Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Михáйло БУЛГÁКОВ (1891–1940). Життєвий і творчий шлях письменника. Булгаков і Київ. “Майстер і Маргарита” як вершина його творчості. “Магічний реалізм” роману (нерозривне поєднання реального та ірреального в творі: підкреслено буденні описи магічних, фантастичних вчинків Воланда та його почту, або літання Маргарити на швабрі)

«На широкому полі словесності російської у СРСР я був одним-єдиним вовком. Мені радили перефарбувати шкуру. Безглузда порада. Перефарбований чи стрижений вовк все одно не схожий на пуделя. Зі мною і вчинили, як із вовком. І кілька років гнали мене, згідно з правилами ловів, у обгородженому подвір'ї».
                                                                          М. Булгаков. З листа Й. Сталіну

МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
(1891-1940)
- російський прозаїк і драматург. Його творчості, що відбивала дух трагічної доби 20—30-х років російської історії, був притаманний пафос ствердження загальнолюдських духовних цінностей.

Лише за кілька десятиліть після своєї смерті М. Булгаков був «перевідкритий» як письменник світового масштабу, ім'я якого заслуговує стояти у золотому переліку таких корифеїв російської літератури, як М. Гоголь, М. Салтиков-Щедрін, А. Чехов.

Булгаковські твори давно завоювали читацьку любов і усталений інтерес літературознавців у різних країнах. Одним із численних знаків всесвітнього визнання було те, що ім'я цього митця увійшло до «Пантеону XX століття», створеного в Америці для увічнення найвидатніших людей епохи. Втім, за зловісною іронією долі, письменник, посмертно уславлений в усьому світі, жив і писав за умов, що заперечували саму можливість творчої праці. Під прицільним вогнем критиків, під гнітом табу, що перекривали вихід до читачів, Булгаков-письменник упродовж багатьох років почував себе заживо похованим. Однак, попри тиск тоталітарного режиму, він писав, «зціпивши зуби», днями й ночами. Писав до останніх тижнів свого життя, доки працювала свідомість. Писав і тоді, коли вже не мав жодної надії побачити свої твори надрукованими. Його творча праця була взірцем героїчної відданості мистецтву та свідченням мужнього опору художника тоталітарній владі, що намагалася зламати його дух.

Сторінками життя митця
«Ото вже й доля!»
Михайло Опанасович Булгаков народився 15 травня 1891 р. у Києві. Батько письменника, професор духовної семінарії, був людиною високоосвіченою і запам'ятався синові невтомним трудівником, завжди заглибленим у книжки. Мати замолоду вчителювала, а після одруження присвятила себе вихованню сімох дітей. Після смерті батька Михайло, якому на той час виповнилося п ятнадцять, став її першим помічником.

Багато чому у своєму ставленні до життя і тематиці своїх творів письменник завдячував рокам дитинства та юності. Саме тоді йому було прищеплене поняття честі, яке визначило його моральну та мистецьку позицію і стало одним із головних критеріїв оцінки створених ним героїв. Данину любові до матері, рідного дому, Києва, яким він на все життя був зачарований, митець віддав у своїх творах: романі «Біла гвардія» (1925-1927), п'єсі «Дні Турбіних» (1926), нарисі «Київ-місто» (1922), оповіданнях.

Михайло навчався у Першій київській гімназії. Особливою старанністю він не відзначався: в атестаті зрілості, отриманому після закінчення цього закладу, було лише дві оцінки з відзнакою - із закону Божого та географії. Натомість рано далася взнаки його пристрасть до літератури та театру. Він писав невеличкі оповідання, сатиричні вірші, драматичні сценки для домашнього театру, залюбки грав у домашніх виставах, відвідував оперу («Аїду», за спогадами, слухав близько сорока разів) і навіть деякий час мріяв стати оперним співаком.

Досить рано сформувалися і визначні риси характеру Булгакова -загострене почуття гідності, внутрішня незалежність, самостійність. Прагненням до самостійності значною мірою був продиктований і заранній, на думку матері, шлюб Михайла з Тетяною Лаппа. Вона стала супутницею письменника на першому етапі його життєвих поневірянь.

Цілком самостійним був і вибір професії лікаря. Отримавши диплом з відзнакою медичного факультету Університету Св. Володимира, Михайло спочатку набував досвіду у прифронтових шпиталях Першої світової війни, а пізніше, звільнений за станом здоров'я від мобілізації, працював лікарем у російській провінції. Враження від життя у глушині, від важкої роботи і ранку до ночі, коли за день доводилося приймати близько п'ятдесяти хворих, були пізніше відображені письменником у «Нотатках юного лікаря» (1925-1926).

1918 p. М. Булгаков повернувся до Києва. Намагаючись триматися осторонь політичної боротьби, що стрясала рідне місто, він відкрив приватний лікарський кабінет, а вільні від прийому пацієнтів години використовував для літературної творчості. Однак божевільний час заколотів ламав усі плани на мирне життя; у тогочасному Києві, за підрахунками Булгакова, відбулося чотирнадцять переворотів. Влада з блискавичною швидкістю переходила з рук у руки. І щоразу його як лікаря мобілізовували на службу. Врешті-решт, він опинився у військових формуваннях білої армії, у складі якої вирушив на Кавказ.

