Гіпермаркет знань>>Інформатика 11 клас >>Інформатика >> Інформатика: Ідентифікація ПК в мережі. Принцип адресації.

План-конспект уроку з курсу «Інформатика 11 клас» з теми «Глобальна мережа Інтернет. Ідентифікація комп’ютерів у мережі.»

Тема:     Глобальна мережа Інтернет. Ідентифікація комп’ютерів у мережі. Протоколи передавання інформації. Способи під’єднання комп’ютерів до глобальної мережі. Основні послуги глобальної мережі.

Мета:    сформувати в учнів основні поняття мережі Інтернет, основні етапи історії розвитку Інтернет, принципи ідентифікації комп’ютерів в мережі та основні протоколи мережі, розглянути основні послуги глобальної мережі; продовжувати розвивати в учнів логічне мислення, науковий світогляд на основі знань про глобальну мережу Інтернет; виховувати інформаційну культуру учнів.

Тип уроку:    урок засвоєння нових знань.     

Обладнання: комп’ютерний клас, LCD-проектор, набір сторінок з теоретичним матеріалом в мережі Інтранет.

                                                                  ХІД УРОКУ

I.    Актуалізація чуттєвого досвіду і опорних знань учнів

•    Що таке комп’ютерна мережа?
•    Які види мереж ви знаєте?
•    Що ви знаєте про мережу Інтернет?

II.    Мотивація навчальної діяльності і повідомлення теми, мети і завдань уроку

Необхідність вивчення мережі Інтернет, як гігантського сховища інформації, засобу спілкування та обміну інформацією.  

Розглянути план уроку.

1.    Поняття про Інтернет. Основні послуги Інтернет.
2.    Принципи будови Інтернет.
3.    Ідентифікація комп’ютерів у мережі.
4.    Основні протоколи мережі.
5.    Історія розвитку мережі Інтернет.
6.    Способи під’єднання комп’ютерів до мережі Інтернет.
7.    Закріплення вивченого матеріалу.

III.    Сприймання і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу

<u</u>

1. Поняття про Інтернет.

Інтернет — це добровільне об'єднання тисяч мереж і мільйонів комп'ютерів по всьому світу, що дозволяє обмінюватися інформацією між ними.
Internet надає багато послуг. Основними й найпопулярнішими з них є: електронна пошта, групи новин UseNet, всесвітня інформаційна служба Web, служба обміну файлами FTP, служба віддаленого доступу Telnet, служби, що забезпечу¬ють «живе» спілкування, аудіо- і відеомовлення в Internet.

2. Принципи будови Інтернет.

У Інтернет основні лінії, по яких інформація передається з кінця в кінець країни, об'єднуються під загальним поняттям хребта (backbone). Хребет Інтернет формується з мереж великих телекомунікаційних компаній. Сполучені один з одним, ці мережі є надшвидкісною магістраллю, що перетинає США і що тягнеться до Європи, Азію і на інші континенти.

У Сполучених Штатах є п'ять точок, куди сходяться всі основні магістралі Інтернет (на зразок того, як всі потяги в колишньому СРСР сходилися до Москви). Ці точки розташовані в Сан-Франциско, Сан-Хосе, Чикаго, Нью-Йорку і Вашингтоні. Три з них прийнято називати NAP (Network Access Point - точка доступу до мережі), а дві інші - МАЕ (Metropolitan Area Exchange - мережева станція мегаполісу), проте функція і у тих, і у інших одна і та ж: за допомогою високопродуктивного мережевого устаткування сполучати хребет з місцевими мережами. Ці мережі належать дрібнішим компаніям (провайдерам), які, у свою чергу, продають доступ до Інтернет своїм локальним клієнтам - фірмам і приватним особам.

3. Ідентифікація комп’ютерів у мережі.

Кожний комп'ютер, підключений до Internet, повинен мати свою адресу. В Internet використовуються два типи адрес: цифрові або IP-адреси і доменні (від англ. domain — галузь, сфера). Розглянемо структуру кожного з цих типів.

