Гіпермаркет знань>>Українська література >> Українська література: М.Старицький – драматург, перекладач, поет, прозаїк, театральний діяч. Життя і творчість. Провідні мотиви лірики Старицького

План-конспект уроку з курсу «Українська література 10 клас» з теми «М.П.Старицький. Загальний огляд творчого шляху. «Не судилось»».

Тема заняття:    М.П.Старицький. Загальний огляд творчого шляху.   «Не судилось»

Мета заняття:    
Навчальна -    Розкрити провідні теми та ідеї творчості, ознайомити з драматургією М.Старицького (оглядово), розкрити глибину почуття й саможертовність героїв Знати зміст драми; визначати проблематику; характеризувати образи з точки зору сучасного читача.
Виховна -    Виховувати почуття відповідальності перед суспільством та оточуючими
Розвиваюча -    Розкриття внутрішніх переживань героїв у зв’язку з життєвими проблемами; проблеми взаємин поколінь та вибору життєвих ідеалів представниками різних соціальних груп.

Вид заняття:    Практичне заняття

Форма проведення заняття:    Діалог

Міжпредметні зв’язки:    

Забезпечуючі    Історія України
Забезпечувані    Українська драматургія

Методичне забезпечення:    опорні конспекти, тексти драматичних творів

Література:  

Обов’язкова:
1.    Єфремов С. Історія українського письменства. — К., 1995.
2.    Історія української літератури: В 8 т. — К., 1969. — Т. 4, кн. 1—2.
3.    Історія української літератури: В 2 т. — К., 1987. — Т. 1.
4.    Історія української літератури XIX століття: В 3 кн. — К., 1997. — Кн. 3. 70—90-тіроки XIX ст.
5.    Дем'янівська Л. С. «Вогонь не згасне, не замре...» // Старицький М. Твори: В 2 т. —К, 1985. — Т.
6.     Демьянивская Л. С. Михайло Старицкий и его роман «Богдан Хмельницкий» //Старицкий М. Богдан Хмельницкий: Трилогия. — К., 1991. — Кн. 3.
7.    Зеров М. К. Літературна позиція М. Старицького // Життя і революція. — 1929. — № 6.
8.    Зубков С. Д. Михайло Старицький: Поетичні твори. Драматичні твори. — К., 1987.
9.    Комишанченко М. П. Михайло Старицький: Літературний портрет. — К., 1968.
10.    Корифей української сцени. — К, 1901.

Додаткова:
11.    Левчик Н. В. Поезія М. П. Старицького (жанрові та образно-стильові особливості). — К, 1990.
12.    М. В. Лисенко у спогадах сучасників. — К, 1968.
13.    Пчілка Олена. М. П. Старицький // Киевская старина. — 1904. — Кн. 5.
14.    Сокирко Л. Г. М. П. Старицький. — К., 1960.
15.    Старицький М. Твори: В 8 т. — К, 1963—1965.
16.    Старицький М. Твори: В 6 т. — К., 1988—1990.
17.    Сумцов Н. Ф. Старицкий как драматург. — СПб., 1909.
18.    Тези доповідей і повідомлень наукової конференції  «М. Старицький: Творче об¬личчя і місце в національній культурі». — К., 1990. Франко І. Михайло Щетрович]
19.    Старицький // Зібр. творів: У 50 т. -— К., 1982. — Т. 33
20.     Хорунжий Ю. Борвій. Роман про М. Старицького. — К., 1987.

Технічні засоби навчання     комп’ютер

                                                                                           ХІД ЗАНЯТТЯ

1.   Організаційний момент

1.1 Привітання студентів
1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

2.   Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття

Багатогранна творчість Старицького має неминуще значення. Письменник сприяв подальшому розвитку української літературної мови і красного письменства в цілому. Твори його відзначаються широким діапазоном мовностильових пластів — від розмовно-побутового до романтично-піднесеного, від ніжно-інтимного до іронічно-саркастичного, засобами якого автор гнівно таврує суспільні й людські вади. Письменник «викував» багато слів-неологізмів. Відомі його словотвори —- «мрія», «нестяма», «байдужість», «страдниця», «приємність», «чарівливий», «пестливий» та інші — увійшли до мовного активу народу, вживаються і нині, «втративши» свого автора.

