Конспект уроку до предмету Економіка, 9 клас 
Тема: Від чого залежить суверенітет споживача на ринку.
Надіслано Биковим Д.Я.,вчителем Міжнародного ліцею "Гранд" 
Тема:  Від чого залежить суверенітет споживача на ринку.
Однією з умов існування ринку - присутність на ньому покупця чи споживача товару, який купується. Роль споживача для розвитку ринку та ринкових відносин виключно велика, так як нею визначаються об'єми продажу та виробництва, а також асортиментний склад товарів, на які є попит. Умови існування суспільства настійно потребують пошуку шляхів та можливостей здійснення маркетингового дослідження поведінки споживачів для забезпечення ринкової рівноваги між попитом та пропозицією. Метою вивчення покупця є виявлення і детальне дослідження тих категорій осіб (покупців і споживачів), котрим адресована продукція магазину (фірми), а також їхніх звичок і мотивів, якими вони керуються у своїй поведінці на ринку. Дослідження такого типу передбачають аналіз основних суб'єктивних і об'єктивних чинників, що формують смак і надання покупцем переваги тому чи іншому товару.
Споживання як основа формування потреб і поведінки споживачів на ринку. Економічну категорію "споживання" породжує цілісна взаємодія наступних факторів: потреби; сфера їхнього розподілу - через механізм виробництва благ і їхнього обміну; формування потреб у вигляді реалізації та соціального становлення людини; ринкова організація функціонування потреб у господарюванні. Складовими споживчого ринку виступають, з одного боку, товари і послуги, призначені для задоволення потреб членів суспільства, з іншого - кількість чи маса грошей, що можуть бути використані для їхнього придбання. У взаємодії обидві ці складові знаходяться під впливом закону попиту та пропозиції, у результаті чого складається стереотип поведінки кожного з учасників ринку.
Неузгодженість у реалізації окремих стадій процесів попиту та
пропозиції на споживчому ринку призводить до зміни сформованих і виникнення нових споживчих стимулів. Якщо розглядати систему споживчих стимулів з погляду діалектичної єдності процесів виробництва і споживання, то вона може бути представлена такою структурною схемою:
Споживчі стимули = власне процес виробництва, що містить зовнішні / внутрішні стимули виробника + власне процес споживання, що містить зовнішні / внутрішні стимули споживача.
У будь-якому суспільстві споживання виступає не стільки домінуючим елементом розвитку виробничих відносин, скільки тим, що визначає можливості й основні їхні орієнтири, тому що, не маючи на це достатніх передумов, ні виробництво, ні тим більше розподіл і обмін не здатні забезпечити відповідну динаміку. У тісному сполученні окремих елементів кожної зі стадій суспільного виробництва між собою такий результат можливий, що обумовлює як один із провідних факторів розвитку виробничих відносин саме процес споживання. У порівнянні з розвинутими в економічному відношенні країнами світу в Україні у сфері особистого споживання спостерігаються дві основні тенденції: з одного боку, відбувається згладжування диспропорцій, що існували, чому в значній мірі сприяють розширення особистої економічної свободи, поява нових видів товарів і послуг, підвищення загальної культури споживання і з іншого - продовжують існувати в показниках рівня диспропорції, причиною чому є повільне зростання платоспроможного попиту, пов'язаного із затримками виплат заробітної плати й інших видів грошового забезпечення громадян, з ціновими регуляторами неринкового змісту.
Поведінка споживачів - відносно нова науково-прикладна дисципліна, яка виникла на стику економіки, менеджменту, маркетингу та психології, поступово вбрала в себе колосальну кількість методів не тільки з цих, але й багатьох інших галузей знань. За останнє десятиріччя в світі вийшла велика кількість книг, які присвячені даній проблемі.
Споживачі - це люди, групи людей, а також різноманітні організації, які використовують товари, послуги, ідеї. Окремі громадяни, домогосподарства, малі фірми та глобальні компанії, країни, нації, а також всесвітнє суспільство в цілому - всі вони можуть розглядатися як споживачі конкретних товарів, послуг, ідей.
Споживач незалежний в своєму виборі, однак можна вплинути на його та поведінку, якщо запропонований виріб чи послуга розраховані на задоволення потреб та сподівань споживача. Потреби споживачів реальні, і пропозиція дійсно корисних товарів, безперечно, принесе прибуток.
Поняття суверенності
Суверенітет – це абсолютна, постійна й неподільна влада.
• абсолютна – відсутність обмежень для виявів своєї могутності;
• постійна – незмінне існування невизначено тривалий час;
• неподільна – стан, коли влада ні з ким не ділить своїх прерогатив і не може бути жодних органів, які стояли б над або поряд з нею.
Суверенітет споживача полягає в його здатності впливати на виробника. Необхідною умовою суверенітету споживача є свобода споживчого вибору. Отже, приймаючи рішення про виробництво
конкретного товару, виробник залежить не тільки від своїх бажань, технічних і фінансових можливостей, а й від бажання і готовності споживачів купувати цей товар.
Відносини між продавцем і покупцем на будь-якому ринку будуються навколо об’єкта ринкових відносин – товару.