IP-адреса за змістом подібна до поштового індексу, що містить інформацію про місто (перші дві цифри) і поштове відділення в ньому (останні три цифри). IP-адреса є послідовністю з чотирьох чисел, розділених крапками.

Наприклад: 25.34.100.8.

Кожне з чисел займає 1 байт = 8 бітів (тому їх часто називають октетами), тобто може набувати значень від 0 до 255. Ліва частина IP-адреси визначає конкретну мережу в Internet і називається ідентифікатором мережі (англ. network ID). Права частина IP-адреси визначає конкретний комп'ютер у цій мережі й називається ідентифікатором комп'ютера (англ. host ID). Для адресування використовуються три класи IP-адрес: А, В і С Клас ІР-адреси визначає, скільки октетів відводиться під адресу мережі і скільки під адресу комп'ютера.

IP-адреси класу А призначені для роботи з невеликою кількістю (до 126) мереж, які містять велику кількість комп'ютерів (до 16 777 214). Тому в таких адресах один октет - найлівіший - задає адресу мережі, а три правих - адресу комп'ютера в цій мережі.

IP-адреси класу В призначені для роботи із середньою кількістю мереж (до 16 384), що містять середню кількість комп'ю¬терів (до 65 534). У таких адресах два лівих октети - це ідентифікатор мережі, а два правих - ідентифікатор комп'ютера.

IP-адреси класу С призначені для роботи з великою кількістю мереж (до 2 097 092), що містять малу кількість комп'ютерів (до 254). У таких адресах три лівих октети містять ідентифікатор мережі, а крайній праворуч - ідентифікатор комп'ютера.

Належність до класу IP-адреси визначають за значенням першого октету: якщо у першому октеті число від 1 до 126 - це ІР-адреса класу А, якщо від 128 до 191 — класу В, якщо від 192 до 223 — класу С.

Залежно від вашого мережевого провайдера, ваша IP-адреса може або залишатися незмінною при кожному підключенні до Інтернет, або змінюватися від сеансу до сеансу.

Проте з погляду людини існування однієї тільки чисельної адресації виявилося незручним - з таким же успіхом ми могли б пронумерувати всі міста на планеті, але вони мають назви. Тому в Інтернет були введені домени з іменами, крапками, що розділяються (наприклад, www.cnet.com). Звернення до такого домена в першу чергу прямує до так званого сервера імен доменів (Domain Name Server - DNS), який на ім'я домена відновлює IP-адресу і переадресовує запит за цією адресою. Так, наприклад, ви можете запитати у браузера сторінку з адресою http:/www.cnet.com/ або http:/204.162.80.183/, і результат буде одним і тим же. Слід зазначити, що звичайно один домен містить декілька IP-адрес, - якщо яка-небудь компанія тримає, наприклад, 38 Web-серверів, всі вони можуть бути об'єднані в один домен.

4. Основні протоколи мережі.

У основі роботи Інтернет лежить мережевий протокол TCP/IP - загальноприйнята система кодування, що дозволяє комп'ютерам  обмінюватися даними по мережі в зрозумілій один для одного формі. Як неважко відмітити, термін TCP/IP складається з двох частин: TCP (Transmission Control Protocol - протокол управління передачею даних) і IP (Internet Protocol - протокол Інтернет). Кожен комп'ютер в Мережі «розуміє» ці два протоколи і використовує їх для передачі даних за певним маршрутом. Спочатку TCP розбиває інформацію - електронний лист, HTML-документ або що-небудь ще - на невеликі фрагменти, які називають пакетами. Кожний з пакетів поміщується в   «електронний  конверт» з адресами одержувача і відправника. Тепер до справи береться IP-протокол, який повинен визначити, як краще всього доставити електронний пакет з пункту А в пункт В. Для кожного пакету окремо він знаходить шлях, що проходить через ряд маршрутизаторів, - подібно тому, як звичайні листи на шляху від відправника до одержувача проходять через декілька поштових відділень.
Маршрутизатор аналізує адресу одержувача і передає пакет наступному маршрутизатору, розташованому в потрібному напрямі. Якщо ваш електронний лист було розбито на декілька пакетів, кожний з них міг дістатися до місця призначення по своєму маршруту. Проте ви про це так і не дізнаєтеся, оскільки при їх отриманні в кінцевому пункті знову вступає в справу TCP-протокол. Він переконується, що всі пакети дійшли непошкодженими, а потім збирає з них первинне повідомлення.

