Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Загальна характеристика літератури 1920-1940-х рр. Історико-культурне тло періоду «між двома світовими війнами», провідні тенденції літератури цієї доби. Увиразнення досвіду особистості, духовно знівеченої Першої світовою війною, у творах письменників «літератури втраченої генерації» (Е.Хемінгуея, Е.М.Ремарка, Р.Олдінгтона). Розвиток антиутопії, його визначальні ознаки та найяскравіші представники (Є.Замятін, О.Хакслі, Дж.Орвелл, К.Чапек). Осмислення руйнівних сил суспільно-історичного життя доби тоталітаризму, пошук нових духовних орієнтирів та шляхів збереження цінності особистості у літературі 1920-40-х рр. (Т.Манн, М.Булгаков, Б.Брехт, А.Камю, Пауль Целан та ін.).

Розділ 5
ПРОЗА ТА ДРАМАТУРГІЯ 1920-1940-х РОКІВ

У цьому розділі на вас чекають:
- сповідь «втраченого покоління» та сумні пророцтва творців «антиутопій»;
- нариси про трьох митців, кожен з яких по-своєму чинив опір тоталітарній владі;
- розповідь про спробу революційного заколоту в театрі та про роман, який став культовим твором для різних поколінь читачів, а також про «сеанси гіпнозу та чорної магії», про біблійну давнину та майбутню спільноту знеособлених людей...

Тут перед вами постануть питання про те, як має боронити себе добро, чи існує справжнє кохання, чому не горять рукописи, а найтяжчим гріхом інколи виявляється боягузтво...

Література проти тоталітаризму - так можна сформулювати головну тему цього розділу.

СКАРБНИЦЯ ЕРУДИТА
Літературна панорама доби
Добу 20-40-х років часто називають періодом «між двома світовими війнами». Література цього часу характеризувалася зображенням руйнівних наслідків Першої світової війни та увиразненням передчуттів Другої, викриттям антигуманної спрямованості тоталітарних режимів, відтворенням стану втрати культурною свідомістю усталених духовних орієнтирів.

Слід зауважити, що справжня, не прикрашена ура-патріо-тичними гаслами сутність Першої світової війни відкрилася не відразу. Навіть серед відомих діячів культури та науки було чимало таких, хто, перебуваючи у полоні політичних чи світоглядних ілюзій, спочатку підтримав цю війну. Усвідомлення її істинного характеру та жахливих наслідків для духовного розвитку людства відбулося пізніше, коли у літературу прийшли молоді фронтовики, котрі не з літературного олімпу споглядали батальні картини, а пізнали окопну дійсність на власному досвіді. У своїх книжках вони відтворили світобачення покоління, юність якого була понівечена війною, а роки зрілості припали на повоєнні часи економічної депресії та політичного хаосу. Твори німця Е.М. Ремарка («На західному фронті без змін»), американця Е.М. Хемінгуея («Прощавай, зброє!»), англійця Р. Олдінґтона («Смерть героя») та інших потрапили до читачів наприкінці 20-х - на початку 30-х років і скоро стали надзвичайно популярними. Вони започаткували літературу «втраченого покоління».

Nota bene
Цей термін мав цікаву передісторію. Його винайшли не літературознавці чи критики, а... власник паризького гаража! Людиною «втраченого покоління» він назвав свого механіка, колишнього солдата Першої світової війни, який вчасно не відремонтував авто, що належало відомій письменниці Гертруді Стайн. Вона ж, надавши його словам узагальненого значення, переадресувала їх молодому літератору Е. Хемінгуею, який належав до того ж самого покоління. Той взяв їх за епіграф до свого роману «Фієста» («І сходить сонце»). Від того часу й повелося називати літературою «втраченого покоління» твори письменників, що розкривали світовідчуття генерації, яка пройшла крізь горнило Першої світової війни.

Про які ж втрати розповідали ці твори? Передусім - про втрату ілюзій щодо суспільних ідеалів, під гаслами яких уряди різних країн посилали на смерть вчорашніх гімназистів, котрі свято вірили, що йдуть у бій за честь і благо своєї батьківщини. Про втрату віри у цінності західної цивілізації, яка, попри високий рівень свого розвитку, допустила розв'язання Першої світової війни. Про втрату особистістю, що пізнала жах війни, свого місця у повоєнному світі.

