Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Література першої половини 20 ст. Історико-соціальне тло доби: падіння імперій, світова економічна криза,поява тоталітарних режимів. Перша світова війна. Вплив філософських, наукових, соціологічних концепцій на формування світобачення людини. Розкол літератури на елітарну та масову.

Вступ, або з чого починалася література XX століття
У сучасній свідомості закарбувалися досить строкаті визначення XX ст. Його називають добою світових війн та масштабних соціальних експериментів, епохою науково-технічного прогресу та екологічних катастроф, атомної зброї та кривавих диктатур, ерою кіно, завоювання космічного простору, панування комп'ютерних технологій тощо. Втім, через нерідко суперечливі характеристики XX ст. червоною ниткою проходить думка про трагічний досвід, набутий людством на цьому етапі історії.

Озираючись з третього тисячоліття на шлях, що подолала цивілізація у XX ст., відомий знавець зарубіжної літератури Л. Андреєв сумно наголошував на невтішних підсумках: «...XX століття здається полем величезного експерименту, зорганізованого Історією, який лишив нам або руїни, або смутну рівнину "споживацької цивілізації"».

Однак не таким уявлялося XX ст. багатьом з тих, хто вітав його настання. Тоді з новою епохою пов'язувалися надії на соціальні перетворення, що мали увінчатися побудовою царства рівності та справедливості на землі; на технічні та промислові революції, які повинні були безмежно розширити людські можливості й забезпечити загальний добробут. Сьогодні навіть важко уявити стан ейфорії, в якому перебували люди на початку XX ст., спостерігаючи запаморочливі зміни у своєму побуті, ритмі та стилі життя. Те, що колись здавалося казкою, на очах ставало повсякденним. Значну роль у змінах життя та свідомості людської спільноти відіграли науково-технічні відкриття та винаходи, зроблені на межі ХІХ-ХХ ст.

Наприкінці XIX ст. внаслідок винайдення двигуна внутрішнього агоряння розпочався бурхливий розвиток автомобілебудівної промисловості. Вже до кінця Першої світової війни у світі налічувалося понад 2 мільйони автомобілів. Будувалися аероплани та літаки, потужні пароплави та підводні човни. Новим - електричним - світлом засяяли вікна будинків та вулиці великих міст. На різні голоси загомоніли радіо й телефони, долаючи звичні перешкоди відстаней у часі та просторі.

Технічні новації сприяли народженню нового виду мистецтва -кіно. 1895 р. у Парижі відбулася демонстрація першого у світі кінофільму, знятого братами Люм'єр. Сюжет цієї одно-хвилинної (!) стрічки повністю відображений у її назві: «Прибуття потяга на вокзал Сен-Лазар». Можливо, сьогодні зміст фільму вдається дещо наївним. Однак свого часу ця перша ластівка нового мистецтва здійснила справжній переворот у людській свідомості. Глядачі, які вперше стикалися із «сінематографом» бригів Люм'єр, сприймали те, що відбувалося на екрані, як реальність, дивувалися з чарівної можливості «вирізувати» з життєвого плину певні фрагменти та відтворювати їх безліч разів із фотографічною точністю (не випадково цю кінострічку називали «живими фотографіями» або «живими картинами»).

Спливуть лічені роки, й до освоєння простору «сінематографа» візьмуться талановиті художники. Уже впродовж першого десятиліття XX ст. будуть створені мистецькі стрічки, що стануть класикою кінематографа і, незважаючи на високий рівень сучасних кінотехнологій, не втратять своєї художньої цінності до сьогодні. Згодом введення до «сінематографа» звуку й кольору уможливило створення «імперії кіно», яка є одним із набутків культури XX ст.

Дух всебічного оновлення охопив і традиційні види мистецтва. Однак не всі митці початку XX ст. поділяли беззастережне захоплення досягненнями науково-технічної думки. Чимало літературних творів, написаних у той час, віддзеркалювали настрої недовіри до науки, тривоги, спричиненої втратою колишніх моральних та духовних орієнтирів, страху перед майбутніми війнами та революційними зрушеннями, передчуття близької катастрофи. Усе це спонукало письменників і поетів протиставляти хаотичному світові відмінну ієрархію цінностей, провідними ознаками якої були культ краси й мистецтва, потяг до всього таємничого, містичного.

Причини разючих розбіжностей між ентузіазмом, з яким пересічні люди відгукнулися на стрімкий поступ науково-технічного прогресу, та песимістичними настроями, поширеними у мистецтві, слід шукати в дефіциті духовності, що був побічним продуктом зміцнення позицій прагматизму в буржуазному суспільстві.