Білий рух взагалі аполітичному Булгакову був близький тому, що обстоював стару, дореволюційну Росію, у якій письменник був закорінений самим своїм вихованням і культурною атмосферою дитинства та юності. Тим більшого удару завдала йому зрада товаришів по зброї: відступаючи під натиском Червоної армії, вони покинули його, важко хворого на тиф, у Владикав-казі. В автобіографічних «Нотатках на манжетах» страх бути покинутим, змішаний із відчайдушною надією втекти до Парижа й почуттям стомленості від братовбивчої війни, був майстерно відтворений у картинах марення головного героя.

Фатальна неможливість вирватися з почервонілої від крові та більшовицьких прапорів Росії була сприйнята Булгаковим як знаменний поворот долі. У цей поворот вписалася ще одна важлива зміна у його житті: залишивши лікарську справу, яка могла його прогодувати, Булгаков спрямовує всю свою потужну енергію на завоювання літературних вершин. У місцевій періодиці з'являються його публікації, а на сценах ставляться його перші п'єси. Деякі зі своїх драм він надсилає до Москви.

Утім, дуже швидко Булгаков відчув відразу до цих перших, написаних поспіхом творів. Його вирок щодо них був беззастережно суворим: «Спалити!» Проте, мабуть, вже тоді повільно визрівала у письменника думка, що згодом вилилася у відомий афоризм: «Рукописи не горять!» Ця думка увібрала і роздуми над відповідальністю письменника за кожну сторінку, і віру у безсмертя справжнього мистецтва.

Владикавказ, що був на той час глухою провінцією, не міг задовольнити потреби у культурному середовищі, якого вимагала нова сфера діяльності, і Булгаков переїздить до Москви. Важко переоцінити мужність цього вчинку. Адже у голодній столиці 1921 р. перед 30-річним письменником-початківцем, який не мав грошей, даху над головою та зв'язків у літературних колах, з першої ж миті постала необхідність вступити в «шалену боротьбу за існування». У пошуках заробітку він брався до будь-якої справи: працював секретарем літературного відділу Главполітпросвіти при Наркомпросі, конферансьє, редактором хроніки приватної газети, інженером у Науково-технічному комітеті. Заробітків ледь вистачало на картоплю та чай із сахарином. Часу для художньої творчості майже не залишалося, тому працювати над рукописами доводилося ночами. Однак письменник вперто просувався до поставлених у житті й творчості цілей. У житті мета формулювалася ним як «повернення норми» - квартири, одягу й книжок. У творчості головним завданням було досягнення майстерності.

Вже за рік після переїзду до Москви М. Булгаков увійшов до кола московських журналістів і став постійним автором столичних періодичних видань. Друкувався він і у берлінській російськомовній газеті «Накануне». Від 1923 р. письменник регулярно виступав зі своїми фейлетонами на сторінках газети «Гудок», навколо якої згуртувалися талановиті письменники -Ю. Олеша, В. Катаєв, І. Ільф та ін.

Звісно, журналістська праця виснажувала, відволікала від роботи над художніми текстами. Булгаков відокремлював її як «вимучену» частину своєї творчості від частини «справжньої». Віддаючи левову частку часу цьому «доважку» до свого мистецького життя, він виявляв надзвичайну працездатність і життєву стійкість. Однак разом з тим журналістика поволі збагачувала його письменницький досвід: загострювала сатиричний талант, робила перо чутливим до сучасності, шліфувала вміння писати «з натури», впливала на оповідну манеру.

Плоди самовідданої письменницької праці почали виноситися на суд читачів з середини 20-х років. Упродовж 1924-1925 pp. у часопису «Россия» друкувалися частини роману «Біла гвардія» (череззакриття видання публікація припинилася). Незабаром на основі цього твору була написана драма «Дні Турбі-них» (1926), що мала величезний успіх. Від 1925 до 1928 р. було створено чотири збірки оповідань, низка талановитих п'єс. Однак пора розквіту письменницького таланту М. Булгакова припала на час посилення тиску сталінської цензури та критики. Письменник, який із співчуттям зображував офіцерів «білої гвардії» та інтелігентів, вирощених культурним середовищем дореволюційної Росії, письменник, який не шкодував сміливих сатиричних барв, зображаючи радянське суспільство, не міг не накликати на себе гніву ідеологів нової влади. Проза Булгакова не публікувалася, його п'єси знімалися з репертуарів театрів або відхилялися театральними художніми радами. Ім'я письменника стало мішенню для нищівної критики (за підрахунками Булгакова, викладеними у листі до Уряду, з 301 відгуку, надрукованих у тодішній радянській пресі на його твори, 298 були різко негативними).

Епізод
Позбавлений літературних заробітків, письменник звернувся до Уряду СРСР із відчайдушним листом. У цьому документі, що є свідченням дивовижної відваги, він рішуче сформував головну вимогу: або надати йому можливість для творчого та фізичного виживання, або «вигнати» його за межі країни, котрій він, як доводили переслідування цензури, був «непотрібний». Лист вражає самим своїм тоном, особливо, якщо взяти до уваги суспільно-політичну обстановку, за якої він був написаний, - жорстоку колективізацію, показові судові процеси над інтелігентами, котрих видавали то за «ворогів народу», то за «шкідників» соціалістичного будівництва. Наведемо кілька цитат з його листа:

«Навряд чи мені вдалося б постати перед Урядом СРСР у вигідному світлі, якби я написав брехливого листа, котрий був би недбалим і до того ж наївним політичним курбетом. Тим часом спроб створити комуністичну п'єсу я навіть і не робив, адже знаю заздалегідь, що така п'єса в мене все одно не вийде...»

