністи, був добою бурхливого розвитку науки та великих історичних сподівань.

Проте жодних суперечностей тут немає. Просто письменники-модерністи гостро відчували брак духовності, яким супроводжувався прогрес «механічної цивілізації» з породжуваними нею революціями в усіх сферах буття та небезпечною самовпевненістю інтелекту. «З кожним днем я дедалі меншого значення надаю інтелектові», - писав у одній зі своїх статей вже згадуваний М. Пруст. А норвезький літератор Даґ Сулстад, зі свого боку характеризуючи світоглядну платформу модерністів, пояснював: «...буржуазне суспільство з його раз і назавжди встановленою концепцією людини, з його прямолінійною вірою у розум і прогрес для них перестало існувати. Там, де інші бачили розум і порядок, вони бачили лише ірраціональність і хаос».

З цього «хаосу» модерністи й творили свої художні світи. Така творча настанова відбита, зокрема, у хрестоматійно відомому вислові англо-американського класика модерністської поезії Т.С. Еліота: «Поетична свідомість збирає розрізнений досвід, адже свідомість пересічної людини є хаотичною, неправильною, фрагментарною. Людина закохується або читає Спінозу. і ці два види досвіду не мають нічого спільного між собою, або із стуком друкарської машинки, або із кухонним запахом; у свідомості ж поета ці види досвіду завжди створюють нові цілісності».

Здається цілком природним, що за умов сприйняття зовнішнього світу як сукупності хаотичних фрагментів головною цементуючою основою при створенні такої естетичної «цілісності» стало суб'єктивне начало. Світ у модерністській літературі часто зображується крізь призму свідомості індивіда; важливим об'єктом художнього дослідження стає також сфера підсвідомого. Та ж таки В. Вулф підкреслювала: «Для модерністів особливо цікавим є те, що знаходиться у підсвідомості, у важкодоступних глибинах психології».

Слід розрізняти модернізм як добу в історії культури, літератури та гуманітарної думки XX ст. та модернізм як літературний напрям, що його розквіт припав на 10-40-і роки минулого століття. За доби модернізму виникли такі новаторські художні течії та школи, як дадаїзм, сюрреалізм, футуризм, імажизм, імажинізм, експресіонізм, акмеїзм тощо. Утім, хоча притаманний модерністській добі пафос оновлення і був спільною основою світорозуміння представників нового мистецтва, нагальні світоглядні проблеми й естетичні завдання в їхній творчості розв'язувалися настільки по-різному, що є всі підстави виокремлювати у загальному потоці нереалістичної літератури два напрями - модернізм та авангардизм. Усвідомлення спільних та відмінних рис цих напрямів є необхідним для розуміння розвитку літературного процесу XX ст. Тому зупинимося на цьому питанні докладніше.

1. І в авангардизмі, і в модернізмі закарбувалося нове співвідношення дійсності та мистецтва, за умов якого саме мистецтву надавало більшої значущості та цінності. Однак модерністи здебільшого протиставляли створений ними художній світ реальному, тимчасом як авангардисти були спрямовані на втілення у дійсності закарбованих у їхній творчості ідеалів, на революційне перетворення світу своїм мистецтвом. Це давалося взнаки і в життєвих позиціях митців зазначених напрямів. Так, „взірцеві” модерністи зазвичай уникали участі у політичному житті; натомість представники авангардистських течій часто долучалися до суспільно-політичного життя, а деякі з них навіть надавали ідейну і творчу підтримку тоталітарним режимам (скажімо, Ф.Т. Марінетті - в Італії, В. Маяковський - у Росії).

2. І авангардисти, і модерністи виходили з того, що художній світ створюється згідно зі специфічними, не залежними від об'єктивної дійсності законами.

Обґрунтовуючи цей принцип нового мистецтва XX ст., видатний культуролог і філософ X. Ортеґа-і-Ґассет наводив такий приклад. "Уявіть, що ми розглядаємо сад через віконне скло. Очі наші мають пристосуватися у такий спосіб, аби зоровий промінь пройшов крізь скло, не затримуючись на ньому, і зупинився б на квітах та листі. Позаяк наш предмет - це сад і зоровий промінь спрямований на цього, ми не побачимо скла, пройдемо поглядом крізь нього... Проте, зробивши зусилля, ми можемо абстрагуватися від саду і перевести Погляд на скло. Сад зникне з поля зору, і єдине, що залишиться від Нього, - це розпливчасті кольорові плями, немовби нанесені на скло". "Сад" у цьому прикладі - це об'єктивний світ, а «скло» - мистецтво.