TCP/IP - це найважливіший зі всієї безлічі протоколів Інтернет.

Крім нього відмітимо основні протоколи, які за допомогою протоколу TCP/IP передають інформацію по мережі Інтернет:

HTTP (HyperText Transfer Protocol) – для передачі гіпертексту;
FTP (File Transfer Protocol - протокол передачі файлів;
SMTP (Simple Mail Transfer Protocol - простий протокол для передачі пошти.

5. Історія розвитку мережі Інтернет.

Історія не дає нам права назвати засновником Інтернет яку-небудь конкретну людину або організацію.

Все почалося в 1962 році, коли доктор Ліклайдер з Массачусетського технологічного інституту (MIT) написав серію доповідних записок про концепцію «Галактичної мережі». У них він описував глобальну мережу, по якій будь-який користувач міг би передавати дані і програми. Через пару місяців Ліклайдер очолив комп'ютерну дослідницьку програму в агентстві АRРА Міністерства оборони США. Ця установа багато в чому визначила розвиток Інтернет, фінансуючи первинні розробки.

У 1961 році декілька незалежних дослідницьких груп почали дослідження у області комутації пакетів, які у результаті привели до створення TCP/IP - основного протоколу, який використовується в Інтернет і сьогодні.

У 1967 році Лоуренс Роберті зі все тієї ж ARPA опублікував статтю «План для ARPANet». Ґрунтуючись на результатах досліджень у області комутації пакетів, він запропонував архітектурні рішення для глобальної мережі, названої ним ARPANet.

У 1968 році компанія BBN Planet (у той час вона ще називалася по-іншому) інтенсивно займалася розробками пристрою, здатного переадресовувати дані в ARPANet (сьогодні ми назвали б його маршрутизатором). До кінця 1969 року пристрій пройшов перші тести в Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі (UCLA) і Стенфорде.

Протягом декількох подальших років урядові агентства, університети і приватні компанії продовжували працювати над розвитком Інтернет, винаходивши нові протоколи і архітектуру. Перше представлення широкій публіці Інтернет і електронної пошти відбулося в 1972 році на комп'ютерній конференції по Інтернет. У 1973-74 роках був створений TCP/IP-протокол практично в його сучасній формі, хоча авторська група і продовжувала роботу над ним до початку 80-х.

Як тільки проблема протоколів була вирішена, розробники зайнялися створенням ПО для реалізації всіляких функцій Інтернет. У середині і кінці 70-х з'явилися програми для віддаленого доступу до комп'ютерів і файлів (Telnet), передачі файлів по мережі (FTP) і для електронної пошти. У 1979 році як наслідок Unix-буму виникла система новин Usenet. І нарешті, в 1989 році відбулося народження World Wide Web.

У 1990 році уряд США офіційно розформував ARPA-Net, передавши контроль за хребтом Інтернет Національної академії наук (National Science Foundation, NSF). У свою чергу, в 1995 році NSF поступилася управлінням Інтернет консорціуму з найбільших комерційних мережевих компаній.

6. Способи під’єднання комп’ютерів до мережі Інтернет

1.    Модемний.
2.    Виділена лінія.
3.    Мережевий.
4.    Радіочастотний.
5.    Оптичний.

Провайдер - це організація, яка надає користувачам доступ в Інтернет.

IV.    Узагальнення і систематизація знань

1.    Робота в мережі Інтранет.
2.    Питання для перевірки:
•    Що таке Інтернет?
•    Які є способи підключення до мережі?
•    Що таке провайдер?
•    Які основні послуги мережі Інтернет?
•    Що таке протокол?

V.    Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання

Вивчити конспект. Виписати в зошит список років, які залишили слід в історії Інтернет.

Надіслав викладач інформатики Миловидов Юрій Олегович, университет «КРОК»

_{Календарно-тематичне планування з інформатики, відео з інформатики онлайн, Інформатика в школі скачати}