«Лише один раз, на початку моєї слави, було відзначено з деяким відтінком пихатого подиву: М. Булгаков хоче (тут і далі  виділено М. Булгаковим. - Є.В.) стати сатириком нашої епохи... Шкода, дієслово «хотіти» даремно вжите у теперішньому часі. Його потрібно перевести у плюсквамперфектум: М. Булгаков став сатириком, і саме у той час, коли справжня сатира (що проникала б у заборонені зони) у СРСР абсолютно неможлива».

«...автор разом зі своїми героями отримує - попри свої великі зусилля стати безсторонньо над червоними і білими -атестат білогвардійця-ворога, а отримавши його, як це розуміє будь-хто, він може вважати себе знищеною людиною у СРСР».

Мабуть, лист вразив владу, тому що за деякий час Булгакову зателефонував Й. Сталін. Він підтримав ідею письменника влаштуватися режисером в одному зі столичних театрів.

Здавалося, у житті митця з'явився просвіток - він з ентузіазмом взявся до роботи режисера-асистента у МХАТі, інколи навіть залучався до спектаклів як актор (блискучий, якщо вірити відгукам сучасників). У цей період життя Булгаков зустрів останню й головну любов свого життя - Олену Шилов-ську (Булгакову), яка була його подругою до останніх днів, а після смерті чоловіка присвятила себе турботам про збереження й оприлюднення його письменницької спадщини. Однак поступка, зроблена владою для того, щоб доведений до краю письменник не пропав від голодної смерті або не вчинив самогубства, не скасувала заборони на оприлюднення його творів. Не маючи можливості ставити власні п'єси, Булгаков брався за інсценізацію класичних творів - «Мертвих душ» М. Гоголя, «Війни і миру» Л. Толстого, «Дон Кіхота» М. де Сервантеса. Досить побіжно переглянути цей перелік, аби зрозуміти, що перекласти такі епічні полотна було під силу лише митцю, наділеному непересічним талантом драматурга.
З приводу своєї інсценізатореької діяльності М. Булгаков з гіркою Іронією писав у 1932 p.:

«І ось наприкінці моєї письменницької роботи я був змушений створювати інсценізації. Який блискучий фінал, чи не так? Я дивлюся на полиці й жахаюся: кого ще мені доведеться інсценізувати завтра? Тургенєва? Лєскова? Брокгауза-Єфрона? Островського? Та останній, на щастя, сам себе інсценізував, очевидно, передбачаючи, що трапиться зі мною у 1929-1931 роках».

Тим часом у його майстерні кипіла напружена робота. Одна по одній з'являлися нові п'єси: «Адам і Єва» (1931), «Блаженство» (1934), «Іван Васильович» (1934-1936), «Мольєр» («Кабала святош», 1936), «Останні дні» («Пушкін», 1940). Паралельно писалися яскраві прозові твори: біографічна повість «Життя пана де Мольєра» (1932-1933), «Театральний роман» (залишився незавершеним, 1936-1937), роман «Майстер і Маргарита» (1929-1940). Все це створювалося на тлі постійних депресій і стрімкого розвитку успадкованої від батька хвороби нирок.

1939 p. була написана п'єса «Батум», присвячена Й. Сталіну. Булгаков взявся за неї з різних причин. По-перше, тому що певною мірою поділяв поширені в інтелігентському середовищі ілюзії щодо доброго» вождя. А по-друге, тому що таким чином він намагався прокласти шлях на сцену своїм опальним творам. Для сюжету був навмисне обраний епізод а молодості Сталіна - так можна було уникнути розмови про період його могутності, що відзначився розгулом терору. Проте п'єса все одно грішила проти совісті митця, оскільки представляла у позитивному світлі постать тирана. Не картати себе за це Булгаков просто не міг: він, який особисто надсилав Сталіну листи на захист репресованих чоловіка й сина А. Ахматової, драматурга М. Ердмана, знав про терор не з чуток. Палюче каяття за конформістський вчинок, посилене переживанням чергової невдачі (Сталіну «Батум» не сподобався), остаточно підірвали його фізичні й моральні сили.

Письменник помер 10 березня 1940 р. на сорок дев'ятому році життя.

Поміркуємо над життєвим шляхом митця
1. Розкажіть про атмосферу дитячих та юнацьких років М. Булгакова. Як вона вплинула на становлення його особистості?
2. Як у долі М. Булгакова відгукнулися історичні потрясіння 10-х років?
3. Якими труднощами позначилася літературна діяльність письменника?
4. Які епізоди біографії митця засвідчують ного позицію протистояння тоталітарній владі?
5. Складіть психологічний портрет М. Булгакова.

