Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Й.Бродський (1940-1996). Лірика Бродського-зразок інтелектуально-філософської поезії другої половини 20 ст. Постмодерністська мозаїчність художнього світу, настанова на одночасне відтворення буття, космосу, історії, природи, дрібних речей.

«Існує, як ми знаємо, три методи пізнання: аналітичний, інтуїтивний і метод, яким користувалися біблійні пророки,-одкровення. Відмінність поезії від інших форм літератури у тому, що вона користується відразу всіма трьома (тяжіючи здебільшого до другого і третього), бо усі три наявні у мові; інколи за допомогою одного слова, одної рими тому, хто пише вірш, вдається опинитися там, де до нього ніхто ніколи не бував, - і далі, можливо, ніж він сам би бажав».
                                                                               Й. Бродський
ЙОСИП БРОДСЬКИЙ
(1940-1996)
- російсько-американський поет, перекладач, драматург, автор есе та літературно-критичних статей, лауреат Нобелівської премії. Його постмодерністська лірика розвивала традиції інтелектуально-філософської поезії XX ст.

Ще за життя Й. Бродський зажив слави не просто класика, а «Гуллівера» сучасної поезії. На людей, що з ним спілкувалися, він справляв враження масштабної особистості. Це певною мірою визначило і його долю - неординарну і водночас співзвучну біографіям дисидентів 60-70-х років.

СТОРІНКАМИ ЖИТТЯ МИТЦЯ
«Якщо випало в імперії родитись...»
Йосип Олександрович Бродський народився 24 травня 1940 р. у Ленінграді (тепер - Санкт-Петербург). Чудові архітектурні ландшафти міста, задуманого колись Петром І як «вікно в Європу», традиції російської культури «Срібної доби», що жевріли тут, попри усі намагання тоталітарного режиму винищити її носіїв, вирування літературного життя, зумовлене лібералізацією радянського суспільства за доби «відлиги», - таким було духовно-культурне тло поетичного становлення митця. Згодом образ Ленінграда посів важливе місце у його художньому світі.

Отримавши неповну середню освіту, Бродський деякий час працював фрезерувальником, кочегаром, санітаром, був колектором* у геологічних партіях. Паралельно він займався самоосвітою, вивчав іноземні мови. Надзвичайна цілеспрямованість і надзвичайна ж обдарованість зробили його вже у віці двадцяти чотирьох років освіченою людиною, яка володіла кількома іноземними мовами і розбиралася у тонкощах російської, польської та англомовної поезії.

Віршувати Бродський почав у шістнадцять років. Перший його надрукований вірш датується 1957 р. А вже за рік він став відомим серед цінувальників поезії як автор творів «Єврейський цвинтар біля Ленінграда» та «Пілігрими».

На запитання своїх прихильників щодо моменту, коли він усвідомив власне мистецьке покликання, Й. Бродський зазвичай іронічно відповідав по-різному. Наприклад, так: «Та я й досі не усвідомлюю», або: «З минулої суботи», або: «Відносно нещодавно». Проте близькому своєму другові, поету Є. Рейну, одного разу відверто розповів, що поштовхом до віршування для нього стала книжка російського поета XIX ст. Є. Баратинського, на яку він випадково натрапив у книгарні Якутська: «...коли я знайшов і прочитав цю книжку, я все збагнув: ось чим треба займатися». Однак навіть і тоді, коли Бродський вже серйозно займався літературною творчістю, перед ним все одно поставало питання, чи є він насправді поетом (до речі, замислитися над цим його спонукав той самий Баратинський). Якщо так, міркував молодий чоловік, то слід і жити так, як поет.

Життя не забарилося надати йому таку можливість. Виступаючи з публічними читаннями своїх віршів та перекладів, Бродський привернув до себе увагу «компетентних органів» як політично неблагонадійна особа. Підозру викликали його поезії: створені ніби поза координатами радянської дійсності, вони повністю ігнорували «політику партії та уряду» у царині літератури, ба навіть полемізували з примітивно-оптимістичним світоглядом, нав'язуваним свідомості громадян СРСР панівною ідеологією. Утім, мабуть, ще більше дратував охоронців режиму сам молодий автор - своєю духовною незалежністю, нонконформізмом, небажанням рахуватися з загальноприйнятими правилами гри.