«Більшість людей, - веде далі мислитель, - не можуть пристосувати овій зір так, аби, маючи перед очима сад, бачити скло, тобто ту прозорість, яка й утворює мистецький твір: замість цього люди проходять повз - або крізь, - не затримуючись, бажаючи зі всією пристрасністю ухопитися за людську реальність, що пульсує у творі...» Насправді ж, Переконує X. Ортеґа-і-Ґассет, слід розглядати не «сад», а «скло». «Художній твір, - проголошує він, - є художнім лише тією мірою, якою він є нереальним. Тільки за однієї умови ми можемо насолоджуватися Тиціановим портретом Карла V, зображеного верхи на коні: ми не повинні дивитися на Карла V як на реальну живу особистість - натомість ми повинні бачити тільки портрет, ірреальний образ, вигадку. Людина, зображена на портреті, і сам портрет - речі абсолютно різні: ми цікавимося або одним, або іншим. У першому випадку ми "живемо разом" із Карлом V, а в іншому - "споглядаємо" художній твір як такий».

Однак спільне для обох напрямів заперечення ідеї панування життєподібності у мистецтві реалізовувалося в авангардистській та модерністській естетичних системах по-різному. Модерністи, що у своїй творчості прагнули поєднання реальних та ірреальних елементів, не відкидали принципу життєподібності; авангардисти ж радикальніше поривали з реальним світом, вбачаючи у відмові від життєподібності образів одну з головних умов створення нового мистецтва.

3. І авангардизм, і модернізм відтворювали нове розуміння природи людини, нове бачення її ролі та місця у світі. Скажімо, якщо письменники-реалісти XIX ст. акцентували соціальний та психологічний аспекти особистості, значну увагу приділяючи об'єктивним обставинам, що зумовлювали характери та вчинки персонажів, то у новому мистецтві XX ст. пріоритетними стали «вічні», незалежні від конкретних соціально-історичних обставин властивості людської природи, а об'єктивне начало поступилося місцем суб'єктивному. Підсилення ролі суб'єктивного начала знову ж таки по-різному відбилося у художніх системах авангардизму та модернізму: модерністи тяжіли до змалювання світу крізь призму свідомості індивіда, а авангардисти наголошували на образі людини-перетворювача соціального й природного буття.

4. Найвиразніше відмінності між авангардизмом та модернізмом виявляються у ставленні представників цих напрямів до традиції. Звісно, і авангардисти, і модерністи усвідомлювали себе новаторами у мистецтві. Однак перші прагнули зруйнувати створене попередньою літературою і будувати своє мистецтво на «чистому» майданчику; другі ж підтримували певний зв'язок із класичною традицією, хоча й докорінно її модернізували.

Порівняйте два висловлювання, які розкривають модерністське (Т.С. Еліот) та авангардистське (Ф.Т. Марінетті) ставлення до традиції.

«Традиція зобов'язує людину писати не тільки з точки зору представника свого покоління, але й з відчуттям того, що вся європейська література, починаючи від Гомера і охоплюючи всю національну літературу, існує немовби одночасно й утворює один часовий ряд. Саме це відчуття історії, яке є відчуттям позачасового і разом з тим проминущого, тобто позачасового і проминущого у сукупності, робить письменника традиційним і разом з тим спонукає його глибше осягати своє місце і свій час, свою сучасність».
                                                                 Т.С. Еліот. Традиція та індивідуальний талант
«Для чого це: щоденне відвідування музеїв, бібліотек, академій, де поховані нездійсненні задуми, розп'яті найкращі мрії, розписані по графах надії? ...Гей, де там славетні палії з обпаленими руками? Гей, сюди! Гей! Тягніть вогонь до бібліотечних полиць! Спрямуйте воду з каналів на музейні склепи й затопіть їх!.. І нехай цей потік змиє великі полотна! Хапайтеся за кайла та лопати! Руйнуйте давні міста!»
Ф.Т. Марінетті. Перший маніфест футуризму
5. У своїх духовних пошуках авангардисти здебільшого були націлені на майбутнє, що осмислювалося ними як новітня прекрасна утопія. Звідси - просякнутість їхнього мистецтва пафосом революційного перетворення світу*. Модерністи ж, Навпаки, зверталися до минулого, шукаючи у ньому Відповідних паралелей із сучасністю та свідчень тих універсальних закономірностей буття, що даються взнаки «завжди і всюди». Звідси - насиченість їхніх творів сюжетами та образами, запозиченими з міфології, а також з історії та літератури Попередніх епох.

6. Авангардизм і модернізм відрізняються один від одного також основним емоційним тоном. Найкращі зразки модерністської літератури зазвичай забарвлені всеосяжною Іронією, яка увиразнює скептичне ставлення їх творців до духовного світу сучасної їм людини, до суспільства та історії, до віри у можливості перетворення світу і, зрештою, - до власної творчості. Тимчасом в авангардистській художній системі пану енергія ентузіазму або волання до «найвищої», ідеальної реальності.

7. У межах авангардистського руху утворювалися численні течії та школи, які створювали групові естетичні програми, виступали з колективними літературними маніфестами тощо. Модерністський же напрям складався не із літературних угру-повань, а з індивідуальних художніх систем окремих митців. Слід, однак, звернути увагу на те, що виокремлення зазначених відмінностей між авангардизмом і модернізмом є досить умовним, адже ці два напрями розвивалися у тісному розв'язку та постійній взаємодії.