Катастрофа, яку пророкували мислителі та митці на межі ХІХ-ХХ ст., спіткала людство 1914 р., коли розпочалася Перша світова війна.

«Причини війни, - зазначено в сучасному шкільному підручнику з історії, - полягали в протистоянні між провідними європейськими країнами. Поява на політичній карті світу внаслідок франко-пруссь-кої війни об'єднаної Німецької імперії, порушення рівноваги сил на континенті поставили на чільне місце в Європі Німеччину. Через боротьбу за ринки збуту загострилися її відносини, насамперед економічні, з Англією, Росією та Францією... Взаємні претензії європейських держав спонукали їх до утворення ворогуючих об'єднань держав...» (Полянський П.Б. Всесвітня історія. - К.: Генеза, 2002).

Варто уважно вчитатися у ці рядки, аби зрозуміти, наскільки невиправданими з моральної точки зору, наскільки далекими від ідеалів європейської цивілізації та чужими простому солдатові були ці «взаємні претензії» і як дорого заплатило за них людство. Відомо, що у Першій світовій війні загинуло близько 10 мільйонів солдатів, а 21 мільйон було поранено; що у воєнні дії було втягнуто 34 держави з населенням понад мільярд чоловік (а це становило 67 % населення планети); що економіка багатьох держав була зруйнована або істотно підірвана.

Проте одним із найтяжчих наслідків війни стала духовна криза, всебічно відтворена у літературі зазначеного періоду. Усвідомлення неможливості реформувати буржуазний лад спричинилося до поширення серед інтелігенції революційних настроїв. Відомий український культуролог та літературознавець І. Дзюба з цього приводу пише: «Буржуазний світ кінця XIX - початку XX ст. мало що був непривабливий, він був глибоко неприйнятний для лівої,  особливо ліворадикальної, гуманістичної інтелігенції Європи - соціально, етично, естетично. Вона шукала йому альтернативу». Відтак у Європі та Росії спалахнули революції, організатори яких прагнули не лише подолати згубні наслідки світової війни, а й створити ідеальне суспільство, засноване на братерстві, любові, рівності. Однак ці наміри виявилися утопічними.

Слід зауважити, що утопізм був характерним як для соціалістичного руху загалом, так і для революцій XX ст. зокрема. Ці революції зазвичай трактувалися їхніми ідеологами як спроби втілити у життя найдорожчі мрії людства. Проте унаслідок таких спроб мільйони людей у XX ст. перетворилися на піддослідних трагічного експерименту Історії.

Одним з таких «експериментальних майданчиків» став СРСР. Перші кроки радянського уряду на шляху здійснення «найза-повітніших мрій» людства добре відомі: втягнувши країну у вир громадянської війни, більшовики почали «втілювати у життя» утопічні гасла. «Щасливим майбутнім» виправдовувалося знищення дворянства, буржуазії та духовенства, вигнання й переслідування інтелігенції, голодомор, спрямований проти селянства, придушення мпціонально-визвольного руху. Замість того, щоб стати омріяною утопістами країною загальної гармонії, СРСР перетворився на державу, одна половина громадян якої «виправлялася» у таборах і в'язницях, а друга існувала в атмосфері тотальної підозри і загрози репресій.

Поразка в Першій світовій війні та спричинена нею глибока економічна депресія призвели до встановлення в Італії, Німеч-чині та Іспанії кривавих фашистських режимів. Характеризуючи один з таких режимів, англійський письменник Джордж Орвелл підкреслював: «Багато з того, у що вірив і заради чого працював Веллс, дістало матеріальне втілення у нацистській 111 меччині. Там лад, планування, наука, яку підтримує держава, сталь, бетон, аероплани - все поставлене на службу ідеям, що відповідають кам'яній добі».

За умов тоталітарної системи розвинулося таке специфічне для культури XX ст. явище, як ідеологізована література. Найяскравішими її зразками були «залізна романтика» в Німеччині та «соцреалізм» у СРСР.
 
Літературознавча довідка
Соцреалізм (соціалістичний реалізм) - напрям, який за радянських часів вважався вершинним досягненням «передового» літературного розвитку й, відповідно, магістральним річищем літератури СРСР. У радянському просторі панував від 1930-х до кінця 1980-х років. Офіційне радянське літературознавство вбачало в ньому «естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу та людини, зумовленої епохою боротьби за встановлення й створення соціалістичного суспільства».