У МАЙСТЕРНІ МИТЦЯ
«О тричі романтичний майстер!»
«Чому ж я спізнився народитися! Чому я не народився сто років тому!» - шкодував М. Булгаков 1917 p., коли головні випробування долі й розчарування у сучасній добі були ще попереду. Ці слова, сказані до початку справжньої літературної кар'єри, виражають важливе для розуміння творчості цього письменника почуття його глибокого зв'язку з культурною традицією минулого.

Справді, булгаковська творчість виростає на ґрунті російської класики XIX ст., який утворюють «Капітанська дочка» О. Пушкіна з її описом «безглуздого й безпощадного» російського бунту, щедра на вигадку й «сміх крізь сльози» проза М. Гоголя, «Історія одного міста» М. Салтикова-Щедріна з її гротескно-сатиричним змалюванням минулого російської держави, «Брати Карамазови» Ф. Достосвського з його невичерпним пластом філософсько-релігійних та моральних питань, епопея «Війна і мир» Л. Толстого, в якій широкоформатні історичні полотна монтуються з любовно виписаними картинами дворянської російської культури, оповідання та п'єси А. Чехова, що розкривають внутрішній світ російського інтелігента. Спирався письменник і на найвищі досягнення європейської літератури XIX ст. - фантасмагоричні картини «Фауста» Й.В. Ґете та фантазійну прозу Е.Т.А. Гофмана. У його поетиці простежується також вплив українського вертепу.

Вертеп - народний український пересувний ляльковий театр (XVII XIX ст.), в якому ставилися переважно твори на біблійні теми та сатиричні інтермедії (невеличкі комічні п'єси або сцени, що розігруються між актами основної п'єси).

Наведемо лише кілька прикладів виявів вказаних традицій у художньому світі М. Булгакова.

Скажімо, у таких його творах, як «Біла гвардія» та «Собаче серце», простежується характерний для вертепу прийом поділу художнього простору на два плани (у вертепному «будинку» було два поверхи): «високий», пов'язаний зі світлими божественними силами, та «низький», де розміщувалися негативні персонажі.

Прямим спадкоємцем Гоголя заявив про себе Булгаков у творі «Пригоди Чичикова», де запозичені з «Мертвих душ» персонажі вживлювалися у 20-і роки XX ст.: Чичиков організовував академічні пайки для себе та своїх родичів, а також продавав Манеж Коробочці.

Образ оповідача - земського лікаря у «Нотатках юного лікаря», що продовжував популярну у російській белетристиці кінця XIX - початку XX ст. тему інтелігента в провінції, був дотичний до персонажів «медичних оповідань» А. Чехова. Згодом чеховська атмосфера у прозі Булгакова поступилася місцем іншій, проте художній інтерес письменника до образу лікаря, тем лікарні та хвороби залишиться незмінним і відгукнеться в останньому романі «Майстер і Маргарита».

Орієнтацією на літературну традицію була зумовлена притаманна Булгакову манера осмислювати часове, плинне, сьогоденне крізь призму вічного, непроминущого. Цією особливістю (характерною для модерністської естетики) живилися і пафос ствердження загальнолюдських гуманістичних цінностей, і авторська позиція «над сутичкою» (у таких творах, як «Біла гвардія»), і сатиричне висміювання радянської дійсності.

Свою духовну спрямованість на «вічне» Булгаков згодом узагальнив у такій місткій самохарактеристиці: «Я - містичний письменник». Вияви його містицизму були досить різноманітні: від змалювання образів представників демонічного світу до широкого використання прийому символічного сновидіння. Втім, повною мірою притаманне митцеві містичне сприйняття буття розкривалося у фантастичних творах, де його розкута творча уява вирувала сюжетами неймовірних подорожей у минуле («Іван Васильович») та майбутнє («Блаженство»), найсміливіших наукових експериментів («Фатальні яйця», «Собаче серце», «Адам і Єва»). У них письменник ви-яскравлював нездоланну, фатальну логіку буття та «містику побуту», створював пророчі апокаліптичні картини, що ілюстрували наслідки насильницького втручання людини у природний хід речей.


Деякі з булгаковських сюжетів такого плану перегукуються з творами англійського фантаста Г. Веллса (1866-1946). Однак булга-ковська фантастика вирізняється на цьому тлі насиченістю філософськими проблемами та зрощенням фантастичних картин з уїдливою сатирою, спрямованою на вітчизняну дійсність 20-30-х років і міфи радянської ідеології.

Повісті «Фатальні яйця», «Собаче серце», п'єсу «Адам і Єва» можна віднести до жанру антиутопії. Загальна сюжетна схема, що використовується у згаданих творах (геніальний винахід ученого, який має ощасливити людство, внаслідок непередбачених обставин призводить до катастрофи), відбиває скептичне ставлення Булгакова до будь-якої революції як до збою «Великої Еволюції», у річищі котрої природним шляхом розвиваються цивілізація та культура. Такий збій, на думку письменника, призводить до руйнування засад буття.

Закоріненість у класичній традиції, з одного боку, і роздуми над перипетіями власної мистецької біографії, з іншого, спонукали Булгакова звертатися до теми художника. їй були присвячені, зокрема, біографічна повість «Життя пана де Мольєра», драма «Мольєр» («Кабала святош»), п'єса «Останні дні» («Пушкін»). Осмислення долі французького автора безсмертних комедій та засновника російської літератури повертається у цих творах під кутом наболілих у 30-і роки і глибоко вистражданих Булгаковим проблем взаємин митця з владою та немилосердною до нього сучасністю. Зображуючи поневіряння «бідного і скривавленого» Мольєра, отруєні прихованим цькуванням дні Пушкіна напередодні дуелі, письменник стверджував святу, нетлінну, непереможену переслідуваннями мирської влади цінність справжнього мистецтва.