Я. Гордін, літератор і друг юності Й. Бродського, згадує: «Визначальною рисою Йосипа у ті часи була абсолютна природність, органічність поведінки. Наважуюся стверджувати, що він був найвільнішою людиною з-поміж нас - невеликого кола людей, пов'язаних приятельськими та суспільними узами, - людей зовсім не рабської психології. Для нього був заважким навіть побутовий конформізм. Він був - повторюю - природним у всіх своїх виявах. До нього уповні можна було віднести відомі слова Грибоєдова: "Я як живу, так і пишу - вільно і вільно"...

Наприкінці 1958 р. я робив на засіданні студентського наукового гуртка доповідь на тему "Звіриність у поезії 20-х років"... На засідання я запросив Бродського. Несподівано для мене 18-річний Йосип без остраху взяв участь у дискусії, розпочавши свій виступ з цитування книжки Троцького "Література і революція". Погодимося, що для п'ятдесят восьмого року, коли ім'я Троцького було під найсуворішою забороною, а книжка ця немовби не існувала, це був нетривіальний вчинок. Причому я переконаний, що Бродський зовсім не збирався когось епатувати, - просто він щойно прочитав книжку і вважав, що якась теза з неї є важливою для цієї дискусії».

Популярність Й. Бродського у молодіжних колах стрімко зростала. Це спровокувало владу на конкретні дії щодо приборкання непокірного поета. 1963 р. у газеті «Вечерний Ленинград» з'явився фейлетон під виразною назвою «Біля-літературний трутень». Написаний явно на замовлення, він був брудною сумішшю брехні, свідомої фальсифікації фактів та брутальної лайки. Ознайомившись із цією статтею, Й. Бродський негайно надіслав до редакції газети своє спростування. Сам по собі факт його відповіді був викликом офіційній владі, що стояла за авторами та публікаторами фейлетону. Викликом тим більше вражаючим, що у ньому Бродський обіцяв порушити судову справу проти газети за те, що вона його скривдила. Однак незабаром він сам опинився на лаві підсудних. 1964 р. відбувся ганебний судовий процес, на якому проти поета було висунуте звинувачення у ... дармоїдстві.

Наводимо найвиразніші фрагменти стенограми судового засідання:
«Суддя. Чим ви займаєтесь?
Бродський. Пишу вірші. Перекладаю. Я гадаю...
Суддя. Жодних "я гадаю". Стійте як слід! Не торкайтеся стін! Дивіться на суд! Відповідайте суду як слід!.. Ви маєте постійну роботу?
Бродський. Я гадав, що це постійна робота.
Суддя. Відповідайте точно!
Бродський. Я писав вірші! Я думав, що вони друкуватимуться. Я гадаю...
Суддя. Нас не цікавить "я гадаю". Відповідайте, чому ви не працювали?
Бродський. Я працював. Я писав вірші. (...)
«С у д д я. А взагалі хто ви за фахом?
Бродський. Поет. Поет-перекладач.
С у д д я. А хто це визнав, що ви поет? Хто зарахував вас до поетів?
Бродський. Ніхто. (Без виклику.) А хто мене зарахував до роду людського?
С у д д я. А ви навчалися цього?
Бродський. Чого?
Суддя. Бути поетом? Чи не спробували ви закінчити вуз, де готують... де навчають...
Бродський. Я не думав, що це дається освітою.
С у д д я. А чим же?
Бродський. Я гадаю, це... (розгублено) від Бога...»

Згідно з вироком поет був засуджений до п'ятирічного заслання у село Норинське Архангельської області з обов'язковою умовою фізичної праці. Життя на засланні, вдалині від рідного міста, друзів, культурного середовища підсилило притаманне йому почуття власної «відчуженості» (хоча, слід зазначити, згодом Й. Бродський із вдячністю згадував проведений там час). Восени 1965 р. Верховний Суд, не скасувавши вироку, скоротив термін покарання до фактичного його відбуття на той момент. Таке рішення було продиктоване міжнародним скандалом, що виник навколо справи поета. Між іншим, у достроковому звільненні Вродського суттєву роль відіграло особисте втручання відомого французького письменника Ж.П. Сартра (зважаючи на його «ліві» погляди і великий авторитет на Заході, радянські ідеологи взяли до уваги його думку).