У масиві модерністської літератури простежуються два магістральних шляхи побудови нової художньої реальності.
Митці, які йшли першим шляхом, створювали свій художній світ, спираючись на вже «готовий» матеріал - міфопо-етичний або літературний. Цей матеріал часто використовувався ними як «другий» (символічний) план персонажів та сюжетних ситуацій, що додавав зображуваному позачасового загальнолюдського виміру. За таким принципом, зокрема, побудовані романи «Улісс» Дж. Джойса, де «другим» планом змальованого життя початку XX ст. є Гомерова «Одіссея», а також «Доктор Фаустус» Т. Манна та «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, в яких на «другому» плані звучить фаустіанська тема.

Інший шлях торували письменники-модерністи, які створювали свій художній світ не на загальнокультурному ґрунті, а з власних, індивідуально-«авторських» міфів. Так народжувалися самобутні сюжети про перетворення людини на комаху («Перевтілення» Ф. Кафки) або про пошесть чуми у XX ст. («Чума» А. Камю). Вельми характерним є такий факт з творчої біографії американського письменника В. Фолкнера: вигадавши округ під назвою «Йокнапатофа», він розробив детальну географічну карту, на якій був позначений ландшафт території площею 2400 кв. миль з населенням близько 15 000 чоловік.

Великого значення у модернізмі набув міф. Коментуючи цю особливість модерністської літератури, німецький письменник Т. Манн підкреслював, що митець тоді звертається до області міфічного, коли підсилюється «інтерес до типового, загальнолюдського, того, що вічно повторюється, позачасового».

Міфи (від грец.  - оповідь, байка, переказ) - витвір колективної загальнонародної фантазії, що узагальнено відображають дійсність у формі конкретно-чуттєвих персоніфікацій та одухотворених істот, котрі усвідомлювалися первісною свідомістю як цілком реальні.

Міф приваблював модерністів не лише як скарбниця «вічних» сюжетів та образів. Поєднуючи у своїх художніх творах реальні та ірреальні елементи, представники цього напряму вдавалися до самостійної міфотворчості. Не випадково австрійський модерніст Ґ. Брох проголосив міф «знаком нової віри та нової єдності світу» головною запорукою досягнення у художньому творі «тієї єдності, яка зможе подолати кривавий розкол світу». Однак слід мати на увазі, що модерністські міфи - як ті, що будувалися на ґрунті вже готового літературного матеріалу, так і ті, що були індивідуально-авторськими створіннями, - відрізнялися від міфів давніх. Не заглиблюючись у численні відмінності, наведемо тільки один приклад: на противагу архаїчному міфові, модерністський літературний міф зазвичай був забарвлений авторською іронією, що не дозволяла читачам повірити, ніби все, що у ньому змальовується, є «дійсністю».

Як вже зазначалося, письменники-модерністи не виробили спільної естетичної платформи, не створили колективних творчих програм. Однак, згідно з усталеною думкою літературознавців, біля витоків модернізму стоять три найвидатніших прозаїки XX ст.: француз Марсель Пруст, ірландець Джеймс Джойс і австрієць Франц Кафка. Характерно, що всі троє не вважали себе модерністами, поготів - засновниками нового літературного напряму. Творили ці письменники незалежно один від одного; між ними навіть не було повноцінного творчого спілкування. Кафка ніколи не зустрічався із Джойсом чи Прустом. А поверхова зустріч Пруста та Джойса у Парижі не мала навіть натяку на творчий взаємообмін.

«Коли нас познайомили на одному прийомі, - згадував Дж. Джойс її їм цю зустріч із М. Прустом, - наша недовга бесіда складалася виключно з одних "ні". Пруст запитав мене, чи знаю я такого-то. И відповів: "Ні". Господарка дому спитала, чи читав Пруст "Улісса", иш відповів: "Ні". Так воно й тривало далі...»

Певно ж, така ситуація може бути прикладом умовності літературознавчих термінів та характеристик. Утім, незаперечним є той факт, що ці три письменники, працюючи незалежно один під одного, створили духовно-естетичні засади модерністського напряму й проклали нові шляхи літератури XX ст.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Чи мала рацію В. Вулф, «датуючи» час народження західного модернізму 10-и роками XX ст.?
2. Схарактеризуйте головні особливості світосприйняття митців модерністської доби.
3. Назвіть основні відмінності між авангардизмом та модернізмом.
4. Розкрийте зв'язки модерністської літератури з міфом. Чим був продиктований інтерес митців-модерністів до міфів?
5. Назвіть письменників, що вважаються засновниками західного модернізму.


Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{бібліотека зарубіжної літератури, твір із зарубіжної літератури, уроки зарубіжної літератури}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.