Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Країни Середнього Сходу.Повні уроки 

Тема:       Країни Середнього Сходу

Мета:      Охарактеризувати  зовнішню та внутрішню політику  Індії та обставини за яких  відбувалися затвердження кордонів держави, зміна влади та економіка країни.

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Структура уроку:

1. Опитування домашнього завдання

2. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання 

На початку ХХ ст. країни Південно-Східної Азії знаходились у колоніяльній залежності від Англії, Франції та Голландії. Для утримання цих територій у кожній з держав - імперій було встановлено свої методи правління: від протекторату до політично безправних територій.

Перша світова війна дала поштовх до створення національних економік і до формування національного капіталу держав. 

Розпочався  етап національно-визвольного руху‚ які прагнули подолати відсталость через  національну незалежності.

1.1 Індонезія

Індонезія (Голландська Індія) — це країна, розташована на 13 750 островах. На них живе безліч народів, які сповідують різні релігії, але домінуючим був іслам (90%). Найбільш розвиненими це острови Ява і Суматра.

В Індонезії не було суворого колоніального режиму. Голландії вдавалося  без  проблем утримувала цю територію завдяки відсутності територіальної та національної єдності.

Під час Першої світової війни попит на основну індонезійську продукцію — нафту, олово, каучук, цукор, тютюн, копру, каву збільшився. Це сприяло покращенню економіки вцілому, сільського господарства, добувної і переробної промисловості.

Після Першої світової війни колонізатори пішли на деякі зміни в системі управління колонії, залучиіши до неї представників місцевої еліти. У 1918 р. вони створили Народну раду (фолксрат) — щось на кшталт парламенту. Частина депутатів призначалася генерал-губернатором, інші обиралися виборцями, які репрезентували голландську бюрократію та верхівку індонезійського суспільства. Функції цього органу були суто дорадчими. У 1922 р. нова конституція Нідерландів проголосила Нідерландську Індію "рівноправною частиною імперії". Проте рівноправ`я поширювалося лише на колонізаторів. Це дало поштовх до боротьби за рівноправність. Розгорнувся масовий страйковий рух. 

Період між першої й другий світовими війнами був часом активної боротьби країни за незалежність. Властиво, сама голландська колоніальна адміністрація в XX в. уже цілком чітко усвідомлювала, як і британська адміністрація в Індії, що роки її полічені й що кращим виходом для неї був би поступовий рух убік визнання справедливості вимог індонезійців. Уже на рубежі XIX–XX вв. зміні політики сприяв новий так званий етичний курс колоніальної політики. Ідейно обґрунтований у статті Девентера «Борг честі», суть якої зводилася до того, що настільки багато чого голландці, що побрали в Індонезії, повинні тепер виплатити цій країні свого роду борг честі, що виражається в турботі про освіту й розвиток народу, про підготовку його до самоврядування, цей новий курс зіграв певну роль. Нехай з небажанням, але голландці виявилися змушеними випливати йому. В Індонезії стали відкриватися школи, коледжі, університети, видаватися газети, журнали й книги, у тому числі малайською мовою, становившемся загальним для всіх індонезійців. В 1916 і 1917 рр. з'їзд Союзу ісламу, найбільш масової в той час організації в Індонезії, проголосивши себе Національним конгресом, пред'явив колоніальній адміністрації вимога звільнення від її опіки. Голландці в 1918 р. створили Народна рада, яка складалася з, що призначалися членів, що й обиралися, європейців і індонезійців, і мав право вотувати бюджет країни. В 1927 р. частка індонезійців у цій раді була збільшена.

Змушені поступки з боку колоніальних влади супроводжувалися посиленням визвольної боротьби. Поряд з організаціями ісламського характеру й паралельними, хоча й менш впливовими, релігійно  орієнтованими індуїстськими організаціями, на рубежі 20 – 30  х років з'явилися партії національно  демократичного напрямку, у першу чергу Національна партія на чолі із Сукарно.Що зазнав переслідуванням і час від часу змушена реорганізовуватися й міняти назву, ця партія в середині –30  х років висунула ряд вимог національно  демократичного характеру, що виразно протистояли колониально  капіталістичній структурі: створення суспільства без класів і без капіталізму; незалежність із урахуванням національних інтересів і з повагою інтересів інших народів; захист інтересів робітників і хліборобів і т.п.  Пошуки власного шляху спонукали Сукарно побрати яке  що з ідей марксистського соціалізму й поєднувати ці ідеї з традиційними для східного суспільства виставами про загальну рівність і справедливості. Об'єктивно ідеї Сукарно й програма його партії відбивали опір традиційної індонезійської структури, сторіччями, що трансформувався колонізаторами, але багато в чому, що ще зберегла свої основи, капіталізму колоніального типу, символу чужоземного гноблення.

Сукарно

 Жорсткішими стали переслідування національних партій. У них не дозволяли вступати службовцям,  мітинги були заборонені. У 1930 р. стались судові переслідування лідерів НПІ, вони навіть заявили про розпуск партії, Проте лівонаціоналістична пропаганда тривала. 1 серпня 1933 р. влада ув’язнила Сукарно, а слідом за ним і інших керівників переслідуваних організацій. Всіх арештованих без суду виселяли у віддалені райони Індонезії.