Велика розмаїта мистецька спадщина М. Старицького живе пов¬ним життям і нині, зберігаючи не лише історико-пізнавальну, а й виховну та естетичну цінність. Співець трудової людини, письменник у своїх творах утверджував її високу мораль і етику, волелюбність і високий патріотизм, немеркнучу красу народної душі, яку не могли знівечити віки визиску, жорстокості, наруги.

3.   Мотивація навчання

Вагомий внесок у розвиток українського реалістичного народного театру зробив М.Старицький насамперед своїми оригінальними драматичними творами. Актуальна, вагома проблематика, психологічна достовірність кожного характеру, що водночас є й виразним соціальним типом доби, природність конфлікту, викінчена форма кожної сцени і п’єси в цілому - все це ставить на перше місце у спадщині митця драму "Не судилось" (1881), написану на основі конкретного випадку. "Факт, що послугував темою у моїй драмі, - зазначав М.Старицький, - факт правдивий, з щирого життя, з сусіднього нашого села, якому я був свідком… У драмі навіть всі фамілії з малими одмінами, - так замість Ілляшенків - Ляшенки, а решта - ті ж самі".

Під первісною назвою "Панське болото" п’єсу не дозволили виставляти. Висновок Петербурзького цензурного комітету був такий: "Через усю п’єсу проходить та думка, що пани безкарно можуть глумитися над чесними селянськими дівчатами, а потім безжалісно залишати їх. Зважаючи на це, не зміцнілі моральні відносини між селянами і колишніми їх власниками, здається, на думку комітету, несвоєчасним і незручним виводити на сцену ті сумні моменти з минулого селянського побуту, які можуть породити або підтримати пристрасну упередженість між вищими і нижчими станами".

Драма "Не судилось" є вершиною критичного реалізму М.Старицького, ввійшла у класичну скарбницю української драматургії.

4. Актуалізація опорних знань (опитування)

Студенти зачитують підготовлені вдома доповіді про життя та творчість Михайла Старицького.

В історію української літератури М. Старицький увійшов як поет, драматург, прозаїк, перекладач, а в історію культури — як театральний діяч, організатор українського професійного театру і голова першого на Україні театрального товариства, актор, режисер, видавець.

Часи, на які припадає становлення митця, були епохою гострих соціальних суперечностей, коли кожна хвиля піднесення в суспільному житті супроводжувалась розгулом реакції. В особливо несприятливих, важких умовах принизливих заборон і утисків розвивалася українська культура. Суспільне пожвавлення, викликане реформою 1861 р., швидко змінювалося на жорстоке придушення всіх і всяких прогресивних починань, репресіями й утисками. «Ся доба, — писав І. Франко, — зазначила себе в українському] письменстві пам'ятним антрактом 1862— 1872, десятиліттям страшного і фатального затишку і застою, млявості в публічнім і літературнім житті, продукуванням не для друку, а для власного бюрка, загальним занепадом, а в найліпшім разі збиранням сирих етнографічних матеріалів»².

Окреслюючи характер літературної продукції «того покоління молодих шестидесятників, що вповні виявило себе в 70-х роках і працювало аж до останнього часу, але задержавши той основний настрій, з яким вийшло на літературну ниву», С. Єфремов зазначав: «В поезії це заступники громадянських мотивів, у белетристиці — реалісти, в драматичному письменстві і в сценічній діяльності — прихильники етнографізму. Народ, його минулі нещастя і сучасні злидні — головний зміст їхніх творів; любов до рідного краю, але любов широка, що не заплющує очей на найгірші сторони життя й проривається то тяжким докором, то сатиричною ноткою — найзвичайніший мотив їхньої творчості. Хронологічно першим у лаві цих письменників стоїть Старицький».