«Естетичний канон» соцреалізму охоплював:
- тенденційне зображення життя «у світлі ідеалів соціалізму»;
- настанову на «правдиве» віддзеркалення дійсності, яке камуфлювало тоталітарний режим під єдину прогресивну модель суспільства, що будує комуністичний «рай на землі»;
- зумовлену ідеологічним догматизмом орієнтацію на «партійність», «класовість», «народність», «історичний оптимізм» тощо.

І комуністична ідеологія, і породжене нею мистецтво спиралося на праці видатного мислителя XIX ст. Карла Маркса. Ще 1845 р. він проголосив: «Філософи лише по-різному пояснили світ, але суть у тому, щоб змінити його». Ці слова засвідчили докорінну зміну пріоритетів філософії: вона мала вже не лише пояснювати світ, а й сприяти його перетворенню. Саме цією настановою, зокрема, була аркс продиктована спроба Маркса поєднати досліджені ним економічні закономірності з ідеєю побудови досконалого суспільства. Філософське вчення К. Маркса стало ідеологічним підґрунтям соціалістичного руху XX ст.

Зростання популярності марксистської економічної теорії та матеріалістичних концепцій у XX ст. було зумовлене загальною світоглядною кризою тогочасного буржуазного суспільства, а виражене в них прагнення перебудувати світ за «ідеальним зразком» відповідало сподіванням мільйонів людей. Через те, що комуністичний тоталітарний режим надто часто зловживав цитатами з книжок К. Маркса, приховуючи за ними свої злочини, його вчення почало сприйматися як сумнозвісний атрибут розбудови «соціалістичного раю». Сьогодні, осмислюючи праці німецького мислителя, пройняті щирим бажанням зробити суспільство гуманнішим, ми можемо більш об'єктивно говорити і про справжні його відкриття, і про обмеженість його поглядів.

Велике значення для розвитку культури та мистецтва XX ст. мали ідеї таких мислителів, як А. Берґсон, М. Бубер, О. Шпенґлер, Л. Вітгенштайн, М. Гайдеґґер, Е. Гуссерль, В. Дільтей, X. Ортеґа-Ґассет, М. Бердяєв, Л. Шестов, К. Ясперс та ін. Особливе місце у цьому ряді належало концепціям видатного німецького філософа XIX ст. Фрідріха Ніцше. Передбачаючи майбутню популярність своїх книжок, він писав у листі, датованому 1887 р.: «У надзвичайній Ф. Ніцше дивовижності   та   ризикованості
моїх думок полягає причина того, що лише з часом - і, напевне, не раніше 1901 року - мої думки взагалі будуть почуті». Згідно з наведеним пророцтвом, ніцшеанські ідеї набули найбільшої впливовості саме у першій половині XX ст. Слід підкреслити, що йдеться про вплив не лише на філософію, культуру та літературу, а й на світовідчуття сотень тисяч людей. Щоправда, до широких мас думки цього філософа здебільшого доходили у спотвореному вигляді. Саме тому так непросто визначити місце духовної та інтелектуальної спадщини Ф. Ніцше у культурі XX ст. Адже, з одного боку, ми маємо зважати на нескінченний перелік імен тих майстрів слова, що в їхній творчості ніцшеанські ідеї поверталися новими гранями й розкривали несподівані смисли (пригадаймо Ґ. Ібсена, Б. Шоу, Джека Лондона, Т. Манна, Г. Гессе, Ґ. Бенна, Максима Горького, В. Брюсова), а з іншого - мусимо враховувати й те, що свого часу ці ідеї були використані ідеологами німецького нацизму.

Надзвичайно популярною у мистецтві першої половини XX ст. була, зокрема, думка філософа про взаємодію двох протилежних начал у розвитку культури та буття -   «діонісійського» (стихійного, «варварського», трагічно-напруженого) та «аполлонівського» (гармонійно-споглядального, інтелектуального, витонченого, логічного).

Значного поширення у культурній свідомості XX ст. набув ніцшевський міф про «надлюдину» - особистість, яка спроможна сягнути вершини досконалості й сили. Ніцшеанське розуміння «надлюдини» сформувалося на ґрунті пізньоромантичних уявлень про сильного індивіда, здатного протистояти обивательському оточенню. Однак німецький філософ наділив цього індивіда також зневажливою жорстокістю до «слабких», байдужістю до тих, хто страждає. Відтак ніцшеанська «надлюдина» зухвало підносилася не лише над обивательським світом, а й над моральними та релігійними нормами, що регулюють життя людської спільноти. Ця концепція (як, до речі, й деякі інші ідеї Ф. Ніцше) містила певний антигуманний заряд, що й надало поштовх до її подальшого спотворення. Однак філософ не міг собі уявити, що висловлені ним думки за кілька десятків років після його смерті будуть піднесені на щит ідеологами гітлерівського режиму...