У 1939 р. було створено Політичне об’єднання Індонезії, що являло собою федерацію всіх провідних політичних партій.

Друга світова війна поклала кінець голландської колоніальної адміністрації в Індонезії, місце якої зайняли японці. В 1945 р., коли результат війни був уже очевидний, у країні був створений Комітет з вивчення питання про незалежність, на пленарнім засіданні якого в червні з великою програмною мовою виступив Сукарно. Він призвав усі патріотичні сили об'єднатися в боротьбі за свободу й незалежність Індонезії. Капітуляція Японії послужила сигналом для проголошення незалежності Індонезії <17 серпня 1945 р.). Але ще протягом ряду років ішла боротьба індонезійців за незалежність із вторгшимися в країну, що й представляли інтереси голландських колонізаторів англо  індійськими військами (формальним приводом для їхнього вторгнення була необхідність роззброювання японських армій, що перебували в Індонезії). У ході цієї боротьби на передній план у політичнім житті країни виходили всі нові діячі, у тому числі, що опиралися на численні мусульманські організації різної користі. Звичайно вони досить консервативно мислили й відповідно діяли. І хоча формально на чолі Індонезії в остаточному підсумку виявився вибраний її президентом радикально настроєний Сукарно, що фактично веде роль у керівництві відіграли більш помірні лідери, що опиралися нанаціонально  релігійні традиції.

Шри  Ланка (Цейлон)

Із середини XIX в. головною експортною культурою Цейлону стає кава, а наприкінці цього ж століття – чай. На кавових і чайних плантаціях працювали законтрактовані в Індії робочі  лантухи, в основному южноиндийские таміли. Індійці  таміли й мусульмани  маври зосередили у своїх руках і значну частку цейлонської торгівлі, тоді як корінне населення країни, сингалезцы, у цьому змісті відставали – ситуація, близька до індонезійської. Більшість робітничого класу теж являли собою индийцытамилы, плантаційні лантухи, хоча поступово формувалися й інші загони пролетаріату – будівельники, залізничники, докери й ін. Переважною релігією населення залишався традиційний буддизм, але разом з тамилами підсилювалися позиції індуїзму (индуисты відігравали помітну роль і в державі Канди, де до того ж існувала висхідна до індуїзму система каст).

На рубежі XIX–XX вв. на острові одна за іншою виникали нові політичні організації, що висували гасла з вимогами самоврядування й реформ. По введеної англійцями в 1912 р. конституції число членів Законодавчої ради із цейлонцев було збільшено, а після реформи конституції в 1924 р. у раді була створена виборна більшість цейлонцев. Чергова конституційна реформа 1931 р. проголосила загальне виборче право ( до того практикувалося общинне представництво), а на виборах у тому ж році більшість місць у Державній раді одержали кандидати Цейлонського національного конгресу – провідної партії острова, створеної в 1919 р., що й претендувала на формування відповідального уряду.

Цейлонський національний конгрес виявив колоніальній адміністрації підтримку в роки другої світової війни в обмін на обіцянку незалежності після неї. В 1945–1946 рр. ішла робота над проектом конституції незалежного Цейлону. Штучна затримка з наданням острову статусу домініону привела до ряду великих національних виступів в 1947 р. У результаті 4 лютого 1948 р. була проголошена незалежність Шри  Ланки – поки ще, до проголошення республіки в 1972 р., у статусі домініону.

1.2 В’єтнам

  У першій половині 20-х рр. визвольний рух у В’єтнамі проходив під загальнонаціональними і демократичними гаслами. З’явилися нові соціально-політичні сили — підприємці та наймані робітники.

У політичному русі активну роль відігравала радикально настроєна молодь. Національно-визвольний рух політизувався. 

У 20-ті рр. до В’єтнаму проник марксизм, що мало наслідком зародження комуністичного руху. У цьому розвитку сприяла Французька комуністична партія, яка приділяла велику увагу роботі серед народів французьких колоній. 

У 1925 р. Хо Ші Мін, активіст, знаний у всьому світі, створив на території Китаю першу в’єтнамську організацію комуністичного напрямку — Революційне товариство в’єтнамської молоді. Спілка розпочала систематичну освітницьку роботу серед в’єтнамського пролетаріату для  пропаганди марксизму у державі. 

Хо Ши Мін

1930-1931 рр. були часом піднесення революційного руху у В’єтнамі, викликаного економічною кризою 1929-1933 рр. Криза глибоко вразила економіку В’єтнаму, тісно пов’язану зі світовим ринком

За активної участі комуністів у В’єтнамі виник рух за скликання Індокитайського конгресу з метою вироблення загальнонаціональних вимог до уряду Франції. 

Завдяки загальнодемократичному рухові у В’єтнамі та Франції в’єтнамський народ у ті роки домігся деяких успіхів. Отже, у В’єтнамі, як і в інших країнах, що були в колоніальній залежності, національно-визвольний рух вступив у нову фазу боротьби. Домінуючу роль у ньому посіли прокомуністичні сили.

