Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 7 клас>>Нова структура суспільства і теорія трьох станів. Духовенство біле та чорне.

Феодальний лад сформувався на теренах Європи в результаті взаємодії пізньо-римських світоглядних засад із суспільними відносинами, що утверджувалися в середовищі варварів.

Вій прийшов на зміну рабовласництву і панував у Західній Європі з V до XV ст. У його основі — власність феодала па землю і залежність (поземельна й особиста) селян від нього. За користування землею селяни несли повинності: вони виконували різноманітні роботи в господарстві феодала (рента відробіткова, панщина), приносили йому продукти харчування і ремісничі вироби (натуральна рента або оброк), а також працювали на так званих «громадських роботах» (ремонтували мости, мури, будували замки тощо). Було ще ряд прав, що належали феодалу, зокрема, право «мертвої руки», тобто вирішення умов успадкуваннялісля смерті селянина.

Назва «феодалимр походить від слона феод — лемельшш маєток із залежними селянами, який васал отримував від сеньйора за вірну службу. Спочатку феод був умовним володінням, а згодом став спадковим і передавався від батька до сина.

Три стани середньовічного суспільства

У XI ст. середньовічні богослови Герард Камбрезїйський (він же Жерар Кам-бріїїський) і Адальбербн Ліонський створили теорію про три суспільні стани. До першого стану вони віднесли що моляться», тобто священиків і ченців: до другого — «ті, що воюють», тобто рицарів; третій стан — «ті, що працюють»— селяни. Усі стани були взаємопов'язаними. Тобто, святі отці милиться за душі своїх вірників, рішарі всіх обороняють, а селяни годують. Між усіма трьома станами має бути взаємне розуміння, мир і спокій. Тільки так суспільні во може повноцінно існувати.

Вивчаємо джерела

ХІI ст. Етьєн де Фужер про три стани мовою поезії

Священика уділ — за всіх молитися.

А рицаря — на полі бою битися

і славою в борні покритися.

Обов'язок селян — трудитися.

1. Які обов'язки передбачає належність до певного стану?

2. Які пільги й права мали представники усіх трьох станів?

Духовенство

Середньовічна людина була глибоко переконана, що головним у її житті є стосунки з Богом, а турбота про спасіння душ християн якраз і лягала на плечі духовенства. Тому винятково важливим, набагато вагомішим, ніж виконання будь-яких Інших функцій, була угодна Богу належність людини до духовного сану.

Християнське духовенство поділялося на біле і чорне. До білого духовенства належали єпископи й священики, які обслуговували релігійні погреби мирян: правили месу, здійснювали церковні таїнства (хрещення, причастя, вінчання, сповідь тощо). Ядром повсякденного церковного життя в Західній Європі була парафія, яка об'єднувала мешканців кількох сіл чи міських кварталів.

Парафія управлялася священиком (парохом). Його помічниками могли бути духовні особи нижчого рангу (диякони, іподиякони). У свою чергу парафія підпорядковувалася єпархії, на чолі якої стояв єпископ. Кілька єпархій об'єднувалися в архієпископство. На підтримку життєдіяльності церкви та духовенства вірники сплачували десяту частину від власних прибутків, тобто десятину.

Світські феодали

Почесне місце в уже згадуваній середньовічній теорії про три стани займаюті "ті, що воюють", тобто світські феодали. У середовищі феодалів сформувалася система васалітету, така собі ієрархічна феодальна драбина.

На її вершині був король — найбагатший власник землі. Він вважався верховним сеньйором, або сюзерен усіх феодалів. Нижче розмістилися найбільші світські феодали — герцоги, маркізи, графи, яких наділяв землею сам король. Тому як васали вони формальне підпорядковувалися королю. Відповідно вже їхні васали що називалися баронами, посідали ще нижчу сходинк; феодальної драбини. Остання сходинка належаларица рям, які могли й не мати своїх васалів.