Проза та драматургія М. Булгакова перебувають у тісному взаємозв'язку. Про це свідчить не лише існування паралельних - драматичної та прозової - версій одного й того самого сюжету (наприклад, роману «Біла гвардія» і п'єси «Дні Турбіних»), а й наявність елементів прозового письма у п'єсах і, навпаки, перенесення драматичних прийомів у прозові твори. Так, булгаковські романи, повісті та оповідання певною мірою враховують естетичні закони драми: дія у них надзвичайно динамічна, «сценографічна», насичена театральними ефектами. Тим-часом у драми вливається живий голос Булгакова-прозаїка з притаманною йому експресивністю, щирістю, ліризмом; авторські ремарки нерідко набувають форми художньо-психологічного коментарю.

СТОРІНКАМИ ТВОРІВ МИТЦЯ
Прозріння «приреченого на мовчання»
«Біла гвардія», якою дебютував Булгаков-романіст, відзначила своєю появою прихід у російську літературу видатного прозаїка. Зміст роману становить опис подій пореволюційного хаосу, що їх письменник спостерігав на власні очі у 1918 р. Орієнтуючись як на зразок на толстовську епопею «Війна і мир», М. Булгаков спочатку мав намір створити панорамну фреску громадянської війни у Росії XX ст. Вийшов, проте, лише один фрагмент такої фрески, - обмежений у часі та просторі (Києвом 1918 p.), колом центральних дійових осіб, що представляли верству російської інтелігенції, духовно сформованої у довоєнній царській Росії. Фрагмент цей вражає своєю яскравістю та художньою переконливістю.

Змальовані у «Білій гвардії» картини суспільного божевілля, в яке, ніби у ніч історії, поринула пореволюційна батьківщина, увиразнили, за влучним висловом російського поета М. Волошина, саму «душу російської усобиці». А разом з тим - виявили сутність духовних шукань російської інтелігенції на історичному бездоріжжі кінця 10-х років. Описуючи боротьбу ворожих політичних таборів, яка залила кров'ю рідне місто, оповідач займає позицію «над сутичкою». З цієї вершини він засуджує і безглузду братовбивчу війну, і революцію, що смертоносною бурею обрушилася не лише на будинки й вулиці чарівного міста, а й на духовні засади буття - культуру, традицію, мораль, зрештою, на найвищу гуманістичну цінність - людське життя. З великим співчуттям змальовує Булгаков носіїв цих засад -Олексія, Ніколку й Олену Турбіних, їхніх друзів, офіцера Мали-іпева та Най-Турса. Для них любов, дружба, честь, порядність, вірність освяченим традицією ідеалам, відданість батьківщині є незмінними величинами, цінностями, на значення яких не впливають ідеї класової боротьби та політична кон'юнктура.

Лейтмотивом крізь роман проходить слово «честь». «Чортовою иялькою, що не має жодного уявлення про честь», називає Олексія Турбін чоловіка своєї сестри Олени, Тальберга, який, склавши валізу, тікає з міста з німецьким штабним ешелоном. Самому ж Олексію, людині честі, сниться символічний сон: у відповідь на глузливе твердження «маленького на зріст кошмару», ніби для росіянина честь є хіба що зайвим тягарем, Олексій тягнеться за браунінгом, який лежить у шухляді письмового столу.

Саме честь змушує його стояти під білим прапором; саме честь надихає Най-Турса з лицарською гідністю битися до кінця, а усвідомивши свою поразку, врятувати юнакові життя. Саме честь спонукає Ніколку Турбіна кидатися небезпечними вулицями міста у пошуках рідних Най-Турса, аби повідомити про його загибель, а потім, ризикуючи життям, викрасти його тіло з підвалу анатомічного театру.

Обрана автором позиція «над сутичкою» має своїм світоглядним підґрунтям сповідування вічних цінностей. Одухотвореними символами цих цінностей у «Білій гвардії» постають Місто, що уособлює культуру та її трагічну долю за умов зображуваної доби, мистецтво, яке існуватиме завжди (навіть тоді, пише Булгаков, «коли Турбіних і Тальберга не буде на світі, адже Фауст... абсолютно безсмертний»), вічні зірки, котрі світитимуться, коли від тих, хто стріляв по обидва боки лінії фронту, не залишиться навіть тіні, і, звісно, Оселя - оаза блаженного, затишного життя у злагоді. Мрія про спокій та мирне життя є головним пафосом цього роману.

У 20-і роки, коли писалася забарвлена щемливим ліризмом «Біла гвардія», митець працював над творами, в яких розкрилися інші грані його літературного таланту - сатирична та фантастична. Одним з таких творів є, зокрема, повість з промовистою назвою «Дияволіада».