Після повернення до Ленінграда поет знову спробував активно долучитися до літературного життя. Однак за умов посилення політичного тиску у країні йому не доводилося розраховувати на можливість займатися професійною літературною творчістю. 1972 р. Й. Бродський був змушений емігрувати до США. Залишаючи батьківщину і, як з'ясувалося згодом, залишаючи її назавжди, він написав листа тодішньому голові Уряду СРСР Л. Брежнєву, в якому, зокрема, просив надати йому можливість для існування у вітчизняному літературному процесі хоча б як перекладачу. «Я належу російській культурі, - запевняв поет, - я усвідомлюю себе її частиною, складовою, і жодна зміна місця на кінцевий результат вплинути не може».

До США Бродський прибув вже визнаним поетом. Певно ж, еміграція вивела на новий виток його почуття глибокої самотності і відчуження від світу. Втім, саме вона відкрила гідні можливості для його повноцінної творчої реалізації. Тут, в Америці, Бродський підготував і оприлюднив низку поетичних збірок, до яких включив і раніше написані вірші: «Вірші й поеми» (1965), «Зупинка у пустелі» (1970), «Кінець прекрасної епохи» (1977), «Частина мови» (1977), «Римські елегії» (1982), «Нові станси до Августи» (1983), «Уранія» (1987). Крім поезій, митець писав літературно-критичні статті, есе, нариси; спробував він себе і в царині драматургії («Мармур», 1984). Швидко отримавши місце «поета при університеті», Бродський майже чверть століття викладав літературу.

Відомий літературний критик і есеїст О. Геніс так характеризує Бродського-лектора:

«Коли Бродського, що виступав перед співвітчизниками, не без співчуття запитали, як він ставиться до викладання, він відповів: "З ентузіазмом, бо цей вид діяльності дає змогу вести бесіду виключно про те, що мені цікаво"... За правилами гри, принаймні як їх розумів Бродський, аудиторія слідкує за лектором, який веде самотній діалог а голим віршем, вільним від філологічного коментарю та історичного контексту. Все, що треба знати студентові, міститься у самому творі. Викладач же витягує з нього ланцюжок значень, немов кроликів із капелюха... Хоча студентами Бродського були здебільшого поети-по-чатківці, він... навчав не писати, а читати».

1987 р. Й. Бродський був нагороджений Нобелівською премією, а 1992 р. став п'ятим поетом-лауреатом Бібліотеки
Конгресу США.

В останні роки життя поета різко загострилася його давня хвороба серця. «Тепер кожний день - подарунок або чудо», -говорив Й. Бродський незадовго до смерті. Він помер від інфаркту 28 січня 1996 р.

ПОМІРКУЙМО НАД ЖИТТЄВИМ ШЛЯХОМ митця
1. Які сторінки життя поета вам найбільше запам'яталися?
2. Як позначилася на долі Й. Бродського епоха тоталітаризму в СРСР?
3. Як склалося життя поета в еміграції?
4. Як ви розумієте слова Й. Бродського про те, що поет має «жити як поет»?
5. Складіть психологічний портрет цього митця.

«Бог зберігає все...»
Визначаючи сьогодні місце Й. Бродського на карті літературного процесу, дослідники говорять про те, що його творчість підвела підсумок під розвитком російської лірики XX ст.

Й. Бродський розпочинав писати за часів «відлиги», коли поезія стала дихати вільніше і значно посилила свої позиції у культурному житті. То був час, коли молоді поети-«шістдесятники» збирали на свої публічні виступи величезні аудиторії слухачів, коли сходила зоря так званої бардівської (або авторської) пісні. Вступивши до літературного життя майже одночасно з Є. Євтушенком, А. Вознесенським, М. Рубцовим, Бродський відразу заявив про себе як поет, котрий виходив за межі лірики 60-х років. Його твори відзначалися філософською глибиною, спрямованістю на екзистенційні питання буття, настановою на творчий розвитої традицій російської лірики XIX ст. «Срібної доби». Спадкоємний зв'язок цими традиціями мав для Бродської значення не лише естетичне, а й етичне Адже за умов політики методичного зні щення спадщини «Срібної доби», що проводила радянська влада від часів свої встановлення, головним завданням було, як вважав поет, не допустити, аби пере рвалася культурна традиція. У підтримі вогню, запаленого великими попередниками на початку XX ст. - А. Ахматової М. Цвєтаєвою, О. Мандельштамом ті іншими, він вбачав свій мистецький обов'язок перед вітчизняною культурою.