Слід зауважити, що кожна європейська країна, не зважаючи на переважну більшість спільних моментії стосовно системи васалітету, мала й деякі відмінності Наприклад, у Франції діяло правило «васал мого васа ла — не мій васал». Це, зокрема, означало, що служба й вірність васала призначалися лише тому, від кого він безпосередньо отримував феод. Натомість в Англії таке правило не діяло. У цій країні було прийнято, щоб усі васали підкорялися безпосередньо королю.

Передача феоду відбувалася в урочистій атмосфері У замку сеньйора збиралися всі його васали. У їхній присутності сеньйор вручаЕ новому васалу прапорець, перстень, рукавичку, гілку дерева чи виноградну лозу грудку землі тощо. Ці символи свідчили про те, що васалові передаються права на володіння землями. Така процедура називалася Інвеститурою. їй персдува£ обряд визнання себе васалом. Претендент опускався на одне коліно перед сеньйо ром і брав його за руки. Потім проголошував себе васалом і присягав сюзерену на вірність.

Васал зобов'язувався охороняти честь, життя і майно сеньйора, воювати на боці сеньйора, надавати йому грошову допомогу для викупу з полону, брати участь у засіданні сеньйоріальної ради, що була своєрідним судово - а дміні стратив ним орга иом. До числа васальних обов'язків входили дарунки сеньйору, його старшому синові на момент посвячення юнака в рицарі, а також доньці — у день її одруження. Зі свого боку сеньйор зобов'язувався захищати й підтримувати васала 40 піклуватися про його володіння та потомство на випадок полону або смерті. Сеньйор нерідко визначав долю спадкоємців свого васала — влаштовував їхні шлюби, був опікуном до періоду досягнення жми повноліття. Адже доля нащадків васала стосувалася безпосередньо Інтересів сеньйора. Спадкоємці, вступаючи у володіння феодом батька, сплачували сеньйору належну суму й клялися на вірність.

У мирний період феодали вели тривалі міжусобні війни. Щоб приструнити феодальну вольницю, в XI-XII ст. церква прийняла кілька постанов про Божий мир, які забороняли феодалам воювати під час релігійних свят і щотижня — від середи до понеділка.
У безконечних внутрішніх і зовнішніх війнах поступово формувалася психологія та ідеологія середньовічного рицарства, яке згодом переросло в особливий військово-аристократичний стан. Спочатку за терміном «рицар» вбачали просто воїна, що ніс васальну, зазвичай кінну, військову службу сеньйору. Згодом поняття набуло ширшого значення — стало синонімом знатності й благородства. У рицарів сформувалися свої ідеали, розуміння честі. Рицар повинен був боротися за християнську віру, оберігати слабшого, дотримувати слова, бути вірним своєму сеньйору, вміти постояти за себе. Із часом основою рицарської поведінки стала куртуазність, тобто дотримання правил хорошого тону. Куртуазний кодекс передбачав не лише хоробрість, але й ґречність, ввічливість, галантність, щедрість, витонченість, тактовність, вміння складати вірші й фати на музичних інстументах, володіти мистецтвом легкої невимушеної розмови з іншими рицарями й чарівними дамами.

Той, хто посвячував майбутнього рицаря, бив його долонею або по потилиці, або по шиї, або по щоці, промовляючи: «Будь хоробрим!» Це був єдиний у житті рицаря стусан чи ляпас, на який він мав право не відповідати. Ритуал посвячення завершувався демонстрацією спритності нового рицаря. Він вискакував на коня й на льоту повинен був поцілити списом в опудало. У військовий час процедура посвячення в рицарі відбувалася скромніше. Обряд посвячення в рицарі повинен був пройти навіть король.

Полювання і військові вправи забирали весь час рицаря. Згодом до них долучилися ще рицарські турніри. Це були військові змагання, на яких рицарі билися або в індивідуальних поєдинках, або групами перед шляхетною публікою. Почесні місця серед глядачів надавалися знатним дамам. Головним завданням рицаря було утриматися на коні й тупим кінцем списа вибити противника із сідла. Проте траплялося, що на турнірах доводилося вирішувати й питання рицарської честі. Тоді боротьба могла йти на смерть. Переможці здобували славу й визнання, почесні призи, а також коней і зброю переможених. Залишитися рицареві без озброєння й коня вважалося ганьбою, тому переможець повертав їх своїм не-везучим суперникам за викуп. Чимало бідних рицарів, простуючи від замку до замку, здобували собі багатство. Цих шукачів пригод стали називати мандрівними рицарями.