5.   Коментар відповідей та робіт  студентів Короткий аналіз відповідей, виставлення оцінок

6.  Викладення та вивчення нового матеріалу  

                                                                               Михайло Старицький
                                                                                      (1840—1904)

З перших кроків самопізнання на полі народнім я загорівся душею і думкою послужить рідному слову, огранувати його, окрилити красою і дужістю, щоб воно стало здатним висловити культурну освічену річ, виспівати найтонші краси високих поезій.
(Михайло Старицький)

Михайло Старицький — багатогранна особистість: поет, драматург, прозаїк, перекладач, видавець, актор, режисер, організатор професійного українського театру. Він належний до однієї з уславлених українських родин — Старицьких-Лисенків, що своєю подвижницькою працею сприяла розвиткові культурного руху останньої третини ХІХ — початку ХХ століть, плеканню цілого літературного покоління. Мистецька постать Старицького гармонійно поєднала в собі літературний і артистичний дар, почуття громадянського обов'язку, культуру наставництва. Михайло Рудницький так схарактеризував Старицького: «Справжній запорожець — вдачею, темпераментом, свободолюбними ідеями. Те, що його дужа голова та енергійний вислів обличчя мають у собі із предківської козацької спадщини, поєднане дивним дивом із нахилами інтелігента, чулого на нові духовні потреби».

«Жага на світі жити...» (Михайло Старицький)

14 грудня 1840 року    Михайло Петрович Старицький народився в селі Кліщинці на Полтавщині (тепер — Чорнобаївський район Черкаської області) у поміщицькій родині. Окрасою батьківського дому була чудова бібліотека. У спілкуванні з дідом — полковником, учасником російсько-французької війни 1812 року, людиною широко освіченою — минало дитинство Михайла. Дід дав онукові й початкові знання

1848, 1852    Раннє сирітство (батько помер, коли хлопцеві виповнилося 8 років, у 12 років він утратив і матір) привело Михайла Старицького у родину, в якій виховувався майбутній славетний композитор: хлопчик опинився на вихованні в сім'ї Віталія Лисенка, двоюрідного брата його матері. Згодом про свій родовід напише в «Автобіографії» дочка драматурга, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська: «Батько мій, Михайло Петрович Старицький (і дворянин, і поміщик, та ще рід свій вели від брата Іоанна ІІІ князя Старицького, що і село їх зветься Княжою Лукою). Мати, Софія Віталіївна Лисенко (і дворянка, і поміщиця, а рід свій Лисенки ведуть від поплічника Богданового Лисенка-Вовгури)».

з 1851 року    Хлопець навчався у Полтавській гімназії, що була на той час одним із кращих навчальних закладів в Україні. Захоплення театром, яке тривало упродовж усього життя, прийшло саме у гімназійні роки. У цей же час Старицький багато читав, само¬тужки поглиблюючи свої знання, розширюючи горизонти власного світобачення.

1858 році, а з 1860-1866 …    Університетську освіту Михайло Старицький здобував у Харківському університеті, куди вступив у 1858 році, а з 1860 року продовжив навчання в Київському університеті на юридичному факультеті, завершивши його в 1866 році. Роки на¬вчання припали на час активної діяльності громад, в яку включився і Михайло Старицький. Він відвідує студентські зібрання, на яких обговорюються національні й політичні проблеми, активно працює в недільних школах, бере участь у роботі театрального і хорового гуртків. Старицький був серед київських студентів (Михайло Драгоманов, Микола Лисенко, Петро Косач, Тадей Рильський, Павло Житецький), які у травні 1861 року впряглися у траурний повіз, щоб допровадити домовину з тілом Тараса Шевченка із лівого берега Дніпра до церкви Різдва на Поштовій площі. Цей факт із життя письменника символічний: Старицький, як і решта названих, свідомо «впряглися» у справу відродження українства — і не зреклися обраного шляху до кінця своїх днів. Це тим більш прикметно, що початок літературної діяльності Старицького (середина 60-х років ХІХ століття) припадає на «мертвий антракт», добу, що її Іван Франко схарактеризував як «десятиліття страшного і фатального затишку і застою, млявості в публічнім і літературнім житті», « загальний занепад». Для Старицького ці роки не стали втраченими, не звелися до « продукування не для друку, а для власного бюрка» (Іван Франко) завдяки його енергії, з якою він взявся опановувати мови (англійську, німецьку, французьку), зайнявся перекладацтвом і оригінальною творчістю.