Значною мірою на формування такої позиції митця вплинуло його спілкування з А. Ахматовою, яка на межі 50-60-х років відігравала роль духовного наставника для багатьох молодих ленінградських поетів. Бродський згадував: «... якимось незбагненним чином навколо неї завжди утворювалося певне поле, до якого погань доступитися не могла. І приналежність до цього поля, до цього кола на багато років вперед визначила характер, поведінку, ставлення до життя багатьох - майже усіх, хто до нього входив. На всіх нас, немов душевна засмага, сказати б, лежить відблиск цього серця, цього розуму, цієї моральної сили і цієї незвичайної щедрості, що вона їх випромінювала. Ми не за похвалою до неї йшли, не за літературним визнанням чи там за підтримкою наших опусів... Ми йшли до неї, оскільки вона зрушувала наші душі...»

Через багато років після смерті поетеси Бродський написав вірш «На 100-річчя Анни Ахматової», в якому у художньо досконалій формі висловив почуття благоговійної любові, людської вдячності та мистецького схиляння перед її «великою душею».

Увага Й. Бродського до культурної спадщини була тісно пов'язана з його розумінням мистецтва як єдиної ніші, що у ній людина може врятуватися від хаосу Всесвіту та руйнівних сил історії, як єдиної сфери, котра плекає приватне, неповторно-індивідуальне життя, захищаючи його від ідеологічного уярмлення.

Орієнтація на традицію - і не лише вітчизняну, а й на західну - реалізувалася у поезії Бродського через створення картини світу, просякнутого культурою з її минулими епохами та сучасним багатоголоссям, з її школою естетики й етики для кожної особистості, з її багатством накопичених скарбів і невичерпністю художнього експерименту, з «вічними сюжетами», якими живляться шедеври різних мистецтв, і вічними духовними проблемами, навколо яких упродовж століть обертається художня й філософська думка геніїв. Усе це входить до лірики Бродського на правах тем, сюжетів, образів, мотивів, але передусім - на правах багатошарових асоціацій, які для своєї роз-шифровки потребують від читача певної ерудиції та інтелектуальних зусиль. «Чарівний хор» культури, що його у всьому розмаїтті й синхронному звучанні різних голосів відтворює лірика Бродського, позначений відблиском постмодерної доби.

Говорячи про відкритість Й. Бродського культурі минулого, слід передусім відзначити його пристрасть до античної спадщини. Численні точки дотику між його художнім світом та античною традицією простежуються на всіх рівнях. Цікаво, що з античною культурою пов'язаний також один із знакових поетичних «автопортретів» митця, з якими читач зустрічається у низці його віршів. Він представляє такого собі сучасного Овідія, засланого на манівці імперії (образ якої, руйнуючи усі часові й просторові межі, вбирає у себе різні імперії минулого та сучасності, починаючи від Давньоримської і завершуючи СРСР та США).

Важливо зазначити, що, поринаючи у минулі століття і нерідко використовуючи елементи відповідної стилізації, поет відтворює сприйняття людини другої половини XX ст., яка, озираючись назад, бачить не тільки розквіт, а й руїни цих епох.

Вже згадуваний критик і публіцист О. Геніс дає цій сконцент-рованості поета на фінальному акорді епохи цілком постмодерністсь-ке пояснення: «Бродському дорогі руїни, тому що вони свідчать не лише про занепад, але й про розквіт. Тільки на виході з апогею* ми дізнаємося про те, що вища позначка вже подолана... Супутником історичного занепаду, видиху цивілізації є ускладненість. І це не "ускладненість, що розквітає"... а стомлена нерозбірливість палімп-сесту, надлишок сталактита, протиприродна густота мистецтва...»

Запозичені у класики сюжети перетворюються у Бродського па майданчик, на котрому презентується сучасна постмодерна
свідомість з притаманним їй баченням світу як хаотичної, позбавленої сенсу купи уламків буття.

Це властиве усій поетичній картині світу Й. Бродського. Найрізноманітніші, зовні не пов'язані між собою, ба навіть «несумісні» речі та явища духовного, повсякденного, соціального, історичного й культурного життя, події минувшини й сучасності співіснують тут в одному часі та просторі. Така картина, як влучно зауважує літератор Б. Хазанов, відбиває «дуже складне бачення людини, яка спостерігає дійсність одночасно в найрізноманітніших ракурсах, враховує або намагається враховувати асоціації словесні, культурні, фольклорні, історичні - будь-які... Мало хто досягав такого ефекту у віршах. Зазвичай це вважалося привілеєм прози».

