Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 9 клас>>Зарубіжна література: Михайло Лєрмонтов — видатний російський письменник.

 
Михайло Лєрмонтов
(1814-1841)

Лєрмонтов прагнув у своїм житті бути як той бентежний парус, що прагне бурі проти затхлості й убозтва духовного життя сатрапівсько-миколаївської Росії.

                                            А. Малишко
 «Велика, превелика радість» —таким було враження Тараса Шевченка від знайомства з поезією Лєрмонтова. Михайла Лєрмонтова недаремно порівнюють із Пушкіним. Такий же геніальний, як і його старший сучасник, він став його правонаступником, новим володарем дум свого покоління. Геніальні російські поети, втім, не були між собою схожими.

Російський письменник «срібного віку» Дмитро Мережковський писав: «Пушкін — денне, Лєрмонтов — нічне світило російської поезії. Вся вона між ними коливається, як між двома полюсами — спогляданням і дією. Споглядання, відсторонення від дії для Пушкіна — порятунок, для Лєрмонтова — загибель поета...» Якщо пафос пушкінської поезії вражає сонячними барвами оптимізму, янгольської листоти, душевної рівноваги та^покою, то лермон-товська поезія асоціюється з місячним сяйвом нічної стихії, яка навіює  почуття трагічної самотності,  песимізму, зневіри. На вустах героїв Лєрмонтова грає вічна усмішка диявольської непокори, улюблений образ поета — бунтівний  демон, володар ночі, самотній вигнанець, чимось схожий на нього самого. «Демоном російської літератури» називав  Лєрмонтова Федір Достоєвський.

Віхи життя. Михайло Юрійович Лєрмонтов народився у жовтні 1814 р. в Москві, в родині капітана Юрія Петровича Лєрмонтова і Марії Михайлівни Арсеньєвої. Дитячі роки провів у маєтку бабусі в селі Тархани Пензенської губернії. Після смерті матері Лєрмонтова його батько через сімейні чвари змушений був залишити сина на виховання бабусі Єлизаветі Олексіївні Арсеньєвій, яка належала до відомого російського роду Столипіних. Бабуся дуже любила внука, дбала про його здоров'я, освіту, розваги. Коли він підріс, вони переїхали до Москви.

В Москві Михайло вступає до Благородного пансіону при Московському університеті, де згодом продовжує навчання вже як студент морально-політичного відділу (факультету). Провчитись неповні два роки, Лєрмонтов залишив університет, переїхав з бабусею до Петербурга і вступив у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Після закінчення цієї школи Лєрмонтов отримує офіцерське звання корнета і призначення на службу в Гусарський полк.

Незалежність поглядів, опозиційна налаштованість молодого поета до політики, яку проводив царський уряд, вилилися в гостре зіткнення Лєрмонтова з самодержавним деспотизмом. Уже наступного дня після фатальної для Пушкіна дуелі з Дантесом, коли поширилися чутки про смерть Пушкіна, Лєрмонтов пише вірш «Смерть Поета», в якому гнівно звинувачує світське оточення Пушкіна в загибелі поета. Вірш відразу став відомим і, за спогадами одного із сучасників Лєрмонтова, «переписувався десятками тисяч примірників, перечитувався і вивчався напам'ять усіма». Лермонтовський вірш царські урядовці сприйняли як «заклик до революції», а самого поета після короткочасного утримання під арештом відправили на Кавказ. Розпочалося перше кавказьке заслання поета, яке, втім, не було довгим, оскільки, завдяки клопотанням бабусі та знайомих, Лєрмонтов уже через рік повернувся до Петербурга і продовжив службу в гвардії.

1838—1841 рр. були роками його літературної слави. Лєрмонтова визнали поетичним спадкоємцем Пушкіна.