Суттєву роль у розвитку мистецтва та самопізнання людства відіграли відкриття, зроблені у галузі психології. Йдеться насамперед про дослідження австрійського невропатолога та психіатра Зиґмунда Фройда, який дійшов висновку, що поведінка особистості переважно визначається її неусвідомленими імпульсами. Можна дискутувати з приводу цього судження, але неможливо оминути той факт, що розвідки Фройда сприяли зростанню зацікавлення митців першої половини XX ст. цариною несвідомого, ірраціонального. Своєрідно відгукнулися література та мистецтво також на фрейдистські дослідження сфери сексуального, конфліктів між свідомим та підсвідомим, між «культурою» та «інстинктом» тощо.

Дещо згодом швейцарський психолог і психіатр Карл Ґустав Юнг, що у своїх дослідженнях колективного несвідомого спирався на фольклорні й міфологічні мотиви, виокремив певні «першообрази», названі ним «архетипами». Цікаво, однак, що ця наукова тема вивела вченого на відкриття у глибинах людської душі «вічного відчуття Бога», яке передує свідомості. Релігія, писав він, забезпечує гармонійний зв'язок свідомого із несвідомим. Втрата цієї гармонії, за Юнґом, призводить до серйозних розладів у психічному житті особистості, а у координатах історичного буття - до катастроф (війн, встановлення тоталітарних режимів, проведення масових репресій тощо).

Ця думка вченого є дуже важливою. Адже ситуація розірваних зв'язків людини з Богом і зумовлене нею сприйняття світу як безглуздого та хаотичного є однією з головних проблем духовної культури XX ст. (і відповідно - мистецтва цієї доби). Особливо гостро ця проблема постала на теренах колишньої Російської імперії у пореволюційні роки. Один із радянських проводирів войовничого атеїзму, наприклад, з трибуни звернувся до слухачів з такими словами: «Як же може ленінець... одночасно боротися за комунізм, називати себе ленінцем - і проповідувати релігію, котра якраз заважає комунізмові?» Згадуючи ті часи, дружина письменника-містика Д. Андреєва, автора книжки «Троянда світу», писала: «Все, що належало до релігії, розцінювалося як злочин. Атеїзм був не просто панівною релігією. Він був войовничою, керівною, з необмеженими повноваженнями програмою знищення всього, що ми позначаємо поняттям "духовний"».

Однак, попри всі утиски, люди не втрачали віри в Бога. Петербурзький філософ, професор О. Введенський, полемізуючи з «войовничими атеїстами» з позицій християнства, у своєму виступі 1922 р. обґрунтував незнищенність релігійних почуттів трьома причинами.

По-перше, писав він, є чимало людей, які відчувають Бога безпосередньо, тобто без жодних доказів і розмислів. Таке почуття охоплює їх, наприклад, при спогляданні зоряного неба, морського обширу та решти дивних гожостей природи; а також під час молитви, надто ж у храмі та впродовж богослужіння. Друга причина - це «чутлива совість», яка бунтує проти атеїзму, тому що він, заперечуючи Бога, по суті зводить людину до рівня тварини і у такий спосіб її знецінює. Третя ж причина - «естетична». «Річ у тім, - пояснював філософ, -що... картина Всесвіту, яка вимальовується перед віруючими в разі, якщо вони приймають Бога, набагато привабливіша з естетичної точки зору, набагато красивіша й водночас відзначається більшою цілісністю й завершеністю, аніж картина, витворена атеїзмом. У атеїстичному світосприйнятті все змертвіле, бездушне. Цілий Всесвіт перетворюється на бездушну машину, яка до того ж не має ані майстра, котрий її злагодив, ані машиніста, котрий нею правує...» Перед віруючою ж людиною, за Введенським, постає інакша картина: «Тут усе живе, усе одухотворене, і чуттєвий світ постає не як мертва, бездушна машина, а як живе тіло Бога».

Пожежі революцій, їдкий дим воєн, брязкіт офіційної пропаганди тоталітарних режимів і, врешті-решт, просторікування ідеологів споживацького суспільства нерідко заступали у XX ст. справжні духовні цінності. Однак ці надбання оберігало й обстоювало мистецтво. Мужньою їх хранителькою була також художня література, яка, попри усі намагання підкорити її певній політичній владі, поставити на службу певним Ідеологічним цілям, усупереч усім спробам її знищити, довела Істину, афористично висловлену М. Булгаковим: «Рукописи не Горять».

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Онлайн бібліотека з підручниками та книгами на скачку безкоштовно, зарубіжна література тести, планування Зарубіжна література онлайн}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.