З цим пов'язані і найсуттєвіші особливості поетики Й. Бродського. Зокрема - несподіване поєднання найдріб-ніших деталей (які змальовуються з акмеїстичною конкретністю та пластичністю) з безмежними космічними просторами і первісними природними ландшафтами. Прагнучи захопити у художнє видноколо найрізноманітніші сфери буття, поет нерідко вдається до своєрідних «каталогів», які розшаровують предмет розмови на розірвані галузі людських знань про нього, скажімо історію, біологію, географію, фізику тощо. Завдяки таким каталогам перед читачем розгортається характерна для постмодерністської літератури картина світу, зіткана з різних «текстів», котрі неможливо однозначно прочитати, скласти в певну цілісність, упорядкувати в певну ієрархію. Ця мозаїчна картина відбиває властивий постмодерній свідомості стан втрати орієнтирів. Не випадково наскрізними мотивами у ліриці Бродського є такі образи-поняття, як нуль, порожнеча, безодня, ніщо, небуття.

Похідним від постмодерністського сприйняття світу як сукупності текстів с усталене у Бродського уподібнення людини до листа, речення, частини мови, а також поетичне бачення людського життя як неповнної чесної фрази на шляху до коми», і проте слід зазначиї Ві що на противагу настанові постмодерністів на тотальний сумнів, російський поет стверджує цінність індивідуальності. У цьому плані він виявляється близьким до французького драматурга-абсурдиста Е. Йонеско.

Зазначені особливості художнього мислення Й. Бродського зумовлюють руйнацію звичного тематичного ладу поетичного тексту. Його поезії - це поезії «про все відразу». Відповідним є і їхній стиль, спрямований на передачу усього багатства поетичної мови - від найвишуканіших метафор та багатовектор-них асоціацій до грубих прозаїзмів повсякденного мовлення та жаргонної лексики.

Характерною рисою поетики Бродського є також використання великих синтаксичних періодів. Мінімальною одиницею структури його поетичного тексту, як справедливо зазначають П. Вайль і О. Геніс, «зазвичай є навіть не строфа, а весь вірш». Тому, вважають вони, Бродського «важко цитувати -тобто вихопити один-другий рядок. Все у нього живе у зчепленні, у хитросплетіннях примхливих переносів, у несподіваних контрастах смислу і метра».

Найважливіша роль в естетиці Й. Бродського відведена феномену мови. Саме мова, за його словами, є таємничою музою поета, тією головною силою, що приводить у рух складну механіку творчого процесу. Попри загальноприйняту думку, мова, проголошує Бродський, не є інструментом самовираження поета - навпаки, поет є засобом продовження її існування. Таке уявлення про поета як про невільника суворого «диктату мови» має своїм підґрунтям вже згадуване постмодерністське «текстове» сприймання світу. Втім, Бродський надає мові статус вищої цінності загальнокультурного буття, витлумачуючи її і як духовну матерію, що забезпечує безперервність культурної традиції, і як першооснову Всесвіту, що сягає до біблійного Слова, яке було на початку всього сущого.

УЗАГАЛЬНЮЄМО ПРОЧИТАНЕ
Творчість Й. Бродського позначена складним поєднанням традицій класики, здобутків модерністської поезії «Срібної доби» та постмодерністських тенденцій. Її визначальною рисою є орієнтація на культурну традицію, що пов'язане з властивим поетові розумінням мистецтва як сфери, котра плекає найважливішу цінність приватного життя - індивідуальність. У царині культури, за Бродським, аналогічною за значущістю цінністю є мова.

Його поезія відбиває стан постмодерної свідомості, котрій притаманне сприйняття світу як хаотичної сукупності фрагментів текстів, що представляють різні галузі людських знань.

Інтелектуально-філософська лірика Й. Бродського характеризується наявністю пласта складних асоціацій, які відсилають читача до простору культури, «каталогів», що розшаровують на розрізнені ракурси предмет зображення; настановою на іронічне зниження та прозаїзацію піднесених тем; оперуванням великими синтаксичними періодами тощо.

Перевірмо себе
ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

І. Знайдіть правильну відповідь:
1. Важливу роль у духовному становленні поета відіграло його особисте спілкування:
а) з М. Цвєтаєвою;
б) з А. Ахматовою;
в) з 0. Мандельштамом.
2. Поезія Й. Бродського:
а) належить до модерністського напряму;
б) є явищем постмодерністської літератури;
в) продовжує традиції реалістичної лірики.