1881, 1883    Оригінальна поезія Михайла Старицького з'явилася друком на початку 80-х років у двотомній збірці «З давнього зшитку. Пісні та думи». Зага¬лом поезія (а її автор писав упродовж усіх 40 років свого творчого шляху) — одна з найцінніших сторінок його мистецької біографії, адже демонструє розвиток української лірики від доби «пошевченківської» до неоромантичних тенденцій початку ХХ століття. Вірш Старицького «Виклик», покладений на музику Миколою Лисенком, став із часом народною піснею.

На 1883 — 1893 роки    припадає найяскравіша сторінка діяльності Старицького як організатора театру і драматурга. Саме 1883 року Михайло Старицький став директором першої професійної української трупи, створеної Марком Кропивницьким. Успіхові трупи в Україні, Росії, Молдавії, Криму та Польщі сприяли як мистецька позиція, так і самовіддана діяльність Михайла Старицького — її директора. Продавши маєток, він обновив декорації, костюми та реквізит, закупив інструменти для оркестру, створив новий хор, поліпшив ма¬теріальні умови життя всіх працівників. Географія гастролей трупи Михайла Старицького дуже промовиста: Москва, Петербург, Варшава, Мінськ, Вільнюс, Астрахань, Тифліс та багато інших міст, де керівник і очолюваний ним великий колектив пропагували українське слово і національне мистецтво. Аби зрозуміти, в яких умовах жив і працював театр, достатньо сказати про заборону київського генерал-губернатора виступати в Київській, Волинській, Кам'янець-Подільській, Полтавській і Чернігівській губерніях. Мало сприяв розвиткові українського театру і його застарілий репертуар. Це спонукало Михайла Старицького до написання низки п'єс за сюжетами інших авторів. До найпопулярніших інсценізацій та драматичних переробок з українського матеріалу належать «За двома зайцями» (і нині найпопулярніша у багатьох театрах комедія), «Крути, та не перекручуй», «Чорноморці».

Міжпредметні паралелі. За мотивами творів Миколи Гоголя на українські теми Михайло Старицький створив оперету «Різдвяна ніч», п'єсу «Сорочинський ярмарок», лібрето опери і драму «Тарас Бульба», лібрето опери «Утоплена, або Русалчин великдень» (музика Миколи Лисенка). Матеріалом для драматичного етюду «Зимовий вечір» послужило однойменне оповідання польської пись¬менниці Елізи Ожешко (1841—1910). В основу конфлікту драми «Циганка Аза» було покладено повість «Хата за селом» польського письменника Юзефа Ігнація Крашевського (1812 — 1887). Історична драма «Юрко Довбиш» створена за сюжетом роману «За правду» австрійського письменника Карла Еміля Францоза (1848 — 1904). Честь драматур¬гові робить те, що завдяки його інсценізаціям суттєво поглиблювалася соціальна і психологічна основа першотворів. Висока сценічність, досягнута в результаті переробок, є винятковою заслугою Михайла Старицького. Життєвість його інсценізацій та драматичних переробок підтвердила  уже вікова сценічна історія цих творів.

1872    Водевіль «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка»
1881    «Не судилось» соціально-психологічна
1887    Богдан Хмельницький» історична, Водевіль «По-модньому»
1889    Водевіль «Чарівний сон»
1892    «У темряві» соціально-психологічна, «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» соціально-побутова
1893    «Талан», роман «Молодість Мазепи»
1894    історична проза – трилогія «Богдан Хмельницкий»
1897    «Маруся Богуславка» історична
1898    «Оборона Буші»
1901    «Останні орли»
1903    «Розбійник Кармелюк»

27 квітня 1904 року    Михайло Петрович помер в Києві, похо¬ваний на Байковому кладовищі.

Новаторство письменника відзначав Іван Франко: « В тих перших поезіях Старицького і всіх пізніших бачимо виразно, що це говорить український інтелігент не до фікційного українського народу, який з елементарних причин не міг ані слухати, ані розуміти його, але до своїх рівних інтелектуалів, про свої інтелігентські погляди та почування». Молодість поета, пора його громадянської свідомості припала на 60-і роки.