У ній переповідається про поневіряння у неосяжній бюрократичній машині маленького чиновника (улюбленого типажу російської класики XIX ст.) на символічне прізвище Коротков. Шукаючи невловимого завідувача Кальсонера, герой кумедно бігає по кабінетах, поверхах, сходах. У цій погоні він поволі тане, а зрештою втрачає себе та навіть своє ім'я. За сюжетом, в якому «фантастика вростає корінням у побут» (Є. Замятін), гротескним втіленням ідей містичної влади бюрократичного апарату над «маленькою людиною» та показом безнадійного штурму бастіонів бюрократії, «Дияволіада» разюче нагадує художній світ Ф. Кафки. Щоправда, суттєву роль у булгаков-ській повісті відіграє «місцевий колорит» - радянська дійсність 20-х років. Та й фантастичне начало у російського письменника, на відміну від австрійського модерніста, рішуче виривається у сферу «чортівні». Досить згадати, скажімо, сцену, в якій міфічний Кальсонер, раптом «перетворившись на чорного кота з фосфорними очима», «вилетів назад, стрімко і оксамитно перетнув площадку, зіщулився у клубок і, стрибнувши на підвіконня, зник у розбитому склі та павутинні».

В антиутопії «Фатальні яйця» сатирична фантастика М. Булгакова спрямовується на дух експериментаторства, що культивувався радянською ідеологією під гаслами досягнення високої соціально-політичної мети. В образі Олександра Семеновича Рокка представлений характерний тип доби воєнного комунізму: занепокоєний наслідками курячої моровиці, цей ентузіаст реквізує у професора Персикова сенсаційний винахід - «промінь життя», аби використати його для потреб народного господарства. Однак, потрапивши до нечистих на руку людей, наукове відкриття обертається на величезне зло. Замість очікуваного приплоду курей, «промінь життя» розмножує жахливих гадів, та ще й у кількості, яка дозволяє зовсім не у метафоричному сенсі говорити про те, що ними загиджується світ. Змальована у творі апокаліптична картина є скептичною відповіддю письменника на нав'язану радянською пропагандою апологетику революції та розбудови у СРСР «найпрогре-сивнішого» у світі суспільства.

У поразці Рокка автор вбачав закономірну відплату буття, вияв фатуму історії. Не випадково з поняттям «фатум» асоціативно пов'язані прізвище центрального героя і назва твору (в оригіналі повість називається «Роковьіе яйца», а отже, зазначений у назві прикметник і прізвище «Рокк» перегукуються одне з одним).

Зовні присвячена проблемі відповідальності науки за свої відкриття повість «Фатальні яйця» містила безліч політичних алюзій - від характеристики Рокка як «дуже сміливого експериментатора» (читаймо: революціонера) до назви колгоспу «Червоний промінь», що натякала на колір офіційної більшовицької атрибутики.

Слід зазначити, що за життя М. Булгаков був більше відомий не як прозаїк, а як драматург. З-поміж його драм особливу популярність у публіки здобула п'єса «Дні Турбіних». Шалений успіх цього твору у 20-30-і роки пояснювався тим, що вона помітно відрізнялася від «залізобетонних» ідеологічних п'єс, які панували на кону радянського театру.

Присвячена подіям громадянської війни драма Булгакова представляла точку зору «білої» інтелігенції - людей, що переживали революцію та її наслідки як загальнонаціональну й особисту трагедію. Цих людей, що їх «оброблена» пропагандою молода радянська драматургія подавала як затятих ворогів, Булгаков змалював із щирим співчуттям та проникливою любов'ю.

Розкриваючи їхню людяність, гідність, інтелігентність, він створив у п'єсі камерну домашню атмосферу, що здавалася глядачам привабливо незвичною на тлі ура-патріотичного мажору офіційного кону.

На жаль, «Дні Турбіних» позначені певною ідеологічною тенденційністю, продиктованою прагненням автора продемонструвати свою лояльність до радянської влади. Штучний більшовицький ухил деяких епізодів та образів у свій час справді допоміг зробити п'єсу «прохідною» для радянського театру. Однак з часом ці поступки обернулися художніми втратами, внаслідок яких талановита драма, що колись пробивалася через цензурні кордони, нині рідко з'являється на репертуарних афішах театрів.

КНИЖКИ, ЯКІ НАС ОБИРАЮТЬ
Немає жодного сумніву, що деякі твори М. Булгакова вам добре відомі, навіть якщо ви ніколи не відкривали книжок цього письменника. Кінострічки, зняті за ними, вже багато років вважаються справжньою прикрасою кінематографа радянських часів. Саме про них ітиметься у цій рубриці.

Передусім варто згадати іскрометну кінокомедію, створену в 70-х роках, яка й сьогодні збирає до телеекранів тисячі глядачів. Це - фільм «Іван Васильович змінює професію», знятий за п'єсою М. Булгакова «Іван Васильович». Свого часу ця п'єса була відхилена напередодні прем'єри у Театрі сатири. Йшов 1936 p., на повні оберти розкручувалася машина репресій, і чимало блискучих дотепів і шпильок щодо Івана Грозного та його доби у булгаковській п'єсі здавалися занадто прозорими натяками на деспота, який оселився у червоному Кремлі у XX ст. Проте головною причиною для заборони вистави було, напевне, те, що автор драми знову погрішив проти генеральної лінії вождя. Адже у 30-і роки Сталін схилявся до ідеалізації постаті Івана Грозного як свого попередника у російській історії (цікаво, що до цього образу приблизно тими ж роками звернувся у кінематографі геніальний режисер С. Ейзенштейн). Тож комічне зображення жорстокого монарха минулого у булгаковській драмі суперечило бажанню вождя створити з його образу піднесено-патетичну емблему влади. Цар Булгакова -постать аж ніяк не грізна. Драматург показує його безнадійним анахронізмом, висміює його наївну, дещо театральну велич, що за доби XX ст. сприймається як кумедний пережиток. Так сміх зацькованого митця здіймався над страхом, що його Сталін нав'язував країні...