Продавець, визначаючи асортимент товару, також орієнтується не лише на свої можливості, а передусім на бажання покупців.
І тільки споживач, приймаючи рішення про покупку, незалежний, адже орієнтується лише на власні бажання, потреби, фінансові можливості, доступні ціни.
Товар – це виріб, що функціонує на ринку. Водночас, виріб – це основа товару та носій тих властивостей, заради яких товар купується.
Виріб є товаром лише в ринку виробника, тобто ненасиченому або інфляційному ринку. В умовах ринку виробника покупець змушений купувати те, що йому пропонують. І якщо немає того товару, який потрібен споживачеві, він іде на вимушену заміну та має вибрати один із наявних на ринку товарів або не купувати нічого.
Суверенітет споживача на ринку – це його незалежність в ухвале -ні рішення про покупку.
В очах споживачів товар повинен мати певну цінність, інакше його ніколи не купуватимуть. Якщо ж товар не відповідає очікуванням споживача, тоді цей товар ніколи не продається. Якщо негативні відгуки дійдуть до потенційних покупців, вони утримаються навіть від одноразової купівлі цього товару. Крім того, потрібно пам’ятати, що споживач очікує від товару
не лише певної відповідності його вимогам, але й наявності якихось додаткових особливостей і відповідного сервісного обслуговування та супроводження, що підвищує цінність товару для споживача. У зв’язку з цим йдеться про три рівні товару для споживача.
 РІВНІ ТОВАРУ

Зрозуміло, що ці три рівні товару характерні як для промислової групи товарів, так і для споживчої.
Обмеження свободи споживача
Виробник і продавець мають зважати на бажання споживача, адже в іншому разі це зроблять їх конкуренти. Тому сувернітет споживача існує лише за умов вільного ринку, що діє на конкурентній основі, де споживач реально може реалізувати своє право на вибір.
Водночас сувернітет споживача може обмежуватися навіть за такихумов.Причини різні, але в основі кожної лежать права споживача на вибір. 
Насамперед це монополізм - явище, коли один або декілька виробників чи продавців контролюють випуск, або реалізацію певних найменувань товарів або послуг. За таких умов можна «тримати» високі ціни і пропонувати товар низької якості. Через брак конкуренції з боку інших виробників і продавців споживач не може скористатися своїм правом на вибір і змушений купувати товари і послуги, які нав'язуються йому за ціною і якістю.
Обмеження свободи можуть бути вельми різні по масштабах і формах – від введення карткової системи (нормування споживання деяких чи всіх товарів) до законодавчої заборони виробництва і споживання яких-небудь товарів.
Мотиви цих обмежень також можуть бути різні:
1. надзвичайні обставини (війна, голод, стихійне лихо і т. д.);
2. бажання уберегти споживача від «поганого» з погляду суспільства товару (наркотиків, алкоголю, тютюну) і надати споживачеві більше «хорошого» товару (театрів, музики, книг), чим він вибрав би самостійно;
3. прагнення забезпечити людям рівність в споживанні, щоб добитися гармонії у відносинах і «загального щастя».
Взагалі кажучи, свобода в тому або іншому ступені обмежується в будь-якому суспільстві (так, скрізь заборонено виробництво і продаж наркотиків).
На сьогодні атнимонопольні закони діють майже у всіх розвинених країнах. Так, в Україні основним антимонопольнимзаконом є Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 15.03.1992 року. Стаття перша цього закону:
«…Монопольним визнається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 відсотків. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначатися монопольним становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 відсотків; монопольна ціна - ціна, яка встановлюється суб'єктом господарювання, що займає монопольне становище на ринку, і призводить до обмеження конкуренції або порушення прав споживача; ( Абзац восьмий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 154/98-ВР від 03.03.98 )
Монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку…»
Обмеження свободи вибору – вельми небезпечна зброя, якою потрібно користуватися дуже обережно, повністю віддаючи собі звіт про неминучі наслідки його застосування.
Таке обмеження виправдане лише як тимчасовий засіб в надзвичайних ситуаціях або як вимушена міра по захисту від очевидного (з погляду суспільства) зла. У тому ж випадку, коли обмеження свободи вибору є складовою частиною перетворення на практиці заснованих на благих намірах зрівняльних теорій, слід задуматися про те, що результатом цього обмеження з'явиться розрив зв'язку споживача і виробника. Споживач вже не зможе сигналізувати виробникові своє відношення до продукту і передати виробникові ту суму грошових коштів, яку визнає потрібною. Виробник у свою чергу не зможе розширити виробництво тих продуктів за які проголосував би споживач (і скоротити виробництво інших продуктів). Всі рішення про виробництво ухвалюватимуться адміністративними органами, виходячи з їх уявлень, що потрібно і що не потрібно проводити. Таким чином, одних продуктів проводитиметься більше, ніж того хотіли б споживачі, а інших – менше. Споживачі, ймовірно, виявляться менш задоволеними продуктами такого виробництва, чим у тому випадку, коли їм було б дозволено, здійснюючи свій суверенітет, самим впливати на виробничі плани. Результатом обмеження свободи вибору буде структурна криза в економіці і виробництво ради виробництва.