Влучно узагальнив ці настрої герой роману Еріха Марії Ремарка «На західному фронті без змін»: «Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було по вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив у наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльності, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них. Ми віримо у війну». Останню фразу не слід сприймати як схвалення війни. Вона означає, що безглузде кровопролиття стало для «втраченого покоління» єдиною реальністю, в якій воно змушене було існувати. І не просто існувати, а й обстоювати спотворені війною гуманістичні цінності.

Пафосом ствердження цих цінностей просякнуті ремарків-ські книжки, написані після згаданого роману - за часів гітле-ризму і по закінченні Другої світової війни («Люби ближнього свого», «Тріумфальна арка», «Час жити і час помирати», «Чорний обеліск», «Життя у борг»).

Одним з найулюбленіших читачами творів Ремарка с роман «Три товариші» (1937). Секрет тривалої популярності цього твору розгадати, напевне, неважко. У ньому показана драма вчорашніх фронтовиків, викинутих війною на узбіччя мирного життя. Подібна ситуація неодноразово повторювалася в історії XX ст., коли з воєн у В'єтнамі, Афганістані та інших точках земної кулі до своїх домівок поверталися молоді ветерани. Приваблювала у романі Ремарка шляхетна дружба. Саме її щирий і дещо наївний Роберт Локамп, від імені якого ведеться оповідь, надійний і дещо цинічний Отто Кестнер та «останній романтик» Ґотфрід Ленц протиставили німецькій дійсності кінця 20-х років, пройнятій духом боротьби за фізичне виживання і вже ураженій вірусом нацизму. Л ще приваблювала історія щемливого кохання Роберта та хворої на сухоти Патриції, яке тендітною квіткою розквітло на руїнах спотвореного війною світу.

Роман завершується трагічно: попри всі зусилля Роберта та його друзів зупинити хворобу. Патриція помирає, а разом з її смертю згасає промінь щастя та надії у житті самого Роберта; гине від руки нациста-штурмовика один із «трьох товаришів» - Готфрід Ленц. І хоча така розв'язка засвідчувала приреченість кращих сил життя і пророкувала прихід ери гітлерівської пітьми, з читачем назавжди залишалися герої, які, попри натиск хаосу життя, зберегли здатність самовіддано дружити й кохати.

Як і більшість представників літератури «втраченого покоління», американський прозаїк Ернест Хемінгуей прагнув взяти участь у Першій світовій війні, як йому здавалося, заради захисту культури та цивілізації. Однак, побачивши війну впритул, він зненавидів і її, і прекраснодушні гасла, якими вона прикривалася. Упродовж подальшого життя письменник послідовно боровся - і не тільки пером - проти паліїв війни.

Пафосом осуду війни, настроями зневіри в ідеали західної цивілізації були просякнуті хемінгуеївські твори міжвоєнного періоду. У романі «Фієста» («І сходить сонце», 1926) змальовано не саму війну, а її руйнівний вплив на світобачення й життя головного героя - американського журналіста Джейка Барнса. Власне війну зображено у романі «Прощавай, зброє!» (1929). Центральний персонаж цього твору, молодий лейтенант Фре-дерік Генрі, на фронті усвідомлює абсурдність війни, відсутність у ній справжньої високої мети, яка свого часу спонукала його вступити добровольцем до чужої армії. Навіть у романі «По кому подзвін» (1940), де зображено американського про-фесора-іспаніста Роберта Джордана, який вирушає до охопленої війною Іспанії з піднесеною метою захисту вільної Республіки, письменник не пом'якшує трагічної тональності. У творі показано, що жорстокість виявляли не лише вороги, а й бійці інтернаціональних бригад, які згідно зі сталінськими принципами знищували навіть своїх соратників.
Розчаровані в ідеалах своєї доби й нездатні пристосуватися до суспільства герої Хемінгуея, попри все, безкомпромісно обстоюють моральні засади життя.