Не меншу любов глядачів здобула також кінострічка «Соба че серце», створена на основі однойменної сатиричної повісті М. Булгакова. Твір, написаний 1925 p., не друкувався за життя автора, та й, власне, не мав жодного шансу на оприлюднення через свою відверту «контрреволюційну» спрямованість.

Рукопис «Собачого серця» був разом зі щоденниками конфіскований співробітниками ОДІТУ під час обшуку на квартирі Булгакова у 1926 р. Митець неодноразово звертався до відповідної канцелярії 8 проханням повернути його папери і, врешті-решт, розлючений мовчанням, написав заяву, в якій довів до відома, що демонстративно Вийде з Всеросійської спілки письменників, якщо не отримає вилучені рукописи. Цей ризикований крок мав несподівано позитивний ефект. Запросивши письменника, слідчий сказав, що віддасть папери і обмін на те, що той забере свою заяву. Булгаков погодився, і рукописи справді до нього повернулися.

На поверхні сюжету «Собачогосерця», як і у «Фатальних яйцях», порушується проблема відповідальності науки за її відкриття. Професор Преображенський пересаджує вуличній дворняжці гіпофіз людини - люмпен-пролетарія Клима Чу-гункіна. З наукової точки зору, експеримент можна вважати успішним: після операції собака перероджується в людину -Поліграфа Поліграфовича Шарикова. Однак внаслідок цього дива з'являється моральний монстр - хам із вдачею собаки та звичками «гегемона революції». Політичний підтекст твору очевидний: у гротескно-сатиричному ключі тут змальовано ситуацію, коли соціальні низи внаслідок спричинених революцією змін стали господарями життя. Сюжет повісті насичений алюзіями щодо тогочасних суспільно-політичних реалій. Навіть ім'я та прізвище «донора» новонародженої істоти -Клим Чугункін - випромінювали натяки на членів «політичного олімпу» 20-х років - Клима Ворошилова та Йосипа Сталіна.

Утім, зміст повісті виходить далеко за межі політичної сатири. У ній письменник доводить думку про приреченість російської соціалістичної революції з її ставкою на неосвічені пролетарські маси, претензіями на побудову ідеального суспільства та «виведення» досконалої людської породи. В образі професора Преображенського (його прізвище також відсилає до ідеї «перетворення», тобто до ідеї революції) порушується проблема відповідальності російської інтелігенції за «революційні» мутації народу. Важливе місце у повісті посідають також теми долі культури та традиції за умов нового суспільства, що взяло курс на їх знищення.

УЗАГАЛЬНЮЄМО ПРОЧИТАНЕ
Творчість М. Булгакова спиралася на традиції класичної літератури XIX ст. і гуманістичної культури. Орієнтацією на традицію був зумовлений його спосіб осмислення часового, плинного, сьогоденного крізь призму непроминущого. Головним пафосом творчості цього митця було ствердження вічних духовних цінностей.

Крім реалістичних текстів, М. Булгаков створював сатирично-фантастичні повісті та п'єси, особливе місце серед яких посідають антиутопічні твори.

В останній період творчості письменник приділяв велику увагу темі митця, повертаючи її під кутом нагальних у його час проблем.
Твори М. Булгакова відзначаються складною філософсько-моральною проблематикою, широким використанням іронії та гротеску, проникливим ліризмом. Прозова та драматургічна підсистеми булгаковської творчості тісно пов'язані між собою.

Перевірмо себе
ТЕСТИ для САМОКОНТРОЛЮ

І. Знайдіть правильну відповідь:
1. За життя митець був відомий насамперед як:
а) журналіст-фейлетоніст;
б) талановитий драматург;
в) автор роману «Майстер і Маргарита».
2. Наслідком письмового звернення Булгакова до Уряду СРСР стало те, що письменник отримав можливість:
а) вільно друкувати свої твори на батьківщині;
б) виїхати за межі СРСР;
в) працювати режисером-асистентом у МХАТі.

II. Знайдіть неправильну відповідь:
1. До кола провідних ідей творчості М. Булгакова належать:
а) моральниіі вибір російської інтелігенції за доби історичних потрясінь;
б) викриття небезпечних наслідків втручання людини у природний хід речей у науці та суспільно-політичному житті;
в) взаємини митця із владою та сучасниками;
г) осмислення революції як прологу до великого очищення світу.
2. Сатира М. Булгакова була спрямована на:
а) події громадянської війни;
б) експерименти у науці та суспільному житті;
в) міфи радянської ідеології, створені навколо ідей революції та соціалістичного будівництва, формування нового типу особистості та ін.

