Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 8 клас>>Житло і хатнє начиння. Зміни в харчуванні. Правила застілля. Одяг і мода.

Домашня оселя

Як і в епоху Середньовіччя, у ХVІ-ХVІІ ст. вигляд житла залежав від географічних і кліматичних особливостей місцевості, а також від роду занять і добробуту його власників. На півночі Європи селяни мешкали у дерев'яних будинках або в домах, виконаних у техніці «фахверка» - на дубовому каркасі зводилися засипні поштукатурені стіни. На півдні, де ліси рано знищили, оселі споруджували з каменю. Дах на півдні був плоским, а на півночі - гостроверхим. Інколи його покривали очеретом, а частіше - соломою, яку в голодні роки згодовували худобі, а при заміні на нову використовували для удобрювання ґрунту. Нерідко тільки перегородка відділяла житлове приміщення від худоби.


Зазвичай уся сім'я мешкала в одній великій кімнаті, опалюваній вогнищем для приготування їжі. Меблів було небагато. Навколо стола стояли лави, які на ніч відсували до стін, вкривали набитими соломою матрацами або перинами і перетворювали на ліжка. Одяг та інший хатній скарб зберігали у великій скрині. Кухонне начиння теж було скромним: чавунний котел, сковороди й горщики, глечики й жбани, діжки й відра. їли та пили з дерев'яних або глиняних мисок та кухлів, причому нерідко їх було мало і доводилось користуватися спільним посудом.


У містах зберігалось чимало низьких глиняних та дерев'яних хатин, вкритих соломою або дранкою. В них, а також у напівпідвалах чи на горищах багатоповерхових будинків жила міська біднота. Частина бідняків взагалі не мала постійного даху над головою. В одному з найбагатших міст Італії - Генуї - бездомний люд щозими добровільно продавався в 4 каторгу на галери. У Венеції - справжній перлині Адріатики - жебрацькі сім'ї жили у згнилих човнах на набережних або під мостами.


Часті пожежі змушували городян переходити до будівництва кам'яного житла. Аби уникнути швидкого поширення вогню, між декількома будинками споруджували розділювальні стіни. З цією ж метою з XVII ст. дахи почали вкривати черепицею, але вона коштувала дорого й була по кишені не всім. У будинках торговців та ремісників на першому поверсі розміщалася крамниця або майстерня, а також кухня. На другому жила сім'я хазяїна, там знаходились вітальня і спальні. Третій поверх займали підмайстри, учні та слуги. Горище слугувало складом.


Значно більше уваги почали приділяти внутрішньому оздобленню житла. Підлогу всюди, навіть у небагатих домах, покривали керамічною або кам'яною плиткою. Паркет зрідка зустрічався у палацах знаті; мода на нього почалася лише з XVIII ст. У всіх верствах населення - від звичайного селянина до могутнього монарха — зберігався старовинний звичай засипати підлогу взимку соломою, а влітку духмяними травами і квітами. У XVI ст. на банкеті в палаці французького короля всю підлогу за його наказом устелили «ніжними запашними травами». На зміну їм приходили солом'яні циновки, а також килими, які клали не лише на підлогу, а й на столи, скрині та навіть на шафи.


Дощата підлога верхнього поверху слугувала стелею для нижнього. її до XVIII ст. не штукатурили, а обтягували тканиною або розписували візерунками. Оббивними тканинами заможні люди закривали також стіни. Дешеві паперові шпалери (їх називали „доміно”) спочатку користувались попитом тільки у небагатого населення і лише згодом здобули широку популярність. У XVI ст. навчилися робити по-справжньому прозоре скло. Вікон з ним побільшали як у містах, так і в селах, проте повністю витіснити промаслений папір і пергамен скло ще не змогло.


При виборі меблів особливо бралися до уваги їх зручність та зовнішній вигляд. Асортимент- меблів став ширшим, а самі вони - більш практичними та гарними. їх полірували, прикрашали різьбленням, художнім розписом і позолотою. Широко використовували шафи різного вигляду та призначення: в одних зберігали одяг, в інших - посуд і столові прибори, у третіх - книжки. Італійські меблярі мали славу найдосконаліших у Європі майстрів і законодавців меблевої моди. Вони створили шафу-кабінет з відкидною або висувною дошкою для писання і численними шухлядами, куди складали письмове приладдя, родинні коштовності й різні дрібниці. Меблі для сидіння - стільці та крісла - робили з високими спинками і вигнутими бильцями; їх обтягували тканиною або шкірою. Столи виготовляли прямокутні та овальні, з ніжками найрізноманітніших форм. Ліжко мало високе узголів'я і піднятий на стовпчиках різьблений дерев'яний полог: він мав захищати сплячих від комах. Постільна білизна використовувалась дуже рідко, ліжко застеляли суконними та шовковими ковдрами. Кімнати прикрашали дзеркалами у вишуканих рамах, підсвічниками, годинниками на підставках, декоративними вазами, шторами і занавісками.