На турніри рицарі виходили в шоломах, що повністю закривали обличчя. їх упізнавали й розрізняли за гербами, тобто за знаками й малюнками на рицарському щиті або на прапорці (лев, дракон, орел, сокіл та ін.). Складну науку про розрізнення гербів, тлумачення гербової символіки добре знали розпорядники турнірів — герольди, тобто глашатаї. Рицар, приїжджаючи на турнір, зупинявся біля бар'єру й, сповіщаючи про своє прибуття, трубив у ріг. Тоді виходив герольд і голосно розповідав присутнім про герб цього рицаря. Із герольдом пов'язується й становлення спеціальної науки про складання та читання гербів — геральдики.

Мати свій герб прагнув кожний феодал. Спочатку герби були тільки у великих феодалів. Прості рицарі носили щити з гербом свого сеньйора. Пізніше рицарі також отримали право мати власний герб. У середині XIII ст. герби з'являються в духовних осіб, купців, городян. Доповненням до герба часто був девіз — короткий напис па гербі, щиті про моральні принципи рицаря, події в його житті тощо. Наприклад, «Тлу своїм шляхом» — девіз графів Немур Савойських; "Іншим не стану" — девіз бургундського герцога Філіппа Доброго. Власні герби мали також середньовічні міста. Нині герб є одним із національних символів кожної держави.

Селянство

На третьому місці у середньовічній теорії про трт стани стоять "ті, що працюють", тобто селяни.
На межі Х-ХІ століть землю обробляли уже пере важно залежні селяни. Простежуються кілька шляхів якими селяни (а серед них були як нащадки колишні) римських рабів, колонів, так і вільних германців) оіш нялися в залежності від феодала, [з розвитком феодал* ного суспільства королі почали дарувати своїм васала не лише землю, а й людей, які на ній проживали. Це пс клало початок земельної залежності селянства.

Іншою причиною втрати селянами особистої сво боди стало їхнє розорення, яке викликали нескінченн внутрішні й зовнішні війни.
Часто селяни самі шукали захисту в особі як світ ського, так і церковного феодала, щоб він уберіг їх вії нападів чи грабунків войовничих сусідів або чужоземки; загарбників. За це селяни були змушені відмовлятися ві; своїх наділів і, таким чином, опинялися в добровільнії залежності від феодалів.

Вивчаємо джерела

Із грамоти 1660 р. про феодальні повинності французьких віланів

Нехай буде цідимо, що всі обкладені оброком двори поринні нити однаковим оброк; кожний двір повинен давити щорічно по 8 денцріів... по 8 мірчк пшениці і 24 мірки вшеа... Л також виноградник, що колись належав абатові, двічі на рік потрібно копати, підрізати і виконувати на ньому всі необхідні роботи, потім вичавлювати виноградний сік І доставляти його для зливання в панські бочки; якщо ж виноградник буде перетворений у поле, повинні трудитися, належно обробляючи поля, скільки буде-потрібно, аж до доставки зібраного врожаю у папські комори.

За своїм становищем селяни поділялися на поземельно залежних та особисто залежних. До поземельно залежних у Франції, Західній Німеччині та Італії належали вілани, які хоч і були вільними, однак не мали права власності на землю.
Най безправнішими були особисто залежні селяни — ременси в Іспанії, серви — у Франції. Приблизно в такому ж тяжкому становищі перебували вілани в Англії. Вони не могли покинути свого сеньйора, який був для них і господарем, і суддею.
Про особисту несвободу селян свідчать додаткові платежі, що не стосувалися ренти. Через те, що сеньйор був власником млина, печі, виноградного пресу, він змушував селян користуватися саме ними. Селяни розраховувалися чи часткою своїх продуктів, чи грошима. За порушення сеньйор вимагав сплатити штраф або відбирав продукти.