Із реакцією, що наступила після Емського указу, збігся в часі розквіт його творчості. Тому цілковито виправданим є домінування громадянської лірики у поетичному доробку митця, котрий не виключав і «чисто ліричних тонів небуденної краси, що до самого серця доходять і проймають його відповідними почуваннями» (Сергій Єфремов).

На розбудову української національної культури Михайло Старицький свідомо поклав усе своє життя, першим порушивши родинну традицію служити у війську. Нащадок старовинного шляхетського роду, він плекав шляхетність і демократизм, розвивав український театр і красне письменство, власним життям утверджуючи святість справи служіння нації.

Міжпредметні паралелі. У знаменитому літературному портреті «Михайло П. Старицький» (1902) Іван Франко зауважував, що пункт Емського указу про заборону перекладів українською мовою був неначе спеціально спрямований проти Старицького, «який дав уже себе пізнати, як талановитий перекладач Некрасова, Крилова, Лермонтова та сербського народного епосу». Багато наступних дослідників трактували переклади як «головний пункт літературної діяльності» письменника, вияв його послідовної літературної позиції. Так само думали й сучасники, ставлячись, правда, до перекладів з Джорджа Гордона Байрона,Генріха Гейне і Вільяма Шекспіра неоднозначно. Однодумці були захоплені і поділяли прагнення «вивести рідне письменство з простонародного вузького шляху на широкий всесвітній шлях» (Олена Пчілка). Офіційні кола вважали переклади Михайла Старицького великим зухвальством, наполягаючи на непридатності української мови для вислову речей та ідей «високого» порядку. Старицький боронився — через суди і через листи. Послідовно перекла¬даючи європейських класиків, він використовував кожну можливість їх «оприлюднення»: «Моїм головним завданням було передати усі тонкощі первотвору тими ж самими барвами; я уникав обминати трудне місце або переказувати його власними словами... — ні! Мені хотілося виробити саму мову до повного комплекту всіх барв на палітрі».

«Українізуючи» твори великих поетів через переклади, Михайло Старицький збагатив словник рідної мови багать¬ма новотворами. Якісь із них були тимчасовими, інші — прийнялися і «зажили» у мові великого народу завдяки чуттю, вірі і мудрій упертості їхнього творця — Михайла Старицького. Такими є слова: мрія, страдниця, приємність, пестливо, пестощі, бруднити, жага, чудодій, з'явисько, пишнобарвний та інші.

Підсумуйте.

1. З'ясуйте походження письменника. Чим уславив¬ся його рід?
2. Назвіть освітні заклади, де письменник навчався.
3.    У чому виявляється багатогранність таланту Михайла Стари¬цького? У яких мистецьких царинах він був найдіяльнішим?
4.    У чому Іван Франко вбачав новаторство Старицького-поета?
5.    Що єднало особисті й мистецькі долі Михайла Старицького та Миколи Лисенка?
6. З'ясуйте роль перекладів Старицького у літе¬ратурному процесі другої половини XIX століття. Окресліть їх значення для розвитку української мови.
7. Вкажіть тенденції, характерні для поетової лірики.
8. Які твори зарубіжних письменників зазнали інсценізацій чи драматичних переробок Михайла Старицького?
9. Які неологізми Михайла Старицького побутують у нашому мовленні?
10. Як в Україні вша¬новують пам'ять про визначного корифея українського театру?

                                                               «Не судилось» (1881

Актуальна, вагома проблематика, психологічна достовірність характерів, що водночас є й виразними соціальними типами доби, природність конфлікту, викінчена форма кожної сцени, п'єси в цілому — все це ставить на перше місце у спадщині митця драму «Не судилось» (1881), засновану на дійсних фактах. «Факт, що послугував темою у моїй драмі, — зазначав М. Старицький, — факт правди¬вий, з щирого життя, з сусіднього нашого села, якому я був свідком... У драмі навіть самі фамілії з малими одмінами, — так замість Ілляшенків — Ляшенки, а решта ті ж самі».