Проте справжнього комфорту не існувало навіть у домах знаті. Окрема ванна кімната й там вважалася великою розкішшю, як, до речі, й туалет зі зливом води, винайдений у XVI ст. англійцями. Рівень гігієни, порівняно з Середньовіччям, знизився: страх перед хворобами змушував закривати міські лазні. До повного миття тіла ставились як до медичної процедури й влаштовували його в кращому випадку раз на рік. Замість умивання обличчя та руки обтирали вранці мокрим рушником. Хазяйки продовжували виливати помиї та нечистоти на вулицю, нерідко прямо на голови необережним перехожим. Навіть у королівських палацах було брудно.
Серйозну проблему становили опалення й освітлення. Будинок обігрівали кухонне вогнище, каміни та печі. Каміни могли дозволити собі лише багатії, печі були доступнішими. На півдні використовували жаровні. Опалення коштувало дорого, тому нерідко обігрівалась лише одна спальня. Мешканцям дому доводилось ходити тепло вдягненими. Джерелом штучного освітлення слугували смолоскипи, свічки, кухонне вогнище. Від них усе приміщення покривала кіптява, що ускладнювало підтримання чистоти та шкодило здоров'ю.

Капризи моди. Європейська мода теж відчула на собі вплив географічних відкриттів. Застосування індійських барвників дозволило фарбувати тканини у незвичайні кольори. Використання східних пахощів і прянощів, а також продукту атлантичного промислу - китової амбри - відкрило широкі можливості для створення нових парфумів і косметики. Вживання тютюну викликало попит на трубки та табакерки, форма і вигляд яких змінювались відповідно до вимог моди.

Уже на світанку Нового часу європейські країни встановили між собою більш-менш постійні торгові та дипломатичні контакти: Європа почала жити єдиним життям. Виникла загальноєвропейська мода, яку диктували найвпливовіші з політичної точки зору держави. На межі XV— XVI ст. її законодавцями були італійці. На спідню сорочку вони вдягали вузький костюм, а на нього - більш просторий верхній одяг. Венеціанські модниці, аби виглядати вищими на зріст та стрункішими, взували цокколі -туфлі-«копитця» на високій платформі. Таке взуття ускладнювало та уповільнювало рух, але куди поспішати в місті, де все життя підпорядковане повільній течії вод у каналах?

Серед жінок поширився звичай ходити з непокритою головою. Тому вони приділяли велику увагу зачіскам і головним прикрасам — діадемам, вінкам і сіткам. Ідеалом вважалися блондинки з високим чолом. Не шкодуючи здоров'я, італійки вдягали спеціальні капелюхи солани (вони не мали дна, а лише поля) і проводили цілі дні під палючими променями сонця, щоб висвітлити волосся. Аби зробити лоб вищим, волосся над ним голили.

У XVI ст. провідна роль в європейській політиці перейшла до Іспанії. Моду теж диктували іспанці. Бони створили чоловічий строгий костюм темних тонів із застебнутим наглухо комірцем. За любов до чорного вбрання іспанців у інших країнах презирливо називали «воронами». Щоправда, інколи про колір в одязі знаті можна було лише здогадуватись, настільки рясно він був оздоблений коштовним камінням, золотою та срібною ниткою. Для надання коротким штанам шаро-подібної форми їх вистьобували ватою. З її допомогою, аби підкреслити значущість людини, збільшували розмір плечей і навіть живота. Гострослови прозвали цю деталь одягу «гусячим черевом». По всій Європі набули популярності короткі іспанські плащі та маленька вузька борідка - еспаньйолка. Взувались іспанці у м'які вузькі туфлі, прикрашені схожими на кігті розрізами, — так звані «вовчі лапи». Голову покривав твердий капелюх з вузькими полями.

Жіноча іспанська мода на довгі роки подарувала світові спідницю на жорсткому металевому каркасі. Такий костюм важив чимало, і хода знатної дами набувала особливої величності. Вбрання доповнювали сережки, каблучки, намиста і ланцюжки, а також віяло із страусового пір'я та тонкий носовичок, оброблений вишуканим мереживом. Від часів арабського панування жінки зберегли звичай при виході на вулицю накидати на голову темне покривало. Згодом воно перетворилось на знамениту іспанську мантилью з чорного мережива.