У 1840 р. на балу в графині Лаваль Лєрмонтов посварився з сином французького посла Ернестом Варантом (який, як і поет, був закоханий у княгиню Марію Щербатову), внаслідок чого між ними відбулася дуель. І хоча для жодного з супротивників вона не мала серйозних наслідків (Лєрмонтов відбувся невеличкою подряпиною нижче ліктя), цар Микола І, який вже давно був розлючений свободолюбними настроями поета і його незалежною поведінкою, скористався цим інцидентом. Поета знову відправляють на Кавказ із суворим приписом відбувати службу в частинах, які безпосередньо задіяні у військових операціях.
На початку лютого 1841 р., отримавши двомісячну відпустку, Лєрмонтов приїжджає в Петербург, сподіваючись добитися відставки і залишитися в столиці. Натомість йому було наказано впродовж 48 годин залишити Петербург і відбути до місця своєї кавказької служби. Дорогою назад Лєрмонтов дістав дозвіл ненадовго затриматися для лікування на мінеральних водах у П'ятигорську. Саме ця затримка виявилася для поета фатальною.

У П'ятигорську він зустрівся зі своїм товаришем зі школи юнкерів відставним майором Мартиновим. На одному з вечорів у п'ятигорській родині Верзиліних Мартинов образився на черговий жарт Лєрмонтова.

15 (27) липня 1841 р. біля підніжжя гори Машук між Мартиновим і Лєрмонтовим відбулася дуель, під час якої поета було вбито. На той момент йому виповнилось лише 26 років. Дізнавшись про загибель Лєрмонтова, В. Бєлінський писав, що це непоправна втрата для російської літератури: «Його життя було приречене промайнути блискучим метеором, залишивши після себе довгий слід дивовижного світла, і — зникнути в усій своїй красі».

ЛІТЕРАТУРНА ПЕРЕРВА
Цікаві факти із життя Лєрмонтова

Рід Лєрмонтових має шотландське коріння, історія якого простежується з середніх віків. Далекий пращур поета брав участь у кровопролитній війні за корону Шотландії, яка в XI ст. розгорну лась між сином короля Дункана І Малькольмом і двоюрідним братом короля, полководцем Макбетом, описаним пізніше Шекспіром у трагедії «Макбет» (1606). Іншим пращуром Лєрмонтова вважається Томас Лермонт, легендарний шотландський поет-пророк, який жив у XIII ст. (його оспівав у баладі «Томас Римувальник» сам Вальтер Скотт). За легендою, в дитинстві він був навчений феями мистецтва магії. Коли ж Томасу Лермонту прийшов час помирати, вони прислали за ним двох білих оленів, які забрали його навічно в царство фей. Російський поет і філософ Володимир Соловйов вва- жав, що Лєрмонтову передалися цей дивний поетичний дар і загадковість його особи від далекого шотландського пращура. Власне російська гілка Лєрмонтових походить від Георга Лермонта, шотландського найманця, який потрапив у російський полон під час облоги Білої, і з 1613 р. перейшов на службу до російського царя.  Російський письменник Іван Тургенев пригадував, що «у виразі обличчя Лєрмонтова було щось зловісне і трагічне, якоюсь похмурою... силою і роздумливим презирством та пристрастю віяло від його смуглянок) обличчя, від його великих і непорупіно-темних очей».

Творами Лєрмонтова захоплювалася вся Росія. Читали їх і в царській родині, хоча ставлення до них тут майже завжди було ідеологічно упередженим. Великий князь Михайло Павлович, прочитавши лермонтовського «Демона», пожартував: «Був у нас італійський Вельзевул, англійський Люцифер, німецький Мефістофель, тепер з'явився російський Демон, отже, нечистої сили прибуло. Я тільки не збагну, хто ж кого створив: Лєрмонтов — духа зла чи, навпаки, дух зла — Лєрмонтова?»

На Кавказі, куди був засланий опальний поет, тривала війна. Горянам, зібраним знаменитим Шамілем під стяги газавату, протистояли сили Окремого Кавказького корпусу, зосередженого на Азово-Моздоцькій оборонній лінії, що являла собою ланцюжок фортець і козачих поселень з військовими гарнізонами. Лєрмонтов командував авангардною розвідницькою сотнею козаків, вправно володів черкеською саблею і кинджалом, майстерно стріляв із пістолета, відзначився неабиякою мужністю в рукопашних сутичках із чеченцями. Особливу хоробрість виявив у кровопролитній битві біля річки Валерік. Під час атаки кулі горян скосили майже всі передні шеренги росіян, у яких був і Лєрмонтов. Рукопашний бій тривав упродовж 6 годин. За виявлену під час бою мужність Лєрмонтов був представлений до винагороди, яку імператор відхилив. Двоє з однополчан Лєрмонтова дослужились до генерал-фельдмаршалів, чимало — до генеральських погонів. Один з них полонив згодом самого Шаміля. Лєрмонтов так і залишився поручиком Тенгінського піхотного полку.