Цікаво, що і німець Ремарк, який належав до народу, котрий програв Першу світову війну, і Хемінгуей, що був громадянином країни, яка увійшла до кола «переможців», змальовують по суті один і той самий тип героя. Це - «зайва» у повоєнній дійсності особистість, що, втративши віру в суспільні ідеали та надію на можливість справедливого і щасливого життя, зберегла
любов до людини й потребу захищати людяність. Саме тому твори Хемінгуея та Ремарка виявилися близькими не лише західному читачеві 30-х років. Мали вони широкий резонанс також у СРСР, де їхні автори сприймалися інтелігенцією 60-х років як своєрідні символи опору ідеології, котрою виправдовував себе панівний режим.

Проблему втрати й пошуку духовних цінностей порушували у своїх творах, написаних у міжвоєнний період, і такі видатні майстри слова, як Г. Гессе, Т. Манн, В. Фолкнер, М. Булгаков, А. Платонов та ін.

Специфічного забарвлення вона набула у жанрі антиутопії.

Антиутопія (тобто «негативна утопія», «утопія навиворіт») - це зображення (зазвичай у художній прозі) небезпечних, згубних непередбачених наслідків, пов'язаних з розбудовою суспільства згідно з певним соціальним ідеалом.
                                                                                       Литературный знциклопедический словарь. - М., 1987. - С. 2

Спалах інтересу письменників до антиутопії у 20-40-і роки був формою реакції художньої літератури на стрімке розповсюдження тоталітаризму, який, прикриваючись метою «світлого майбутнього», розсипаючи обіцянки побудови «раю на землі», маніпулюючи колективною свідомістю, насаджував масовий терор і по суті знаменував собою вступ ряду народів в еру нового варварства. Доводячи до логічного кінця небезпечні тенденції сучасності, автори антиутопічних творів застерігали людство від можливої катастрофи та намагалися зупинити його деградацію.

Не випадково антиутопія набула інтенсивного розвитку у СРСР, який випереджав інші країни за темпами та розмахом переродження у тоталітарну державу. У 20-30-і роки до цього жанру охоче зверталися такі майстри російської прози, як А. Платонов та М. Булгаков. В їхніх творах елементи антиутопії впліталися в картину широких філософських узагальнень.
Один із перших найзначніших романів антиутопічного плану - «Ми» Євгена Замятіна (1884-1937) був завершений вже за шість років після жовтневого перевороту 1917 р. У ньому з дивовижною проникливістю зображено наслідки спроби побудувати «ідеальне» суспільство.

Дія роману відбувається у далекому майбутньому, у Єдиній Державі, що підкорила весь цивілізований світ і видає себе за уособлення заповітних мрій людства. Тут немає війн чи внутрішніх конфліктів, політичних та економічних криз. Життя суспільства «ідеально» налагоджене, розплановане й упорядковане. Щоправда, для підтримки такого бездоганного порядку довелося пожертвувати особистістю. Тому замятінсь-ке суспільство є знеособленою масою - уніфікованим колективним «ми». У ньому скасовані навіть такі ознаки індивідуальної своєрідності, як ім'я та прізвище - їх замінено цифрою (мине зовсім небагато років після завершення замятінської книжки, і заміна імені номером стане звичною реалією конц-табірного життя).

Від імені одного з членів цього «ідеального» суспільства, математика Д-503, і ведеться оповідь у романі.

На початку своїх нотаток Д-503 постає не лише добропорядним громадянином, що виконує «усі обов'язки чесного номера», а й палким прихильником панівної влади на чолі з Благодійником. Утім, його життя раптово змінюється. Закохавшись у жінку незвичайну і яскраву, герой усвідомлює антигуманну сутність довколишнього світу з його «красотами механізму», «філософією кранів, пресів і насосів», культом Благодійника і тотальним перетворенням знеособлених людей на стандартні гвинтики суспільного механізму. Любовна історія відіграє важливу роль, і це зрозуміло, адже кохання є єдиним природним почуттям, яке не піддається повсюдному контролю тоталітарної влади. Коли у Єдиній Державі розпочинаються масові операції з видалення з людського мозку «центру фантазії», герой рішуче відкидає «стовідсоткове щастя машинної цивілізації» і стає бунтівником.