У XVI ст. іспанці почали вирощувати завезену з Нового Світу картоплю. . З неї навчились отримувати крохмаль, який здійснив справжній переворот :^ у європейській моді. Підкрохмалений комірець ставав твердим, що дозволяло збільшувати його розміри. Невдовзі він вже нагадував справжні «млинові 1 жорна». Такий комірець тісно обхоплював шию, тому голову доводилось тримати високо підведеною. Ця постава цілком відповідала образу гордого аристократа-іспанця.
Щоб надати комірцю жорсткої складчастої форми, його плоїли спеціальними щипцями, а потім обшивали тонким візерунчастим мереживом. Ціна готового комірця була дуже високою. Аби під час трапези не забруднити і не зіпсувати дорогу річ, наприкінці XVI ст. згадали про давній винахід античності -виделку. Відтоді серед знаті стало непристойним їсти руками.

З XVII ст. центр моди перемістився у Францію. Взявши за основу іспанський костюм, французи підійшли до справи творчо. Вони зробили вбрання більш вишуканим і яскравим, прикрасили його розсипом коштовностей. Тоді ж набув популярності голландський стиль - капелюх з високою тулією та відкладний комірець.

У XVI ст. навчилися плести панчохи. Кишень ще не придумали, тому всі дрібниці тримали в гаманці, прикріпленому ланцюжком до пояса.

Свідченням заможності був одяг, оздоблений хутром. З XVII ст. серед знаті поширився звичай спати в нічних сорочках, але в широкий вжиток спідня білизна ввійшла лише з XVIII ст. Тільки після цього почали відступати захворювання шкіри.

Одяг простих людей не був таким розкішним, хоча частина з них могла дозволити собі вбрання з льону, тонкого сукна, шовку і прагнула, особливо у містах, дотримуватися моди. Біднота носила одежу з грубого полотна, вигляд якої мало змінювався з плином часу.

Цілі армії кравців, шевців та капелюшників заробляли на хліб завдяки витівкам моди. Зміна фасонів щоразу давала новий поштовх розвитку виробництва і торгівлі. Тонитва за модою не була марною примхою, вона рухала суспільство вперед.

XVI ст. Лист про дім німецького банкіра Раймунда Фуггера
Що за пишнота в домі Раймунда Фуггера! Його склепіння підтримують мармурові колони. Він має просторі та красиві кімнати та зали, а найгарніша з них -кабінет самого господаря, із позолоченою стелею та надзвичайно розкішно прибраним ліжком. До нього прилягає каплиця Св. Себастьяна, із стільцями з цінного дерева вельми майстерної робот. Але головна прикраса його - чудові картини.
Здивувало нас зібрання пам'яток старовини, які ми побачили на верхньому поверсі дому... В одній кімнаті знаходились монети і бронзові статуї, у другій -кам'яні статуї, деякі з них мали колосальні розміри. Нам розповіли, що всі ці старожитності доставлені сюди з великими затратами з різних країн, в основному з Греції та Сицилії. Сам хазяїн - освічена й благородна людина.

XVI ст. Розповідь італійського мандрівника про домашній побут мешканців міста Цюріха
У всіх тутешніх будинках одразу після ранішньої молитви служниці, а де їх нема, то й самі господині, починають прибирати кімнати, підмітати коридори й ґанок, мити й чистити лави та інше начиння. Кімнати обставлені дуже просто, часто все оздоблення полягає в чистоті та порядку. Найрозкішнішу частину покоїв складають дерев'яні панелі, яшми обшивають стіни. На кожній панелі вирізані з горіхового дерева або портрет, або гірлянди. Така обшивка стін захищає від зимових холодів, але темний колір горіхового дерева і лаку, яким покриті соснові панелі, робить кімнати похмурими. Цьому сприяють також вузькі й низькі вікна та незначна висота поверхів. Узимку кімнати обігрівають великими печами.
Начиння мало, й воно небагате. Уздовж стіни та навколо великого столу поставлені довгі лави. Гостям у багатих домах подають дерев'яні стільці, оббиті оксамитом і обшиті золотою або срібною бахромою. Небагаті люди замість оксамиту використовують сукно або шкіру, а зверху кладуть подушки, вишиті жінками родини. Такими ж вишитими килимами покривають у свята й столи. Крісла цей бадьорий і міцний народ дає лише старим та хворим.

Дорогий посуд використовують лише у святкові дні. Повсякденне столове начиння було глиняним та дерев'яним, у багатих - олов'яним.

_{Реферати, домашня робота з всесвітньої історії, підготовка до уроків і все це безкоштовно скачати чи готуватись онлайн. Конспекти всесвітньої історії, шкільний план, відкритий урок}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.