«Ні, я не Байрон, інший я...»

ТВОРЧІСТЬ ЛЕРМОНТОВА
Творчість Михайла Лєрмонтова тривала всього 13 років, з 1828 по 1841 р., але цього часу йому цілком вистачило, щоб посісти одне з чільних місць у російській літературі. Визначний російський поет, прозаїк, драматург, представник романтичної і реалістичної літератури, Лєрмонтов, не доживши до 27 років, написав близько 500 віршових творів, близько 30 поем, 6 драматичних творів та один з найвідомі-ших романів російської літератури — «Герой нашого часу».

Творчість Лєрмонтова прийнято ділити на два періоди — учнівський період і період зрілої творчості.

Учнівський період творчості (1828 —1835). Лермон-товський поетичний геній формується під сильним впливом пушкінської та байронівської романтичної поезії. Проте лише перші твори поета мають яскраво виражений наслідувальний характер. Досить швидко Лєрмонтов виробив свій власний, оригінальний творчий стиль, символічно декларуючи його в рядках, які одночасно пророкували і його трагічну долю:
Нет, я не Байрон, я другой,                Ні, я не Байрон, інший я
Еще неведомый избранник.               Обранець, людям ще
Как он, гонимый в мире                     не знаний,
странник,                                          Як він, мандрівець,
Но только с русскою душой.             світом гнаний.
                                                         Та руська лиш душа моя.
(Переклад М. Терещепка)

Головними прикметами лермонтовського поетичного стилю стали, по-перше, його філософська заглибленість, по-друге, його гострокритичний і водночас песимістичний пафос. Якщо поезія Пушкіна — це швидше поезія почуття, як правило, світлого і життєрадісного, то поезія Лєрмонтова — це поезія думки, переважно трагічної й нездійсненної. В. Бєлінський писав про те, що ранні вірші Лєрмонтова «вражають душу читача якоюсь приреченістю, зневірою в життя і почуття людські при бажанні жити та надлишку почуттів». Пафос його творчості, за словами критика, «полягає в моральних питаннях про долю та права людської особистості», яка прагне у всьому справедливості і ні в чому не згодна йти на компроміси.

В учнівський період своєї творчості Лєрмонтов написав велику кількість ліричних віршів, серед них — такий шедевр, як вірш «Парус» (1832), з його центральним образом паруса, що має символічне значення свободи, бентежного духу людини, пошуків нею змісту буття. Захоплення жанром романтичної ліро-епічної поеми (в дусі Байрона і Пушкіна) знайшло своє відображення в поемах «Черкеси» та «Кавказький полонений» (обидві — 1828), що розвивали популярну тоді в російській літературі кавказьку тематику, та двох поемах на іспанську тематику — «Дві невільниці» і «Сповідь». Одна з кращих ранніх романтичних поем Лєрмонтова — «Ізмаїл-Бей» (1832) — розповідала про трагічну долю Ізмаїл-Бея, кабардинця за походженням, який здобув освіту в Петербурзі, служив у російському війську офіцером, під час повстання кабардинців перейшов на їхній бік, але був убитий віроломним двоюрідним братом Росламбеком.

Водночас Лєрмонтов спробував себе і як прозаїк, працюючи впродовж 1832—1834 рр. над романом «Вадим» (залишився незавершеним), в якому відображено події селянського повстання під проводом Пугачова, і як драматург, створивши одну з найкращих своїх п'єс «Маскарад» (1835). П'єса містить гостру критику аристократичного світського середовища. Головний герой Євгеній Арбенін розуміє, що «повсюди зло — і скрізь обман», лицемірний маскарад, але у своєму несприйнятті цього суспільства він і сам виявляється жорстоким егоїстом. Вищий світ не може вибачити Арбеніну його відмінності від інших і зловтішно руйнує його родинне щастя. Повіривши у підлий наклеп, він отруїв свою дружину Ніну, тобто знищив сенс свого життя.