Під первісною назвою «Панське болото» п'єсу не дозволили виставляти. Висновок Петербурзького цензурного комітету був такий: «Через усю п'єсу проходить та думка, що пани безкарно можуть глумитися над чесними селянськими дівчатами, а потім безжалісно залишати їх. Зважаючи на ще незміцнілі моральні відносини між селянами і колишніми їхніми власниками, здається, на думку комі¬тету, несвоєчасним і незручним вводити на сцену ті сумні моменти з минулого селянського побуту, які можуть породити або підтримати упередженість між вищими і нижчими станами»¹.

Драма побудована на контрастному зіставленні світоглядних позицій інтелігента-демократа (Павло Чубань) і ліберала з поміщиків (Михайло Ляшенко), ширше — конфлікт охоплює стосунки українського панства і трудового села. В п'єсі тісно, у межах одного дому зведено представників різних соціальних верств, виразників різних життєвих принципів. І це була не художня умовність, а відображення реальних обставин життя, коли зруйнувався феодально-патріархальний лад, однак залишилися в силі його визначальні засади — велике землеволодіння, «великопанська» ідеологія і мораль. Водночас це була доба активного розвитку капіталізму. Вона позначена змішуванням станів і класів, ширшим їхнім взаємопроникненням, взаємодією. Кас¬тово-дворянські межі було порушено, а нові ще не чітко окреслено. Побачити нові життєві тенденції, осмислити їх — таке було завдання демократичного мистецтва. Це завдання часу виконували І. Карпенко-Карий, І. Франко, Леся Українка, інші талановиті митці. З успіхом виконував його і М. Старицький — передусім у тому літературному роді, в якому був найсильніший і який мав найширшу аудиторію, тобто у своїй драматургії.

Дія драми починається природно, конфлікт виникає і розвиваєть¬ся цілком умотивовано, логічно, без жодних натяжок й умовностей. На вакаціях у селі, у панському маєтку, відпочивають два юнаки, студенти університету — поміщицький син Михайло Ляшенко та його приятель із різночинців Павло. Панич Михайло, «чистюк і джигун», під впливом ліберально-культурницьких ідей намагається наслідувати Павла: у своєму маєтку збирати й учити сільських дітей грамоти, але його запалу вистачає ненадовго. З більшою охотою він відвідує сільські вечорниці. Вже на початку п'єси, в першій ремарці і фразах, ми бачимо неприховану авторську іронію щодо Михайлових «великодушних поривань» і праці на користь народу. Герой, «розкішно по-українськи одягнений», лежить без жупана в садку і курить сигару, розмірковуючи: «чорт його зна, якісь мене лінощі обсіли: сьогодні вже й до школи не пішов (Потягається). Та з цією дрібнотою нудно й воловодитись... Тільки Павло й зможе!».

«Програма»,, яку він розгортає у розмові з дядьком, запеклим ретроградом, кріпосником і монархістом Бєлохвостовим, досить-таки розпливчаста і невиразна. Тож недаремно з приводу всіх «ідейних» тирад Михайла, його заклику: «Ні од кого не залежать, а працювати там, де мені мило, — на користь народові!» — Бєлохвостов насмішкувато зауважує: «Очень укорительно, но не вразумительно!». І, розуміючи, що запальні промови Михайла не більше ніж поза, данина моді, він іронічно-зневажливо додає: «Мьі еще на зти темьі почешем язьїки. Вот костюм зтот в деревне — одобряю». В кінці п'єси відбувається повне примирення молодого «демократа» з Бєлохвостовим. Це належно прокоментував Павло Чубань: «Одним ви миром мазані. Обтешетесь зверху культурою, приберетесь у ідеальні химороди та й красуєтесь; а дмухни тільки на вас, подряпай трішки, — то такі ж жироїди у ґрунті!».

Конфлікт світоглядного й морально-етичного планів (Михайло і Павло) завершується остаточним розходженням сторін. Випробування життям, потреба активно діяти, ствердити свої слова вчинками зробили наявним те, що з певних міркувань приховувалося, затушовувалося. Особливо огидно розкриває своє єство панство у ставленні до селян (сцена у маєтку, коли Катря приходить побачитися і поговорити з Михайлом).