У конфлікті зі світом Д-503 міг би, мабуть, перемогти або загинути як герой. Проте автор роману веде його іншим шляхом - шляхом добровільної відмови від позиції протесту. Причому від цієї позиції Д-503 відмовляється не під страхом кари, а під ідейним тиском з боку самого Благодійника, який дорікає героєві за те, що своєю непокорою він перешкоджає здійсненню віковічної мрії людства. Зрештою, позбавлений, як і інші його співгромадяни, «центру фантазії», Д-503 без вагань зраджує
кохану і друзів, прирікаючи їх на загибель.

Отже, роман «Ми» завершується перемогою тоталітарної системи над силами, що стали на захист особистості та духовних цінностей. Така розв'язка є характерною для сюжетів антиутопії, що має своєю першочерговою метою застереження людства.
Схоже «ідеальне» майбутнє зображене Є.Замятін в романі-антиутопії «Прекрасний новий світ» (1932) англійського письменника Олдоса Гакслі (1894-1963). У цьому творі піддається критиці «механічна цивілізація» американського типу. Як і в замятінській Єдиній Державі, у змальованому Гакслі суспільстві математично точні закони перенесені у царину особистого життя.

Наприклад, дітей (що взагалі не знають, хто такі батьки, оскільки зростають в «інкубаторіях» і «кондиціювальних» центрах) тут виховують відповідно до різних категорій, вправно формуючи з них майбутніх інтелектуалів, робітників та представників інших верств суспільства. Така планомірна «обробка» людського «матеріалу» буцімто має забезпечити суспільну стабільність.

Життя людей влаштоване з максимальним комфортом. Від усіх життєвих проблем їх звільнено, у випадку душевного занепокоєння застосовуються заспокійливі ліки. Усілякі блага цивілізації використовуються цим «ідеальним» суспільством на тлі практично повного забуття культури.

Протест проти масового духовного зубожіння виражає Дикун, який народився на манівцях цієї «ідеальної» цивілізації, у резервації, де панують бідність, бруд, страждання. Він кидає виклик «новому чудовому світові»: «Та я не хочу комфорту. Я хочу, щоб був Бог, поезія, справжня небезпека, я хочу, щоб були чесноти. Я хочу, щоб був гріх». Не витримавши тиску «механічної цивілізації», він вчинив самогубство.

У своєму творі О. Гакслі, за слушним зауваженням української дослідниці К. Шахової, «не оспівує досягнення науки і техніки, а попереджає, як і "Ми" Замятіна, чим загрожує людству "машинна цивілізація", уніфіковане щастя та унормоване вдоволення всіх примітивних потреб, що можуть виникнути в жорстко стандартизованих й керованих від зачаття людських істотах».

На відміну від антиутопій згаданих авторів, у романі «Війна з саламандрами» (1935) чеського письменника Карела Чапека (1890-1938) фантастичний сюжет розвивається безпосередньо у сучасності. Людиноподібні саламандри, що поволі захоплюють владу над світом, з'являються у реалістично відтвореній дійсності міжвоєнного періоду. Ця метафора була глузливим і водночас безпомилковим діагнозом суспільної хвороби на ім'я гітлеризм.

«Історія саламандр» розпочинається від того моменту, коли капітан Іван Тох, що плавав у пошуках перлин у південних морях, випадково натрапив на саламандр. Відкривши, що ці істоти здатні повторювати деякі слова і виконувати нескладні операції, капітан навчив їх шукати для нього перлини. Згодом він розповів про цю свою новацію фінансовому магнату Г.-Х. Бонді, з легкої руки якого експлуатація саламандр набула розмаху, гідного доби науково-технічного прогресу. Поволі саламандри, що стрімко розповсюджувались уздовж морських берегів (вони жили під водою), перейняли деякі елементи людського суспільного життя і навіть спромоглися створити власну «цивілізацію» (яка по суті була карикатурним віддзеркаленням людської). Людство ж захоплено спостерігало за розвитком саламандрового суспільства, що, не продукуючи самостійні наукові ідеї та не долучаючись до джерел культури, за короткий час досягло вражаючих успіхів. Із убивчою іронією Чапек змальовує ситуацію, коли люди дійшли висновку, ніби їм варто повчитися у старанних, слухняних і примітивних істот.