II. Знайдіть неправильну відповідь:
1. Лірику Й. Бродського вирізняють:
а) орієнтація на культурну традицію;
б) тяжіння до «каталогів»;
в) іронічна гра з «чужими» текстами;
г) неоромантичний пафос.
2. Згідно з уявленнями Й. Бродського, мова є:
а) силою, що стоїть над поетом і нав'язує йому свою волю;
б) засобом самовираження поета;
в) основою буття, що сягає біблійного Слова.

III. Знайдіть зайве:
1. Своїми попередниками у російській поезії Й. Бродський вважав: А. Ахматову; М. Цвєтаєву; О. Мандельштама; Є. Євтушенка.
2. Перу Й. Бродського належать збірки: «Кінець прекрасної епохи»; «Частина мови»; «Пісок іі урн»; «Римські елегії»; «Нові станси до Августи»; «Уранія».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. У чому Й. Бродський вбачав свою мистецьку місію? Розкрийте його розуміння значення мистецтва.
2. Як у поезії Й. Бродського виявляється його орієнтація на культурну традицію?
3. Чому ліричні твори цього автора можна визначити як вірші «про все відразу»?
4. Які риси постмодерної свідомості відбилися у поетичному світосприйнятті Й. Бродського?

СТОРІНКАМИ ТВОРІВ МИТЦЯ
«...відтворити ефект безперервності культури»
Відчуваючи органічний зв'язок із західною традицією, Й. Бродський у своїх поезіях часто звертався до її витоків - античної та християнської культур. Під його пером давні сюжети набували найширшого, воістину універсального розмаху: вони поєднували у собі давнину та сучасність, внутрішній світ особистості та доленосні історичні події, психологічні тонкощі людських взаємин і численні «дрібниці» Всесвіту. Це, як вже зазначалося, були вірші «про все відразу».

Такою, зокрема, є поезія «Дідона та Еней». Вона написана за популярним у світовому мистецтві античним сюжетом, що переповідає про кохання Енея, якому судилося стати предком засновників Рима, та Дідони, володарки Карфагена, який розташовувався на Середземноморському узбережжі Африки. Як відомо, боги наказали Енеєві покинути Дідону і пливти до Італії; Дідона ж, згідно з однією з міфологічних версій, не витримала розлуки й вчинила самогубство, зійшовши на багаття.

У вірші Бродського ситуація прощання коханих розшаровується на два паралельних напрямки: зображення катастрофи любовних взаємин і катастрофи царства Карфагена. У паралельній розробці цих напрямків стрімко зростає драматична напруженість. Помітні розбіжності у почуттях героїв (для Дідони у коханні зосереджений весь сенс існування, світ для неї закінчується «краєм туніки» коханого, тимчасом як Еней жертвує любов'ю заради свого життєвого покликання) перетворюється на нездоланну прірву між жіночою та чоловічою свідомістю, між минулим (яким для Енея стає Дідона) та майбутнім (яким постає перед ним італійський берег), між кінцем одного царства (Карфагена) та початком нового (майбутньої Римської імперії). Поет, для якого індивідуальне важливіше за безособово-історичне, бачить у загибелі Дідони кінець Карфагена «задовго до Катонова пророцтва» про завоювання Карфагена Римом.

Змальовуючи переживання Дідони, поет розгортає широкий спектр тем духовного буття в їхньому сучасному розумінні. Зокрема, теми трагічної приреченості любові; драматичних розбіжностей чоловіка та жінки у їхньому ставленні до кохання; розлуки, що осмислюється закоханою жінкою як загибель усього її світу; конфлікту між почуттями та долею, що веде людину своїми стежками, не зважаючи на те, чого хоче її серце; сумного, але необхідного жертвування минулим заради майбутнього тощо.

Відтак у вірші створюється мозаїчна картина, що охоплює найрізноманітніші аспекти буття по його духовній вертикалі та земній горизонталі. Цементуючим елементом цієї мозаїки є образ моря і народжені навколо нього асоціації. Центральні образи вірша ніби створені з морської стихії: на скам'яніле море скидаються складки туніки Енея; на мушлю, що вже не розкривається назустріч поцілункові, - його губи; з рибою, яка марно метушиться біля Енеєва корабля, порівнюється любов Дідони; з морем сліз - її страждання. І навіть багаття, перед яким стоїть Дідона у фіналі вірша, перегукується з морем на основі асоціації протиставлення.

