Легенда про походження річок

Колись на землі жив змій. Багато він пожер людей, бо дужчого від нього на світі не було. В той час жили Кузьма і Дем'ян — божі ковалі. От задумали вони того змія із світу згубити. Змій поткнувся до них, а вони — в кузню. І заперли залізні двері.

Змій і каже:

— Кузьмо, Дем'яне, божі ковалі, відчиніть, а то ковтну вас із кузнею!

Ті й відповідають:

— Коли ти силу маєш, то пролижи двері. А ми тоді сядемо на язик — і ковтай.

Змій лиже, а ковалі гріють, та й гріють залізо, та кують кліщі. Пролизав змій двері, всунув язик. Кузьма та Дем'ян — кліщами за той язик! І почали гатить молотами... - Уморили змія, запрягли в плуг, що на дванадцять пар волів, і давай орати.

Орали степ уздовж й упоперек. І скільки змій не просив — не давали йому ні пити, ні їсти.

— Буде з тебе,— кажуть,— і того жиру, що відкохав на людях!

— Ну, — каже змій,— коли так, то перед страшним судом освічу я своїм жиром увесь світ!

Чи довго ще орали, чи ні — дійшли до моря. Змій — у море і давай марячу пити. Пив-пин - випив усе море й лопнув. Кузьма та Дем'ян узяли й закопали того змія під горою. Бог його знає, коли це в світі було. А ось небагато років тому полився гас із тієї гори. Цебто і кінець світу близько...

В слободах і тепер не всякий світить гасом, бо він нечистий...

Кузьма та Дем'ян, поки не заморили змія, орали глибоко — потекли річки, а як заморили, орали мілко — і стали балки. Так от звідки взялися по степах річки й балки!