Період зрілої творчості (1836—1841). Якщо в перший період творчості Лєрмонтов виступає як поет-романтик, то в його творах другої половини 30-х років посилюється тенденція до реалістичного зображення світу та місця в ньому людини. Збагачений життєвим досвідом, Лєрмонтов більш об'єктивно, багатогранно й достовірно змальовує конфлікти своїх героїв із соціальним середовищем. Водночас і романтичні тенденції, пов'язані насамперед з постаттю героя, трагічного, самотнього, зневіреного, залишаються в його творчості, поєднуючись з реалістичним методом відображення дійсності.

Реалістичні мотиви творчості цього періоду яскраво виявилися в поемах «Тамбовська казначейша» (1837), що змальовувала провінційний військовий і чиновницький побут, та «Пісня про купця Калашникова» (1838), в основу якої покладено розповідь про смертельний бій гордого і відважного купця Калашникова з опричником царя Івана Грозного, а також в незавершеному романі «Княгиня Ліговська» (1836), головний герой якої — Григорій Печорін — протиставляє себе світському середовищу, на його думку, лицемірному і фальшивому, але розірвати стосунки з ним не спроможний. Цей твір став своєрідним прологом до вершинного прозового твору Лєрмонтова — роману «Герой нашого часу».

Романтичні тенденції відбились у двох найвідоміших поемах Лєрмонтова «Демон» і «Мцирі» (обидві — 1839). Поема «Демон» — найвище досягнення російської романтичної поезії. В образі Демона автор персоніфікує людський дух з його вічною тривогою і вічним прагненням до знання. Демону протистоїть світ «земної природи, радості і краси», пов'язаний з Тамарою. Демон наділений безсмертям, але приречений на вічні блукання та самотність. І ось «зло знудило його», а серце глибоко вразило кохання до земної жінки — грузинки Тамари. В цей момент у Демона виникає надія на зміну своєї долі, на подолання прокляття, на яке він приречений, адже Демон, що втілює романтичні ідеали поета, не задоволений не лише світом, а й собою. Сила чар Демона, який з'являється уві сні до Тамари, така, що навіть ця янгольськи чиста істота не може їм протистояти, але у фіналі поеми ангел врятовує її душу.

В основу поеми «Мцирі» покладено історію свободолюбного юнака-горянина, який ще маленьким хлопчиком потрапив у полон, виховувався в монастирі, але понад усе цінує свободу і живе сподіваннями побачити свою батьківщину. Він тікає з монастиря, виявляє надзвичайну хоробрість і наполегливість у своєму бажанні дійти до рідного краю, але це йому так і не вдається. Останнє прохання Мцирі — поховати його в такому місці, звідки видно Кавказ.

В зрілій ліриці Лєрмонтова (« Коли хвилюється золотокоса нива...», 1837; «В'язень», 1837; «Дума», 1838; «На півночі дикій...», 1841; «Хмари», 1841; «Поет», 1841; «Батьківщина», 1841, та ін.) домінує тема сучасного йому суспільства — безвільного, зневіреного, не спроможного на вчинок, пристрасті, творчість. Не відокремлюючи себе від цього «хворого» покоління, висловлюючи сумнів щодо можливості існування в ньому поезії, скептично оцінюючи життя як таке, поет шукає гармонію в епічному минулому, в народній культурі, в почуттях дитини або дорослої людини, що зберегла свіжість і безпосередність дитячого світосприйняття. В поезії Лєрмонтова лунають богоборчі мотиви й мотиви душевного піднесення, пов'язані з темами батьківщини, її героїчного минулого, красою її природи, величними силами людського духу, особливою місією поета, який перебуває в центрі вселенського протистояння земних і небесних сил, що уособлюють боротьбу добра і зла в душі самої людини.

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{зарубіжна література скачати,підручники з усіх предметів, зарубіжна література 9 клас уроки}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.