Представником нової демократичної інтелігенції є Павло Чубань — натура послідовна, дійова, рішуча. Цей образ споріднений з низкою постатей «нових людей» у прозі 70—90-х років XIX ст., зокрема Тимофія Жука («Лихі люди» Панаса Мирного), Семена Жука («Семен Жук і його родичі» О. Кониського), Юрія Горовенка («Юрій Горовенко. Хроніка з смутних часів» О. Кониського), Павла Радюка («Хмари» І. Нечуя-Левицького) та ін. Але драматургія таких героїв на той час ще не показувала (образ Мирона Серпокрила з'явився у драмі І. Карпенка-Карого «Понад Дніпром» у 1897 р.). М. Старицький виступив тут новатором. Новим було для української драматургії і таке точне, виразне змалювання «підпанків», людців з лакейською психологією— огидного породження розтлінної моралі власть імущих. Добровільні шпигуни, донощики, пліткарі й злодії, істоти, що втратили людську душу, — мабуть, найстрашніший результат лицемірства, розбещеності, що панують у цьому середовищі, прикриті чемною фразою і респектабельною, про людське око, поведінкою. З такою викривальною силою, як зобразив О. Островськии російське купецтво через докладний показ середовища, в якому воно діє й живе, його повсякденний побут і по¬ведінку, М. Старицький показав українських поміщиків і їхнє найближче оточення. У цій темі він також є духовним спадкоємцем Т. Шевченка.
Реалістично відтворив драматург і наростання селянського протесту проти панської сваволі, — адже реформа 1861р. по суті нічого не змінила у становищі народу. Як і раніше, селянство у рабській залежності від великих землевласників. Чого вартий вигук пані Ляшенкової на адресу Катрі, яка «посягнула» на її сина: «Раскатать ее!»?

Лише у далекому майбутньому сподівається інтелігент-народник Павло Чубань соціальної справедливості: «... Не ми, а діти чи внуки землю по правді поділять...».

Драма «Не судилось» є вершиною реалізму М. Старицького. Автор «Очерков истории украинской литературьі XIX в.» М. Петров вважав, що п'єса є етапною у творчості письменника, як і в українській літературі загалом. «Прегарною» вважав п'єсу й І. Франко.

7.   Коментар роботи студентів    

8. Підсумок заняття
Письмово доведіть або спростуйте одну з тез:
а)    «Більшої уваги, ніж оповіданню, реалісти (Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький) надають історичному романові та повісті... При цьому романи й повісті... творять з метою, прикладною до сучасності: нагадати своєму народові його героїчні традиції, провести через історичну алегорію сучасні думки, посилити народну самосвідомість» (Валерій Шевчук);
б)    «Старицький — один із перших національних поетів, що, за образним висловом Франка, перестали «натягати на себе мужицьку свиту» і саме цим вплинули на своїх літературних наступників» (Микола Зеров).

9. Домашнє завдання:

                                                  В И К Л И К (напам'ять)

                                             Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
                                                 Ясно, хоч голки збирай...
                                             Вийди, коханая, працею зморена,
                                                 Хоч на хвилиночку в гай!
                                             Сядем укупі ми тут під калиною -
                                                 І над панами я пан...

                                             Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею
                                                 Стелеться полем туман;
                                              Гай чарівний, ніби променем всипаний,
                                                 Чи загадався, чи спить?
                                             Он на стрункій та високій осичині
                                                 Листя пестливо тремтить;

                                              Небо незміряне всипано зорями -
                                                 Що то за божа краса!
                                             Перлами-зорями теж під тополями
                                                 Грає перлиста роса.
                                              Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
                                                 Вмочиш в холодну росу:
                                             Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
                                                 Сам на руках однесу.

                                             Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
                                                 Тепло-ні вітру, ні хмар...
                                             Я пригорну тебе до свого серденька,
                                                 Й займеться зразу, мов жар;
                                              Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
                                                 Тиху розмову твою:
                                             Нічка поклала всіх, соном окутала -
                                                 Ані шелесне в гаю!

                                              Сплять вороги твої, знуджені працею,
                                                 Нас не сполоха їх сміх...
                                             Чи ж нам, окривдженим долею клятою,
                                                 Й хвиля кохання - за гріх?

Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата

_{Відео з української літератури скачати, домашнє завдання, вчителям та школярам на допомогу онлайн}