Завдяки скульптурній пластичності образів поет досягає ефекту стилізації змальованої картини у дусі античної давнини. Водночас ця особливість зображення спрямована на відтворення Кінця - любові, яка застигає у мить прощання закоханих, життя Дідони, що зупиняється, коли від'їжджає Еней, Карфагена, біля кам'яних мурів котрого розкладається багаття. Усі ці образи завмирають, ніби перетворюючись на пам'ятники самим собі - пам'ятники давно минулої «прекрасної епохи».
Якщо у поезії «Дідона та Еней» головний наголос зроблено на ідеї Кінця, то у вірші «Різдвяна зірка» на передньому плані постає ідея Початку. Саме під цим кутом переосмислюється у творі сюжет про народження Христа. Ідею Початку втілено тут у метафорі, яка уподібнює новонародженого Сина Господнього крапці - тобто вихідній точці християнського світу. Приховані у ній величезність і величність підкреслюються паралеллю з Різдвяною зіркою, яка на космічній відстані також здається «крапкою», однак її погляд, спрямований на маля, вбирає у себе неосяжно безмежне - «погляд Отця».

Зазначена метафора відкриває можливості і для відтворення сприймання світу немовлям, котре, немов звичайна дитина людського роду, почувається піщинкою у «невимовно великому» світі, і для увиразнення глибокого подиву перед зовні зовсім земним втіленням Божественного задуму, і для гри перспективою художнього зображення, у межах якої між тимчасовим і вічним відбувається парадоксальний обмін «розмірами»: вічне стискається до точки, а тимчасове надзвичайно розширюється. Такий обмін дозволяє висвітлити особливості сприйняття Божественного людством...

Земна і Божественна іпостасі образу маленького Христа зазначені також у вірші «Стрітення». Христос змальовується тут то як дитя, котре, не усвідомлюючи своєї значущості, сонно сопе на руках святого Симеона, то як «яскравого світла... джерело». Ці дві іпостасі зливаються у піднесено-зворушливо-му образі «дитини із сяйвом навкруг пухнастого тім'я», яку обережно, немов світильник, несе у своїй свідомості Симеон, рухаючись стежиною смерті.

Зустріч старого Симеона з маленьким Христом - це по суті також зустріч Кінця і Початку - кінця життя святого, якому було напророчено перед смертю побачити Сина Господнього, і початку сходження Сина Господнього у земний світ. У площині культури їхня зустріч символізує перехід від кінця старої, дохристиянської епохи до епохи християнської, від початку якої веде своє літочислення значна частина людства. Утім, основна увага у творі звернена не на маленького Христа, котрий поки що невідомий людству, а на Симеона - тобто на старий світ, якому на фінальній межі відкривається світло Божественної істини.

Важливу роль у творі відіграє гра світла й тіні. На символічному рівні вона співвідноситься з протиставленням життя та смерті, безсмертя та небуття. Божественної істини та неосвітленого цією істиною світу, великою місією Христа і мук, яких він мав зазнати на землі.

У контексті постмодерністської доби цей вірш набуває символічного значення. Адже його можна розглядати як свідчення пронизливого бажання сучасної людини здобути світло нової істини, як свідчення мудрого розуміння того, що стан кризи є насправді переходом від кінця однієї епохи до початку іншої, коли людству відкриваються нові духовні обрії.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Знайдіть у проаналізованих творах відомі вам особливості поетики Й. Бродського.
2. Як у цих творах виявляється властива поетові орієнтація на культурну традицію?
3. У чому полягає новизна художнього переосмислення «вічних» сюжетів, покладених в основу розглянутих віршів?

ВАШ ПОРАДНИК
Цікаві факти з біографії Й. Бродського та пояснення щодо особливостей його поетичного світу ви знайдете у таких книжках та статтях:
1. Генис А. Бродский в Нью-Йорке // Генис А. Расследова-ния - два. - М., 2002. - С. 357-378.
2. Гордин Я. Иосиф Бродский и его собеседники // Гордин Я. Перекличка во мраке. - Спб., 2000. - С. 125-228.
3. Штерн Л. Бродский: Ося, Иосиф, Josef. - М., 2001. -270 с.

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з зарубіжної літератури 11 класу, книги та підручники згідно календарного плануванння зарубіжної літератури 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.