III. Знайдіть зайве:
1. Творчість М. Булгакова увібрала духовний і художній досвід таких класиків XIX ст., як: Й.В. Ґете; Дж.Г. Бай-рон; О. Пушкін; М. Гоголь; М. Салтиков-ІЦедрін; Ф. Достоевський; Л. Толстой; А. Чехов.
2. Перу М. Булгакова належать твори: «Біла гвардія»; «Дні Турбіних»; «Дияволіада»; «Фатальні яйця»; «Перевтілення»; «Собаче серце»; «Майстер і Маргарита».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Як у творах письменника відбилася його особистість?
2. У чому виявлялася його прихильність до традиції?
3. Які моральні цінності стверджував у своїй творчості М. Булгаков?
4. Розкрийте зміст самохарактеристики письменника: «Я - містичний письменник». Чи згодні ви з нею?
5. Які твори М. Булгакова мають риси антиутопії?
6. Чим був зумовлений інтерес М. Булгакова до теми митця? Які проблеми він порушував у річищі цієї теми? Порівняйте напрямки осмислення даної теми у М. Булгакова та Т. Манна.
7. Які твори М. Булгакова ви хотіли б мати у власній бібліотеці?

АНАЛІЗУЄМО ТВІР
Роман «Майстер і Маргарита»

Історія задуму та публікації твору. Роботу над головним романом свого життя М. Булгаков розпочав узимку 1928-1929 pp. Важко сказати, якими були первісні варіанти, оскільки письменник їх знищив. Відомо лише, що спочатку твір задумувався як роман про диявола у дусі сатирично-фантастичної прози Булгакова 20-х років. Наголос на постаті сатани відбивали й чорнові назви майбутнього роману: «Чорний маг», «Копито інженера», «Консультант з копитом». Причому у своєму трактуванні образу «князя пітьми» письменник на цьому етапі виходив з традиційних уявлень про диявола-спокусника.

Робота над твором тривала понад десять років. Протягом цього часу його первісний задум зазнав суттєвих змін. 1931 p., зокрема, з'явилися дійові особи, які поступово перемістилися у центр роману - Маргарита та її супутник, що його пізніше автор назвав «майстром».

Булгаков працював над романом до останніх тижнів свого життя. Вже смертельно хворий, він вносив у текст правки, робив вставки, шліфував стиль. Письменник сприймав цей твір як свій мистецький заповіт.

«Коли наприкінці хвороби він вже майже не міг говорити, і в нього виходили інколи лише кінці й початки слів, - згадувала дружина письменника О. Булгакова, - був випадок, коли я сиділа біля нього, як завжди, на подушці на підлозі, біля узголів'я його ліжка, він мені дав знак, що йому щось потрібно, що він чогось хоче від мене. Я пропонувала йому ліки, пити - лимонний сік, але зрозуміла ясно, що йдеться про інше. Тоді я збагнула й запитала: "Твої речі?" Він кивнув з таким виглядом, ніби "так" і "ні". Я сказала: "Майстер і Маргарита"? Він страшенно зрадів, зробив знак головою - "так, це". І спромігся на два слова: "Щоб знали, щоб знали"».

У плані редакторської правки твір лишився незавершеним. Відомий російський дослідник творчості Булгакова В. Лакшин зауважував щодо цього: «..."Майстер і Маргарита", попри сюжетно-компо-зиційну завершеність тексту, міг мати ще не одну редакцію, а вже шліфе тім тексту, якби Булгаков був здоровий, без сумніву, була б продовжена. Одного разу я передав Олені Сергіївні (дружині письменника. - Є.В.) запитання молодого читача: в останньому польоті почту Воланда з-поміж вершників немає однієї особи. Куди зникла Гелла? Олена Сергіївна поглянула на мене розгублено і раптом вигукнула з невимовною експресією: "Міша забув Геллу!!!"»

Ще 1929 p. М. Булгаков здійснив безуспішну спробу опублікувати хоча б невеличкий фрагмент твору під псевдонімом «К. Тугай». Псевдонім не допоміг: уривок так і не вийшов друком. Взагалі ж прогнози щодо можливості публікації книжки були вкрай песимістичні: приятель і перший біограф Булгакова П. Попов, зокрема, був переконаний, що до читача вона дійде десь через 50-100 років. Утім, цей термін виявився дещо перебільшеним. Після двадцятирічних зусиль О.С. Булг-кової домогтися публікації твору він зі значними цензурними купюрами був надрукований 1966 р. у часопису «Москва».

Всього було зроблено 159 таких купюр. Це дорівнювало 14 000 словам, тобто 12% авторського тексту. При скороченнях текст брутально спотворювався: фрази з різних сторінок довільно комбінувалися одна з одною, через що нерідко виникали взагалі безглузді речення. Вилученню підлягали здебільшого фрагменти, в яких ішлося про таємну поліцію (давньоримську та сучасну), вияскравлювалися риси схожості між давнім світом і сучасністю тощо.

Повний текст роману був надрукований спочатку у Парижі (1967), а потім, 1973 p., - у Радянському Союзі. Однак слід зазначити, що на батьківщині письменника тільки за часів «перебудови» ця його книжка почала виходити накладами, що відповідали її величезному успіху у читачів.


Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Збірка конспектів уроків по всім класам, реферати з зарубіжної літератури 11 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння із зарубіжної літератури 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.