Однак згодом саламандри, яких стало більше, ніж людей, повстають проти відведеної їм ролі рабської сили і навіть зазіхають на життєвий простір людства. І ось тут, коли розвиток подій сягає тієї позначки, що може бути визначена як стан світової катастрофи, автор-оповідач вдається до розлогих роздумів щодо подальшої долі людства. Відповідаючи на запитання «внутрішнього голосу» щодо песимістичних перспектив існування людської цивілізації, він переходить на мову безпосередніх застережень: «Гадаєш, згідно з моєю волею руйнуються континенти, вважаєш, я бажав такого кінця? Це проста логіка подій і хіба ж я можу у неї втручатися? Я робив те, що міг, і своєчасно попереджав людей... я волав: не давайте саламандрам зброї і вибухових речовин, припиніть потворні угоди з саламандрами і таке інше. Всі наводили тисячі беззастережно правильних економічних і політичних доказів, що інакше вчинити неможливо». Єдине, що може зупинити саламандр, передрікає оповідач, - це внутрішні конфлікти між різними саламандровими «націями», внаслідок яких їхня цивілізація сама себе знищить...

Цей роман К. Чапек завершив 1938 p., незадовго до смерті, що «врятувала» його від необхідності спостерігати за тим, як не вигадані «саламандри» - нацистські полчища - захоплюватимуть його батьківщину і як під «залізною п'ятою» встановленого ними порядку задихатимуться його співвітчизники (чого, між іншим, не уникнув його брат Йозеф Чапек, художник і також письменник, який вже у 1939 р. був заарештований і загинув у концтаборі).

Жанр антиутопії не втратив актуальності і по закінченні Другої світової війни. У 40-і роки з'являються, зокрема, талановиті антиутопії англійського письменника Джорджа Орвелла (справжнє ім'я -Врік Блер, 1903-1950) — повість «Рай для тварин» та роман «1984». Обидва твори піддавали критиці передусім радянський тоталітаризм. Створена у «1984» картина світу була настільки переконливою, а зроблений Орвеллом критичний аналіз тоталітаризму мав таке велике значення для культури, що згодом, вже за багато років після смерті письменника, 1984 р. був оголошений ЮНЕСКО роком цього роману.

Отже, хаосу тогочасного політичного та духовного життя художня література протиставила героїв, які виявляли в історичних випробуваннях кращі риси людського єства (твори письменників «втраченого покоління») та антиутопічні картини, що застерігали людство від наслідків розвитку тоталітарних тенденцій. Найкращі взірці красного письменства міжвоєнного періоду були просякнуті настроями, які влучно висловив німецький літератор Б. Брехт у своєму вірші «Погані часи для поезії», написаному 1939 p.:
Всередині мене вступили в двобій
Захват від розквітлих яблунь
І жах перед промовами маляра,
Однак тільки друге
Змушує мене братися за перо.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ РОЗГОРНУТОЇ ВІДПОВІДІ
1. Розкрийте зв'язок між провідними темами художньої літератури 20-40-х років та історичними процесами, що відбувалися у той час.
2. Що було характерним для творів, які належали до літератури «втраченого покоління»? Назвіть її визначних представників.
3. Що таке антиутопія? Чому цей жанр набув інтенсивного розвитку у літературі міжвоєнної доби? Наведіть приклади антиутопічних творів, написаних у цей період.
4. Які з розглянутих у цьому огляді літературних явищ не втратили актуальності сьогодні? Які із згаданих творів ви б хотіли прочитати?


Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

_{Календарно-тематичне планування зарубіжної літератури, завдання школяру 11 класу, курси учителю зарубіжної літератури 11 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.