Свобода споживчого вибору ще не гарантує суверенітету споживача. Цей суверенітет може бути обмежений і іншими способами. Розглянемо радянську економіку 70-х. Споживач значною мірою міг користуватися свободою вибору. Проте істотного впливу на виробника споживач все ж таки не надавав, оскільки виробничі програми визначалися не потребами ринку, а вказівками вищестоящих органів. Навіть якщо споживач і купував товар втридорога на чорному ринку, то виробник, знаючи про цей результат «голосування» споживача, не міг скористатися плодами цього голосування, тобто узяти гроші у споживача і придбати на ці гроші додаткові ресурси і розширити виробництво.
Іншим способом обмеження суверенітету є потоварний податок: якщо ви заплатили за товар 1000 грн., з яких виробникові дісталися 500 грн., а решта п'ятисот гривень пішла в скарбницю, то і в цьому випадку виробник не може пустити ці гроші на збільшення об'єму виробництва.
До подібного ж результату приводить механізм дотацій виробникові – виробництво зберігається на колишньому рівні або навіть розширюється, але не на гроші споживача, а значить, не по його вказівці.
Економісти вважають, що споживач вибирає деякий «кращий» набір товарів з тих, що можна придбати на його дохід.
Різні люди, маючи однаковий дохід, витрачають цей дохід по-різному.
Постає питання про те, чи може споживач вибрати якийсь кращий набір товарів в цих умовах.
Економічна теорія припускає, що може. Споживач вибирає кращий з своєї точки зору набір товарів. Економісти виходять з того, що не існує якоїсь об'єктивної шкали, що дозволяє визначати, який товар «кращий», а який – «гірше». Але економісти припускають, що кожен споживач має свою суб'єктивну шкалу переваг, тобто знає, що йому подобається більше, а що менше. Причому споживач прагне вибрати найбільш переважний для себе набір товарів (звичайно, в межах свого доходу).
Упаковка багато важить для виробника товару, бо вона є одним із основних засобів привертання уваги споживача та створення до-віри до товару. Покупця готують до покупки за допомогою різних заходів (рекламування, персональний продаж, стимулювання по-питу тощо), але найчастіше примушує його щось вперше купити саме вдала упаковка. Якщо куплене сподобається, покупець надалі шукатиме тільки таку упаковку, бо вона створює так необхідні виробнику асоціації товаром та із самим виробником.
Отже, мета упаковки - привернути увагу людини і водночас примусити її довіряти тому, що знаходиться всередині. Упаковкою є все те, що не є товаром. Але більшість упаковок товарів - це передовсім гармонічна єдність матеріалу, інформації і тари. Роль 
кожної складової є дуже важлива. Дуже часто саме упаковка породжує нові потреби, бо без неї ніхто не звертав би уваги на ні товари і не споживав їх. З погляду філософії,
упаковка - це ви¬ражальний засіб і засіб передавання знань. Ознайомити з товаром і допомогти швидко прийняти рішення щодо його купівлі - ось завдання, яке виконує упаковка, одночасно приховуючи та де¬монструючи товар.
Демонстрація - це її очевидна функція. Але фахівці наголошують на Іншому - на задоволенні, яке покупець отримує від товару. Зрозуміло, що це задоволення починається з упаковки. Гарна або якась особливо зручна упаковка надає впев¬неності в тім, що й сам товар також добрий. Відтак покупець не витрачає багато часу й розумових зусиль, щоб прийняти рішення про його купівлю. Упаковка діє, як було вже сказано, на підсві¬домому рівні і породжує емоційний відгук з боку покупця.
Сучасна комунікація за допомогою упаковки виходить з того, що людина, яка зайшла до магазину, здебільшого не має при собі списку товарів, котрі їй необхідні. Покупці просто ходять між полицями, дозволяючи упаковкам «умовляти» їх. Відтак люди роблять багато покупок, про які вони й не думали. Саме тому, що комунікативна сила упаковки дуже значна, захисники прав спо-живачів вимагають того, щоб упаковка відігравала тільки суто інформативну роль, не справляючи жодного емоційного впливу на покупця, не спокушаючи його.
Елементами упаковки є тара, упаковочні матеріали, матеріали для зав'язування, заклеювання тощо.
Споживацька тара - упаковка для безпосереднього продажу або для доставки покупцям (банки, коробки, футляри, пачки тощо).
Транспортна тара - елемент упаковки товару, уже розфасо¬ваного в споживацьку тару.
Транспортну тару призначено для захисту товарів і спожива¬цької тари від впливу зовнішніх факторів і для забезпечення зру¬чності перевантажувальних робіт, транспортування, складування і т.п.
Безграмотність споживача.
Обмежує суверенітет споживача також його споживча безграмотність. Не знаючи, як правильно зробити покупку, на що звернути увагу, коли
купує товар, споживач може купити річ або скористатися послугами, які не влаштовують його ані за якістю, ані за властивостями. Необізнаний споживач найчастіше виявляється обдуреним несумлінним продавцем. Отже, споживачеві важливо не лише мати права, зокрема й право на вибір, а й уміти ці права реалізовувати.