У ХІІ-ХІІІ ст. селяни отримали можливість, заплативши викуп, здобути волю. Земля при цьому залишалася у власності феодалів.
У скандинавських країнах значну групу населення становили вільні селяни — власники землі. їхня феодальна залежність проявлялася переважно у виплаті ренти продуктами.

Життя селянина минало в безконечній праці. Кожен займався своєю справою, хто — сезонними польовими роботами, а хто — і надзвичайно шанованими, украй потрібними ремеслами. У селі працювали ковалі, ткачі, гончарі, мірошники, чоботарі, шевці. Практично все необхідне для житія селян і феодалів вироблялося па місці. Такий тип господарства називається натуральним.
Важливі питання в житті селянства вирішувала община (громада). Вона об'єднувала селян одного або кількох сусідніх сіл. Ядром общини була група відносно заможних, а отже, і впливовіших, сімей. Саме вони давали необхідні кошти на громадські потреби й керували життям общини. З-поміж них, зазвичай, обирали старост.

Нерідко об'єднання селян у общину відбувалося довкола парафії. Адже саме громада будувала церкву, утримувала священика. Громада займалася й розмежуванням спільних угідь, стежила за станом мостів і доріг. Община також опікувалася немічними, знедоленими, бідними, вдовами, сиротами. На зборах громади розбиралися дрібні судові справи. За необхідності община організовувала оборону від зовнішньої загрози. Вигнання з громади могло стати для будь-кого лютою карою.

Ускладнення суспільної структури

Із часом суспільство розвивалося, дедалі помітнішу роль у середньовічному житті починають відігравати міста і, відповідно, ремісники й купці, яким у схемі середньовічних станів місця не знайшлося. Згодом городян зарахували до третього стану, кістяк якого все ж становило селянство.

У житті рицарів також сталися зміни. Поступово вони втрачають своє виняткове становище у військовій справі. Винайдення пороху й вогнепальної зброї послабили потребу в рицарстві. Тим більше, що королі почали залучати до воєнних дій наймане військо. На зміну васалу, який служив своєму сеньйору, приходить придворний, який робив кар'єру на службі в короля. Так. у ХІУ-ХУ ст. формується дворянство. Для дворян основним життєвим принципом було дотримання високих морально-етичних засад. Ідеться про успадковані від своїх славних предків такі риси характеру, як вірність, відданість королю, сміливість, щирість, гідність, витончені правила поведінки. Дворян» вважали себе людьми винятковими, вершками суспільства. Вони цуралися будь-якої фізичної праці й вважали непристойним займатися торговою діяльністю. Основним джерелом прибутку для них були селянські ренти.

Феодалізм, суспільні стани, інвеститура, куртуазність, герб, герольд, геральдика, натуральне господарство, община.

1. Уважно прочитайте уривки з тексту і визначте систему васальної залежності:

Жан де Масі зобов'язаний вирушати в похід на вимогу єпископа; Ереи-бурга, дружина Рено-рицаря, має від Паризького єпископа в якості феоду землю і несе службу, падаючи йому коней.

Матвій, сеньйор Монморансі, має з'являтися за першою вимогою Паризького єпископа з двома рицарями для відправки їх у похід.
2. Уважно прочитайте уривок із епосу «Пісня про Ролапда» і назвіть обов'язки васала:
Васал повинен за свого сеньйора Терпіть нестатки,спеку і мороз,
Віддати тіло й кров і все життя!» (Переклад В. Щурата)
3. Складіть детальний перелік обов'язків васала, починаючи словами «Я хочу, щоб ти...».

І. М. Ліхтей Історія середніх віків 7 клас

Вислано читачами інтернет-сайту

_{всесвітня історія, уроки з предмету всесвітня історія, реферати з всесвітньої історії, всесвітня історія в школі}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.