 1.3 Іран у міжвоєнний період. 

Розвиток Ірану, який до 1935 р. називався Персією, у першій половині XX ст. відбувався під впливом трьох головних чинників: геополітичного - геополітичне становище країни, насамперед її сусідство на півночі з Росією, яка постійно прагла тримати під контролем незамерзаючі порти, та на сході - з Британською Індією; економічного - значні запаси нафти і газу; релігійного - стійка відданість більшості населення ісламу, який відігравав велику роль в об'єднанні багатоетнічного населення країни в єдиний народ.

   Багаті поклади нафти стали причиною того, що в роки Першої світової війни Іран був окупований Росією та Великою Британією з метою не допустити, щоб ця стратегічна сировина потрапила до Німеччини.

   Після війни країна з населенням близько 10 млн чоловік, з яких лише 20 % жили в містах, а близько 25 % займалися кочовим скотарством, перебувала в напівколоніальній залежності від Великої Британії та Франції. У 1919 р. іранський уряд уклав з Англією договір, який ще більше посилив залежність країни від Лондона. З цієї причини Іраном прокотилася хвиля антибританських повстань. Проте повстання в іранському Азербайджані, короткочасне існування «Гілянської республіки», й антибританське повстання в Хорасані були придушені. Урешті-решт через активізацію антиколоніального руху Англія в 1921 р. вивела свої війська з Ірану.

   У 1921 р. група молодих офіцерів на чолі з Резою-Ханом здійснила військовий державний переворот і встановила військову диктатуру на чолі з останнім представником Каджарської династії Ахмад-шахом. Та вже в 1925 р. Реза-Хан здійснив новий переворот і самочинно проголосив себе шахом під ім'ям Реза-шах Пехлеві. Через десять років новий шах змінив назву країни з Персії на Іран, що мало символізувати намагання шаха реформувати традиційне східне суспільство країни у бік спрямування головних зусиль іранців на опір іноземній присутності.

   Разом з тим Реза-шах Пехлеві здійснив у країні низку реформ, які, попри непослідовність і незавершеність деяких із них, справили позитивний вплив на осучаснення тогочасного Ірану.

   Однак, прагнучи побудувати централізовану державу з більш освіченим суспільством, він досяг зворотного результату - Іран традиційно не довіряв зарубіжним країнам, а всередині країни режим переслідував будь-яку опозицію. Шах, який докладав значних зусиль для розвитку індустрії, привласнив собі право на цілковитий контроль над економічним розвитком країни. При цьому сповідувалася політика опори на власні сили, без залучення іноземних капіталовкладень. Так, спорудження в 1927-1938 рр. Трансіранської залізниці було успішно здійснене без зарубіжної фінансової участі.

Документи, матеріали

Промова Сукарно перед судом голландських колонізаторів. 1930 р.

(Витяг)

"Національна партія Індонезії бачить, що імперіалізмові притаманні переконання, які суперечать нашим, вона бачить, що імперіалізм використовує свою політичну владу для захисту своїх інтересів, а тому вона заявляє, що ми зможемо по-справжньому опиратися імперіалізмові, ми зможемо позбавитися його,  якщо візьмемо політичну владу в свої руки,  що ми зможемо перебудувати наше суспільство, зробити його досконалішим, якщо будемо вільні,  і тому вона закликає народ Індонезії домагатися цієї волі.Національна партія Індонезії є партією опору,партією опозиційною. НПІ є революційною партією, тому що вона прагне здійснити  якнайскоріше радикальні перетворення. Ідеалом НПІ є сильний широкий рух мас, масові дії,  у яких візьмуть участь тисячі,  десятки тисяч, мільйони людей".

 Питання до документа

З’ясуйте мету і методи діяльності Національної партії Індонезії.

 Запитання і завдання

1. Які соціальні верстви були носіями ідей національно-визвольного руху народів Південно-Східної Азії після Першої світової війни?

2. Розкрийте спільні риси, притаманні економічному розвиткові країн Південно-Східної Азії.

3. Назвіть особливості розвитку національно-визвольного руху в Індонезії.

4. Яку роль відігравав Сукарно в національно-визвольній боротьбі?

5. Як розвивався національно-визвольний рух у В’єтнамі?

6. Чому у національно-визвольному русі Індокитаю провідне місце посіли прокомуністичні сили?

Запам’ятайте дати:

1922 р.   Проголошення Нідерландської Індії "рівноправною частиною імперії".

1927 р.   Створення Національної партії Індонезії.

1930 - 1931 рр. – енбайське повстання у В`єтнамі.

Список використаної літератури:

1.За основу взятий  тематичний план вчителя історії м.Луцька ЗОШ №1 Супрун Л.С.

2.За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Олександровича (Росія) 

3.Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

4.Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

5.П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 2010 рік

6.Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 2010 рік

8.Е. Хобсбаум Вік крайнощів: Історія світу, 1914-1991 2009 рік

Скомпоновано та відредактовано Муха О.

Над уроком працювали

Муха О.

Супрун Л.С.

Яковлева Д. О.

Лобук Я.Я.

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.
.